Інтелектуальна власність

Размещено на http://www.allbest.ru/

СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ

Контрольна робота

«Інтелектуальна власність»

Черкаси, 2010

Зміст

Вступ

1. Система джерел авторського права в Україні

1.1 Конституція України, кодекси України

1.2 Закон України «Про авторське право та суміжні права»

1.3 Положення авторського права в інших законодавчих актах України

2. Авторське право і суміжні права

2.1 Об'єкти авторського права

2.2 Суб'єкти авторського права

2.3 Суміжні права

2.4 Суб'єкти суміжних прав

3. Цивільно-правові засоби захисту авторських і суміжних прав

Вступ

Метою цієї роботи є розкриття поняття і джерел авторського права, висвітлення об'єктів авторського права та суб'єктів авторських відносин.

Авторське право регулює відносини суспільства з невеликим, але важливим його сегментом, діяльність якого спрямована на розвиток технічного прогресу й культури. Завдання авторського права полягає в тому, щоб належним чином поєднувати автора й суспільства, для того, щоб з однієї сторони стимулювати належним чином творчу діяльність авторів, а з іншої сторони забезпечити збільшення духовних цінностей, якими розташовує суспільство, знімаючи надмірні обмеження в доступі до цих цінностей.

Законодавство України про авторське право і суміжні права базується на Конституції України (254к/96-ВР) і складається з відповідних норм Цивільного кодексу України (1540-06), цього Закону, законів України "Про власність" (697-12), "Про кінематографію" (9/98-ВР), "Про телебачення і радіомовлення" (3759-12), "Про видавничу справу" (318/97-ВР), "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм" (1587-14) та інших законів України, що охороняють особисті немайнові права та майнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав.

1. Система джерел авторського права в Україні

1.1 Конституція України, кодекси України

авторський право закон майновий

Авторське право становить собою не розрізнену сукупність чинних на певний момент часу нормативних актів, а цілісну систему. Це положення переконливо підтверджує, наприклад, законодавство України.

Конституція України відносить авторське право до прав, свобод та обов'язків людини і громадянина (ст. 54).

Праву інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторському праву) присвячена глава 36 ЦК (статті 433-448), до якої увійшли положення про:

* об'єкти авторського права;

* твори, які не є об'єктами авторського права;

* суб'єкти авторського права, співавторство;

* виникнення авторського права;

* особисті немайнові права автора;

* забезпечення недоторканності твору;

* майнові права інтелектуальної власності на твір;

* використання твору; опублікування твору (випуск твору у світ);

* використання твору за згодою автора;

* випадки правомірного використання твору без згоди автора;

* право автора на винагороду за використання його твору;

* строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір;

* правові наслідки закінчення строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір;

* право автора на частку від суми продажу оригіналу твору.

Авторське право розглядають як складову частину цивільного права, хоча авторські відносини і регулює спеціальний закон. З цього принципового положення випливає важливий висновок: до авторських відносин застосовують і ті правила, які мають загальний характер та покликані регулювати цивільно-правові відносини.

До авторського законодавства входять окремі статті кодексів, присвячених загалом регулюванню інших суспільних відносин. Сюди, зокрема, відносять ст.179 Кримінального кодексу України, статті 512, 1646,1647,1648 Кодексу України про адміністративні правопорушення, які передбачають кримінальну й адміністративну відповідальність за порушення авторських і суміжних прав.

1.2 Закон України «Про авторське право та суміжні права»

Узагальнюючим документом є Закон України від 23 грудня 1993 р. «Про авторське право і суміжні права» (зі змінами та доповненнями). Закон ґрунтований на міжнародних нормах використання творів, враховує сучасні тенденції правового регулювання як традиційних, так і нових об'єктів авторського права - наприклад, комп'ютерних програм, баз даних. До мінімуму зведено випадки без договірного використання творів. Уперше передбачено охорону суміжних прав. Йдеться про охорону прав тих, хто доносить створене авторами до публіки: виконавців, виробників фонограм і відеограм, організацій телерадіомовлення.

