Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Вчення про договір та його види являлося актуальним в римському приватному праві, адже розвиток різних форм спілкування між людьми висунув потребу в наданні їм можливості за погодженої сторонами волі використовувати запропоновані законодавцем або самим створити правові моделі. Такими моделями і стали договори (контракти).

Мета дослідженння з великої кількості інформації виділити найголовніше і сформувати власну думку. Зрозуміти що саме являє собою договір у римському приватному праві. Розкрити більш повно класифікацію договорів.

Об'єкт дослідження римське приватне право. А конкретно римське договірне право, яке закріплюючи нові господарські відносини, водночас сприяло подальшому розвитку цих відносин, і допомагало регулювати ці відносини відповідно до діячого законодавства.

Предмет дослідження договір. Який має досить розгалужену класифікацію, представляє джерело регулювання суспільних відносин, і взагалі призначений для регулювання правових відносин простих товароволодільців (покупець і продавець, кредитор і боржник, договір і зобов'язання тощо).

Методи дослідження монографій, періодичних видань, перегляд документальних та художніх фільмів, власний досвід, вивчення історії.

1. Поняття договору в римському приватному праві

Історія римського народу відома науці з тієї пори, коли Рим був невеликою сільськогосподарською общиною, в якій окремі сім'ї жили замкнутим господарським життям без будь-яких відносин обміну, тобто існувала натуральна система господарства. Зрозуміло, що в умовах примітивного господарювання не було потреби в розвинутій системі договорів. Кількість їх була невелика і всі вони укладалися в дуже складній формі, яка, однак, забезпечувала юридичне існування слабкому на той час змісту договору. Однак цей формалізм тоді не був обтяжливий. Правочини укладалися кожним господарем так рідко, що виконання навіть досить складних форм не становило труднощів. З розвитком господарства, посиленням обміну договір перестає бути рідкісним явищем. Поступово римляни створили розгалужену систему договорів, яка забезпечувала надійну правову основу ділових відносин.

«Римське договірне право перше всесвітнє право суспільства товаровиробників, яке з його неперевершеною за точністю розробкою всіх істотних правових відносин простих товароволодільців (покупець і продавець, кредитор і боржник, договір і зобов'язання тощо), є найдосконалішим. Римське договірне право є закінченим правом простого товарного виробництва» 9, с. 198 .

У договірному праві більше, ніж в іншій галузі приватного права, виявилося вміння римських юристів, не відступаючи формально від консерватизму, характерного для римського цивільного права, враховувати нові інтереси й нові потреби і, таким чином, сприяти дальшому розвитку господарського життя. Виконуючи таку стимулюючу роль, римське договірне право було придатним не тільки для господарських відносин у Римі, а й широко застосовувалося у наступні століття для регулювання економічних відносин, які постійно розвивалися на грунті промисловості і торгівлі.

Як уже зазначалося, спочатку Гай, а потім і Юстиніан серед підстав, що зумовили виникнення зобов'язань, на перше місце висували договір. Проте ні Інституції Гая, ні Юстиніана не дають чіткого визначення договору. Хоч з окремих визначень різних видів договорів можна встановити, що зобов'язальний договір є взаємною угодою двох або більше осіб (контрагентів) про виконання ними взаємних дій або утримання від них. З наведеного визначення поняття договору видно, що його предметом є якась дія або бездіяльність, тобто відмова від здійснення певних дій.

«Договір contractus двостороння угода, в якій виражена воля двох сторін, спрямована на досягнення певного правового результату виникнення, зміна або припинення прав і обов'язків» 9, с. 198 . Це вольовий акт, він не може виникнути проти волі сторін. Якщо в договорі виражена воля однієї особи, то такий договір називається одностороннім. Наприклад, заповіт, прийняття спадщини або відмова від неї. А коли в договорі виражена воля двох сторін (наприклад, купівля-продаж), то такий договір називається двостороннім. Договори трьохсторонні або багатосторонні в римському праві траплялися порівняно рідко.

