Виборча система України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Поняття виборчої системи. Типи виборчих систем

2. Конституційні принципи виборчого права в Україні

3. Поняття виборчого процесу. Характеристика його стадій

3.1 Засади виборчого процесу

3.2 Суб`єкти виборчого процесу

3.3 Стадії виборчого процесу

4. Шляхи вдосконалення виборчої системи

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. На сьогоднішній день Україна перебуває в розпалі не тільки економічної, але й політичної кризи, де друга, є стимулятором першої. Вважаючи стабільне функціонування всіх гілок влади одним з головних критеріїв ефективного управління державою слід зазначити, що ключові проблеми невідповідності даного критерію до українських реалій обертаються навколо функціонування українського парламенту. Опираючись на представницький статус та виборність цього органу, слід зробити висновок, що виборча система - це той фактор, який має створювати певне підґрунтя для визначення подальшого характеру функціонування парламенту (а відповідно і характеру його взаємодії з іншими органами системи управління). Враховуючи сучасне положення українського парламенту в системі державних органів України, слід зазначити, що модернізація виборчої системи є одним з найактуальніших проблем реформування українського законодавства, яке б зіграло важливу роль в стабілізації політичного життя країни. В умовах трансформації суспільства виникають різні, часто непередбачувані явища - від конфронтації до глобальних зрушень у характері функціонування партійних систем, у зв'язку з чим значно зростає вплив на суспільство партійної системи як консолідуючої структури. В Україні ж, попри процес утворення окремих партій, відбувалося створення системи багатопартійності, яка є невід'ємним елементом демократичної політичної системи.

При дослідженні даної проблематики ми використовували праці таких зарубіжних і вітчизняних дослідників, як М. Дюверже, М. Примуш, В. Литвин, В. Степаненко, М. Рогозін, О. Бойко Дмитренко М.А., Варія М., Заєць Н., Тодина О.Ю. та інших.

Мета нашого дослідження розглянути різні сторони нинішньої виборчої системи України та визначити шляхи її вдосконалення.

Для досягнення поставленої мети необхідне послідовне виконання таких завдань:

- охарактеризувати види виборчих систем;

- дослідити виборчий процесс в Україні, охарактеризувати його стадії;

- розглянути шляхи вдосконалення виборчої системи в Україні.

Практичне завдання роботи. Сформульовані висновки можуть бути використані студентами при підготовці до практичних занять з курсу „Конституційне право України ”.

1. Поняття виборчої системи. Типи виборчих систем

Термін «виборча система» в науці використовується у двох значеннях - широкому і вузькому.

У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права.

Виборча система у вузькому значенні - це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб. При цьому виокремлюють три основні види виборчих систем, які різняться порядком установлення результатів голосування.

В різних країнах виборчі системи будуть відрізнятися за багатьма параметрами. Ця різноманітність визначається історичними, культурними особливостями, а також політичними завданнями. Як зазначають науковці, порівняно з іншими елементами політичної системи електоральними правилами легше маніпулювати, вони дозволяють створити перевагу кільком сильним партіям і звести нанівець роль дрібних партій або навпаки дати останнім право на парламентське представництво [8].

Розрізняють такі види виборчих систем, як мажоритарна, пропорційна і змішана (мажоритарно-пропорційна або пропорційно-мажоритарна). [табл. 1.1].

Таблиця 1.1 - Види виборчих систем

Види виборчих систем
Мажоритарна	Пропорційна	Змішана
Голосування за кандидата по виборчому округу і визнання його обраним на основі одержаної ним більшістю голосів виборців	Голосування за списки кандидатів від політичних партій або інших політичних сил і розподіл місць у парламенті (депутатських мандатів)пропорційно до кількості голосів відданих за списки	Комбінація, поєднання мажоритарної і пропорційної виборчих систем

Мажоритарна виборча система - це голосування за кандидата по виборчому округу і визнання його обраним на основі одержаної ним більшості голосів виборців. За цією системою відбуваються парламентські вибори у 76 країнах світу (Велика Британія, Франція, США, країни Латинської Америки, Африки, Тихоокеанського басейну). Ця система є традиційною і найбільш прийнятною для країн з так званою двопартійною системою, тобто за наявності двох сильних політичних партій. Існують мажоритарні системи абсолютної та відносної більшості.

При мажоритарній системі відносної (простої) більшості обраним вважається той кандидат, який отримав голосів виборців більше, ніж будь-який з його суперників. Система проста, тому що забезпечує перемогу одній партії (кандидата) навіть при мінімальній перевазі. Але може трапитися так, що за партію, яка перемогла, про голосує меншість виборців (решту голосів заберуть інші партії), і уряд, який сформує ця партія, не буде користуватися підтримкою більшості громадян. В теперішній час ця система використовується у США, Канаді, Великобританії, Новій Зеландії тощо.

Мажоритарна система абсолютної більшості передбачає, що вибраним є той кандидат, який отримав більше половини голосів виборців, які брали участь у голосуванні (50% плюс один голос).

