Фінансове право

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Поняття фінансів.

2. Правове становище органів, які здійснюють фінансову діяльність в Україні.

3. Поняття фінансово-правової норми.

1. Поняття фінансів

Фінансове право охоплює своїм впливом відповідне специфічне коло суспільних відносин. Ці відносини зумовлені тим, що держава для виконання своїх завдань використовує такий економічний інструмент, як фінанси та здійснює у зв'язку з цим фінансову діяльність.

Поняття «фінанси» походить від фр. finance -- сполучення усіх грошових коштів, які є в розпорядженні підприємства, держави, а також система їх формування, розподілу та перерозподілу.

Суспільство під час еволюційного розвитку від товарообміну прийшло до ринкових відносин, за яких грошові кошти є загальним еквівалентом, а держава в своїй діяльності щодо управління економічними та соціальними процесами стала вести облік доходів та видатків у грошовій формі, утворюючи різні грошові фонди.

Предметом фінансового публічно-правового регулювання є не фінанси взагалі як сукупність усіх коштів у державі, а тільки публічні фінанси, власником яких є держава й територіальні громади. Тому публічний аспект фінансів проводить межу між публічними та приватними фінансами, коли останні регулюють диспозитивні норми й не є предметом фінансового права.

Державні фінанси -- це система грошових відносин, що виникає разом із державою та нерозривно пов'язана з її існуванням і функціонуванням. За своїм матеріальним змістом державні фінанси є фондами грошових коштів. Необхідно усвідомлювати, що не діяльність держави сама по собі, а об'єктивні потреби суспільного розвитку зумовлюють наявність фінансів.

Фінанси безпосередньо пов'язані з функціонуванням суспільних економічних відносин у процесі акумуляції, перерозподілу та використання централізованих та децентралізованих грошових фондів.

Централізовані фінанси відображають відносини, пов'язані з мобілізацією, розподілом і використанням грошових фондів, що надходять у розпорядження держави як суб'єкта публічної влади. За рахунок цих фондів фінансуються видатки держави на капітальне будівництво, утримується вся невиробнича сфера: освіта, охорона здоров'я, спорт, оборонний сектор, правоохоронні органи та інше.

Децентралізовані фінанси утворюються в усіх галузях народного господарства. Суб'єкти господарювання незалежно від форми власності утворюють грошові фонди за рахунок власного прибутку.

Фінанси, становлячи цілісну, однорідну систему, припускають певну видову диференціацію, яка випливає із кола відносин фінансово-правового регулювання. Сукупність різних ланок фінансових відносин (фінансових інститутів), урегульованих фінансово-правовими нормами, за допомогою яких держава утворює, розподіляє і використовує централізовані та децентралізовані фонди коштів, становить фінансову систему держави.

Саме з цього часу фінанси стають багатоаспектною категорією, що охоплює економічні, соціальні, правові відносини. Природно, що насамперед це система відносин, але, мабуть, доречно зазначити і прикладне значення фінансів. Правова категорія фінансів виявляється в тих формах, що нині сприйняті і використовуються законодавством. Тому необхідно розрізняти фінанси як систему відносин, що регулюють рух державних коштів, і як систему понять, категорій, закріплених і використовуваних законодавством (дохід, прибуток, собівартість, ціна тощо). У даному випадку доречна аналогія з філософськими категоріями «зміст» і «форма».

Фінанси як система правових відносин визначають зміст явища. Законодавче ж закріплення їх показує, наскільки в даний момент ці відносини усвідомлені, зрозумілі, сприйняті, у якій формі їх закріпив законодавець.

Фінанси як правова категорія можуть використовуватися в двох аспектах:

а) у широкому (міжгалузевому);

б) у вузькому (фінансово-правовому).

У першому значенні фінанси (чи окремі їх аспекти, сторони) використовуються багатьма галузями права і мають загальногалузеве значення. Наприклад, поняття ціни, вартості, доходу тощо -- це відносини, що регулюються і цивільним, і фінансовим, і адміністративним, і трудовим правом, іншими галузями.

У другому випадку йдеться про публічне значення фінансів, винятково грошові фонди держави і територіальних громад. У цій ситуації загальногалузеві поняття, категорії набувають спеціально-галузевого характеру і значення, виражають специфічні, однорідні фінансово-правові відносини. Загальногалузеві категорії доходу, вартості, ціни набувають фінансово-правового значення.

Фінанси, представляючи собою відносини між людьми з приводу формування, розподілу і використання грошових фондів, тісно пов'язані з грошима, коштами, проте, це не дає змоги поставити між ними знак рівності. Фінансові відносини, будучи переважно грошовими відносинами, не адекватні їм, адже за межами їх залишаються відносини, що регулюють сплату штрафів (адміністративне право), відносини купівлі-продажу (цивільне право), відносини з виплати заробітної плати, пенсій (трудове право) та інші відносини, пов'язані із рухом грошей, які не є фінансовими.

