Недобросовісна конкуренція

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Недобросовісна конкуренція - це неправомірні дії підприємців,спрямовані на отримання неправомірних переваг при здійсненні ними господарської діяльності.

Законодавством України чітко визначено види й форми недобросовісної конкуренції, відповідальність за її вчинення. За Законом України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Характерною ознакою недобросовісної конкуренції є активна поведінка особи, спрямована на вчинення неправомірних дій. Бездіяльність не може бути визнана недобросовісною конкуренцією.

Зазначені неправомірні дії, спрямовані на досягнення неправомірних переваг у конкурентній боротьбі, мають такі спільні ознаки:

1) спричиняють збитки іншим господарюючим суб'єктам чи їх діловій репутації;

2) спрямовані на отримання неправомірних переваг у підприємницькій діяльності;

3) порушують норми законодавства України.

Відповідно до законодавства України недобросовісна конкуренція -- протиправна, карана поведінка. Норми, що визначають цю поведінку як протиправну містяться у конкурентному законодавстві, а також в інших нормативно-правових актах.

За формою недобросовісну конкуренцію можна класифікувати виходячи зі змісту та спрямованості неправомірних дій. Їх можна поділити на три великі групи:

* неправомірні дії, спрямовані на отримання певних переваг над конкурентом за рахунок його інтелектуальної діяльності та ділової репутації;

* неправомірні дії, пов'язані з дезорганізацією виробничого процесу конкурента, створенням йому перешкод у процесі конкурентної боротьби та досягненням неправомірних переваг у конкуренції;

* дії, пов'язані з неправомірним збиранням, розголошенням та використанням комерційної таємниці.

До першої групи порушень, що вчиняються шляхом недобросовісної конкуренції, належать неправомірні дії, спрямовані на отримання певних переваг над конкурентом за рахунок його інтелектуальної діяльності та ділової репутації. Ця група включає такі порушення:

1. Неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки.

2. Неправомірне використання товару іншого виробника.

3. Копіювання зовнішнього вигляду виробу.

4. Порівняльна реклама.

Характерною ознакою цих порушень є те, що вони водночас спрямовані на неправомірне використання результатів інтелектуальної праці суб'єкта господарювання та на спотворення його ділової репутації, навмисно чи ненавмисно.

Неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки. Відбувається у вигляді неправомірного використання предметів інтелектуальної праці, а саме: чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, назв місць походження товарів.

Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не визнається неправомірним, якщо до власного імені додається який-небудь відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця).

Зазначені предмети є результатами інтелектуальної діяльності фізичних чи юридичних осіб, права на них охороняються законодавством. Тому їх використання без дозволу уповноваженої на те особи (власника) є правопорушенням. Захист від неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки необхідний ще й тому, що він дає змогу:

* стимулювати творчу діяльність та заохочувати прагнення здобути ділову репутацію високого рівня;

* забезпечити споживачів важливою інформацією (споживач знатиме, що товар виробила добросовісна особа);

* зменшити можливість несумлінних продавців реалізовувати товар неналежної якості.

Неправомірне використання товару іншого виробника. Ним визнається введення на ринок товару конкурента під своїм позначенням шляхом змін чи зняття позначень конкурента без його дозволу. Таким чином недобросовісний конкурент намагається здобути певний імідж на ринку та “розкрутити” свою торгову марку за рахунок сумлінного суб'єкта господарювання, який належним чином стежить за якістю та асортиментом продукції, вкладаючи при цьому значні кошти.

За такої ситуації добросовісний підприємець може нести значних збитків, наприклад, у разі проведення недобросовісним конкурентом “агресивної” рекламної компанії своєї торгової марки.

Копіювання зовнішнього вигляду виробу. Вчиняється шляхом копіювання зовнішнього вигляду виробу конкурента і введення його на ринок без однозначного зазначення виробника копії. Ці дії можуть бути визнані порушенням, якщо вони призводять чи можуть призвести до змішування з виробами іншого суб'єкта господарювання.

Не визнається порушенням копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо воно зумовлено виключно їх функціональним застосуванням.

Через зовнішній вигляд товару підприємець намагається виділити його із загальної маси схожих товарів. Це здійснюється шляхом надання своєму товару нової оригінальної форми, малюнку, кольорової гами тощо. Зовнішній вигляд товару -- результат творчої діяльності підприємця. Щоб надати товару оригінальності та неповторності, він витрачає значні інтелектуальні та фінансові ресурси. Наділяючи товар оригінальними ознаками, підприємець намагається здобути прихильність споживачів, забезпечуючи при цьому його належну якість. Тому копіювання зовнішнього вигляду товару недобросовісним конкурентом може завдати збитків дійсному виробникові, а також підірвати його авторитет на ринку.

Порівняльна реклама -- реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого суб'єкта господарювання. Це порушення вчиняється шляхом доведення до споживачів неправдивих, неточних або неповних відомостей стосовно товару конкурента. Зазначені неправомірні відомості можуть стосуватися якості, асортименту, вартості тощо продукції конкурента.