У світовій практиці зустрічається кілька різновидів цієї системи:

* система двох турів. Якщо жоден з кандидатів не набрав більше половини голосів виборців, проводиться другий тур виборів, в якому, як правило, беруть участь два кандидати, які домоглися кращих результатів, що дозволяє одному з них отримати більшість голосів (абсолютне або відносне);

* альтернативне голосування. Використовується при виборах у нижчу палату парламенту Австралії. В одномандатному окрузі виборець голосує за кількох кандидатів, відзначаючи цифрами (1,2,3 тощо) навпроти прізвищ тих, кому віддасться найбільша перевага (рейтингове голосування). Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютної більшості, з подальшого підрахунку виключаються кандидати з найменшими першими перевагами, а голоси, подані за них, передаються кандидатам других переваг. Потім виключаються кандидати з найменшою кількістю перших і других переваг. Перерозподіл голосів відбувається до того часу, поки один з кандидатів не набере абсолютну кількість голосів

Пропорційна виборча система - це голосування за списки кандидатів від політичних партій або інших політичних сил і розподіл місць у парламенті (депутатських мандатів) пропорційно до кількості голосів, відданих за списки. Нині вибори за пропорційною системою відбуваються у 49 країнах світу, в тому числі у 25 європейських (Іспанія, Португалія, Австрія, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Бельгія, Росія). Ця виборча система застосовується, як правило, в тих країнах, де є кілька впливових партій, але жодна з них історично не має стабільної більшості в парламенті[9, с.91].

Існує кілька різновидів застосування пропорційної виборчої системи: голосування за звичайний список кандидатів і жорсткий список (звичайний список кандидатів - це розташування прізвищ кандидатів у списку в алфавітному порядку; жорсткий - це розташування прізвищ кандидатів у списку в пріоритетному порядку). Крім того, існують пропорційні виборчі системи, де виборець, хоча і голосує за список в цілому, проте визначає, якому з кандидатів у середині списку він надає перевагу (відкритий список). Пропорційна виборча система закритих списків такої можливості виборцю не надає, розподіл місць у виборчому списку здійснюють партії на власний розсуд. Види пропорційних змішаних систем подані на рис.1.1

До позитивних моментів пропорційної системи виборів відносять такі:

* забезпечує більш адекватне представництво політичних сил;

* скорочує кількість "неврахованих" голосів виборців. Навіть при використанні виборчого бар'єру рідко буває, щоб виявилося неврахованим більше однієї четвертої голосів, і ще рідше ця кількість наближається до однієї другої;

* дозволяє забезпечити представництво меншостям (наприклад, етнічним, релігійним);

* стимулює створення партій і розвиток політичного плюралізму.

Рис. 1.1 - Види пропорційних змішаних систем

Але у цієї системи є слабкі сторони:

* слабкий зв'язок кандидата у депутати з виборцями;

* залежність депутата від партійної фракції у парламенті;

* породжує більшу кількість фракцій у парламенті, що змагаються між собою як наслідок негативно впливає на стабільність роботи останнього;

* сприяє формуванню (при парламентській і змішаній формах правління) коаліційних урядів, які інколи бувають менш ефективними і стабільними, ніж однопартійні уряди;

* потенційно збільшує вплив партійної еліти при формуванні виборчих списків, особливо якщо використовується система з закритим списком.

В деяких країнах (Німеччина, Болгарія) намагаються знайти компроміс між двома системами виборів і використовують різні варіанти змішаної системи, яка передбачає поєднання елементів пропорційної і мажоритарної систем.

Активно обговорюється питання про вплив систем голосування на конфігурацію партійної системи країни і характер міжпартійних взаємовідносин.

Західний політалог Р. Кац, проводячи дослідження у Великобританії, Ірландії та Італії, прийшов до таких висновків:

* пропорційне представництво сприяє прояву збоку партій більш ідеологізованих і радикальних позицій з політичних питань, ніж в умовах відносної більшості;

* у двопартійних системах ідеологічні позиції партій поступово наближаються;

* партії, які конкурують в малих округах, будуть переважно орієнтуватися на персонали лідера і патронаж, а партії, що конкурують у великих округах, будуть схильні до проблемної орієнтації [6].

Французький політолог М. Дюверже вивів закономірність, яка отримала назву "закону М. Дюверже"'. Згідно з цим законом, мажоритарна система відносної більшості сприяє становленню двопалатної системи (чергування двох великих партій при владі). Пояснюється це тим, що виборці будуть прагнути до "корисного" (стратегічного) голосування, тобто голосування за великі партії, які мають шанси на успіх, розуміючи, що голоси, подані за дрібні партії, "пропадуть". В цьому проявляється своєрідний "психологічний ефект" виборчої системи. Дрібні партії або приречені на постійну поразку, або змушені об'єднуватися із однією з партій - "фаворитів". Мажоритарна система у два тури сприяє появі численних та відносно стабільних партій, які залежать одна від одної. Пропорційне представництво сприяє формуванню багатопартійності, що складається з самостійних і стабільних партій з жорсткою структурою Помічена М. Дюверже закономірність не є абсолютною і передбачає виключення [7].

Змішана виборча система є комбінацією, поєднанням мажоритарної і виборчих систем. У Європі змішана виборча система застосовується в Німеччині, Італії, Угорщині, Польщі, а в останні роки - у Литві, Грузії. Змішані виборчі системи застосовуються в тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або існує необхідність досягнення компромісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.

Найпростішим варіантом змішування є лінійне змішування: одна частина парламенту обирається за мажоритарним, інша - за пропорційним принципом (Німеччина, Литва, Грузія, Словенія). Іншим різновидом змішаної системи є структурне змішування: одна палата парламенту обирається за мажоритарною системою, а інша - за пропорційною. Ці різновиди виборчих систем застосовуються в Австралії, Італії, Польщі.

Змішана система дещо привабливіша для простого виборця. Наявність загальнонаціональних списків виборчих блоків посилює суспільний інтерес та привертає увагу до перипетій політичної боротьби.[6, с.144]

Мотивація пересічного виборця зростає, адже окрім впливу на вибори у своєму одномандатному окрузі, він має можливість долучатися до загальноукраїнського політику. Крім того, у варіанті змішаної системи зменшується роль суб'єктивних факторів на рішення виборців.

