Спеціальні (міжгалузеві) принципи закріплені в КПК України і мають на меті регулювати процесуальну діяльність при розкритті, розслідуванні та вирішенні кримінальних справ. Ці принципи не суперечать Конституції, а отже, і конституційним принципам. Найважливіший серед них: принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин кримінальної справи. Відповідно до ст. 22 КПК України, суд, слідчий, органи дізнання, прокурор зобов'язані всебічно, повно й об'єктивно досліджувати всі обставини справи. Всебічність, повнота та об'єктивність дослідження обставин справи-невід'ємна умова встановлення істини у кримінальній справі [12, С.9]. Всебічність дослідження обставин справи означає, що слідчий, особа, яка провадить дізнання, зобов'язані висунути та старанно перевірити всі можливі версії, що випливають з обставин справи: про характер злочину та особу, яка його вчинила; дослідити всі аспекти справи, що розслідується. Повнота дослідження обставин кримінальної справи означає встановлення всіх обставин, що належать до предмета доказування у кримінальній справі. Об'єктивність дослідження означає неупередженість осіб, котрі провадять розслідування або судовий розгляд справи, встановлення і перевірку обставин, які обвинувачують особу у вчиненні злочину, так і тих, що її виправдовують, а також тих обставин, які пом'якшують чи обтяжують відповідальність. Порушення принципу всебічності, повноти та об'єктивності тягне за собою процесуальні наслідки: направлення на додаткове розслідування; закриття провадження у справі; винесення виправдовувального вироку; скасування вироку в апеляційній та касаційній інстанціях тощо.

Принцип змагальності. Принцип змагальності сторін -- це правове положення, згідно з яким двом рівноправним сторонам (обвинувачення і захисту) забезпечується можливість брати активну участь у дослідженні обставин кримінальної справи перед незалежним арбітром -- судом, який не може здійснювати інших функцій, окрім функції правосуддя. Принцип змагальності складається із окремих правових положень, одні з яких мають загальний для всієї процесуальної системи характер, інші -- стосуються досудового провадження або провадження у судових стадіях [13, С.28].

Принцип диспозитивності. Принцип диспозитивності -- це правове положення, згідно з яким суб'єктам кримінального процесу надано і забезпечено можливість вільно в межах закону обирати способи поведінки для захисту своїх кримінально-правових і процесуальних прав, а також впливати на хід і результати кримінально-процесуальної діяльності, головним призначенням якого є забезпечення гнучкості та повноти захисту заінтересованими суб'єктами процесу своїх прав, а також стимулювання їх активності у захисті цих прав [14, С.12]. Положення, що розкривають зміст принципу:

- права учасників (сторін) процесу на вільне розпорядження своїми матеріальними правами: право потерпілого у справах приватного обвинувачення подавати до суду скарги про притягнення певних осіб до кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 27, ст. 251 КПК); право потерпілого підтримувати обвинувачення у справах приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК); право потерпілого продовжувати підтримувати обвинувачення в разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді у справах публічного обвинувачення (ч.2 ст.267 КПК); право потерпілого відмовитися від вимог про притягнення особи до кримінальної відповідальності, що тягне за собою закриття кримінальної справи (ч. 2 і 3 ст.282 КПК); право потерпілого у справах приватно-публічного обвинувачення подавати скарги про притягнення осіб до кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 27 КПК); право потерпілого та обвинуваченого (підсудного) на примирення, наслідком чого є закриття справи публічного обвинувачення (ч. 1 ст. 27; ст. 8 КПК та ст. 46 КК), що дає підстави для запровадження в теорію кримінального процесу поняття "справи публічно-приватного обвинувачення";

- справа учасників (сторін) процесу на вільне розпорядження своїми процесуальними правами.

