Повноваження комісії за договором про створення ЄС

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОВНОВАЖЕННЯ КОМІСІЇ ЗА ДОГОВОРОМ ПРО СТВОРЕННЯ ЄС

ПЛАН

ВСТУП

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОМІСІЇ ТА ПОРЯДОК ЇЇ ФОРМУВАННЯ

2. ПОВНОВАЖЕННЯ КОМІСІЇ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми: Комісія веде своє походження від Верховного органу ЄОВС, який у рамках першого з Європейських співтовариств здійснював як виконавчу, так і законодавчу функцію. Римські договори про ЄЕС і Євратомом наділили законодавчою владою Рада, а наддержавний виконавчий інститут був названий Комісією.

З 1967 р. Комісія, як і Рада - єдиний орган для ЄЕС, ЄОВС і Євратому - Комісія європейських співтовариств. Дане найменування зберігається, в офіційних документах до цього дня, в тому числі в актах, видаваних самою Комісією («Рішення Комісії Європейських співтовариств ...» і т.п.). Подібна термінологія явно застаріла після створення Європейського Союзу і перетворення Комісії в один з інститутів Союзу в цілому. Хоча спеціального рішення про перейменування Комісії не приймалося, з урахуванням нових реалій зараз для її найменування широко використовується термін «Європейська комісія».

Зокрема, згідно з офіційним текстом Хартії Європейського Союзу про основні права, саме Європейська комісія спільно з Європейським парламентом та Радою Європейського Союзу виступає в якості одного з її авторів.

У даній роботі будуть розглянуті проблеми, що стосуються Комісії ЄС і зроблена спроба досягти головної мети - дати характеристику Комісії як одного з найважливіших органів ЄС та описати її повноваження.

Об'єктом даної роботи є безпосередньо повноваження Комісії за Договором ЄС.

Структура роботи: робота складається з вступу, двох розділів (в першому дається характеристика поняття Комісії ЄС, в другому розглядаються повноваження Комісії за ст.211 Договору про створення ЄС), висновку та списку використаних джерел.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОМІСІЇ ТА ПОРЯДОК ЇЇ

ФОРМУВАННЯ

Комісія є інститутом Союзу, які виконують виконавчо-розпорядчі функції, вона має також деякими контрольними повноваженнями і відіграє значну роль у правотворчості Союзу. Комісія - постійно діючий орган (засідання проходять щотижня), що складається з незалежних міжнародних чиновників, якими є члени Комісії та службовці її департаментів. Комісія складається з 20 членів, включаючи Голову, призначуваних на п'ятирічний термін.

В даний час серед них має бути не менше одного і не більше двох громадян кожної держави-члена (ст. 213 Договору про ЄС). На практиці по два члени Комісії призначаються від 5 найбільших країн ЄС: Великобританії, Німеччини, Іспанії, Італії та Франції.

У зв'язку з розширенням Європейського Союзу Ніццький договір 2001 дещо змінив зазначений порядок. З 1 січня 2005 р. склад Комісії б формується на базі принципу «одна держава - один член Комісії» (привілеї для найбільших країн ЄС скасовуються).

Однак після того, як число держав-членів Союзу досягне 27, кількісне зростання Комісії припиниться, а громадяни різних країн ЄС будуть займати посади в цьому органі в порядку ротації.

Призначення Комісії відбувається згідно зі спеціальною процедурою. Спочатку висувається кандидатура Голови Комісії за спільною згодою між урядами держав-членів і за згодою Європейського парламенту. Потім за згодою кандидата в Голови Комісії формується загальний список кандидатів у члени Комісії. Після цього має отримати схвалення (інвеституру) у Європейському парламенті список інших майбутніх членів Комісії. Завершальною стадією цієї процедури є затвердження усього складу Комісії урядами держав-членів. [5]

У даний порядок в 2001 р. був внесений ряд істотних змін. Згідно з новою редакцією ст.214, затвердженої Ніццьким договором, весь склад Комісії, включаючи Голову, призначається Радою Європейського Союзу. При цьому держави-члени втрачають право вето, оскільки призначення Комісії затверджуватиметься кваліфікованою більшістю Ради. Повноваження Європейського парламенту за твердженням Комісії та її Голови збережені в повному обсязі.

Спосіб формування Комісії неодноразово змінювався в міру посилення федеративних рис Європейських співтовариств і Союзу. Ці зміни свідчать про поступової еволюції Європейського Союзу в бік парламентської системи правління, хоча ця тенденція ще не досягла свого завершення.

