Кримінологічна характеристика особистості рецидивіста

- забезпечення на більш широкій інформаційній основі та за відповідного кадрового ресурсу диференціації та раціоналізації виправно-виховного та відновлювального процесу в усіх видах покарань, особливо в'язничних;

- зведення до вкрай обмеженого мінімуму та з обов'язковим дотриманням прав і свобод людини, її честі і гідності застосування екзекуційних заходів; останні, як і інші засоби відповідальності, засуджений повинен мати право оскаржити, в тому числі за допомогою свого представника, статус та порядок залучення якого мають бути визначені у законодавстві;

- розширення та зміцнення матеріальної бази, передусім житлових та виробничих приміщень УВП, лікарень для засуджених та слідчих ізоляторів, приведення їх у відповідність з елементарними санітарно-побутовими та медичними нормами; розглянути можливість запровадження медичного та побутового обслуговування ув'язнених на загальних засадах, що визначені для населення, в тому числі на платній основі;

- відновити та розширити до потрібних обсягів мережу загальноосвітніх та професійних навчальних закладів в установах виконання покарання у вигляді позбавлення волі; забезпечити набуття засудженими трудової спеціальності (професії) в разі її відсутності та їх розподілу за видами робіт на основі методів професійного відбору, індивідуальної психофізіологічної та психологічної діагностики;

- розробити, прийняти на рівні Кабінету Міністрів та реально забезпечити державну програму трудової зайнятості та трудового перевиховання засуджених, ширше використовувати для цього можливості місцевих органів влади, державного замовлення, підприємницьких структур, недержавних організацій, об'єднань громадян, благодійну та донорську допомогу тощо;

- всіляко розширити участь громадських інституцій, передусім спостережних комісій, піклувальних рад при спеціальних виховних установах та інших формувань громадянського суспільства, а також місцевих рад у здійсненні громадського контролю та наданні допомоги в діяльності УВП, насамперед у виконанні функцій соціально-культурного та морально-психологічного відновлення та трудового виховання; паралельно оновити склад спостережних комісій і піклувальних рад за рахунок представників громадських об'єднань, правозахисних організацій, підприємців, що займаються благодійництвом, тощо;

- більш предметно визначити правові підстави та процесуальний порядок, включаючи участь спостережних комісій, здійснення умовно-дострокового звільнення, передбачити підвищену відповідальність певних службових осіб за помилки у його застосуванні, пов'язані з порушенням (недотриманням) правових норм, підстав і порядку УДЗ.

Виконання згаданих спеціально-кримінологічних заходів щодо реформування та удосконалення діяльності системи виконання покарань з метою запобігання рецидивній злочинності потребує відповідного фінансового, переважно бюджетного забезпечення. Проблема останнього, враховуючи її загальносуспільне значення, має бути розв'язана на рівні Верховної Ради України та Кабінету Міністрів.

Окремий дуже важливий напрямок здійснення спеціально-кримінологічних заходів загального рівня щодо запобігання рецидивній злочинності становить постпенітенціарна соціальна адаптація та поновлення соціального статусу (ресоціалізація) осіб, що звільнені з місць позбавлення волі. Проблема соціальної адаптації та ресоціалізації дуже складна, багатогранна, її розв'язання залежить від значної кількості чинників. У її реалізації повинні брати участь декілька основних суб'єктів: 1) установи виконання покарання; 2) особи, що звільнені з цих установ; 3) мікросередовище зазначених осіб, у тому числі сім'я, найближче оточення, групи звичайного спілкування; 4) підприємства, установи, організації, в тому числі спеціалізовані, де звільнені мають отримати місце для праці, а нерідко й побутового влаштування; навчальні заклади, де неповнолітні повинні продовжити навчання.