Закон складається з шести розділів.

Розділ І «Загальні положення» - розкриває основні поняття, використані в Законі (ст. 1), склад українського законодавства про авторське право і суміжні права (ст. 2), визначає сферу дії Закону (ст. 3), повноваження установи у сфері охорони авторського права та суміжних прав (ст. 4), застосування правил міжнародного договору (ст. 5), а також права іноземних осіб та осіб без громадянства (ст. 6).

У розділі II «Авторське право», якому відведено особливе місце в Законі, визначені суб'єкти й об'єкти авторського права, а також об'єкти, які не охороняють (статті 7-9), розглянуто питання охорони авторського права на частину твору (ст. 9), виникнення та здійснення авторського права (ст. 10), авторського права та права власності на матеріальний об'єкт, у якому втілено твір (ст. 12), співавторства (ст. 13). Детально окреслені особисті немайнові та майнові права автора (статті 14,15), авторське право на службові, аудіовізуальні твори, комп'ютерні програми, збірники та інші складені твори, авторські права перекладачів і авторів інших похідних творів (статті 16-20), перелічено випадки вільного використання об'єктів авторського права (статті 21-25), розкрито право доступу до твору образотворчого мистецтва та право слідування (статті 26-27), визначено строк дії авторського права, механізм переходу авторського права у спадщину і переходу творів у суспільне надбання (статті 28-30), а також способи передання майнових прав (статті 31-34).

Розділ ІІІ «Суміжні права» має аналогічну структуру: спочатку визначені об'єкти та суб'єкти суміжних прав, охарактеризовано процес виникнення та процедуру здійснення суміжних прав (статті 35-37), потім розкрито самі права й обмеження сфери їхньої дії (статті 38-43), нарешті, визначено строк дії суміжних прав (ст. 44).

Розділ IV Закону «Управління майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав» присвячений способам управління майновими правами (ст. 45), управлінню майновими правами через повіреного (ст. 46), забезпеченню колективного управління майновими правами (ст. 47), діяльності організацій колективного управління (статті 48-49).

Розділ V Закону «Захист авторського права і суміжних прав» містить норми, що розкривають поняття порушення авторського права та суміжних прав (ст. 50), а також порядок, способи їхнього захисту та забезпечення реалізації відповідних способів (статті 51-53).

Прикінцеві положення Закону встановлюють, що:

* починаючи з дня набрання чинності Законом відповідні строки охорони авторського права застосовують у тих випадках, коли 50-річний строк дії авторського права по смерті автора не вичерпано до дня набрання чинності цим Законом;

* Закон застосовують до виконань і фонограм, створених чи вперше опублікованих до дня набрання чинності цим Законом, якщо на цей день не минуло 50 років після їх першого запису або опублікування;

* об'єкти авторського права і суміжних прав, що є предметом міжнародного договору (до якого Україна приєдналася, а Верховна Рада дала згоду на його обов'язковість) і створені чи вперше опубліковані до дня набрання чинності цим Законом, підлягають захисту за цим Законом від дня набрання ним чинності, якщо на цей день зазначені об'єкти не стали суспільним надбанням у країні походження у зв'язку із закінченням строку їхньої охорони в цій країні.

Структура Закону дає змогу легко орієнтуватися у правовому матеріалі, практично виключає дублювання норм і послідовно розкриває всі основні аспекти правового регулювання в зазначеній сфері.

За своєю юридичною природою Закон України «Про авторське право і суміжні права» має багатогалузевий характер, будучи частиною українського цивільного законодавства. Норми іншої галузевої приналежності в Законі практично не представлені. Винятки становлять норми посилання на кримінальне й адміністративне законодавство (ст. 51). Ця обставина, безумовно, забезпечує цілісність Закону та взаємоузгодженість його норм.

