Треті особи, які не заявляють самостійних вимог

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти, науки молоді та спорту України

Юридичний факультет

Кафедра цивільного права та процесу

Курсова робота

З цивільно-процесуального права

на тему:

«Треті особи, які не заявляють самостійних вимог»

ПЛАН

ВСТУП

1. УЧАСНИКИ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА

2. ПОНЯТТЯ І ВИДИ ТРЕТІХ ОСІБ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

3. ТРЕТІ ОСОБИ, ЯКІ НЕ ЗАЯВЛЯЮТЬ САМОСТІЙНІ ВИМОГИ НА ПРЕДМЕТ СПОРУ

3.1 Процесуальні права та обов'язки третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги

3.2 Підстави і процесуальний порядок вступу у справу третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Перехід України до ринкових відносин, демократизація суспільства висунула на перший план права та інтереси громадян. Демократичне суспільство характеризується широким спектром особистих та майнових прав і свобод. Але чого варті права та свободи без закріплення їх у вищому державному правовому акті - Конституції, без їх правового забезпечення, а також забезпечення їх дотримання і захисту від порушення.

В Україні на сучасному етапі її розвитку проходить вдосконалення правової бази, якою закріплено правове становище громадян і організацій і встановлені гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених Конституцією та іншими законами України. Конституційні норми, в яких закріплені ці права і інтереси, виступають основою для деталізації їх в галузевому законодавстві, регулювання всіх аспектів їх дії і для визначення юридичних гарантій реалізації, а також для встановлення процесуального порядку захисту суб'єктивних майнових та особистих немайнових (цивільних) прав, охоронюваних законом інтересів і свобод, в тому числі також засобами цивільного процесуального права.

Міжнародний пакт про цивільні і політичні права зобов'язує державу забезпечити будь-якій особі ефективні засоби правового захисту у випадку порушення його прав і свобод. Право на захист для будь-якої особи, яка цього потребує, забезпечується державою, його компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими органами влади.

Серед цих засобів захисту суб'єктивних прав і свобод людини особливо відповідальна та ефективна роль належить суду. Демократичні принципи судового процесу являються захистом від некомпетентності чи можливої суб'єктивної оцінки відповідних осіб. Для прикладу, в цивільно-процесуальному законодавстві передбачено, що будь-яка зацікавлена особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутись в суд за захистом порушеного чи оспорюваного права чи охороняючого законом інтересу.

Тому, метою даного дослідження є визначення поняття третіх осіб, що приймають участь в цивільному процесі, їх поняття та види, аналіз відповідного вітчизняного законодавства.

Виходячи з поставленої мети, в даному дослідженні поставлені наступні завдання:

дослідити поняття та види третіх осіб в цивільному судочинстві України;

визначити категорію третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог та їх правове положення в цивільному процесі України;

розглянути правове становище в цивільному процесі України третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог;

проаналізувати місце третіх осіб в цивільному процесі при розгляді трудових спорів.

При написанні даної роботи було використано такі методи дослідження: спеціально-юридичний, порівняльно-правовий.

Об'єктом дослідження є інститут третіх осіб в цивільному процесі України - поняття, види.

Предметом дослідження є чинне законодавство, монографічні та публіцистичні дослідження з питань участі третіх осіб в цивільному процесі України.

Дана робота має відповідну структуру: вступ, розділ 1, в якому досліджується загальна характеристика осіб, що беруть участь в цивільному судочинстві; розділ 2, в якому висвітлюються поняття та види третіх осіб; розділ 3, в якому розглядається поняття третіх осіб, які не за являють самостійних вимог щодо предмета спору (ст. 35 ЦПК України), висновки та список використаних джерел.

1. УЧАСНИКИ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА

Всі учасники судочинства у конкретній цивільній справі є суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин, що виникли у зв'язку з його розглядом. Разом з тим поняття суб'єктів цивільного процесуального права набагато ширше, оскільки в нього включаються всі можливі учасники з будь-якого цивільній справі, підвідомчій суду. Суб'єкти цивільного процесуального права займають різне правове становище, наділені неоднаковим колом процесуальних прав і обов'язків [9]. Тому за своєю процесуальної ролі, можливостям впливу на хід цивільного процесу, за характером зацікавленості в результаті справи всі суб'єкти цивільного процесуального права поділяються на три великі групи.

