Загальна характеристика особистих немайнових прав фізичної особи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки молоді та спорту України

Національний університет «Юридична академія України ім. Я.Мудрого»

Курсова робота

З цивільного права

На тему: «Загальна характеристика особистих немайнових прав фізичної особи»

Студентки: 33 групи,

заочного факультету №2

Власюк Дарини

Харків 2012

План

Вступ

1. Поняття особистих немайнових прав та їх значення в цивільному праві

2. Класифікація особистих немайнових прав

3.Цивільно-правова охорона особистих немайнових прав способи їх захисту

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

При вивченні першої теми курсу цивільного права зазначалося, що цивільне право регулює кілька видів суспільних відносин, серед яких важливе місце посідають особисті немайнові відносини. Необхідно підкреслити, що вперше в законодавчій практиці України в ЦК вміщено окрему книгу «Особисті немайнові права фізичної особи», яка відкриває особливу частину цивільного права. Цим, по-перше, підкреслюється важливість особистих немайнових прав у порівнянні з іншими правами, що регулюються ЦК і, по-друге, законодавчо закріплюється положення про те, що особисті немайнові права не тільки захищаються цивільним законодавством, а й регулюються ним.

1. Поняття особистих немайнових прав та їх значення в цивільному праві

особистий немайновий право захист

Зміни, що відбулися в структурі ЦК, спричинені необхідністю втілення в життя положень ст. З Конституції України, в якій людина, її життя і здоровґя, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовґязком держави.

Поява другої книги ЦК України й засвідчила послідовність законодавця у створенні норм, спрямованих на забезпечення свободи людини і громадянина в усіх її проявах. На перше місце в цивільному законодавстві висуваються не майнові інтереси громадян, а особисті - честь, гідність, ділова репутація - головні чинники сутності особистості. У «правах особистості» знаходить втілення в життя категорія особливих абсолютних прав, повґязаних з людиною і громадянином, прав, які є невідчужува-ними, тому, що у своїй більшості вони є невідґємними від особи, виникають з моменту її народження. Деякі з них продовжують буття особи і після її смерті немовби підтверджують думку, що зі смертю людина не зникає, а продовжує жити в тих справах, які були започатковані нею, в спогадах близьких та знайомих їй людей. Особисті немайнові права (особисті немайнові правовідносини) досить неоднорідні та є предметом регулювання різних галузей права. Так, право на свободу зборів, друку, право на участь у виборах, право бути обраним та деякі інші регулюються конституційним правом. Право на вибір прізвища подружжя при реєстрації шлюбу, право на вибір місця проживання, виду занять кожним із подружжя, право на виховання дітей та інші регулюються сімейним правом.

Є особлива група немайнових прав, які здебільшого виникають непомітно, діють постійно, не можуть бути припиненими на підставі правочинів або інших юридичних дій. Це права на життя, на особисту недоторканість, честь, гідність, ділову репутацію, на імґя тощо. їх відносять до предмета цивільного права.

Уперше в законодавчій практиці України визначення поняття особистого немайнового права дається в ЦК. Хоча це визначення дещо відрізняється від традиційних, воно більше схоже на перелік основних ознак особистих немайнових прав у порівнянні з іншими конституційними правами. Стаття 269 ЦК зазначає, що особисті немайнові права:

- належать кожній фізичній особі від народження або за законом;

- не мають економічного змісту;

- тісно повґязані з особою, яка не може відмовитись від них і не може бути позбавлена цих прав;

- фізична особа володіє ними довічно.

Оцінюючи перелік ознак особистих немайнових прав, можна зробити висновок, що законодавець сформулював основні засади виникнення, здійснення і припинення цих прав, поклавши в основу класичні положення теорії природного права. Зазначені в ст. 269 ЦК ознаки особистих немайнових прав випливають із оцінки сутності людини як особистості, виступають її загальними характеристиками. Але перелік таких ознак не є вичерпним.

Крім зазначених у ст. 269 ЦК ознак, особисті немайнові права характеризуються спрямованістю на індивідуалізацію особи (право на імґя, місце проживання, свободу пересування та ін.).