1.3 Положення авторського права в інших законодавчих актах України

На розвиток законодавства України про авторське право та суміжні права, виконання міжнародних зобов'язань України щодо захисту інтересів осіб, які мають ці права, захист прав та інтересів осіб, які займаються розповсюдженням примірників об'єктів авторського права і суміжних прав, та споживачів спрямований Закон України від 23 березня 2000 р. «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних» у редакції від 10 липня 2003 р.

Праву інтелектуальної власності присвячена ст. 9 Основ законодавства про культуру від 14 лютого 1992 р. Авторське право телерадіоорганізацій визначене в ст. 36 Закону України від 21 грудня 1993 р. «Про телебачення і радіомовлення». Дотримання норм авторського права є обов'язком видавців згідно із Законом України від 5 червня 1997 р. «Про видавничу справу». Відповідно до Закону України від 7 жовтня 1997 р. «Про професійних творчих працівників і творчі спілки» держава гарантує професійний і соціальний захист членам творчих спілок, захист їхніх авторських прав. Відносини, що виникають у процесі виробництва і використання фільму як об'єкта авторського права, регулює Закон України від 13 січня 1998 р. «Про кінематографію». Авторському праву на твори архітектури присвячено розділ IV Закону України від 20 травня 1998 р. «Про архітектурну діяльність».

2. Авторське право і суміжні права

2.1 Об'єкти авторського права

Це твори літератури, мистецтва і науки, що задовольняють таким вимогам:

По-перше, твір винний бути творчим. Творчість - це інтелектуальна робота, спрямована на створення чогось нового. Творчий характер твору означає, що воно є новим у порівнянні з раніше відомими. Новизна може висловитися як в новому змісті, так і в новій формі. Для об'єктів авторського права істотне значення має як новизна змісту, так і новизна форми.

Нова форма відображення відомого змісту характеризує твір як щось творче і спричиняє визнання його об'єктом авторського права. Історія літератури і мистецтва знає чимало цьому прикладів: Шекспир брав теми для ряду своїх транедій із творів античних грецьких авторів, Стендаль широко використовував для своїх новел італійські середньовічні хроніки, біблійні сюжети знайшли відображення на полотнах багатьох великих живописців і т.д.

Іншою ознакою об'єкта авторського права є об'єктивна виразність - об'єкт повинний існувати в якийсь формі, доступної для сприйняття іншими людьми. Якщо ідеї, думки, образи автора не одержали вираження поза його свідомістю - немає об'єкта авторського права. З історії вітчизняної музики відомо, що композитор М. И. Глінка, що написав дві геніальні опери «Іван Сусанін» і «Руслан і Людмила», склав третю оперу, що він назвав «Двумужница». Глинка говорив: «Опера в мене вся тут, у голові, дайте мені лібретиста, і через місяць опера буде готова». Не знайшовши лібретиста і захворівши, Глінка поїхав у Німеччину, «на води» - лікуватися де помер, і в такий спосіб ця опера не побачила світу. Для визнання твору об'єктом авторського права достатньо двох названих ознак.

Не має значення, обнародуване воно або ні. Твір стає об'єктом авторського права з моменту його створення в якийсь звичайній формі. Не потрібно офіційного оформлення цих творів. Не має значення серйозність і призначення твору.

Не має значення зовнішня форма його вираження.

Відповідно до ст. 5 Закону «Про авторське право і суміжні права» об'єктами його охорони є такі твори в області науки, літератури і мистецтва:

1) літературні, письмові твори белетристичного, наукового, технічного або практичного характеру (книги, брошури, статті, комп'ютерні програми тощо);

2) виступи, лекції, промови, проповіді й інші усні твори;

3) музичні твори з текстом і без тексту;

4) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні й інші твори, створені для сценічного показу;

5) аудіовізуальні твори;

6) скульптури, картини, малюнки, гравюри, літографії й інші твори образотворчого мистецтва;

7) твори архітектури;

/> 8) фотографії;

9) твори прикладного мистецтва, якщо вони не охороняються спеціальним законом про промислову власність;

10) ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, архітектури й інших областей науки;

