Незаконне заволодіння транспортним засобом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Поняття та ознаки незаконного заволодіння транспортним засобом.

2. Об'єкт незаконного заволодіння транспортним засобом. Предмет незаконного заволодіння транспортним засобом.

3. Об'єктивна сторона незаконного заволодіння транспортним засобом.

4. Суб'єкт незаконного заволодіння транспортним засобом.

5. Суб'єктивна сторона незаконного заволодіння транспортним засобом.

6. Відмежування незаконного заволодіння транспортним засобом від суміжних злочинів.

7. Проблеми кваліфікації незаконного заволодіння транспортним засобом

Список використаної літератури

1. Поняття та ознаки незаконного заволодіння транспортним засобом

Питання боротьби з незаконними заволодіннями транспортними засобами займає важливе місце в боротьбі зі злочинністю. Адже таке заволодіння може призвести до людських жертв, пошкоджень транспортних засобів, дорожніх споруд і комунікацій, знижує безпеку руху. Понад 20 відсотків викрадень автотранспорту, причому здебільшого з тяжкими наслідками, скоюється неповнолітніми, у зв'язку з чим цей злочин набуває ще більшої суспільної небезпеки. Тому дана проблема потребує підвищеної уваги і ефективності боротьби як з боку органів внутрішніх справ України, так і з боку суспільства.

Суспільна небезпечність незаконного заволодіння транспортними засобами обумовлюється неконтрольованим використанням джерел підвищеної небезпеки, що нерідко спричинює вчинення інших транспортних злочинів. Характерно, що ці злочини дуже часто вчиняють особи, які не мають водійського посвідчення, перебувають у стані сп'яніння (від 70 до 80 відсотків винних скоюють заволодіння в нетверезому стані), не мають необхідних навичок водіння, не володіють технічними особливостями транспортних засобів. Ці особи, як правило, не здатні виконувати у сфері дорожнього руху необхідні функції керування транспортним засобом, особливо при складній дорожній обстановці, адже незаконне заволодіння, як правило, проводиться в екстремальних умовах: зловмисник вимушений діяти поспішно, здебільшого йому доводиться переховуватись від переслідування, рухатись з не ввімкнутими світловими приладами, ігнорувати сигнали світлофора, не виконувати вимог дорожньої розмітки і знаків, не витримувати безпечну швидкість, порушувати інші правила дорожнього руху, попередньо не переконавшись в технічній справності транспортного засобу.

Як свідчить статистика 2003 року з 596218 тис. зареєстрованих злочинів на незаконне заволодіння транспортними засобами припадало 6085 випадків, з них на автомобілі - 4366.

За ст. 289 КК кваліфікується незаконне заволодіння транспортними засобами автомобілів усіх видів, мотоциклів, тракторів та інших самохідних машин. Найчастіше предметом цього злочинного посягання є механічні транспортні засоби зазначені у примітці до ст.289 КК. Відповідальність за незаконне заволодіння транспортними засобами залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна передбачена ст. 278 КК.

Аналіз ст.289 КК України і практики її застосування свідчить, що при кваліфікації незаконного заволодіння транспортними засобами допускається різне тлумачення окремих, вжитих законодавцем понять, що призводить до різнобою у слідчій та судовій практиці, неоднакового вирішення задач, що постають. Таким чином, існує потреба в удосконаленні як самої норми, так і практики її застосування, а отже й судового її тлумачення, а також приведення до загального знаменника цілого ряду питань. Щоб розібратись з усім цим, треба перш за все розглянути, що являє собою склад зазначеного злочину.

Стаття 289 Кримінального Кодексу України:

1. Незаконне заволодіння транспортним засобом з будь-якою метою -- карається штрафом від однієї тисячі до однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

2. Ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб або повторно, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинені з проникненням у приміщення чи інше сховище, або якщо вони завдали значної матеріальної шкоди потерпілому-- караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинені організованою групою, або щодо транспортного засобу, вартість якого у двісті п'ятдесят разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян,-- караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.

4. Звільняється від кримінальної відповідальності судом особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням будь-якого насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства), але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки.

Під незаконним заволодінням транспортним засобом у цій статті слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.

Відповідно до частини другої цієї статті під повторністю слід розуміти вчинення таких дій особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння транспортним засобом або злочин, передбачений статтями 185, 186, 187, 189 - 191, 262 ККУ.

Кваліфікуючими ознаками незаконного заволодіння транспортним засобом є вчинення цього діяння: 1) за попередньою змовою групою осіб; 2) повторно; 3) у поєднанні з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, або погрозою застосування такого насильства; 4) з проникненням у приміщення чи інше сховище або 5) завдання значної матеріальної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 289).

