Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. Поняття, предмет, джерела адміністративного права
• 2. Поняття, зміст, принципи державного управління
• 3. Адміністративні правовідносини
• 4. Адміністративна відповідальність
• 5. Розгляд справ про адміністративні правопорушення
• .6 Порядок притягнення до адміністративної відповідальності
• Висновок
• Список літератури

Вступ

Адміністративне право -- одна з провідних галузей у правовій системі України, складне соціально-юридичне утворення, в якому відображаються матеріальні, ідеологічні, моральні та інші відносини, що існують у суспільстві.

Адміністративне право базується на положеннях Конституції України, нормативних актах Президента, Верховної Ради та Уряду України, актах органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, референдумів, інших державних структур. Воно тісно пов'язане із теоретичними положеннями таких суміжних юридичних наук, як теорія держави і права, конституційне право, цивільне право, кримінальне право, кримінальний процес, кримінологія, трудове право та інших.

Як фундаментальна галузь публічного права, воно є необхідним інструментом у регулюванні діяльності структур виконавчої влади, місцевого самоврядування, державних і недержавних підприємств, установ, організацій. Його вплив постійно відчувають на собі конкретні особи. Норми адміністративного права охороняють відносини, що складаються під впливом цивільного, трудового, сімейного та інших галузей права.

Адміністративне право органічно пов'язане з виконавчою владою та державним управлінням. Воно виступає обов'язковим інструментом, здійснення державної виконавчої влади у формі державного управління. Його норми є правовою основою побудови й ефективного функціонування найбільш активної та потужної державної підсистеми -- апарату державного управління.

Безпосередньо нормами адміністративного права встановлюються державно-владні управлінські правовідносини та закріплюються права і обов'язки громадян, а також інших суб'єктів, що не мають владних повноважень у відносинах з представниками держави; встановлюються організаційні та правові засади функціонування всієї системи державної адміністрації; здійснюється розподіл повноважень між органами державного управління та їх структурними одиницями; визначаються принципи, методи, форми державно-управлінської діяльності.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства метою адміністративно-правового регулювання є встановлення і регламентація таких взаємовідносин, якими кожній людині має бути гарантовано реальне додержання і охорона у сфері виконавчої влади належних їй прав і свобод, а також ефективний захист цих прав і свобод у разі їх порушення.

1. Поняття, предмет, джерела адміністративного права

Адміністративне право, подібно до інших складових національної правової системи України, слід розглядати як: а) галузь права; б) галузь законодавства; в) юридичну науку; г) навчальну дисципліну.

Як галузь українського права (законодавства) адміністративне право України являє собою систему адміністративних правових норм, інститутів та нормативно-правових актів, що регулюють і охороняють особливе коло суспільних відносин у сфері державного управління. Як галузь права воно може бути розглянуто в об'єктивному й суб'єктивному розумінні. В об'єктивному розумінні адміністративне право України характеризується сукупністю адміністративних правових норм, інститутів і нормативно-правових актів, що утворюють його зовнішню та внутрішню форми. Внутрішня форма адміністративного права включає внутрішню побудову - систему адміністративного права. Зовнішня форма характеризується джерелами, що являють собою спосіб зовнішнього виразу змісту адміністративно-правових норм та інститутів.

За суб'єктивним розумінням адміністративне право України - це сукупність закріплених нормами об'єктивного права можливостей людини і громадянина, що реалізуються у сфері державного управління.

Адміністративне право України має свій предмет і метод правового регулювання.

Предметом адміністративного правового регулювання є суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління. Особливостями відносин, що складають предмет адміністративного права є такі:

ь вони виникають в результаті державної владно-управлінської діяльності;

ь суб'єктом таких відносин є виконавчо-розпорядчий орган;

ь їх виникнення, зміна чи припинення є результатом свідомої, вольової, цілеспрямованої діяльності.

