Размещено на http://www.allbest.ru/

Судово-психологічна експертиза та судово-психіатрична експертиза: порівняльний аналіз

Судово-психологічна експертиза є одним з нових видів дослідження питань застосування спеціальних знань при розслідуванні злочинів. Через це багато положень даного виду експертизи потребують серйозного аналізу науковців та юристів-практиків. Нині існує гостра необхідність у чіткому розмежуванні компетенції експертів-психологів та експертів-психіатрів.

При розслідуванні тяжких злочинів проти особи, у разі сумніву щодо психічного здоров'я обвинувачених слідчий або суд призначають психіатричну експертизу. Однією з підстав для сумніву щодо психічної повноцінності обвинуваченого найчастіше може бути відсутність зрозумілих приводів та мотивів злочину, а також особлива жорстокість його вчинення. Існує думка, що при скоєнні вбивства проведення психіатричної експертизи є обов'язковим з того міркування, що характер вбивства і пов'язані з його вчиненням дії злочинця часто виходять за межі звичайних уявлень про психічно нормальну людину.

Найпоширеніший вид судово-психіатричної експертизи осіб, які знаходяться під слідством, - вирішення питань про осудність або неосудність особи. У відповідності з основними положеннями кримінального права України відповідальність за вчинення злочину несуть особи, які є осудними. Осудність, таким чином, є передумовою вини. Хворобливі розлади вищої нервової діяльності, що полягають у конкретних клінічних ознаках - симптомах психічних захворювань, можуть призводити до порушень складних соціальних взаємовідносин хворого, патологічних порушень його поведінки, наслідком чого і є суспільне небезпечні діяння. У той же час ці хворобливі явища позбавляють людину можливості свідомо ставитись до своїх вчинків, регулювати їх і тому виключають її осудність. Таким чином, поняття «неосудність» як негативне щодо терміна «осудність» визначає сукупність умов, викликаних хворобою, які виключають кримінальну відповідальність особи внаслідок порушень її психічної діяльності.

Умови неосудності, якими керується суд і щодо котрих повинні давати висновки експерти-психіатри, встановлені законом і виражені в так званій формулі неосудності. Вона наведена у ст. 12 КК України: «Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати своїх дій або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру.

Не підлягає покаранню також особа, яка вчинила злочин в стані осудності, але до винесення судом вироку захворіла на душевну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру, а після одужання вона може підлягати покаранню».

Тобто, у випадках осудності експерти-психіатри (частіш за все це комісія) приходять до висновку: «Громадянин Н. міг усвідомлювати свої дії і керувати ними. Діяння, що йому інкримінується, вчинив поза будь-яким тимчасовим розладом психічної діяльності, в стані, під час якого міг усвідомлювати свої дії і керувати ними». Саме така відповідь експерта-психіатра констатує осудність, тобто передбачає можливість притягнення до кримінальної відповідальності.

Однак закон передбачає обставини, що пом'якшують вину осудної особи, яка скоїла тяжкий злочин проти іншої особи, наприклад, вбивство. Ці обставини викладені в ряді статей КК, а саме: п. 4 ст. 40, ст. 95, ст. 103. Так, обставиною, що пом'якшує вину, за п. 4 ст. 40 є вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого. Під дану формулу підпадає психічний стан фізіологічного афекту (від лат. affektus - душевне хвилювання, пристрасть) - сильний і відносно короткочасний емоційний стан, пов'язаний з різкими змінами важливих для суб'єкта життєвих обставин і супроводжуваний яскраво вираженими руховими проявами.

Вирішення слідством та судом питання про наявність у осіб стану фізіологічного афекту в момент вчинення злочину не можливе без застосування спеціальних знань у галузі психології. Діагностику цього стану здійснює експерт-психолог. Судово-психологічна експертиза фізіологічного афекту проводиться, як правило, після судово-психіатричної експертизи, тому що її об'єктом є «психологічна діяльність психічно здорових осіб, визнаних судово-психіатричною експертизою осудними».

