Тлумачення норм права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноєвропейський університет економіки і менеджменту

Юридичний інститут

Кафедра теорії та історії держави і права

Курсова робота

№10 на тему: «Тлумачення норм права»

м. Черкаси 2010

План

Вступ

1. Сутність і значення тлумачення норм права

2. Основні задачі тлумачення норм права

3. Способи (методи) тлумачення норм права

4. Основні види тлумачення норм права

5. Офіційне й неофіційне тлумачення норм права

6. Основні функції тлумачення норм права

7. Інтерпретаційно-правові акти

8. Акт тлумачення норм права

9. Види тлумачення норм права за обсягом їх змісту

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Норма права -- це правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою, елементарна частка права, що відноситься до нього як частина до цілого (або як одиничне до загального).

Норма права -- це загальнообов'язкове, встановлене або санкціоноване й охоронюване державою правило поведінки, що виражає обумовлену матеріальними умовами життя суспільства волю й інтереси народу, що активно впливає на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування.

Будь-яка діяльність, плідна й ефективна, коли здійснюється з повним розумінням справи. Правозастосування також не буває без з'ясування змісту правових вимог.

Реалізація права, тобто перетворення правових норм у життя, досягаються свідомою діяльністю людей. Люди повинні усвідомлювати зміст норм, розкривати для себе їх, зміст. Тлумачення - складова частина процесу застосування правових норм, без нього неможлива їхня правильна реалізація.

Без усебічного й глибокого розуміння змісту правових норм неможливо правове регулювання громадського життя, зміцнення законності. Тлумачення норм права є необхідною передумовою для правосуддя. Тому юристи велику увагу приділяють повному і все сторонньому аналізу сучасного стану норм права в державах із різними суспільно-політичним ладом, прагнуть передбачити шляхи подальшого вдосконалення розвитку державно-правових явищ.

Проблема тлумачення є однієї з традиційних проблем юридичної науки. Вона має самостійне значення в процесі наукового або повсякденного пізнання державно-правового життя. Необхідність чіткого розуміння про зміст чинних норм виникає в ході правотворчої роботи. Процес тлумачення неминучий при реалізації правових норм органами суду прокуратури, арбітражу, інших державних органів, при укладанні угод і договорів господарськими структурами, у діяльності партій, суспільних об'єднань, при здійсненні цивільних юридичне значимих дій і так далі.

Цінність - це властивість, здатність задовольняти визначені потреби в процесі регулювання суспільних відносин на шляху досягнення мети. Культурна цінність норм права з часом не тільки не знижується, а навпроти, постійно зростає і нам доведеться довідатися, чому воно саме так.

Ціль даної роботи проаналізувати й систематизувати існуючі думки і відповісти на запитання про те, яка актуальність тлумачення, хто є суб'єктом тлумачення, поняття й ознаки правової норми, яка форма внутрішнього змісту правової норми, критерії, за якими класифікуються правові норми, поняття тлумачення правової норми і його необхідність як процесу, сутність і значення тлумачення норм права, задачі тлумачення норм права, способи (методи) тлумачення норм права, види тлумачення норм права, функції тлумачення норм права.

1. Сутність і значення тлумачення норм права

Сутність тлумачення як специфічної діяльності укладається в особливостях самого права як суспільного явища. Дані властивості такі,що викликають необхідність тлумачення. Це нормативність, загальнообов'язковість, системність, формальна визначеність, державна примусовість.

Істотною ознакою норм права є їх загальний і абстрактний характер (нормативність),поширення їхньої дії на широке коло суб'єктів і ситуацій. У той же час норми права реалізуються в конкретних діях суб'єктів, застосовуються до конкретних ситуацій. У ході тлумачення загальні й абстрактні норми переводяться на мову конкретних висловлень, що не викликають сумніву про відносини тлумачного нормативного акта до ситуації, що підлягає юридичному дозволу. Індивідуальність відносин, випадків, суб'єктів породжує в процесі застосування до них норм права питання, на котрі можна одержати відповіді тільки шляхом тлумачення.

Необхідність тлумачення, обумовлена також особливостями зовнішнього оформлення норм права. Правовий акт являє собою думку законодавця, а будь-яка думка не може існувати без матерії. За допомогою мови вона знаходить матеріальну, почуттєво сприйману форму, стає безпосередньої дійсністю. [8]

Необхідність тлумачення нормативних актів викликається також застосуванням спеціальних юридичних термінів або термінів інших галузей знання, що не мають аналогів у повсякденній мові. Особливості формулювання пропозицій, що містять норму права, теж обумовлюють необхідність тлумачення.

Необхідність тлумачення права може бути викликано й можливими протиріччями між його формою й змістом. У таких випадках тлумачення є умовою пізнання щирого змісту юридичних розпоряджень.

Необхідність тлумачення норм права випливає з такої їхньої властивості, як системність. Правові акти регулюють суспільні відносини не ізольовано друг від друга, а спільно, між ними існують визначені зв'язки. Дійсний зміст норм права в значній мірі залежить від інших, логічно зв'язаних норм. Вони можуть звужувати або розширювати зміст тлумачної норми.

Тлумачення права необхідно також у силу протиріччя між формальним характером правових норм і динамікою суспільних відносин. У силу формальної визначеності правові розпорядження залишаються незмінними, у той час як громадське життя змінюється постійно. Тому досить часто закон застосовується істотно переробленим з моменту його видання. [5]

По питанню про необхідність тлумачення в літературі існує кілька різних точок зору. Висловлювалася думка, що побудовані на раціональних початках закони доступні розумінню всякого. Для їхнього застосування досить одного лише здорового глузду. Ця точка зору особливо була поширена в епоху панування природного права і “освіченого абсолютизму ”. Відповідно до іншого погляду, тлумаченню повинні піддаватися тільки неясні норми, ясні ж, зрозумілі тлумачення не вимагають. Ця думка представляється спірним. Адже для визначення, чи є цей нормативний акт зрозумілим, потрібно його усвідомити, зрозуміти, витлумачити. Найбільш розповсюдженим є думка, що повинні тлумачитися всі норми права,тому що занадто велика розмаїтість життєвих явищ, щоб самий закон міг бути застосований на практиці без його тлумачення.