Договір, якщо він укладений, - це вже певна правова норма, юридичний факт, в результаті якого виникають зобов'язання. Як відомо, поняття зобов'язання ширше від поняття договору: зобов'язання виникають (крім договору) ще й ніби з договору, деліктів і ніби з деліктів. Однак не всякий договір породжує зобов'язання, хоч переважна більшість є підставою для їх виникнення. Договір стає основою виникнення зобов'язання лише тоді, коли воля сторін, які вступають у договір, спрямована на встановлення зобов'язальних відносин. римський договір право контракт

У період класичної римської юриспруденції договірна система в Римі була дуже розгалуженою і охоплювала всі господарські відносини. Разом-з тим вона була своєрідною і складною, оскільки розрізняла два види договорів - контракти і пакти, які мали свої суттєві особливості. Римські джерела до контрактів відносили лише певним чином виражені угоди, а саме такі, укладання яких супроводжувалося традиційною символікою чи іншими діями, чи завчасно підготовленими словами. Інакше кажучи, контракти - це формальні угоди, які визнавалися цивільним правом і забезпечувалися позовним захистом. Якщо ж встановлених умов не дотримувались, то укладені угоди оголошувалися не контрактами, а пактами. На противагу контрактам пакти являли собою неформальні угоди найрізноманітнішого змісту. За загальним правилом пакти не користувалися позовним захистом, не мали юридичного значення, базувалися на добросовісності та справедливості, але не на праві.

2. Окремі види договірних зобов'язань

Відомо, що римська договірна система була досить розгалуженою. Проте в стародавній період не існувало чіткої класифікації контрактів. «Контракти угоди, які формально визнавалися приватним правом і забезпечувалися позовним захистом» 1, с. 204. До їх систематизації приступив відомий юрист II ст. н.е. Гай. Усі контракти ним класифікувалися і одержували назву залежно від способу їх виникнення. Зокрема, на його думку, договори виникають у результаті використання усної мови - verba, або письмової форми - litterae, або передачі якоїсь речі - res, або формальної згоди - consensus. Звідси контракти набули назв - вербальні, літеральні, реальні і консенсуальні. Основні типи контрактів в залежності від causa obligandi (або моменту виникнення зобов'язання):

1. Реальні контракти

2. Вербальні контракти

3. Літеральние

4. Консенсуальні

5. Безіменні

Далі, про них докладніше

2.1 Вербальні контракти

Вербальним договором називався контракт, що встановлює зобов'язання словами (verbis), тобто договір, який отримує юридичну силу за допомогою проголошення відомих фраз.

Вербальні контракти поділялися на:

Стипуляція

Стипуляція усний договір, який встановлювався у формі певного запитання майбутнього кредитора та відповіді майбутного боржника 2, с. 122. Міцно зберігалися деякі риси стипуляції як усного контракту: присутність договірних сторін в одному місці, усне питання кредитора і така ж усна відповідь боржника, збігається за змістом з питанням. Стипуляційне зобов'язання було одностороннім, тобто одній стороні належало тільки право (не пов'язане з обов'язком), а іншій стороні нележав тільки обов'язок (без супроводжуючого її права). Складні форми стипуляції використовувалися для встановлення поруки (adpromissio), представництва з боку кредитора (adstipulatio). Предметом стипуляції могло бути будь-яке дозволене виконання: грошова сума, речі будь-якого роду. Стипуляції нерідко користувалися з метою новації, тобто стипуляцію укладали для того, щоб припинити вже існуюче зобов'язання, поставивши на його місце нове.

Обіцянка приданого (dotis dictio)

Суть цього вербального контракту полягала у зобов'язанні дати придане нареченій яка вступає в шлюб, за допомогою урочистих слів, які говорила чоловікові жінка, її боржник, або родич по висхідній чоловічій лінії. Для цього був непотрібний обмін питанням і відповіддю, здійснювався за допомогою заяви одного лише суб'єкта. Зобов'язання дати придане, давалося в присутності нареченого, у формі односторонньої заяви батька вступаючої в шлюб нареченої, після чого у нареченого з'являлися права вимоги приданого.