Спочатку призначення членів Комісії цілком і повністю перебувало в руках держав-членів в особі їхніх урядів. Однак у 90-і рр.. XX ст. право вирішального голосу в цьому процесі придбав Європейський парламент. У результаті спосіб формування Комісії в даний час має деякі подібності з порядком призначення уряду в змішаній (напівпрезидентської республіки), де роль колективного президента виконують спільно уряди держав-членів. Формування Комісії відповідно до чинної редакції Договору про Європейське співтовариство (ст. 214) включає п'ять етапів:

1. Висування кандидата на пост Голови Комісії. В даний час воно здійснюється урядами держав-членів за спільною згодою.

2. Затвердження Голови Європейським парламентом Перед тим як дати свою згоду, Європарламент заслуховує політичну програму кандидата в Голови («політичні орієнтири»), по якій парламентарії проводять дебати, а потім виносять свій вердикт (ст. 32 внутрішнього регламенту Європарламенту).

Останній може бути і негативним: у разі відмови Парламенту в інвеституру процес формування Комісії повертається до першого етапу.

3. Підбір кандидатів на посади інших членів Комісії. Цей етап і відповідні дії, які в державах зазвичай називають формуванням «кабінету», здійснюються в цей час разом (за спільною згодою) Головою та урядами держав-членів.

Кандидатів у комісари, як правило, висувають самі держави. Ніццький договір звів цей звичай у норму права: згідно з новою редакцією ст. 214 перелік кандидатів у члени Комісії формується «відповідно до пропозицій кожної держави-члена».

Єдиними критеріями для призначення на посаду згідно з Договором про ЄС (ст. 213) служать незалежність і загальна компетентність майбутнього комісара.

4. Вотум довіри Комісії в цілому з боку Європейського парламенту. Після завершення підбору кандидатур уже весь «кабінет» надходить на затвердження Європарламенту. Проте ще раніше, до того як винести вотум довіри Комісії або відмовити в такому, парламентські комісії заслуховують кожного кандидата в комісари окремо.

Потім вже затверджений Голова Комісії представляє членів свого майбутнього «кабінету» на пленарному засіданні та оголошує перед Європарламентом програму роботи Комісії (ст. 33 внутрішнього регламенту Європарламенту).

5. Призначення Голови та інших членів Комісії. Після того як Комісія в цілому отримала парламентську інвеституру, всі її члени призначаються урядами держав-членів за спільною згодою.

Даний етап, як правило, носить формальний характер, так як національні уряди вже дали згоду на призначення і Голови та комісарів у ході попередніх етапів. Проте лише після цього процедурного акта Комісія вважається остаточно сформованою і може приступити до роботи.

Охарактеризована вище процедура формування Комісії служить яскравим показником особливості принципу поділу влади, як він проявляється в рамках наддержавного механізму Європейського Союзу, і специфіки «союзної» моделі стримувань і противаг. Остання спрямована на облік за можливості рівною мірою як національних інтересів держав-членів, так і загальних інтересів Союзу в цілому.

Склад Комісії в кінцевому рахунку має відображати волю народів окремих країн ЄС, що виражається через національні уряди, і волю населення всього Європейського Союзу, представником якої виступає Європарламент. Уряди держав-членів більше не можуть самостійно формувати «уряд» ЄС, але і Парламент Союзу сам це зробити не має права. Однак в чинній системі присутній серйозний «дефект», негативне значення якого зростає в міру розширення Європейського Союзу. Правом вето при формуванні Комісії мають нині не тільки Європарламент і національні уряди, разом узяті, але і кожна держава-член окремо. [7]

Вимога «загального згоди» при висуванні кандидатів у члени Комісії передбачає, що будь-яка держава ЄС в особі свого уряду може протиставити свої приватні інтереси інтересам всіх інших держав і загальним інтересам Союзу.

З урахуванням сказаного Ніццький договір 2001 р. внесено суттєві зміни до порядку формування Комісії. Нова процедура була використаний у 2004 р. (коли закінчився термін повноважень попередньої Комісії). Принципових змін два:

- На першому, третьому та п'ятому етапах повноваження по висуванню, кандидатів і призначення членів Комісії, які раніше здійснювали безпосередньо уряду держав-членів, переходять до Ради Європейського Союзу.