Разом з тим порівняння у рекламі, що підтверджені фактичними даними, є достовірними, об'єктивними та корисними для споживачів, не можуть бути визнані недобросовісною конкуренцією.

Предметом порівняння у рекламі можуть бути товари, ділова репутація конкурента. Порівняльна реклама може бути правомірною та неправомірною. Правомірна порівняльна реклама містить об'єктивну інформацію стосовно конкурента, неправомірна -- неправдиву, неточну або неповну інформацію стосовно товару конкурента.

2. Другу групу порушень, що вчиняються шляхом недобросовісної конкуренції, становлять неправомірні дії, пов'язані з дезорганізацією виробничого процесу конкурента, створенням йому перешкод у процесі конкурентної боротьби та досягненням неправомірних переваг у конкуренції. Ця група включає такі порушення:

1. Дискредитація господарюючого суб'єкта (підприємця).

2. Купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом.

3. Схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця).

4. Схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника).

5. Схилення господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом.

6. Підкуп працівника постачальника.

7. Підкуп працівника покупця (замовника).

8. Досягнення неправомірних переваг у конкуренції.

Вчиняючи зазначені порушення, недобросовісний конкурент намагається особисто або за допомогою третіх осіб негативно вплинути на ринкове становище свого конкурента, його ділову репутацію, процес виробництва.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» одним з можливих видів перешкоджання господарській діяльності є дискредитація суб'єкта господарювання, тобто поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання. Дискредитація полягає у діях, що знецінюють репутацію конкурента, його фірми або виробів. Об'єктом дискредитації може бути особа конкурента -- фізичної або юридичної особи. До дискредитаційних можуть належати відомості, що стосуються фінансових проблем підприємства, викликають сумніви щодо ефективності діяльності підприємства, якості продукції, що виготовляється, послуг, що надаються.

Дискредитацію можна охарактеризувати як підрив довіри до когось, приниження чиєїсь гідності, авторитету.

Під поширенням неправдивих, неточних або неповних відомостей, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації конкурента слід розуміти опублікування таких відомостей у пресі, транслювання по радіо та на телебаченні, демонстрацію в кінохронікальних програмах та інших засобах масової інформації, викладення в публічних виступах, заявах, адресованих посадовим особам, чи повідомлень в іншій формі кільком чи одній особі. Неправдиві відомості навмисно спотворюють дійсний стан справ у конкурента. Неповні відомості вибірково встановлюють ті чи інші факти. Неточні відомості повністю не відображають стан справ у конкурента.

Купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом. Відбуваються шляхом купівлі-продажу одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту.

Порушення полягає у примушуванні суб'єкта господарювання до вчинення додаткових дій (купувати товар, виконувати роботи, надавати послуги) для задоволення своїх потреб.

Таким чином недобросовісний конкурент намагається додатково позбутися товарів, виконати роботи, надати послуги, що не користуються попитом, за рахунок товарів, робіт, послуг, що користуються підвищеним попитом.

Схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця). Полягає у безпосередньому або через посередників спонуканні певною особою іншої особи до відмови від встановлення договірних зв'язків з її конкурентом.

Виявляється у безпідставній повній чи частковій відмові від підтримки ділових стосунків з суб'єктом господарювання (відмові купувати, продавати товар) або у встановленні таких цін, тарифів на свої товари чи послуги, за яких суб'єкт господарювання сам буде змушений відмовитися від них.

За умов відсутності ділових стосунків з постачальниками суб'єкт господарювання може опинитися у становищі, за якого він не матиме можливості виготовляти продукцію або йому буде не вигідно її виготовляти.

Схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника). Відбувається шляхом спонукання недобросовісним конкурентом постачальника до надання йому певних переваг перед конкурентом, який є покупцем (замовником) цього постачальника.

Може відбуватися у вигляді першочергових поставок товарів, виконання робіт, надання послуг, а також у зниженні цін, тарифів на товари.

Схилення господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом. Полягає у спонуканні і недобросовісним конкурентом особи, яка перебуває у договірних відносинах з його конкурентом, до невиконання договору або виконання його неналежним чином. При цьому недобросовісний конкурент надає або пропонує особі, що перебуває у договірних відносинах з його конкурентом, особисто чи через посередника матеріальну винагороду, компенсацію або інші переваги.

Підкуп працівника постачальника. Відбувається шляхом надання або пропонування працівнику постачальника певних цінностей чи благ особою, яка є конкурентом покупця товарів, робіт, послуг, за невиконання або неналежне виконання працівником постачальника своїх службових обов'язків. Обов'язки працівника постачальника мають стосуватися виконання змісту або процедури укладення договору між постачальником і покупцем певних товарів, робіт та послуг.

Порушення вважатиметься вчиненим, якщо неправомірні дії, пов'язані з виконанням працівником постачальника своїх службових обов'язків, призвели або можуть призвести до отримання недобросовісним конкурентом певних переваг над своїм конкурентом.

До працівника постачальника прирівнюється й інша особа, яка відповідно до наданих їй повноважень приймає рішення від імені постачальника про поставку товару, виконання робіт, надання послуг чи впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.