Перша група - суди, тобто органи, що здійснюють правосуддя в його різних формах;

Друга група - особи, які беруть участь у справі;

Третя група - особи, які залучаються до участі в справі для сприяння у здійсненні правосуддя [10].

Другу групу суб'єктів цивільного процесуального права утворюють особи, які беруть участь у справі. Відповідно до ЦПК особами, які беруть участь у справі, є: сторони, треті особи, прокурор, особи, які звертаються до суду за захистом прав, свобод і законних інтересів інших осіб або вступають у процес з метою дачі висновку з підстав, передбачених ЦПК, заявники та інші заінтересовані особи у справах окремого провадження та у справах, що виникають з публічних правовідносин. До осіб, які беруть участь у справі, відносяться також і представники, хоча в теоретичному плані питання про їх процесуальному положенні до цих пір вважається неясним.

Виділення осіб, які беруть участь у справі, серед суб'єктів цивільного процесуального права, засноване на певних об'єктивних критеріях. Правове становище осіб, які беруть участь у справі, характеризує перш за все наявність юридичної зацікавленості у результаті цивільної справи. Також особи, які беруть участь у справі, наділені з метою захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів можливістю приймати активну участь у судочинстві при розгляді судом всіх матеріально-правових та процесуально-правових питань у справі. Особи, які беруть участь у справі, можуть активно впливати на розвиток цивільного процесу по конкретній справі, має право висловлювати й обгрунтовувати свої судження в ході судового засідання з усіх питань, що виникають в ході процесу, в тому числі шляхом подання скарг [20].

Згідно правовим статусом осіб, які беруть участь у справі, з урахуванням їх зацікавленості в результаті справи в цивільному процесуальному законодавстві закріплений широке коло їх повноважень. Відповідно до ЦПК особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити виписки з них, знімати копії, заявляти відводи, представляти докази і брати участь в їх дослідженні, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам і фахівцям, заявляти клопотання, у тому числі про витребування доказів; давати пояснення суду в усній та письмовій формі; приводитиме свої доводи з усіх виникаючих у ході судового розгляду питань, заперечувати щодо клопотань і доводів інших осіб, які беруть участь у справі; оскаржити судові постанови та використовувати надані законодавством про цивільному судочинстві інші процесуальні права. Разом з тим особи, які беруть участь у справі, повинні сумлінно користуватися усіма належними їм процесуальними правами.

Крім того, особи, які беруть участь у справі, несуть процесуальні обов'язки, встановлені ЦПК, іншими законами. При невиконанні процесуальних обов'язків наступають наслідки, передбачені законодавством про цивільне судочинство. Наприклад, на них лежить обов'язок повідомлення суду про зміну своєї адреси під час провадження у справі, а також ряд інших процесуальних обов'язків.

Крім загальних процесуальних прав і обов'язків, якими наділені всі особи, які беруть участь у справі, деякі з них - сторони, треті особи, які заявляють або не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, особи, які беруть участь у справах окремого провадження, та інші особи, які беруть участь у справі , - наділяються низкою спеціальних процесуальних прав і обов'язків, характерних тільки для них. Наприклад, тільки відповідач має право визнання позову і тільки сторони можуть вирішити питання про укладення мирової угоди.

Особи, які беруть участь у справі, являють собою складну по складу групи суб'єктів цивільного процесуального права. При загальних рисах у них чимало і відмінностей. Існує ряд класифікацій складу осіб, що беруть участь у справі. Перш за все, вони поділяються на суб'єктів, які захищають свої особисті матеріально-правові інтереси, наприклад позивач, відповідач, і суб'єктів, які захищають в процесі (звичайно, з певною часткою умовності) "чужі" інтереси, наприклад прокурор, державні органи, органи місцевого самоврядування та інші особи, зазначені у ЦПК.