Обіцянка послуг патрону вільновідпущеникам (Promissio iurata liberti)

Обіцянка вільновідпущеника патрону, надавати послуги на користь колишнього господаря. Клятва суворо визначала зміст, якість і тривалість послуг, патрон не міг вимагати більшого. Цей вид стипуляції ніс релігійний характер, невластивий римському праву, тому що джерелом зобов'язання вільновідпущеника була не юридично значуща вербальна форма, а релігійна сила клятви.

Явка до суду (vadimonium) і запорука гаранта (praes)

Це древні вербальні контракти, їх функція полягала в забезпеченні процесуальних гарантій. Як і стипуляція, вони відбувалися шляхом питання і відповідної відповіді (Ти гарант? Гарант). Перший з них служив гарантією явки відповідача до суду, а другий гарантією повернення оспорюваної речі (і її плодів) тим з тяжущихся, якому вона була дана у тимчасове володіння.

2.2 Літеральні контракти

Літеральні контракти це контракти, які породжували зобов'язання між кредитором і боржником на підставі дотримання письмової форми. Вони укладалися шляхом запису в спеціальних книгах або в інших відповідних актах 1, с. 158 .

Літеральні контракти були представлені:

Перехідна запис (Nomen transscripticium)

Цей інститут, проіснував порівняно недовго, відомості про нього черпаються головним чином з ''Інституцій Гая''. Складається він в складній реєстрації, виробленої pater familias (батько сімейства, глава сім'ї, домовладика) в його прибутково-видатковій книзі. Такий запис міг бути двох видів:

а) перезапис з речі на особу (transscriptio a re in personat). Pater familias на прохання свого боржника, можливо зробленого в письмовій формі, вписував у графу acceptum як отриману ту суму, яку йому повинні були віддати, після чого вписував її ж в графу expensum, як ніби знову її виплатив той самий боржник. У результаті попереднє зобов'язання виявлялося припиненим і на його місці виникало нове, що з'явилося на підставі цього запису;

б) transscriptio a persona in personat (перезапис з особи на особу). Pater familias вписував у acceptum, як отриману, ту суму, яку був йому винен боржник, після чого вписував ту ж суму в expensum, як ніби він її виплатив. Таким чином, відбувалася новація (ставилася на цей раз не тільки до основи, але і до особи боржника), з якої виникало нове зобов'язання. Згода (можливо письмове) на таку transscriptio була передумовою для її дійсності.

Синграф

Складався в двох примірниках, був підписаний обома сторонами і створював зобов'язання сам по собі, тобто володів абстрактної дієвістю. Синграфом вважався письмовий документ, боргова розписка. Вона викладалися в третій особі ("такий-то повинен такому-то стільки-то, у присутності п'яти свідків, які підписували його слідом за тим, від чийого імені він складався. Цим договором користувалися в основному в результаті процентних позик, між римлянами і лихварями.

Хірограф

«Хірограф - це односторонній документ, укладений самим боржником від власного імені, без свідків і ним же підписаний» 8, с. 175. Представляв собою документ, складений в одному примірнику, підписаний боржником і переданий кредитору.

2.3 Реальні контракти

Набували юридичної чинності в момент фактичної передачі речі, без якої договора взагалі не виникало. Предметом цього договору була саме передача речей однією особою іншій. Отже для виникнення реального договору слід було здійснити дві дії в сукупності: досягнути угоди і передати річ.

Види:

Фідуція (fiducia)

Полягала в формальній передачі власності на річ (за допомогою манципації або судової поступки) від фідуціанта до фідуціара з метою збереження або в якості забезпечення попереднього зобов'язання з умовою, що фідуціар здійснить зворотну передачу речі відповідно на прохання або після того, як його кредит буде задоволений.

Позика

«Позика (mutuum) була однією з найдревніших форм договірного права і збереглася як один з найголовніших інститутів всього господарського обігу і в результаті кредиту» 7, с. 95. Це одностороннє зобов'язання, відповідно до якого одна сторона передавала іншій стороні яку-небудь річ або грошову суму, а після закінчення терміну зобов'язання боржник повинен повернути цю ж річ або таку ж грошову суму кредитору. Позика набувала юридичну силу лише з моменту передачі речі після досягнутої угоди, але це не означало, що угода сторін не мала істотного значення. Угода була необхідним моментом в укладенні договору (немає угоди, немає і договору). Кредитор передавав боржникові річ у власність, що давало право боржнику бути власником цієї речі і право розпоряджатися нею на свій розсуд. Термін договору визначався конкретною датою, але він так само міг припинитись на першу вимогу кредитора. Позика не встановлювала відсотків від зайнятої суми, однак широко застосовувала у практиці вербальну угоду про відсотки. При Юстиніані був встановлений максимальний відсоток на позику 6% річних. Так само відсотки нараховувалися в разі прострочення договору.