Методи адміністративного права - це засоби, способи та прийоми, з допомогою яких здійснюється правовий вплив на предмет права. Аналізуючи засоби, з допомогою яких законодавець здійснює правовий вплив на предмет адміністративного права, слід сказати, що переважно це зобов'язання, заборони та адміністративно-правовий примус. У ряді випадків застосуються і певні дозволи. Наприклад, дозвіл одержувати інформацію для здійснення покладених на орган чи посадову особу завдань.

Серед способів як складового елемента адміністративно-правового методу, слід виділити авторитарний (наказовий, щоб не сказати владний чи диктаторський) та субординаційний. Авторитарний спосіб виправданий „нерівністю” сторін адміністративних правовідносин, а саме: наявністю владного суб'єкта управління та підвладністю об'єкта управління. Наприклад, відносини податкової адміністрації з будь-яким платником податків. Субординаційний спосіб передбачає обов'язкові згоди на дії об'єкта управління від суб'єкта управління.

Отже, наявність власного предмета й методу правового регулювання дає змогу відокремлювати адміністративне право від інших галузей українського права.

Як юридична наука адміністративне право являє собою систему знань, теорій, гіпотез, висновків і рекомендацій стосовно історії виникнення та розвитку, поняття, предмета й методу правового регулювання, системи та джерел галузі адміністративного права (законодавства), науки та навчальної дисципліни. Наука має свій предмет і методи дослідження, свою систему і джерела.

Як навчальна дисципліна адміністративне право вивчається в юридичних навчальних закладах. Її предметом є вивчення адміністративного права як галузі права і законодавства, а також як юридичної науки.

Отже, адміністративне право України - одна з профілюючих галузей права, норми, інститути та відносини якої, історія розвитку і функціонування є предметом дослідження юридичної науки і викладається як навчальна дисципліна в юридичних навчальних закладах.

Зовнішню форму адміністративного права складають його джерела. Джерелами адміністративного права називають правові звичаї, нормативні договори та нормативно-правові акти, правові акти державного управління, що вміщують адміністративно-правові норми.

Основним видом джерел адміністративного права є нормативно-правові акти - письмові документи державних органів та інших компетентних суб'єктів, що приймаються ними в уставленому порядку і вміщують адміністративно-правові норми. Існують різні критерії для класифікації нормативно-правових актів, що являють собою джерела адміністративного права. За юридичною силою їх можна поділити на конституційні, законні та підзаконні. Наприклад, Конституція України закріплює, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38).

Серед законів, що є джерелами адміністративного права, можна виділити кодифіковані й інкорпоровані. До кодифікованих законів відносять, наприклад, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Земельний кодекс України, Митний кодекс України та деякі інші. Інкорпоровані закони, у свою чергу, можуть бути органічними та звичайними. До органічних законів як джерел адміністративного права можна віднести Закон України „Про міліцію”, „Про прокуратуру”, „Про Збройні Сили України”, „Про Службу безпеки України” та інші. До звичайних законів як джерел адміністративного права відносять Закони України „Про підприємництво”, „Про державний кордон України”, „Про зайнятість населення”, „Про митну справу в Україні”, „Про надзвичайний стан” та інші. Названі джерела адміністративного права - це джерела вищої юридичної сили. Норми Конституції України, що закріплюють права людини й громадянина, мають пряму дію.

Окрему групу нормативних актів, що визначаються джерелами адміністративного права, становлять акти центральних і місцевих органів державної виконавчої влади. Сюди відносять накази міністрів, державних комітетів і служб, інших органів центральної виконавчої влади із спеціальним статусом, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій.

Джерелами адміністративного права можуть бути також нормативні акти керівників підприємств, установ і організацій, акти територіальних громад, представницьких і виконавчих органів місцевого самоврядування та органів місцевої самоорганізації населення, якщо в них вміщено адміністративно-правові норми.

