Конституційне право на свободу пересування. Правовий статус рахункової палати

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Одеська національна морська академія

Кафедра адміністративного та кримінального права

Контрольна робота

З дисципліни: "Конституційне право"

на тему:Конституційне право на свободу пересування. Правовий статус рахункової палати

Виконала: студентка ІІ курсу

Коневецька А.О.

Одеса 2012

План

1. Конституційне право на свободу пересування

2. Правовий статус рахункової палати

Список літератури

1. Конституційне право на свободу пересування

Стаття 33. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави та право залишати будь-яку країну, включаючи власну, закріплено також міжнародними актами: Загальною декларацією прав людини від 10 грудня 1948 р. (ст. 13), Міжнародним пактом про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. (ст. 12), Протоколом № 4 до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод від 16 вересня 1963 р. (ст. 2), Європейською конвенцією про правовий статус трудящих мігрантів (Страсбург, 24 листопада 1977 р.) і багатосторонніми та іншими двосторонніми міжнародними актами.

Формування коментованої статті 33 включає дві іпостасі свободи пересування -- статичну і динамічну. Вона охоплює як право перебування в одному місті, так і його зміну, включаючи свободу виїзду за кордон, переїзду на постійне або тимчасове місце проживання в іншу країну і безперешкодне повернення на батьківщину.

За Цивільним кодексом України (ст. 29) місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Місцем проживання фізичної особи віком від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів)

або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи віком від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Свобода пересування включає свободу перебування в певному пункті протягом короткого чи тривалого строку, без створення там постійного місця проживання, чи свободу закріпити за собою нове місце проживання, якщо не має наміру повертатися на старе.

Місце проживання має значення для здійснення і захисту прав особи, для забезпечення сталості цивільних правовідносин. Так, місце проживання в багатьох випадках має значення для встановлення підсудності цивільних справ, знати місце проживання боржника потрібно для встановлення місця виконання обов'язку, якщо інше не передбачається законом або договором. По місту проживання спадкодавця встановлюється місце відкриття спадщини.

Вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку. Це право є невідчужуваним та непорушним.

Водночас свобода пересування, вільний вибір місця проживання, а також право вільно залишати територію України можуть бути обмежені в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб і тільки на основі закону, а не інших нормативних актів.

21 січня 1994 p. введено в дію Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України". Саме цей Закон регулює порядок здійснення права громадян на виїзд за кордон і повернення в Україну осіб, які є громадянами України, а також встановлює порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права на виїзд за кордон.

Документом, що надає право на виїзд з України і в'їзд в Україну, посвідчує особу громад; тина за кордоном, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон, у відповідних випадках -- посвідчення особи моряка, службовий паспорт, дипломатичний паспорт.

У видачі паспорту, тобто в праві виїзду за кордон, громадянинові України може бути відмовлено лише тимчасово і тільки у випадках, якщо:

1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю. Як це передбачається Законом України "Про державну таємницю", обмеження повинні бути доведені до відома громадян уповноваженим органом -- керівником навчального закладу, командуванням військової частини під час прийняття на роботу (навчання) та зарахування на військову службу, пов'язаних з допуском до відомостей, що становлять державну таємницю;

2) діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші не виконані зобов'язання -- до виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України;

3) проти нього порушено кримінальну справу -- до закінчення провадження у справі;

4) він засуджений за вчинення злочину -- до відбуття покарання або звільнення від покарання;

5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, --до виконання зобов'язань;

6) він свідомо сповістив про -себе неправдиві відомості -- до з'ясування причин і наслідків подання неправдивих відомостей;

7) він підлягає призову на строкову військову службу -- до вирішення питання про відстрочку від призову;

8) щодо нього подано цивільний позов до суду -- до закінчення провадження у справі;9) він за вироком суду визнаний особливо небезпечним рецидивістом чи перебуває під адміністративним наглядом міліції -- до погашення (зняття) судимості чи припинення нагляду.

У випадках, передбачених цими пунктами, може бути відмовлено у праві виїзду за кордон також громадянинові, який одержав паспорт для виїзду раніше -- до виникнення обставин, передбачених пунктами 1--9.

Порядок в'їзду до іноземної держави регулюється її законами. Рішення про видачу візи-дозвілу на виїзд приймають консульські посадові особи цієї держави.

Громадянин України ні за яких підстав не може бути обмежений у праві повернутися в Україну.

