Захист інтелектуальної власності та інформації в автоматизованих системах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Варіант №1

1. Інтелект -це?

2. Для чого створена і коли організація ВОІВ?

3. В Україні існує багато можливостей стосовно законного захисту інтелектуальної власності та комп'ютерного авторського права (IB та КАП). Перелічіть охоронні можливості та документи з цього питання:

4. Дайте визначення поняттю -« Зміст інформаційних відносин»

5. Дайте визначення поняттю - «Правота Інтернету»?

6. Дайте визначення поняттю - «копірайт» (copyright)??

Список літератури

1. Інтелект -це?

Інтелект (від лат. Intellectus - пізнання, розуміння, розум) - здатність мислення, раціонального пізнання. Це латинський переклад давньогрецького поняття нус («розум») і за своїм змістом він тотожний йому.

Вивченням інтелекту та інтелектуальних можливостей людини давно займаються вчені різних спеціалізацій. Одне з основних питань, що стоять перед психологією - це питання є чи інтелект вродженим або формується в залежності від навколишнього середовища. Це питання, мабуть, стосується не тільки інтелекту, але тут воно особливо актуальне, тому що інтелект і креативність (нестандартність рішень) набувають особливу цінність у наше століття загальної швидкісної комп'ютеризації.

Зараз особливо потрібні люди, здатні нестандартно і швидко мислити, що мають високий інтелект, щоб вирішувати найскладніші науково-технічні завдання, і мало того, що обслуговувати суперскладні машини й автомати,а й створювати їх.

Визначень інтелекту було дано багато, тут постаралися і філософи, і біологи і психологи. Я не стану наводити їх. Щоб визначити інтелект слід вказати на ступінь складності всіх взаємодій когнітивних структур, тому що інтелект включає майже всі когнітивні структури, а якщо взяти одну яку-небудь когнітивну структуру, то вийде, що нам довелося знехтувати їх взаємодією.

З точки зору когнітивної психології розвиток інтелекту - це зміна когнітивних структур, процесів і здібностей протягом усього життя. Можна визначити інтелект тим напрямком, на яке орієнтоване його розвиток, і не думати при цьому про межі інтелекту.

Але не може бути інтелект таким клубочком з російських казок, який біжить собі попереду Іванушки, вказуючи йому шлях, і нічого не змінюється ні в самому клубочку, ні в житті Іванушки, який лише отримує призначений йому "приз", не доклавши своїх зусиль, тільки і того, що біжить в заданому йому напрямку.

Швидше інтелект можна порівняти зі сніжком, який котиться в потрібному напрямку і при цьому стає сніжною грудкою, та й то змінює напрямку кочення, щоб зробитися круглим (повним), і біда його в тому, що він втрачає швидкість, набираючи масу. А інтелект повинен набираючи масу, набирати і швидкість.

Якщо порівняємо з ЕОМ то, скажімо, що більше даних знаходиться в пам'яті комп'ютера, тим швидше вона повинна видавати результат завдання. Тим не менш, як добре відомо розробникам програм, при збільшенні обсягу даних, найбільше значення в ефективності всієї системи набуває питання про правильну організацію даних і процесів, що беруть участь в їх обробці. Але до штучного інтелекту ми звернемося пізніше в окремій статті.

Основною теорією розвитку інтелекту в когнітивної психології можна назвати теорію стадій Піаже, який зробив свої висновки, спостерігаючи за дітьми різного віку. Дитина з'явилася на світ, і йому нічого не залишається робити, як адаптуватися до цього світу. Асиміляція (тлумачення події в розрізі існуючих знань) і акомодація (пристосування до нової інформації) - два процеси адаптації.

Перша стадія - сенсомоторна стадія. З'являються перші рефлекси і перші навички. Потім дитина, старше 12 місяців, починає озиратися в пошуках зниклого з його поля зору предмета, до цього він таких спроб не робив. Він егоцентрист і судить про світ зі своєї «дзвіниці», але тепер вже він починає розуміти, що предмети навколо нього існують насправді, і вони не зникають, коли він їх не бачить.Таким чином, у дитини виникає сталість об'єкта, з'являються перші уявлення про зовнішній світ. У нього з'являється мета, якої він прагне досягти, це чи не перші ознаки інтелекту.