2. Поняття, зміст, принципи державного управління

Одним з видів соціального управління є державне управління. У широкому значенні слова під ним розуміють діяльність усіх видів органів держави: законодавчих, судових, контрольно-наглядових, виконавчо-розпорядчих з організації суспільного життя. Кожна з названих гілок єдиної державної влади, зберігаючи загальні ознаки соціального й державного управління, має свої специфічні керівні структури, форми та методи, прийоми, способи й засоби керівного впливу на об'єкт управління. Звідси можна виділити такі види державного управління:

ь законодавче (законотворче);

ь виконавчо-розпорядче (власне управлінське);

ь судове (правосудне);

ь контрольно-наглядове.

Причому в кожному із зазначених видів державного управління існує внутрішня та зовнішня сторони. Внутрішня сторона характеризується управлінською діяльністю всередині системи, а зовнішня - спрямована на структурні елементи громадянського суспільства. У вузькому значенні державне управління розглядається як діяльність тільки виконавчо-розпорядчих органів держави: Кабінету Міністрів, міністерств, державних комітетів (служб), інших органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, місцевих державних адміністрацій.

Державному управлінню властиві такі риси:

ь діяльність з реалізації завдань і функцій держави;

ь воно здійснюється спеціально створеними для цього державними органами й посадовими особами;

ь останні діють за дорученням держави, від її імені і мають державно-владні повноваження;

ь форми та методи роботи управлінських органів регламентуються правом.

Таким чином, державне управління (у вузькому розумінні) - це підзаконна виконавча й розпорядна діяльність органів державної виконавчої влади, спрямована на практичне виконання законів у процесі повсякденного й безпосереднього керівництва господарським, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом. Звідси державне управління (у вузькому розумінні) співвідноситься з виконавчо-розпорядчою владою та її органами через призму загального й особливого, в якому проявляються загальні риси правотворчої і право реалізаційної діяльності держави та виконавчо-розпорядчої діяльності однієї з гілок єдиної державної влади.

державне управління правопорушення відповідальність

3. Адміністративні правовідносини

Що слід розуміти під адміністративними правовідносинами? Це частина суспільних відносин, які регулюються нормами адміністративного права шляхом впливу на поведінку суб'єктів у сфері державного управління, що приводить до виникнення між такими суб'єктами правових зв'язків державно-владного характеру.

Основні ознаки адміністративних правовідносин:

ь вони виникають на основі адміністративно-правових норм;

ь характеризуються наявністю сторін, що іменуються суб'єктами адміністративного права;

ь за змістом включають в себе адміністративні права владного характеру і юридичні обов'язки;

ь є видом суспільних відносин державних органів, фізичних або юридичних осіб, організацій і спільностей;

ь здійснення суб'єктивних прав або додержання юридичних обов'язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.

Адміністративні правовідносини мають складну будову і включають такі елементи, як суб'єкти , об'єкти , зміст правовідносин.

Підставами виникнення, зміни чи припинення адміністративних правовідносин є юридичні факти.

Суб'єктами адміністративних правовідносин називають державні органи, фізичних та юридичних осіб, які наділяються адміністративно-правовими нормами певним обсягом повноважень у сфері державного управління (державної виконавчої влади).

Суб'єкти адміністративних правовідносин завжди конкретні. Для того щоб суб'єкт адміністративного права став суб'єктом адміністративних правовідносин, необхідні такі три умови: а) наявність адміністративно-правової норми, що передбачає адміністративні права і обов'язки ; б) наявність адміністративної правосуб'єктності (право дієздатності); в) наявність адміністративного юридичного факту.

Суб'єктами адміністративних правовідносин можуть бути: а) Президент України; б) державні органи виконавчої влади; в) державні службовці; г) громадяни України; д) іноземці й особи без громадянства; е) об'єднання громадян та ін.

Об'єктом адміністративних правовідносин є сама управлінська діяльність у сфері державного управління.

Зміст адміністративних правовідносин характеризується синтезом фактичного та юридичного. Юридичний зміст - це адміністративні суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин, тобто можливості імперативних дій уповноважених суб'єктів і необхідність відповідних дій зобов'язаних суб'єктів. Фактичний зміст - це сама поведінка суб'єктів адміністративних правовідносин, їх діяльність, в якій реалізуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки сторін.