11) сценічні опрацювання творів, зазначених у підпунктах 1 дійсної статті, і опрацювання фольклору, придатні для сценічного показу;

12) переклади, адаптації, аранжування, інші переробки творів і опрацювання фольклору (похідні твори) без заподіяння збитку охороні оригінальних творів, на підставі яких створені похідні твори;

13) збірники творів, збірники опрацювань фольклору, енциклопедії й антології, збірники звичайних даних, інші складові твору, за умови, що вони є результатом творчої роботи з добору, координації або упорядкуванню змісту без заподіяння збитку охороні вхідних у них творів.

Не є об'єктами авторського права :

1) офіційні документи (тексти законів і інших правових актів, рішення судів і т.п.);

2) державна символіка (прапор, герб, ордена і т. п.);

3) твори народної творчості;

4) повідомлення про події і факти, що мають офіційний інформаційний характер.

2.2 Суб'єкти авторського права

Суб'єкти авторських і суміжних прав підрозділяються на дві групи:

1) суб'єкти з початковими правами (автори, виконавці, виробники фонограм, організації віщання);

2) правонаступники (спадкоємці, організації-правонаступники, держава).

Автор - головний суб'єкт авторського права. Це фізична особа, творчою працею якої створений твір, що є об'єктом авторського права. Не має значення його дієздатність. Моментом виникнення авторського права є завершення створення твору, без офіційного оформлення авторства, незалежно від опублікування. Для виникнення і здійснення авторського права не потрібно реєстрації твору, або іншого спеціального оформлення, або дотримання яких-небудь формальностей.

Суб'єктами авторського права можуть бути як громадяни України, так і іноземці. Іноземні громадяни - автори користуються захистом авторського законодавства в Україні якщо створені ними твори знаходяться в якийсь об'єктивній формі на території України, а якщо ні - то відповідно до міжнародних договорів України і спільних конвенцій по авторському праву (Женевської, Бернської). Суб'єктами авторського права можуть бути співавтори, якщо твір створений спільною творчою працею двох або більш осіб. Розрізняються два види співавторства :

1) твір являє собою одне нерозривне ціле (наприклад, «Золоте теля», «Дванадцять стільців» Ільфа і Петрова);

2) твір складається 16 частин, кожна з який виконана визначеним співавтором і може мати самостійне значення (наприклад, підручник, написаний колективом авторів, кожний із яких написав окремі глави).

Суб'єктами авторського права є правонаступники автора - спадкоємці, контрагенти по авторських договорах, до них переходять деякі авторські права.

Авторські права підрозділяються на особисті і майнові.

Особисті немайнові права - це право авторства, право на авторське ім'я, право на захист твору від усяких перекручувань і зазіхань, право опублікування твору (обнародування).

Особисті немайнові права - право авторства, право на ім'я і право на захист твору і репутації автора безстроково. Ці права не переходять у спадщину. Але спадкоємці можуть здійснювати захист цих прав, і ці правомочності спадкоємців строками не обмежуються.

Особисті (немайнові) права автора закріплені в ст. 13 Закону «Про авторське право і суміжні права» і полягають у тому, щоб:

1) вимагати визнання свого авторства, нагадування його імені в зв'язку з використанням твору, якщо це можливо;

2) забороняти згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитися анонімним;

3) вибирати псевдонім (вигадане ім'я) у зв'язку з використанням твору;

4) протидіяти будь-якому перекрученню або іншій зміні твору або будь-якому іншому зазіханню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора; право на обнародування твору.

Майнові права - це виключні права на використання твору, тобто право відтворювати його, поширювати, привселюдно показувати, привселюдно виконувати, повідомляти для загального відання в ефір або по кабельній мережі, перекладати тощо, а також одержувати авторську винагороду. Розмір винагороди встановлюється договорами, а в законі визначаються лише мінімальні ставки.