Слід підкреслити історичний характер фінансів, їх співвідношення з грошима, що і дає можливість сформувати основу розмежування цих категорій. Фінанси, беручи участь у регулюванні обміну і споживання, пов'язані з виникненням і розвитком товарно-грошових відносин і були представлені вже на рівні примітивних форм, брали участь у стихійних, епізодичних випадках обміну. А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, аналізуючи розвиток вартості, виділяли чотири її форми, що відображають певні якісні етапи.

Перша (проста, одинична чи випадкова) форма вартості характеризувала нерегулярний, стихійний обмін товарів. Природно, що ні про які гроші, чи специфічні еквіваленти тут не йшлося.

Друга (еквівалентна) форма вартості характеризувала стійкі форми обміну, означала появу необхідності у певних еквівалентах вартості.

Третя (загальна) форма вартості передбачає появу єдиного, загального еквівалента, але це знов-таки ще не гроші. На цій стадії могли використовуватися хутра, бруски заліза тощо. Але дійсно загальним еквівалентом у цей період стає худоба. Досить згадати скарбницю давньоруських князів (скотарницю) чи її скарбника (скотарника) та й саме загальне поняття заможності, багатства -- «капітал» теж пов'язаний з цим етапом (лат. caput -- голова), коли голова худоби асоціювалася з добробутом особи.

І тільки четверта (грошова) форма вартості приводить до формування і використання саме грошових фондів. Таким чином, фінанси «старіші» за гроші.

Найбільш важливі ознаки, що розкривають сутність фінансів, проявляються в їх функціях. Фінанси, функціонуючи як інструмент розподілу частини сукупного суспільного продукту, одночасно і контролюють поділ його на частини, співвідношення цих частин, канали витрачання фондів. Цим і обумовлена наявність двох функцій фінансів: розподільчої і контролюючої. У деяких підручниках, монографіях звертається увага на інші функції (перерозподільча, стимулююча, дестимулююча, накопичувальна і т. д.), однак це фактично окремі сторони реалізації розподільчої функції, деякі особливості її здійснення.

Розподільча функція фінансів гарантує забезпечення державою суб'єктів відносин необхідними грошовими ресурсами, підтримку сус­пільних пропорцій. об'єктом регулювання виступає частина сукупного суспільного продукту, що надходить державі, суб'єктами відносин -- держава, територіальні громади, юридичні й фізичні особи. При розподілі формуються і підтримуються пропорції між частинами сукупного суспільного продукту, національного доходу, забезпечується розвиток розширеного відтворення, зачіпаються інтереси держави, підприємств, громадян. Ця функція здійснюється в процесі первинного і вторинного розподілу.

Контролююча функція фінансів органічно пов'язана з розподільчою. Вони фактично існують як єдиний механізм. Здійснюючи розподіл грошових фондів, держава одночасно контролює їх розміри, співвідношення, пропорції. Контролюючою функцією фінансів відслідковується весь процес розподілу і руху грошових ресурсів. Диференціація контролю за стадіями дозволяє прийняти необхідне рішення, здійснити коректування на проміжних етапах руху грошових фондів і уточнити, поліпшити процес розподілу.

2. Правове становище органів, які здійснюють фінансову діяльність в Україні

Держава керує і направляє фінансову діяльність через свої органи, які наділені для цього спеціальною компетенцією. Особливістю фінансової діяльності є те, що її здійснюють всі органи державної влади, однак масштаби і міра такої участі неоднакові.

Так, відповідно до Конституції України Верховна Рада України затверджує Державний бюджет, здійснює контроль за його виконанням, приймає рішення по звіту про виконання Державного бюджету, а також затверджує рішення про наданні Україною позик і економічної допомоги іноземним державам і міжнародним організаціям, а також про отримання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, здійснює контроль за їх використанням.

Виключно законами України Верховна Рада встановлює:

? Державний бюджет і бюджетну систему України, систему оподаткування, податки і збори, основи створення і функціонування фінансового ринку; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного боргу; порядок випуску і обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

? Президент України як глава держави забезпечує в області фінансів погоджене функціонування і взаємодію органів державної влади, визначає основні напрямки фінансової політики держави, здійснює керівництво фінансовою діяльністю. Президент призначає Міністра фінансів, подає на затвердження Верховної Ради України кандидатуру голови Національного банку України і призначає половину складу Ради Національного банку України. Глава держави наділений повноваженнями по створенню в межах коштів, передбачених в Державному бюджеті України, консультаційних, дорадчих і інших допоміжних органів і служб.

? Президент наділений правом вето відносно прийнятих Верховною Радою законів з наступним їх поверненням на повторний розгляд у Верховну Раду, а також може відміняти акти Кабінету Міністрів України і акти Кабінету Міністрів Автономної Республіки Крим.