2. Основні задачі тлумачення норм права

тлумачення норма право поведінка

Задача тлумачення норм права може бути визначена наступним чином : “тлумачення повинне відтворити ті представлення й поняття, які зв'язував із даною нормою її творець“. Згідно з цим, задача тлумачення норм може бути визначена найбільш точним образом так: тлумачення повинне відтворити ті представлення і поняття, що зв'язував з даною нормою її творець. Ці представлення і поняття складають зміст і зміст норми й у той же час передають думку і волю автора. Тому задачу тлумачення можна ще формулювати, як «розкриття змісту норми», або «розвиток її змісту», або «з'ясування думки і волі законодавця». Можна навіть, уособлюючи норму, говорити про «з'ясування думки або волі самої норми», але не слід забувати, що це не більш, як фігуральне вираження. Норма сама по собі не має ні волі, ні думки: вона являє собою сукупність слів, тобто відомих умовних знаків, за допомогою яких її творець повідомляє громадянам те, що він думає і чого бажає.

Задача тлумачення :

1)розкрити зміст правового акта, то, що виразив у ній законодавець;

2) тлумачення повинне забезпечити правильне й однакове здійснення тлумачної норми у всіх випадках, на яких вона розрахована, усунути неясності і можливі помилки, що можуть виникнуть при застосуванні цієї норми;

3) воно повинно охопити юридичними нормами фактичні умови життя;

4) установлювати дію правового акта. [11]

Процес регулювання суспільних відносин завершує реалізація права. Проектувати норми права на рівень конкретних суспільних відносин, конкретної життєвої ситуації неможливо без розуміння змісту норм, а це означає, що їх осмислення є обов'язковим етапом в механізмі реалізації права. Саме тому юридична герменевтика як вчення про принципи інтерпретації юридичних текстів посідає важливе місце в різних видах юридичної практики.

Під тлумаченням норм права розуміють діяльність, спрямовану на осмислення норм права, яка здійснюється за допомогою сукупності прийомів та способів. Наслідком тлумачення може бути роз'яснення змісту правових норм. Роз'яснення норм викликане потребами інтерпретатора і потребами юридичної практики. Таким чином, поняття «тлумачення» охоплює тільки інтелектуальну діяльність, що спрямована на осмислення змісту правових норм.

Необхідність такого тлумачення обумовлена особливостями предмета пізнання, тобто нормативних правових приписів, логічним, матеріальним і вольовим змістом правових норм, а саме:

? нормативністю права (норми права поєднують абстрактне і конкретне, є результатом абстрагування і водночас мають конкретний зміст, модель поведінки; шлях від абстрактної норми до конкретної ситуації здійснюється завдяки тлумаченню і без інтелектуальної операції, осмислення змісту норми є неможливим);

? формальною визначеністю права в певному тексті. Єдність ьтексту статті і змісту норми права не означає їх тотожності, бо термін нерідко буває більш вузьким чи більш широким, ніж правове поняття, або поняття виражається різними словами-синонімами (наприклад, у тексті використані слова: «повинен», «зобов'язаний», «слід», «належить» і т. ін.); або текст статті містить певні словосполучення, які змінюють обсяг норми (на приклад, «як правило», «і в інших випадках», «крім випадків», «за винятком», «як мінімум», «незалежно від»); або в тексті застосовуються терміни, які містять оцінювальні поняття (наприклад, «тяжкі наслідки», «моральна шкода» та ін.). [10]

3. Способи (методи) тлумачення норм права

Специфіка тлумачення норм права вимагає використання в цьому процесі спеціальних процедур,технологій, прийомів. Під прийомами тлумачення розуміється сукупність кошт, використовуваних для встановлення змісту норм права. У літературі немає єдиного погляду на класифікацію прийомів тлумачення.

Тлумачення - це процес одержання достовірних знань про зміст норми права. Правові норми як визначені думки законодавця насамперед існують у мовній формі. Звідси для розуміння змісту норми неминуче використання граматичного тлумачення. Норми права регулюють суспільні відносини не ізольовано, а у взаємодії з іншими нормами. Таким чином, зміст норми права можна пізнати через знання систем права,тобто за допомогою систематичного тлумачення. Норми права мають визначене походження, їхнє видання обумовлене суспільними

Знання цих факторів можуть використовуватися в процесі пізнання змісту норми права, тобто необхідно використовувати історичне тлумачення. Норми права,нарешті, створені для визначеного функціонування, для регулювання суспільних відносин. Знання про те, як діють норми права, як вони застосовуються, як розуміються суб'єктами права також можуть допомогти в пізнанні їхнього змісту. Звідси необхідність функціонального тлумачення. Знання про форми прояву норм права використовуються інтерпретатором на основі правил і законів логіки. У процесі тлумачення інтерпретатор оперує матеріалом норми права за допомогою логічних прийомів, що не охоплюються жодним із зазначених способів. Тому сукупність таких прийомів називається логічним способом. [9]

Іноді, ґрунтуючись на те, що процесі будь-якого тлумачення використовуються всі закони й прийоми логіки не розглядають логічне тлумачення як самостійний прийом. Нелогічних тлумачень немає і бути не може.

Виділяють також телеологічне (цільове ) тлумачення.

Таким чином, у юридичній науці й практиці розрізняють наступні прийоми тлумачення: граматичний, систематичний, логічний, історико-політичний, спеціально-юридичний, телеологічний і функціональний. Розглянемо кожний з них.

Граматичне тлумачення. З'ясування змісту тлумачної норми необхідно починати з її тексту, його морфологічної й синтаксичної структури. Цей прийом називається граматичним тлумаченням.

Усякий правовий акт являє собою виражену словами думку законодавця. Слова, що виражають думку, мають самостійне значення, і в той же час знаходяться у визначеному логічному зв'язку з іншими словами, унаслідок чого здобувають обмежений і підлеглий загальному ладі зміст.

Починати граматичне тлумачення треба з дослідження кожного слова в нормативному акті. Необхідно установити основне значення слова, його значеннєвий відтінок у даному контексті, граматичну форму.