Підкуп працівника покупця (замовника). Порушення за складом схоже на порушення, пов'язане з підкупом працівника постачальника. Відбувається шляхом надання або пропонування працівникові покупця певних цінностей чи благ особою, яка є конкурентом постачальника товарів та робіт, послуг за невиконання або неналежне виконання своїх службових обов'язків, що випливають з укладеного або пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що в свою чергу призвело або може призвести до отримання конкурентом постачальника переваг над ним.

До працівника покупця прирівнюється й інша особа, яка відповідно до покладених на неї обов'язків приймає рішення від імені покупця про придбання товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.

Досягнення неправомірних переваг у конкуренції. Ним вважається отримання неправомірних переваг відносно іншого суб'єкта господарювання шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджене рішенням державного органу, наділеного відповідною компетенцією.

Характерною ознакою цього порушення є те, що факт вчинення порушення законодавства суб'єктом господарювання вже доведений певним державним органом і у зв'язку з цим ним прийнято відповідне рішення (постанова, припис, наказ тощо) про порушення особою законодавства.

Під терміном “державний орган” розуміють суди, органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, на які законодавством покладено здійснення контролю за додержанням законодавства у певній галузі господарства та прийняття рішення про встановлення (припинення) порушень згідно з їх компетенцією.

3. До третьої групи порушень, що вчиняються шляхом недобросовісної конкуренції належать неправомірні дії, пов'язані з неправомірним збиранням, розголошенням та використанням комерційної таємниці. Ця група включає такі порушення:

1. Неправомірне збирання комерційної таємниці.

2. Розголошення комерційної таємниці.

3. Схилення до розголошення комерційної таємниці.

4. Неправомірне використання комерційної таємниці.

Зазначені неправомірні дії полягають у отриманні, використанні, розголошенні науково-технічної або торгової таємниці, а також комерційної таємниці, без згоди її власника. На відміну від відомостей, що добровільно адресуються їх власником третім особам (наприклад, містяться в рекламі), можливість доступу до інформації, яка стосується виробничо-господарської діяльності суб'єкта, може бути обмежена її власником. Комерційна таємниця має цінність для її власника лише тому, що вона не відома іншим особам. До неї на законних підставах немає вільного доступу. Її власник охороняє конфіденційність цієї інформації. Тому неправомірне отримання введення цієї інформації в господарській оборот може негативно вплинути на підприємницьку діяльність суб'єкта.

Під комерційною таємницею мають на увазі відомості пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, але розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам.

Законодавством не визначено, які саме відомості є комерційною таємницею; склад та обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначає керівник підприємства. Але разом з тим, законодавством чітко визначений перелік відомостей, що не можуть становити комерційну таємницю.

* установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою діяльністю та її окремими видами;

* інформація за всіма формами державної звітності;

* дані, необхідні для перевірки, обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів;

* відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;

* документи про сплату податків та обов'язкових платежів;

* інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недодержання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю;

* документи про платоспроможність;

* відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

* відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Усі інші відомості, пов'язані з виробництвом, керівництвом, фінансами та іншою діяльністю підприємства за рішенням керівника можуть бути віднесені до інформації, що є комерційною таємницею даного підприємства.

Зафіксовані в статуті підприємства положення щодо комерційної таємниці дають його власникові право: вимагати захисту інтересів підприємства перед державою і судовими органами; включати вимоги щодо захисту та збереження комерційної інформації в усі види договорів; видавати документи з питань забезпечення нерозголошення відомостей, які становлять комерційну таємницю; створювати на підприємстві підрозділи економічної безпеки, а також вимагати відшкодування шкоди, завданої підприємству як його працівниками, так і іншими фізичними чи юридичними особами. Взаємні обов'язки власника підприємства та його трудового колективу з захисту відомостей, що становлять комерційну таємницю, можуть бути закріплені у колективній угоді, а обов'язки із захисту відомостей, що становлять комерційну таємницю кожного працівника окремо, -- у правилах внутрішнього розпорядку або у трудових договорах, контрактах.

Неправомірне збирання комерційної таємниці -- добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства становлять комерційну таємницю, якщо це Завдало чи може завдати шкоди підприємцю.

Під неправомірним збиранням комерційних відомостей, що становлять комерційну таємницю, розуміють активні дії, спрямованні на отримання таких відомостей будь-яким шляхом: вилучення, а також викрадення документів, що містять комерційну таємницю; неправомірного ознайомлення з такими документами шляхом підслуховування телефонних чи усних розмов, опитування працівників підприємця тощо.

Розголошення комерційної таємниці -- ознайомлення і будь-якої особи з відомостями, що становлять комерційну таємницю без згоди особи, яка є власником цих відомостей, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків.

Розголошення комерційної таємниці полягає у незаконному ознайомленні інших осіб з відомостями конфіденційного характеру, що віднесені підприємцем до таких, що є його комерційною таємницею, а також у навмисному створенні умов, які сприяють ознайомленню з ними сторонніх осіб. Ці дії вчиняє особа, якій такі відомості стали відомі у зв'язку з ; її професійною діяльністю і яка повинна тримати такі відомості у таємниці.

Розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, відбувається різними шляхами: повідомлення зазначених відомостей іншим особам, зокрема конкурентам підприємця; надання іншим особам для ознайомлення документів, що містять комерційну таємницю; розголошення відомостей, що містять комерційну таємницю в засобах масової інформації тощо.

Обов'язковою ознакою порушення конкурентного законодавства у вигляді розголошення комерційної таємниці є наявність шкоди, завданої підприємцю таким розголошенням.

Схилення до розголошення комерційної таємниці -- спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей.

Відбувається шляхом пропонування особі, якій відомі відомості, що становлять комерційну таємницю, винагороди, матеріальних чи нематеріальних благ.

Ці дії будуть порушенням конкурентного законодавства, якщо вони завдали чи можуть завдати шкоди суб'єктові господарювання.

Неправомірне використання комерційної таємниці -- впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу - уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять комерційну таємницю.

4. Відповідальність за несумлінну конкуренцію

Згідно зі ст. 37 ГКУ вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, зумовлює адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність винних осіб суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законом.

Правомірні відносини у сфері економічних відносин і захист конкуренції забезпечуються різними засобами, у тому числі юридичною відповідальністю. Як відомо, юридична відповідальність є заходом державного примуcу і осудження, що застосовується за здійснення правопорушення і пов'язаний з покладанням на винну особу обов'язку витерпіти несприятливі наслідки особистого і майнового характеру.

Підставою для відповідальності конкретної особи є вчинене нею правопорушення. Розрізняють кілька умов виникнення відповідальності. Насамперед це вимога так званої конкурентної ситуації. Іншими словами, відмінність недобросовісної конкуренції від цивільного делікту полягає в тому, що така конкуренція припускає наявність акта конкуренції. Для позову про припинення недобросовісної конкуренції визначальним є факт, що сторони перебувають у конкурентних відносинах, а недозволена діяльність має конкурентну мету. Отже, у конкурентній ситуації визначальними є конкурентні відносини підприємців (торговців), що мають на ринку однакове коло клієнтів, є суперниками у сфері підприємництва і пропонують на ринок ідентичні чи подібні товари (послуги). Разом з тим не потребується повний збіг сфер діяльності конкуруючих підприємців. Для визнання правопорушення достатньо часткового збігу сфер.

Друга умова відповідальності - винна дія (це положення спірне в науковій літературі у зв'язку з тим, що зі змісту Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" щодо суперечок про неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання немає потреби доводити, що порушник мав намір чи наявна інша форма провини при його здійсненні, спрямована на плутання споживачем джерела товару чи його послуги. Проте розгляд провини в тому аспекті, про який йтиметься далі як про одну з умов виникнення юридичної відповідальності, характеризується особливостями, пов'язаними з природою недобросовісної конкуренції. Винна дія в такому виді правопорушення пов'язана насамперед з елементом недобросовісності. Заборона недобросовісної конкуренції розглядається як обмеження свободи торгівлі й підприємництва, що, у свою чергу, обмежує свободу конкуренції на ринку. Факт допущення свободи конкуренції об'єктивно спричинює заподіяння шкоди інтересам однієї групи підприємців з боку їх вдаліших конкурентів. Але таке заподіяння шкоди в умовах товарного ринку вважається правомірним, оскільки зумовлюється легальними способами конкурентної боротьби. Неправомірними кваліфікуються лише недобросовісні способи і прийоми ведення конкурентної боротьби на ринку. Отже, основна особливість винної дії в такому правопорушенні полягає в недобросовісності конкурента. Це встановлюється судовою практикою емпірично і залежать в кожному конкретному випадку від обставин справи.

У сфері застосування конкурентного законодавства правопорушення виявляється в поведінці, що суперечить нормам, і є одним з видів недобросовісної конкуренції. Розглянемо основні класифікації і відповідно види юридичної відповідальності в конкурентних відносинах.

Залежно від органу, що поклав відповідальність на правопорушника, розрізняють відповідальність, що накладається:

·- органом виконавчої влади (Антимонопольним комітетом України і його територіальними відділеннями);

·- судом.

Зазначений поділ на види здійснюється на основі різного порядку (процесу) накладення стягнення, а також розбіжностей правових сфер захисту відповідними органами і їх компетенції.

Домінуюче положення має суд, оскільки тільки суд може притягти особу до кримінальної відповідальності, а також скасувати рішення антимонопольного органу.

За суб'єктним складом, а практично залежно від "ваги" (розміру у грошовому еквіваленті) юридичної відповідальності й кількості загальногалузевих видів юридичної відповідальності, що можуть бути застосовані до правопорушника, розрізняють юридичну відповідальність юридичних осіб і громадян-підприємців. Варто виокремити ст. 23 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції": "вчинення в інтересах третіх осіб дій, класифікованих законодавством як недобросовісна конкуренція, громадянами, що не є підприємцями".

