Співвідношення держави та права

Держава, отже, сприяє поширенню права в соціальному просторі, вона ставить за обов'язок учасникам суспільних відносин діяти згідно з правом, виключати протиправні підходи в досягненні суспільно значущих результатів.

Безсумнівно, об'єктивно існують межі впливу держави на право. І, насамперед, це обумовлено регулятивним потенціалом самого права, можливостями держави, її структур забезпечити дію права в певних соціально-економічних і політичних умовах. Держава не може також використовувати право в протиріччі з його справжнім призначенням.

Важливо є науково обґрунтована, ефективна юридична політика держави, що дозволяє найбільш раціонально та в інтересах суспільства використовувати правовий інструментарій.

3.3 Вплив права на державу

У спеціальній літературі проблемі впливу права на державу приділено мало уваги. Разом із тим держава має потребу в праві не менше, ніж право в державі. Залежність держави від права виявляється у внутрішній організації держави та в її діяльності.

1. Історичний досвід доводить, що для свого існування держава, як організація, має потребу в праві. Право оформляє структуру держави й регулює внутрішні взаємини в державному механізмі, взаємини між його основними ланками. За допомогою права закріплюються форма держави, улаштування державного апарата, компетенція державних органів і посадових осіб. Право створює юридичні гарантії проти можливої узурпації влади однією з гілок влади. Таким чином, відносини між державними структурами набувають правового регулювання, перетворюються на правовідносини.

За допомогою права визначаються місце, роль, функції частин державного механізму, їхня взаємодія з іншими органами й населенням. Упорядковуючи всередині організовані зв'язки держави, право дозволяє забезпечити раціональне влаштування структури держав». Нормативно-юридичні акту правоустановлювального характеру формують державу як систему з розвинутою органічною будовою. У такий спосіб право створює юридичні передумови для ефективної роботи всіх ланок державної машини.

2. Відомі два методи, за допомогою яких держава нав'язує свою волю суспільству: метод насильства, властивий тоталітарним державам, і цивілізоване управління соціальними процесами за допомогою правового інструментарію. Такий метод органічно властивий державам fa розвинутим демократичним режимом. Отже, сучасна демократична держава не може поза правом і без нього здійснювати свою діяльність. Право складає необхідну сторону, аспект, властивість державної діяльності. Така якість властива праву, оскільки воно незамінне як загально соціальний регулятор і його використання обумовлене об'єктивними факторами, що знаходяться поза державою. Право нав'язується державі як необхідність, тому вона не може знехтувати правовою формою. Держава без шкоди для суспільства не може маніпулювати правом або звільнитися від нього.

Узагальнено можна визначити ряд напрямків, що характеризують організаційну роль права щодо держави:

* Право впливає на державу при її взаєминах із населенням, з окремою инах із населенням, з окремою особистістю. Держава впливає на громадян через право й у межах правових вимог; у свою чергу, громадяни впливають на державу за допомогою права. Цінність права вимірюється в основному тим, якою мірою воно забезпечує й чи забезпечує взагалі гармонійний і прогресивний розвиток особистості й розширення її свободи. Із цього погляду цінність права якщо й обумовлена зв'язком і державою, то лите тією мірою, якою сама держава поставлена на службу.

* Право легалізує державну діяльність, забезпечує дозвіл охоронних і примусових заходів держави. Державна діяльність за допомогою права вводиться в суворі рамки юридичних вимог, набуває юридичної форми.

* За допомогою права визначаються межі діяльності держави, позначаються межі втручання в приватне життя громадян.

* Право закріплює специфічні інтереси націй і народностей і в такий спосіб впливає на державну владу в її взаєминах з націями й народностями.

* Правова форма забезпечує можливість здійснення контролю за діяльністю державного апарата та в такий спосіб створює юридичні гарантії відповідального поводження держави перед населенням.

* Право виступає в сучасних умовах мовою спілкування держави не тільки з населенням, але також з іншими державами, світовим співтовариством узагалі.

* Право (і тільки воно) є основним засобом легітимації державного примусу. Право визначає підстави, межі й форми державного примусу.

Отже, держава як суверенна влада не може існувати й функціонувати поза правам. Концепція панування права (правової держави) саме виходить і того, що право в інтересах особистості, суспільства загалом зв'язує, обмежує державу.

Воно виступає могутнім обмежувачем державної сваволі. У такому розумінні право виступає як сила, здатна підкорити державу. Образно кажучи, право виступає над державою для того, щоб держава не встала над суспільством.

