Поняття міжнародного приватного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародне право - виникло внаслідок реальних суспільних процесів. Вже на ранніх стадіях розвитку первісні общини і племена не існували відокремлено, а були об'єднані неписаними родовими законами. Перші звичаєві норми зароджувалися ще в період первіснообщинного ладу, до становлення державності. Поява ж міжнародного права в сучасному його розумінні як права міждержавного прямо пов'язано з процесами становлення державності.

Міжнародне право є результатом суспільної практики. З'явившись як засіб усвідомлення людьми (групами, класами) свого матеріального інтересу, особливо в зв'язку з міжнародними відносинами, що постійно змінюються, воно справляло і справляє величезний вплив на розвиток держав і народів. З огляду на особливу значимість міжнародного права як соціального феномена, пошуком його визначення займається доктрина міжнародного права. Міжнародне право - це система юридичних принципів і норм договірного і звичаєвого характеру, що виникають у результаті угод між державами й іншими суб'єктами міжнародного спілкування і регулюючих відносини між ними з метою мирного співіснування.

Виходячи з особливої значимості міжнародного права для становлення, розвитку й існування людського співтовариства і світового об'єднання держав, воно має різноманітні трактування, що даються як ученими-міжнародниками, так і різними міжнародними органами.

Так, наприклад, проф. Н.Т. Блатова думала, що міжнародне право - це сукупність юридичних норм, договірних і звичаєвих, вироблюваних у результаті угоди між державами і регулюючих відносини між учасниками міжнародного спілкування. Л. Оппенгейм бачив у міжнародному праві сукупність звичаєво-правових і договірних норм, визнаних цивілізованими державами, юридично обов'язкових у взаєминах між ними. В.П. Панов вважає, що міжнародне право - це особлива правова система, що регулює відносини між його суб'єктами за допомогою юридичних норм. Ж. Тускоз визначає міжнародне право як сукупність юридичних норм та інститутів, що регулюють відносини в міжнародному співтоваристві з метою встановлення в ньому миру, справедливості і сприяння його розвитку. Як приклад визначення міжнародного права міжнародними органами можна навести рішення Постійної палати міжнародного правосуддя в справі пароплава «Лотос», у якому говорилося: «Міжнародне право регулює відносини між незалежними державами».

Таким чином, можливо запропонувати узагальнююче трактування міжнародного права, відповідно до котрого міжнародне право - сукупність норм, що виникають у результаті угоди між суб'єктами державного права, що досягається в результаті взаємних поступок і компромісів, із метою підтримки міжнародного правопорядку й організації усіх форм спілкування між державами, реалізація яких забезпечена заходами примусового характеру. З наведених вище формулювань можливо виділити основні ознаки міжнародного права:

- це сукупність юридичних норм і принципів;

- ці норми створюються шляхом фіксованої (договір) або мовчазно вираженої (звичай) угоди між суб'єктами міжнародного права;

- ці норми признаються суб'єктами міжнародного права в якості юридично обов'язкових;

- це реалізація норм міжнародного права забезпечується примусом, форми, характер і межі якого визначаються в міждержавних угодах.

Важливою характерною рисою міжнародного права є те, що воно виступає в якості окремої відособленої правової системи зі своїми галузями й інститутами. Таким чином, воно не є галуззю внутрішньодержавного права і не входить у його правову систему. Питання про співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного (національного) права є одним із центральних у теорії міжнародного права.

Міжнародна доктрина в цьому питанні виробила три основних напрямки: одне дуалістичне і два моністичних. В основі дуалістичного підходу лежить теза про те, що міжнародне право і право національне являють собою два різноманітних правопорядки. Відмічаючи це, основоположник цього напрямку німецький учений XIX сторіччя Г. Трипель писав: «Міжнародне і внутрішньодержавне право суть не тільки різноманітні галузі права, але і різноманітні правопорядки. Це два кола, що не більш ніж стикаються і ніколи не перетинаються».

Суть моністичних концепцій полягає у визнанні єдності обох правових систем. Міжнародне і національне право розглядаються як частини єдиної системи права. При цьому прихильники цих концепцій розходяться тільки в питанні примату (першості, верховенства) цих правових систем. Одні з них виходять із примату внутрішньодержавного права над міжнародним (німецька юридична література другої половини XIX - початку XX в.).