Згідно з Декларацією про права людини відносно осіб, що не є громадянами країни, де вони проживають, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 13 грудня 1985 р. (40/144), іноземці, які на законних підставах перебувають на території певної держави, користуються правом на свободу пересування і свободу вибору місця проживання за винятком обмежень, передбачених законом. В Україні вони встановлені Законом від 4 лютого 1994 р. № 3929 XII "Про правовий статус іноземців", Правилами в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного переїзду через її територію.

Згідно з ст. З Закону "Про правовий статус іноземців" іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений строк, а також тимчасово перебувати на її території. Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання в Україні, якщо він:

-- має в Україні законне джерело існування;

-- перебуває у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, дід, баба, онуки) з громадянами України;

-- перебуває на утриманні громадянина України;

-- має на своєму утриманні громадянина України;

--в інших передбачених законами України випадках. Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для

тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Іноземці, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні.

Вони зобов'язуються зареєструвати свої національні паспорти або документи, які їх замінюють, і виїхати з України після закінчення відповідного строку перебування. Іноземці можуть пересуватися по території України і обирати місце проживання в ній відповідно до порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Істотне значення для вірного тлумачення коментованої статті має рішення Конституційного Суду України від14листопада 2001 р. № 15-рп/2001, яке було прийняте на конституційне подання 48 народних депутатів.

Конституційний Суд України вирішив "визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 4 Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 1994 року № 700, щодо прописки (виписки), згідно з яким паспортна служба органів внутрішніх справ застосовує як загальне правило дозвільний порядок вибору особою місця проживання.

1. Положення підпункту 1 пункту 4 Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 1994 р. № 700, що визнано неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення".

Підготовлено законопроект "Про реєстрацію осіб за містом проживання", згідно з яким буде скасовано дозвільний порядок прописки і запроваджено реєстрацію осіб за місцем їх постійного чи тривалого тимчасового проживання, яка має повідомний характер.

Прийняття законопроекту сприятиме створенню умов для повної реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, в тому числі свободи пересування.

2. Правовий статус Рахункової палати

Стаття 1. Статус Рахункової палати

Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.

Рахункова палата є юридичною особою, має свою печатку із своїм найменуванням і зображенням Державного Герба України. Місцезнаходженням Рахункової палати є місто Київ.

Стаття 2. Завдання Рахункової палати

Завданнями Рахункової палати є:

організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням;

здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів;

контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

контроль за дотриманням законності щодо надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України;

контроль за законністю та своєчасністю руху коштів Державного бюджету України та коштів позабюджетних фондів в установах Національного банку України та уповноважених банках;

аналіз встановлених відхилень від показників Державного бюджету України та підготовка пропозицій про їх усунення, а також про удосконалення бюджетного процесу в цілому;