Найчастіше перед експертами-психологами органами попереднього слідства і суду порушується питання про встановлення фізіологічного афекту в момент вчинення інкримінованого діяння. В більшості випадків експерти-психологи не дають висновків про стан названого афекту, але буває і навпаки. І тут виникає парадокс. Сенс його в наступному.

Як правило, висновок експерта-психіатра не викликає сумніву ні у слідчих, ні у суду Висновки ж експерта-психолога інколи заперечуються не тільки адвокатом потерпілого. Буває, навіть, що юристи-практики піддають сумніву сумлінність експерта-психолога. І, дійсно, важко уявити, що громадянин Н., який скоїв тяжкий злочин і знаходиться під слідством, з висновку експерта-психіатра «міг усвідомлювати свої дії і керувати ними» (тобто повністю осудний), з висновку ж експерта-психолога - «знаходився у стані афекту під час вчинення діяння, що йому інкримінується». Якщо суд бере до уваги висновок експерта-психолога, то обвинувачений заслуговує на пом'якшення покарання. Чи не перевищує експерт-психолог межі своєї компетенції? Ні. Парадокс, на наш погляд, тільки здається.

З одного боку, якщо уважно прочитати висновок експерта-психіатра, то виявляється, що дієслово «міг» свідчить про принципову можливість усвідомлювати свої дії і керувати ними Експерт-психіатр, таким чином, нібито прогнозує висновок експерта-психолога: якщо міг усвідомлювати…, то не виключена можливість сильного душевного хвилювання у здорового, осудного суб'єкта, тобто можливість фізіологічного афекту.

З іншого, юрист-практик інколи змішує «фізіологічний афект» з «патологічним», встановлення якого дійсно знаходиться в компетенції психіатричної експертизи, і є «гострим короткочасним психічним розладом, що виник раптово і характеризується глибоким запамороченням свідомості; бурхливим руховим збудженням з автоматичними діями; неповною або майже повною амнезією вчинених дій». Людина, яка скоїла в такому стані суспільне небезпечне діяння, визнається психіатрами, як правило, неосудною.

Плутанину може викликати загальність термінології: «патологічний» і «фізіологічний» - обидва афекти; і той й інший - основа для раптового виникнення сильного душевного хвилювання; обоє характеризуються руховими автоматизмами, які призводять до численних пошкоджень (поранень) і наступної амнезії, забуття деяких моментів того, що відбувалось із суб'єктом слідства. «Винний» і законодавець, який підкреслює раптовість виникнення сильного душевного хвилювання. Юрист-практик точно додержується формули «раптове сильне душевне хвилювання…» і схильний визнавати фізіологічний афект тільки в її рамках. Але, якщо звернути увагу на п. 4 ст. 40 КК, то можна помітити, що законодавець не наводить термін «раптовість».

Часто в судово-слідчій практиці, а значить і в практиці судово-психологічної експертизи трапляються так звані «кумулятивні афекти», що характеризуються поступовим накопиченням афектогенних переживань, які тільки збільшують тенденцію до розрядки (афективного вибуху). Наприклад, К. скоїла вбивство свого чоловіка, задушивши його поясом від одягу. Спільне життя, особливо в останні декілька років перед тим, що сталося, було для К. та її дочки від спільного шлюбу важким. Чоловік майже кожного дня був у стані сп'яніння, дорікав дружину тим, що вона не працює, бив її, але дочку не чіпав. К. з ним не розлучалась, тому що не хотіла, щоб дочку, як і її саму в дитинстві, називатимуть «безбатченкою». Вона доглядала п'яного чоловіка, а коли той бився, бігала до сусідів разом з дочкою. В день, коли сталася трагедія, все повторилося, але на цей раз чоловік не тільки ображав та бив її, але підняв руку І на дочку. К. погано пам'ятає, як штовхнула п'яного чоловіка на ліжко (він впав обличчям вниз), як накинула йому на шию пояс і держала до того часу, поки той не затих. Опам'ятавшись, кинулась до сусідів, викликала міліцію. Після проведення судово-психологічної експертизи, яка встановила кумулятивний афект, К. засудили на два роки позбавлення волі.