2. Об'єкт незаконного заволодіння транспортним засобом. Предмет незаконного заволодіння транспортним засобом

Відомо, що «об'єкт злочину - це охоронювані кримінально-правовими нормами суспільні відносини та соціальні блага, на які посягає злочин».

В теорії кримінального права думки науковців розділились щодо визначення об'єкта злочину незаконного заволодіння транспортним засобом. Деякі автори вважають, що незаконне заволодіння транспортними засобами має один безпосередній об'єкт, але визначають щодо нього різні суспільні відносини: «безпека експлуатації транспортних засобів», «громадський порядок», «громадська безпека», «система суспільних відносин, що регламентують права власності», « безпека життя і здоров'я людей», тощо. Так, наприклад В.О. Навроцький вважає, що «Основним безпосереднім об'єктом злочину є контрольоване використання транспортних засобів, перелічених у примітці до ст. 286 КК.”. Контрольоване використання транспорту, як об'єкт пояснюється тим що самовільне незаконне заволодіння транспортними засобами у багатьох випадках скоюється особами у стані алкогольного сп'яніння, при відсутності прав на керування транспортом. Але трапляються й такі випадки коли незаконне заволодіння транспортними засобами скоюється особами які добре володіють правилами дорожнього руху і реальної загрози безпеці руху не виникає.

Інші вчені поділяють безпосередній об'єкт незаконного заволодіння транспортними на головний та додатковий, висловлюють різні точки зору як з питання про те, які суспільні відносини складають безпосередній об'єкт даного злочину, так і про те, які суспільні відносини належать до головного, а які до додаткового об'єкта. Адже незаконне заволодіння транспортними засобами, як і багато інших злочинів, завдають шкоди декільком групам суспільних відносин, тому це діяння посягає не лише на один об'єкт (громадський порядок, громадську безпеку чи безпеку руху механічних транспортних засобів). Професори М. Й. Коржанський з В.А. Мисливим приділяють увагу не лише безпосередньому, а й додатковий об'єкту. Вони зазначають, що «Основний безпосередній об'єкт цього злочину - безпека руху та експлуатації транспорту, додатковий - здоров'я, життя громадян та відносини власності». На мою думку досить логічною є думка В.І. Єгорова, який зазначає, що «головним безпосереднім об'єктом незаконного заволодіння транспортним є право власності, а додатковим - порядок використання транспорту як джерела підвищеної небезпеки» , адже право власності, на відміну від безпеки руху та експлуатації транспорту, порушується завжди, зокрема при пересуванні на них там, де відсутні інші транспортні засоби (у полі, лісі, безлюдних відкритих місцевостях), або при незаконному заволодінні транспортним засобом досвідченою особою, яка має кваліфікацію водія. Власник при цьому позбавляється можливості використовувати право власності, яке передбачено законом, тобто порушуються врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпоряджання майном (ст. 316, 317 ЦК України) [3]. На основі вищевикладеного вважаю за необхідне погодитись з думкою професора В.І. Єгорова, який доводить, що безпосереднім об'єктом злочину слід визначати не суспільні відносини у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, а суспільні відносини у сфері власності. Адже, наприклад, вряд чи можна погодитись, з тим, що незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене водієм-професіоналом у тверезому стані, який дотримується правил дорожнього руху, загрожує суспільним відносини у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту.

Незаконне заволодіння транспортним засобом завжди порушує права власника автотранспортного засобу щодо користування і розпоряджання майном, тобто посягає на основні складові права власності. При цьому, вчиняючи незаконне заволодіння транспортним засобом, винний усвідомлює порушення ним прав власника та незаконне використання чужого майна. Конституція України у п. 4 ст. 13 проголошує, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки . Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Актуальним є погляд Ю. Іванова, який вважає, що стаття, що регламентує відповідальність за незаконне заволодіння транспортними засобами має бути вміщено у ту главу КК України, яка встановлює відповідальність за посягання на власність. Треба врахувати специфічність предмета злочину - транспортний засіб як джерело підвищеної небезпеки, а також те, що це діяння спрямоване не лише на остаточне заволодіння цим засобом, так і на тимчасове його використання.