Майнові права автора перераховані в ст. 14 зазначеного Закону, де передбачається, що автору або іншій особі, що має авторське право, належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом, зокрема йому належить виключне право дозволяти або забороняти:

1) відтворення творів;

2) привселюдне виконання і привселюдне розголошення творів;

3) привселюдний показ;

4) будь-яке повторне привселюдне розголошення в ефірі або по кабельній мережі уже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією;

5) переклади творів;

6) переробки, адаптації, аранжування й інші подібні зміни творів;

7) поширення творів шляхом продажі, відчуження іншими засобами або шляхом здавання в найм або в прокат і іншу передачу до першого продажу примірників твору; здавання в найм після першого продажу, відчуження іншими засобами примірників аудіовізуальних творів, музичних творів, у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, що читається машиною;

8) імпорт екземплярів творів.

Автори творів образотворчого мистецтва крім названих мають додаткові права (якщо твір став власністю іншої особи). Це:

1) право доступу - можливість відтворювати свій твір

2) право проходження, що означає, що при перепродажі творів образотворчого мистецтва його автор має право на винагороду від продавця у вигляді визначеного відсотка від перепродажної ціни.

Цей перелік не є вичерпним, зокрема виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва містять у собі і право участі в практичній реалізації проектів цих творів.

Майнові права авторів переходять у спадщину.

Охорона прав авторів діє в строки, установлені ст.24 Закону «Про авторське право і суміжні права». По загальному правилу, охорона, надана дійсним Законом, діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті. Строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя і 50 років після смерті останнього автора.

Для творів, обнародуваних анонімно або під псевдонімом, строк охорони минає через 50 років після того, як твір був обнародуваний. Якщо узятий автором псевдонім не викликає сумніву у відношенні особистості автора або якщо автор твору, обнародуваного анонімно або під псевдонімом, розкриє свою особистість протягом 50 років, то застосовуються загальні правила о термінах охорони. Термін охорони творів посмертно реабілітованих авторів діє протягом 50 років після їхньої реабілітації . Авторське право на твір, опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 50 років від дати його правомірного опублікування. Дія строку охорони починається з 1 січня року, що іде за роком, у якому мали місце вищевказані юридичні факти. Право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекручуванню, спотворюванню або іншому змінюванню твору або якому-небудь іншому зазіханню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора, охороняються безстроково.

Після закінчення терміна дії авторського права твір стає суспільним надбанням. Такі твори можуть вільно використовуватися будь-якою особою (не треба запитувати дозволу, наприклад, на його відтворення, постановку і т.д.) і без виплати авторської винагороди. Проте при цьому повинні дотримуватися виняткові безстрокові права авторів - право авторства, право на авторське ім'я, право на захист твору і репутації автора (право на недоторканність твору).

Вільне використання авторських прав у деяких випадках, що допускаються законом, можливо і при житті автора - при цитуванні, використанні в навчальних цілях у якості ілюстрацій, при відтворенні в засобах масової інформації для загального розголосу статей по поточних економічних, політичних, соціальних, релігійних питаннях, використання привселюдно вимовлених політичних промов, виступів, доповідей і в інших випадках. При цьому повинні дотримуватися такі умови:

1) це можливо тільки у випадках, зазначених у законі ;

2) тільки у відношенні правомірно опублікованих творів;

1) з обов'язковим зазначенням імені автора ;

2) з зазначенням джерела (видання) ;

5) із дотриманням недоторканності твору.

Поряд з авторськими правами названий Закон докладно регулює відносини в сфері суміжних прав. Подібну назву ці права одержали тому, що особи, володіючі ними, творчо використовують створені іншими особами твори, і вони не розглядаються як автори виконуваних чи записуваних і відтворюваних творів. Об'єктом для їхніх прав слугує саме виконання або звуко- і відеозапис. Тому в порівнянні з авторськими ці права носять у визначеній мірі обмежений характер і зводяться по суті до дозволу (згоди) на відтворення (використання) і вимозі відповідної оплати.

