Інтелектуальна власність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

СеМЕСТРОВЕ ЗАВДАННЯ № 1

до дисципліни

«Інтелектуальна власність»

1. Інтелектуальна власність як право

Об'єктом власності є право на результати інтелектуальної діяльності людини. Це право має подвійну природу. З одного боку, творець (автор) нематеріального об'єкта власності й творець матеріального об'єкта власності мають подібні права власності, тому що право на результат творчої діяльності забезпечує його власникові виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд, а також передавати іншим особам, тобто воно подібне до права власності на матеріальні об'єкти (майновим правом). З іншого боку, поряд із майновим правом, існує деяке духовне право творця на результат творчої праці, так зване право автора. Тобто автор має сукупність особистих немайнових (моральних) прав, що не можуть відчужуватися від їхнього власника в силу їхньої природи, та майнових прав. Іншими словами, якщо майнове (економічне право) на результат творчої праці може бути віддільним від творця (переданим іншій особі в обмежене чи необмежене користування), то моральне (немайнове) право автора невіддільне від творця і не може бути передано іншій особі.

Таким чином, право інтелектуальної власності є сумою тріади майнових прав (права володіти, права користуватися, права розпоряджатися) та немайнових прав (право на авторство, право на недоторканість твору тощо) (рис. 1).

Рис. 1 Права інтелектуальної власності

Деякі науковці вважають, що право інтелектуальної власності - це виключне право правовласника дозволяти або забороняти іншим особам користуватися результатами творчої діяльності. Але в українському законодавстві закріплена конструкція права інтелектуальної власності, що відображені на рис. 1. Тому в подальшому ми будемо користуватися саме таким поняттям права інтелектуальної власності.

Майнові й особисті (немайнові) права на результат творчої діяльності взаємозалежні й найтіснішим чином переплетені, утворюючи нерозривну єдність. Двоякість права найважливіша особливість інтелектуальної власності.

2. Всесвітня організація інтелектуальної власності, її структура й основні функці

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) - міжнародна міжурядова організація, створена на основі Конвенції, ухваленої у 1967 році державами - членами Паризького союзу з охорони промислової власності, Бернського союзу з охорони творів літератури та мистецтва та інших спеціалізованих союзів. У 1974 році ВОІВ стає спеціалізованою установою ООН. Її Секретаріат - Міжнародне бюро ВОІВ - розташовується у Женеві з 1974 року.

Членами Організації є 182 країни. Україна набула членства у ВОІВ у 1974 році.

ВОІВ має три основні органи, засновані відповідно до положень Конвенції ВОІВ: Генеральну асамблею ВОІВ (вищий керівний орган), Конференцію ВОІВ та Координаційний комітет ВОІВ.

Пріоритетними напрямками діяльності Організації є такі:

-сприяння охороні прав на інтелектуальну власність шляхом розроблення та адміністрування відповідних міжнародних правових документів;

-сприяння гармонізації національних законів й процедур у сфері інтелектуальної власності з міжнародними нормами;

-надання послуг міжнародним заявникам в отриманні прав промислової власності;

-сприяння обміну інформацією у сфері інтелектуальної власності;

-надання юридичної та технічної допомоги країнам, що розвиваються та країнам з перехідною економікою;

-сприяння врегулюванню спорів в галузі інтелектуальної власності серед суб'єктів приватного права.

Функції ВОІВ

Для досягнення зазначених цілей ВОІВ через свої відповідні органи виконує наступні функції:

- сприяє розробці заходів, розрахованих на поліпшення охорони інтелектуальної власності в усьому світі і на гармонізацію національних законодавств у цій галузі;

- виконує адміністративні функції Паризького союзу, спеціальних спілок, утворених у зв'язку з цим союзом, і Бернського союзу;

- може погодитися прийняти на себе адміністрування по здійсненню будь-якого іншого міжнародного угоди, покликаної сприяти охороні інтелектуальної власності, або брати участь у такому адмініструванні;

- сприяє укладенню міжнародних угод, покликаних сприяти охороні інтелектуальної власності;

- пропонує свою співпрацю державам, запитуючою юридико-технічну допомогу у сфері інтелектуальної власності;

- збирає і поширює інформацію, що відноситься до охорони інтелектуальної власності, здійснює і заохочує дослідження в цій області і публікує результати таких досліджень;

- забезпечує діяльність служб, що здійснюють міжнародну охорону інтелектуальної власності, і, у відповідних випадках, здійснює реєстрацію в цій області, а також публікує відомості, що стосуються даної реєстрації;

- вживає будь-які інші належні дії.