Особливо важливе значення при тлумаченні норм права має дослідження спеціальних термінів, уживаних у законодавстві. У нормативних актах варто розрізняти наступні терміни:

1) загальновживані,повсякденні.

2) загальновживані терміни, що мають у нормативному акті особливий зміст.

3) спеціальні терміни,особливе значення мають юридичні терміни.

Після з'ясування змісту окремих слів і термінів установлюється зміст пропозицій, за допомогою яких сформульована норма, дослідження їх загальної граматичної й значеннєвої структури. Для цього розглядаються граматичні й синтаксичні зв'язки усередині пропозиції (розділові знаки, союзи, їхня значеннєва роль). Недостатнє знання правил граматики, неправильна їхня інтерпретація може привести до неточного розуміння змісту норми, а отже, і до порушення в процесі реалізації. У результаті граматичного тлумачення встановлюється зміст текстуального вираження правової норми. Вивчення дійсного змісту правової норми повинне бути продовжене за допомогою інших прийомів.

Логічне тлумачення - це тлумачення правового акта по його змісту з використанням логічних прийомів, інтерпретатор оперує матеріалом тільки самої норми, не звертаючи до інших матеріалів. За допомогою цього прийому установлюється весь обсяг змісту норми,усуваються наявні в ній неясності. Логічне тлумачення має на меті за допомогою правил формальної логіки виявити те, що законодавець хотів виразити в тексті закону, але не виразив. При логічному тлумаченні застосовуються всі закони формальної логіки (тотожності, не протиріччя, виключеного третьої, достатньої підстави), логічні операції (аналіз і синтез, побудова силогізму й ін.). Особливістю цього прийому тлумачення є те, що приходиться враховувати специфіку викладу думки законодавця в тексті закону, що містить і образні вираження, і спеціальні терміни. Тому тексти нерідко підлягають логічному перетворенню називаного здорового глузду. [2]

Питання про логічний спосіб тлумачення в юридичній науці є спірним. Деякі автори не розглядають застосування законів логіки як самостійний прийом, не заперечуючи їхнього значення.

Систематичне тлумачення. Необхідність систематичного тлумачення випливає з такої властивості, як системність права. Правова норма - складена частина цілісної і єдиної системи права. Норми права регулюють суспільні відносини не ізольовано друг від друга, а у взаємозв'язку й взаємодії. Правову норму можна зрозуміти до кінця, якщо враховувати ці зв'язки і взаємовпливи. Систематичне тлумачення визнається всіма авторами як самостійний прийом.

Систематичне тлумачення укладається в з'ясуванні змісту тлумачної норми шляхом зіставлення її з іншими нормами.

При систематичному тлумаченні, по-перше, розкривається зміст правової норми в залежності від місця, що вона займає в системі кодексу або нормативного акта, у залежності від того, у якому по значимості нормативному акті ця норма сформульована, по-друге, порівнюємо досліджувану правову норму з іншими нормами даної галузі права, а також із нормами інших галузей, із якими перша знаходиться в тім або іншому зв'язку й взаємодії. Установлення зв'язку тлумачної норми з іншої може уточнити першу норму без зміни її змісту.

В інших випадках, близька по змісту, норма може доповнювати розпорядження тлумачної норми. Так само одна норма може установлювати визначені виключення із загального правила, сформульованого в іншій нормі, змінити деякою мірою зміст норми, обмежити або розширити обсяг її дії, коло осіб, що беруть участь у правовідносинах, умови застосування цієї норми, розуміння того або іншого терміна. Нарешті, інша,близька за значенням правова норма може частково або в повному обсязі суперечити змісту досліджуваної норми. У даному випадку систематичне тлумачення дозволяє виявити такі норми, що формально не скасовані, але фактично замінені іншими і тому є незначними, не здійснюються. Але в більшості випадків інші норми не змінюють зміст тлумачної, але мають величезне значення для більш правильного й глибокого пізнання її змісту.

Ще однією формою зв'язку, яку необхідно враховувати при систематичному тлумаченні, є зв'язок конкретних норм із загальною частиною тієї ж галузі права. Розгляд цього зв'язку може багато в чому уточнити і глибше розкрити зміст тлумачної норми, визначити її загальну спрямованість. [1]

Найчастіше сам текст нормативного акта містить підстава для систематичного тлумачення. До нього приходиться прибігати при реалізації бланкетних і відсильних норм. Спосіб формування відсильних статей такий, що норма, що лише частково обкреслена в статті, не може бути з'ясована без залучення статей, яким адресується відсильна стаття. Охоронні норми бланкетного характеру установлюють відповідальність за порушення інших норм спеціального характеру. Завдяки систематичному тлумаченню, можна виявити юридичну чинність правової норми, сферу її дії, приналежність до визначеної галузі, інституту права.

Історико-політичне тлумачення. Ціль історико-політичного тлумачення - установити зміст норм права, виходячи з умов їхнього виникнення. Без дослідження політичного й соціально-економічного значення правових розпоряджень у конкретних історичних умовах неможливо цілком і глибоко пізнати її зміст. При історико-політичному тлумаченні інтерпретатор спирається на факти, зв'язані з історією виникнення тлумачних норм. Насамперед необхідно виявити, з якою метою видана дана норма права, який її соціально-політичний зміст. Велике значення має порівняння нині діючого нормативного акта, із раніше діючим, вивчення причини зміни відповідних норм. Якщо між умовами часу видання й часу застосування закону немає істотної різниці, то їхнє дослідження не зробить значного впливу на тлумачення закону. Історико-політичне тлумачення тим більше необхідно в умовах, коли закон застарів і не відображає об'єктивних умов часу його застосування.