Особисті немайнові права мають специфіку обґєкта правового регулювання. їх обґєктом є немайнові блага: життя, здоровґя, безпечне для життя і здоровґя довкілля, свобода та особиста недоторканість, недоторканість особистого і сімейного життя, гідність та честь, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, недоторканість житла, вибір місця проживання, вільне пересування та ін. (ст. 270 ЦК). Зазначені права характеризуються специфікою виникнення і припинення. Більшість особистих немайнових прав виникають з настанням певних подійґ. Так, з моментом народження повґязується право на життя, здоровґя, безпечне для життя і здоровґя довкілля та інші права. З досягненням 16 років особа має право змінити своє прізвище та імґя.

Окремі особисті права виникають у звґязку з укладанням правочинів, наприклад право на таємницю кореспонденції - із договору про надання послуг звґязку.

Особисті немайнові права можуть виникати безпосередньо з майнових прав. Наприклад, охорона честі, гідності, ділової репутації тісно повґязані із захистом майнових прав підприємця, його фірми, комерційної репутації. Саме на такий звґязок звертав увагу І.О. Покровський, зазначаючи, що «прообразом і попередником загального права на імґя виникло право торгівця на фірму. З фірмою повґязувалась відома репутація, яка нерідко вже сама по собі мала високу цінність».

У звґязку з цим дещо не відповідає реальності твердження про те, що особисті немайнові права не повґязані з майновими. Адже всі права, що складають предмет цивільного права, перебувають у певному звґязку, доповнюють одне одного. Інша справа, що вони не мають економічного змісту, а відтак не можуть бути точно оцінені в грошах, їх здійснення не супроводжується майновим еквівалентом збоку інших осіб. Вони належать будь-якому громадянинові незалежно від його майнового стану. Право на життя, честь, гідність мають в однаковій мірі як багаті, так і бідні.

У випадках, передбачених законодавством, особисті немайнові права можуть бути обмежені. Так, особа може бути заарештована або триматися під вартою не інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі і в порядку, встановленому законом.

Більшість особистих немайнових прав припиняється зі смертю громадянина, хоча деякі з них можуть здійснюватися правонаступниками померлого. Наприклад, використання імені особи, яка померла, у літературних та інших творах як персонажа (дійової особи) допускається за згодою ЇЇ дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає - батьків, братів та сестер.

Таким чином, характерними ознаками особистих немайнових прав, що регулюються нормами цивільного права, є:

1) вони утворюються в духовній сфері життя суспільства і не мають економічного змісту;

2) носять особистий характер і є невідґємними від особи;

3) спрямовані на індивідуалізацію особи;

4) є абсолютними правами;

5) виникають і припиняються, як правило, з настанням події - народженням людини і її смертю.

Особисті немайнові права - це субґєктивні цивільні права громадян. Вони виражають не потенційну, а реальну можливість особи бути їх носієм. Розриву між можливостями набуття і реальною наявністю в особи майнових прав не існує.

Субґєктивне особисте немайнове право за своїм змістом характеризується певними ознаками. Його носій може:

- використовувати його на свій розсуд без застосування будь-яких додаткових юридичних актів (правочинів, дозволів та ін.);

- вимагати від інших осіб припинення дій, спрямованих на обмеження його особистих немайнових прав;

- мати свободу поведінки, вчинків у межах, встановлених законом;

- звертатись до компетентних державних органів за захистом порушеного його особистого права.

Громадянин не може бути позбавлений більшості особистих немайнових прав.

Особисті немайнові права громадянин здійснює самостійно. В інтересах малолітніх і неповнолітніх, а також повнолітніх осіб, які за станом здоровґя не можуть самостійно здійснювати свої особисті црава, їх права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни або піклувальники. Кожний громадянин має право вимагати від службових (посадових) осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення своїх особистих немайнових прав.

Будь-яке рішення, дія чи бездіяльність органу державної влади, місцевого самоврядування, службових і посадових осіб, якими порушені особисті немайнові права, є незаконними.

Особисті немайнові права тривалий час не мали чітко визначеного цивільно-правового регулювання. Вважалось, що як не підлягає правовому регулюванню порядок вживання повітря, яким людина дихає, так не можна і регулювати особисті немайнові права. Так як ці права не набуваються з допомогою того чи іншого спеціального нормативного акта, наприклад правочину, то спорів щодо їх виникнення, зміни чи припинення не може бути.