2. Конституційні принципи виборчого права України

Характеризуючи вибори і референдум. Конституція України вказує, що вони є формами безпосередньої демократії, через які народ здійснює своє волевиявлення.[1.,ст. 69. ]

А в ст. 71 закріплено положення про те, що вибори до органів державної влади та органів є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Принцип загальності виборів в Україні означає, що всі її громадяни, які на день виборів досягли 18 років, мають право голосу. Цього права позбавляються лише ті, кого у судовому порядку визнано недієздатними.

Пряме виборче право забезпечує остаточність вирішення питання про зайняття виборної посади, шляхом голосування безпосередньо "за" чи "проти" кандидата.

Таємність голосування передбачає недопущення будь-якого нагляду і контролю за волевиявленням виборців.

Рівність виборчого права -- це наявність у виборців однакової кількості голосів, можливість в однаковій мірі впливати на результати виборів.

Конституція України встановлює, що вибори є вільними. Це означає неприпустимість будь-якого тиску на виборців з метою примусити їх голосувати не відповідно до своїх переконань.

3. Поняття виборчого процесу. Характеристика його стадій

В виборчому законодавстві приділяється велика увага виборчому процесу, тобто певної врегульованої правовими нормами сукупності дій громадян і уповноважених органів, які спрямовані на формування якісного і кількісного складу органів державної влади та органів місцевого самоврядуваня.

Виборчим процесом називається врегульована законом специфічна діяльність уповноважених органів, організацій, окремих громадян, їх колективів і груп з підготовки та проведення виборів до представницьких та інших виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.

3.1 Засади виборчого процесу

Засади виборчого процесу -- це ті вихідні ідеї та вимоги, що покладаються в основу здійснення кожної виборчої процедури, тобто таких дій, в результаті послідовного виконання яких відбувається формування виборного органу або заміщення виборної вакантної посади.

Виборчий процес здійснюється на засадах: законності та заборони незаконного втручання будь-кого у цей процес; політичного плюралізму; гласності і відкритості; рівності прав суб'єктів виборчого процесу; рівності всіх кандидатів у депутати і президенти України; свободи передвиборної агітації, рівних можливостей доступу до засобів масової інформації; неупередженості до партій (блоків), кандидатів у президенти і депутати з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб та керівників підприємств, установ і організацій.

3.2 Суб'єкти виборчого процесу

Суб'єктами виборчого процесу є: 1)громадяни України, які мають право голосу (виборці); 2)виборчі комісії, утворені відповідно до Законів України "Про Центральну виборчу комісію", "Про вибори Президента України", "Про вибори народних депутатів України"; 3)кандидати у депутати і президенти України; партії (блоки), які висунули кандидатів у депутати; 4)органи державної влади та органи місцевого самоврядування; 5)офіційні спостерігачі від партій (блоків) -- суб'єктів виборчого процесу, від кандидатів у депутати і президенти, від іноземних держав і міжнародних організацій.

3.3 Стадії виборчого процесу

Виборчого процес - це діяльність, яка здійснюється в певній, чітко визначеній виборчим законодавством послідовності і складається з кількох стадій (етапів). В науці конституційного права звичайно виділяють такі стадії виборчого процесу:

призначення виборів;

утворення виборчих органів;

утворення виборчих округів та виборчих дільниць;

складання списків виборців (реєстрація виборців);

висування і реєстрація кандидатів;

передвиборна агітація;

голосування, підрахунок голосів виборців, встановлення та оприлюднення результатів виборів.

Призначення виборів є першою стадією виборчого процесу, і вона полягає у встановленні уповноваженим органом дати голосування. Виборче законодавство відповідно до положень Конституції України встановлює порядок призначення виборів народних депутатів залежно від виду виборів, які можуть бути черговими, позачерговими (достроковими), повторними, а також замість депутатів, які вибули. Так, чергові вибори народних депутатів не призначаються, а проводяться без призначення в день, чітко визначений Конституцією України - в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України за 90 днів до дня виборів. [1.,ч. 1 ст. 77]

Позачергові вибори народних депутатів України відповідно до п. 7 ст. 106 Конституції України призначаються Президентом України і відбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування Указу Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України. Рішення про початок виборчої кампанії приймає Центральна виборча комісія не пізніше як за 60 днів до дня виборів.

Якщо після проведення виборів неможливо достовірно встановити результати волевиявлення виборців, то проводяться повторні вибори, які призначаються Центральною виборчою комісією у разі:

визнання виборів народних депутатів України в окрузі недійсними. Підставами цього можуть бути: 1)порушення вимог Закону України "Про вибори народних депутатів України" в ході проведення виборів або при підрахунку голосів в одномандатному виборчому окрузі, які не дозволяють з достовірністю визначити результати волевиявлення виборців; 2)кількість виборчих дільниць, на яких голосування в одномандатному окрузі було визнано недійсним, становить не менше 25 відсотків від загальної кількості виборчих дільниць, утворених на території цього одномандатного округу.

визнання виборів народних депутатів України в окрузі такими, що не відбулися. Підставою цього може стати визнання окружною виборчою комісією відсутності жодного зареєстрованого кандидата в депутати на день виборів в одномандатному виборчому окрузі.

визнання депутата таким, що відмовився від депутатського мандата. Це стається у разі невиконання особою, обраною народним депутатом України таких вимог як подання не пізніш як на двадцятий день з дня офіційного оприлюднення результатів виборів документа про її звільнення з роботи (посади), несумісної з депутатським мандатом. Також у разі звернення особи, обраної депутатом, до Центральної виборчої комісії про наявність поважних причин, які перешкоджають виконати дану вимогу.