Спеціально-юридичне тлумачення. Вираження волі законодавця, що утримується в нормах права, здійснюється не тільки за допомогою загальновживаних слів, але і специфічних термінів. При цьому використовуються різні техніко-юридичні матеріали й прийоми, враховуються різні способи, методи й типи правового регулювання. Сказане й обумовлює потреба в спеціальних юридичних знаннях, що інтерпретатор застосовує при тлумаченні норм права. Насамперед це стосується тлумачення спеціальних термінів. Однак спеціально-юридичний прийом тлумачення не зводиться тільки до цього (тоді він ототожнювався б із граматичним тлумаченням). Зміст його набагато ширше. Інтерпретатор, повинний враховувати особливості правового регулювання, юридичної конструкції, тип регулювання і так далі.

Телеологічне (цільове) тлумачення. Телеологія - це навчання про доцільність і цілях у житті. Для права, як системного утворення і його окремих компонентів однієї з найважливіших характеристик є цілеспрямованість.

Телеологічне (цільове) тлумачення - це з'ясування змісту закону у зв'язку з його цільовим призначенням. Основа для виділення його як самостійний прийом - зв'язок норми з об'єктивними наслідками її здійснення. Джерелом телеологічного тлумачення є законодавство. Також можуть використовуватися деякі скасовані норми. У процесі телеологічного тлумачення звертаються також до різних допоміжних правових актів, у першу чергу, до актів офіційного тлумачення. Суб'єктами телеологічного тлумачення можуть бути всі суб'єкти права. Винятково важливим фактором тлумачення норми права по її меті є соціальна правосвідомість суб'єктів, що здійснюють інтерпретацію. Особливість телеологічного тлумачення полягає в тому, що всі знання й прийоми їхнього використання прив'язуються до того, що виходить за межі безпосереднього змісту норми (до її мети), але що пояснює цей зміст. Як пізнавальний інструмент цього прийому використовуються закони логіки, закони науки про системні об'єкти, спеціальні юридичні знання, історія і так далі.. Далеко не всі автори визнають телеологічне тлумачення як самостійний прийом, не заперечуючи значення цільового аналізу права. [9]

Функціональне тлумачення. При функціональному тлумаченні розглядаються умови й фактори, у яких функціонує, діє, реалізується тлумачна норма і які впливають на її зміст. Насамперед, це стосується тлумачення так званих оцінних термінів (“поважні причини”, “істотна шкода”, “значний збиток”, “крайня необхідність” і так далі.).З урахуванням особливостей місця, часу й інших факторів вони можуть мати різні значення.

Метою інтерпретації оцінних термінів є процес заміщення оцінних термінів точними. Інший раз - законодавець прямо зобов'язує враховувати конкретні умови, тобто звертатися до функціонального тлумачення (наприклад, при визначенні розміру компенсації моральної шкоди, при визначенні розміру аліментів). Прийоми тлумачення норм права завжди доповнюють і обумовлюють один одного. Вони дають позитивні результати лише в сукупності. При тлумаченні нормативного акта до них завжди приходиться прибігати одночасно, паралельно.

Таким чином, ми прийшли до наступних висновків:

Прийоми тлумачення норм права - це сукупність матеріалів, використовуваних для встановлення змісту норм права. Виділяють граматичне, логічне, систематичне, історико-політичне, спеціально-юридичне,телеологічне і функціональне тлумачення.

Граматичне тлумачення - це сукупність прийомів, спрямованих на з'ясування морфологічної й синтаксичної структури тексту акта, виявлення значення окремих слів і термінів, граматичного змісту всієї пропозиції.

Логічне тлумачення припускає використання законів і правил логіки для з'ясування справжнього змісту норми, що іноді не збігається з її буквальним викладом.

Систематичне тлумачення - це дослідження правової норми з погляду її зв'язку з іншими нормами.

Історико-політичне тлумачення укладається у вивченні історичної обстановки видання акта, соціально-економічних і політичних факторів, що обумовили появу норми.

Соціально-юридичне тлумачення, зв'язане з аналізом спеціальних термінів, техніко-юридичних кошт і прийомів вираження волі законодавця.

Телеологічне (цільове) тлумачення, спрямоване на встановлення цілей видання правових актів.

Функціональне тлумачення досліджує фактори й умови, у яких функціонує, реалізується тлумачна норма. [10]

4. Основні види тлумачення норм права

Будь-яка правова норма, як б не була вона ясна і чітко сформульована, має потребу в тлумаченні, тому що вона тісно зв'язана з постійно змінюються умовами громадського життя.

У процесі систематичного тлумачення може бути виявлена інша норма, що регулює той же вид суспільних відносин. У цьому випадку говорять про наявність подібності між двома або декількома правовими актами, що мають один об'єкт регулювання. При наявності подібностей між нормами варто керуватися наступними правилами.

1)якщо подібні норми виходять від різних нормоутворюючих органів, то застосуванню підлягає норма, що виходить від вищого органа;

2) якщо подібні нори виходять від того самого органа, то застосуванню підлягає норма, видана пізніше.

Можливим результатом використання всіх прийомів тлумачення може бути неясність правової норми ( розпливчастість, недостатня точність того або іншого слова або вираження, двозначність норми, неповнота правової норми, протиріччя усередині самої норми).

При тлумаченні неясної норми особливо важливо ознайомитися з її офіційним нормативним роз'ясненням. Але висновки з додаткових матеріалів не повинні суперечити тексту самої норми, не повинні усувати неясності норми за рахунок відходу від її буквального значення. Критеріями істинності й правильності тлумачення є, у кінцевому рахунку, загальнолюдська практика. Як більш конкретні критерії можна розглядати юридичну практику, практику мовного спілкування і логічну правильність.

Обсяг тлумачення. Використання різних способів тлумачення дозволяє інтерпретатору правильно й повно виявити волю законодавця, укладену в тексті нормативного акта. Але для юридичної практики важливе значення має з'ясування співвідношення щирого змісту теми з її текстуальним вираженням, тобто тлумачення по обсягу. Воно є логічним продовженням і завершенням з'ясування змісту правових норм. Підставою для постановки питання про обсяг тлумачення закону є те, що в ряді випадків у результаті з'ясування даної норми виявляється, що зміст її вуже або ширше її текстуального вираження. Єдність мови й мислення, слова й поняття не означає їхньої тотожності. Це породжує неминучість не тільки буквального, але і в окремих випадках поширювального й обмежувального тлумачення. Тлумачення правових норм по обсязі не носить самостійного характеру, а є наслідком інших прийомів тлумачення норм права. Таким чином, тлумачення по обсязі не спосіб, а результат тлумачення.