У ЦК УРСР 1922 р. не було статей, які б захищали честь, гідність, ділову репутацію громадян, тому що захист особистих немайнових прав покладався на кримінальне і адміністративне право. Вважалося, що за поширення завідомо неправдивої інформації, що ганьбить іншу особу, а також за навмисне приниження честі й гідності особи винний може бути притягнений до кримінальної відповідальності. Притягнення ж порушника до такої відповідальності повинно було принести моральну реабілітацію потерпілому, і таким чином, його честь і гідність вважалися захищеними. Проте така позиція не є обґрунтованою. Як бути, наприклад, у тому разі, коли наклеп поширювався будь-ким ненавмисно? Адже такого поширювача не можна притягнути до кримінальної відповідальності, а честь і гідність потерпілого була приниженою. Таким чином, порушені права потерпілого залишалися незахищеними.

Враховуючи незахищеність особистих немайнових прав громадян та юридичних осіб у цивільному праві, укладачі ЦК УРСР 1963 р. включили до нього кілька статей, які б регулювали ці права. Було наголошено, що особисті немайнові відносини можуть регулюватися ЦК УРСР (ст. 1). Стаття 7 ЦК УРСР передбачала захист честі і гідності громадян або організацій, а ст. 511 захищала інтереси громадянина, зображеного у творі образотворчого мистецтва. У 1993 р. ЦК УРСР був доповнений ст. 440^і, яка передбачала можливість відшкодування моральної (немай-нової) шкоди. Проте цього було недостатньо.

Тому законодавець приймає нові закони та доповнює чинні статтями про захист особистих немайнових прав громадян та юридичних осіб. Так, до Кодексу законів про працю України Законом України від 15 грудня 1993 р. була внесена стаття 173⁶ про відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди.

18 лютого 1992 р. був прийнятий Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»ґ (введений в дію 15 березня 1993 p.). У цьому законі слід звернути увагу на ст. 7 в тій її частині, де йдеться про ознаки недобросовісної конкуренції шляхом порушення особистих немайнових прав учасників підприємницької діяльності.

Слід також назвати «Основи законодавства України про охорону здоровґя». Так, ст. 6 Основ закріплює право громадян на охорону здоровґя. Стаття 9 дає перелік випадків обмеження особистих немайнових прав громадян, повґязаних із станом їх здоровґя. Стаття 78 встановлює обовґязки медичних і фармацевтичних працівників щодо дотримання особистих немайнових прав громадян. Зокрема медичні працівники зобовґязані дотримуватися вимог професійної етики і деонтології³, зберігати лікарську таємницю. Стаття 80 передбачає встановлення цивільно-правової відповідальності за порушення законодавства про охорону здоровґя.

Як уже зазначалось, найважливіші особисті немайнові права врегульовані Конституцією України. Зокрема ст. 27-33 закріплюють права людини на життя, повагу до її гідності, свободу та особисту недоторканість, недоторканість житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, на свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Закріплення в Конституції особистих немайнових прав має важливе значення для розвитку законності в Україні, але не вирішує всіх проблем їх захисту. Підтвердженням цієї думки є ЦК України, в якому особистим немайновим правам фізичних осіб присвячується окрема книга (друга), яка складається з трьох глав (20, 21, 22), що вміщують 47 статей. Глава 20 визначає загальні положення щодо особистих немайнових прав фізичних осіб. Глава 21 закріплює особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи, а глава 22 - права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

Потреба регулювання особистих немайнових прав ЦК України, передусім, пояснюється тим, що законами України деяким органам та їх посадовим особам надана можливість втручатися у сферу дії особистих немайнових прав громадян та юридичних осіб. Так, Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» (ст. 8) надано право підрозділам, що здійснюють таку діяльність, знімати інформацію з каналів звґязку, застосовувати інші технічні засоби одержання інформації, контролювати телеграфно-поштові відправлення, здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомок, оптичних та інших технічних засобів. Але при застосуванні всіх цих форм втручання не виключена можливість правопорушень.

Крім того, в період зростання інформаційних можливостей деякі особи (як фізичні, так і юридичні) можуть зловживати засобами масової інформації - тиражувати і поширювати неправдиві чутки про того чи іншого громадянина, розпоряджатися його (її) фотографіями, листами, щоденниками тощо.