Договір зберігання або поклажа.

Ще одним реальним договором у приватному римському праві був договір зберігання або поклажа. Договір зберігання це контракт з двостороннім зобов'язанням, в якому при угоді сторін рухома річ передавалася на зберігання на певний строк або до запитання і після закінчення цього строку поверталася господареві. Контракт за своєю суттю безоплатний. Є три особливі форми поклажі:

1) ''Невідкладна'', здійснюється особою, що знаходиться під загрозою значною навислої небезпеки і тому вимушений віддати річ на зберігання першому зустрічному, який відповідатиме в подвійному розмірі за свою недбалість або ганебність, оскільки зловжив стисненими обставинами, за яких поклажодавець не міг вибрати надійного, на свій погляд, депозитарія.

2) ''Секвестр'' річ, яка оскаржується двома особами в суді або приналежність якої так чи інакше неясна, довіряється третій особі (секвестору), яка має її повернути не на прохання і не будь-кому з претендентів, а лише тому, хто опиниться в такому юридичному становищі, що зможе на неї претендувати.

3) ''Нерегулярна поклажа'' застосовується до суми грошей, відданої на зберігання з тим застереженням, що депозитарій може ними скористатися (їх споживши) і повернути стільки ж.

Позичка

Позичка була двостороннім договором, за яким одна сторона (позикодавець) передає іншій стороні (ссудоотримувачу) індивідуально певну річ у тимчасове безоплатне користування з зобов'язанням другої сторони повернути після закінчення користування ту ж саму річ. Ссудоотримувач міг стягнути необхідні витрати на утримання або поліпшення речі за допомогою зустрічного позову. Якщо боржник повертав річ у повній цілості, зобов'язання позички припинялося. «Якщо предметом договору позики є гроші або інші речі, визначені родовими ознаками, то предметом договору позички може служити тільки індивідуальна річ, бо тільки таку річ можна повернути після закінчення користування без заміни» 6, с. 132. Договір позички полягав в інтересах тільки однієї сторонни ссудоотримувача. У зв'язку з тим, що договір позички передбачає отримання господарської вигоди лише ссудоотримувачем, міра його відповідальності визнавалася як дуже висока. Він ніс відповідальність за навмисне і ненавмисне заподіяння шкоди, за грубу недбалість і легку недбалість. У Дигестах Юстініана говориться: «В відношенні речей, отриманих у позику, має бути виявлена така ж дбайливість, яку додає до своїх справах турботливий батько сімейства, таким чином він не відповідає за ті випадкові події, яким він не міг протистояти ...» 10. Ссудоотримувач був зобов'язаний зберігати дану йому в користування річ, користуватися їй належним чином, тобто відповідно до її господарським призначенням і вказівками договору і виявляти при цьому дбайливість доброго господаря.

Застава

Передача рухомої речі від ''боржника-заставодавця'' ''кредитору- заставодержателю'' з тим, щоб він утримував її у себе в забезпечення попереднього зобов'язання та повернув лише тоді, коли отримає задоволення в повному обсязі.

2.4 Консенсуальні контракти

Консенсуальний договір це добровільна угода сторін в одному і тому ж, що не вимагає ніяких формальностей. Консенсуальні контракти могли укладатися і через посередника. Особливість консенсуальних договорів в тому, що якщо в інших типах контрактів крім угоди для встановлення зобов'язання потрібно ще якийсь момент (слово, лист, передача речі), то в консенсуальних контрактах consensus є не тільки необхідним, але і достатнім моментом для виникнення зобов'язання. Таким чином, джерелом юридичної сили цього типу договорів є те, що вираженням волі, своєю обіцянкою особа запевнила контрагента у своєму намірі вступити відомим чином. А контрагент, спираючись на це волевиявлення, запланував свій подальший образ дій.