регулярне інформування Верховної Ради України, її комітетів про хід виконання Державного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій;виконання інших завдань, передбачених для Рахункової палати чинним законодавством України.. На підставі аналізу основних ознак, завдань та функцій органу фінансового контролю запропоновано визначення спеціального органу державного фінансового контролю як організаційно відокремленої, структурно організованої одиниці державного апарату, що наділена відповідними повноваженнями та має виключне функціональне призначення здійснювати від імені та в інтересах держави контроль у галузі фінансової діяльності держави.Доведено, що спеціальними органами державного фінансового контролю в цьому розумінні є виключно Рахункова палата та органи державної контрольно-ревізійної служби. Інші органи державної влади України, які серед своїх функцій наділені контрольними функціями в галузі державних фінансів (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Державне казначейство України тощо), є органами загального фінансового контролю та не можуть вважатися спеціальними органами державного фінансового контролю. 2. Аналіз національного законодавства дав змогу визначити Рахункову палату як орган державного фінансового контролю, на який покладено функції контролю за надходженням коштів до державного бюджету України та їх використанням. Доведено, що Рахункова палата не належить за своїм статусом до жодної гілки державної влади в Україні.3. Виходячи з того, що на виконавчу владу покладено організацію виконання державного бюджету України, виникає необхідність зовнішнього та неупередженого контролю за його виконанням. У результаті порівняння правового статусу Рахункової палати та Головного контрольно-ревізійного управління України визначено, що за своїми завданнями, функціями та повноваженнями Рахункова палата являє собою орган зовнішнього фінансового контролю за виконанням державного бюджету України, в той час як Головне контрольно-ревізійне управління України - внутрішнього.4. Виходячи з необхідності реалізації нового завдання, яке покладено на Рахункову палату Конституцією України - здійснення контролю за надходженням коштів до державного бюджету, пропонується наділити Рахункову палату такими функціями:- здійснення контролю за доходами державного бюджету України, що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов`язкові платежі та Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", а також від плати за послуги, що надають бюджетні установи, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;- здійснення контролю за грантами і дарунками у вартісному обчисленні та міжбюджетними трансфертами з місцевих бюджетів;- здійснення нагляду за діяльністю Державної митної служби та органів державної податкової служби, вивчення економічної ефективності роботи податкової та митної служб.5. Контроль за надходженням коштів до державного бюджету України означає розширення кола об`єктів контрольних повноважень Рахункової палати. Оскільки Рахункова палата повинна здійснювати контроль за надходженням коштів до державного бюджету, то, відповідно до ст. 29 Бюджетного кодексу України, вона повинна також контролювати і доходи державного бюджету за процентами та дивідендами, нарахованими на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств. Вищенаведене дає підстави стверджувати, що Рахункова палата до надання їй відповідних повноважень не зможе виконувати завдання з контролю за доходами державного бюджету. У зв`язку з цим обґрунтовується розширення сфери сумісної праці незалежних аудиторів та державних органів у цій сфері. Закон України "Про Рахункову палату" містить відповідні положення, які дають можливість реалізувати зазначену пропозицію. Так, згідно п. 13 ст. 7 Закону Рахункова палата має повноваження залучати до проведення перевірок, ревізій та обслідувань на договірних засадах кваліфікованих спеціалістів і фахівців-експертів з інших установ і організацій. На сьогодні співпраця між незалежними аудиторами та Рахунковою платою ще не налагоджена достатньою мірою внаслідок відсутності відповідного нормативного регулювання. У зв'язку з цим пропонується розробити Положення про порядок взаємодії незалежних аудиторів та Рахункової палати під час проведення останньою контрольних заходів.6. З набуттям чинності змін до Конституції України значно посилилась роль парламенту в політичній системі України. Оскільки вирішальну роль у формуванні уряду має більшість від конституційного складу Верховної Ради, це може мати негативний вплив на дотримання принципу незалежності в діяльності Рахункової палати. Адже в такому випадку і уряд (об`єкт контролю), і Рахункова палата (суб'єкт контролю) будуть сформовані представниками однієї політичної сили. Для забезпечення незалежності Рахункової палати і, відповідно, об`єктивності результатів її діяльності необхідно максимально обмежити сторонній вплив на неї. Проведене дослідження свідчить про необхідність створення додаткових правових гарантій реалізації принципів об`єктивності та незалежності в діяльності Рахункової палати. Зменшення стороннього впливу на діяльність Рахункової палати вимагає передбачити в проекті Закону України "Про парламентську опозицію" положення щодо участі парламентської опозиції у формуванні персонального складу Рахункової палати.7. Визначено, що першочергове значення при проведенні Рахунковою палатою контрольних заходів має принцип доказовості. Цей принцип не знайшов належного закріплення в Законі України "Про Рахункову палату". Недостатніми є і вимоги, які встановлені законодавством до доказів, одержаних Рахунковою палатою. У зв`язку з цим пропонується закріпити в ст. 3 Закону України "Про Рахункову палату" принцип доказовості як один з принципів контролю, що здійснюється Рахунковою палатою. Також запропоновано включити до Стандарту Рахункової палати "Порядок підготовки і проведення перевірок та оформлення їх результатів" додаткові вимоги до доказів: докази повинні бути не лише достатніми і достовірними, але також допустимими та належними. Допустимість доказів означає, що вони повинні бути зібрані лише законними методами, в порядку, встановленому чинним законодавством. При цьому необхідно встановити, що ряд обставин, які підлягають перевірці Рахунковою палатою, можуть бути підтверджені лише визначеним колом доказів. Належність доказів означає, що вони повинні прямо стосуватися предмета перевірки.8. Встановлено, що, незважаючи на пропозиції щодо наділення Рахункової палати повноваженнями щодо винесення приписів про усунення порушень фінансової дисципліни, відсутній комплексний підхід до створення гарантій щодо виконання зазначених приписів.

Список літератури

свобода пересування рахунковий палата

1. Конституція України

2. В.В. Копейчиков. Основи конституційного права України. К.: Юрінком

Інтер, 1997

3.Скакун О.Ф., Подберезский М.К. "Теория государства и права". Харьков,

1996

Размещено на Allbest.ru