Зміст адміністративного суб'єктного права включає такі можливості: а) діяти відповідно до своїх повноважень; б) вимагати певних дій від зобов'язаної сторони; в) впливати на об'єкт управління; г) використовувати форми й методи контролю, заохочення та примусу.

Адміністративні юридичні обов'язки - це закріплена нормами адміністративного права міра необхідної, найбільш розумної і доцільної поведінки суб'єкта , спрямована на задоволення інтересів носія адміністративного суб'єктного права і забезпечена можливістю державного примусу.

Зміст юридичних обов'язків полягає в необхідності: а) здійснення певних дій; б) утримання від здійснення дій, що суперечать інтересам інших осіб; в) вимагати здійснення або нездійснення тих чи інших дій від інших осіб; г) нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених нормою адміністративного права необхідних варіантів поведінки.

Адміністративні юридичні факти - це конкретні життєві обставини, передбачені гіпотезою адміністративно-правової норми, що породжують виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Юридичні дії, у свою чергу, поділяють на правомірні та неправомірні. Правомірні юридичні дії (вчинки та результати діяльності) завжди відповідають нормам адміністративного права (Наприклад, подання скарги, звернення організації за реєстрацією, подання проекту документа на експертизу та ін.).

Неправомірні юридичні дії - це правові аномалії, зловживання правом (що не є правопорушенням) та адміністративні правопорушення.

До юридичних подій відносять народження чи смерть людини, стихійні лиха, хворобу тощо.

Отже, юридичні факти, як життєві обставини, що передбачаються нормами адміністративного права, мають велике теоретичне і практичне значення для адміністративних правовідносин.

Таким чином, адміністративні правовідносини носять яскраво виявлений імперативний характер. У той самий час існують і окремі горизонтальні відносини, в тому числі й адміністративно-договірного характеру, які в адміністративному праві мають чітко виражений допоміжний і тимчасовий характер.

4. Адміністративна відповідальність

Адміністративну відповідальність слід розглядати у позитивному (перспективному) та ретроспективному (негативному) видах. У перспективному розумінні адміністративна відповідальність характеризується як відповідальне ставлення суб'єкта адміністративного права до своїх обов'язків і додержання заборон. У ретроспективному значенні - це специфічне право відношення між державою (її органами й посадовими особами) та суб'єктом адміністративного правопорушення щодо реагування на вчинене правопорушення і на суб'єкт, що його вчинив, а також покладання на правопорушника виду й міри адміністративного стягнення.

Виділяють основні та похідні ознаки адміністративної відповідальності. До основних ознак відносять те, що адміністративна відповідальність:

ь є засобом охорони встановленого правопорядку;

ь нормативно визначена й полягає в застосуванні санкцій адміністративних правових норм;

ь супроводжується осудом з боку держави правопорушника та правопорушення;

ь пов'язана із застосуванням примусу та негативних для правопорушника наслідків;

ь реалізується у визначених законодавством процесуальних формах.

До похідних ознак відносять те, що:

ь підставою адміністративної відповідальності є не тільки проступки, передбачені нормами адміністративного права, а й порушення, передбачені нормами інших галузей права (наприклад, житлового, трудового, земельного та ін.);

ь адміністративна відповідальність полягає у застосуванні до винних адміністративних стягнень;

ь право притягати до адміністративної відповідальності належить державним органам та їх посадовим особам;

ь існує особливий порядок притягнення до адміністративної і т. ін.

5. Розгляд справ про адміністративні правопорушення

Стаття 276. Місце розгляду справи про адміністративне правопорушення

Справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

Справи про адміністративне правопорушення, передбачені статтями 80, 81, 121-126, статтями 128-129, частинами першою і другою статті 130, статтею 132, частиною четвертою статті 133 і статтею 139 (коли правопорушення вчинено водієм) адміністративного Кодексу, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників.