Для осіб, які як підозрювані, обвинувачені, підсудні, а потім і засуджені потрапляють до сфери діяльності правоохоронних, судових органів та установ виконання покарання, доцільно розробити процедуру оцінки їх особистості на момент звільнення з УВП, у тому числі ставлення до вчиненого злочину, намірів продовжувати злочинну діяльність. У разі засвідчення наявності такого наміру відповідні звільнені мають бути органом міліції за місцем їх проживання поставлені на облік та стосовно них має бути організоване прогнозування ймовірності вчинення злочину і при підтвердженні прогнозу - заплановані та здійснені необхідні індивідуально-профілактичні заходи, спрямовані на запобігання рецидиву злочинів. Для передпрогнозного вивчення, проведення прогнозу та складання плану індивідуально-профілактичних заходів як методичну форму доцільно використовувати Карту обліку інформації про раніше засудженого, що не підлягає адміністративному нагляду, а в разі встановлення останнього - Карту обліку інформації на особу, що підлягає адміністративному нагляду. Ці методичні документи пройшли неодноразове випробування в органах внутрішніх справ, показали свою доступність для практичних працівників, надійність виконаних прогнозів, результативність стосовно запобігання рецидиву злочинів, за умови виконання запланованих профілактичних заходів.

При здійсненні індивідуально-профілактичної роботи з раніше засудженими, в тому числі тими, які перебувають під адміністративним наглядом, мають бути усунуті недоліки, які сприяють рецидиву злочинів. Потрібно чітко усвідомити, що сам по собі облік, не супроводжуваний контролем та копіткою індивідуально-профілактичною роботою, особливо стосовно раніше засуджених, особистість яких не зазнала позитивних змін, не може сприяти запобіганню рецидиву злочинів.

Наведене повною мірою стосується і засуджених до видів покарання, не пов'язаних з позбавленням волі. Звичайно особистість цих осіб є меншою мірою суспільно неприйнятною та суспільно небезпечною, що й знайшло вираження у застосуванні до них нев'язничних видів покарання. Проте в особистості і цих осіб є елементи антисуспільної спрямованості, а певною мірою і суспільної небезпечності, що відобразилося у вчиненні ними злочину. Тому стосовно них потрібна відповідна виховна, позитивно спрямована робота. Для створення можливостей її проведення має бути суттєво реформована система кримінально-виконавчих установ. Настав час реалізувати в Україні світовий досвід створення та діяльності служби пробації.

Слід підкреслити, що реальне виконання зазначеного у ньому та багато іншого, від чого залежить здійснення належним чином діяльності щодо запобігання рецидивній злочинності, можливо лише за умови, якщо ця проблема буде піднята в Україні на загальнодержавний рівень та стане предметом розгляду та спілкування вищих органів державної влади.

Висновок

Феномен рецидиву полягає не тільки в тому, що багато злочинців здійснюють повторні злочини незважаючи на застосовувалося до них покарання, але і в тому, що нею рівень у структурі всієї злочинності залишається відносно стабільним.

Високий рівень рецидиву свідчить про те, що застосовується до засуджених кримінальне покарання не завжди робить на них належне виправний вплив. Неефективність покарання відображає недосконалість застосованої законодавчої норми, помилки в обранні судом виду і строку покарання.

Рецидивісти - найбільш постійна частина тюремного (колонійского) населення, з перерваними соціально-корисними зв'язками, зруйнованими родинами. В умовах свободи їм набагато складніше пристосуватися до праці. Тим часом без соціальної реабілітації суспільство ніколи не доб'ється успіхів у боротьбі з рецидивною злочинністю. У той же час становлення рецидивістів на злочинний шлях залежить і від них самих.

Під структурою рецидиву розуміється співвідношення й взаємозв'язок між усіма умисно вчиненими тією чи іншою особою протягом тривалого часу злочинами, за які вона неодноразово засуджувалась і які становлять злочинну «кар'єру» рецидивіста, його кримінальну біографію. Вивчення структури рецидиву дозволяє: а) отримати ретроспективне уявлення про попередню злочинну поведінку особи; б) з'ясувати типовість щодо прийняття особою рішень про вчинення конкретного злочину, обрання способу реалізації злочинного наміру, приховування протиправних дій тощо; в) установити певний взаємозв'язок і співвідношення рецидивних злочинів між собою (вчинення тотожних, однорідних або різнорідних злочинів, найбільш імовірні «зміни» у злочинних пріоритетах зі спливом часу); г) спрогнозувати вчинення нових злочинів і варіант закінчення злочинної «кар'єри» того чи іншого рецидивіста та ін. Разом із тим аналіз різних структур рецидиву сприяє визначенню деяких характерних особливостей рецидивної злочинності в цілому, які виявляються: а) у зростанні зі збільшенням кількості засуджень умовної й абсолютної ймовірностей вчинення особою злочинів проти правосуддя; б) у поглибленні у значної частини рецидивістів після кількох засуджень процесу загальної деградації та занепаду, який не в останню чергу зумовлений їх наркотизацією й алкоголізацією; в) у домінуванні в багатьох видах структур рецидиву злочинів проти власності; г) у звуженні з часом злочинної «кар'єри» рецидивістів, як правило, до кількох кримінологічних груп злочинних діянь, а саме до корисливих злочинів, протиправних діянь у сфері незаконного обігу наркотичних засобів і злочинів проти правосуддя.