Зрозуміло, без чіткого цивільно-правового регулювання відносин, що можуть виникнути у сфері дії особистих немайнових прав, гарантії захисту цих прав немає. Дозволяючи тим чи іншим органам втручатись в особисті немайнові відносини, закон повинен не тільки давати дозвіл на таке втручання, а й визначати, хто і в якому розмірі повинен буде відшкодовувати заподіяну таким втручанням шкоду. При цьому потрібно створити таку систему засобів захисту порушених прав, яка б діяла швидко, ефективно і справедливо, потребувала мінімальних затрат душевних сил і коштів потерпілого.

2. Класифікація особистих немайнових прав

Як зазначалося, різні особисті немайнові відносини мають неоднакове призначення. Це потребує різноманітних засобів їх регулювання. У зв'язку з цим особисті немайнові права пропонується об'єднати у три правових інститути: права на немайнові блага, втілені у самій особі; права на особисту недоторканність, свободу, охорону життя і здоров'я; права на недоторканність особистого життя. Погоджуючись із таким розподілом особистих немайнових прав, вважаємо за необхідне виділити ще один їх правовий інститут - права на захист від протиправного втручання в сферу особистого життя.

Інститут права на немайнові блага, втілені у самій особі. До цього інституту відносяться права: на ім'я (найменування); на знак для товарів та послуг (знак обслуговування); на честь, гідність та ділову репутацію; на власне зображення.

Право на ім'я. Це право потрібно розуміти не тільки так, що кожна фізична та юридична особи мають право якимось чином називатися. Таке розуміння занадто вузьке і не відображає змісту цього права. Право на ім'я забезпечує індивідуалізацію суб'єкта цивільного права, надає йому право вимагати, щоб його називали цим іменем. Ніхто не може користуватися цим іменем, або привласнювати його. Хоча в Цивільному кодексі немає статті, яка б регулювала відносини, що виникають при наданні чи зміні імені (ці питання регулює сімейне або адміністративне право, але окремі статті (9, 10, 11, 23 та ін.) ЦК України виходять з того, що кожний суб'єкт цивільних правовідносин має своє ім'я.

Право на товарний знак (знак обслуговування) розглянуто в главі "Право інтелектуальної власності України".

Право на честь, гідність та ділову репутацію. Честь і гідність - це важливі духовні нематеріальні блага, втілені у самій особі громадянина або юридичної особи. Честь - це певна соціальна оцінка громадянина або юридичної особи, яка визначається вчинками, виробничою діяльністю та поглядами конкретної особи в контексті норм суспільного життя. Гідність - це самооцінка особою своїх ділових, моральних та інших соціальних якостей. Існують певні об'єктивні критерії при визначенні честі і гідності, які підлягають оцінці на предмет їх порушення чи не порушення.

Ділова репутація - суспільна категорія, дуже близька до честі і гідності. Вперше термін "ділова репутація" був введений в Основах цивільного законодавства" колишнього Радянського Союзу в 1991 р. Введення цього терміна було пов'язане із введенням норм щодо запобігання недобросовісної конкуренції та реклами в підприємництві. Як і честь та гідність, ділова репутація базується на певній суспільній оцінці фактичних ділових якостей виробників (фізичних або юридичних осіб).

Право на власне зображення. Закон передбачає, що Цим правом наділена фізична особа. Тільки громадянин може прийняти рішення про зображення своєї особи, опублікування, відтворення і розповсюдження твору, в якому він зображений. Ніхто, крім нього, не вправі вирішувати цих питань. Ст. 300 проекту ЦК України закріплює це право на законодавчому рівні. Після смерті зображуваного, право вирішувати питання про розповсюдження його зображення надано його дружині та дітям.

Інститут права на особисту недоторканність і свободу, охорону життя і здоров'я. Кожний громадянин має право розпоряджатися собою, тобто має право на особисту недоторканність. Стосовно себе його поведінка мусить бути підпорядкована лише тим законодавчим актам, що обмежують це його право. Такі обмеження, як правило, встановлені з метою зберегти непорушеними права інших осіб або захистити ці права від порушення. Так, ст. 15 ЦК України передбачає обмеження в дієздатності осіб, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами, але тільки в тому разі, якщо буде доведено, що таке зловживання ставить в тяжке матеріальне становище сім'ю цих осіб. Право громадянина на-особисту недоторканність можна розуміти й так, що за будь-яких обставин, крім випадків і в порядку., передбачених законом, ніхто не може бути затриманий, позбавлений волі тощо. Хоч прямо Цивільний кодекс не передбачає такого права, але це випливає із змісту ст. 12 ЦК України.