У сучасних умовах об'єднавча роль права щодо держави посилюється. При цьому спостерігається така закономірність: чим точніше право відбиває об'єктивні потреби суспільного розвитку, тим більшою мірою воно зв'язує державу. Активність держави в цьому випадку не придушується. Навпаки, вона витрачається результативно й виключно в інтересах суспільства й окремої особистості. Тільки будучи зв'язаною із правом, держава може діяти вільно, а отже, відповідає своєму історичному призначенню.

Висновок

Отже проблема співвідношення права і держави стоятиме перед людством завжди. Було б наївностверджуват і чекати, що коли - небуть сі закони будуть правовими, а держави демократичними. Але суспільні відносини з часом зазнають зміни (іноді навіть кардинальної), і форма і зміст - ці невід'ємні характеристики права - також повинні змінюватись. І в процесі створення нових законів завжди неминучі помилки як суб'єктивного , так і об'єктивного характеру. Загальна думка одна - право та держава розвиваються. Визнання закономірностей їх розвитку, а також звернення до історичного досвіду дозволяє сподіватися, що прогностичне визначення долі прав і держави задовольнятиме науковий підхід і служитиме практиці державного правового будівництва. Співвідношення права і держави, близькість їх в суспільстві відомі і зрозумілі. Якщо право - певний порядок в суспільстві,то воно не може не спиратись на державу, як на механізм, який його підтримує. Розуміння права як суспільної згоди, соціального компромісу обумовлює і розуміння держави як інституційної снови цього компромісу. Так само, якщо бачити в праві засіб насильства і придушення, то і державу потрібно буде розуміти як знаряддя насильства і придушення. Право і держава тісно зв'язані. Кому належить пріорітет в цій зв'язці ? Питання зовсім не тільки теоретичне. Його суто практичне значення полягає в тому, чи зв'язана держава правом, чи розповсюджується на державу її органи управління встановлений в суспільстві порядок, або вона(держава) може на свій розсуд змінити цей порядок. Якщо виходити з нормативного розуміння права, що зводить право до норм, то в співвідношенні « право - держава» головна роль належить державі. Це природно. Правові норми видаються державою, звідси і підлегле відношення права, як системи норм, до держави, творця цих норм. Якщо виходити з соціологічного розуміня права,де право розуміється як відносини (право - це те, що робить суддя), що реально склалися, то право і держава виявляються на рівному рівні, «в рівних вагових категоріях». При такому розумінні право формується як через державу (закони), так і у відносинах людей, що фактично складаються. Нарешті, якщо виходити з ціннісного розуміння права, згідно якому зміст права складають загальнолюдські ідейні цінності, то можна говорити про пріоритет права перед державою. Держава не довільна у встановленні правових норм, вона зв'язана ідейним змістом права; далеко не всі закони, прийняті державою, виявляються правовими. Саме при такому розумінні права, коли воно набуває пріоритету перед державою, можна говорити про правову державу.

Література:

1. Конституція України. - Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141.

2. Гроций Г. О праве войны и мира. - М, 1956. - 317 с.

3. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / [Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л. та ін.]; За ред. В.В. Копєйчикова; Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. -- Стер. вид.. -- К.: Юрінком Інтер, 1999. -- 317 с.

4. Матузов Н.И. Личность. Права. Демократия. Теоретические проблемы субъективного права. - Саратов, 1972. - 418 с.

5. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Посібник. -- 2-е вид. К., 1994. - 357 с.

6. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. - Харків: Еспада, 2006. - 776 с.

7. Суршов А.В. Теория государства и права: Учеб. пособие. - К. Одесса, 1989. - 524 с.

8. Теорія держави і права в схемах і таблицях: Навч. посібник / Сум. держ. ун-т; [Уклад. Сінченко Ю.П.]. -- Суми: ВВП «Мрія-1» ЛТД, 1997. -- 103 с.

9. Теорія держави і права: Навч.-метод. матеріали для студентів юрид. ін-ту / [Авт.-упоряд. Кравчук М.В.]; Терноп. акад. нар. госп-ва. Каф. теорії держави і права. -- Тернопіль, 1999. -- 58 с.

10. Теорія держави і права / Фонд сприяння розвитку укр. прав. думки та пропаганди держ. традицій «Право для України». -- Львів: Б. в., 1997.

11. Теорія держави і права: Навч. посібник / А.М. Колодій та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 368 с.

Размещено на Allbest.ru