Україна на шляху розвитку правової держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: «Україна на шляху розвитку правової держави»

Учениці 9 класу

Логоши Дар'ї

Вчитель: Цимбаліст Н.В.

м. Торез 2011р.

Україна на шляху розвитку правової держави

Ми є свідками й учасниками творення новітньої Української держави. Більш як тисячолітній досвід суспільної та політичної консолідації українського народу лягає в фундамент розбудови в нашій країні правової держави.

Право покликане бути інструментом духовного оздоровлення українського суспільства. Саме існування норм, які гарантують права особи, родини (сім'ї), нації, реалізації цих норм у суспільній практиці сприятимуть появі почуття безпеки, захищеності, стимулюватимуть розвиток відчуття волі, свободи як окремої людини, так і всього українського народу. Водночас лише свобода особи породжує свободу народу, а ця остання дає змогу і народу і окремій особі відчувати себе рівними серед інших людей і народів.

Україна прагне увійти в європейську і світову спільноту. Обов'язковими умовами такого входження є економічна, політична і культурна інтеграція. Проте без волі і свободи для індивіда і народу жодний з напрямів інтеграції є недоступний, а сама інтеграція стає нездоланним бар'єром.

Власна держава і право для українського народу, я вважаю, - є найвищою цінністю. Усвідомлення її є запорукою вдосконалення і розвитку кожного зокрема і всіх громадян України разом.

Я гадаю, ідея правової держави пов'язана з утвердженням суверенності народу, підпорядкування держави суспільству.

Отже правова держава - це система органів та інститутів, які гарантують і охороняють нормальне функціонування громадянського суспільства. Це держава, в якій панує закон, стосовно якого в однаковому відношенні перебувають влади всіх рівнів, партії, та громадські організації, посадові особи і окремі громадяни.

До недавнього часу вчені намагалися виводити правову державу лише із взаємодії права і держави. Через це правовою вважалася будь-яка держава, тому що не існує держави без права, без правової системи, і навіть тією чи іншою мірою без самообмеження правом. Нічого не міняє в цій ситуацію проголошення основною ознакою правової держави верховенство закону. Таке верховенство можливе і в тоталітарній державі. В цьому випадку воно повернене проти народу, який перетворюється в сукупність безправних підданих. А тому очевидно, що для правової держави, тобто для такої де панує право, треба йти не від закону і навіть не від права взагалі, а від громадянського суспільства, сучасне розуміння якого складалося паралельно з удосконаленням уявлень про демократичну правову державу.

Згідно з вченням Фіхте, між державою та індивідом укладається своєрідний договір, за яким індивід погоджується на певне обмеження своєї свободи і зобов'язується підпорядковуватись загальним настановам держави; а держава відповідно гарантує безпеку індивідові та його власності. Держава, як надсилала, що переважає силу кожного окремого індивіда, може і повинна здійснювати примус стосовно будь-якого члена суспільства, якщо він порушив взяті на себе зобов'язання. Але, підкреслював Фіхте, цей примус повинен бути правомірним, тобто влада повинна діяти лише відповідно до цивільних і кримінальних законів.

Процес формування правової держави характеризується спільною ознакою - рухом людства до свободи, усвідомленим намаганням обмежити державу, змусити її поважати закони та захищати честь і гідність людини як найвищу цінність.

Реформування колишнього радянського суспільства, де насильство над людиною стало суттю державної політики, та інтеграційні процеси на міжнародній арені зробили об'єктивно необхідним формування правової держави в Україні.

Розглянемо конкретніше суть правової держави, її принципи. У словосполученні “ правова держава ” на першому місці стоїть право, а на другому держава. Це означає верховенство права у суспільстві. Основоположним началом права є принцип загальної рівності, тобто загальної і рівної для всіх міри свободи: для держави та її органів, для окремої особи, колективів, для всіх громадян країни, така формальна рівність є властивістю права і виражає таку його специфіку як справедливість. Право в суспільному житті виступає насамперед у формі законів та інших нормативних актів. Тому громадяни і організації можуть бути юридично рівними і вільними тільки як учасники конкретних правовідносин, тобто таких відносин, які врегульовані законом, нормативними актами.