Повторні вибори призначаються в будь-якому з 225 одномандатних округів, де вибори проводяться по мажоритарній виборчій системі.

Чергові і позачергові вибори Президента України призначаються Верховною Радою України. Згідно розділу V ст.103 Конституції України чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента України. Постанова Верховної Ради України про призначення чергових виборів приймається не пізніше як за 180 днів до дня виборів. [1]

Позачергові вибори проводяться у разі дострокового припинення повноважень Президента України в період 90 днів з дня припинення повноважень. Рішення про призначення позачергових виборів приймається не пізніше як на п'ятий день після припинення повноважень Президента України.

Повторні вибори Президента України призначаються Верховною Радою України в місячний строк з дня одержання подання Центральної виборчої комісії.

Якщо на виборах Президента України балотувалося не більше двох кандидатів у Президенти України і жодного з них не було обрано, а також якщо всі кандидати у Президенти України до дня виборів зняли свої кандидатури, то Центральна виборча комісія не пізніше як на двадцятий день після встановлення результатів виборів вносить до Верховної Ради України подання про призначення повторних виборів Президента України.

Вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів можуть бути черговими, позачерговими, повторними, замість тих депутатів і голів, які вибули, а також у разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.

Рішення про проведення чергових і позачергових виборів депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів приймає Верховна Рада України не пізніше як за 90 днів до дня виборів. Рішення про проведення повторних виборів депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів приймає відповідна територіальна виборча комісія. Рішення про проведення виборів депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів замість тих, які вибули, приймають відповідні місцеві ради не пізніше як через місяць з моменту вибуття депутата. Рішення про проведення виборів депутатів місцевої ради, сільського, селищного, міського голови у разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці приймається відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною, Київською, Севастопольською міською радою.

Утворення виборчих органів, які здійснюють керівництво виборчим процесом. Їх функції здійснюють виборчі комісії - спеціальні колегіальні виборчі органи, що утворюються для підготовки і проведення виборів.

Відповідно до Закону "Про вибори народних депутатів України" для організації і проведення виборів народних депутатів створюється Центральна виборча комісія, окружні виборчі комісії, дільничні виборчі комісії.

Відповідно до Закону "Про вибори Президента України" для організації і проведення виборів Президента створюється Центральна виборча комісія, територіальні виборчі комісії та дільничні виборчі комісії по виборах Президента України.

Відповідно до Закону "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів для проведення виборів депутатів і голів рад утворюються: територіальні виборчі комісії -- сільські, селищні, районні, міські, районні у містах, обласні виборчі комісії по виборах депутатів та голів рад; окружні виборчі комісії -- по виборах депутатів обласних, Київської і Севастопольської міських рад. Окружні виборчі комісії можуть утворюватись також по виборах депутатів районних, міських (міст обласного підпорядкування), районних у містах рад; дільничні виборчі комісії.

Відповідно до Закону "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів для проведення виборів депутатів і голів рад утворюються: територіальні виборчі комісії -- сільські, селищні, районні, міські, районні у містах, обласні виборчі комісії по виборах депутатів та голів рад; окружні виборчі комісії -- по виборах депутатів обласних, Київської і Севастопольської міських рад. Окружні виборчі комісії можуть утворюватись також по виборах депутатів районних, міських

Центральна виборча комісія (ЦВК) складається з 15 членів, які призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України. Комісія працює на постійній основі, її члени звільняються від виконання виробничих або службових обов'язків за попереднім місцем роботи. [1.,п.21 ст.85]

Членом ЦВК може бути громадянин України, який на день призначення досяг 25 років, має право голосу, проживає в Україні не менше п'яти останніх років та володіє державною мовою. Перед вступом на посаду член Комісії складає присягу на пленарному засіданні Верховної Ради України.

Члени Комісії обирають зі свого складу Голову Комісії, заступника Голови Комісії та секретаря Комісії. Голова Комісії, заступник Голови Комісії, секретар Комісії, а також не менш як третина інших членів Комісії повинні мати вищу юридичну освіту. Строк повноважень членів Комісії - 6 років.

Основними функціями Центральної виборчої комісії згідно з Законом України “Про Центральну виборчу комісію” є:

1) організація підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України та всеукраїнського референдуму;

2) забезпечення реалізації і захисту виборчих прав громадян України;

3) здійснення керівництва діяльністю виборчих комісійта їх консультативно-методичне забезпечення;

4) контроль за виконанням виборчого законодавства;

5)виконання повноважень окружної виборчої комісії багатомандатного загальнодержавного виборчого округу. [4]

Вимоги членів ЦВК пов'язані з виконанням ними своїх повноважень, є обов'язковими для всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, політичних партій, інших об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій, їх посадових осіб, виборчих комісій та комісій із всеукраїнського референдуму.

Територіальна виборча комісія по місцевих виборах утворюється відповідно сільською, селищною, міською, районною в місті, районною, обласною радою не пізніше як за 75 днів до дня місцевих виборів у складі голови, заступника голови, секретаря і 6-12 членів комісії. Її основними повноваженнями є:

1) здійснення контролю за виконанням чинного виборчого законодавства;

2) утворення виборчих округів;

3) спрямування діяльності окружних та дільничних виборчих комісій.