За інших рівних умов (і взагалі на підставі ст. 22, 23 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції) штраф, накладений на юридичну особу, перевищуватиме штраф, покладений на фізичну особу, насамперед оскільки юридична особа є більшою господарською структурою і повинна ретельніше стежити за своєю діяльністю, тому що може заподіяти набагато більше шкоди, ніж громадянин-підприємець, а надто конкурентні відносини, як правило, характерні тільки для великих економічних суб'єктів -- юридичних осіб.

Якщо до адміністративної відповідальності залучається особа, що безпосередньо не бере участі в конкурентних відносинах, то обов'язковим є чітке встановлення в кожному конкретному випадку причинного зв'язку між її діями і сприятливими наслідками, що настають для третіх осіб, тобто чи був громадянин, власне кажучи, виконавцем волі одного з конкуруючих суб'єктів.

Однак для цього необхідно встановити, чи усвідомлював він неправомірний характер своїх дій (був намір чи необережність) і чи домовлявся з конкурентом. У противному разі до відповідальності залучається "опосередкований", недобросовісний конкурент, що намагається завуалювати неправомірні дії за допомогою актів волевиявлення іншої особи. Якщо ж громадянин діяв без попередньої домовленості з конкурентом, то останній не підпадає під юридичну відповідальність.

До основних належать класифікації, побудовані за суб'єктивним аспектам правопорушника залежно від виду провини -- юридичної відповідальності за навмисну і ненавмисну (необережну) недобросовісну конкуренцію.

Згідно зі ст. 20 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" здійснення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, спричинює накладення Антимонопольним комітетом України штрафів, а також адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність у випадках, передбачених законодавством.

Види відповідальності за порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції:

Розглянемо види юридичної відповідальності й типи санкцій, що застосовуються до правопорушників на основі класичної класифікації, а саме крізь призму галузевої належності юридичної відповідальності.

За здійснення дій, визнаних недобросовісною конкуренцією, законодавством передбачені санкції, що залежать від галузевої належності.

Кримінальна відповідальність передбачена за злочини, що порушують вимоги законодавства про збереження комерційної таємниці. Згідно зі ст. 231 Кримінального кодексу України незаконне збирання чи використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (підприємницьке шпигунство), якщо це заподіяло великих матеріальних збитків суб'єкту підприємницької діяльності, карається позбавленням волі на термін до 3 років чи штрафом від 300 до 500 мінімальних розмірів заробітної плати.

Навмисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною чи службовою діяльністю, якщо це вчинено з корисливих чи інших особистих спонукань і заподіяло великого матеріального збитку суб'єкту підприємницької діяльності, зумовлює кримінальну відповідальність за ст. 232 Кримінального кодексу України.

Цивільно-правовою санкцією за недобросовісну конкуренцію є відшкодування збитку. Збиток, заподіяний внаслідок здійснення дій, визначених законом як недобросовісна конкуренція, підлягає відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, визначеному цивільним законодавством України (ст. 24 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції").

Крім зазначених санкцій галузевої належності ст. 25 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" передбачені дві спеціальні санкції за окремі види правопорушень, визнаних недобросовісною конкуренцією, зокрема вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням і копій виробів іншого суб'єкта господарювання. Ця санкція застосовується в разі встановлення факту неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів і упакування (ст. 4 Закону) або копіювання виробів (ст. 6 Закону). Ця санкція означає безоплатне вилучення, у тому числі зі звертання, товарів, що стали предметом недобросовісної конкуренції. Особливість цієї санкції полягає в її застосуванні не тільки за два види правопорушень, а й тоді, коли можливість і плутання з діяльністю іншого суб'єкта господарювання не може бути усунута в інший спосіб.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" у разі встановлення факту дискредитації суб'єкта господарювання Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення мають право прийняти рішення про офіційне спростування за рахунок порушника поширених помилкових, неточних чи неповних відомостей у термін і спосіб, що визначаються законодавством або цим рішенням.

Таким чином, санкцією є спонука порушника до здійснення дій з офіційного спростування зазначених відомостей за його рахунок.

Всі застосовувані санкції становлять стягнення у вигляді грошового еквівалента, причому його межі дуже великі. У законодавстві необхідно закріпити той факт, що при обчисленні конкретного розміру стягнення необхідно враховувати такі фактори:

·- провину особи;

·- розмір переваг, отриманих у результаті здійснення правопорушення: що більшої шкоди завдано постраждалій особі, то більший розмір санкції (тут важливе питання про співвідношення шкоди, нанесеної діловій репутації, і матеріального збитку). В остаточному підсумку все залежить від конкретних обставин справи, але, на думку авторів, перевагу варто віддавати тому, що заробити набагато важче (діловій репутації), і важливо враховувати не тільки розмір шкоди, а й її пропорції щодо всієї господарської діяльності потерпілої сторони;

·- економічний стан правопорушника, під яким варто розуміти сукупність економічних показників діяльності суб'єкта, що характеризують його майно, зобов'язання, господарські операції та кінцеві фінансові результати на основі даних бухгалтерського обліку і звітності. Останній критерій необхідно враховувати тільки тоді, коли неможливо розрахувати прибуток, отриманий недобросовісним конкурентом (наприклад, при незаконному використанні технології), а тому визначена частка прибутку повинна інкримінуватись правопорушнику як отримана за рахунок неправомірних дій.