Осіб, які беруть участь у справі, можна класифікувати також за можливості участі в усіх видах судочинства. Деякі особи, які беруть участь у справі, можуть бути суб'єктами тільки певних видів цивільного судочинства. Наприклад, позивач, відповідач, треті особи характерні тільки для позовного провадження, а заявники та зацікавлені особи - для окремих категорій справ окремого провадження і справ, що виникають з публічних правовідносин [13].

Особи, які беруть участь у справі, поділяються і за ознакою їх процесуальної ролі в судочинстві. У першу чергу виділяються сторони - позивач і відповідач, що виступають в якості основних учасників процесу по конкретній справі. У зв'язку з суперечкою між ними виникає цивільний процес, і перед судом стоїть завдання вирішити його. Сторони повністю рівноправні в своєму правовому становищі, їх інтереси однаково захищаються цивільним процесуальним законодавством.

Треті особи - це такі особи, які беруть участь у справі, які вступають у вже розпочатий процес. Залежно від характеру зацікавленості, зв'язку зі спірним матеріальним правовідношенням і сторонами вони діляться на дві групи - треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, і треті особи, які не заявляють самостійних вимог. Про це детально і буде сказано далі.

цивільний судочинство третій особа

2. ПОНЯТТЯ І ВИДИ ТРЕТІХ ОСІБ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕС

У справах позовного провадження завжди є дві сторони. Наявність співпозивачів і співвідповідачів ситуації не змінює. Проте є випадки, коли в результаті справи зацікавлена ще одна особа, яка не є ні позивачем, ні відповідачем. Цю особу процесуальний закон називає третьою. Вона має самостійний, особливий інтерес. Цей інтерес полягає в тому, що рішення суду по спору між позивачем і відповідачем так чи інакше впливає на права третьої особи. Щоб захистити свої права, третя особа повинна взяти участь у процесі.

На наш погляд, раніше статус третіх осіб у процесі мав більш точне словесне визначення. Вступ до справи третьої особи з самостійними вимогами іменувався основною інтервенцією, а третьої особи без самостійних вимог -- побічною інтервенцією.

Треті особи -- це особи, які беруть участь у справі, вступають або залучаються до розпочатого процесу, мають певну зацікавленість у результаті справи, оскільки рішення може вплинути на їх права і обов'язки.

Характерні риси третіх осіб:

дані суб'єкти віднесені законом до осіб, які беруть участь у справі, що визначає їх правове положення і сукупність прав;

треті особи мають певний ступінь заінтересованості в результаті справи;

рішення по справі має значення для третіх осіб, але це значення залежить від їх виду;

треті особи вступають або залучаються в розпочатий цивільний процес.

За ступенем зацікавленості в результаті справи розрізняються треті особи:

а) які заявляють самостійні позовні вимоги (наприклад, до суду, в якому розглядається спір спадкоємців за заповітом, може надійти заява від одного із спадкоємців згідно із законом, який вимагає визнання заповіту недійсним);

б) які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (наприклад, в справу за позовом потерпілого до власника джерела підвищеної небезпеки про відшкодування заподіяної шкоди залучається особа, що управляла транспортним засобом у момент спричинення шкоди).

Якщо порівнювати характер юридичної зацікавленості третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, і третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, то можна сказати, що різниця в юридичному інтересі цих двох видів третіх осіб по відношенню до спору полягає в тому, що третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, має стосовно предмета спору безпосередній юридичний інтерес, оскільки вона є суб'єктом спірного матеріального правовідношення (або вважає себе таким), а третя особа без самостійних вимог має стосовно предмета спору непрямий юридичний інтерес, оскільки не є суб'єктом спірного матеріального правовідношення, перебуває з однією із сторін у процесі в таких матеріальних правовідносинах, які можуть змінитися в результаті винесеного рішення суду в спорі між сторонами.

Захист прав і інтересів, відмінних і незалежних від прав і інтересів сторін, -- не єдина функція інституту третіх осіб. Участь третіх осіб у цивільному процесі забезпечує більш швидкий розгляд справи. Завдяки участі в справі третіх осіб відбувається більш повна концентрація доказового матеріалу, що допомагає не тільки захисту прав третіх осіб, але і правильному розгляду розпочатої за ініціативою первісного позивача цивільної справи в цілому. Неучасть у справі третьої особи, зацікавленої у вирішенні спору, призводить не тільки до порушення прав цієї особи, але і до помилок у дослідженні фактичних обставин справи.