Основний напрямок профілактики рецидивної злочинності полягає у створенні умов, що полегшують адаптацію звільнених після відбуття покарання до умов вільного життя, нейтралізація негативних наслідків позбавлення волі. Державні органи і громадські організації повинні надавати допомогу в трудовому і побутовому влаштуванні осіб, які відбули покарання, так як це сприяє більш швидкої і якісної соціальної адаптації цих осіб, що в сою чергу призводить до зниження ймовірності рецидиву.

Перелік літератури

1. Конституція України, 1996 року: із змінами, внесеними згідно із Законом №2222-ІV від 08.12.2004 року К.: Велес, 2008;

2. Кримінальний кодекс України зі змінами та доповненнями від 05 квітня 2001 року №2341-ІІІ (витяг): Бюлетень законодавства і юридичної практики України №12,2007;

3. Кримінально-процесуальний кодекс України зі змінами та доповненнями затверджений законом від 28.12.1960 року (ВВР, 1961, №2 ст. 15): Звід кодексів і Законів України. - К.: Українське агентство інформації та друку «Рада», 2007;

4. Кримінально-виконавчий кодекс України вiд 11.07.2003 №1129-IV Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, №3-4, ст. 21;

5. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар/ За загальною редакцією В.Т. Маляренка, Ю.П. Аленіна. Х.: ТОВ «Одіссей», 2008;

6. Закон України №1104-IV «Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк» від 10 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №6;

7. Закон України №264-94 «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 1 грудня 1994 р. з наступними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради - 1994. - №52. - Ст. 455; 1995. - №10. - Ст. 64; 2001. - №40. - Ст. 193; 2004. - №7 - Ст. 49; 2005. - №11. - Ст. 198;

8. Батиргареєва В. Рецидив злочинів за кримінальним законодавством України і зарубіжних країн: порівняльний аналіз // Вісник Академії правових наук України. - 2004. - №1 (36);

9. Батиргареєва В. Про підвищену суспільну небезпечність рецидивної злочинності // Юридична Україна. - 2006. - №2;

10. Бытко Ю.И. Учение о рецидиве преступлений в российском уголовном праве: история и современность: Автореф. дис. док. юрид. наук. - Н. Новгород, 1998;

11. Власова І.В. Профілактика злочинів, заснована на вивченні даних про структуру зовнішніх і внутрішніх кримінальних мотивацій / / Юридичний світ. 2000. №3;

12. Голіна В.В. Кримінологічні та кримінально-правові проблеми боротьби з бандитизмом: соціально-правове і кримінологічне дослідження: Монографія. - Х.: Регіон-інформ, - 2004;

13. Даньшин І. М. Усталені форми злочинності: Кримінологічний нарис. - X., 2002

14. Зелинский А.Ф. Рецидив преступлений (структура, связи, прогнозирование). - Харьков, 1980;

15. Оробець К. Поняття та криміналогічні показники рецидивної злочинності в Україні/Підприємництво, господарство і право - 2005. - №3. ст. 130-133;

16. Криминология: Учебник / [Гуров А.И. и др.]; научн. ред. Н.Ф. Кузнецова, В.В. Лунеев. - М.: Волтерс Клувер, - 2005;

17. Криминология: Учебник / Под ред. В.Н. Кудрявцева, В.Е. Эминова. - М.: Юристъ, - 1997

18. Курс кримінології: Особлива частина: Підруч. у 2-х кн. - Кн. 2. / За заг. ред. О.М. Джужи. - К., 2001

19. Криминология / Под ред. В.Г. Лихолоба, В.П. Филонова. - К., 1997;

20. Степанова И.Б., Явчуновская Т.М. Криминологическая характеристика рецидивной преступности женщин // Правоведение. - 2004. - №2 (253);

21. Яровий А.О. Проблеми соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених з виховно-трудових колоній: Автореф. дис. канд. юрид. наук. - X., 2002.

Размещено на Allbest.ru