У ст. 21-23 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" регулюється застосування адміністративних штрафів за порушення конкуренції. При цьому законодавчо встановлено різні підходи до юридичних і фізичних осіб, що, безумовно, запозичено з попередньої юридичної системи. Проте зазначимо, що в Законі України "Про захист економічної конкуренції" такого розмежування не існує.

Різний підхід до юридичних і фізичних осіб, можливо, і приведе до того, що стосовно фізичних осіб, які нині можуть займатися підприємницькою діяльністю, застосовуватимуться нижчі розміри штрафів, ніж до юридичних осіб. Це однозначно порушить принцип рівності, визначений у ст. 24 Конституції України.

Здійснення суб'єктами господарювання - юридичними особами і їх об'єднаннями дій, визначених законом як недобросовісна конкуренція, спричинює накладення на них Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями штрафів у розмірі до 3 % виторгу від реалізації товарів, робіт, послуг господарюючого суб'єкта, за останній звітний рік, що передував року, у якому накладається штраф. Якщо обчислити виторг суб'єкта господарювання неможливо чи він відсутній, то відповідні штрафи накладаються в розмірі до 5 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 21 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції").

Здійснення дій, визначених ст. 22 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" як недобросовісна конкуренція, юридичними особами, їх об'єднаннями та об'єднаннями громадян, що не є суб'єктами господарювання, спричинює накладення на них Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями штрафів у розмірі до 2 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Здійснення дій, визначених законом як недобросовісна конкуренція, громадянами, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, спричинює накладення адміністративного стягнення.

Здійснення в інтересах третіх осіб дій, визначених законом як недобросовісна конкуренція, громадянами, що не є підприємцями, так само спричинює накладення адміністративного стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 164 КпАП України неправомірне використання фірмового найменування, знака для товарів і послуг чи будь-якого маркування товару, неправомірне копіювання форми, упакування, зовнішнього оформлення, а також імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені зумовлюють накладення штрафу в розмірі до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ч. 2 ст. 164 КпАП України навмисне поширення помилкових чи неточних відомостей, що можуть заподіяти шкоду діловій репутації чи майновим інтересам іншого підприємця, спричинює накладення штрафу в розмірі від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Штраф у розмірі від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян встановлений за одержання, використання і розголошення комерційної таємниці та конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації чи майну іншого підприємця (ч. 3 ст. 164 КпАП). Ці штрафи значно менші від тих, що застосовуються до юридичних осіб.

У разі встановлення факту неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упакування, передбачених ст. 4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", заінтересовані особи можуть звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням чи копій товарів іншого суб'єкта господарювання, (підприємця) як у виробника, так і у продавця.

Порядок використання вилучених товарів визначає Кабінет Міністрів України. Товари з неправомірного використаним позначенням і копії товарів іншого суб'єкта господарювання (підприємця) вилучаються тоді, коли можливість плутання з діяльністю іншого суб'єкта господарювання (підприємця) не може бути усунута в інший спосіб. Згідно зі ст. 4 і 6 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" для підприємств, знак, рекламний матеріал, упакування яких було неправомірно використано конкурентом чи продукцію яких було скопійовано, не бажано, щоб великі партії неправомірно позначених чи скопійованих товарів залишались у конкурента чи навіть у торговельній мережі після того, як Антимонопольний комітет України заборонив їх подальше використання. Це зумовлено тим, що існує небезпека введення цих товарів у господарський обіг. У такому разі підприємство може звернутися до Антимонопольного комітету України із заявою про виїмку партій товару, що залишились у виробника, а також у торговельній мережі. Рішення про знищення чи інше застосування такого товару приймає Кабінет Міністрів України. І навпаки, якщо буде знято неправомірне позначення чи скопійована продукція буде однозначно позначена як зроблена фірмою, що здійснила копіювання, товар не підлягає вилучення. За вилучені товари ані виробник, ані торговці не одержують відшкодування ні з боку держави, ні з боку підприємства, що подає заяву про вилучення.

5. Порядок розгляду справ про несумлінну конкуренцію

Однією з основних функцій органів, що здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, є розгляд справ про його порушення. Ця діяльність Антимонопольного комітету здійснюється відповідно до Закону України "Про захист економічної конкуренції", норми якого визначають порядок розгляду Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, виконання, перевірки, перегляду прийнятих ними рішень, а також порядок оскарження рішень органів Антимонопольного комітету.

Справи у межах компетенції розглядають:

- адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету;

- державний уповноважений Антимонопольного комітету;

- адміністративна колегія Антимонопольного комітету. Органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за:

- заявами суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.

У випадках, коли порушення законодавства про захист економічної конкуренції не має відчутного впливу на умови конкуренції на ринку, заявникові може бути відмовлено у розгляді справи.

У разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи, яке надсилається відповідачеві протягом трьох робочих днів з дня його прийняття. Заявникові та третім особам надсилається повідомлення про початок розгляду справи. Особами, які беруть участь у справі, визнаються: сторони, треті особи, їх представники.

Сторонами у справі є відповідач і заявник (у разі якщо справу розпочато за відповідною заявою). Відповідачем є особа, щодо якої здійснюється розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Третьою особою є особа, залучена до участі у справі у зв'язку з тим, що рішення може істотно зачепити її права та інтереси, охоронювані законом. Про визнання третьою особою органами Антимонопольного комітету України приймається розпорядження, про що повідомляються особи, які беруть участь у справі.

Особи, які беруть (брали) участь у справі, мають право: ознайомлюватися з матеріалами справи (крім інформації з обмеженим доступом, а також інформації, розголошення якої може зашкодити інтересам інших осіб, які беруть (брали) участь у справі, або перешкодити подальшому розглядові справи); наводити докази, подавати клопотання, усні й письмові пояснення (заперечення); одержувати копії рішень у справі (витяги з них, крім інформації з обмеженим доступом, а також інформації, розголошення якої може зашкодити інтересам інших осіб, які брали участь у справі); оскаржувати рішення у порядку, визначеному законом.

Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм правами.

У процесі розгляду справи органи Антимонопольного комітету України за поданою суб'єктом господарювання заявою про вжиття заходів для відвернення негативних та непоправних наслідків для суб'єктів господарювання внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть прийняти попереднє рішення про:

заборону особі (відповідачу), в діях якої вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії, у тому числі про блокування цінних паперів;

обов'язкове вчинення певних дій, якщо невідкладне вчинення цих дій є необхідним, виходячи із законних прав та інтересів інших осіб.

Попереднє рішення може бути оскаржено в порядку, визначеному ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у 15-денний строк з дня його одержання. Попереднє рішення, якщо в ньому не зазначено коротший строк, втрачає чинність з дня отримання відповідачем рішення, прийнятого за результатами розгляду справи.

За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, у тому числі про:

- визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- зобов'язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

- визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

- примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

- накладення штрафу;

- блокування цінних паперів;

- усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

- скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій, заборонених згідно із ст. 19 Закону;

- оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення стосовно рішення, прийнятого у справі про порушення, у тому числі опублікування рішень у повному обсязі (за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою територіального відділення інформації, розголошення якої може зашкодити інтересам інших осіб, які брали участь у справі), у строк і спосіб, встановлені цим рішенням або законодавством;

- закриття провадження у справі.

Розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції підлягає закриттю без прийняття рішення по суті, якщо: справа не підлягає розгляду в Антимонопольному комітеті України, його територіальному відділенні; не встановлено відповідача або його місцезнаходження; відповідача - юридичну особу ліквідовано; вже розглянуто чи розглядається органами Антимонопольного комітету України справа з тих же підстав щодо того самого відповідача; не доведено вчинення порушення; є інші підстави, передбачені законом. Рішення (витяг з нього), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.

У разі якщо вручити рішення немає можливості внаслідок відсутності посадових осіб чи уповноважених представників суб'єкта господарювання, органу адміністративно-господарського управління та контролю за відповідною юридичною адресою, рішення органів Антимонопольного комітету України вважається таким, що вручене відповідачеві, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України "Голос України", газета Кабінету Міністрів України "Урядовий кур'єр", "Офіційний вісник України", друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем прописки, юридичної адреси відповідача).

Органи Антимонопольного комітету України, які перевіряють рішення, можуть зупинити виконання рішення до закінчення його перевірки, про що письмово повідомляються особи, які беруть участь у справі.

За результатами перевірки рішення органи Антимонопольного комітету України мають право: залишити рішення без змін; змінити рішення; скасувати рішення частково і направити справу на новий розгляд у цій частині; скасувати рішення і прийняти нове рішення або передати справу на новий розгляд чи припинити провадження у справі.

Підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. Заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до суду у 2-місячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

6. Рішення антимонопольного комітету України і його територіальних відділень по справах про несумлінну конкуренцію

Приклад недобросовісної конкуренції з практики органів Антимонопольного комітету, вчиненої шляхом використання без дозволу уповноваженої на те особи знаків для товарів і послуг.

До Запорізького відділення Комітету надійшла заява від ЗАТ “Оболонь” (м. Київ) про неправомірне використання його об'ємного товарного знака у вигляді пляшки ТОВ “ЛГЗ “Кристал” (м. Запоріжжя).

ЗАТ “Оболонь” та ТОВ “ЛГЗ “Кристал” займаються ідентичною діяльністю -- виробництвом слабоалкогольних напоїв. Свою продукцію обидва підприємства розливають у пляшки місткістю 0,33 л із написом “ОБОЛОНЬ”. ЗАТ “Оболонь” у свій час за рішенням Держпатенту України отримало свідоцтва на об'ємний товарний знак у вигляді пляшки та на словесний товарний знак у графічному зображенні “ОБОЛОНЬ”.