Територіальні виборчі комісії по виборах Президента України утворюються не пізніш як за 70 днів до дня виборів рішенням відповідно Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад у складі голови, заступника голови, секретаря та членів комісії за поданнями партій (блоків), від яких зареєстровані кандидати у Президенти України, а також за поданнями кандидатів у Президенти України, які зареєстровані Центральною виборчою комісією від зборів виборців.

Відповідно до ст. 15 Закону України “Про вибори Президента України” територіальна виборча комісія при виборах Президента України:

1) здійснює контроль за додержанням законодавства про вибори Президента України;

2) утворює виборчі дільниці і спрямовує їх діяльність;

3) контролює складання списків виборців і подання їх для загального ознайомлення;

4) забезпечує передачу виборчим комісіям виборчих бюлетенів встановленого зразка;

5) встановлює підсумки голосування по територіальному виборчому округу;

6) забезпечує проведення повторного голосування відповідно до рішення Центральної виборчої комісії тощо;[2]

Окружні і дільничні виборчі комісії мають тимчасовий статус, їх утворення віднесено до відання Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування - обласних, районних, міських, районних у містах, селищних та сільських рад, або виконавчих комітетів відповідних місцевих рад. Строки утворення комісій: окружні по виборах народних депутатів України - не пізніше як за 90, окружні по місцевих виборах- не пізніше як за 65, а дільничні - не пізніше як за 45 днів до дня проведення виборів. Встановлений законом термін щодо утворення дільничних виборчих комісій може бути не дотриманий при формуванні дільничних виборчих комісій виборчих дільниць, утворених у місцях тимчасового перебування виборців та на суднах, які перебувають у день виборів у плаванні. У виняткових випадках такі комісії утворюються не пізніше, як за 5 днів до дня виборів.

Рішення про утворення окружних виборчих комісій приймається на сесії обласної ради (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Київської і Севастопольської міських рад), а про утворення дільничних виборчих комісій - на сесії сільської, селищної, міської, районної в місті рад.

Слід зазначити, що на практиці може скластися така ситуація, коли рада не має можливості або неспроможна утворити певну окружну чи дільничну виборчу комісію (наприклад, у разі дострокового припинення повноважень ради). З метою запобігання таким випадкам Закон “Про вибори народних депутатів України” передбачає можливість утворення окружних і дільничних виборчих комісій по виборах народних депутатів України вищими виборчими комісіями (окружних - Центральною виборчою комісією, а дільничних - окружними). [3] При виборах Президента України подібна ситуація може скластися під час формування територіальних комісій. Тому Закон України “Про вибори Президента України” (ст. 14) передбачає, що територіальні виборчі комісії утворюються не пізніш як за 65 днів до дня виборів Центральною виборчою комісією. [2]

Окружні виборчі комісії здійснюють контроль за виконанням виборчого законодавства на своїй території; реєструють кандидатів; забезпечують виготовлення виборчих бюлетенів і доставку їх дільничним виборчим комісіям; встановлюють результати виборів у виборчому окрузі; організовують проведення повторного голосування тощо.

Дільнична виборча комісія перевіряє точність списку виборців на виборчій дільниці; інформує виборців про час і місце проведення виборів; організовує голосування на виборчій дільниці, тощо.

Всі виборчі комісії організовують свою роботу гласно і відкрито. Їх діяльність будується на демократичних засадах.

Засідання виборчої комісії є правомочним, якщо в ньому бере участь більше половини її складу, а рішення приймаються відкритим голосуванням більшістю голосів осіб, що входять до складу комісії. Рішення виборчих комісій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими.

Виборчі комісії інформують виборців про свої засідання та прийняті на них рішення.

Утворення виборчих округів та виборчих дільниць. Виборчий округ - це територіальна або інша виборча одиниця, в межах яких об'єднуються виборці для обрання депутатів.

Виборче законодавство України передбачає формування лише виборчих округів, що формуються за територіальною ознакою.

Залежно від того, скільки депутатів обирається в кожному виборчому окрузі, розрізняють одномандатні (уніномінальні) та багатомандатні (поліномінальні) виборчі округи. Від одномандатного виборчого округу обирається лише один депутат, і вони утворюються при застосуванні мажоритарної виборчої системи. Від багатомандатного виборчого округу обираються два і більше депутати, і ці округи утворюються, при застосуванні пропорційної системи.

Виборче законодавство України передбачає утворення як одномандатних (для виборів половини народних депутатів України, для виборів депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах рад, сільських, селищних, міських голів), так і багатомандатних - загальнодержавного (для виборів половини народних депутатів України) та мажоритарних багатомандатних (для виборів депутатів районних, обласних рад) виборчих округів. При цьому одномандатні виборчі округи для обрання народних депутатів України утворюються Центральною виборчою комісією за пропозиціями відповідно Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських рад, а для виборів депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів - територіальними виборчими комісіями.

При утворенні одномандатних округів для виборів народних депутатів України повинні бути дотримані такі вимоги:

1) приблизна рівність округів за кількістю виборців з максимально допустимим відхиленням від середньої норми представництва 10 відсотків, що забезпечує реалізацію принципу рівного виборчого права;

2) виборчий округ повинен становити єдину територію: не допускається утворення виборчих округів з територій, які не межують одна з одною.

3) при нарізці виборчих округів має бути забезпечена можливість представництва у Верховній Раді України національних меншин: місцевості, де компактно проживають окремі національні меншини, не повинні виходити за межі виборчого округу.

За умови дотримання цих вимог враховується також і адміністративно-територіальний устрій України.

Інформація стосовно 225 одномандатних виборчих округів для виборів народних депутатів України публікується Центральною виборчою комісією не пізніше як за 120 днів до дня виборів.

