Президент України серед інших органів державної влади

Якщо говорити про сьогоднішній стан судової влади в цілому, то слід зазначити, що реалізація положень Конституції має стати рішучим кроком у підвищенні авторитету цієї гілки влади та створенні насправді демократичного, незалежного та справедливого правосуддя. Звичайно, не слід забувати про те, що за досить недовгий час існування нашої держави зроблено не мало. І все ж таки це є лише початком реформи, яку слід продовжувати у галузі правосуддя. Конституція визначила зовсім нову структуру судової влади та механізм її функціонування. Ці зміни, звичайно, певним чином відобразилися і на взаємовідносинах зазначеної гілки влади з іншими органами, зокрема з Президентом. Так, Конституція надала Президентові право "утворювати суди у визначеному законом порядку". Аналізуючи текст Конституції та узагальнюючи українську та світову практику щодо системи правосуддя, необхідно зазначити, що повноваження Президента України щодо створення судів є унікальними. З цього приводу постає питання: чи необхідно для України таке повноваження глави держави? Як відомо, структура судів, які можуть існувати в Україні визначається Законом України "Про судоустрій". В Конституції мова йде про створення судів, які передбачені законодавством. На нашу думку, в цій ситуації слід говорити не про створення суду як органу, а про призначення суддів на вільні вакансії органу правосуддя. А сам суд, як установа, повинен створюватися Конституцією та Законом України "Про судоустрій". Закон є єдиною підставою для створення суду. Цього нормативно-правового акту цілком достатньо і з приводу створення судів не потребується додаткових рішень. З огляду на зазначене, пропонуємо замінити текст п. 23 статті 106 Конституції України "утворює суди у визначеному законом порядку" на "призначає суддів у визначеному законом порядку".

Що стосується самого порядку призначення суддів, то він з прийняттям Конституції суттєво змінився. Раніше, як відомо, судді обиралися відповідними Радами народних депутатів, а зараз, згідно Основного Закону України, на перші п'ять років вони призначаються Президентом (крім суддів Конституційного суду), а потім безстроково обираються Верховною Радою. В механізмі заміщення посад суддями, запропонованому Конституцією, не зовсім зрозумілий порядок визначення їх кандидатур. Основний Закон в ст. 127 визначив певні критерії для особи, що може бути рекомендована кваліфікаційною комісією на посаду судді. Але з його тексту не випливає, що суддею може бути призначена лише особа, що рекомендована цією комісією. Тобто, з аналізу статей 127, 128 та 131 Конституції можна зробити висновок, що рекомендують кандидата на посаду судді Вища рада юстиції та кваліфікаційна комісія суддів, але призначення здійснюється Президентом на свій розсуд. Звичайно такий порядок призначення суддів не характерний для правової держави і не може існувати в ній. Наприклад, у країнах континентальної Європи розповсюджена практика утворення рад магістратур - своєрідних кваліфікаційних комісій. Вони розглядають кандидатури на посади суддів і дають висновки щодо того чи дозволяє професійний рівень кандидата здійснювати правосуддя. Ці висновки є обов'язковими для того політико-правового інституту, який має призначати (обирати) суддю на посаду.

Можливо, при прийнятті Конституції, законодавець намагався встановити схожий механізм, але, на жаль, виклала його не зовсім чітко. Тому, для більш ясного розуміння порядку призначення Президентом суддів, необхідно викласти перше речення статті 128 Конституції в наступній редакції: "Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України за згодою кваліфікаційної комісії суддів". Таке формулювання конституційної норми зробить чітким і зрозумілим механізм призначення суддів. Це ж стосується і їх обрання. Верховна Рада буде обирати суддів, які були раніше призначені Президентом і, відповідно, мали рекомендації кваліфікаційної комісії суддів.