Принцип публічності. Принцип публічності -- це правове положення, згідно з яким орган дізнання, слідчий, прокурор і суд повинні на підставі наданих їм державою "правообов'язків" здійснити в офіційному порядку незалежно від позиції будь-яких суб'єктів всі процесуальні дії у кримінальній справі для досягнення мети кримінального процесу і задоволення таким чином загальносуспільних інтересів у сфері боротьби зі злочинністю [14, С.12]. Принцип публічності кримінального процесу проявляється:

1) як вимога закону до державних органів, що уповноважені здійснювати кримінальне судочинство, вести процес від імені держави;

2) як вимога закону до цих органів керуватися законом, діяти в межах своїх повноважень на виконання поставлених завдань за власною ініціативою, в інтересах держави, незалежно від інтересів, бажань та уподобань будь-яких інших державних органів, службових осіб, політичних партій і громадських організацій, окремих громадян;

3) заінтересовані громадяни та організації мають право звертатися до уповноважених державних органів за захистом своїх прав та законних інтересів, що охороняються законом, а останні зобов'язані вжити заходи щодо захисту "їхніх прав та законних інтересів [15, С. 48].

Принцип презумпції невинуватості. Принцип презумпції невинуватості -- це правове положення, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доти, доки її вину не буде доведено у передбаченому законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Суть цього принципу складають такі правила:

1) ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 62 Конституції України) [15, С. 48];

2) обов'язок доказування винуватості обвинуваченого покладено на слідчого, прокурора, а в справах приватного обвинувачення на потерпілого або його представника;

3) заборонено перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого, домагатися його показань через насилля, погрози та інших незаконних заходів (ч. 2 і 3 ст. 22 КПК України);

4) обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконно, а також на припущеннях (ч. 3 ст. 62 Конституції України);

5) усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62 Конституції України);

6) недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину юридично означає його невинуватість і тягне за собою закриття кримінальної справи на досудовому слідстві й постановлення виправдовувального вироку - в стадії судового розгляду (п. 2 ст. 213, ч. 5 ст. 327 КПК України);

7) до остаточного вирішення кримінальної справи та офіційного визнання особи винуватою у вчиненні злочину, до неї не можна ставитися як до винної, а також публічно, в засобах масової інформації та будь-яких офіційних документах стверджувати, що ця особа є злочинцем [16, С. 113].

Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на захист є необхідною умовою виконання завдань кримінального процесу. Тільки завдяки дотриманню цього принципу можна запобігти грубим порушенням закону та засудженню невинуватого. Цей принцип закріплений як в ст. 63 Конституції України, так і в ст. 21 КГТК України, і має два взаємопов'язаних аспекти:

- по-перше, це право підозрюваного, обвинуваченого та підсудного на захист;

- по-друге, це гарантії здійснення такого права.

Право підозрюваного, обвинуваченого та підсудного на захист створює сукупність процесуальних прав, які дають можливість захищатися від висуненого обвинувачення та відстоювати інші права та законні інтереси. Забезпечення підозрюваному та обвинуваченому права на захист складається з процесуальних засобів, що реально надані йому під час провадження у кримінальній справі для захисту власних прав та законних інтересів від підозри або обвинувачення. Право обвинуваченого (підсудного) на захист є сукупністю суб'єктивних процесуальних засобів, використовуючи які він може протистояти висунутому проти нього обвинуваченню, знати, у чому його обвинувачують, заявляти клопотання, наполягати на зміні обвинувачення тощо. Серед суб'єктивних прав підозрюваного в законі, насамперед, зазначено право знати, в чому його підозрюють. Важливість цього положення важко переоцінити: якщо особа не знає цього, то вона не може захищатися від підозри як обвинувачений, і від обвинувачення.

Ґрунтовною гарантією забезпечення обвинуваченому права на захист є можливість скористатися допомогою захисника. Якщо обвинувачений побажав мати захисника, суд, суддя, слідчий, прокурор повинні забезпечити йому його. Для забезпечення права на захист від обвинувачення і надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших органах в Україні діють адвокатури (ч. 2 ст. 59 Конституції України) [1, С. 45].

Розділ 2. Застосування принципів кримінального процесу на стадії досудового розслідування

Всебічність, повнота і об'єктивність розгляду кримінальної справи в суді і її вирішення по суті потребують об'ємної і кваліфікованої підготовчої роботи. Тому згідно із ст. 111 КПК переважна більшість кримінальних справ мають "пройти" стадію досудового розслідування [11, С.79]. Досудове розслідування -- друга стадія кримінального процесу, в ході якої у відповідності до кримінально-процесуального закону здійснюється діяльність спеціально-уповноважених осіб органів дізнання і досудового слідства із всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин кримінальної справи з метою повного і швидкого розкриття злочинів (суспільно-небезпечних діянь), викриття винних, вжиття заходів до попередження і припинення злочинів та забезпечення відшкодування завданої злочином шкоди і можливої конфіскації майна [17, С. 43].