Буквальне (адекватне) тлумачення означає повна відповідність словесного вираження норм права з її дійсним змістом. При ідеальній системі законодавства як джерела права, що точно виражає наміру й думки законодавця, текст закону підлягає буквальному тлумаченню.

Обмежувальне й поширювальне тлумачення. При обмежувальному тлумаченні зміст норми права виявляється вже її текстуального вираження.

При поширювальному тлумаченні зміст (зміст) тлумачної норми виявляється ширше її текстуального вираження. Перелік випадків, що вимагають поширювального тлумачення, нерідко супроводжується вираженнями “і т.д.”, “та інші”. Але таке тлумачення можливе і без указівки в законі. Говорячи про розповсюджене тлумачення, варто відрізняти це поняття від поняття розширювального тлумачення закону. Розширювальне тлумачення закону є поширення його на випадки, що не охоплюються змістом норми права і які законодавець, створюючи закон, не брав до уваги. Розширювальне тлумачення являє собою процес створення нової правової норми. Воно вже, строго говорячи, не є тлумаченням.

Обмежувальні й поширювальні види тлумачення застосовуються як виключення, коли думка законодавця не одержала в тексті нормативного акта адекватне втілення ( або текст застаріває у зв'язку з розвитком суспільних відносин). Ці види тлумачення можуть виникати, коли законодавець уживає термін або вираження більш широкого або вузького обсягу в порівнянні з обсягом поняття, що брав до уваги. Поширювальне або обмежувальне тлумачення може випливати із системності норм права. Ці види тлумачення не можуть застосуються, якщо це приведе до погіршення правового положення особи, у відношенні якого виноситься акт застосування правової норми. Не допускається також :

1) поширювальне тлумачення вичерпних переліків ;

2) обмежувальне тлумачення незакінчених переліків;

3) поширювальне тлумачення санкцій;

4) поширювальне тлумачення положень, що складають виключення із загального правила та ін.

Роз'яснення норм права, що виражається як у формі офіційного акта, так і у формі не мають формально обов'язкового характеру рекомендації й порад,складає іншу сторону тлумачення. Тлумачення - складена частина застосування норми. Оскільки в якості правозастосовників виступають і громадяни, і юридичні особи, і державні органи, усі вони є тлумачами норм. Однак юридичне значення результатів тлумачення різні. Якщо цивільна або юридична особа в міру свого розуміння із урахуванням власних інтересів певним чином тлумачить норму, таке тлумачення не виходить за межі конкретного право відношення. Якщо ж тлумачення норми дається спеціально уповноваженим на те державним органом, то подібне тлумачення знаходить особливий авторитет, стає еталоном правозастосування. [2]

5. Офіційне і неофіційне тлумачення норм права

У залежності від суб'єктів, що дають тлумачення, і обов'язковості тлумачення розрізняють офіційне й неофіційне тлумачення.

Офіційне тлумачення дається уповноваженими на те державними органами, його результати обов'язкові для всіх суб'єктів права, формулюється воно в спеціальному акті (роз'ясненні). Це - офіційна,загальнообов'язкова директива про те, як застосовувати норму. Офіційне тлумачення, покликане забезпечити єдність розуміння законів і на цій основі повинна бути єдність їхнього застосування на всій території держави. Офіційне тлумачення дається компетентним органом чи посадовою особою на підставі службового обов'язку і має юридично значимі наслідки. Фактично у результатах тлумачення відображається істинне значення тих чи інших положень нормативно-правового акта і його використання є обов'язковим для всіх.

Офіційне тлумачення нормативно-правових актів у нашій державі дають ті органи, які уповноважені їх застосовувати. Однак, якщо різні органи дають різне тлумачення, застосовують правила ієрархії, за якими у разі такої суперечності щодо законів та Конституції України домінує тлумачення, дане Конституційним Судом України, а щодо інших нормативних актів - вищим за статусом органом.

У результаті офіційного тлумачення можуть створюватися юридичні документи, які називаються актами тлумачення. Такі акти нових норм не створюють. Вони служать своєрідним додатком до того нормативного акту, норми якого тлумачать.

Офіційне тлумачення підрозділяється на нормативне і казуальне (індивідуальне).

Нормативне -- офіційне роз'яснення, яке невіддільне від правової норми, поширюється на широке коло суспільних відносин -- необмежену кількість випадків, передбачених нормою, що тлумачиться. Воно в свою чергу поділяється на автентичне й легальне. [8]

Автентичне тлумачення виконує орган, що видав нормативний акт. Він робить це в силу своєї компетенції, спеціального дозволу йому не потрібно. Право автентичного тлумачення логічно випливає з права видання норм права: якщо орган має нормотворчу компетенцію, то він володіє і компетенцією тлумачення своїх нормативних актів. Правотворчий орган дає автентичне тлумачення як у тексті самого акта (дефінітивні норми),так і актах спеціальних. Наприклад, закони, як правило, роз'ясняються парламентом. Однак Верховна Рада України не має права на офіційне тлумачення нею же ухвалених законів. Відповідно до ст. 147 Конституції України, офіційне тлумачення Конституції України та законів України дає Конституційний Суд України. Верховна Рада Автономної Республіки Крим роз'ясняє порядок застосування нормативно-правових актів, нею виданих.

Легальне тлумачення здійснюється органом, спеціально уповноваженим на те законом. Суб'єктом легального тлумачення можуть виступати всі державні органи, що організують процес реалізації права. Відповідно до цього в залежності від суб'єктів легальне тлумачення можна підрозділити на тлумачення, що дається: органами влади,судовими органами,органами керування, наглядовими органами, арбітражними органами. Коло цих органів широке, і юридична чинність актів тлумачення неоднакова. Найбільший юридичною чинністю володіє тлумачення, що дається самим законодавцем і вищими судовими інстанціями. У залежності від сфери дії актів роз'яснення поділяються на нормативні й казуальні. Нормативні тлумачення має обов'язкове значення для всіх справ визначеної категорії,а казуальне - тільки для конкретної справи. Найбільш типовим видом казуального тлумачення є те, що дається при розгляді умовних і цивільних справ у суді судове тлумачення). Право на таке тлумачення мають Конституційний Суд, Верховний Суд, Вищий арбітражний суд України (наприклад, роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 6 серпня 1997 р. № 02-5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво»). Таке тлумачення є обов'язковим для суб'єктів, які підпадають під юрисдикцію органу, що дає тлумачення.