Відповідно до ст. 31 Закону «Про авторське право і суміжні права» виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів творів що виконуються. Виробники фонограм і організації віщання повинні дотримуватись, творчо використовати створені іншими особами твори, і вони не розглядаються як автори виконуваних чи записуваних і відтворених ними творів. Об'єктом для їх прав служить саме виконання або звуко- і відеозапис. Тому в порівнянні з авторськими ці права носять у визначеній мірі обмежений характер і зводяться по суті до дозволу (згоді) на відтворення (використання) і вимозі відповідної оплати.

Відповідно до ст. 31 Закону «Про авторське право і суміжні права» виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів творів що виконуються. Виробники фонограм і організації віщання повинні додержуватися права авторів і виконавців. Організації віщання повинні додержуватися права авторів, виконавців і виробників фонограм.

2.3 Суміжні права

Це права виконавців, виробників фонограм і організацій радио- і телемовлення.

Вони є суміжними стосовно авторських прав, тобто це права близькі, що примикають, пов'язані з авторськими. Їхня роль свого роду посередницька - між авторами і широкою аудиторією. Водночас вони є вторинними стосовно авторських прав, тому що забезпечують використання творів авторів. Суміжні права забезпечують захист творчої праці осіб, що доводять твори авторів до широкої аудиторії, від нелегального використання результатів їхньої роботи.

Специфіка суміжних прав:

1) вони пов'язані з використанням певних технічних пристроїв (тому вони з'явилися лише в XX сторіччі, із розвитком технічного прогресу - винаходу звуко- і відеозапису, радіо, кіно, телебачення, штучних супутників);

2) об'єкти суміжних прав закріплюються на матеріальних носіях (наприклад, наявність запису виконання на магнітних плівках, касетах, видеоплівках);

3) здійснювати виконання, можливо повторно, нескінченно, перед практично необмеженою аудиторією і без живої участі самого виконавця.

2.4 Суб'єкти суміжних прав

Суб'єктами суміжних прав являються:

1) виконавці (актори, музиканти, режисери, диригенти і т.д.) ;

2) виробники фонограм (особи, котрі першими виконали звуковий запис виконання) ;

3) організації ефірного або кабельного віщання (ті, що самі або за замовленням створили передачу і за рахунок яких створена передача).

Суб'єкти суміжних прав повинні мати договір з автором твору, а виробники фонограм і організації ефірного і кабельного віщання - ще й договір з виконавцем. Всі суб'єкти суміжних прав мають виключне право на використання твору (виконання, постановки, фонограми, передачі). Це означає, що інші особи повинні одержувати дозвіл на первинний запис виконання, постановки, передачу в ефір або по кабельній мережі від суб'єктів цих прав. Вони дають також дозвіл на відтворення фонограми, додатки до неї, переробку і ряд інших дій. Суб'єкти суміжних прав мають також право на винагороду. Ці права регулюються за допомогою договорів із користувачами, а збір і виплата винагороди - спеціальними організаціями, що керують суміжними правами, які створюються їхніми суб'єктами. Термін дії суміжних прав - 50 років.

Винятками є випадки, коли припускається використання записів виконання, постановок, фонограм, програм передач транслюючих організацій без одержання дозволу (без згоди) їхніх суб'єктів. Це допускається при:

1) використанні винятково з метою навчання і наукового дослідження;

2) для цитування у формі невеликих уривків в інформаційних цілях ;

3) включення в огляд про поточні події невеликих уривків; використання в особистих цілях.

3. Цивільно-правові засоби захисту авторських і суміжних прав

До загальногромадянських засобів відносяться :

1) визнання права;

2) відновлення права;

3) припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

4) відшкодування збитків;

5) визнання угоди (договору) недійсним;

6) стягнення особливої неустойки при невчасній оплаті.

Особливі (додаткові) засоби захисту, передбачені спеціальним (авторським) законодавством :

1) стягнення прибутку, отриманого порушником внаслідок порушення авторських або суміжних прав;

2) виплата компенсації в сумі від 10 до 50 тис. мінімальних розмірів оплати праці (конкретний розмір визначається судом).