Друга стадія - попередня операціями. До 7 років у дітей розвивається інтуїтивне символічне мислення, але вони залишаються егоцентричними.Вони вже можуть конструювати вирішення якихось проблем, не втілюючи їх у життя. Світ навколо них розширюється, включаючи поки прості поняття про зовнішнє середовище.

Третя стадія - конкретних операцій. У віці 7-12 років діти можуть оперувати своїми внутрішніми репрезентаціями якихось об'єктів, у них формується, конкретні операції, тобтоопераціональні угрупування мислення, пов'язані з об'єктів, якими можна маніпулювати або які можна схоплювати в інтуїції.

Четверта стадія - формальних операцій. Після 12 років у дітей з'являється абстрактне мислення, і протягом всього юнацького періоду виробляється формальне мислення, угруповання якого характеризують зрілий рефлексивний інтелект, формується внутрішня модель зовнішнього світу, відбувається збагачення інформацією. Важливо, тільки щоб не відбулося зубожіння душі при збагаченні інформацією, як говорив О.М.Леонтьєв.

Піаже зазначав, що оскільки людина з народження оточений соціальним середовищем, то природно, що вона на нього впливає так само, як і середовище фізична. Суспільство не тільки впливає на людину, а й перетворює його структуру, змінює його мислення, нав'язує інші цінності та обов'язки. Соціальна сфера перетворює інтелект за допомогою мови (знаки), змісту взаємодій (інтелектуальні цінності) і правил мислення.

Теорія Піаже, безумовно, цікава, хоча і не зовсім бездоганна, оскільки зустрічається і у дорослих людей відсутність абстрактного мислення до якогось виду діяльності, причому в іншому ці люди анітрохи не відрізняються від інших.

2. Для чого створена і коли організація ВОІВ?

Всесвітню організацію інтелектуальної власності -- BOНB (World Intellectual Property Organization -- WIPO) -- було засновано в 1970 р. у хoді реалізації Конвенції про створення такої організації, підписаної у Стокгольмі в 1967 р. Попередниками ВОГО є Паризька конвенція з охорони промислової власності (1883) і Бернська кон¬венція з охорони літературних та художніх творів (1886).

Інтелектуальна власність включає дві основні сфери: промис¬лову власність (захист прав на винаходи, товарні знаки, промис¬лові зразки і моделі) та авторські права (на літературні, музичні, художні, фотографічні, кінематографічні й аудіовізуальні твори).

Організацію створено з метою охорони інтелектуальної влас¬ності в усьому світі через співробітництво між державами-членами і міжнародними організаціями у сфері інтелектуальної власності. Членами організації є 156 країн, у тому числі Україна. Членом ВОЇВ може бути будь-яка держава, яка є членом Паризь¬кого або Бернського союзів, а також будь-яка держава, що є чле¬ном ООН aуo однієї із спеціалізованих установ системи ООН. або МАРАТЕ, Статуту Міжнародного Суду, або держава, яку запро¬сила Генеральна Асамблея ВОІВ приєднатися до Конвенції про створення ВОІВ.

Джерелами фінансування ВОІВ є збори, які сплачують приват¬ні користувачі міжнародних реєстраційних послуг, а також внес¬ки урядів країн-членів.

Керівними органами ВОІВ є: Генеральна Асамблея, до якої входять держави-учасниці Конвенції, що є також членами будь-якого з союзів; Конференція, що складається з держав-членів, незалежно від того чи є вони членами якогось із союзів чи ні, і скликається на чергові сесії Генеральним директором; Комітет з координації, що складається з 58 членів від держав -- учасниць Конференції 1967 p., які є одночасно членами Виконавчого комі¬тету Паризького або Бернського союзу, Генеральної Асамблеї, Конференції, Генерального директора. Допоміжними органами ВОІВ є Постійний комітет з інформації про промислову власність і функціональні комітети (бюджетний комітет, комітет з оренди і утримання приміщень, постійний комітет з розвитку співробітництва в галузі промислової власності, постійний комітет з роз¬витку співробітництва в галузі авторського права і суміжних прав).