Деякі дослідники вважають, що як нормативне, так казуальне тлумачення може бути офіційним і неофіційної.

Відношення до офіційних роз'яснень двояко. З одного боку, такі роз'яснення полегшують застосування норми, знімають протиріччя, усувають непорозуміння. З іншого боку, роз'яснення часом підмінюють норму, розмивають її зміст. В ідеалі роз'яснювальна практика вимагає скорочення, причому переважною формою тлумачення повинні стати тлумачення автентичні.

Наступним підрозділом офіційного тлумачення є казуальне (індивідуальне) (казус -- випадок) -- офіційне роз'яснення, обов'язкове лише для конкретного випадку та для осіб, стосовно яких воно провадиться; має місце там, де в процесі правозастосування ставиться за мету роз'яснити норму, щоб правильно вирішити справу. Воно у свою чергу поділяється на судове адміністративне.

Судове - здійснюється судовими органами при розгляді конкретних справ і знаходить своє вираження у вироках або рішеннях у цих справах

Адміністративне - здійснюється міністерствами, відомствами, місцевою державною адміністрацією; містить вказівки відповідним органам, як останні повинні вирішити ту чи іншу справу(наприклад, наказ міністра у зв'язку з розглядом конкретної скарги)

Неофіційне тлумачення - це тлумачення норм індивідуальними застосовниками (громадянами, юридичними особами), воно носить приватний характер і не є юридично обов'язковим. Сила його тільки в глибині аналізу, у переконливості й обґрунтованості.

Неофіційне тлумачення підрозділяють на повсякденне, професійне і доктринальне.

Повсякденне тлумачення дається громадянами. Його точність залежить від рівня правосвідомості суб'єкта. Значення його для правозастосовника діяльності складається в прояві правової свідомості широкого кола суб'єктів права. Причому від характеру такого “життєвого “ тлумачення багато в чому залежить стан законності, тому що воно є підставою юридичної діяльності громадян, їхнього правомірного поводження.

Професійне (або компетентне) тлумачення правових норм дається фахівцями-юристами. Критерієм виділення цього виду тлумачення служить не ступінь знання права, а професійна діяльність. Таким є, наприклад, тлумачення, здійснюване прокурором або адвокатом у судовому процесі. Його результати не обов'язкові для суду, однак необхідність діяльності цих учасників процесу закріплена нормативно.

Доктринальне тлумачення провадиться вченими-юристами, фахівцями в області права в монографіях, наукових коментарях, статтях. Результати доктринального тлумачення публікуються в особливих збірниках, що містять науково-практичні коментарі діючого в тій або іншій області законодавства.

Границею обмежувального й розширювального тлумачення є текст закону в його повному логічному обсязі.

Ми прийшли до висновку, що буквальне, обмежувальне і поширювальне тлумачення є результат застосування того або іншого прийому тлумачення.

Звичайно, норми права тлумачаться буквально (адекватно). Обмежувальне й поширювальне тлумачення застосовується при розбіжності змісту (змісту) тлумачної норми і її текстуального вираження, що є виключенням із загального правила. Найчастіше ці види тлумачення є результат недосконалості законодавства, наявності в ньому пробілів, неясних формулювань і так далі.. Але іноді законодавець допускає таку можливість навмисне. Правильне застосування в цих випадках обмежувального й поширювального тлумачення допомагає установити справжню волю законодавця. [4]

Також види роз'яснень правових актів розрізняються в залежності від суб'єктів, що здійснюють тлумачення. Офіційне тлумачення дається або органом, що видав даний акт (автентичне), або органами, на які покладений обов'язок тлумачити закони (легальне). Акти офіційного тлумачення обов'язкові для правозастосовників. Неофіційне тлумачення не є юридично обов'язковим. Виділяють повсякденне тлумачення, що дається громадянами ; компетентне, котре дається знаючими в праві людьми (фахівцями) ; доктринальне, вихідне від учених, що ведуть дослідницьку роботу в цьому напрямку. У залежності від сфери дії актів розрізняють тлумачення нормативне й казуальне. Нормативне тлумачення має абстрактний характер, поширюється на невизначене коло осіб і випадків. Казуальне тлумачення, розраховане на рішення конкретної справи.

6. Основні функції тлумачення норм права

Тлумачення як специфічна юридична діяльність має важливе значення для правового регулювання, є необхідною умовою існування й розвитку права. Воно виконує наступні функції:

1)Пізнавальна функція. Вона випливає із самого змісту, суті тлумачення, у ході якого суб'єкти пізнають право, зміст правових розпоряджень.

2) Конкретизаційна функція. При тлумаченні правові розпорядження найчастіше конкретизуються, уточнюються з урахуванням конкретних обставин (особливо яскраво ця функція виявляється в процесі функціонального тлумачення).

3)Регламентуюча функція. Тлумаченням у формі офіційного роз'яснення як би завершується процес нормативної регламентації суспільних відносин. Це означає, що громадяни й організації, а також органи держави і посадових осіб, що застосовують право, повинні керуватися не тільки юридичними нормами, але й актами їхнього офіційного тлумачення.

4) Правозабеспечувальна функція. Деякі акти тлумачення видаються для забезпечення єдності й ефективності правозастосовницької практики. Такі, наприклад, роз'яснення Центрвиборчкому про порядок застосування норм Закону про вибори.

5) Сигналізаторська функція. Тлумачення нормативних актів дозволяє знайти їхні недоліки технічного і юридичного характеру. Це є «сигналом» для законодавця про необхідність удосконалювання відповідних норм. [3]

У літературі була висловлена цікава думка про перспективне тлумачення, у хід якого здійснюються. тлумачення, інтерпретація, уявна «обкатування» норм права на стадії їхньої розробки.