Серед принципів кримінального процесу на стадії досудового розслідування найважливішим є принцип всебічного, повного та об'єктивного розслідування обставин кримінальної справи.

Згідно зі ст.22 КПК України суд, прокурор, слідчий та особа, яка проводить дізнання, зобов'язані вжити всі-передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин кримінальної справи, виявити обставини, як обвинувальні, так і виправдувальні, щодо обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують його відповідальність [11, С. 9]. Суворе виконання органами дізнання, досудового слідства, прокурором і судом вимог цього Закону є важливою передумовою для встановлення по кожній справі об'єктивної істини, виконання загальних завдань кримінального судочинства: швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був справедливо покараний і жоден невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності та засуджений (ст. 2 КПК України). Для виконання цих вимог закону необхідно слідчому та суду суворо додержуватися принципу всебічного, повного та об'єктивного дослідження справи, що передбачає встановлення всіх обставин, які підлягають дослідженню при розслідуванні кримінальної справи; обставин, які характеризують подію злочину, винність обвинуваченого, коло співучасників, мотив та мету злочинної діяльності; межі дослідження особи обвинуваченого; обставин, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого; обсягу заподіяної злочином шкоди та дослідження і встановлення причин та умов, які сприяли вчиненню злочину.

Всебічність, повнота й об'єктивність дослідження обставин справи є основним напрямом, вихідним моментом першочергових гарантій встановлення істини при проведенні досудового слідства, необхідним фактом, що забезпечує досягнення мети розслідування. Навіть незначне відхилення від цього принципу тягне за собою неможливість встановлення об'єктивної істини, як наслідок - унеможливлюється здійснення передбачених законом завдань кримінального судочинства. Тому очевидно, що при розслідуванні кримінальної справи слідчий повинен будувати всю свою діяльність зі збирання та дослідження доказів виходячи з цієї вимоги закон [10, С. 28]. Поняття всебічності, повноти та об'єктивності дослідження тісно пов'язані між собою. Всебічне дослідження обставин кримінальної справи неможливе без його повноти та об'єктивності й навпаки.

Під всебічністю дослідження розуміють з'ясування всі обставин по справі, як викривальних, так і виправдувальні них, а також обставин, що пом'якшують та обтяжують відповідальність обвинуваченого. Крім цього, кримінальна справа вважається всебічно розслідуваною тоді, коли і проведено як загальне дослідження, так і дослідження за окремими версіями.

Як свідчить практика, однобічність дослідження обставин вчиненого злочину тягне за собою повернення кримінальної справи на додаткове розслідування або відміну винесеного по такій справі вироку. Тому справу може бути визнано повністю розслідуваною і направлено до суду тільки в, тому разі, якщо в підсумку всієї проведеної слідчим роботи, перевірки всіх можливих версій залишиться тільки та, яка з точки зору органу розслідування вже є не версією, а достовірним висновком [18, С.224]. Однак з погляду суду цей висновок є версією обвинувачення, що потребує перевірки в умовах судового розгляду. Ця версія буде вихідною при розгляді справи в суді, вона є основою для проведення судового слідства. У цих випадках суд не може бути зв'язаний тільки з версією обвинувачення, він, як орган правосуддя, повинен обов'язково розслідувати і протилежну версію, тобто припущення про невинність підсудної особи. Суд може вийти за межі доказів, зібраних на досудовому слідстві, вимагати і розглядати нові докази, що означає: суд має право висувати такі версії, які не перевірялися на досудовому слідстві. При поверненні судом справи на додаткове розслідування всі його версії підлягають обов'язковій перевірці.

Дуже важливо, щоб у процесі перевірки версії слідчий і суд критично ставились до отриманої ними інформації, що підтверджує або заперечує ту чи іншу версію. Недопустимо притягувати ті чи інші дані до версії, яка, на думку слідчого чи суду, є найбільш правдоподібною. Така однобічність досудового чи судового слідства є причиною серйозних слідчих та судових помилок, а інколи може призвести до притягнення до відповідальності невинної особи і навпаки -- безкарності щодо винного у вчиненні злочину.