Територією багатомандатного загальнодержавного виборчого округу для виборів народних депутатів України є вся територія України, а його центром - місто Київ. Виборцями цього округу є усі громадяни України, які мають виборче право.

Виборчі дільниці - це територіальні одиниці, що об'єднують виборців спільним місцем голосування. Згідно з Законом України “Про вибори народних депутатів України” виборчі дільниці утворюються окружними виборчими комісіями за поданням Київської, Севастопольської міських рад, районних рад, міських рад у межах території одномандатних виборчих округів, а в разі відсутності таких подань - на підставі пропозицій відповідних міських голів або голів рад для проведення голосування і підрахунку голосів у межах виборчих округів.

Згідно з Законом України “Про вибори депутатів міських рад та сільських, селищних, міських голів” [5.,ст. 13] виборчі дільниці утворюються сільською, селищною, міською, районною в місті радою або її виконавчим комітетом. При виборах Президента України виборчі дільниці утворюються територіальними виборчими комісіями за поданням сільських, селищних, міських (міст, де немає районних рад), районних у містах рад, а у разі відсутності таких подань - за пропозицією відповідно сільських, селищних, міських голів, голів районних у містах рад або посадових осіб, які відповідно до закону здійснюють їх повноваження Закону України “Про вибори Президента України”.[2.,ст. 12]

Порядок утворення виборчих дільниць базується на дотриманні територіального принципу. Водночас виборче законодавство України передбачає можливість утворення виборчих дільниць і в місцях тимчасового перебування виборців - у стаціонарних лікувальних, санаторно-оздоровчих закладах, на суднах, які перебувають у день виборів у плаванні, а також при представництвах України за кордоном та, як виняток, з дозволу Центральної виборчої комісії - у військових частинах. Такі виборчі дільниці входять до виборчих округів за місцем їх розташування, за місцем приписки судна або виборчого округу, визначеного Центральною виборчою комісією (при виборах Президента України та народних депутатів України). Встановлені законом норми (від 20 до 3000 виборців) дозволяють утворювати виборчі дільниці на всій території України, в тому числі й у малонаселених (зокрема гірських) районах, а також у місцях тимчасового перебування виборців та при представництвах України за кордоном. Це є важливою гарантією реалізації загального виборчого права громадян України не залежно від місця їх проживання або тимчасового перебування.

В вибочих дільницях повинні бути створені умови для забезпечення зручності і таємності голосування.

Для зручності голосування виборчі дільниці утворюються як спільні для виборів народних депутатів України в одномандатному та багатомандатному загальнодержавному виборчих округах, а у випадках, коли ці вибори проводяться одночасно з місцевими,- також спільними для виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів.

Виборці повинні бути своєчасно повідомлені про утворення виборчих дільниць і їх місце знаходження.

Складання списків виборців (реєстрація виборців). У конституційному праві зарубіжних країн цю стадію виборчого процесу прийнято називати більш широкою назвою -- стадія реєстрації виборців. Призначення реєстрації виборців -- встановити до процедури голосування на виборах коло осіб, що мають право голосу.

Залежно від того, як реєструються виборці для участі у виборах, прийнято розрізняти два види реєстрації:

-- публічна (обов'язкова);

-- особиста (добровільна).

В Україні традиційно використовується публічний, так званий примусовий порядок складання списків виборців, однаковий для всіх видів виборів.

Новим виборчим законодавством передбачається, що списки виборців складаються безпосередньо виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (де вони утворені) рад, а у містах Києві і Севастополі -- відповідними місцевими державними адміністраціями, передбаченими Конституцією, по кожній виборчій дільниці.

До списків виборців включаються всі громадяни України, яким на день виборів виповнюється 18 років та які на момент складання списку постійно проживають на території відповідної виборчої дільниці і мають право голосу. За відсутності точних відомостей про дату (місяць і день) народження громадянина вважається, що він народився 1 січня відповідного року.

До списку виборців вносяться ім'я, по батькові, дата народження, місце проживання виборця. Прізвища виборців зазначаються у порядку, зручному для проведення голосування. Громадянин може бути включений до списку виборців лише по одній виборчій дільниці.

Списки виборців-військовослужбовців, які голосують на виборчих дільницях, розташованих за межами військових частин, подаються командирами військових час тин до виконавчого комітету відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах (де вони утворені) рад, а у містах Києві і Севастополі -- до відповідних місцевих державних адміністрацій.

Списки виборців, підписані керівником відповідного виконавчого органу, передаються дільничним виборчим комісіям у передбачені законодавством строки. Відповідальність за достовірність, повноту, вчасність передачі списків виборців дільничним виборчим комісіям несе особа, яка їх підписала.

Висування і реєстрація кандидатів. Висування кандидатів у депутати є однією з найважливіших стадій виборчого процесу. На цій стадії визначається коло осіб, з-поміж яких будуть обрані Президент України, народні депутати України, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови. Кандидатом може бути висунутий будь-який громадянин України, який є суб'єктом пасивного виборчого права.