У кінцевому рахунку тлумачення як юридична діяльність служить задачам забезпечення законності й підвищення ефективності правового регулювання. У сучасних умовах його актуальність значно зросла. Це порозумівається тим, що в останні роки законодавство ґрунтовне обновилося, у ньому з'явилися нові норми і цілі галузі, розділи права (наприклад, приватне право). Правотворчість тепер здійснюється на інших принципах, застосовуються нові юридичні терміни й конструкції, зовсім інший тип регулювання. У законодавчій практиці усе ширше використовується закордонний досвід. У цих умовах тлумачення і повинне зіграти свою роль як найважливіший інструмент пізнання, реалізації й удосконалювання права.

Щоб одержати обов'язковий характер, результати офіційного тлумачення повинні бути формально закріплені. Для цього існують інтерпретаційні акти (акти тлумачення), які можна визначити як правові акти компетентних державних органів, що містять результат офіційного тлумачення.

У першу чергу, потрібно відзначити, що дані акти є правовими. Вони видаються компетентними державними органами, мають обов'язковий характер, формально закріплені, їхня реалізація забезпечується державою. У цьому складається їхня подібність з іншими правовими актами (нормативними і право застосовними). По інших же ознаках інтерпретаційні акти досить сильно відрізняються від нормативних і право застосовних. [11]

Так, нормативний акт містить норми права, а інтерпретаційний лише тлумачить, пояснює ці норми. Інакше кажучи, тлумачення при усій своїй значимості не може «діяти» нові норми, а інтерпретатор не може замінити законодавця. Не маючи норм права, інтерпретаційний акт невіддільний від тлумачного нормативного акта. Вони розділяють загальну долю: при втраті нормативним актом юридичної чинності втрачає значення й інтерпретаційний акт. Від правозастосовуючого акта інтерпретаційний відрізняється тим, що перший зв'язано з рішенням конкретної справи, а останній має загальний характер.

У науці неодноразово піднімалося питання про юридичну природу актів офіційного тлумачення, про те, чи містять вони норми права. Підстави для постановки подібного питання дає чинне законодавство.

Задача тлумачення норм права може бути визначена наступним чином : тлумачення повинне відтворити ті представлення й поняття, які зв'язував із даною нормою її творець згідно з цим, задача тлумачення норм може бути визначена найбільш точним образом так: тлумачення повинне відтворити ті представлення і поняття, що зв'язував з даною нормою її творець. Ці представлення і поняття складають зміст і зміст норми й у той же час передають думку і волю автора. Тому задачу тлумачення можна ще формулювати, як «розкриття змісту норми», або «розвиток її змісту», або «з'ясування думки і волі законодавця». Можна навіть, уособлюючи норму, говорити про «з'ясування думки або волі самої норми», але не слід забувати, що це не більш, як фігуральне вираження. Норма сама по собі не має ні волі, ні думки: вона являє собою сукупність слів, тобто відомих умовних знаків, за допомогою яких її творець повідомляє громадянам те, що він думає і чого бажає.

Тлумачення права необхідно також у силу протиріччя між формальним характером правових норм і динамікою суспільних відносин. У силу формальної визначеності правові розпорядження залишаються незмінними, у той час як громадське життя змінюється постійно. Тому досить часто закон застосовується істотно переробленим з моменту його видання.

7. Інтерпретаційно-правові акти

Якщо офіційне тлумачення є, за сферою його дії, загальним (нормативним), воно завжди виражається в самостійному спеціальному (юридичному) документі - інтерпретаційно-правовому акті. Якщо ж тлумачення є індивідуальним (казуальним), тоді воно може включатися, «вписуватися» у відповідний правозастосовний акт, викладатись у його мотивувальній частині або запит зацікавленого суб'єкта про те, як правильно слід розуміти закон стосовно конкретної життєвої ситуації).

Інтерпретаційно-правовий акт (акт офіційного тлумачення правої норми) - це спосіб зовнішнього прояву встановленого компетентними органами формально-обовязкового правила розуміння змісту юридичної норми.

Інтерпретаційно-правовий акт (акт офіційного тлумачення правової норми) - це формально обов'язкове рішення компетентного органу, яке містить офіційне роз'яснення змісту певної правової норми.

Ознаками актів офіційного тлумачення є: формальна обов'язковість для адресатів застосування і реалізації цих актів; закріплення в таких актах сутності розуміння норми; наявність характерних спеціальних письмових форм виразу (роз'яснення, інструктивний лист та ін.); приймаються лише правотворчими або спеціально уповноваженими органами; мають у часі пряму і зворотню дію.

Види інтерпретаційно-правових актів:

1) за «авторством» норми, яка є предметом тлумачення,- акти автентичного тлумачення; акти делегованого (легального) тлумачення;

2) за суб'єктами тлумачення - акти тлумачення державних органів (органів державної влади, управління, суду, прокуратури та ін..); акти тлумачення уповноважених органів громадських об'єднань;

3)за сферою дії - нормативні (загальні), казуальні (індивідуальні);

4)за галузевою приналежністю норми, яка тлумачиться,- акти тлумачення норм конституційного, адміністративного, цивільного, кримінального права та ін.;

5)за структурним елементом норми, яка тлумачиться,- акти тлумачення гіпотези, акти тлумачення диспозиції, акти тлумачення санкції;

6)за формою зовнішнього виразу - письмові, усні (тільки казуальні);

7)за юридичною формою - постанови, роз'яснення, ухвали та ін.. [6]

Юридичні властивості інтерпретаційно-правових актів:

· формальна обов'язковість (загальна або індивідуальна) для адресатів застосування і реалізації інтерпретованої норми;

· закріплення в таких актах правил розуміння норми (а не правил фізичної поведінки);

· можливість їх прийняття лише правотворчими або спеціально уповноваженими суб'єктами;

· наявність (поряд із властивими нормативно-правовим актам) спеціальних письмових форм їх виразу: роз'яснень, інструктивних листів та ін.;

· не тільки пряма їх дія в часі, а й, звичайно, зворотна дія. [11]

8. Акт тлумачення норм права

Акт офіційного тлумачення норм права (інтерпретаційно-правовий акт) -- це акт-документ, який містить роз'яснення змісту і порядку застосування правової норми, сформульоване уповноваженим органом у рамках його компетенції, і має обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються.