Таким чином, поняття третіх осіб у цивільному процесі об'єднує різних за своєю правовою природою осіб: тих, які захищають у процесі свій матеріально-правовий інтерес у спорі між іншими особами, та тих, які беруть участь у процесі з метою запобігання настанню несприятливих наслідків, що можуть настати між ними і особами, на стороні яких вони беруть участь у процесі, після винесення судом рішення по справі; об'єднує цих осіб те, що вони вступають в уже розпочатий процес і тому називаються «третіми».

Участь третіх осіб у цивільному процесі є важливою гарантією захисту прав громадян і організацій, ефективним засобом судового захисту прав і охоронюваних законом інтересів, проголошених в ст.55 Конституції України. Використання цього інституту в судовій практиці показує його ефективність і надійність як процесуальної форми участі у процесі громадян і організацій, що в той же час не виключає подальшого вдосконалення цього механізму судового захисту.[15]

3. ТРЕТІ ОСОБИ, ЯКІ НЕ ЗАЯВЛЯЮТЬ САМОСТІЙНІ ВИМОГИ НА

ПРЕДМЕТ СПОРУ

3.1 Процесуальні права та обов'язки третіх осіб, які не заявляють

самостійні вимоги

В статті 35 ЦПК України описується: «Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу.

Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.»[2]

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору -- це особи, які вступають у вже розпочатий процес, якщо рішення по справі може вплинути на їх права або обов'язки по відношенню до однієї із сторін.

Характерні риси третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

така особа не є суб'єктом спірного матеріального правовідношення, існуючого між позивачем і відповідачем;

підстава участі в справі третьої особи -- матеріально-правова заінтересованість (можливість регресу, інший інтерес);

третя особа може вступити у справу за власною ініціативою або бути залученою до неї згідно з ухвалою суду;

треті особи діють у процесі самостійно, вони незалежні від сторін, не повинні погоджувати з ними свої дії;

рішення суду не зачіпає суб'єктивних прав третіх осіб, тому має преюдиціальне значення;

вступ до справи третьої особи не тягне за собою розгляду справи спочатку (ст.35 ЦПК);

третя особа не може пред'явити зустрічний позов. Такий позов не може бути пред'явлений і до неї.

Оскільки третя особа не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, то метою її участі в чужій справі (процесі) є захист не суб'єктивного права, а свого юридичного інтересу. Іншими словами, об'єктом судового захисту для третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, виступає охоронюваний законом інтерес, який, як правило, носить цивільно-правовий характер.

Юридичний інтерес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, до участі в чужій для неї справі (процесі) може виявлятися в різних формах. Найпоширенішою формою юридичної заінтересованості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, виступають регресні правовідносини. Через регресне правовідношення третя особа без самостійних вимог вступає або притягується в чужий для неї процес для того, щоб своєю участю в чужій справі, по-перше, запобігти можливості настання в майбутньому несприятливих наслідків у вигляді загрози пред'явлення проти неї регресного позову або, по-друге, забезпечити собі право на пред'явлення в майбутньому регресної вимоги проти відповідної сторони.

Ще однією формою юридичної заінтересованості третіх осіб без самостійних вимог є необхідність захистити себе від можливого в майбутньому порушення існуючого і підтвердженого в установленому порядку суб'єктивного права.

Третя особа без самостійних вимог може брати участь у процесі як на стороні позивача, так і на стороні відповідача. При цьому, проте, вона не стає простим пособником відповідної сторони. Вона захищає в процесі власні інтереси і тому є самостійним учасником процесу. Третя особа без самостійних вимог має право заявляти клопотання, відводи, подавати докази і брати участь в їх дослідженні, висловлювати свої доводи і міркування, заперечувати проти доводів інших осіб, що беруть участь у справі. Вона може оскаржувати рішення суду і вчиняти інші дії, передбачені законом.