Найбільш поширеними причинами, через які має місце однобічність розслідування або судового розгляду, є недоліки планування досудового або судового слідства при висуненні та перевірці версій, а також перебільшення доказового значення визнання обвинуваченим або підсудним своєї вини. Визнання обвинуваченим або підсудним своєї вини ще не дає підстав стверджували, що він здійснив той чи інший: інкримінований йому злочин. Таке визнання має бути уважно перевірено [19, С. 18]. Повнота дослідження закріплюється з'ясуванням усіх обставин, що підлягають встановленню по кримінальній справі, всіх фактів злочинної діяльності обвинуваченого, а також залученням до справи такої кількості доказів, яка дозволить виконати це завдання. Повнота дослідження характеризує обсяг та межі доказування, вимагає дослідження і використання такої кількості доказів, що необхідна для прийняття законного й обгрунтованого рішення.

З доказуванням тісно пов'язані інші поняття, що також є інструментом оцінки всебічності, повноти, об'єктивності дослідження обставин кримінальної справи. Йдеться про такі межі, що забезпечують повне та правдиве встановлення всіх обставин, які можуть мати значення для справи. Межі доказування залежать передусім від предмета доказування. Тому на цій основі розглядаються всі фактичні дані, які стосуються справи та повинні бути зібрані, перевірені, оцінені. Ось чому всі процесуальні дії слід проводити [7, С.40]. Об'єктивність як категорія, що правильно відображає реальну дійсність, ухвалює такий підхід до дослідження, який однаково враховує всі обставини, що свідчать як «за», так і «проти» обвинувачуваного. Це веде до формування правдивих висновків по справі. Об'єктивність -- правова та моральна вимога, що висувається до кримінально-процесуального доказування і є неупередженою та сумлінною у ставленні органів держави до фактичного матеріалу і такою, що виключає з їх боку суб'єктивізм, який веде до обвинувального або виправдувального нахилу [16, С.209].

Посадові особи, на яких покладено обов'язки здійснювати процес доказування, не повинні викликати ніяких сумнівів в упередженні щодо кінцевого результату справи. Слідчий, прокурор, суддя та інші учасники кримінального процесу, якщо вони особисто або їх родичі, безпосередньо або побічно, заінтересовані в результаті справи, не можуть брати участь у розслідуванні або розгляді кримінальної справи і підлягають відводу (статті 54, 56, 58, 60, 61 КПК України) [ 11, С. 24-25].

Об'єктивність сприяє достовірності знання як необхідній умові перетворення його у факт, тоді як необ'єктивність, упереджене ставлення до обвинувачуваного або інших учасників процесу сприяють прийняттю необґрунтованих рішень, що не відображають дійсного стану речей.

Принцип всебічності, повноти та об'єктивності, як один з основних у системі загальних і спеціальних принципів кримінального процесу, може мати різний ступінь втілення ігри дослідженні фактичних даних, обставин та доказів залежно від того, чи визнані вони законом як обов'язкові по кримінальній справі, чи такими не є. До обставин, що підлягають обов'язковому встановленню по кримінальній справі, належать такі, що входять у предмет доказування (ст. 64 КПК України) [15, С.50].

Дослідженню та доказуванню по кримінальній справі підлягають передусім факти, обставини, які відповідають описаним у законі як елементи складу злочину ознакам. Однобічне та неповне дослідження свідчить про не встановлення істини по справі й тягне за собою направлення її на додаткове розслідування або відміну вищестоящим, судом винесеного вироку. Доказування однієї лише винності обвинувачуваного та презумування його невинності внесло б у дослідження елементи однобічності та неповноти.