Норми кримінального законодавства, які встановлюють відповідальність за транспортні злочини, мають бланкетні диспозиції. При такому способі описування ознак злочину їх неможливо повністю визначити без глибокого вивчення нормативних актів, що належать до інших галузей права. Предмет злочинів неможливо визначити, якщо перед цим не звернутися до п. 13 Правил дорожнього руху ( затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306 і введені вдію з 1 січня 2002), де дано поняття механічного транспортного засобу. До останніх належать транспортні засоби, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми (крім транспортних засобів, робочий об'єм двигуна яких не перевищує 50 куб. см.), а також тролейбуси та інші транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт [3]. Мопеди та велосипеди з підвісним двигуном, з робочим об'ємом до 50 куб. см. не належать до механічних транспортних засобів і не реєструється у ДАІ. Більш детального роз'яснення щодо поняття «механічних транспортних засобів» у Правилах дорожнього руху нема. Але під «самохідними машинами» слід вважати пасажирські й вантажні трамваї та тролейбуси, а також шляхові, будівельні, збиральні, сільськогосподарські та спеціальні самохідні машини (екскаватори, грейдери, автокрани, автонавантажувачі тощо). Предметом цього злочину є транспортні засоби.

3. Об'єктивна сторона незаконного заволодіння транспортним засобом

незаконний заволодіння транспортний злочин право

Об'єктивна сторона злочину полягає у незаконному заволодінні транспортним засобом. Систематичний аналіз норм Особливої частини КК дає змогу виділити такі ознаки діяння при вчиненні цього злочину:

1) воно полягає лише в активній поведінці -- дії;

2) дія проявляється в отриманні можливості керувати таким транспортним засобом;

3) поведінка винного є незаконною, він не має ані дійсного, ані уявного права на транспортний засіб, заволодіння яким здійснює;

4) заволодіння транспортним засобом здійснюється без чітко вираженого і дійсного волевиявлення власника або законного користувача транспортного засобу. При цьому воля потерпілого або ігнорується (при таємному заволодінні), або подавляється (при застосуванні насильства або погрози його застосування), або ж фальсифікується (при заволодінні шляхом обману).

Поняття заволодіння транспортним засобом дано у п. 1 примітки до ст. 289. Із цієї примітки випливає, що способом такого заволодіння (протиправного вилучення) може бути будь-який (таємний, відкритий, обман тощо).

Закінченим злочин вважається з моменту, коли винний отримай можливість керувати транспортним засобом і здійснювати рух на ньому.

Об'єктивну сторону злочину складає сукупність двох взаємопов'язаних дій : самовільний незаконний захват транспортного засобу та рух на ньому. Способами захвата можуть бути досить різноманітними: таємний, відкритий, шляхом обману або зловживання довір'ям, із застосуванням насильства або погроз його застосування . Але мета при цьому завжди переслідується єдина - скористатися транспортним засобом всупереч волі власника.

Незаконне заволодіння транспортними засобами вважається закінченим коли на лице не лише захват транспортного засобу, але і використання його по цільовому призначенню, тобто, пересування на ньому. Моментом закінчення злочину є початок руху. Тривалість поїздки на кваліфікацію не впливає.

Але виникає питання можливо визнати незаконне заволодіння транспортними засобом випадки захвату транспортних засобів та їх пересування без увімкненого двигуна ( буксирування, штовхання ) ? В законі нічого не говориться. І все ж таки на думку багатьох вчених незаконне заволодіння транспортними засобами буде закін­ченим з моменту пересування транспортного засобу з місця де воно знаходилось незалежно від характеру та енергетичного джерела такого руху.

У судовій практиці іноді зустрічаються випадки коли особа після заволодіння транспортним засобом та поїздки на ньому повертає його на місце. Чи містять такі дії всі ознаки незаконне заволодіння транспортними засобами? Безумовно містить, адже цей склад є формальним, такі дії потрібно розглядати як закінчений незаконне заволодіння транспортними засобами транспортного засобу. Факт його добровільного повернення може бути врахований як пом'якшуюча обставина, але не виключаючи її.

Кримінально карним заволодіння транспортними засобом може бути визнано лише незаконне заволодіння транспортним засобом. Незаконність як ознака об'єктивної сторони злочину означає заволодіння чужім транспортним засобом. Воно є таким, якщо не є власністю винного, не знаходиться в його володінні не закріплено за ним по роботі, он не вправі ним розпоряджатись. Тобто не всяке самовільне використання транспортного засобу з метою поїздки може розглядатись як злочин. Якщо особа заволодіває транспортним засобом при наявності одного із зазначених ви­ще підстав то складу злочину не буде. Наприклад не буде злочину в діях водія, за яким закріплено транспортний засіб якщо він самовільно (без дозволу адміністрації) заволодіває ним для поїздки.

Незаконне заволодіння транспортними засобами транспортних засобів є формальним складом тому, що для визнання злочину не потрібно настання будь яких інших наслідків, окрім розглянутих.

4. Суб'єкт незаконного заволодіння транспортним засобом

Суб'єктом злочину є особа, яка не має права на користування транспортним засобом, щодо якого здійснюється незаконне заволодіння.