З політичної точки зору дана зміна, проте, не є настільки істотним, оскільки Рада за своїм складом - орган міжурядовий. Те, що уряду раніше робили безпосередньо, тепер вони будуть робити через своїх представників в одному з інститутів ЄС - Раді;

- Рада на всіх етапах повинен приймати рішення кваліфікованою більшістю. Це означає, що держави втрачають право вето - Голова та члени Комісії можуть бути призначені всупереч волі окремих країн-учасниць. Порядок формування Комісії зазнав істотних змін з створенням Європейського Союзу. Призначення Голови та членів Комісії здійснюється державами - членами Європейського Союзу. Зустрічається іноді твердження, що призначення здійснюється Радою, неправильно. Звичайно, організаційні структури Ради можуть бути використані при вирішенні даного питання, але тим не менш формально рішення виносить не Рада. Призначення здійснюється на основі угоди між державами-членами і тільки за умови досягнення консенсусу. Кандидатури на заміщення місць у Комісії пропонуються державами-членами. Всього станом на кінець 1999 р. в Комісію входило 20 членів. П'ять держав: Великобританія, Німеччина, Іспанія, Італія і Франція - мали по два місця, а решта 10 - по одному місцю. У назване число членів Комісії входить і її Голова. [6]

Відповідно до Договору про Європейський Союз формування всього складу Комісії повинно передувати досягнення угоди щодо кандидатури Голови Комісії. Практика підтверджує, що навіть заперечення однієї з держав - членів Союзу проти висунутої кандидатури виключає можливість призначення (так було, наприклад, в 1994 р. відносно кандидатури бельгійського прем'єр-міністра Деана). Висунута кандидатура представляється на схвалення Європейського парламенту. Схвалений Парламентом кандидат спільно з урядами держав-членів бере участь у підборі кандидатур, запропонованих до призначення до складу членів Комісії. Висунуті таким чином кандидати спільно з Головою вже як колегіального органу представляються Парламенту, який повинен винести своє судження. У разі схвалення з боку представницького органу уряди держав-членів за їх спільною згодою виробляють офіційне призначення Комісії, і вона приступає до виконання своїх обов'язків. Голова та члени Комісії мають задовольняти цілий ряд вимог. Перш за все всі вони повинні складатися у громадянстві Європейського Союзу. Кожна держава - член Союзу повинно бути представлено не менше, ніж одним, і не більше, ніж двома своїми громадянами. Ці останні повинні володіти високою професійною кваліфікацією, практичним досвідом і здійснювати свої функції виключно в інтересах Співтовариств і Союзу. У цих цілях при підборі кандидатів до складу Комісії особливу увагу надається підтвердження незалежності цих кандидатів, які не можуть і не повинні отримувати вказівок від свого уряду або діяти відповідно до інструкцій свого уряду. Звичайно, на практиці така абсолютна і повна незалежність членів Комісії недосяжна, тим більше що можливість нового призначення після закінчення строку повноважень залежить передусім від національного уряду. Тим не менш у всій своїй діяльності члени Комісії зобов'язані керуватися інтересами інтеграційних об'єднань і забезпечувати досягнення тих цілей і завдань, які сформульовані в установчих договорах. Члени Комісії, або, як вони часто іменуються, комісари, повинні утримуватися від здійснення яких би то не було актів і дій, що суперечать характером виконуваних ними обов'язків. Внутрішній Регламент Комісії робить особливий наголос на доброчесний, скромне поведінку і підтверджує несумісність цієї посади з іншими оплачуваними або навіть неоплачуваними посадами. Чесність і добропорядність ставиться в обов'язок членам Комісії не тільки в період офіційного виконання ними посадових обов'язків, а й по догляду у відставку. Порушення цих зобов'язань, констатоване Судом ЄС, до якого можуть звернутися Рада чи Комісія, може тягти за собою примусову відставку члена Комісії або позбавлення його права на пенсію або на інші пільги і привілеї, пов'язані із здійсненням цієї посади (мова йде, зокрема, про деяку різновиди судового імунітету).