Досліджуючи справу під кутом зору ст. 22 КПК, необхідно кожного разу зважувати питому вагу та значення цих обставин, враховуючи їх зв'язок з іншими обставинами, у першу чергу з тими, що становлять предмет доказування, брати до уваги те, якою мірою вони можуть впливати на загальний висновок і до яких наслідків можуть призвести обставини, що їх не буде розслідувано. Важливо при цьому враховувати, що судово-слідча практика систематизувала цілу низку таких допоміжних обставин, виявлення яких, як правило, впливає на обґрунтованість кінцевих висновків по справі. Достовірність встановлення обставин досягається за умови притягнення до справи необхідної сукупності доказів і їх всебічної та об'єктивної перевірки й оцінки. Невиправдане звуження обсягу доказів обмежує обсяг доказування, призводить до недослідженості обставин. Усі докази, які сприяють виявленню значущих по справі обставин, повинні бути особливо ретельно досліджені, перевірені й оцінені [20, С.61]. Які саме докази повинні бути досліджені, залежить від змісту тієї інформації, що в них міститься, та її значення для справи. З цієї причини закон не визначає істотності того чи іншого доказу, не ставить відносність доказів у залежність від їх видів, надаючи суду, прокурору, слідчому можливість самим вирішувати ці питання, виходячи з того, яке значення вони мають для встановлення обставин, що підлягають доказуванню, до яких наслідків може привести відмова від їх дослідження. Отже, принцип всебічності, повноти й об'єктивності дослідження обставин справи є надійним засобом досягнення об'єктивної істини по кримінальній справі, який діє на всіх стадіях кримінального процесу і є необхідним засобом прийняття законних і обґрунтованих рішень при провадженні дізнання, досудового і судового слідства.

Право особи на захист у кримінальному судочинстві є одним з найважливіших інститутів забезпечення прав і свобод людини. Забезпечення такого права є конституційним принципом і повинно суворо виконуватись на всіх стадіях кримінального процесу як важлива гарантія встановлення істини і винесення законного, обґрунтованого і справедливого вироку. У пункті 2 ст. 63 Конституції України передбачено, що підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист, а в п.4 ст.29 зазначено, що кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно роз'яснено його права і надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватись правовою допомогою захисника [1, С.44, 11].

За ст. 21 КПК України, особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав [11, С.11]. Порушення права на захист завжди означає істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону і є однією з найбільш поширених підстав для скасування вироку або інших рішень у справі. До того ж таке порушення деякою мірою суперечить конституційним засадам, за якими людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю в нашій державі. З метою недопущення порушень прав і законних інтересів особи і встановлення об'єктивної істини по справі право на захист повинно гарантуватись і повно реалізовуватись у кримінальному процесі.Встановлюючи право на захист як один з основних принципів не тільки кримінального процесу, а й як загально-правовий принцип, кримінально-процесуальне законодавство вводить розгорнуту систему процесуальних прав обвинуваченого, використовуючи які обвинувачений має можливість заперечувати пред'явлене йому обвинувачення, наводити доводи і докази на свій захист [16, С.118]. Такі права гарантуються кримінально-процесуальним законом

Таким чином, держава покладає на особу, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, суд обов'язок так вести, процесі щоб, «кожний, хто впинив злочин, був притягнутий до кримінальної відповідальності і жоден невинний не був покараний»; щоб забезпечити можливість захищатися від пред'явленого обвинувачення; щоб виявити не лише такі, що обтяжують, а й такі, що пом'якшують вину, обставини. Без виконання цих обов'язків право на захист стає нереальним.

Розділ 3. Реалізація принципів кримінального процесу під час судового засідання

Важливим принципом кримінального процесу в період розгляду справ в суді є принцип законності. Принцип законності - це вимога нормативного характеру, що зобов'язує особу, яка проводить дізнання, орган дізнання, слідчого, прокурора, суддю (суд), а також осіб, які беруть участь у справі, не ухильно і точно виконувати всі норми Конституції України, кримінального і кримінально-процесуального законодавства [16, С.76]. Ніщо не може виправдати порушення законності. Враховуючи вимоги життя, закони можуть змінюватись, але в жодному разі й за жодних підстав не повинні порушуватися. У правовій державі діє принцип верховенства закону: органи влади створюються і функціонують на підставі закону. Законність це правовий режим точного та неухильного додержання законів при здійсненні правозастосовчої діяльності. Законність -- одна з гарантій встановлення істини по справі та забезпечення захисту драв та свобод людини. Принцип законності полягає в єдиному порядку провадження по всім кримінальним справам, неухильному виконанні процесуальної форми та передбаченої процедури, забезпеченні застосування закону [17, С.38].