Отже верховенство права у суспільстві - основний принцип правової держави. Він зумовлює і інші його принципи, зокрема підпорядкування закону самої держави та її органів, посадових осіб, інших організацій, громадян. Правова держава характеризується якістю власне закону. Він повинен бути справедливим, гуманним, закріплювати невід'ємні природні права кожної людини: право на життя, на свободу, на особисту недоторканість. Але свобода не є абсолютною. Вона допускає обмеження, тобто має певну міру. Ця міра повинна бути рівною для всіх.

У правах людини виражаються можливості її дій у різних сферах: економічній, політичній, культурній, особистій. Отже, держава визнає автономію особи, щодо себе, захищає, охороняє від свавілля права людини, які стають ядром усієї правової системи. Закони та інші нормативні акти, які видає держава, узгоджуються з правами людини, підпорядковані принципу їх непорушності. Саме тому непорушність прав людини, її честі й гідності, її інтересів, їх охорона і гарантування - один із принципів правової держави.

Метою створення правової держави в Україні є забезпечення цивілізованого функціонування і розвитку громадянського суспільства.

Отже, правова держава в Україні може розглядатись як політико-юридична форма організації суспільного життя, що належить до таких фундаментальних соціальних цінностей, як права людини і громадянина, конституціоналізм, демократія тощо.

Я виділила декілька основних ознак, за якими котрусь державу можна було б визначити як правову, належать:

закріплення у конституції та інших законах основних прав людини;

панування у суспільному та державному житті законів, які виражають волю більшості або всього населення країни;

врегулювання відносин між особою та державою на підставі загально-дозволеного принципу: “ особі дозволено робити все, що прямо не заборонено законом ”;

взаємовідповідальність особи та держави;

наявність у всіх громадян правової культури, зокрема життєво необхідних юридичних знань, а також умінь і навичок їх використання в практичному житті;

розподіл державної влади між законодавчими, виконавчими та судовими органами держави;

юридична захищеність особи;

високе становище у суспільному та державному житті суду;

неухильне виконання законів і підзаконних нормативних актів усіма учасниками суспільного життя, насамперед, державними органами.

Отже, наведені вище ознаки повинні бути притаманні державі, що перетворюється на правову, в тому числі й Україні. Тепер для більш чіткого з'ясування змісту я хочу проаналізувати кожну з них.

Закріплення в Конституції та інших законах України основних прав людини. Аналіз цієї ознаки почнемо з того, що дамо визначення основних прав людини. У правовій літературі під ними розуміють певні можливості людини, які необхідні їй для існування, розвитку, задоволення своїх потреб у конкретно-історичних умовах і мають бути загальними і рівними для всіх. Останні десятиріччя відзначаються тим, що відбувається процес визнання і забезпечення основних прав людини у цілому світі як на міжнародному, так і на національному рівнях. У суспільстві, лише держава може забезпечити здійснення прав людини.

Можна сказати, що держава є демократичною настільки, наскільки її законодавство відповідає загальновизнаним правам людини. На національних рівнях основні права людини закріплені насамперед у конституціях. Конституція України - Основний Закон Української держави, її первинний політичний та правовий документ. Вона закріплює основні права та свободи громадян України в економічній, політичній, культурній сферах, а також їх особистісні права. Але закріплення прав і свобод особи в Конституції є лише їх формальним проголошенням за відсутності механізму їх реалізації в законах. Так, у Конституції УРСР формально передбачались свобода слова, сумління, друку тощо, але відповідні закони були відсутні.

Панування у суспільному та державному житті законів, які виражають волю більшості або всього населення країни. Ця ознака визначає високий авторитет закону, повагу до нього. Законів необхідно приймати стільки, щоб законодавчо були врегульовані всі основні сфери суспільного життя. Водночас для правової держави неоднаково, які закони діють. Тому до них висуваються певні вимоги: вони повинні виражати волю більшості або всього населення (це ознака демократичності закону). Воля більшості населення виражається через органи держави - парламент і президента, а воля всього населення - через референдум (всенародне голосування).