Норма тлумачення -- своєрідна «тінь» норми, що тлумачиться, вона не існує окремо від самої норми і може бути реалізована на практиці лише у разі її застосування. У природі тінь завжди в цілому відповідає її матеріальній основі.

Ознаки акта тлумачення норм права полягають у тому, що він:

1) діє разом з тим нормативно-правовим актом, у якому містяться норми права, що тлумачаться, залежить від них і, як правило, поділяє їх долю;

2) є формально-обов'язковим для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються;

3) не виходить за межі норми, що тлумачиться, являє собою уточнююче судження про норму права, а не нове нормативне розпорядження;

4) приймається лише правотворчими або спеціально уповноваженими суб'єктами;

5) має спеціальну письмову форму вираження акта-документа (роз'яснення, інструктивні листи та ін.). [6]

Акти тлумачення норм права можна поділити на види відповідно до різних критеріїв:

- за галузевою належністю норми, що тлумачиться, -- акти тлумачення конституційного, цивільного, кримінального права тощо;

- за структурними елементами норми, що тлумачиться, -- акти тлумачення гіпотези, диспозиції, санкції;

- за юридичною формою вираження -- постанови, укази, накази, роз'яснення та ін.;

- за сферою дії -- нормативні, казуальні;

- за «авторством» норми, що тлумачиться:

а) акти автентичного тлумачення;

б) акти легального (делегованого) тлумачення.

- за повноваженнями інтерпретатора:

а) інтерпретаційні акти правотворчих органів;

б) інтерпретаційні акти правозастосовних органів.

- засновані на правотворчих повноваженнях інтерпретатора, згідно з якими наділяються певною формою, містять нормативні (загальні) роз'яснення; мають юридичну силу, однакову з юридичною силою правотворчих актів даного органу (наприклад, постанова Верховної Ради України).

- засновані на правотворчих повноваженнях інтерпретатора, згідно з якими наділяються певною формою; містять правила застосування норм права, сформульовані в результаті узагальнення юридичної практики (наприклад, постанова Пленуму Верховного Суду України і Вищого арбітражного суду України, вказівка з питань розслідування Генерального прокурора України).

9. Види тлумачення норм права за обсягом їх змісту

Результати тлумачення за обсягом залежать від співвідношення дійсного змісту правової норми і її буквального змісту. За названим критерієм існує три види тлумачення: адекватне (буквальне), поширювальне (розповсюджувальне) та обмежувальне.

Адекватне тлумачення -- це такий вид тлумачення, коли зміст правової норми повністю збігається з її буквальним змістом (зовнішнім виразом певної норми). Цей зміст у повному обсязі є зафіксованим у статті нормативно-правового акта й не має якихось труднощів в розумінні змісту норми: він залишається незмінюваним, незважаючи на застосовані способи тлумачення (граматичний, систематичний та ін.). Наприклад, згідно зі ст. 148 Конституції України «Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України». Дійсний зміст наведеної норми повністю відповідає його мовному текстовому виразу. Крім того, буквально мають тлумачитися терміни, відображені в легальних дефініціях, наприклад, поняття злочину в Кримінальному кодексі України, поняття підприємництва в Законі України «Про підприємництво» та ін. Неприпустимо поширювально чи обмежувально тлумачити наведені у відповідних законах терміни, якщо таке тлумачення виходить за межі змісту та обсягу самої легальної дефініції. [7]

Поширювальне й обмежувальне тлумачення пов'язане передусім з тим, що одночасно поряд з нормою, що тлумачиться, в системі чинного законодавства існують інші норми, які можуть поширювати чи звужувати її зміст. Це викликає необхідність одночасного застосування і систематичного способу тлумачення норм права. Крім того, іноді тексти нормативних актів містять спеціальні терміни, не завжди досконалі з точки зору законодавчої техніки, що ускладнює тлумачення їх змісту, який вклав законодавець у текст нормативно-правового акта. Суб'єкт тлумачення лише розкриває цей зміст, дійсний обсяг волі законодавця й робить інтелектуальні висновки про можливість чи неможливість застосування норми, що тлумачиться, до конкретних життєвих обставин, випадків.

Поширювальне тлумачення -- це такий вид тлумачення, відповідно до якого дійсний зміст певної норми права після застосування різних способів тлумачення виявився ширшим, ніж її текст, зовнішній мовний вираз. Наприклад, Кримінальний кодекс України перелічує обставини, що пом'якшують відповідальність особи, але цей перелік обставин не є вичерпним, оскільки при призначенні покарання суд може враховувати й інші обставини, що пом'якшують провину. В ньому поширювально тлумачаться незавершені переліки обставин, умов тощо. Такі переліки звичайно закінчуються словами «і т. ін.», «та інші», «та в аналогічних випадках», «і в інших випадках, передбачених законодавством».

Обмежувальне тлумачення -- це такий вид тлумачення, який містить висновок щодо змісту правової норми, коли цей зміст є вужчим за текст статті нормативно-правового акта. Підставою обмежувального тлумачення є дія спеціальної або виняткової норми, яка робить виняток з більш загальної норми. У даному випадку застосування систематичного способу тлумачення норми дає можливість суб'єкту застосування права суттєво уточнити зміст норми, що тлумачиться. Так, згідно зі ст. 7 Закону України «Про Всеукраїнський та місцеві референдуми» в референдумах «мають право брати участь громадяни України, які на день проведення референдуму досягли вісімнадцяти років і постійно проживають відповідно на території України...». Але текст ч. З ст. 7 названого закону вказує на обставини, що обмежують зміст наведеної норми, загальну формулу щодо кола суб'єктів, які мають право участі в референдумі, та певні можливості її застосування (наприклад, у референдумі не беруть участі психічно хворі громадяни, визнані судом недієздатними).