? Кабінет Міністрів України є вищим органом в системі органів виконавчої влади. Він відповідає перед Президентом України, підзвітний і підконтрольний Верховній Раді України. В області здійснення фінансової діяльності функції уряду - це забезпечення фінансової політики, розробка законів про Державний бюджет України, надання Верховній Раді звітів про його виконання.

Водночас фінансова діяльність держави здійснюється через особливі органи, які реалізують і скеровують її відповідно до наданих повноважень. На відміну від вищих органів, що забезпечують стратегічне, загальне керівництво фінансами, вони забезпечують організацію оперативного управління фінансами. Це спеціально створена система фінансово-кредитних органів для управління фінансами та здійснення контролю у цій сфері, компетенція якої охоплює усі ланки фінансової системи.

До таких органів відносять Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Національний банк України. Спеціальні повноваження у сфері фінансового контролю покладено на органи Державної податкової служби України та Контрольно-ревізійної служби України. Окреме місце у цій системі посідає Рахункова палата України - вищий контрольний орган для публічного контролю бюджету.

Міністерство фінансів України - центральний орган виконавчої влади, підпорядкований Кабінету Міністрів України. Основні завдання Мінфіну України:

-- розробка єдиної державної фінансової політики;

-- здійснення разом з іншими органами виконавчої влади аналізу сучасної фінансової ситуації в Україні, а також перспектив її розвитку;

-- розробка стратегії щодо запозичень держави і погашення та обслуговування державного боргу;

-- розробка проекту Державного бюджету України та прогнозних показників зведеного бюджету України, забезпечення у встановленому порядку виконання Державного бюджету України, контроль за додержанням правил складання звіту про виконання Державного бюджету України та зведеного бюджету України;

-- забезпечення концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямках соціально-економічного розвитку України;

— забезпечення ефективного використання бюджетних коштів і здійснення у межах своєї компетенції державного фінансового контролю та інше.

Державне казначейство утворене при Міністерстві фінансів України. Воно включає Головне управління та його територіальні органи. Основні завдання Держказначейства України:

-- організація виконання Державного бюджету України і здійснення контролю за ним;

— управління наявними коштами Державного бюджету України, коштами державних позабюджетних фондів і позабюджетними коштами установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України;

-- фінансування видатків Державного бюджету України;

-- ведення обліку касового виконання Державного бюджету України, складання звітності про стан виконання Державного бюджету України;

-- здійснення управління державним боргом;

— розподіл між ланками бюджетної системи відрахувань від загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів;

— здійснення контролю за надходженням, використанням коштів державних позабюджетних фондів і позабюджетних коштів установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України;

— розробка нормативно-методичних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів, які є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій, що використовують бюджетні кошти та кошти державних позабюджетних фондів.

Органи Державної податкової служби України включають Державну податкову адміністрацію України, державні податкові адміністрації (в Автономній республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях) та територіальні державні податкові інспекції. У складі органів податкової служби перебувають також відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями - податкова міліція.

Завдання податкової міліції:

-- запобігання правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення;

-- розшук платників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів;

-- запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів;

— забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов'язаних з виконанням службових обов'язків.

У сфері бюджетних відносин визначальне місце посідає Державна контрольно-ревізійна служба України. Вона складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь (в Автономній республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях) і територіальних контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп). Підпорядковується Державна контрольно-ревізійна служба України Міністерству фінансів України.

Головні завдання Державної контрольно-ревізійної служби України: здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їх в подальшому. Для реалізації цих завдань органами Державної контрольно-ревізійної служби України проводяться ревізії та перевірки, контролюються усунення недоліків і порушень.

Державне регулювання банківською та грошово-кредитною системою здійснює Національний банк України. Це особливий орган державного управління. Він підтримує економічну політику уряду в тому разі, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України. У сфері безпосередньої діяльності наділений повною незалежністю. Будь-який орган державної влади не має права давати йому вказівки обов'язкового характеру.

Відносно молодим є новий орган - Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг (діє з осені 2002 р.). Голова Комісії відповідальний перед Президентом України. Завданням Комісії є здійснення регулювання, в тому числі реєстрація та ліцензування діяльності фінансово-кредитних установ, за винятком банків. До таких установ належать кредитні спілки, ломбарди, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди. Основним завданням Комісії є також забезпечення контролю за діяльністю фінансово-кредитних установ.

Суспільні відносин, які виникають у процесі формування, розподілу й використання грошових фондів органів місцевого самоврядування є публічними відносинами, що регулюються нормами фінансового права. Діяльність місцевих органів спрямована на задоволення територіальних інтересів.