Крім того, авторитет закону проявляться у відповідності йому всіх підзаконних правових актів, а також у тому, що державні органи і службові особи свої рішення виносять на підставі закону і з дотриманням усіх його вимог.

Врегулювання відносин між особою та державою на підставі загально дозвільного принципу: “ особі дозволено робити те, що прямо не заборонено законом ”. Відносини між особою та державою регулюються на підставі загальних дозволів, тобто особа може вчиняти будь-які дії, якщо на них не поширені якісь заборони з боку держави: продати машини, купити будинок, отримати освіту, заповісти майно та ін. Загальні дозволи не поширюються на службових осіб - працівників установ, підприємств, організацій (у тому числі державних органів), котрим дозволено робити лише те, що прямо зазначено в законі або іншому нормативному акті.

Взаємовідповідальність особи та держави. Закони видаються державою. Прийнятий закон обов'язковий для держави, її органів, державних службовців так само, як і для кожного громадянина. Якщо якийсь громадянин учинив правопорушення, то він притягається державою до юридичної відповідальності (адміністративної, кримінальної та ін.).

Однак держава, що порушила право громадянина, завдавши йому шкоди (наприклад при незаконному засудженні), повинна також нести відповідальність. У правовій державі не повинно бути такого органу чи службової особи, яких не можна було б притягти до відповідальності. Перед законом усі рівні - і громадянин, і держава.

Наявність у громадян правової культури. Активна участь громадян у суспільно-політичному житті, побудові правової держави неможлива без їх юридичної поінформованості, правової культури. Остання включає в себе знання права, повагу до закону, готовність виконувати закон, уміння користуватися законодавством у практичному житті, бажання та готовність боротися з правопорушеннями. Це досягається шляхом правової пропаганди та іншими засобами.

Розподіл державної влади між її органами: законодавчим, виконавчими та судовими. Суть цієї ознаки полягає в тому, що єдина державна влада поділяється на три гілки: законодавчу, виконавчу, судову. Кожна з них здійснюється державними органами певного виду (парламент; уряд і виконавчі органи в центрі і на місцях; судові органи), що наділені певною самостійністю стосовно один одного.

Юридична захищеність особи. Тільки те суспільство, в якому дотримуються права і свободи, гарантоване від свавілля, диктатури, беззаконня . Масові репресії проти громадян колишнього СРСР 30-х - початку 50-х років були наслідком грубого порушення основних прав людини, зокрема, права на судовий захист. Тому важливим є закріплення в Конституції та інших законах держави не тільки прав і свобод, а й засобів їх охорони та захисту.

Високе становище в суспільному та державному житті суду. Ця ознака є найефективнішою юридичною гарантією прав і свобод громадян. Діяльність суду повинна ґрунтуватися на гласності, безпосередності; рівності сторін, презумпції невинності особи (у кримінальному праві). Незалежність суду - одна з суттєвих умов формування правової держави, а доступність судового захисту для громадян - це своєрідний показник того, як близько суспільство підійшло до побудови правової держави.

Неухильне виконання законів і підзаконних нормативних актів усіма учасниками суспільного життя, насамперед, державними органами. Зміст цієї ознаки полягає в тому, що держава, яка прийняла закон, не може сама ж його порушувати. Для держави закон є обов'язковим, як і для кожного громадянина. При порушенні органом держави або її службовою особою права громадянина останній може звернутися до суду за захистом цього права. Аналогічно буде і в ситуації, якщо порушниками права виступатимуть громадяни, об'єднання громадян, підприємства, організації, установи.

В юридичній літературі під правовою державою розуміють державу, в якій юридичними засобами реально забезпечене здійснення, охорону і захист основних прав людини. Така держава становить один із найвизначніших загальнолюдських політико-юридичних ідеалів.