Право громадянина на особисту свободу. Це право базується на можливості вибору місця проживання, вільного переїзду з одного населеного пункту до іншого, побудувати оселю на своїй землі, придбати квартиру у власність або укласти договір найму жилого приміщення. Чим більше закон дає для цього можливостей, тим більше гарантій дотримання цього права. У зв'язку з цим слід спеціально згадати про таке правове явище, як прописка. На наш погляд, прописка не повинна обмежувати особисту свободу громадян, насамперед прав на вибір місця проживання, роду занять (ст. 10). Якщо ж прописка вважається однією з підстав отримання житла або роботи, то вона порушує особисті немайнові права громадян.

Право громадян на охорону життя і здоров 'я Ч Це право встановлено в Конституції України та в Основах законодавства України про охорону здоров'я. Зміст цього права включає:

життєвий рівень, який є необхідним для підтримання здоров'я людини;

безпечне для життя навколишнє середовище;

безпечні і здорові умови праці;

кваліфіковану медико-санітарну допомогу, вибір лікаря і закладу охорони здоров'я;

можливість відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди та ін.

Інститут права ва недоторканність особистого життя громадянина. Цей інститут включає право громадян на недоторканність житла та право на особисту документацію. Право громадянина на недоторканність житла. Це право передбачає, що громадянин сам вирішує, кого йому запрошувати в гості, з ким спілкуватись, яким чином проводити час дозвілля у своїй оселі. Ніхто не може обмежувати його в цих правах, за винятком випадків передбачених законом.

Право громадянина на особисту документацію. Під особистою документацією розуміють листи, щоденники, нотатки, помітки та інші документи. Слід також мати на увазі, що документи особистої документації можуть виступати об'єктами авторських прав. Але авторське право може бути встановлене тільки на ті об'єкти, автором яких був їх власник. До особистих документів слід віднести різні посвідчення, грамоти, газетні вирізки, квитанції та ін.

Цікавим прикладом особистої документації був архів одного з. персонажів книги Ільфа й Петрова „Дванадцять стільців" гр. Коробейникова, який зібрав у своїй кімнаті "систематизовану" картотеку розподілу меблевих гарнітурів.

Інститут права захисту він протиправного втручання в сферу приватного життя. Які особливості цього інституту?

По-перше, потенційним правопорушником може бути посадова особа або орган, наділені правом на втручання в сферу приватного життя громадян і юридичних осіб (органи внутрішніх справ; служби безпеки, національної гвардії, охорони здоров'я та інші).

По-друге, передбачуване правопорушення може мати місце лише з моменту виникнення права на захист, а право на захист повинно виникати з початку такого порушення. Якщо внаслідок такого правопорушення буде заподіяна шкода потерпілому, то ЇЇ відшкодування повинне відбуватися за правилами зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди на загальних підставах.

По-третє, засоби захисту повинні бути передбачені в законі (наприклад, в разі затримання особи їй повинна бути надана можливість викликати адвоката, повідомити про це близьких або інших осіб; при нанесенні їй тілесних ушкоджень - можливість викликати названого нею лікаря тощо). З негаторним позовом можна звертатись тільки до суду, а засоби захисту прав цього інституту можуть бути й іншими.

По-четверте, відносини, що виникають на підставі цього інституту, повинні мати не абсолютний, а відносний характер. Захищати, можна тільки від конкретного правопорушника.

Можна було б виділити й інші особливості інституту правозахисту від протиправного втручання у сферу приватного життя, але оскільки цей інститут перебуває в стані становлення, вважаємо можливим обмежитися вже зазначеним.

3. Цивільно-правова охорона особистих немайнових прав способи їх захисту

Закріплення та регулювання особистих немайнових прав ставить питання і про їх ефективний захист.