Таким чином, інститут третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, покликаний захистити права і охоронювані законом інтереси учасників цивільного процесу, які не є учасниками спірного матеріального правовідношення, але перебувають з однією із сторін у процесі в таких відносинах, які можуть змінитися в результаті винесеного рішення.

Участь у цивільному процесі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, обумовлена допроцесуальними матеріально-правовими відносинами, що склалися між третьою особою і тією особою, на стороні якої вона бере участь у процесі.

Участь у справі третьої особи дозволяє своєчасно захистити її права і охоронювані законом інтереси, захистити права і охоронювані законом інтереси тієї особи, на стороні якої вона бере участь у справі, допомагає суду повно, швидко і всебічно з'ясувати всі обставини справи і винести законне і обґрунтоване рішення.

Третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, необхідно відрізняти від співпозивача або співвідповідача. Відмінність третьої особи від співучасника полягає в наступному:

третя особа без самостійних вимог, яка бере участь у справі на стороні позивача, відрізняється від співпозивача тим, що перебуває (ймовірно) в матеріально-правовому відношенні тільки з позивачем. Що ж до відповідача, то третя особа, яка-бере участь у справі на стороні позивача, жодних матеріально-правових зв'язків з ним не має. Співпозивач, на відміну від третьої особи, завжди пов'язаний (в першу чергу) з протилежною стороною, тобто з відповідачем;

третя особа без самостійних вимог, яка бере участь у справі на стороні відповідача, відрізняється від співвідповідача тим, що перебуває (імовірно) в матеріально-правовому відношенні тільки з відповідачем. З протилежною стороною, тобто позивачем, у третьої особи, на відміну від співвідповідача, немає (навіть імовірно) матеріально-правових зв'язків. Співвідповідач, на відміну від третьої особи, завжди пов'язаний з протилежною стороною, тобто позивачем.

Отже, на відміну від співучасників треті особи виступають у справі лише на певній стороні (на стороні позивача або відповідача), не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, тому що не перебувають і не мають перебувати в матеріально-правових відносинах з протилежною стороною.

3.2 Підстави і процесуальний порядок вступу у справу третіх осіб, які

не заявляють самостійні вимоги

Стаття 36 ЦПК України формулює: «Порядок залучення до участі у справі або вступу в справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог

1. Сторона, в якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа, зобов'язана повідомити суд про цю третю особу.

2. У заяві про залучення третьої особи повинні бути зазначені ім'я (найменування) третьої особи, місце її проживання (перебування) або місцезнаходження та підстави, з яких вона має бути залучена до участі у справі.

3. Суд повідомляє третю особу про справу, направляє їй копію заяви про залучення третьої особи і роз'яснює її право заявити про свою участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі. Якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї.

4. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може сама звернутися з заявою про свою участь у справі.

5. Якщо особи, які беруть участь у справі, заперечують проти залучення чи допуску третьої особи до участі в справі, це питання вирішується судом залежно від обставин справи.

З питання залучення або допуску до участі в справі третьої особи суд постановляє ухвалу.»

Порядок залучення до участі в справі або вступу до справи третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, регулюється ст.36 ЦПК. Сторона, в якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому разі може заявити вимогу сама третя особа, зобов'язана повідомити суд про цю третю особу.

У заяві про залучення третьої особи повинні бути зазначені ім'я (найменування) третьої особи, місце її проживання (перебування) або місцезнаходження та підстави, з яких вона має бути залучена до участі у справі.

Суд повідомляє третю особу про справу, направляє їй копію заяви про залучення третьої особи і роз'яснює її право заявити про свою участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі. Якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може сама звернутися з заявою про свою участь у справі.

Якщо особи, які беруть участь у справі, заперечують проти залучення чи допуску третьої особи до участі у справі, це питання вирішується судом залежно від обставин справи.

ВИСНОВОК

Отже, треті особи - учасники процесу, зацікавлені у результаті цивільно-правового спору між сторонами. У залежності від ступеня і характеру зацікавленості розрізняються треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору (можуть вступити у справу до винесення судом рішення, вони користуються всіма правами і несуть усі обов'язки позивача) і треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору (можуть вступити у справу на бік позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення у справі може вплинути на їх права або обов'язки по відношенню до однієї зі сторін).