Секретаріатом керівних органів ВОІВ і союзів є Міжнарод¬не бюро, яке очолює Генеральний директор. До складу Міжнарод¬ного бюро входять чотири служби: служба договору" про патент¬ну кооперацію, служба міжнародної реєстрації товарних знаків, служба міжнародного депонування промислових зразків і моде¬лей, служба міжнародної реєстрації позначень походження това¬ру. З метою забезпечення приватних осіб і організацій посеред¬ницькими і арбітражними послугами в суперечках з правових питань інтелектуальної власності в 1994 р. був створений Арбіт¬ражний центр ВОІВ.

Місцезнаходження -- Женева (Швейцарія).

3. В Україні існує багато можливостей стосовно законного захисту інтелектуальної власності та комп'ютерного авторського права (IB та КАП). Перелічіть охоронні можливості та документи з цього питання

Основні охоронні документи

В Україні існує багато можливостей стосовно законного захисту інтелектуальної власності та комп'ютерного авторського права (IB та КАП). Перелічимо деякі охоронні можливості та документи з цього питання:

1. Договір (авторський договір зі штатним або позаштатним працівником)

2. Авторське свідоцтво

3. Патент

4. Контракт

5. Ліцензія (ліцензійний договір)

6. Використання на титульному аркуші позначення: ©, Автор, назва роботи, рік

7. Свідоцтво про реєстрацію

8. Акт або протокол спеціальної комісії про факт створення ноу-ха

9. Багатопатентна ліцензія або договір на передачу ноу-хау

10. Документ про правонаступництво або про право власності

11. Свідоцтво про спадщину

12. Свідоцтво стосовно майнових прав

13. Рецензія провідних фахівців

14. Угода

15. Бізнес-план розробки і впровадження ідеї

16. Звіт про науково-дослідницьку роботу

17. Конкурсні проекти

18. Наявність 3-х свідків

Існує декілька правил, які бажано пам'ятати автору:

1. реєстрація прав автора на твір не обов'язкова, але це роблять для полегшення доказу авторства у разі позову;

2. автор (правовласник) може видавати ліцензію на використання твору іншій особі;

3. авторське право може передаватися власником авторського права іншій фізичній або юридичній особі по закону (правонаступнику) або у вигляді ліцензії (повні або часткові права автора);

4. службовий авторський твір виконаний за договором, у якому визначаються права роботодавця та автора, має відповідну юридичну силу, визначену відповідним договором.

4. Дайте визначення поняттю -« Зміст інформаційних відносин»

Зміст інформаційно-правових відносин можливо визначити шляхом аналізу змісту самого права на інформацію та розкриттям структури видів інформаційної діяльності.

Структура сучасного розуміння права на інформацію включає такі змістовні елементи як: “пошук інформації”, “отримання (одержання) інформації”, “виготовлення інформації”, “зберігання інформації”, “використання інформації”, “поширення інформації”, “захист інформації”. Кожний з означених елементів має свої особливості та різні критерії нормативно-правового закріплення.

Відповідно статті 12 Закону України “Про інформацію” (1992 року), що визначає поняття інформаційної діяльності, її слід розуміти як “сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави”.

З метою задоволення цих потреб органи державної влади та органи місцевого і регіонального самоврядування повинні створювати інформаційні служби, системи, мережі, бази і банки даних.

Порядок їх створення, структура, права та обов'язки визначаються Кабінетом Міністрів України або іншими органами державної влади, а також органами місцевого і регіонального самоврядування (в межах їх компетенції).

Одночасно законодавством визначаються й основні напрями інформаційної діяльності та основні види інформаційної діяльності.

Основними напрямами інформаційної діяльності є: політичний, економічний, соціальний, духовний, екологічний, науково-технічний, міжнародний тощо.

Держава зобов'язана постійно дбати про своєчасне створення, належне функціонування і розвиток інформаційних систем, мереж, банків і баз даних у всіх напрямах інформаційної діяльності.

Держава гарантує свободу інформаційної діяльності в цих напрямах всім громадянам та юридичним особам в межах їх прав і свобод, функцій і повноважень (Ст. 13 Закону України “Про інформацію”).