Принцип законності в кримінальному процесі має свою специфіку. По-перше, кримінальний процес, як діяльність органів дізнання, слідства, прокуратури та суду, докладніше регламентований законом, ніж будь-яка інша державна діяльність, без чого неможливе розкриття злочинів, викриття винних та їх справедливе покарання. По-друге в кримінальному процесі на органи дізнання, досудового слідства, прокуратуру та суд покладено обов'язки з порушення, розслідування та вирішення кримінальних справ, для чого ці органи наділяються владними повноваженнями та правом застосування примусових заходів у випадках та порядку, прямо передбачених у законі. По-третє, на органи дізнання, слідства, прокуратури та суду покладено обов'язок з роз'яснення та забезпечення прав та законних інтересів усіх громадян, які беруть участь у судочинстві, а також із правильного здійснення ними своїх процесуальних обов'язків, що передбачено законом [21, С.103].

Принцип законності вимагає виконання всіх інших принципів кримінального процесу загального характеру але він цим не обмежується, а потребує також застосування та виконання всіх норм кримінального та кримінально-процесуального закону, що застосовуються в кримінальному судочинстві, а також у необхідних випадках виконання норм інших галузей права (цивільного, адміністративного тощо). Принцип державної мови судочинства без будь-яких обмежень застосовується на всіх стадіях кримінального процесу. На органи дізнання, слідчого, прокурора та суд законом покладено обов'язок роз'яснити учасникам процесу, що не володіють мовою, якою ведеться судочинство, їх права користуватися рідною мовою [2, С. 26]. При цьому особам, що беруть участь у справі й не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право користування рідною мовою і послугами перекладача, а слідчі та судові документи повинні вручатися обвинуваченому в перекладі його рідною мовою, або іншою мовою, якою він володіє (частини 2, 3 ст. 19 КПК) [11, С. 10].

Принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом полягає в тому, що відповідно до Конституції України всі люди є вільними та рівними у своїй гідності та правах (ч. 1 ст. 21). Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи і обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ч. 2 ст. 24 Конституції України). Цей принцип також закріплений у ст. 16 КПК.

Щодо всіх громадян правосуддя здійснюється судами в єдиному процесуальному порядку. Жоден громадянин не може бути звільнений від будь-яких встановлених законом процесуальних обов'язків або навпаки, бути наділеним будь-якими додатковими процесуальними правами.

Сред принципів кримінального процесу в період розгляду справ в суді слід визначити принцип презумції невинуватості, принцип публічності, принцип змагальності. Під терміном «презумпція невинуватості» розуміється правило згідно з яким особу не може бути визнано. винною у вчиненні злочину, а також притягнуто до кримінальної відповідальності, інакше як за рішенням суду і відповідно до закону (ч. 2 ст. 15 КПК України) [15, С. 9]. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням».

Презумпція невинуватості означає, що закон вважає обвинуваченого невинним поки ті, хто вважає обвинуваченого винним, не докажуть, що він дійсно винний і його винність буде встановлено вироком суду, що вступив у законну силу. Презумпція невинуватості в правильному її розумінні та застосуванні виключає односторонній обвинувальний підхід при розслідуванні та вирішенні кримінальних справ вона не допускає швидких, необдуманих безпідставних рішень про притягнення громадян як підозрюваних і обвинувачених [16, С.126]. Вона допомагає тому, щоб кримінальні покарання застосовувалися тільки до тих, хто порушує закон, шкодить суспільству і правопорядку. Зміст принципу публічності визначають такі правові положення: обов'язки:

- органів, які ведуть кримінальний процес, у межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину і вжити передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання;

- цих органів встановити всі суттєві обставини, зібрати і перевірити всі необхідні докази незалежно від клопотань учасників процесу;

- органів, які ведуть процес, здійснити процесуальну діяльність протягом певного строку;

- державних органів, що ведуть процес, за наявності відповідних підстав надати певний статус тим чи іншим його учасникам;

- органу дізнання, слідчого, прокурора і суду щодо забезпечення прав всіх учасників кримінального процесу;

- цих органів щодо встановлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, і вжиття заходів до їх усунення (ст. 23 КПК);