Згідно з експертним висновком патентного повіреного пляшка з позначенням “ОБОЛОНЬ”, яка використовується ТОВ “ЛГЗ “Кристал” як тара для розливання напоїв, тотожна пляшці, в яку розливає свою продукцію ЗАТ “Оболонь”. За цих обставин можливе змішування продукції двох зазначених підприємств.

Дії ТОВ “ЛГЗ “Кристал” Запорізьке відділення Антимонопольного комітету кваліфікувало за ст. 4 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” як неправомірне використання без дозволу уповноваженої на те особи знаків для товарів і послуг, інших позначень, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта, який має пріоритет на їх використання.

Приклад недобросовісної конкуренції з практики органів Антимонопольного комітету, вчиненого шляхом порівняльної реклами.

До Антимонопольного комітету України звернувся представник компанії “Яманучі Юроп Б. В.” (Японія) із повідомленням про те, що компанія “Ранбаксі” (Індія) здійснила порівняльну рекламу свого препарату “Гистак” (рос. мовою), який реалізується на українському ринку медичних препаратів, з іншими препаратами, зокрема з препаратом “Де-нол” виробництва компанії “Яманучі Юроп Б. В.”, і при цьому навела недостовірні відомості.

Антимонопольний комітет України розглянув рекламний проспект препарату “Гистак”, наданий представником компанії “Яманучі Юроп Б. В.”, в якому зазначалось: “Гистак” превосходит по безопасности й зкономичности другие противоязвенные препарати, не имеет недостатков й побочних зффектов, свойственних циметидину, омепразолу, де-нолу” (рос. мов.) і дійшов висновку, що наведена в рекламі інформація може бути недостовірною й некорисною для споживачів.

Представникові компанії “Яманучі Юроп Б. В.” було розяснено права компанії щодо захисту від проявів недобросовісної конкуренції та деякі норми Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, а також надано пропозиції щодо врегулювання спору без втручання відповідних органів державної влади.

Представництво компанії “Яманучі Юроп Б. В.” повідомило Антимонопольний комітет про те, що спірне питання, яке виникло між компаніями “Яманучі Юроп Б. В.” та “Ранбаксі”, врегульовано.

Приклад недобросовісної конкуренції з практики органів Антимонопольного комітету, вчиненої шляхом досягнення неправомірних переваг у конкуренції ТОВ “Санітас” (м. Харків) відкрило на автомагістралях, біля постів ДАІ, пункти санітарної обробки транспбртних засобів. При цьому поряд було встановлено стенди з написами: “Внимание водители! Въезд в город Харьков й проезд по дорогам области легкового транспорта осуществляется через пункт санитарной обработки” (рос. мов.). Працівники ТОВ “Санітас”, одягнені у форму, дуже схожу на форму працівників ДАІ, зупиняли автомобілі з інших міст і змушували водіїв проходити “санітарну обробку автомобіля”. Слід зазначити, що така “санобробка” не мала ніяких правових підстав, крім того, здійснювалася водою без будь-яких дезинфікуючих розчинів. Фактично ТОВ “Санітас” надавало послугу миття автомобілів і при цьому вводило споживачів в оману стосовно необхідності отримання цієї послуги. Харківське обласне управління у справах захисту прав споживачів визнало дії ТОВ “Санітас” порушенням Закону України “Про захист прав споживачів”. Крім порушення прав власників автомобілів, дії ТОВ “Санітас” неправомірно надавали йому переваги в конкуренції на ринку послуг миття автомобільного транспорту.

Харківське відділення Антимонопольного комітету України кваліфікувало дії ТОВ “Санітас” за ст. 15 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” як досягнення неправомірних переваг у конкуренції відносно інших суб'єктів господарювання шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням компетентного державного органу.

недобросовісний конкуренція комерційний таємниця



Список використаної літератури:

1. З А К О Н У К Р А Ї Н И Про захист від недобросовісної конкуренції ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 36, ст.164 ) ( Вводиться в дію Постановою ВР N 237/96-ВР від 07.06.96, ВВР, 1996, N 36, ст.165 ) ( Із змінами, внесеними згідно із Законами N 642/97-ВР від 18.11.97, ВВР, 1998, N 10, ст. 36 N 783-XIV ( 783-14 ) від 30.06.99, ВВР, 1999, N 34, ст.274 - редакція набирає чинності одночасно з набранням чинності Законом про Державний бюджет України на 2000 рік N 2783-III ( 2783-14 ) від 15.11.2001, ВВР, 2002, N 7, ст.51 N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 ).

2. ЗАКОН УКРАЇНИ Про захист економічної конкуренції Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 26 грудня 2002 року N 380-IV, від 15 травня 2003 року N 762-IV, від 27 листопада 2003 року N 1344-IV.

3. ЗАКОН УКРАЇНИ Про внесення змін до деяких законів України з питань захисту економічної конкуренції Із змінами і доповненнями, внесеними Господарським кодексом України від 16 січня 2003 року N 436-IV, Законом України від 23 лютого 2006 року N 3480-IV.

4. Закон України "Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності" "Правда України", 1992 р., 15 травня.