Виборче законодавство України встановлює, що суб'єктами права висування кандидатів є громадяни України. Це право реалізується шляхом:

1) самовисування - громадянин сам подає заяву про бажання балотуватися кандидатом, що передбачено ч. 3 ст. 22 Закону України “Про вибори народних депутатів України” та ст. 28 Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”;

2) висування політичними партіями, виборчими блоками партій та через місцеві осередки політичних партій, виборчі об'єднання місцевих осередків політичних партій. Цей спосіб застосовується, зокрема, при висуванні кандидатів у Президенти України та кандидатів у народні депутати України єдиним списком для участі у виборах по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу, а також при висуванні кандидатів у народні депутати України в одномандатних виборчих округах на зборах місцевих осередків політичних партій, виборчих блоків партій, кандидатів у депутати місцевих рад, кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови. При цьому блоки партій згідно з ч. 2 ст. 20 Закону України “Про вибори народних депутатів України”, ст. 10 та п. З ст. 14 Закону України “Про об'єднання громадян”, ст. 22 Закону України “Про вибори Президента України” можуть утворюватися лише політичними партіями, зареєстрованими Міністерством юстиції України;

3) висування групами виборців- зборами громадян та трудовими колективами. Право висування кандидатів у народні депутати в багатомандатному виборчому окрузі реалізується виключно через політичні партії, виборчі блоки партій.

Політичними партіями згідно із Законом України “Про об'єднання громадян” (ст. 2) визнаються об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів державної влади, органів місцевого самоврядування і представництво в їх складі.

Право формування списків кандидатів у депутати належить вищому представницькому керівному органу політичної партії, виборчого блоку партій. При цьому порядок формування списку кандидатів у депутати визначається.

До списку кандидатів у депутати від політичної партії, виборчого блоку партій можуть бути включені не лише члени відповідних партій, але й безпартійні громадяни.

Важливе значення при в списках кандидатів у депутати від політичних партій, блоків партій має черговість розташування кандидатів у депутати у списку - обраними за результатами виборів вважаються кандидати в порядку їх черговості у списку. Частина 5 ст. 21 Закону України “Про вибори народних депутатів України” передбачає, що цю черговість самостійно визначає відповідна політична партія, виборчий блок партій, і вона не може бути змінена після реєстрації списку політичної партії, виборчого блоку партій Центральною виборчою комісією.[6]

Висування розпочинається за 170 днів і закінчується за 120 днів до дня виборів народних депутатів України (в разі призначення позачергових виборів - відповідно за 60 і 45 днів до дня виборів).

Право висування кандидатів у народні депутати в одномандатних виборчих округах може бути реалізоване громадянами України трьома способами: через політичні партії, виборчі блоки партій, місцеві осередки політичних партій (їх блоки), безпосередньо та через збори виборців за місцем їх проживання, трудової діяльності або навчання.

Перший спосіб передбачає, що кандидати у народні депутати України висуваються на зборах обласних, республіканських в Автономній Республіці Крим, міських, у містах Києві і Севастополі осередків політичних партій, виборчих блоків партій; кандидати в депутати місцевих рад та кандидати на посаду сільського,. селищного, міського голови - відповідно на зборах сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних осередків політичних партій (їх блоків).

Другий спосіб передбачає подачу громадянином, який бажає балотуватися кандидатом в депутати, відповідної заяви до окружної (територіальної) виборчої комісії.

Третій спосіб передбачає скликання і проведення зборів виборців за місцем їх проживання, трудової діяльності або навчання.

Порядок скликання та проведення таких зборів визначається ст. 27 Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”. Він має відповідати таким вимогам: 1) ініціатори проведення зборів зобов'язані повідомити про дату та місце їх проведення відповідну окружну (територіальну) виборчу комісію не пізніше, як за три дні до дня проведення зборів; 2) на початку зборів складається список їх учасників із зазначенням прізвища, імені, по батькові, дати народження, місця постійного проживання чи трудової діяльності (напроти свого прізвища учасник зборів ставить особистий підпис); 3) на зборах виборців обирається президія зборів та ведеться протокол. У протоколі вказується дата і місце проведення зборів, кількість їх учасників, кандидатури, які обговорювалися, кількість голосів, поданих “за” і “проти” висунення кандидата (кандидатів), рішення зборів, а також дані про висунутого кандидата (кандидатів). До протоколу додається список учасників зборів; 4) кожний учасник зборів має право пропонувати для обговорення будь-яку кандидатуру, в тому числі й свою; 5) кандидат вважається висунутим, якщо за нього проголосувало більше половини учасників зборів. Про прийняте рішення повідомляється кандидату.

Протокол зборів, підписаний членами президії зборів, надсилається до відповідної окружної (територіальної) виборчої комісії.

Висування кандидатів у народні депутати в одномандатних виборчих округах розпочинається за 90 днів, тобто після закінчення реєстрації списків кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій в багатомандатному виборчому окрузі і закінчується за 60 днів до дня виборів, кандидатів у Президенти України - починається за 170 і закінчується за 140 днів до дня виборів, а кандидатів у депутати місцевих рад та на посади сільських, селищних, міських голів- починається за 60 і закінчується за 45 днів до дня виборів.

Політичні партії та виборчі блоки партій, що висунули списки кандидатів у депутати, окремі кандидати в депутати в одномандатних округах та кандидати у Президенти України повинні підтвердити, що вони користуються певною підтримкою електорату. Це необхідно для того, щоб, по-перше, зменшити можливість проходження до парламенту, представницьких органів місцевого самоврядування, представників дрібних політичних партій, які не відображають інтересів значних соціальних груп (з цією метою при виборах народних депутатів встановлюється також і загороджувальний бар'єр - до участі в розподілі мандатів згідно з ч. 5 ст. 42 Закону України “Про вибори народних депутатів України” не допускаються політичні партії, виборчі блоки партій, списки яких отримали на виборах менше чотирьох відсотків голосів виборців); по-друге,- уникнути реєстрації випадкових кандидатів, які представляють лише себе і, по суті, використовують виборчу кампанію як засіб самореклами.