ВИСНОВКИ

Враховуючи вищезазначені міркування, можна зробити певні висновки та запропонувати перспективи подальших досліджень у даному напрямку:

1. Особливість правового статусу Президента України полягає в тому, що фактично він є як главою держави, так і главою виконавчої влади (що характерно для президентських держав), а юридично (за Конституцією України) має статус лише глави держави, хоча ця ж Конституція передбачає для Президента набагато ширший обсяг повноважень. Тому необхідно внести відповідні зміни до Основного закону і зрівняти "юридичну" конституцію і "фактичну", розробити достатньо дійовий механізм державної влади, який би забезпечував рівновагу всіх гілок влади, шляхом встановлення для них таких прав та обов'язків, які б відповідали змішаному (парламентсько-президентському) типу республіки, а саме: необхідно усунути суперечності у нормах Конституції. Для цього треба: залишити за Президентом тільки ті повноваження, які випливають з його статусу глави держави та обов'язків бути гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, що передбачені ст. 102 Основного Закону, Президент України, в даному випадку, повинен виконувати представницькі та охоронно-наглядові функції. На нашу думку, саме ці функції повинні стати основними для Президента, з огляду на те, що є за їх допомогою досягаються найголовніші цілі для держави, уособленням якої є Президент

2. З огляду на те, що Президент не є главою виконавчої влади, він не повинен самостійно утворювати міністерства та інші органи виконавчої влади. Зазначені органи повинні утворюватися законом. Президент, як суб'єкт законодавчої ініціативи, повинен вносити відповідний узгоджений з Прем'єр-міністром законопроект на розгляд Верховної Ради. Місцеві органи виконавчої влади також повинні формуватися Президентом і Кабінетом Міністрів спільно. Такий стан речей буде відповідати загальній концепції змішаної республіки. Для цього необхідно внести відповідні зміни до Конституції України та прийняти закон України "Про міністерства та інші органи виконавчої влади в Україні".

3. Вдосконалення потребують норми, що регулюють взаємовідносини між Президентом і судовою владою. Це стосується проблем призначення (обрання) суддів та формування судів. Судді на перші п'ять років повинні призначатися Президентом за згодою кваліфікаційної комісії суддів, що чітко повинно бути визначено в Конституції. Структура та повноваження судів повинні визначатися законами України і саме цими законами, а не указами Президента вони повинні створюватись. Конституційний суд повинен визначати відповідність актів, що видаються гілками влади, не лише Конституції України, а й іншим законам держави. Про це необхідно зазначити в статті 150 Конституції України.

СПИСОК ВИКОИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р.// Голос України.-1996.-7 серпня.

2. Сахаров Н.А. Институт президентства в современном мире. - М: Юрид. Лит, 1994. - 176 с.

3. Кононенко Н. Механізм стримувань і противаг. Інститут президентства в Україні та Франції: спроба політологічного аналізу // Віче. - 1997. - №11. - С.82 - 95.

4. Кривенко Л. Президент України: еволюція конституційно-правового статусу // Віче. - 1998. - № 10. - С. 81-87.

5. Коліушко І., Авер'янов В., Шаповал В. Організація виконавчої влади: від конституційної до адміністративної реформи // Голос України. - 1996. - 29 травня.

6. Шаповал В. Конституційний механізм державної влади в незалежній Україні: політико-правові проблеми організації виконавчої влади // Право України. - 1997. - № 1. - С. 30-34.

7. Указ Президента України "Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні" від 29 травня 2001 р. // Урядовий кур'єр. - 2001. - 31 травня.

8. Указ Президента України "Про систему центральних органів виконавчої влади" від 15 грудня 1999 р. // Офіційний вісник України. - 1999. - № 50. - С. 8-10.

9. Указ Президента України “Про Постійного представника Президента України у Кабінеті Міністрів України від 15 березня 2000 р. // Урядовий кур'єр. - 2000. - 21 березня.

0. Указ Президента України "Про Положення про Постійного представника Президента України у Кабінеті Міністрів України" від 15 березня 2000 р. // Офіційний Вісник України. - 2000. - №11. - ст. 418.

1. Закон України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - N 20-21. - ст.190.

2. Мурашин Г.О. Місце і роль судової влади в системі розподілу влад // Державно-правова реформа в Україні. Матеріали наук.-практ. конф. - К.: Інститут законодавства ВРУ, 1997. - С. 80-83.

3. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 липня 1963 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1963. - N 30. - ст. 464.

4. Указ Президента України "Про Положення про Постійного представника Президента України у Конституційному Суді України" від 22 травня 1998 р. // Офіційний Вісник України. - 1998. - №21. - С.1-3.

Размещено на Allbest.ru