Так, один із видатних представників цього напрямку німецький вчений А. Цорн писав: «Міжнародне право юридично є правом лише тоді, коли воно є державним правом». А його колега А. Лассон стверджував, що «держава лишає за собою свободу вирішувати, дотримуватися міжнародного права або ні, в залежності від того, чи диктується це її інтересами».

Обґрунтування позиції прихильників іншого різновиду моністичної концепції - примату міжнародного права над внутрішньодержавним, що одержала широке поширення, міститься в працях австрійського юриста XX в. X. Кельзена, у повоєнні роки, професора Каліфорнійського університету (США). Ототожнюючи державу з корпорацією, Кельзен писав: «Держава розглядається тільки як правове явище, як юридична особа, тобто корпорація». Тому співвідношення між міжнародним правопорядком і національними правопорядками «нагадує співвідношення національного правопорядку і внутрішніх норм корпорації». Радянська концепція по цьому питанню ґрунтувалася на таких посилках: - міжнародне і внутрішньодержавне право, будучи самостійними правовими системами, знаходяться в постійній взаємодії, що опосередковується волею держав-учасниць міжнародного спілкування; - оцінюючи обидві моністичні теорії як невідповідні об'єктивній реальності існування суверенних держав, не можна заперечувати можливого переважного значення тієї або іншої системи права в процесі їхньої тісної взаємодії; - якщо вплив норм внутрішньодержавного права на міжнародне можна назвати первинним, тому що кожна держава, що бере участь у створенні міжнародного права, виходить із характеру і можливостей свого внутрішнього права, то в процесі взаємодії вже існуючих норм вона не може не визнавати принципу переважного значення норм міжнародного права. Цей принцип одержав чітке вираження в статті 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, відповідно до якої учасник договору «не може посилатися на положення свого внутрішнього права в якості виправдання для невиконання ним договору».

Таким чином, хоч і з досить туманними застереженнями, признавався примат норм міжнародного права над нормами національного законодавства. В даний час такий примат норм міжнародного права знаходить своє закріплення в поточному законодавстві України (див., наприклад, частина 2 статті 17 Закону України від 22 грудня 1993 року «Про міжнародні договори України»). Тут доречно торкнутися питання про взаємовплив міжнародного і національного права.

Дійсно, з одного боку, міжнародне право справляє суттєвий вплив на становлення, формування і динаміку норм національного права, покладаючи на держави виконання зобов'язань, узятих ними під час підписання різних міжнародних договорів (наприклад, до цього їх зобов'язував Віденський документ НБСЄ 1989 p.). Але, з іншого боку, і саме міжнародне право може відчувати на собі вплив норм внутрішньодержавного права. Наприклад, прийняття в 1951 році в СРСР Закону про заборону пропаганди війни призвело до того, що в статті 20 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН у 1966 році, з'явилася норма, відповідно до котрої «всяка пропаганда війни повинна бути заборонена законом».

Норми міжнародного права створюють права й обов'язки тільки для суб'єктів міжнародного права. Органи державної влади й інші суб'єкти, що знаходяться на території держави, безпосередньо нормам міжнародного права не підпорядковуються. Реалізація міжнародних зобов'язань на внутрішньодержавному рівні здійснюється шляхом входження норм міжнародного права в норми внутрішньодержавного права. Сам процес входження норм міжнародного права в національне законодавство називається імплементацією. Засоби входження іменуються трансформацією. У широкому значенні трансформація, на думку Р.А. Мюллерсона, являє собою «засіб здійснення міжнародного права за допомогою видання державою внутрішніх нормативних актів (законів, актів ратифікації і публікації міжнародних договорів, адміністративних постанов, розпоряджень і т.п.) і забезпечення виконання нею свого міжнародного зобов'язання або в інтересах використання нею своєї міжнародної правомочності».