Оскільки органи місцевого самоврядування в межах їх компетенції наділені правом самостійного вирішення всіх питань місцевого значення з метою забезпечення соціально-економічного розвитку своєї території, гарантією реалізації прав з боку держави має бути виділення фінансових коштів. Визначальне місце серед фінансових ресурсів, що нагромаджуються на відповідній території, відводиться централізованому фонду коштів - місцевому бюджету, розмір якого й визначає реальний обсяг повноважень місцевих органів, що може бути реалізований протягом поточного бюджетного періоду.

Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади.

Виконавчу владу, в тому числі у сфері фінансової діяльності, в областях, містах здійснюють місцеві державні адміністрації. Вони забезпечують підготовку та виконання відповідних бюджетів, звіт про виконання відповідних бюджетів та програм, взаємодіють з органами місцевого самоврядування.

3. Поняття фінансово-правової норми

фінансовий правовий контрольна ревізійна служба

Фінансово-правові норми ? це встановлені державою, загальнообов'язкові приписи щодо мобілізації, розподілу, перерозподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів, виражені у категоричній формі та забезпечені примусовою силою держави у разі недодержання.

Структура фінансово-правової норми традиційна, тобто гіпотеза, диспозиція і санкція.

Гіпотеза ? частина норми, яка вказує на умови за яких виникають у суб'єктів фінансових правовідносин права та обов'язки (якщо має декілька джерел доходу).

Диспозиція ? основна частина норми, яка вказує на модель поведінки суб'єктів фінансових правовідносин (подання декларації, сплата податку).

Санкція ? частина норми, яка вказує на негативні наслідки у разі порушення фінансово-правових приписів (застосування фінансових санкцій тощо).

Види фінансово-правових норм:

за характером припису:

- зобов'язуючі - що передбачають обов'язок виконати певні дії у сфері фінансової діяльності (подання декларації про доход, сплата податку тощо);

- забороняючі - що передбачають утриматися від здійснення певних дій у фінансовій сфері (заборона проведення касових операцій без видачі чеку тощо);

- уповноважуючі - що надають учасникам фінансово-правових відносин право здійснити певні дії.

за змістом:

- матеріальні - вміщують матеріальний зміст юридичних прав і обов'язків суб'єктів фінансових правовідносин (обсяги фондів, ставки тощо);

- процесуальні - визначають процедуру здійснення фінансової діяльності держави (бюджетний процес тощо).

Особливості фінансово-правових норм: імперичний характер, переважно абсолютно-визначений характер, визначає моделі поведінки у сфері фінансової діяльності держави, публічний характер.

Імперативний характер фінансово-правових норм означає:

— що в таких нормах містяться категоричні приписи (дозволи, заборони та ін.) щодо виконання відповідних дій у сфері фінансів, обумовлені перш за все імперативним методом правового регулювання фінансових відносин;

— категорична форма припису виключає зміну умов та обставин, що містяться в фінансово-правових нормах, самими учасниками відносин, тобто виключає можливість зміни положень норм за волевиявленням будь-якої зі сторін;

— імперативність таких норм поширюється не тільки на суб'єктів, які повинні слідувати їм, але й на суб'єктів, які видають такі приписи. Державні органи, уповноважені видавати такі веління, теж пов'язані вимогами фінансово-правових норм;

Такий імператив передбачає додержання моделі поведінки, яка закріплена нормою, незалежно від згоди учасників цих відносин. Причому порушення приписів, що містяться в фінансово-правовій нормі, є порушенням фінансової дисципліни та тягне за собою відповідні санкції.

Забороняючі фінансово-правові норми вимагають стримуватися від відповідних дій з метою дотримання фінансової дисципліни, приміром, заборонено здійснювати суб'єктами валютні операції без придбання ліцензій Нацбанку; безпірно списувати кошти з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету та місцевих бюджетів у рахунок погашення зобов'язань бюджетних установ, нецільове використання бюджетних коштів тощо.

Залежно від змісту фінансово-правові норми розподіляються на:

— матеріальні, такі, що закріплюють види й обсяг доходів і видатків відповідних фондів. Такі норми визначають матеріальний зміст юридичних прав та обов'язків учасників фінансових правовідносин;

— процесуальні, такі, що закріплюють порядок (процедуру) дій у напрямках мобілізації, розподілу та витрачання фондів коштів.

Фінансове право, на відміну від інших галузей права, поєднує у собі матеріальні й процесуальні норми.

Список використаної літератури

1. Конституція України. - Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141.

2. Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». - Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 10, ст. 44.

3. Закон України «Про систему оподаткування». - Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 39, ст. 510.

4. Орлюк О.П. Фінансове право. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 528 с.

5. Фінансове право України: Підручник. - К.: Прецедент; Моя книга, 2006. - 448 с.

6. Фінансове право - за редакцією проф. М. П. Кучерявенка, Харків «Право» 2010р.

Размещено на Allbest.ru