У науковій літературі розглядаються поняття правового захисту порівняно з правовою охороною. Це питання було й залишається дискусійним. На думку деяких авторів, немає потреби розрізняти ці поняття; інші вважають за доцільне віднести термін "охорона" лише до заходів, що їх застосовують до порушеного права, а термін "захист" вживати щодо заходів, які застосовуються вже після правопорушення; існує й позиція, згідно з якою регулювання особистих немайнових відносин побудовано як захист особистих благ.

Л. О. Красавчикова вважає, що охорона особистого життя за своєю структурою поділяється на три ланки: регулятивну, забезпечувальну та захисну. Захист у даному випадку розглядається як окремий вид охорони і використовується у разі наявного правопорушення. Охорона є видом щодо категорії правового регулювання у цілому. Заходи захисту та відповідальності становлять суть захисної ланки.

3. В. Ромовська звертає увагу на взаємозумовленість категорій правового захисту та правової охорони, але не визнає їх тотожності. Правова охорона, на її думку, включає в себе систему різних юридичних заходів з метою вберегти право від можливого порушення. Отже, можливість захисту суб'єктивного права і конкретне здійснення захисту є одним із засобів правової охорони. Суть правового захисту полягає в тому, що він є реалізацією обраного правозастосовним органом заходу державного примусу. Своїм конкретним застосуванням примусові заходи припиняють порушення суб'єктивного права, забезпечують необхідні умови для його здійснення, поновлюють порушене право або тим чи іншим способом усувають наслідки його порушення.

У доктрині сучасного цивільного права існує думка про те, що майнові санкції не можуть охороняти особисті немайнові права належним чином.

Враховуючи немайновий характер цих прав, відповідальність за їх порушення повинна мати переважно немайновий зміст. З цього випливає, що найважливішим напрямом удосконалення охорони особистих немайнових прав є розширення за їх порушення кола саме немайнових санкцій. Що стосується грошового штрафу, то він має застосовуватися лише тоді, коли немайнові санкції неспроможні стимулювати поведінку суб'єктів (наприклад, у разі порушення таємниці особистого спілкування між громадянами)2.

Автори пропонують стягувати грошовий штраф у прибуток держави, а не на користь потерпілого. Це пояснюється тим, що штрафні санкції здатні виконувати не відновлюючу, а лише привентивну функцію.

Прогнозується, що припинення дій, які порушують особисті немайнові права, буде загальним засобом захисту всіх особистих немайнових прав. Цьому сприятиме також здійснення порушником дій, що були б спрямовані на відновлення порушеного права.

Враховуючи, що неврегульованість цивільним правом багатьох особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими, призводить сьогодні і до відсутності санкцій, спрямованих як на запобігання правопорушенням, так і на ефективний захист порушених прав, наукова література пропонує закріпити у законі перш за все загальне право особи на усунення порушення будь-якого особистого немайнового права в судовому порядку. Крім того, обговорюється можливість застосування у цій сфері такої форми відповідальності, як громадська догана, громадський осуд, публічне вибачення винного правопорушника, стягнення штрафу, звільнення з посади або заборона обіймати відповідні посади.

Стаття 55 Конституції України проголошує: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом". Будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відповідно до ст. 4 ЦПК України.

Реалізація права на захист здійснюється особою шляхом оскарження неправомірних дій, у результаті яких було порушено її права та свободи, в судовому порядку; звернення за захистом своїх прав до уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; звернення за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, у разі використання всіх інших можливих національних засобів правового захисту.

Право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого чи майнового права або інтересу закріплено в ч. 1 ст. 15 проекту ЦК України. Право на захист особа здійснює на свій розсуд (ст. 19 проекту ЦК).

Особисті немайнові права, які названо у проекті, на думку законодавців, не залишаються декларацією завдяки ефективним засобам їх захисту. Крім загальних засобів захисту, відомих цивільному законодавству протягом багатьох років, таких, як можливість особи, яка постраждала у разі порушення особистих немайнових прав, вимагати відшкодування збитків та компенсації за моральну шкоду, проект передбачає ряд нових.

По-перше, порушник зобов'язаний негайно вчинити дії, які необхідні для поновлення права. Невиконання ним цього Додаткового обов'язку може бути підставою для вжиття за рішенням суду примусових заходів такого поновлення.