Суб'єктами цього злочину не можуть виступати:

а) водії транспортних засобів, закріплених за ними адміністрацією підприємств установ, організацій, в яких працюють такі водії;

б) особи, відповідальні за технічний стан та експлуатацію транспортних засобів, закріплених за ними (начальник колони, інженер з експлуатації);

в) особи, яким власник видав доручення на управління транспортним засобом;

г) співвласники транспортного засобу;

д) особи, які користуються транспортним засобом за згодою власника чи за­конного користувача, хоча б ця згода і не була належно оформлена. Кримінальній відповідальності за злочин, передбачений ч. 1 ст. 289, підлягають осудні особи, які досягли 16-річного, а за злочини, передбачені ч. 2 та 3 ст. 289,-- 14-річного віку.

В окремих випадках лише факт незаконного заволодіння транспортним засобом для поїздки ( проникнення в кабіну, спроба увімкнути двигун і т.і.), а також невдала спроба захоплення повинні розглядатися як замах на злочин. В ряді випадків можна казати про приготування до незаконне заволодіння транспортними. Воно буде мати місце коли дії направлені на підготовку до захоплення були примічені на стадії, наприклад, проникнення на територію автопідприємства або відкриття дверей гаража.

Але є одне виключення, якщо особа використовує без дозволу чужий транспортний засіб за обставин крайньої необхідності (наприклад, доставляння у лікарню хворого, який перебуває в небезпечному для життя стані, переслідування не­безпечного злочинця) не утворює даного складу злочину і не тягне за собою кримінальну відповідальність.

5. Суб'єктивна сторона незаконного заволодіння транспортним засобом

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. Особа розуміє, що протиправно заволодіває транспортним засобом, усвідомлює суспільну небезпеку цього діяння і бажає так діяти. Якщо особа допустила фактичну помилку і вважала, що завдяки його службовому стану або дружніх стосунків чи на правах родичів, він має право користуватися транспортними засобами, то відповідальність за цією статтею не наступає.

Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину є мета. Заволодіння може відбуватися з будь-якою метою: для привласнення транспортного засобу, для доставки вантажу, для того, щоб доїхати до певного місця, або навіть покататися, тощо.

Згідно з чинним законодавством метою вилучення транспортного засобу може бути наступне його обернення на свою користь або користь інших осіб. В Кримінальному кодексі 1960р. угон транспортних засобів міг вчинюватись без мети їх викрадення. Про наявність такої мети можуть свідчити: зміни зовнішнього вигляду транспортного засобу, заміна номерів кузова і головних агрегатів, підроблення документів тощо.

Проте вона в законі не конкретизована, чим підкреслюється, що змістом кримінально-правової заборони заволодіння транспортним засобом може бути як заволодіння ним з наміром ніколи не повертати його власникові (законному володільцю), так і з наміром використати його для проїзду у певний пункт або для прогулянки, а потім повернути власникові (законному володільцю) чи кинути на дорозі.

Винний усвідомлює суспільне небезпечний характер своїх дій і бажає їх вчинити. Про наявність умислу на викрадення транспортного засобу можуть свідчити зміна його кольору, встановлення додаткових приладів, заміна державних номерів, тривалий час експлуатації транспортного засобу тощо.

При розкраданні автомототранспортних засобів додаткової кваліфікації діяння за ст.289 не вимагається, оскільки незаконне заволодіння транспортними засобами у такому випадку є способом, обов'язковою складовою частиною розкрадання, без чого останнє неможливе.

6. Відмежування незаконного заволодіння транспортним засобом від суміжних злочинів

Статтею 289 КК України передбачена кримінальна відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом. У судово-слідчій практиці, при кваліфікації незаконного заволодіння транспортним засобом, іноді виникають проблеми відмежування його від самоправства, які ще не аналізувалися науковцями або такий аналіз здійснювався поверхнево, що не вирішувало проблем такого розмежування.

Доцільно розмежовувати незаконне заволодіння транспортним засобом та дії, пов'язані із самовільним використанням транспортних засобів, які належать державним або громадським організаціям, які повинні оцінюватись як самоправство, що тягне дисциплінарну відповідальність чи, коли такими діями було заподіяно істотної шкоди, - кримінальну за ст. 356 КК України («Самоправство»).

Труднощі в розмежуванні незаконного заволодіння та самоправства виникають тому, що в обох випадках особа навмисно порушує встановлений порядок використання чи здійснення певних правомочностей, з огляду на це, дії збігаються за об'єктивною стороною. Обидва вчинки мають характер самовільних, незаконних дій, однак у разі незаконного заволодіння транспортним засобом немає такої ознаки суб'єктивної сторони самоправства, як здійснення свого дійсного чи гаданого права. Незаконне заволодіння транспортним засобом здійснюється особою, яка в жодному разі (родинні чи службові відносини) не пов'язана з його власником, питання про наявність у її діях ознак злочину, передбаченого ст. 289 КК України, не викликає сумніву, позаяк така особа не має навіть здогадного права на використання цього транспортного засобу.