Договір купівлі-продажу.

Це консенсуальний контракт, за допомогою якого одна сторона - продавець (venditor) зобов'язується надати іншій стороні - покупцеві (emptor) у власність річ, товар, а інша сторона - покупець зобов'язується сплатити продавцю за продану річ певну грошову ціну. «Цей контракт синалагматичний: зобов'язання може виникнути тільки як двостороннє і кожна зі сторін може подати позов, тільки коли вона вже виконує свої зобов'язання» 4, с. 524. Предметом купівлі-продажу, були як правило, речі та майно, а також безтілесні речі, наприклад, право на спадщину. Римське право передбачало продаж речей, які ще не існували в природі, тобто які могли з'явитися в майбутньому. Істотною умовою купівлі-продажу була ціна. Ціна це грошове вираження зобов'язання за продану річ, вона безпосередньо залежить від кількості та якості цієї речі. Обов'язки сторін у договорі купівлі-продажу були такі, що продавець повинен був забезпечити покупця можливістю володіння річчю, а покупець сплатити ціну за куплену річ. Згодом продавець став відповідати за недоліки речей, про які він не знав або не міг знати. Кінцевою метою договору купівлі-продажу була передача речі покупцю на праві власності.

Найм речей

Наймом речей називається такий договір, за яким одна сторона (орендодавець, locator) зобов'язується надати іншій стороні (орендарю, conductor) одну або кілька певних речей для тимчасового користування, а інша сторона зобов'язується сплачувати за користування наданими речами певну винагороду (merces , pensio) і по закінченні користування повернути речі в цілості наймодавцю. Це двосторонній контракт. Предметом такого договору могли бути речі - рухомі і нерухомі, але з числа рухомих речей тільки такі, які не належать до числа споживаних. Винагорода за користування має визначатися в грошовому вираженні, але в договорах найму (оренди) сільськогосподарських земельних ділянок допускалося визначення найманої плати в натурі. На наймодавці, лежав обов'язок надати наймачеві користування найнятої річчю (або річчю і плодами від неї). Наймодавець відповідав за будь-яку провину, він також був зобов'язаний платити за віддану найм річ податки, нести будь-якого роду публічні повинності і т.д.

Договір найму послуг.

Такий договір, за яким одна сторона (наймач) брала на себе зобов'язання виконати на користь іншої сторони (наймача) певні послуги, а наймач брав на себе зобов'язання заплатити за них певну винагороду. Предмет договору - виконання окремих послуг за вказівкою наймача. Особа яка найнялася, фактично ставила себе у становище близьке до раба. В основному зміст договору становили повсякденні господарські роботи. Нанявшийся повинен був виконувати, протягом терміну договору, саме ті послуги, які визначені у договорі, притому особисто. Наймач зобов'язаний сплатити за ці послуги.

Доручення

«Це консенсуальний договір, згідно з яким одна особа довіритель доручала іншій особі здійснити певну дію на свою користь» 3, с. 207. Безоплатність є істотною умовою тому, що внесення сюди виногороди перетворило б дорученя в договір найму. Якщо повірений отримував за надану послугу якийсь подарунок, це було допустимо. До повіреного пред'являлися суворі вимоги щодо точності, ретельності і дбайливості у виконанні доручення. Предметом договору могли бути як юридичні дії, так і будь-які послуги. Повірений зобов'язаний був виконати дане йому доручення відповідно до вказівок довірителя. Лише в деяких випадках повіреному давалося право відступати в інтересах довірителя від його вказівок. Договір доручення припинявся: якщо повірений вже виконав доручення; в разі відмови від виконання договору; в разі смерті довірителя або повіреного. Договір заключався на певний и невизначений термін, довіритель був в праві відмінити доручення, а повірений відмовитися від нього в будь-який час.