Зіставлення зі сторонами третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, так і не заявляють таких, показує, що і ті й інші мають спільні риси. У той же час аналіз процесуального положення третіх осіб обох видів дає підстави зробити висновок про те, що між собою вони істотно розрізняються, у зв'язку з чим законодавством передбачено два самостійних виду третіх осіб.

Відмінності в характері юридичної зацікавленості у чужому справі і в процесуальному положенні виключають можливість сформулювати загальне визначення поняття третіх осіб, яким можна було б охопити хоча б основні риси кожної з видів третіх осіб.

Розглянувши всі аспекти правового статусу третіх осіб у цивільному процесі, можна зробити наступний висновок.

Треті особи - це самостійні суб'єкти цивільного процесуально права, що мають свій правовий статус (хоча іноді і схожий з іншими учасниками процесу). Ми побачили необхідність даного правового інституту і невідворотність його розвитку в подальшому. Хоча законодавець не приділяє належної уваги такій важливій категорії.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору -- це особи, які вступають у вже розпочатий процес, якщо рішення по справі може вплинути на їх права або обов'язки по відношенню до однієї із сторін.

Оскільки третя особа не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, то метою її участі в чужій справі (процесі) є захист не суб'єктивного права, а свого юридичного інтересу. Іншими словами, об'єктом судового захисту для третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, виступає охоронюваний законом інтерес, який, як правило, носить цивільно-правовий характер.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України.

2. Цивільно-процесуальний кодекс України.

3. Гусаров К. Апелляционное производство в судах гражданской юрисдикции// Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 7. - с.37-40.

4. Гусейнов Я. Апелляция изменится //Юридическая практика.- 2004.- № 15 (329).

5. Ємельянова І. Апеляційний і касаційний перегляд судових рішень в цивільному судочинстві: теоретичні та практичні аспекти //Право України.-2004.-№ 2.

6. Кривенко ВВ., Ярема А.Г. До питання про судоустрій в Україні //Вісник Верховного Суду України. - 1998. - № 2 - С. 11-14.

7. Коваль Е.О. О некоторых вопросах обжалования судебных решений //Предпринимательство, хоз-во и право. - 2000. - № 1. - С.60-61.

8. Цивільний процес України Васильєв 2008 р. Розділ 17. СУДОВИЙ РОЗГЛЯД

9. Ярков В.В., Цивільний процес, Підручник, К., вид. Волтерс Клувер, 2004

10. Політологічний словник, К., ІнноЦентр, 1991

11. Ярков В.В., Цивільний процес, Підручник, К., вид. Волтерс Клувер, 2004

12. Юридичний енциклопедичний словник, К., СЕ, 1984

13. Бєлова Т.А., Цивільний процес. Загальна частина, підручник, К., Амалфея, 2001

14. Науково-практичний коментар до ЦПК України, К.

15. Вікут М.А., Зайцев І.М., Цивільний процес, курс лекцій, Саратов, СГАП, 1998

16. Ярков В.В., Цивільний процес, Підручник, К., вид. Волтерс Клувер, 2004

17. Вікут М.А., Зайцев І.М., Цивільний процес, курс лекцій, Саратов, СГАП, 1998

18. Аргунов В.М. Участь третіх осіб у цивільному процесі. К. 2005

19. Пиголкин А.С. Толкование норм права//Общая теория права. М., 1995;

20. Вопленко Н.Н. Толкование права//Общая теория права. Курс лекций. Нижний Новгород, 1993;

21. Шабуров А.С. Указ.соч.;

22. Шершеневич Г.Ф. Общая теория права;

23. Синюкова Т.В. Правосознание и правовое воспитание//Теория государства и права. Курс лекций // Под ред. Н.И.Матузова и А.В.Малько. М., 1997;

24. Коментар до Конституції України. Київ, 1996;

25. Марченко М.Н. Теория государства и права. М., 1996.

Размещено на Allbest.ru