Що стосується основних видів інформаційної діяльності то Закон “Про інформацію в цьому питанні обмежувальним шляхом позначає чотири різновиди з семи, що називались вище.

Основними видами інформаційної діяльності є одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

Одержання інформації - це набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою.

Використання інформації - це задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

Поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації.

Зберігання інформації - це забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв.

Одержання, використання, поширення та зберігання документованої або публічно оголошуваної інформації здійснюється у порядку, передбаченому Законом України “Про інформацію” та іншими законодавчими актами в галузі інформації (Ст. 14 Закону України “Про інформацію”).

Можна зробити висновок, що законодавець не відносить до основних видів інформаційної діяльності такі як захист інформації (або змішує його зі зберіганням), виготовлення інформації, пошук інформації.

Втім окремими положеннями цього Закону та інших нормативних актів означені три види інформаційної діяльності всеж таки закріплюються, хоча законодавець і не визначає їх зміст. Якщо розвивати положення статті 19 Загальної декларації прав людини (1948 р.) то стосовно до поняття пошуку інформації можна відпрацювати його визначення у наступному вигляді:

пошук інформації - це здійснення суб'єктом активних дій у будь-який вільно обраний ним спосіб і незалежно від кордонів задля одержання необхідних йому даних.

Завдяки законодавству про концепцію національної безпеки України ми можемо визначитись і з поняттям захисту інформації.

Захист інформації - це система заходів режимного, технічного, криптографічного та правового характеру, що здійснюються для збереження від негативного впливу на інформацію та її носії.

При цьому під негативним впливом доцільно розуміти не тільки певні обставини зберігання інформації, але й інформаційні правопорушення та такі операції з інформацією, що можуть зашкодити реалізації прав інших суб'єктів.

Наприклад серед правопорушень в інформаційній сфері законодавство називає:

1. необґрунтовану відмову від надання відповідної інформації; надання інформації, що не відповідає дійсності;

2. несвоєчасне надання інформації;

3. навмисне приховування інформації;

4. примушення до поширення або перешкоджання поширенню чи безпідставна відмова від поширення певної інформації;

5. поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи;

6. використання і поширення інформації стосовно особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов'язків;

7. розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється законом, особою, яка повинна охороняти цю таємницю;

8. порушення порядку зберігання інформації; навмисне знищення інформації; необґрунтоване віднесення окремих видів інформації до категорії відомостей з обмеженим доступом.

Виготовлення інформації як вид інформаційної діяльності логічно витікає з змісту статті 38 Закону України “Про інформацію”, що закріплює право власності на інформацію. Так в її змісті ми знаходимо: “Підставами виникнення права власності на інформацію є: створення інформації своїми силами і за свій рахунок; договір на створення інформації”.

Водночас, стаття 43, що закріплює права учасників інформаційних відносин містить пояснення, що учасники інформаційних відносин мають право одержувати (виробляти, добувати), використовувати, поширювати та зберігати інформацію в будь-якій формі з використанням будь-яких засобів, крім випадків, передбачених законом. Це підштовхує до висновку, що законодавець поєднує і змішує зміст категорій: одержувати виробляти, добувати.

Розуміння окремих напрямків змісту інформаційних правовідносин формується завдяки відповідним характеристикам у видовому інформаційному законодавстві.

Так, відповідно до Закону України “Про державну статистику” державна статистична діяльність - це сукупність дій, пов'язаних з проведенням державних статистичних спостережень та наданням інформаційних послуг, спрямована на збирання, опрацювання, аналіз, поширення, збереження, захист та використання статистичної інформації, забезпечення її достовірності, а також удосконалення статистичної методології (Ст. 1. Закону України “Про державну статистику” //Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, № 43, ст. 608) (В редакції Закону № 1922 від 13.07.2000, ВВР, 2000, № 43, ст. 362).

Різновидом інформаційної діяльності і, відповідно, частиною змісту інформаційних правовідносин виступає згідно з положеннями Закону України про пресу діяльність друкованих засобів масової інформації

Діяльність друкованих засобів масової інформації -- це збирання, творення, редагування, підготовка інформації до друку та видання друкованих засобів масової інформації з метою її поширення серед читачів.