Труднощі у відмежуванні кримінально караного заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК України) від самоправства (ст. 356 КК України) виникають у разі самовільного використання засобів автотранспорту робітниками, які по роботі мають стосунок до експлуатації транспортних засобів відповідної організації. Питання частково торкається дій водіїв, механіків, автослюсарів, електриків, сторожів, службових осіб автогосподарства, інших державних або громадських організацій у разі самовільного використання ними в особистих цілях автотранспортних засобів, які належать вказаним організаціям .

Порівняльний аналіз ознак кримінально караного угону та самоправства засвідчує, що їх відмежування повинно проводитися за об'єктом посягання та за характером суспільної небезпечності дій, які утворюють об'єктивну сторону вказаних злочинів.

Під незаконним заволодінням слід розуміти, заволодіння транспортним засобом і поїздка на ньому. Незаконне заволодіння транспортним засобом, на відміну від самоправства, не потребує яких-небудь наслідків (заподіяння істотної шкоди державним або громадським інтересам чи правам та інтересам певних громадян, які охороняються законом).

При кримінально-правовому аналізі дій, пов'язаних із самовільним використанням транспортних засобів, необхідно брати до уваги особливості щодо стосунку конкретної особи до транспортного засобу.

Водій, за яким автомобіль закріплений по роботі, не може нести відповідальності за ст. 289 КК України. Вчинене за таких умов варто розглядати як самоправство, яке тягне дисциплінарну відповідальність, тому що такі дії, зазвичай, не спричиняють значної шкоди суспільним відносинам, які охороняються КК України.

Незаконний характер дій водія може бути спричинений фактом самовільного (без дозволу адміністрації) використання закріпленого за ним транспортного засобу. Згідно з чинними правилами, автомототранспортні й інші самохідні машини автопідприємств, інших державних або громадських організацій закріплюються за певними категоріями робітників, які мають право на їх управління та експлуатацію для виконання певних робіт. Персональне закріплення транспортних засобів за водіями на весь період їх роботи в організації здійснюється з метою встановлення контролю за використанням автотранспорту лише особою, за якою цей автотранспорт було закріплено. Коли ж водій, керуючи ввіреним йому державним або громадським транспортним засобом, ухиляється від маршруту чи використовує цей засіб на власний розсуд, то незаконного заволодіння немає, оскільки відсутнє заволодіння транспортним засобом. Самовільне використання водієм закріпленого за ним для роботи транспортного засобу не може розглядатись як вихід його з-під контролю. Контроль за використанням транспортного засобу з боку водія здійснюється з виконанням роботи, хоча й використовується він незаконно. Тож вчинене діяння потрібно розглядати як самоправство, що тягне дисциплінарну чи, при заподіянні істотної шкоди державним або громадським інтересам, - кримінальну відповідальність за ст. 356 КК України.

Коли водій здійснює протиправну спробу проникнути до гаража, де стоїть закріплений за ним транспортний засіб і незаконно його використовує, то, діяння треба також розглядати як самоправство. За завдану матеріальну шкоду (зламаний замок або зіпсовані двері гаража) водій повинен нести матеріальну та дисциплінарну відповідальність, відшкодувати завдані підприємству збитки.

Отже, логічно, що робітники автотранспортних підприємств можуть бути суб'єктами незаконного заволодіння за умови, якщо вони вчиняють заволодіння не закріплених за ними транспортних засобів, тобто це ті особи, за якими транспортні засоби не закріплені для виконання транспортних та інших робіт і які не мають права на їх використання (автослюсарі, механіки, диспетчери).

Робітники автогосподарств, за якими не закріплені транспортні засоби та які мають до них доступ, у разі самовільного використання цього транспорту для поїздки з корисливою метою, повинні нести відповідальність як за незаконне заволодіння транспортним засобом. Робітники автогосподарств, які виконують функції обслуговування, повинні нести відповідальність за кримінальним законодавством, адже вони порушують суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом, через відсутність у суб'єкта права з безпечного використання джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу.

За своїми повноваженнями та характером роботи вони не мають права на відповідальне використання транспорту в режимі руху.

Також потрібно кваліфікувати, як незаконне заволодіння, дії водіїв, які самовільно скористались автотранспортом, не закріпленим за ними, але належним тій організації, в котрій вони працюють. Це пояснюється тим, що правомочність водія контролювати використання у сфері руху автомобіля, що належить державній або громадській організації, поширюється лише на той транспортний засіб, який персонально закріплений за ним, беручи до уваги те, що він працює в цій організації. У решті випадків права на використання транспорту нічим не відрізняються від права таких робітників, як автослюсар, диспетчер та ін.