З цією метою виборче законодавство передбачає попередні вимоги, лише після виконання яких списки кандидатів або окремі кандидати можуть бути зареєстровані. Такими вимогами є: збір визначеної кількості підписів виборців на підтримку списку або кандидата -та внесення грошової застави у встановленому розмірі.

Необхідність збору підписів передбачена для кандидатів у Президенти України та кандидатів у народні депутати.

Кожний виборець може підписувати підписні листи на підтримку необмеженої кількості політичних партій, виборчих блоків партій або осіб, які мають намір балотуватися кандидатами і подали відповідні заяви.

Виборче законодавство вимагає зібрання певної кількості підписів виборців:

а) для кандидатів у народні депутати в багатомандатному виборчому окрузі - не менше 200 тисяч підписів виборців, у тому числі не менше ніж по десять тисяч підписів виборців у кожній із будь-яких чотирнадцяти адміністративно-територіальних одиниць України, передбачених частиною другою статті 133 Конституції України, які підтримують політичну партію, виборчий блок партій;

б) для кандидатів у народні депутати в одномандатних виборчих округах - не менш як дев'ятсот підписів виборців відповідного округу, які підтримують висування особи кандидатом у депутати;

в) для кандидатів у Президенти України - не менш як одного мільйону підписів виборців, у тому числі не менш як по 30 тисяч підписів у кожному з двох третин регіонів України.

Реєстрація кандидатів (списків) здійснюється відповідними виборчими комісіями: списки кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій і кандидатів у Президенти України реєструє Центральна виборча комісія; кандидатів у народні депутати в одномандатних округах, кандидатів у депутати сільських, селищних, міських рад та кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів - окружні комісії; кандидатів у депутати районних та обласних рад - територіальні комісії.

Всі зареєстровані кандидати мають рівні права в проведенні виборчої кампанії і несуть рівні обов'язки. Кандидати за їх особистими заявами звільняються на період виборчої кампанії (при виборах народних депутатів) або в дні проведення зустрічей з виборцями (при місцевих виборах) від виконання виробничих або службових обов'язків із наданням відпустки, що не оплачується.

Передвиборна агітація. Передвиборна агітація - це діяльність громадян, політичних партій, інших об'єднань громадян, колективів підприємств, установ і організацій, спрямована на формування громадської думки і поведінки виборців в інтересах конкретних кандидатів чи політичних партій. Передвиборна агітація може здійснюватись у будь-яких формах (через засоби масової інформації, шляхом проведення передвиборних заходів, у тому числі зустрічей із виборцями, публічних передвиборних дебатів, мітингів, випуску та розповсюдження матеріалів передвиборної агітації тощо) і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України. При цьому повинні бути дотримані такі принципи:

- свобода вибору будь-яких незаборонених форм і засобів ведення передвиборної агітації;

- рівні можливості ведення передвиборної агітації для всіх активних суб'єктів виборчого процесу (кандидатів та політичних партій);

- неупереджене ставлення органів державної влади, інших державних установ, органів місцевого самоврядування до всіх без винятку кандидатів та політичних партій;

- надійний контроль за використанням коштів на проведення передвиборної кампанії.

Активним суб'єктам виборчого процесу- політичним партіям, виборчим блокам партій, що висунули списки кандидатів у депутати, а також окремим кандидатам у депутати. Президенти України, сільські, селищні, міські голови надається право користування засобами масової інформації з державною участю або з участю органів місцевого самоврядування за рахунок коштів, які виділяються з Державного бюджету України на проведення виборчої кампанії.

Використання засобів масової інформації активними суб'єктами виборчого процесу передбачає розповсюдження політичної інформації та політичної реклами, але визначення цих понять чинне законодавство України не дає.

Виборче законодавство передбачає деякі обмеження в проведенні передвиборної агітації, основними з яких є: 1) кандидати, які є працівниками відповідних засобів масової інформації, можуть використовувати ці засоби лише на умовах, визначених виборчою комісією для всіх кандидатів; 2) агітація в недержавних засобах масової інформації обмежується лише розміром власного виборчого фонду на умовах рівної оплати за ефірний час або газетну площу для всіх кандидатів; 3) забороняється проводити передвиборну агітацію особам, які не є громадянами України; 4) забороняється розповсюдження анонімних агітаційних матеріалів або агітаційних матеріалів під псевдонімом та участь у передвиборній агітації державних установ, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб; 5) забороняється агітація в день виборів.

Виборче законодавство встановлює два види джерел фінансування передвиборної агітації:

- державні (кошти Державного бюджету України);

- недержавні (кошти політичних партій, виборчих блоків партій, кандидатів, пожертвування фізичних та юридичних осіб).

Державні джерела використовуються на покриття витрат Центральної, територіальних та окружних виборчих комісій та передбачають оплату таких послуг:

1) друкування передвиборних плакатів політичних партій, виборчих блоків партій, кандидатів у депутати;

2) публікацію в газетах передвиборних програм політичних партій, виборчих блоків партій, кандидатів у депутати;

3) час мовлення на радіо і телебаченні;

4) користування спорудами, приміщеннями, устаткуванням для проведення організованих виборчими комісіями зустрічей виборців з кандидатами в депутати та уповноваженими особами політичних партій, виборчих блоків партій.

За рахунок недержавних джерел формуються власні виборчі фонди. Закон забороняє робити внески до особистих виборчих фондів державним підприємствам, державним органам, установам і організаціям, органам місцевого самоврядування, а також іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, підприємствам з іноземними інвестиціями, благодійним організаціям та релігійним об'єднанням, підприємствам, організаціям та установам, що мають заборгованість перед бюджетами всіх рівнів (див., наприклад ст. 35 Закону України “Про вибори Президента України”).