Діяльність друкованих засобів масової інформації, спрямована на отримання прибутку, є підприємницькою діяльністю у цій сфері і здійснюється на основі цього Закону, Закону України «Про підприємництво» та інших актів чинного законодавства України. (Ст. 6. Закону України „Про друковані засоби масової інформації (пресу)” в Україні (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, М 1, ст. 1)).

Стаття 1. Закону України Про телебачення і радіомовлення (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, № 10, ст. 43), що містить визначення термінів формулює такі види діяльності як:

1. мовлення (телебачення і радіомовлення) -- передача на відстань звукової або зорової інформації за допомогою електромагнітних хвиль, що розповсюджуються передавальними пристроями і приймаються будь-якою кількістю телерадіо-приймачів;

2. радіомовлення -- виробництво і розповсюдження аудіопрограм;

3. соціальне телерадіомовлення -- передачі чи програми для сліпих, глухих, людей з послабленим слухом освітнього, навчального та довідкового характеру, а також програми і передачі з проблем екологічного виховання.

4. суспільне телерадіомовлення -- система неприбуткового єдиного загальнонаціонального телебачення і радіомовлення, що має єдину програмну концепцію, створюється та діє згідно із Законом України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення».

Діяльність інформаційних агентств -- це збирання, обробка, творення, зберігання, підготовка інформації до поширення, випуск та розповсюдження інформаційної продукції.

Випуск та розповсюдження інформаційними агентствами власної продукції з метою отримання прибутку є підприємницькою діяльністю у цій сфері і здійснюється на основі цього Закону та чинного законодавства України (Стаття 5. Закону України „Про інформаційні агентства”// Відомості Верховної Ради (ВВР), 1995, № 13, ст. 83).

Відповідно положенням закону України „Про державну таємницю” встановлюються такі види інформаційної діяльності:

1. доступ до державної таємниці -- надання повноважною посадовою особою дозволу громадянину на ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, або ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, цією посадовою особою відповідно до її службових повноважень;

2. засекречування матеріальних носіїв інформації -- введення у встановленому законодавством порядку обмежень на поширення та доступ до конкретної секретної інформації шляхом надання відповідного грифу секретності документам, виробам або іншим матеріальним носіям цієї інформації (Стаття 1. Закону України Про державну таємницю (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, № 16, ст. 93)).

Своєрідність видів інформаційної діяльності розвивається і сфері автоматизованих інформаційних систем. Так, відповідно до законодавства про захист інформації в автоматизованих системах визначаються такі основні їх форми:

1. обробка інформації в автоматизованих інформаційних системах -- вся сукупність операцій (збирання, введення, записування, перетворення, зчитування, зберігання, знищення, реєстрація), що здійснюються за допомогою технічних і програмних засобів, включаючи обмін по каналах передачі даних;

2. захист інформації -- сукупність організаційно-технічних заходів і правових норм для запобігання заподіянню шкоди інтересам власника інформації чи АС та осіб, які користуються інформацією

Захист інформації в АС забезпечується шляхом:

1. дотримання суб'єктами правових відносин норм, вимог та правил організаційного і технічного характеру щодо захисту оброблюваної інформації;

2. використання засобів обчислювальної техніки, програмного забезпечення, засобів зв'язку і АС в цілому, засобів захисту інформації, які відповідають встановленим вимогам щодо захисту інформації (мають відповідний сертифікат);

3. перевірки відповідності засобів обчислювальної техніки, програмного забезпечення, засобів зв'язку і АС в цілому встановленим вимогам щодо захисту інформації (сертифікація засобів обчислювальної техніки, засобів зв'язку і АС);

4. здійснення контролю щодо захисту інформації (Ст.ст. 1, 10. „Визначення термінів” та „Забезпечення захисту інформації в АС” Закону України „Про захист інформації в автоматизованих системах” //Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, №31,ст. 286).