Справи про адміністративне правопорушення, передбачені статтями 177 і 178 адміністративного Кодексу, розглядаються за місцем їх вчинення або за місцем проживання порушника.

Адміністративними комісіями справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем проживання порушника.

Законами України може бути передбачено й інше місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Стаття 277. Строки розгляду справ про адміністративне правопорушення.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 42-2, частиною першою статті 44, 44-1, 106-1, 106-2, статтею 162, 173, 173-1, 178, 185 і частиною першою статті 185-3, статтями 185-7, 185-10, 203 - 206-1, розглядаються протягом доби, статтями 146, 157, 160, 160-2, 185-1, 186-2 і 186-4 - у триденний строк, статтями 46-1, 51 і 176 - у п'ятиденний строк, а статтями 101-103 адміністративного Кодексу - у семиденний строк.

Законами України може бути передбачено й інші строки розгляду справ про адміністративне правопорушення.

Стаття 278. Підготовка до розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання:

ь чи належить до його компетенції розгляд даної справи;

ь чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення;

ь чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду;

ь чи витребувані необхідні додаткові матеріали;

ь чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Стаття 279. Порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає справу.

Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. У разі участі в розгляді справи прокурора заслуховується його висновок.

Стаття 280. Обставини, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення.

Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Стаття 281. Протокол засідання колегіального органу по справі про адміністративне правопорушення.

При розгляді колегіальним органом справи про адміністративне правопорушення ведеться протокол, в якому зазначають:

ь дата і місце засідання;

ь найменування і склад органу, який розглядає справу;

ь зміст справи, що розглядається;

ь відомості про явку осіб, які беруть участь у справі;

ь пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, їх клопотання і результати їх розгляду;

ь документи і речові докази, досліджені при розгляді справи;

ь відомості про оголошення прийнятої постанови і роз'яснення порядку та строків її оскарження.

Протокол засідання колегіального органу підписується головуючим на засіданні і секретарем цього органу.

Стаття 282. Пропозиції про усунення причин та умов, що сприяли вчиненню адміністративних правопорушень.

Орган (посадова особа), який розглядає справу, встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню адміністративного правопорушення, вносить у відповідний державний орган чи орган місцевого самоврядування, громадську організацію або посадовій особі пропозиції про вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. Про вжиті заходи протягом місяця з дня надходження пропозиції повинно бути повідомлено орган (посадова особа), який вніс пропозицію.

6. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності

При вчиненні адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те службовою особою або представником громадської організації чи органів громадської самодіяльності. Він є підставою для порушення справи про адміністративну відповідальність. В протоколі зазначається: дата і місце його складання; посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу порушника: місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення: нормативний акт який передбачає відповідальність за дане правопорушення: прізвища адреси свідків і потерпілих: пояснення порушника тощо. Протокол підписують: особа, яка його склала, порушник, та, при наявності, свідки і потерпілі.

Якщо порушник відмовляється підписати протокол, то в ньому робиться запис про це. При складанні протоколу йому повинні бути роз'яснені його права та обов'язки, передбачені в статті 268 КоАП.

Протокол надсилається органові (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення. Протокол не складається у випадках, коли штраф накладається чи береться, а попередження фіксується на місці вчинення правопорушення. Наприклад, працівником ДАІ у випадку порушення правил вуличного руху.

У випадках, передбачених законодавством, з метою припинення адміністративного правопорушення, коли вичерпано інші засоби впливу, може застосовуватись адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів у порядку передбаченому законодавством. Адміністративне затримання можуть проводити лише органи внутрішніх справ, прикордонні війська воєнізована охорона, військова автомобільна інспекція. Його тривалість до 3-х годин; в окремих випадках - до 3-х діб з письмовим повідомленням прокурора протягом 24 годин; з санкції прокурора - до 10 діб, якщо правопорушник не має документів, що посвідчують його особу. За вчинення дрібного хуліганства, злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, дружинника або військового службовця або їх образу, публічний заклик до невиконання вимог працівника міліції правопорушник може бути затриманий до розгляду справи суддею або начальником (його заступником) органу внутрішніх справ.