Наведені ознаки правової держави визначають шляхи і напрями її формування. Хоч на практиці, поряд з юридичними, необхідно приділяти увагу й соціально-економічним, політичним факторам. Виконання тільки юридичних заходів, що не ґрунтуються на відповідних матеріально-духовних засадах, може призвести до створення формальної, нежиттєвої структури правової держави.

Проте хочу додати, що побудова правової держави без поліпшення правової культури та підвищення рівня правосвідомості громадян України є просто неможливою. В цій справі, безумовно, відіграє надзвичайну роль також і правляча політична еліта, адже саме на прикладі її представників формується якоюсь мірою правосвідомість і правова культура наших людей

Крім політичної еліти, до складного процесу правового виховання населення України мають долучитися також найкращі представники наукової, педагогічної та творчої інтелігенції. Саме вони, носії та хранителі культури України, мають відіграти одну з головних ролей у збереженні та розвитку культури в цілому і правової культури, зокрема.

Чималу роль можуть відіграти також жителі України, які мають вищу юридичну освіту. Юристи-теоретики і юристи-практики як знавці та безпосередні учасники процесу розвитку права в Україні мають можливість своєю науковою діяльністю та конкретними вчинками вплинути на правове виховання населення України. Від якісної роботи юриста залежить визнання громадянином цінності права у сфері суспільних відносин: знання права, розуміння його принципів, уміння трактувати ті чи інші положення закону. Все частіше на питання розвитку правової культури жителів нашої країни звертають увагу молоді люди, які в майбутньому впливатимуть на долю України.

Я вважаю система освіти і виховання має бути безперервною, починаючи з дошкільного закладу, продовжуючи у школі, у вузі. Молода людина часто припускається помилок в поведінці, здійснює невиправдані вчинки тільки тому, що не знає, як правильно поводитись в тій чи іншій ситуації. Подібну думку висунув ще давньогрецький філософ Сократ: людина вчиняє погано тому, що не знає, як саме вона має вчиняти.

Тоді ж, в античних Греції та Римі склалася система правового виховання, яка може бути прикладом навіть для сучасних держав.

Що стосується сучасної України, то правове виховання дитини не тільки має здійснюватися починаючи з дошкільного закладу, а й бути частиною виховання у сім'ї. Для реалізації цієї мети доцільним є створення серії підручників з правового виховання для дітей дошкільного віку, розроблених під контролем Міністерства освіти і науки України та провідних дитячих психологів. Ці підручники можуть складатися з наглядних картинок, коміксів, повчальних історій, які підводять дитину до висновку про необхідність виконання норм права і моралі, поваги до інших людей, бережного ставлення до природи тощо.

Внесення змін потребують також програми загальноосвітніх шкіл у тих пунктах, що стосуються вивчення учнями правознавства. Вивчення правознавства має починатися з ранніх класів та викладатися протягом усього періоду навчання у школі. Такий підхід дозволить створити систему безперервного правового виховання і, певною мірою, контролювати процеси психологічного розвитку та дорослішання школярів.

Значної уваги потребує правове виховання студентів як тієї частини молоді, що стоїть на порозі дорослого життя, готується до несення повної відповідальності за всі свої рішення та сторони життя.

Правове виховання студентів у вищих навчальних закладах має бути організовано на високому рівні і бути продовженням виховання, розпочатого у сім'ях, дошкільних закладах і школах. Відмінність цього етапу правового виховання від попередніх вбачається в орієнтації його на надання більшою мірою практичних знань, ніж теоретичних. Це пояснюється тим, що для людей віком від 17 до 23--25 років важливішим є знання конкретних механізмів поводження у конкретних ситуаціях, в яких вони з великою ймовірністю можуть опинитися в майбутньому, і труднощів, з котрими вони можуть зустрітися. Серед цих ситуацій: влаштування на роботу і захист своїх трудових прав, купівля-продаж і оренда нерухомості та земельних ділянок, відносини із правоохоронними органами та судом (виступ у ролі затриманого, підозрюваного, свідка, позивача, відповідача тощо). Молодь, як і представники інших вікових категорій, має знати, як себе поводити у тих чи інших ситуаціях, знати, як не припуститися помилок.