заборони:

- на здійснення дізнавачем, слідчим, прокурором і суддею провадження у кримінальній справі у випадках, якщо у них з'являються інші, окрім інтересів справи (загальносуспільних), інтереси (статті 54-60 КПК);

- домагатися показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у кримінальній справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ч. З ст. 22 КПК). Положення принципу змагальності, що діють у досудовому провадженні:

- вирішення судом питання про давання дозволу на застосування органами дізнання і досудового слідства примусових заходів щодо обвинуваченого (підозрюваного), наприклад, взяття під варту - ст. 165-2 КПК, поміщення до медичного закладу для провадження судово-медичної або судово-психіатричної експертизи - ст. 205 КПК;

- контроль суду за прийняттям органами дізнання і досудового слідства процесуальних рішень, в яких відображається рух справи, наприклад, про відмову в порушенні кримінальної справи (статті 236-1, 236-2 КПК); про закриття справи (статті 236-5, 236-6 КПК);

- вирішення судом питання про давання дозволу на провадження окремих процесуальних дій, наприклад, провадження огляду (ст. 190 КПК) та обшуку (ст. 177 КПК) у житлі та іншому володінні особи.

Положення принципу змагальності, що діють у судових стадіях.

- обов'язкова участь сторін під час провадження у справі, здійснюваного в суді;

- вирішення судом клопотань, заявлених сторонами;

- право представників сторін обвинувачення і захисту брати участь у судових дебатах.

Однією з умов змагальності є диспозитивність у діях сторін, яка полягає у тому, що:

а) сфера дії вільного розсуду сторін (диспозитивності) загалом окреслена у ч. 5 ст. 161 КПК України, де зазначено, що сторони користуються свободою у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності їхньої переконливості перед судом. Конкретизація цих положень є у статтях, де йдеться про реалізацію особами, учасниками процесу, власних прав (наприклад, давання показань);

б) диспозитивність наявна також і у відносинах сторони обвинувачення і суду при відмові обвинувача від обвинувачення. У такому разі суд не має право вимагати від обвинувача обвинувальної активності (ст. 264 КПК України). Однак суд інколи зв'язаний позиціями сторін і наданими ними доказами і тому не може бути визнаний, як і сторони, абсолютно вільним у виборі рішення (статті 253, 281, 290, 292, 299 та ін. КПК України) [15, С. 56] Принцип гласності судового розгляду та його повне фіксування технічними засобами. Він означає, що кожний громадянин, який досягнув 16 років, має право бути присутнім у залі судового засідання і що хід судового розгляду та його результати можуть висвітлюватися в ЗМІ або у інший спосіб доноситися до населення. Це, так звана, зовнішня гласність. Та коли справа слухається навіть у закритому судовому засіданні, цей принцип не виключається, оскільки діє внутрішня гласність у вигляді присутності на судовому засіданні прокурора, потерпілого, підсудного, захисника та інших учасників судового розгляду. Відкритий розгляд справ має не тільки позитивні, але й негативні наслідки.

Принцип обов'язковості рішень суду підкреслює авторитет судової влади і сприяє утвердженню режиму законності та зміцненню правопорядку в державі. Конституція України передбачає, що судові рішення ухвалюються судами іменем України й є обов'язковими до виконання на всій території України (ч. 5 ст. 124) Конституції України [1, С. 76]

Висновки

Принципи кримінального процесу - це закріплені у законі визначальні фундаментальні положення щодо закономірностей і найбільш суттєвих властивостей кримінального процесу, які обумовлюють їх значення як засобу для захисту прав та свобод людини і громадянина, а також для врегулювання діяльності органів та посадових осіб, що ведуть процес.

Значення принципів як норм вищого ступеня нормативності полягає, по-перше, в тому, що кожне рішення правозастосувальника, яке приймається з порушенням їх вимог, підлягає скасуванню, а одержана інформація не має доказового значення, по-друге принципи сприяють правильному тлумаченню звичайних правових норм; по-третє, будучи своєрідними ціннісними орієнтирами, принципи використовуються у разі правозастосування за аналогією, вносять впорядкованість при субсидіарному застосуванні права (цивільний позов у кримінальному процесі).