2.5 Безіменні контракти

Важливою особливістю, що відрізняє безіменні контракти від всі інших, є можливість контрагента який виконав обіцянку, вимагати поряд з виконанням обов'язків або відшкодуванням збитків, також і повернення зробленого надання. Прикладами безіменних контрактів можуть служити договір обміну і оцінний договір. У римських юристів зустрічається протиставлення нових договорів, які виходили за рамки замкнутого переліку, таким договорам, які “мають свою назву”. На цій основі була виділена категорія contractus innominati, тобто безіменні, непоіменовані контракти.

У Дигестах Юстиніана вони зведені до 4 основних типів:

1) do ut des: я передаю тобі право власності на річ з тим, щоб ти передав мені право власності на іншу річ;

2) do ut facias: я передаю тобі право власності на річ з тим, щоб ти здійснив відому дію;

3) facio ut des: я здійснюю для тебе відому дію з тим, щоб ти передав мені право власності на відому річ;

4) facio ut facias: я здійснюю для тебе відому дію з тим, щоб і ти здійснив для мене деяку дію.

Оціночний договір

Договір, за яким певна річ передавалася однією із сторін іншій для продажу по відомій ціні з тим, щоб друга сторона або надала першій суму, в яку оцінена передана річ, або повернула саму річ. Не було перешкод для того, щоб особа, яка прийняла річ для продажу, залишила її за собою, заплативши контрагенту суму речі.

Висновок

Римляни створили розгалужену систему договорів, яка забезпечувала надійну правову основу ділових відносин. У розвинутому римському суспільстві договірні зобов'язання були головною правовою формою, за допомогою якої встановлювалися та закріплювалися господарські зв'язки всезростаючої промисловості і торгівлі.

Закріплюючи нові господарські відносини, договірне право водночас сприяло подальшому розвитку цих відносин відповідно до умов часу. У римському праві спочатку Гай, а потім і Юстиніан серед підстав, що зумовили виникнення зобов'язань, на перше місце висували договір. У період класичної римської юриспруденції договірна система в Римі була дуже розгалуженою і охоплювала всі господарські відносини.

Отже, договір являє собою одне із самих унікальних правових засобів, у рамках якого, у багатьох випадках, інтерес кожної сторони, може бути вдоволений лише за допомогою задоволення інтересу іншої сторони. Це і породжує загальний інтерес сторін в укладанні договору і його належному виконанні. Тому саме договір, заснований на взаємній зацікавленості сторін, здатний забезпечити таку організованість, порядок і стабільність в економічному обороті, яких неможливо домогтися за допомогою самих твердих адміністративно-правових засобів.

Список літератури

1. Борисова В. І., Баранова Л. М. Основи римського приватного права: Підручник / За заг. ред. В. І. Борисової та Л. М. Баранової. -- Х.: Право, 2008. -- 224 с.

2. Гончаренко В.О. Система договорів римського права та деякі питання її рецепції в сучасному цивільному законодавстві України / Гончаренко В.О. // Університетські наукові записки. 2005. №3(15). С. 121-125.

3. Гриценко С. П. Латинська мова й основи римського права: Навчальний посібник / Гриценко С. П. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 336 с.

4. Дождев Д. В. Римское частное право: Учебник для ВУЗов / Под редакцией члена-корр. РАН, професора В.С. Нерсесянца. - М.: Издательская группа ИНФРА М НОРМА, 2000. - 704 с.

5. Шевченко О. О. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник для студ. юрид. вузів та фак./Шевченко О.О. К.: Вентурі, 1997. 303 с.

6. НовицкийИ.Б. Основы римского гражданского права: Учебник / Новицкий И. Б. - М.: "Зерцало", 2007. - 316 с.

7. Омельченко О. А. Римское право: Учебник. Издание второе, исправленное и дополненное / Омельченко О. А. -- М.: ТОН, 2000. -- 208 с.

8. Орач Є. М., Тищик Б. Й.Основи римського приватного права: Навчальний посібник / Орач Є. М., Тищик Б. Й. Л.: Ред.-вид. відділ Львів. ун-ту, 2000. 238с.

9. Попідпригора О. А. Основи римського права: Підручник для студентів юрид. вузів та факультетів / Попідпригора О.А. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 336 с.

10. Памятники римского права: Законы 12таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана: Учебное пособие. М.: 3ерцало,1997. 608 с.

Размещено на Allbest.ru