Зважаючи на необхідність поширення правового виховання населення на всі вікові та соціальні категорії, важливим є формування та розвиток правової культури працюючої частини населення. Потрібною ця діяльність є не лише тому, що вказана частина населення забезпечує стабільність функціонування і розвиток окремих галузей та країни в цілому, а й тому, що велика кількість працюючих жителів України має дітей і від якості їх виховання значною мірою залежить розвиток підростаючого покоління.

На місцях роботи людей мають бути особи, які проводили б курс підвищення правових знань працівників (юрисконсульти або інші особи, котрі можуть виконувати такі функції).

Альтернативою таким заняттям можуть бути лекції у спеціальних консультативно-правових центрах, при проведенні яких працівники цих центрів або запрошені лектори (викладачі вищих навчальних закладів, юристи-практики тощо) висвітлювали б певні юридичні теми, відповідали на питання, що цікавлять окремих осіб або підприємства, які ці особи представляють.

На телебаченні та у пресі мають бути створені спеціальні передачі й рубрики, в яких кваліфіковані юристи роз'яснювали б певні принципи права та положення нормативно-правових актів, роблячи їх зрозумілими для пересічних громадян, роз'яснювали б, як саме люди мають поводитися у тих чи інших ситуаціях. Такі передачі та рубрики аж ніяк не замінюватимуть приватні консультації юристів, які мають повне право на отримання грошової або іншої винагороди за свою роботу. Вони спрямовуватимуться на підняття загальної правової культури кожного жителя та всього населення України шляхом роз'яснення механізмів поводження у типових ситуаціях, з якими зустрічаються люди, і ознайомлення з найбільш поширеними нормативними актами. Вказані передачі та рубрики мають бути окремими для різних вікових категорій глядачів (читачів, слухачів): для дітей, молоді, дорослих. Передачі для дітей можуть бути у вигляді показу мультфільмів, розповіді повчальних історій.

Враховуючи названі вище пропозиції, можна внести доповнення до деяких питань теорії правового виховання. Так, вбачається можливим поділ правового виховання на такі п'ять етапів:

1) виховання дітей дошкільного віку;

2) виховання дітей шкільного віку;

3) виховання молоді;

4) виховання дорослих осіб;

5) виховання працюючої частини населення (цей етап включає роботу з особами різних вікових категорій).

Конкретними групами осіб, які можуть вважатися об'єктами правового виховання, є діти дошкільного віку, діти шкільного віку, молодь, дорослі особи, працююча частина населення.

Суб'єктами правового виховання є органи держави, державні службовці, політики, юристи, викладачі, журналісти. Доцільним є віднесення до основних суб'єктів правового виховання також батьків (для цих осіб безпосереднім об'єктом виховання є їх власні діти) та активних студентів, головним чином, юридичних навчальних закладів і юридичних факультетів.

Правове навчання як форма правового виховання полягає у передачі, накопиченні та засвоєнні правових знань у школі, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах. У перспективі правові знання мають надаватися також у сім'ях, дошкільних закладах, місцях роботи людей і за допомогою засобів масової інформації.

Виходячи з викладеного вище, слід зазначити, що правове виховання населення України є недостатньо розвинутим як на теоретичному, так і на практичному рівнях. Якщо у найближчий час ставлення до правового виховання населення України докорінно не зміниться, проблема формування та розвитку правової культури жителів нашої країни залишиться невирішеною ще багато років.

Високий рівень правової культури людини й суспільства, в якому функціонують ефективні механізми відтворення її цінностей, є умовою формування в Україні демократичних засад життєдіяльності. Правова культура є основою відтворення в суспільстві правового досвіду, розвитку інтелектуального, духовного потенціалу народу, утвердження цілісної системи світоглядно-ціннісних орієнтацій.