Не притягуються до кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом посадові особи, яким надано право оперативного управління та розпоряджання автопарком (начальники автопідприємств, головні інженери, головні механіки), та посадові особи, що мають безпосередній стосунок до оперативного управління транспортними засобами (прораби, керівники організацій і господарств, їх заступники), якщо вони використовують автотранспорт для своїх особистих потреб. Таке розв'язання цього питання обґрунтовується характером суспільної небезпечності розглядуваного злочину, пов'язаного з фактом виходу транспортного засобу з-під контролю правомочного суб'єкта. Правомочність посадових осіб щодо контролю за відповідальним використанням транспортних засобів, які належать державним або громадським організаціям, аналогічна правомочності власника індивідуального транспортного засобу чи водія, за яким автомашина закріплена у зв'язку з роботою. В діях вказаних осіб при незаконному використанні транспортного засобу для власних потреб немає складу незаконного заволодіння транспортним засобом. Вчинене повинно розглядатись як проступок (зловживання посадовим становищем) чи за наявності достатніх підстав кваліфікуватися за ст. 364 КК України. Вчинення таких дій посадовими особами, які не наділені правами оперативного регулювання транспортними засобами, потрібно кваліфікувати як незаконне заволодіння транспортним засобом.

Що ж до самовільного використання транспортного засобу близькими родичами власника чи особами, яким власник раніше довіряв свій транспортний засіб, якщо вони взяли його без дозволу, то кримінальна відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом не настає. В такому разі не буде відповідальності, з огляду на родинні зв'язки чи міжособисті взаємини, які склалися раніше, адже це дає підстави таким особам вважати свої дії правомірними.

7. Проблеми кваліфікації незаконного заволодіння транспортним засобом

Обставини, що впливають на кваліфікацію незаконного заволодіння транспортними засобами.

Кваліфікуючими ознаками незаконного заволодіння транспортним засобом є вчинення цього діяння:

1) за попередньою змовою групою осіб;

2) повторно;

3) у поєднанні з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, або погрозою застосування такого насильства;

4) з проникненням у приміщення чи інше сховище

5) завдання значної матеріальної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 289).

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його:

1) у поєднанні з насильством, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства;

2) організованою групою;

3) щодо транспортного засобу, вартість якого на момент заволодіння ним у двісті п'ятдесят разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Умовами спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 289, згідно з ч. 4 цієї статті, є:

1) вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом вперше. Ця ознака має місце, коли: а) такі дії раніше ніколи не вчинялися; б) сплив строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за раніше вчинене незаконне заволодіння транспортним засобом (відповідно до ч. 1 ст. 49 строк давності за дії, передбачені ч. 1 ст. 289, становить 5 років, ч. 2 ст. 289 -- 10 років, ч. З ст. 289 -- 15 років, за умови, що перебіг давності не переривався); в) судимість у особи, яка була засуджена за ст. 289, погашена або знята;

2) під час незаконного заволодіння транспортним засобом не були застосовані будь-яке насильство до потерпілого чи погроза такого насильства;

3) добровільна заява про вчинене правоохоронним органам, тобто заява, зроблена за власною волею, незалежно від мотивів і не у зв'язку з тим, що про вчинене стало відомо правоохоронним органам. Добровільною заява буде і тоді, коли особа зробила її під впливом своїх родичів чи близьких;

4) повернення транспортного засобу власникові. Видається, що така умова буде виконана і в тому випадку, коли транспортний засіб повернуто законному користувачеві, якщо він був вилучений у нього;

5) повне відшкодування завданих збитків. Збитки можуть бути відшкодовані як винним, так і іншими особами. Часткове відшкодування збитків не відповідає змісту цієї умови.

За наявності сукупності вказаних умов звільнення від кримінальної відповідальності є обов'язковим і безумовним.

Кримінальну відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом передбачено в ст. 289 Кримінального кодексу України (далі ­ КК).

Серед науковців, предметом дослідження яких було це посягання (В.А. Звіряка, Ю.Ф. Іванов, В.І. Касинюк, М.О. Свірін, В.М. Хомич [див.: 1? 2? 3? 4? 5] та ін.), немає одностайності щодо вирішення ряду питань, пов'язаних із кваліфікацією цього злочину. Не є однаковою й практика застосування відповідної кримінально-правової норми. Тому метою цієї статті є розв'язання деяких із цих проблем.