Таким чином, норма міжнародного права не перетворюється, вона зберігає свій статус. А от її змісту, правилу поводження надається статус норми національного права. Власне, як відзначає І.І. Лукашук, мова йде про імплементацію міжнародної норми за допомогою національного права. Трансформація може бути загальною й індивідуальною. При загальній трансформації держава встановлює, що усі або тільки визначені види прийнятих нею міжнародно-правових норм є частиною національного права країни. При індивідуальній трансформації необхідно в кожному випадку вводити міжнародні норми в національне право країни спеціальним актом. У деяких країнах, наприклад у Великобританії, у відношенні звичаєвого міжнародного права застосовується загальна трансформація, а у відношенні договорів - індивідуальна. В Україні у відношенні міжнародних договорів застосовується індивідуальна трансформація (Верховної Радою України видається спеціальний закон про ратифікацію). У доктрині міжнародного права розрізняють декілька засобів трансформації:

а) пряму рецепцію - коли норма міжнародного права без зміни запозичується національним законодавством - має місце в Україні (див., наприклад, статтю 9Конституції України). Нерідко цей засіб іменується ін корпорацією, тобто включенням;

б) бланкетну рецепцію - коли норма міжнародного права не запозичується, але на неї робиться відповідне посилання (див., наприклад, статтю 18 Конституції України);

в) власне трансформацію - коли норма міжнародного права змінюється шляхом створення словесної національної транскрипції (перекладається на іншу мову) і закріплюється в національному нормативному акті, але її смислове значення при цьому не зазнає значних змін.

Міжнародне право слід відрізняти від міжнародних відносин і дипломатії. Міжнародні відносини набагато ширші, ніж міжнародне право. Вони можуть виникати між фізичними і юридичними особами й іншими суб'єктами різних держав і міжнародних суб'єктів, у тому числі такими, що не є суб'єктами міжнародного права. Під міжнародними відносинами розуміють сукупність економічних, політичних, ідеологічних, правових, дипломатичних, військових, соціальних, культурних та інших зв'язків між державами, основними соціальними, економічними і суспільними рухами, що діють на міжнародній арені, тобто між народами в широкому значенні цього слова. Основними рисами міжнародних відносин є:

- зміцнення різнопланового співробітництва між державами;

- розширення міжнародних відносин;

- забезпечення миру;

- зростання ролі науково-технічного прогресу;

- посилення глобальної тенденції інтернаціоналізації господарського життя і зміцнення світової системи господарських зв'язків;

- зростання ролі міжнародних організацій, у тому числі і неурядових, і їхньої кількості;

- виникнення якісно нових міжнародних проблем (глобальні проблеми виживання людської цивілізації);

- актуалізація глобальних проблем виживання людської цивілізації (особливо проблем миру, запобігання ядерній війні, роззброювання);

- підвищення регулятивної, інтегруючої і координаційної ролі міжнародного права.

Отже, можна стверджувати, що міжнародні відносини на порозі III тисячоліття стають усе більш універсальними, різноманітними, всеобіймаючими, рівнообов'язковими для всіх суб'єктів міжнародного права. Міжнародні відносини частіше всього виявляються зовні в таких видах:

- міждержавні відносини (між державами, між державами і націями, що борються за незалежність);

- міждержавні відносини недержавного характеру (наприклад, відносини між державами і міжнародними організаціями, а також державоподібними суб'єктами; між міжнародними організаціями;

- між державами, міжнародними організаціями, з одного боку, і фізичними і юридичними особами - з іншого; між фізичними і юридичними особами);

- внутрішньодержавні відносини, що входять, по суті, у внутрішню компетенцію держави, але включені в сферу міжнародно-правового регулювання (питання оборони і міжнародної безпеки, надання гуманітарної й іншої допомоги у разі стихійних лих в інших країнах і т.д.).

Міжнародні відносини стають міжнародно-правовими відносинами в результаті угод (укладання договорів або усних угод) між державами й іншими суб'єктами міжнародного права, що містять правові норми, які регулюють їхню поведінку. Дипломатією називають сукупність прийомів і методів реалізації зовнішньої політики держав та інших суб'єктів міжнародного права, за допомогою яких:

а) реалізується зовнішньополітична програма конкретної держави;

б) реалізуються статутні задачі й функції міжнародної організації;

в) реалізуються на практиці норми міжнародного права.