По-друге, пропонується нова для цивільного права міра відповідальності, яку нині передбачає адміністративне і кримінальне законодавство, -- громадська догана. Вона може бути винесена особі (фізичній або юридичній), з вини якої відбулося порушення особистого немайнового права і яка не вжила своєчасно заходів для усунення цього порушення.

По-третє, способом захисту інтересів особи, про яку поширили неправдиву інформацію, є її спростування. Тобто у проекті ЦК України прямо передбачено презумпцію неправдивості негативної інформації, яка поширена про особу.

Крім того, запровадження введення такої санкції, як заборона випуску у світ твору, яким порушуються особисті права, і навіть вилучення і знищення всього тиражу.

Усі названі санкції є мірою цивільної відповідальності, яка може бути як майнового, так і немайнового характеру, у разі порушення особистого немайнового права.

Висновок

Що стосується правової природи особистих немайнових прав, то і сьогодні їх цивілістична природа в літературі фактично не оспорюється. Однак окремими авторами особистим немайновим правам приписується конституційно-правова природа. Беззаперечно, що в Конституції України, зокрема у розділі другому, закріплюються основні особисті права громадян, однак у ній неможливо та й недоцільно передбачити основні способи реалізації та охорони цих прав. Це все закріплюється на рівні галузевого цивільного законодавства, де особисті немайнові права дістають свій подальший розвиток. Адже ніхто не буде оспорювати цивілістичну природу права власності лише через те, що основні засади цього права закріплені у ст. 41 Конституції України.

Змістом особистих немайнових прав визнається можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя (ст. 271 ЦК України). Отже, особисті немайнові права не є цивільними правами лише з негативним змістом, тобто лише з виключною можливістю особи-носія вимагати захисту у випадку порушення, загрози порушення, невизнання чи оспорення цих прав. Дані права містять і активний зміст, тобто можливість вчиняти певні активні дії, спрямовані на їх реалізацію, у передбачених законом межах.

Наявність передбачених законом меж реалізації особистих немайнових прав фізичної особи свідчить про те, що вони не є абсолютними. При цьому, відповідно до ст. 274 ЦК України, обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, передбачених Конституцією України, мають встановлюватися Конституцією, обмеження особистих немайнових прав, передбачених ЦК України або законами, мають бути визначені ними також. Слід вирізняти як загальні межі реалізації особистих немайнових прав (наприклад, заборона порушення прав інших осіб), так і спеціальні межі, характерні лише окремим особистим немайновим правам (наприклад, коли інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров'я або стан здоров'я її батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників, зашкодити процесу лікування, то право на інформацію про стан здоров'я може бути обмежене).

Ще однією особливістю реалізації особистих немайнових прав є те, що вони мають здійснюватися особою, як правило, самостійно. Проте в інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, ЦК України допускає здійснення їх права батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками (ст. 272 ЦК України).

Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень забезпечують здійснення фізичною особою особистих немайнових прав.

Юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професійні обов'язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи, зобов'язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені (ст. 273 ЦК України).

Список використаної літератури.

1. Довгерт А. С. та ін. К.: Юрінком Інтер, 1999. - Книга 1. - с. 257.

2. Красавчикова Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / Боброва Д. В., Дзера О. В., Л. О. Понятие и система личных, не связанных с имущественными, прав граждан (физических лиц) в гражданском праве Российской Федерации: Автореф. дис. д-ра юрид. наук: 12.00.03 / Уральская гос. юрид. академия. - Екатеринбург, 1994. - с. 12-13.

3. Жакенов В. А. Личные неимущественные права в советском гражданском законодательстве: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Институт государства и права АН СССР. - М.. 1984. - с. 9.

4. Советское гражданское право: В 2 ч. / Безрук Н. А., Бойко О. В., Брагинский М. И. и др. / Отв. ред. В. А. Рясенцев. - М.: Юрид. лит., 1986. - Ч. 1.- с. 186.

5. Суховерхий В. Л. Личные неимущественные права в советском гражданском праве: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.712 / Свердловский юрид. ин-т. - Свердловск, 1970. - с. 5.

6. Гражданское право: Учебник: В 2 томах / Под ред. Е. А. Суханова. - М.: Бек, 1998. - Т. 1 - с. 726.

Размещено на Allbest.ru