Вважаємо, що високий рівень правової культури формується лише в результаті усвідомленого прийняття системи загальнолюдських, суспільно-правових цінностей. Тож особливо важливе місце в системі духовних цінностей, правових утворень взагалі, що становлять правову культуру людини й суспільства, належить такому складному феномену, як правова свідомість. Правосвідомість є результатом і процесом відображення права у свідомості людей. Вона втілюється в сукупності знань та оцінок як самого права, так і в реальній практиці правових відносин, що існують у конкретному суспільстві.

Дані науки сьогодні підтверджують, що формування правової культури в нашому суспільстві не відбувалося й не може в майбутньому відбуватися стихійно, само по собі. Воно має бути результатом активної діяльності суспільства, усіх його громадян.

Останні події, які відбуваються в Україні, свідчать, що:

-- у центр усієї політики ставиться громадянин як духовно вільна, творча особистість, що потребує від держави допомоги й захисту;

-- формування державної правосвідомості посадових осіб передусім має бути пов'язане з подоланням вузьковідомчих, суто національних і регіональних інтересів;

-- робота органів державної влади та місцевого самоврядування повинна бути спрямована на утвердження прав і свобод людини та громадянина, що й визначає вимоги до правової культури посадових осіб;

-- важливим напрямом діяльності нової влади є насамперед захист інтересів державних, а не лише індивідуальних, групових, партійних.

Правова культура громадян є основою, фундаментом нового суспільства в Україні. Адже саме громадяни здатні утворювати державу й правопорядок, приводячи в дію Конституцію України та законодавство. Успішне вирішення цих завдань залежить від багатьох чинників, але здебільшого від рівня організації правової освіти й виховання населення країни.

Проблеми правової культури ще тривалий час будуть актуальні. Це зумовлює необхідність неухильного зростання й досягнення високого рівня правової культури кожного громадянина, кожної посадової особи, кожного державного службовця й особливо професійних юристів, які виконують головну роботу із законотворення та застосування права. Лише тоді правова культура населення сягне найвищого рівня, кожен громадянин держави буде адекватним учасником правового процесу й матиме змогу самостійно аналізувати чинне законодавство, відзначаючи його здобутки та недоліки.

Слід підкреслити, що основним завданням держави, яка має організувати свою внутрішню та зовнішню діяльність на справді правових засадах, є створення такого юридичного механізму й морально-правового клімату в суспільстві, які гарантували б людині реальну свободу поведінки в поєднанні з відповідальністю перед суспільством, забезпечили її права, соціальну захищеність, повагу до її гідності, поставили в центр економічних, соціальних, політичних і культурних процесів.

Отже поступово я хочу перейти до шляхів формування правової держави в Україні.

Однією з головних тенденцій процесу розвитку державності у сучасному світі є сприйняття людством напрацьованих прогресивною політико-правовою думкою надбань і особливо таких загальнолюдських цінностей як демократія, право, права і свободи людини, гуманний і справедливий правопорядок.

З часів проголошення Декларації про державний суверенітет ця тенденція почала знаходити свій вплив і в Україні. Ідея правової держави стала програмною вимогою всіх політичних партій і знайшла своє юридичне закріплення в Конституції України. В країні створені конституційно-правові засади функціонування правової державності та її основні механізми: закладені основи парламентаризму, реалізовано принцип поділу влади, створено Конституційний Суд, Вищу раду юстиції, Рахункову палату України.

Українська держава визнала юрисдикцію європейських інститутів захисту прав і свобод людини та оновила значну кількість своїх правових інститутів, які забезпечують реалізацію прав і свобод громадян, а також забезпечила ідеологічну і політичну свободу, вільну діяльність політичних партій.

Відбувається трансформація національної системи законодавства. Переглянуто багато галузей законодавства на проголошених Конституцією України принципах. Особливих змін зазнало конституційне, цивільне, сімейне, адміністративне, кримінальне, земельне законодавство. Прийняті основні виборчі закони, закладені правові основи статусу Автономної Республіки Крим тощо.