Підтвердженням високого професіоналізму найчастіше на практиці служить попередня кар'єра призначуваного члена Комісії. За загальним правилом місця в Комісії займають колишні глави національних урядів і колишні міністри, які мають значний досвід політичного керівництва та адміністративного управління. На жаль, звичайно, далеко не завжди відповідний досвід є гарантією належної кваліфікації або дотримання правил добропорядного управління. Політична криза, що вибухнула в березні 1999 р. і пов'язаний з цілою серією скандальних викриттів діяльності окремих членів Комісії, який викликав в кінцевому рахунку її колективну відставку, показав, що відповідні зобов'язання виконуються аж ніяк не всіма членами Комісії у повній відповідності до вимог установчих актів. Досить нагадати, що, наприклад, Едіт Крессон, що була комісаром, відповідальним за людські ресурси, і займала в минулому пост прем'єр-міністра Франції, була звинувачена у фінансових зловживаннях (що, втім, не було підтверджено офіційно) і неопрарданном фаворитизмі. (Її особистий дантист був призначений радником комісара, хоча ні по своїй кваліфікації, ні за родом діяльності ніяким досвідом у сфері управління людськими ресурсами не володів. Зате він регулярно отримував більш ніж високу заробітну плату з казни Європейських співтовариств.).

Комісія та її члени призначаються строком на 5 років. Дострокова вакансія заміщується в тому ж порядку, в якому проводиться призначення членів Комісії при її формуванні. Новопризначений член Комісії виконує свої обов'язки аж до закінчення загального терміну повноважень даного складу ЄК. Вакансія може мати місце у випадку хвороби або смерті члена Комісії, при добровільній відставці та складання повноважень, а також у результаті примусової відставки. Рішення про примусову відставку, пов'язане з порушенням обов'язків члена Комісії, приймається Судом ЄС, який діє за пропозицією Ради чи Комісії. [9]

Кожен член Комісії очолює певний напрям діяльності і керує роботою відповідних адміністративних служб. Член Комісії має свій власний апарат, який утворює його кабінет, члени якого підбираються та призначаються особисто самим комісаром з його розсуд. Однак такого роду призначення не повинні суперечити ані критеріям професійної кваліфікації, ані вимогам моралі.

Наступність складу - звичайне правило функціонування Комісії. Однак після кризи 1999 р. тільки четверо з колишнього складу Європейської Комісії були призначені на новий строк.

2. ПОВНОВАЖЕННЯ КОМІСІЇ

Комісія зазвичай розглядається як виконавчий орган Співтовариства, але вона має коло повноважень, які перевищують звичайні уявлення про повноваження виконавчих органів. Вважається, що останні вносять законодавчі пропозиції, впроваджують і забезпечують застосування законодавства. Те, що повноваження Комісії перевищують стандартні, можна збагнути, ознайомившись зі змістом ст. 155 ДЗЄС, яка сама по собі не вміщує вичерпного переліку функцій Комісії.

З метою забезпечення належного функціонування та розвитку спільного ринку, Відповідно до ст. 211 Договору про заснування ЄС Європейська Комісія наділяється чотирма основними повноваженнями:

1) забезпечує реалізацію положень цього Договору та заходів, що здійснюються інститутами на їх виконання;

2) готує рекомендації та дає висновки у справах, які регулюються цим Договором, якщо Договір того вимагає або якщо Комісія вважає це за потрібне;

3) має повноваження приймати рішення та бере участь у розробці заходів, що їх здійснює Рада ЄС та Європейський Парламент;

4) використовує повноваження, надані їй Радою ЄС для реалізації рішень, прийнятих останньою. [2]

Варто додати, що Комісія виконує й судові функції при вирішенні питань у галузі конкуренції, діє як юридичний представник Співтовариства, підготовляє бюджет Співтовариства і має безліч адміністративних завдань. У практичному розумінні повноваження Комісії можна поділити на п'ять категорій

У цій функції Комісія має повноваження примушувати держави-члени, які не додержуються своїх зобов'язань за договором, змінити це становище і виправитися, якщо треба, через подання справи про їхню невідповідну поведінку на розгляд до Суду Європейських Співтовариств. Відповідно до ст. 169 ДЗЄС Комісія передусім надає зацікавленій державі-члену можливість відповісти на обвинувачення, висунуті Комісією. Комісія приймає мотивований висновок, стосовно якого національні органи влади до визначеної дати мають викласти свої міркування. Якщо зацікавлена держава-член залишає цей висновок без уваги або її відповідь не вважається задовільною, Комісія звертається з цим питанням до Суду Європейських Співтовариств.

Переважно така процедура використовується для забезпечення виконання директив, що видаються Радою або Комісією. Завдання Комісії полегшується тим, що держави-члени повинні регулярно надавати ЇЙ інформацію про шляхи втілення ними змісту цих директив. У більшості випадків початкових заходів процедури, зазначеної в ст. 169 ДЗЄС, цілком достатньо для забезпечення згоди національних властей і досить рідко справа доходить до Суду ЄС. Процедури СЄС щодо цього розглядаються далі, в розд. 6 (див. с. 140).