Частина різновидів інформаційної діяльності як структурної складової змісту інформаційних правовідносин потребувала більш ретельної уваги та відповідного офіційного тлумачення, що тільки формується у національному праві. Так деякі види збору та зберігання інформації щодо осіб з певними розладами здоров'я призвели до необхідності офіційного тлумачення змісту Закону „Про інформацію” Конституційним Судом України. Показовим прикладом цього є Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України «Про інформацію» та статті 12 Закону України «Про прокуратуру» (справа К. Г. Устименка).

Підставою для розгляду справи відповідно до статті 94 Закону України «Про Конституційний Суд України» стала наявність неоднозначного застосування зазначених норм Закону України «Про інформацію» та Закону України “Про прокуратуру” судами загальної юрисдикції, що призвело до порушення конституційних прав і свобод громадянина України.

3 документів, надісланих до Конституційного Суду України, та письмових тверджень К. Г. Устименка випливає, що в 1988--1990 роках за клопотанням адміністрації Дніпропетровського залізничного технікуму він перебував на консультативному психіатричному обліку Дніпропетровського міського психоневрологічного диспансеру. Заявник, якому про такий факт стало відомо у липні 1990 року, вважає, ЩО це обмежувало можливості його працевлаштування і завдало йому моральних їй-матеріальних збитків. З метою їх відшкодування у цивільно-процесуальному порядку він звернувся до головного лікаря диспансеру з вимогою надання інформації з питань:

1. ким, коли і на яких підставах його було поставлено на облік;

2. кому видавались довідки про його перебування на такому обліку; ким, коли і на яких підставах його було знято з обліку;

3. чи законними є дії психіатрів щодо обмеження його працевлаштування у 1988--1990 роках і хто несе відповідальність за заподіяні матеріальні збитки.

Головний лікар, посилаючись на лікарську таємницю, у наданні такої інформації відмовив. У зв'язку з цим протягом майже семи років справа К. Г. Устименка неодноразово і неоднозначно розглядалась судами загальної юрисдикції різних ланок. Останніми рішеннями судів вимоги заявника було задоволено частково: він отримав копію своєї диспансерної картки і деяку іншу інформацію, яка, однак, його не задовольнила.

Конституційний Суд України в розгляді означеної справи дав наступні роз'яснення щодо змісту окремих статей Закону України „Про інформацію”:

Частину четверту статті 23 Закону України «Про інформацію» треба розуміти так, що забороняється не лише збирання, а й зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав та свобод людини. До конфіденційної інформації, зокрема, належать свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані).

Згода на збирання, зберігання, використання і поширення відомостей щодо недієздатної особи надається членом її сім'ї або законним представником. У період збирання інформації про нього кожний дієздатний, члени сім'ї або законні представники недієздатного мають право знати, які відомості і з якою метою збираються, як. ким і з якою метою вони використовуються. У період зберігання і накопичення персональних даних ці ж особи мають право доступу до такого роду інформації, заперечувати її правильність, повноту тощо.

Частину п'яту статті 23 Закону України -«Про інформацію» треба розуміти так, що кожна особа має право знайомитись з зібраною про неї інформацією в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях, якщо ці відомості не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Медична інформація, тобто свідчення про стан здоров'я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі і про наявність ризику для життя і здоров'я, за своїм правовим режимом належить до конфіденційної, тобто інформації з обмеженим доступом. Лікар зобов'язаний на вимогу пацієнта, членів його сім'ї або законних представників надати їм таку інформацію повністю і в доступній формі.

В особливих випадках, як і передбачає частина третя статті 39 Основ законодавства України про охорону здоров'я, коли повна інформація може завдати шкоди здоров'ю пацієнта, лікар може її обмежити. У цьому разі він інформує членів сім'ї або законного представника пацієнта, враховуючи особисті інтереси хворого. Таким же чином лікар діє, коли пацієнт перебуває у непритомному стані.

У випадках відмови у наданні або навмисного приховування медичної інформації від пацієнта, членів його сім'ї або законного представника вони можуть оскаржити дії чи бездіяльність лікаря безпосередньо до суду або, за власним вибором, до медичного закладу чи органу охорони здоров'я.