Однак слід мати на увазі, що правову державу не можна побудувати, обмежившись прийняттям законів. Крім демократичного, прогресивного законодавства, необхідно забезпечити систему суворого додержання і виконання законів усіма суб'єктами: державою, державними органами, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами.

Конституція, проголосивши Україну правовою державою, закріпила не стільки реальний, скільки бажаний стан держави. В Україні на сьогодні створено лише правові передумови для становлення і подальшого розвитку правової держави. Це процес складний і тривалий. Для того, щоб побудувати в Україні правову державу, треба передусім сформувати громадянське суспільство, в якому:

1) був би забезпечений вільний і всебічний розвиток кожної особистості та суспільства. При цьому громадяни і держава повинні виступати як рівноправні партнери, а їх взаємовідносини здійснюватися на основі права і розумних меж свободи;

2) функціонували різноманітні, незалежні, демократичні громадські інститути (політичні партії, громадські і релігійні організації, профспілки, кооперативи, органи самоорганізації населення тощо);

3) забезпечена свобода слова та інформації, багатоманітність ідеологічного та культурного життя громадян;

4) здійснювався громадський контроль за діяльністю державних органів і їх посадових осіб; через демократичні інститути громадяни впливали на формування та здійснення державної політики;

5) формувався правовий механізм щодо подолання відчуження людини і громадянина від засобів виробництва, власності і державного управління;

6) забезпечена реальна незалежність судової системи, чітка робота законодавчого і виконавчих органів;

7) постійно підвищувався рівень загальної і правової культури громадян, їх правова свідомість, а також усвідомлення необхідності співвідношення особистих інтересів з інтересами суспільства і держави.

Поняття правової держави у багатьох країнах є невід'ємним від поняття соціальної держави, тому побудова реальної правової держави значною мірою залежить від рівня соціально-економічного розвитку країни, накопичення матеріальних благ, що давало б можливість здійснення ефективної соціально-економічної політики, забезпечення соціально-економічних прав громадян.

Нездатність держави надати ефективні соціальні гарантії, створити умови для достатнього життєвого рівня своїх громадян негативно впливає на підтримку населенням державної політики, знижує рівень їх законослухняності та поваги до закону.

Подолання цієї ситуації можна досягнути лише за умови ефективності функціонування державної влади, напруги сил усього народу, відмови від авторитарної спадщини. Коли ідея розбудови України як соціальної, правової держави стане цільовою настановою діяльності не тільки політичної та культурної еліти, але й суспільства в цілому.

Охарактеризувавши ознаки правової держави, потрібно виявити, якою мірою відповідає їм наша держава.

Правова держава передбачає передусім розвиток її юридичної бази - законодавства. В останні роки в Україні прийнято чимало законів, які регулюють суспільні відносини в різних сферах життя. У недавно прийнятій Конституції України критерієм закріплення основних прав та свобод громадян міжнародні стандарти, загальновизнані принципи й норми міжнародного права, зафіксовані, зокрема в Статуті ООН, Загальній декларації прав людини, Пакті про громадянські та політичні права, Паризькій хартії для нової Європи.

Розвиток конституційних положень щодо прав людини і громадянина здійснюється в законах України, зокрема, про власність, підприємництво, свободу совісті та релігійних організацій, про статус суддів, прокуратуру, адвокатуру та інших.

Верховенство закону, зміцнення його авторитету досягається шляхом поліпшення якості законів, удосконалення законодавчого процесу.

Крім прав і свобод людини, в законах повинні бути визначені також права нації, національностей, народу. Прикладом виконання цієї вимоги можна назвати Закон України “Про національні меншини в Україні”, який прийнято з метою гарантування національним меншинам права на вільний розвиток.