Як випливає з наведеного переліку функцій ВОІВ, сформульованого у ст.4 Конвенції, що засновує ВОІВ, діяльність цієї міжнародної організації є багатогранною. Найважливішим напрямком діяльності ВОІВ виступає адміністративне управління вхідними в неї спілками. Зазначені спілки утворюються на основі відповідних міжнародних угод, а держави-учасники цих угод стають членами того чи іншого союзу. Найменування союзу, як правило, збігається з місцем, де вперше був схвалений або підписаний текст угоди.

Організаційна структура ВОІВ має три керівні органи:

1. Генеральна Асамблея (її членами є країни-члени ВОІВ за умови, що вони є також членами Асамблеї Паризького і/чи Бернського Союзів).

2. Конференція (всі держави-члени ВОІВ).

3. Координаційний комітет (до нього обираються країни, які є членами ВОІВ, Паризького і Бернського Союзів та Швейцарія як країна перебування штаб-квартири).

Які ж функції виконує кожний з керівних органів?

Генеральна Асамблея затверджує дворічний бюджет, який є спільним для всіх Союзів. До речі, практично кожний із Союзів має свою Асамблею. Генеральна асамблея -- це, так би мовити, асамблея асамблей.

Конференція ВОІВ затверджує свій дворічний бюджет. Розмір внесків держав членів ВОІВ, які не є членами Паризького чи Бернського Союзів, встановлюється цими державами.

Генеральна Асамблея і Конференція збираються на свої чергові сесії один раз на два роки. Координаційний комітет проводить свої сесії щорічно і виконує функції, що випливають з його назви.

Виконавчим главою ВОІВ є Генеральний директор. Його на 6 років обирає Генеральна Асамблея. Термін його перебування на посаді може подовжуватися.

Секретаріат ВОІВ на даному етапі називався Міжнародним бюро. Як секретаріат ВОІВ, Міжнародне бюро готує і проводить наради ВОІВ і її органів, надсилає рішення нарад усім зацікавленим сторонам і організаціям. Міжнародне бюро розробляє нові проекти міжнародних договорів у сфері охорони інтелектуальної власності і здійснює іншу поточну роботу, спрямовану на розвиток міждержавного співробітництва.

3. Управління об'єктом інтелектуальної власності на етапі використання прав

Є кілька стратегій, яких дотримується фірма при використанні прав на об'єкти інтелектуальної власності.

По-перше, це стратегія захисту від конкурентів за допомогою отримання монопольного права на виробництво нової продукції на період продажу її на ринку. При цьому необхідно визначити оптимальний спосіб і територію реєстрації виключних прав. Важливим є забезпечення патентної чистоти виробів з тим, щоб уникнути значних витрат у разі порушення прав.

По-друге, це стратегія ліцензування на основі отримання монопольних прав на технологію виробництва, що примушує інших виробників придбати у власника прав дозвіл на використання цієї технології за ліцензійним договором. Ця стратегія дає можливість контролювати ринок і переслідувати недобросовісних конкурентів.

По-третє, це стратегія формування уставного капіталу підприємства шляхом внесення до його складу прав на об'єкти інтелектуальної власності, що мають визначену вартість. Для підприємця, особливо початківця, ця стратегія дозволяє без використання грошей формувати значний за розміром уставний капітал та зайняти на ринку активну позицію.

По-четверте, це стратегія створення іміджу компанії. Ця стратегія спрямована на те, щоб шляхом управління інтелектуальної власності підвищити інвестиційну привабливість підприємства.

4. Інноваційна модель розвитку економіки, її стратегії та складові

Останніми роками в Україні все частіше постає питання переходу економіки України на шлях інноваційних перетворень. Особливо актуальним є питання створення реально діючого механізму перетворення реальних знань у технологічні нововведення, за рахунок чого прогнозується можливість значного підвищення конкурентоспроможності національної (вітчизняної) економіки та її довгострокового зростання.

Перехід економіки на інноваційну модель передбачає реалізацію амбіційних планів країни на економічний та технологічний прориви.