Правила використання відомостей, що стосуються лікарської таємниці

1. інформації про пацієнта, на відміну від медичної інформації

2. інформації для пацієнта, встановлюються статтею 40 Основ законодавства України про охорону здоров'я та частиною третьою статті 46 Закону України «Про інформацію».

У статті 48 Закону України «Про інформацію» визначальними є норми, сформульовані у частині першій цієї статті, які передбачають оскарження встановлених Законом України «Про інформацію» протиправних діянь, вчинених органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, а також політичними партіями, іншими об'єднаннями громадян, засобами масової інформації, державними організаціями, які є юридичними особами, та окремими громадянами, або до органів вищого рівня, або до суду, тобто за вибором того, хто подає скаргу.

Частина друга статті 48 Закону України «Про інформацію» лише встановлює порядок оскарження протиправних дій посадових осіб у разі звернення до органів вищого рівня, а частина третя цієї статті акцентує на тому, що й оскарження, подане до органів вищого рівня, не є перепоною для подальшого звернення громадянина чи юридичної особи до суду. Частину третю у контексті всієї статті 48 Закону України «Про інформацію» не можна розуміти як вимогу обов'язкового оскарження протиправних дій посадових осіб спочатку до органів вищого рівня, а потім -- до суду. Безпосереднє звернення до суду є конституційним правом кожного.

5. Дайте визначення поняттю - «Правота Інтернету»?

При вирішенні практичних питань, що виникають, користуються нормами права, які були створені до появи мережі. Можна сказати, що все наше розуміння права, його концепції були закладені ще в епоху Римської Імперії. Зрозуміло, з тих пір право не стояло на місці, воно слідувало за потребами людей, що виникали в процесі розвитку людства. Проте ми звикли мислити в категоріях світу речей. Людина, яка живе на землі, звикла поділяти її кордонами і бути на своїй ділянці господарем.

Зовсім нещодавно в історичному масштабі відбулися значні якісні зміни, які необхідно враховувати, коли говоримо про телекомунікації. Визнані універсальні права людини і характер відносин у суспільстві змушує говорити про перехід від стану індустріального суспільства до суспільства інформаційного.

Загальна декларація прав людини 1948 р. була першим документом, в якому були закріплені основні права людини. Напевно, немає потреби пояснювати, що їхня дія не залежить від державних кордонів і є універсальною. Спочатку ця декларація була рекомендаційним актом, але в силу її широкого застосування вона стала обов'язковим документом. У ній проголошено право людини «шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів».

Це право може бути обмежене законом з метою забезпечення інших прав, моралі, суспільного порядку і загального добробуту. Обмеження цього права було доповнено в Міжнародному пакті про цивільні й політичні права 1966 р. цілями «охорони державної безпеки» і «здоров'я і моральності населення». Навколо цих обмежень і розгортаються суперечки прихильників теорії вільного потоку інформації і прибічників цензури і фільтрування інформації. Вочевидь, можна сказати, що зазначене право людини існує і що будь-які обмеження його повинні бути виключенням із правила в розумних межах. Це право, цей принцип, імовірно, повинний скласти основу нової галузі права -- інформаційного права.

У своїх творах письменники-фантасти часто змальовують нашу планету єдиною. У цьому виражається мрія багатьох людей про зняття штучних бар'єрів між народами. Ця мрія дотепер залишалася нездійсненною. Але з появою інтернаціональної мережі стало можливим говорити про глобальне суспільство.

Мережа Інтернет породила новий інформаційний простір -- кібер-простір і навіть новий тип культури -- кіберкультуру. Культурологи говорять, що причина цього -- наявність особливих потреб особистості, що не могли бути задоволені традиційними засобами. Ці потреби -- воля поширення інформації та воля спілкування.

В Окінавській хартії глобального інформаційного суспільства держави проголошують наступний принцип: «усі люди скрізь, без винятку, повинні мати можливість користуватися перевагами глобального інформаційного суспільства».

На перший погляд, така постановка питання здається антипра-вовою, що сприяє беззаконню і розгулу хакерства. Насправді ж, мова йде зовсім не про позбавлення мережі правового регулювання, а про визначення правил юрисдикції, що повинні застосовуватися до відповідних суспільних відносин.