Також на законодавчому рівні знайшов своє відображення загально дозвільний принцип. У чинних законах значно розширено сфери діяльності громадянина, межі його свободи. Наприклад закон передбачає право власника вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, а підприємці мають право самостійно приймати рішення і здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

У плані реалізації такої ознаки, як взаємовідповідальність особи та держави, слід зазначити, що вона діяла раніше лише в напрямі відповідальності громадянина перед державою. Тепер ситуація змінилася. В Україні прийнято низку законів, згідно з якими держава несе відповідальність перед громадянином у разі порушення його прав. Наприклад, Закон “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” встановлює порядок видачі компенсацій незаконно репресованим, надання їм пільг.

Уже дещо зроблено в Україні і для підвищення політичної культури населення. Так, закони України публікуються в засобах масової інформації, проводиться трансляція пленарних засідань сесії Верховної Ради, систематично виходять в ефір телерадіоканали політичної тематики, збільшено набір студентів у юридичні вузи та на юридичні та політологічні факультети.

Побудова правової держави неможлива і без чіткого розмежування повноважень між різними гілками державної влади. В Україні законодавча влада належить парламенту - Верховній Раді України. Виконавчу здійснюють Президент, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Республіки Крим, органи державної виконавчої влади (центральні, місцеві та Республіки Крим), судову владу доручено здійснювати судовим органам - Конституційному Суду України, загальним, військовим, арбітражним судам. Верховна Рада приймає закони та здійснює контроль за їх виконанням; виконавчі органи займаються організацією проведення їх у життя; суди здійснюють правосуддя (шляхом вирішення кримінальних, цивільних, господарських та інших справ).

Важливим у плані побудови правової держави є також створення ефективного механізму охорони прав особи. На сьогодні в Україні діють Кримінально-процесуальний, Цивільний процесуальний та Арбітражний процесуальний кодекси, які передбачають процедуру звернення до суду за захистом порушених прав. Нові положення , які значно розширюють засоби захисту прав громадян, містять закони “Про адвокатуру ”, “Про нотаріат ”.

На підняття авторитету судових органів, забезпечення незалежності суддів і підпорядкування їх тільки закону спрямований Закон України про статус суддів ”. Він встановлює порядок обирання суддів, процедуру здійснення правосуддя та недопустимість втручання в цю діяльність, а також інші важливі положення. Високими є вимоги щодо осіб, котрі обираються на посаду судді.

На сьогодні значно розширено коло питань, з яких можна звернутися до суду. Доступність суду для кожного громадянина - це своєрідний показник того, як близько суспільство підійшло до правової держави.

Правова держава може функціонувати лише в режимі законності, тобто такого стану відповідності суспільних відносин Конституції та іншим законам держави, який утворюється в результаті виконання законів усіма суб'єктами права (учасниками суспільного життя). Забезпечити відповідність законів та інших нормативних актів Конституції України покликаний Конституційний Суд України. Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Радою Міністрів Республіки Крим, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами місцевої виконавчої влади, самоврядування, політичними партіями, громадськими організаціями, посадовими особами та громадянами здійснюється органами прокуратури.

Аналіз ознак правової держави та напрямів її формування засвідчує, що, хоч у чинній Конституції Україна проголошена правовою державою, насправді це положення є дещо декларативним. Тому, незважаючи на певні здобутки в справі побудови правової держави, нам необхідно ще докласти чимало зусиль для вирішення цієї проблеми.

влада захищеність особа держава

Мої висновки

Зважаючи на молодий вік Української держави та відсутність досвіду державотворення, можна з упевненістю стверджувати, що положення про те, що Україна є правовою державою, які закріплені в Конституції, є чисто декларативними. Нам потрібно докласти ще багато зусиль для того, щоб Україна вийшла на той рівень стандартів суспільного, правового та політичного життя, який дасть їй змогу почувати себе рівною серед інших правових держав. Наш народ з давніх-давен славився тим, що ми всіма силами намагаємось досягти поставленої мети. Тому будемо вірити в поставлену перед нами ціль розбудови правової держави, не сходити з обраного шляху. Маємо надію, що в недалекому майбутньому українці будуть жити в країні, якої вони гідні.

Размещено на Allbest.ru