Саме тут буде доречно згадати, що Комісія виконує й судові функції. Згідно з Регламентом 17/62, від Комісії вимагається розслідувати і приймати рішення, якщо виникає підозра щодо порушення ст. 85, 86 ДЗЄС (а також Регламенту про злиття (Mergers Regulation)). До цієї теми ми ще повернемося в розд. 11 (див. с. 244).

Відповідно до цієї категорії Комісія може виявляти ініціативу і брати участь у формуванні законодавства, а також видавати законодавчі акти, якщо вважатиме це за необхідне. Що стосується ініціативи, Комісія має як спеціальні, так і загальні повноваження. її спеціальні повноваження виникають з великої кількості матеріальних норм Договору, які вимагають від неї розпочинати прийняття регламентів, директив і рішень у спеціальних галузях. Такі спеціальні повноваження можна знайти inter alia (між іншим) у ст. 43(2) ДЗЄС (сільське господарство), ст. 51 ДЗЄС (соціальне забезпечення), ст. 57 ДЗЄС (координація національних норм про самостійну професійну зайнятість), ст. 70 ДЗЄС (вільне переміщення капіталів), ст. 75 ДЗЄС (транспортна політика) і ін. Треба додати: якщо будь-коли матеріальна норма договору вказує на необхідність використання процедури, зазначеної в ст. 189Ь ДЗЄС, це неодмінно потягне за собою законодавчу ініціативу Комісії.

Внісши пропозицію, Комісія продовжує брати участь в ініційованому нею законодавчому процесі. Представники Комісії присутні на всіх засіданнях Ради. Вони мають можливість протягом усього часу вносити зміни у свої пропозиції. Необхідність робити виникає доволі часто, оскільки будь-які поправки, запропоновані Радою для внесення у пропозицію Комісії, мають прийматися одностайно ст. 189а(2) ДЗЄС. Обсяг ЇЇ подальшої участі в законодавчому процесі залежить від конкретної законодавчої процедури, що приймається. Це питання стане зрозумілішим після розгляду цих процедур у розд. З (див. с. 78).

Комісія також має законодавчі повноваження, якими ЇЇ наділяють спеціальні положення Договору і які вона може використовувати на свій розсуд. Так, ст. 48(3)(d) ДЗЄС вимагає від Комісії розробляти норми, що встановлюють умови, згідно з якими працівники можуть залишатися на території держави-члена після завершення там своєї трудової діяльності. Відповідно до ст. 90(3) ДЗЄС Комісія може направляти директиви і рішення державам-членам щодо застосування норм про конкуренцію державних компаній.

Комісія може видавати рекомендації і висновки із зазначених у договорі політичних питань, як у випадку, коли це безпосередньо передбачається останнім, так і за власною ініціативою. Однією з найголовніших сфер, у якій вона використовує ці повноваження, є вільне переміщення товарів (ст. 30--36 ДЗЄС), зокрема після того, як Комісія вирішила зосередити зусилля на розгляді скарг, поданих до неї приватними особами і національними урядами.

Як було згадано вище, Європейський Союз -- це юридична особа, шо може виступати стороною у правозобов'язальних відносинах. І саме Комісія в цьому плані представляє Співтовариство. Отже, якщо будь-коли для Європейського Союзу настає договірна чи позадоговірна відповідальність або якщо він має намір притягнути до відповідальності інших, саме Комісія буде діяти від його імені Комісія також представляє Співтовариство у відносинах з державами -- не членами Співтовариства та міжнародними організаціями. Це дуже важлива функція, особливо з огляду на значну кількість двосторонніх і багатосторонніх договорів, укладених Співтовариством. Так, на Уругвайському раунді переговорів з партнерами Співтовариства з ГАТТ Європейський Союз представляла Комісія.

Комісія також бере участь в управлінні фінансами Співтовариства. Передусім вона відіграє провідну роль у підготовці бюджету Співтовариства. Згідно зі ст. 203(2) ДЗЄС Комісія несе відповідальність за розробку попереднього проекту бюджету, який потім передає до Ради. Під час наступної процедури, що включає участь Ради і Європейського Парламенту, Комісія регулярно надає консультації, виконуючи роль "добросовісного (сумлінного) агента".