Це вкрай необхідно для вирішення таких питань як встановлення меж державного регулювання в даній галузі і відповідальності осіб, що використовують кіберпростір. Так, наприклад, чи може держава заборонити розміщення інформації в Інтернеті, що за законами цієї держави незаконна, в іншій державі? Чи може вона заборонити своїм громадянам доступ до такої інформації? Чи повинен автор ресурсу відповідати за порушення, наприклад, фірмового імені чи торгових марок, якщо правовласник за кордоном? Відповіді на численні подібні питання можуть бути дані, тільки якщо буде побудована єдина теоретична концепція кібер-простору.

Однак неправильно було б провести просту аналогію кіберпрос-тору з такими об'єктами як космос чи відкрите море. Питання трохи більш складне, аніж проведення простої аналогії, хоча б тому, що в нас немає ні судна, ні якогось матеріального знака, на якому можна було б відзначити приналежність до держави, національність. Тільки учасники відносин, що роблять які-небудь дії з передачі даних, мають свою приналежність до тієї чи іншої держави. Відповідно й держава може здійснювати над ними свою юрисдикцію щодо цих дій.

Небезпека, що залишається -- спроба держави відокремити свою частину Інтернету напівпрозорою «залізною завісою», фільтруючи доступ. Тут на допомогу мережі повинні прийти принципи міжнародного публічного права, і якщо обмеження свободи інформації будуть виходити за розумні рамки, прийняті в міжнародному праві, дії держави повинні бути визнані такими, що порушують міжнародне право, і спричинити до відповідних засобів. У випадку, коли інформація перетворюється в пропаганду ідей, що суперечать міжнародному праву, існує також можливість реакції засобами міжнародного права.

Отже, виходячи з глобального характеру мережі, переслідуючи мету захисту прав і свобод людини і подальшого розвитку світового інформаційного простору, пропонуються наступні підходи до проблеми правового регулювання Мережі:

1. основа правового режиму в кіберпросторі повинна визначатися міжнародним публічним правом, що визначає загальні і спеціальні принципи, такі як:

1. право на свободу інформації;

2. єдиний глобальний характер інформаційного суспільства;

3. відкритість доступу;

4. пріоритет повідомлень про лихо;

5. інші загальновизнані права людини і принципи права;

2. ніяка держава не має суверенітету над кіберпростором чи якою-небудь його частиною;

3. існують дві основні групи відносин: з доступу в мережу і з використання мережі. У першому випадку суб'єктами виступають провайдер доступу і користувач, у другому випадку -- провайдер інформації, одержувач інформації і творець інформації. Стосовно дій усіх цих осіб держави здійснюють свою юрисдикцію;

4. технічні питання: установлення стандартів для роботи прог рамного й апаратного забезпечення, розподіл зон адрес і т.ін повинні зважуватися на міжнародному рівні для забезпе чення однаковості в цих стандартах.

6. Дайте визначення поняттю - «копірайт» (copyright)?

КОПІРАЙТ [КОПИРАЙТ] (англ. copyright - авторське право) -юридично-правові норми, що визначають право авторів художніх творів, наукових досліджень і розробок, винаходів, фінансово-економічних програм і проектів розпоряджатися своєю інтелектуальною власністю (інтелектуальним капіталом), а також регулюють правові та майнові, фінансові відносини з контрагентами при реалізації останніми інтелектуальних програм (проектів) їх власників з визначенням порядку, розмірів і строків сплати гонорарів авторам.

Список літератури

інтелектуальна власність захист інформаційний

1. Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.effecton.ru/

2. Международное право: Учебник / Под ред. Ю.М. Колосова, Э.С. Кривчиковой. - М.: Юристъ, 2001. - 928 с.

3. Право - Інтелектуальна власність і комп'ютерне авторське право - Антонов В.М.

4. Інформаційне право та правова інформатика у сфері захисту персональних даних / Авт. кол - в: В.Брижко, В. Цимбалюк, М. Щвець: Монографія / За ред.. д.е.н. М. Швеця. - К.: НДЦПІ АПрН України, 2005 р. - 334 с.

Размещено на Allbest.ru