У п. 1 примітки до ст. 289 КК розкривається поняття незаконного заволодіння транспортним засобом, під яким розуміється "вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі". Це означає, що розглядуваний злочин може вчинятися з будь якою метою: доїхати до певного місця, доставити вантаж, з метою помсти, з корисливою метою тощо.

Проте на думку деяких криміналістів, скоєння розглядуваного злочину з метою обернення транспортного засобу на користь винного чи інших осіб потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 289 КК і статтею,яка передбачає відповідальність за крадіжку, грабіж, розбій тощо. У науці кримінального права розрізняють ідеальну та реальну сукупність злочинів. Вочевидь, у вищевказаному випадку йдеться про так

звану ідеальну сукупність злочинів, коли одним діянням особи вчинюється два більше злочинів. В.М. Кудрявцев відзначав, що для того, щоб вирішити питання, мала місце ідеальна сукупність чи єдиний злочин, необхідно передусім визначити, чи передбачаються об'єкт посягання та шкідливі наслідки, що настали або можуть настати, однією кримінально-правовою нормою [8, с. 247]. Якщо об'єкт посягання та наслідки злочинного діяння передбачені в одній кримінально-правовій нормі, то має місце єдиний злочин, а не ідеальна сукупність.

Незаконне заволодіння транспортним засобом посягає на відносини, що забезпечують безпеку дорожнього руху механічного транспорту, та на відносини власності на транспортний засіб. Шкідливі наслідки у вигляді обернення транспортного засобу на користь винного чи інших осіб повністю охоплюються складом цього злочину. Додатково кваліфікувати діяння ще й за статтями, які передбачають кримінальну відповідальність за злочини проти власності, не потрібно ­відносини власності на транспортний засіб вже поставлені під охорону ст. 289 КК України.

Однак це не виключає можливості ідеальної сукупності незаконного заволодіння транспортним засобом з іншими злочинами. На наш погляд, такі ситуації можливі, коли незаконне заволодіння транспортним засобом є способом вчинення іншого злочину, наприклад, викрадення вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів (ст. 262 КК), викрадення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 308 КК), що знаходяться в транспортному засобі, тощо.

В подібних випадках однією дією винного буде спричинено шкоду різним об'єктам: 1) відносинам, що забезпечують безпеку дорожнього руху механічного транспорту, та відносинам власності на транспортний засіб (ст. 289 КК)? 2) відносинам, що забезпечують громадську безпеку в сфері обернення вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв та радіоактивних матеріалів (ст. 262 КК), чи відносинам, що забезпечують контрольований обіг наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів (ст. 308 КК). Звісно, настають і різні шкідливі наслідки, які передбачені різними кримінально-правовими

нормами. Тому буде мати місце ідеальна сукупність злочинів.

Аналогічно повинні розцінюватися дії особи, яка незаконно заволоділа транспортним засобом з метою викрасти майно, що знаходиться в транспортному засобі. Стаття 289 КК не охороняє відносини власності на таке майно. Воно буде виступати предметом злочинів проти власності, кримінальна відповідальність за які передбачена в розділі VI КК України "Злочини проти власності". Коли умисел винного направлений і на заволодіння транспортним засобом, і на заволодіння матеріальними цінностями, які знаходяться в ньому, має місце ідеальна сукупність злочинів.

Якщо особа після незаконного заволодіння транспортним засобом з метою обернення його на свою чи інших осіб користь розукомплектовує його повністю або заволодіває його окремими частинами, скоєне повинно кваліфікуватися лише за ст. 289 КК України. Тому є помилковою кваліфікація Краматорським міським судом Донецької області за сукупністю ст. 289 та ст. 185 КК України дій П., який після незаконного заволодіння транспортним засобом з метою обернення його на свою користь зняв з нього автомобільну магнітолу, а потім продав транспортний засіб.

Інакше вирішувалось це питання за чинності ст. 2153 КК 1960 р., де говорилося про угон транспортних засобів без мети крадіжки. Викрадення окремих частин транспортного засобу після його угону кваліфікувалося за сукупністю злочинів ­ ст. 2153 і статтею, що передбачала відповідальність за злочин проти власності.

Звісно, може мати місце и реальна сукупність злочинів, коли винний різними самостійними діяннями вчиняє два або більше злочинів. Так, якщо особа незаконно заволоділа транспортним засобом з метою його тимчасового використання (наприклад, доїхати до певного місця), залишила його, а потім вирішила викрасти речі з транспортного засобу, вона повинна відповідати за незаконне заволодіння транспортним засобом та за крадіжку чужого майна. В її діях будуть ознаки цих двох окремих злочинів.

Певні труднощі виникають при кваліфікації незаконного заволодіння транспортним засобом, поєднаного з подальшим його знищенням чи пошкодженням.