Будь-який з цих заходів потерпілий вибирає сам, але замість відшкодування збитків. Терміни охорони суміжних прав встановлені ст.38 даного Закону. Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років після першої фіксації виконання або постановки. Особисті права виконавців охороняються безстроково.

Права виробників фонограм охороняються протягом 50 років після першого опублікування фонограми, а якщо вона не була опублікована, то протягом 50 років після першої фіксації звукового запису.

Організації ефірного віщання користуються зазначеними правами протягом 50 років після першої передачі в ефір або по кабельній мережі.

Перераховані терміни починають стікати з 1 січня року, що слідує за роком, у якому мали місце дані юридичні факти.

До спадкоємців виконавця і правонаступникам виробників фонограм і організацій віщання переходить право дозволяти або забороняти використання виконання, фонограми, передача в ефір і по кабельній мережі, а також право на одержання винагороди в період частини терміну, що залишилася.

Виникнення і здійснення авторських і суміжних прав не потребує виконання яких-небудь формальностей (ст. 19, 31 Закону «Про авторське право і суміжні права»), оскільки тут охороняється насамперед форма твору, і для визнання творчого твору об'єктом авторського або суміжного права достатньо вираження його в будь-який об'єктивній формі, що дозволяє відтворювати результат творчості.

У цьому складається їхня відмінність від інших об'єктів інтелектуальної власності, охорона яких припускає дотримання спеціального порядку визначення пріоритету, перевірку новизни і встановлення особливого режиму використання. Тому термін «промислова власність» рекомендується можливим для вживання в двох значеннях: у вузькому значенні, коли в це поняття включається право на винахід, корисну модель і промисловий зразок (патентне право), і в широкому значенні, тобто усі види інтелектуальної власності, за винятком авторських і суміжних прав, як-от всі ті, що підпадають під охорону після попереднього формального закріплення пріоритету.

Висновки

В контрольній роботі ми дізнались про особливості і види договірних відносин у галузі реалізації результатів творчої діяльності, визначили поняття і види авторських договорів та їх зміст.

Отже, авторське право - сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів літератури, мистецтва й науки.

Недосконалість законодавства, яке регулює відносини в сфері авторського права створює деякі проблеми для авторів творів, це може завдати матеріальної та моральної шкоди.

Очевидно те, що значення і роль об'єктів авторського права для соціально-економічного прогресу суспільства важко переоцінити, швидше навпаки. Там де належним чином сприяють інтелектуальній діяльності, досягається високий рівень добробуту народу. Світовий досвід свідчить: прогресу досягають там, де цінують інтелектуальну діяльність і вміло використовують її здобутки.

Проблема полягає також і в тому, що мало одержати бажані результати творчої діяльності, їх ще треба раціонально використати, а це не легше ніж їх створити.

Наша країна має досить потужний інтелектуальний потенціал, на її рахунку багато досягнень світового рівня, але здебільшого ці досягнення не були раціонально спрямовані на користь нашого народу.

Література

1. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 4 лютого 1994 р. зі змінами та доповненнями.

2. Конституція України.

3. Постанова Кабінет Міністрів України №784 «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» від 18 листопада 1994 р.

4. Цивільний процесуальний кодекс України

5. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. Практика судів України в цивільних справах. Шевчук П.І., Ярема А.Г., Девиденко Г.І., -- К.: ЮРІНКОМ -- 1995.

6. Захист цивільних справ у суді. Посібник / Укладачі В.В.Комаров, В.А. Бігун, П.І. Радченко. За ред. В.В. Комарова. -- Х.: Основа, 1995. -- 256 с.

7. Кузнєцов Ю. М. Патентознавство та авторське право: Підручник для внз / Нац. техн. ун-т України "КПІ". -- К.: Кондор, 2007. -- 428 c.: iл.

8. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. -- К.: Вентурі., 1997. -- 544 с.

Размещено на Allbest.ru