Для інтенсивного інноваційного піднесення економічної сфери досить важливим є врахування наступних ознак:

*-наявність державної політики і законодавства, спрямованого на стимулювання інноваційних процесів;

*- наявність у пріоритетних галузях великих національних компаній, що здійснюють масштабні програми виробництва і просування на ринки конкурентоспроможної продукції;

*- розвиток сучасної мережі інноваційної інфраструктури.

Україна має реальні передумови для створення та утвердження інноваційної моделі розвитку економіки. Насамперед - це високий науково-технічний, кадровий та інтелектуальний потенціали, розвинута навчально-наукова система, високий освітній рівень населення, наявність кваліфікованої робочої сили, яка згідна працювати за не дуже високу платню.

Впровадження досягнень науки і техніки у реальне життя приведе до модернізації економіки, яка полягає в заміні одних елементів виробничої системи іншими, сучаснішими. До них можна віднести нові технології, які є результатами завершених наукових досліджень і розробок, а також ті що вдосконалені на базі використання нових знань.

За останні роки в Україні було сформовано основи правової бази, що стимулює науково-технічну й інноваційну діяльність, створено десятки зон і територій пріоритетного розвитку, функціонують десятки інноваційних центрів, з'являються перші технопарки, створено численні підрозділи відповідальні за інноваційний розвиток.

Аналіз даних статистики дає підстави для висновку про початок утвердження в Україні інноваційної моделі економічного зростання. У 2005 р. порівняно з 2004 р. спостерігається збільшення кількості впроваджених нових технологічних процесів на 81 одиницю, з них маловідходних та ресурсозберігаючих збільшилось на 45 одиниць. Але кількість підприємств, які впроваджують інновації, зменшилась на 94 одиниці, або на 1,3 % їх загальної кількості. Понад 90% з цих підприємств реалізовували інноваційну продукцію, обсяг якої становив 24,5 млрд. грн.., або 6,4 % від загального обсягу реалізованої промислової продукції, що на 0,8 % більше порівняно з 2004 р.. Основним напрямом інноваційної діяльності для більшості підприємств, які займались нововведеннями, були продуктові інновації.

Але все ж суттєвою проблемою залишається невідповідність між нагромадженим науково-технічним потенціалом і продуктивністю національної економіки, що більше ніж у 4 рази нижча, ніж у розвинутих країнах. Саме цей показник найбільш повно характеризує рівень виробництва. Низький рівень продуктивності праці обумовлює низьку оплату праці, яка є ознакою антиінноваційної економіки.

Також проблемою є зменшення кількості суб'єктів ринку інтелектуальної праці за рахунок виїздів спеціалістів, які є носіями передових наукових і технічних ідей, за межі України. Нині з країни мігрує кожен 25-26-й спеціаліст з вищою освітою. Через декілька років країна може втратити більшу частину науково-технічної еліти, що ставить під сумнів процес зростання національної економіки.

Тож, аналіз сучасної економічної ситуації в Україні, наукові дослідження в інноваційній сфері свідчать про те, що необхідно:

*- розробити проект стратегії збереження і розвитку науково-технічного потенціалу країни;

*- посилити державний вплив на розвиток інноваційної діяльності за рахунок збільшення фінансування та сприяти розвитку малих і середніх інноваційних підприємств;

*-створити політику структурних перетворень, при якій основні зусилля держави будуть спрямовані на зміну економічної структури всього господарського механізму.

стратегія власність конкурент

4. Оподатковування роялті

Згідно з п. 1.30 ст. 1 Закону роялті є платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи, або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності, або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Таким чином, якщо підприємство володіє правом інтелектуальної власності на об'єкт інтелектуальної власності, яке засвідчується відповідним чином, та реалізує своє майнове право інтелектуальної власності на такий об'єкт інтелектуальної власності шляхом надання ліцензіату права на використання цього об'єкта, при цьому ліцензійним договором не передбачено умови, які б надавали право користувачу об'єкта інтелектуальної власності продавати, передавати або відчужувати зазначений об'єкт -- тобто ліцензіат набуває право інтелектуальної власності на об'єкт без набуття права власності на нього, то платежі за таким ліцензійним договором повністю відповідають поняттю «роялті», визначеному п. 1.30 ст. 1 Закону.