На думку Ю. Панової, якщо після незаконного заволодіння транспортний засіб було умисно знищено чи пошкоджено винним, то незалежно від того, з якою метою скоєно таке незаконне заволодіння, вчинене повинно кваліфікуватися за сукупністю злочинів: розкрадання чи угон транспортного засобу без мети розкрадання та умисне знищення чи пошкодження майна (ст. 166 КК Російської Федерації передбачає відповідальність за протиправне заволодіння автомобілем чи іншим транспортним засобом без мети розкрадання). О.І. Бойцов вважає, що транспортний засіб при його викраденні чи тимчасовому заволодінні не може бути предметом умисного знищення чи пошкодження майна.

Свою позицію він пояснює тим, що незаконне заволодіння транспортним засобом включає не тільки саме заволодіння, але й наступне використання та розпорядження злочинно здобутим транспортним засобом як зі своїм власним. Притягати винного до кримінальної відповідальності ще й за його знищення чи пошкодження не потрібно, тому що це буде суперечити принципу non bis idem.

Треба погодитися з О.І. Бойцовим, що сукупності злочинів за наявності мети обернення транспортного засобу на користь винного чи інших осіб не буде. Проте не можна погодитись з такою ж кваліфікацією при тимчасовому незаконному заволодінні транспортним засобом (з метою покататися, перевезти вантаж тощо). Тим більше, що сам О.І. Бойцов вважає, що при неправомірному заволодінні транспортним засобом

без мети розкрадання (ст. 166 КК Російської Федерації) винний посягає лише на право користування ним, а не на право власності на транспортний засіб у повному обсязі. Тому вважаємо, що незаконне заволодіння транспортним засобом з іншою, ніж його обернення, метою, і його подальше знищення чи пошкодження повинно кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст. 289 і 194 КК України.

Кваліфікація скоєного лише за ст. 194 КК України також буде недостатньою. На відміну від злочинів проти власності, незаконне заволодіння транспортним засобом посягає не тільки на відносини власності, а и на безпеку дорожнього руху механічного транспорту. У випадках, коли винна особа заволодіває чужим майном не з корисливою метою, а з метою його пошкодження чи знищення, діяння кваліфікується тільки як умисне знищення чи пошкодження майна. Кваліфікувати його ще й за статтями, які передбачають відповідальність за корисливі злочини проти власності, пов'язані з оберненням майна на користь винного чи інших осіб, невірно, оскільки відсутній склад відповідного злочину. Особа в цьому разі не ставить за мету протиправне збагачення. При незаконному ж заволодінні транспортним засобом з такою метою шкода спричиняється ще и безпеці дорожнього руху механічного транспорту, що повинно знайти відображення в кваліфікації. Отже, в подібному випадку дії винного потрібно кваліфікувати за ст. 289 та за ст. 194 КК України. Так, Дзержинський районний уд м. Харкова вірно кваліфікував за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст. 289 та 194 КК України, дії Т., який незаконно заволодів автомобілем ЗАЗ метою покататися, після чого приїхав до ріки, і, щоб приховати вчинений злочин, облив бензином транспортний засіб і підпалив його, внаслідок чого автомобіль було знищено.

Коли відносно знищення транспортного засобу буде встановлено необережну форму вини, кваліфікувати діяння винного за ст. 289 та за ст. 196 КК України (необережне знищення чи пошкодження майна) можливо тільки за наявності передбачених в ст. 196 КК наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень чи загибелі людей, оскільки вони не охоплюються ст. 289 КК.

У зв'язку з цим становить інтерес кримінальна справа № 1­96, розглянута Ленінським районним судом м. Донецька у 2005 році [13]. Згідно з матеріалами справи, М. незаконно заволодів транспортним засобом з метою покататися. Коли стало закінчуватися пальне, винний заїхав до себе додому, взяв там каністру з бензином, яку поклав на заднє сидіння транспортного засобу, та поїхав кататися далі.

Через деякий час М. зупинив автомобіль, після чого вийшов з нього, щоб попалити. Іскра від сигарети потрапила на каністру з бензином, внаслідок чого сталося запалення транспортного засобу, який в результаті було знищено.

Суд кваліфікував дії М. тільки за ст. 289 КК України. Якщо ж внаслідок таких дій настали б тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей (наприклад, тих, хто в цьому випадку міг знаходитися в автомобілі), кваліфікувати скоєне потрібно було б додатково і за ст. 196 КК України.

Проте у разі, коли подібні наслідки настають у результаті порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керувала транспортним засобом, дії винного повинні кваліфікуватися за ст.ст. 289 та 286 КК України.

Размещено на Allbest.ru