Строк адміністративного затримання обчислюється з моменту доставки порушника для складання протоколу, а особи, яка була в стані сп'яніння - з часу її витвереження.

Адміністративне затримання, особистий огляд тощо може бути оскаржений зацікавленою особою у вищестоящий орган або прокуророві в 10-денний строк.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається, як правило в присутності порушника. У випадках, визначених законом, виключно в його присутності. У розгляді справи може брати участь адвокат.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення або, якщо це стосується порушень, правил дорожнього руху за місцем реєстрації транспортного засобу чи місцем проживання порушника.

Справи щодо відповідальності неповнолітніх розглядаються службами в справах неповнолітніх за місцем проживання порушника.

Справи про адміністративне правопорушення в більшості випадків розглядаються вповноваженим на це органом в 15-денний строк з дня одержання протоколу та інших матеріалів справи. По результатах розгляду справи виноситься одна з двох постанов: 1) про накладання адміністративного стягнення; 2) про закриття справи. Постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи, а її копія протягом трьох днів вручається особі, щодо якої її винесено, під розписку. Постанова може бути оскаржена в 10-денний строк з дня її прийняття. Подання скарги зупиняє виконання постанови, за винятком накладання: штрафу, який стягується на місці, та попередження і адміністративного попередження. Скарга розглядається в 10-денний строк з дня надходження. В триденний строк копія рішення по результатах розгляду скарги надсилається зацікавленій особі.

Адміністративні стягнення виконуються в такому порядку: 1) попередження негайно; 2) штраф - не пізніше 15 днів з дня вручення постанови мови про його призначення. Якщо в неповнолітнього немає коштів, то штраф сплачують батьки чи особи, що їх замінюють. Якщо штраф сплачується на місці, то видається квитанція; 3) постанова про відшкодувальне вилучення предмета, про конфіскацію, про позбавлення спеціальних прав, про виправні роботи виконується вповноваженими на це органами в порядку встановленому законодавством. Вилучені предмети передаються для реалізації в комісійні магазини. Вилучені від реалізації кошти передаються органам (службовим особам), які винесли постанову, колишньому власникові, за винятком витрат на реалізацію вилученого предмету; 4) постанова про застосування адміністративного арешту виконується органами внутрішніх справ негайно після її винесення.

Висновок

Адміністративне право, як і конституційне право, опосередковує функціонування публічної влади в державі, тобто воно є правом державного управління, що передбачає владний вплив держави, в особі державних органів і посадових осіб, на різноманітні суспільні відносини. Одночасно, метою адміністративного права є закріплення таких форм і напрямків діяльності зазначених органів, їх посадових осіб, які б забезпечували повсякденний демократичний режим цих відносин на основі непорушності конституційних прав і свобод людини і громадянина. Конституційна вимога щодо переходу від пануючої у минулому ідеології "домінування держави" над людиною до нової ідеології -- "служіння держави" людині повинна стати основним принципом адміністративного права і пройти через весь його зміст.

Особливу увагу слід звернути на те, що при визначенні адміністративного права необхідно враховувати єдність трьох головних функцій, а саме: а) управлінської (тобто регулювання управлінської діяльності); б) правореалізаційної (реалізація прав і свобод громадян); в) правозахисної (захист порушених прав і свобод громадян).

Адміністративне право і законодавство є найбільш несистематизованим як матеріальним, так і процесуальним правом. Сьогодні тільки-но вживаються заходи, аби його систематизувати, особливо кодифікувати, що сприятиме удосконаленню практики застосування норм адміністративного матеріального та процесуального права.

Список літератури

1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к-96-ВР

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення - К.: Атака. 2004

3. Правознавство/підручник: за ред. В.В. Копєйчикова - К.: Юрінком Інтер. 2003

Размещено на Allbest.ru