Міжнародне право відрізняється від всіх інших правових систем предметом і методами правового регулювання, об'єктом і суб'єктами права, а також засобом нормотворення і забезпеченням виконання розпоряджень міжнародно-правових норм. Предметом регулювання міжнародного права є політичні, економічні й інші відносини між державами, що різні за своєю природою, характером, внутрішнім устроєм, територією і населенням і між іншими суб'єктами міжнародного права. Таким чином, міжнародне право регулює суспільні відносини, що виходять за межі як внутрішньої компетенції кожної конкретної держави, так і її територіальних меж. Має відмінності і метод правового регулювання, використовуваний у міжнародному публічному праві. В основному тут використовується імперативний метод правового регулювання суспільних відносин, обумовлений насамперед їхнім суб'єктним складом, і такий, що полягає в обов'язковому виконанні розпоряджень, що містяться в нормах міжнародного права. Особливість суб'єктів міжнародного права виявляється насамперед у передвстановленості їх персоніфікованого (названого, пойменованого) переліку, що є остаточним і не підлягає розширенню. Якщо у внутрішньодержавному праві суб'єкт - це носій прав і обов'язків, то суб'єкт міжнародного права - це носій міжнародних прав і обов'язків. Суб'єктами міжнародного права є:

а) держави;

б) нації і народи, що борються за своє національне визволення (більш детально - ті, що борються за свободу, незалежність і створення власної державності);

в) міжнародні організації;

г) державоподібні суб'єкти.

Серед самих суб'єктів міжнародного публічного права головне і визначальне місце належить суверенним державам, що виступають у якості основних суб'єктів міжнародного права. Саме від їхньої діяльності на міжнародній арені залежать стабільне існування і функціонування всієї міжнародної системи в цілому, збереження сформованої системи міжнародних відносин і ефективність самого міжнародного права. Адже тільки держави, діючи в рамках міжнародно-правових норм, володіють реальною силою і можливостями із забезпечення миру і міжнародної безпеки, у тому числі і з примусового забезпечення дотримання і виконання всіма суб'єктами міжнародного права своїх зобов'язань. Більш докладно характеристики й особливості суб'єктів міжнародного права будуть розглянуті нижче. Особливість об'єктів міжнародного права полягає в тому, що до них належить усе те, із приводу чого держави й інші суб'єкти міжнародного права вступають у правовідносини між собою на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Таким чином, у коло об'єктів міжнародного права входять конкретні матеріальні і нематеріальні блага, що не належать винятково до внутрішньої компетенції держави і можуть виходити за межі державної території. Причому слід мати на увазі, що тільки держави вправі вступати в будь-які правовідносини (визначати будь-який об'єкт взаємовідносин), котрі вони вважають необхідними і вигідними для себе. Єдиним обмеженням для держав у цьому смислі може бути пряма заборона якогось об'єкта міжнародним правом (наприклад, не можуть бути об'єктом продажу жінки і діти, вирішення спорів між державами за допомогою оголошення війни і т.д.). У якості об'єктів міжнародно-правових відносин можуть виступати:

1) територія і міжнародний простір;

2) дії;

3) стримування від дій.

Територія виступає в якості об'єкта міжнародно-правових відносин дуже часто, особливо після закінчення війн, наприклад у мирних договорах. Дії можуть бути об'єктом у найрізноманітніших правовідносинах, наприклад у пактах про взаємодопомогу і союзні договори. Стримування від дій також є об'єктом міжнародно-правових відносин, наприклад у пактах про ненапад, про нейтралітет, про закони і звичаї війни. Слід, проте, мати на увазі, що об'єкт міжнародно-правових відносин, коли він виражається в дії або стримуванні від дії, повинний бути правомірний, тобто він не повинний суперечити принципам і нормам міжнародного права. Наприклад, втручання у внутрішні справи держав не може бути об'єктом міжнародно-правових відносин, тому що воно заборонено самим міжнародним правом, зокрема Статутом ООН. Засоби створення і забезпечення виконання чинних норм міжнародного права також мають свої особливості. Засоби створення норм міжнародного права носять координаційний характер, тобто норми міжнародного права створюються самими суб'єктами міжнародного права в результаті взаємних компромісів і поступок, що призводять до угоди з тих або інших питань міжнародних відносин. Тому норми міжнародного права - є результат узгодження воль держав.