5. Суб'єкти ліцензійних угод, ліцензійні зобов'язання

Ліцензійна угода -- це угода щодо передачі власником об'єктів інтелектуальної власності певних прав на їх використання своєму контрагенту в передбачених угодою межах. Таким чином, ліцензійна угода є договором про своєрідну оренду патенту (монопольну чи колективну). Надання ліцензії є комерційною операцією, суб'єктами якої виступають ліцензіар та ліцензіат.

Ліцензування -- це процес видачі дозволу на здійснення певної діяльності. Розрізняють два основні види ліцензування, що стосуються конкурентної політики уряду:

1) ліцензування конкретних видів діяльності, пов'язане з наданням юридичним або фізичним особам права займатись певним видом професійної чи виробничої діяльності, надавати певні послуги тощо;

2) ліцензування у сфері інтелектуальної власності, за якого власники прав на об'єкти авторського права чи промислової власності надають дозвіл на їх використання іншим особам в обмін на фіксований гонорар чи частку отриманого прибутку.

Ліцензіар -- продавець ліцензії, юридична або фізична особа, яка зобов'язується передати права на використання об'єкта інтелектуальної власності за певну винагороду відповідно до передбачених ліцензійною угодою умов.

Ліцензіат -- покупець ліцензії, юридична або фізична особа, яка купує права на використання об'єктів інтелектуальної власності у межах, передбачених ліцензійною угодою.

Об'єктами ліцензійних угод можуть бути: авторські права; програми для ЕОМ і бази даних; товарні знаки; патентні права; ноу-хау, інжинірингові послуги тощо.

Ліцензія (від лат. licentio -- свобода, право) -- дозвіл на використання об'єкта інтелектуальної власності, що надається на підставі ліцензійного договору.

Ліцензійний договір -- угода, за якою продавець виключних майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності (ліцензіар) надає покупцеві (ліцензіату) дозвіл (ліцензію) на використання цього об'єкта протягом певного періоду в обумовлених угодою межах за відповідну винагороду.

Специфічними ознаками ліцензійного договору є такі: запропонований до продажу інтелектуальний продукт є нематеріальним; ліцензіат набуває права на використання визначених договором майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності; матеріальні об'єкти, що передаються за ліцензійним договором, є лише носіями інформації, що є інтелектуальною власністю; основний елемент об'єкта ліцензії -- патентне право, не стає майновою власністю покупця, а передається йому в тимчасове користування на певний термін; власник патенту в разі видачі ліцензії зберігає за собою майнові права на об'єкт інтелектуальної власності.

Виділяють такі види ліцензій:

-проста ліцензія - ліцензіар надає ліцензіату право використовувати об'єкт ліцензії в установлених договорами рамках, але залишає за собою право використовувати його на тій же території, надавати ліцензії на таких же умовах необмеженому колу осіб (ліцензіат не має права видавати субліцензії). Цей вид ліцензії закріплений в законодавстві України під назвою “невиключна ліцензія”;

-виключна ліцензія - ліцензіар надає ліцензіату виключне право на використання об'єкта ліцензії у встановлених договором рамках, власник свідоцтва (патенту) відмовляється від самостійного використання та надання ліцензій іншим особам;

-повна ліцензія - надає ліцензіату весь спектр прав, які витікають зі свідоцтва (патенту). Ліцензіат користується правами протягом строку дії такого свідоцтва (патенту). Цей вид ліцензії не знайшов свого відображення та закріплення в законодавстві України, оскільки, його охоплює поняттям “виключна ліцензія”.

Ліцензійні зобов'язання

У разі зміни найменування ліцензіата (якщо зміна найменування не пов'язана з реорганізацією) або прізвища, імені, по батькові фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності ліцензіат протягом десяти робочих днів після перереєстрації в органі державної реєстрації повинен подати до органу ліцензування заяву про переоформлення ліцензії встановленого зразка (додаток 4) разом з ліцензією, що підлягає переоформленню, та відповідними документами або їх нотаріально засвідченими копіями, які підтверджують зазначені зміни. Не переоформлена в установлений строк ліцензія є недійсною.

У разі зміни місцезнаходження ліцензіат зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом державної реєстрації внесення змін подати до органу ліцензування заяву про переоформлення ліцензії встановленого зразка разом з ліцензією, що підлягає переоформленню, та відповідними документами або їх

нотаріально засвідченими копіями, які підтверджують зазначені зміни. Не переоформлена в установлений строк ліцензія є недійсною.

Размещено на Allbest.ru