Після затвердження бюджету Комісія виконує його під свою відповідальність і в межах виділених асигнувань (ст. 205 ДЗЄС). Окрім цього, вона має надавати Раді і Європейському Парламенту щорічний звіт про виконання бюджету в попередньому фінансовому році (ст. 205а ДЗЄС). Комісія також розпоряджається структурними фондами Співтовариства.

Як і належить будь-якому виконавчому органові, Комісія має цілий ряд рутинних обов'язків, покладених на неї. Так, ст. 156 ДЗЄС вимагає від неї публікації щорічної загальної доповіді про діяльність Співтовариства, яка зазвичай видається в середині лютого наступного року.

Відповідно до декларації, проголошеної під час Амстердамського саміту 1997 p., Комісія отримала офіційне благословення на проведення необхідних приготувань для завчасної реорганізації діяльності того складу Комісії, який розпочне роботу в 2000 р. Мета такої реорганізації буде полягати в забезпеченні оптимального розподілу традиційних "міністерських портфелів" між членами Комісії та спеціальних завдань, які мають бути виконані. Паралельно Комісія повинна була взяти на себе реорганізацію своїх департаментів.

комісія кандидат співтовариство повноваження

ВИСНОВОК

Комісія грає головну роль у забезпеченні повсякденної діяльності ЄС, спрямованої на виконання основних Договорів. Вона виступає із законодавчими ініціативами, а після затвердження контролює їх втілення в життя. У разі порушення законодавства ЄС Комісія має право вдатися до санкцій, у тому числі звернутися до Європейського суду. Комісія має значними автономними правами у різних областях політики, зокрема аграрної, торгової, конкурентної, транспортної, регіональної і т.д. Комісія має виконавчий апарат, а також управляє бюджетом і різними фондами і програмами Європейського Союзу.

Комісія у західній літературі та засобах масової інформації традиційно характеризується в якості головного виконавчого органу Спілки, а іноді навіть як його «уряд».

З цією характеристикою в цілому можна погодитися, але з кількома застереженнями:

-По-перше, Комісія має такою якістю в рамках Європейських співтовариств, перш за все ЄС - тобто першої опори Союзу.

-По-друге, виконавчо-розпорядчими повноваженнями в Союзі мають також Рада та Європейський центральний банк, вплив яких не слід недооцінювати, особливо в сфері другої і третьої опор і кредитно-грошового регулювання;

По-третє, Комісія наділяється досить широкими повноваженнями у сфері законодавчої влади, в яких виражається система стримувань і противаг на рівні наддержавних інституцій Союзу.

Розглянувши в даній роботі питання, що мають відношення до Комісії Європейського Союзу, ми вирішили такі завдання:

- Відбили питання, пов'язані з формуванням Комісії, а також торкнулися останні зміни в цій процедурі, які виникли після розширення ЄС;

- Розглянули структуру і склад Комісії ЄС, також торкнувшись теми останніх змін у цьому питанні;

- Нарешті, були відображені процедурні питання роботи Комісії, а також її повноваження.

У результаті цього ми можемо зробити висновок, що вирішена головна мета даної роботи - Комісія Європейського Союзу представлена нами як реально діючий орган, який має достатньо великі повноваження в рамках даного утворення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Договір про європейському союзі від 7 лютого 1992 р. (із змінами, внесеними Амстердамським договором від 2 жовтня 1997 р. і Ніццьким договором від 26 лютого 2001 р.)/http://eulaw.edu.ru

2. Договір про заснування європейського співтовариства (консолідований текст з урахуванням Ніццького змін) / http://eulaw.edu.ru

3. Попередній проект конституційного договору (Конституції Європейського Союзу) / http://eulaw.edu.ru

4. Арах М. Європейський Союз. Бачення політичного об'єднання М., 1998.

5. Барановський В.Г. Політична інтеграція в Західній Європі М., 1983.

6. Європейська інтеграція: правові проблеми. Книга перша / Відп. ред. Б.М. Топорнін. М., 1992.

7. Європейське право. Підручник / Відп. ред. Л.М. Ентін. М., 2000.

8. Капустін А.Я. Європейський союз: інтеграція і право М., 2000.

9. Основи права Європейського Союзу: Навчальний посібник / За ред С.Ю. Кашкина. М., 1997.

10. Право Європейського Союзу: Документи і коментарі / Під. ред. С.Ю. Кашкина. М., 1999.

Размещено на Allbest.ru