Слід мати на увазі, що процес узгодження воль держав або інших суб'єктів міжнародного права - це специфічний процес, що необхідно відрізняти, але не відривати від інших процесів, що відбуваються у світовій системі і навколишньому середовищі (основні аспекти узгодження воль держав будуть розглянуті нижче). Особливість порядку примуса до дотримання норм міжнародного права полягає в передбаченні в таких нормах можливості застосування примусових заходів для забезпечення їхнього беззаперечного дотримання. Такий примус здійснюється самими суб'єктами міжнародного права, як правило, державами, на основі чинних міжнародно-правових норм і в рамках відповідних міжнародних договорів. Примус для дотримання норм міжнародного права здійснюється у формі індивідуальних або колективних (групових): репресалій - правомірних примусових дій держави (держав), спрямованих на відновлення своїх прав, порушених державою-порушницею, за допомогою інших, ніж застосування сили або погроза її застосування; pemopciu - правомірних примусових дій держави (держав), спрямованих на зустрічне обмеження прав держави-порушниці (наприклад, відповідні дискримінаційні заходи у відношенні фізичних і юридичних осіб держави-порушниці, зустрічні митні обмеження і т.д.).

Якщо в основі правомірності репресалій лежить обов'язок держави, що наміряється звернутися до них, використовувати для цього мирну процедуру відшкодування збитку, заподіяного їй правопорушенням, то реторсії мають на меті відновлення принципу взаємності у відносинах відповідних держав. Слід мати на увазі, що міжнародне право забороняє збройні, тобто пов'язані з застосуванням сили репресалії. Лише відмова держави-порушниці від мирної процедури відшкодування збитку або від виконання рішення, прийнятого внаслідок застосування такої процедури, дає правомірну можливість для звернення до таких репресалій. Причому заходи, використовувані в їхній якості, повинні бути пропорційні (розмірні) правопорушенню, що викликало їх, і підлягають припиненню з моменту відновлення положення, що йому передувало. Вимоги домірності й адекватності пред'являються і до реторсій. Причому дотримання принципу домірності, а також категорична вимога незастосування військової сили була висловлена Комісією з прогресивного розвитку і кодификації міжнародного права ООН, при розробці проекту міжнародної Конвенції про відповідальність держав.

У сучасний період викликає дискусії час виникнення сучасного міжнародного права. Радянська школа міжнародного права вела відлік із моменту Великої Жовтневої соціалістичної революції. Представники західної школи міжнародного права думають, що сучасне міжнародне право бере свій початок із часу закінчення Першої світової війни і підписання системи Версальских договорів у 1919 році. Існує і третя точка зору. її представники думають, що такий відлік необхідно вести з моменту створення в 1945 році ООН. Незважаючи на різноманітні підходи до вирішення цього питання, переважна кількість вчених-міжнародників сходяться на тому, що основними рисами сучасного міжнародного права є: - визнання політичних змін останніх років у світі, що носять «приголомшуючий» характер: зникнення глобального протистояння двох соціально-політичних систем (соціалістичної і капіталістичної), зникнення наддержав і поява тільки однієї наддержави - США, і модифікація міжнародно-правового регулювання зі сформованих реалій;

- сприяння забезпеченню безпеки у світі, взаємовигідному співробітництву держав, розв'язанню глобальних проблем виживання людської цивілізації;

- зростання інтеграції між народами і державами у всіх регіонах світу, створення загальних ринків і митних просторів (наприклад, Європейський Союз);

- усвідомлення державами й об'єднання їхніх зусиль у вирішенні таких глобальних проблем сучасності, як загроза термоядерної катастрофи, загальної екологічної кризи, проблем економічного порядку в країнах, що розвиваються;

- подолання класового підходу в міжнародному праві;

- подолання конфронтації, зміна політики стосовно третіх країн - держави оцінюються як рівноправні суверенні суб'єкти міжнародної політики;

- перехід від невизначеності в міжнародному праві до визначеності міжнародно-правових норм - відносини між державами закріплюються в міжнародних договорах, положення яких містять чітко визначені взаємні зобов'язання сторін (наприклад, гарантії США і Росії із роззброювання України);

- взаємність і контрзаходи. Перше полягає у взаємному і найсуворішому дотриманні норм міжнародного права, друге - у створенні ефективного механізму відповідальності для держав-порушниць міжнародного права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

міжнародний приватний право

1. Кравчук М. В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. - 3-тє вид., змін, й доп. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 247 с. - Теория государства и права.

2. Шпаргалки по міжнародному праву - Шпаргалки по праву.

3. Міжнародне право: підручник - Международное право, европейское право.

4. Багатоманітність підходів у визначені держави. Поняття держави та її основні ознаки - Теория государства и права.

5. Поняття суб'єктивного та об'єктивного юридичного, публічного і приватного права - Теория государства и права.

Размещено на Allbest.ru