Заслуговує на увагу і «слідовий афект» - глибоке порушення емоційного стану, що не відрізняється тимчасовою негайністю (раптовістю) виникнення. Його як обставину, що пом'якшує вину, законодавець не бере до уваги. Вважаємо це справедливим не для всіх випадків. «При розумінні раптовості як негайності сильного душевного хвилювання оцінці підлягають лише зовнішні ознаки поведінки потерпілого і реакція обвинуваченого. Між іншим, афект належить до психічного стану, що виник більш або менш раптово для самого суб'єкта переживання, чим, до речі, пояснюється важкість свідомого гальмування розвитку цього стану і його зовнішнього прояву». Негайність виникнення афекту у відповідь на подразник психологічно не завжди можна вважати обов'язковою ознакою цього стану. «Його регулююча функція, - писав про афект проф. А. Леонтьев, - полягає у створенні специфічного досвіду - афективних слідів, які визначають вибір наступної поведінки щодо ситуації та її елементів, які раніше викликали афект».

І ще треба вказати на один парадокс. Висновок про можливість усвідомлювати і керувати своїми діями підлітком-органіком (олігофреном в легкій формі дебільності), а також підлітком Із затримкою психічного розвитку, обумовленого соціальними факторами, дає експерт-психіатр. Припустимо, що висновок позитивний. Завдання експерта-психолога відповісти на запитання слідчого або суду: чи відповідає розумовий розвиток підлітка в момент вчинення протиправного діяння (частіше за все вбивства) його паспортному віку, тобто кількості прожитих років.

Експерт-психолог після ґрунтовного обстеження такого підлітка відповідно до ст. 433 КПК України може зробити висновок, що його розумовий розвиток не відповідає паспортному віку (він значно нижчий), і підліток не в повній мірі міг усвідомлювати свої дії, віддавати собі звіт про них і керувати діями, особливо, якщо злочин скоєний в групі, і підліток знаходився під жорстким впливом її лідера. Юриста-практика, як правило, не задовольняє така відповідь. І знову посилання на психіатра. І це незважаючи на те, що і в юридичній, і в психологічній літературі неодноразово підкреслювались правомірність і законність такої відповіді експерта-психолога.

Наприклад, дівчина 16 років, що страждала олігофренією в легкій формі дебільності, допомогла матері вбити сусідку за те, що та довго не віддавала взяті у борг гроші. Експерт-психолог у висновку вказав на захворювання дівчини, але дав відповідь, що на момент вчинення злочину вона могла усвідомлювати свої дії і керувати ними. На примітивному, соціально-побутовому рівні, навіть, розумове відсталий підліток розуміє, що вбивати погано. А ось відсутність здатності абстрактно мислити, несформованість моральної та правової свідомості, підвладність матері та інші показники дозволили експерту-психологу зробити висновок, що в момент вчинення діяння обвинувачена за своїм розумовим розвитком не відповідала паспортному віку, тобто 16 рокам. У справі призначалась повторна психіатрична експертиза, яку, до речі, експерти-психіатри відмовились проводити, і повторна «поглиблена» (за визначенням суду) психологічна експертиза. Комісія експертів-психологів підтвердила даний раніше висновок. Але обласний суд так і залишився незадоволений. Це незважаючи на те, що майже всі юристи європейських країн у постановах для проведення судово-психологічної експертизи давно відмовились від питання діагностування відповідності розумового віку підлітка його паспортному віку. На наш погляд, відповідати чи не відповідати більш молодшому віку можуть деякі окремі ознаки розумового віку, а не весь вік в цілому та й соціальну зрілість підлітка не можна не брати до уваги.

Таким чином, враховуючи наведене, вважаємо за можливе викласти наступні рекомендації та думки:

- доцільно було б доповнити статті 40, 95, 103 КК України (щодо обставин, які пом'якшують відповідальність, та кваліфікаційних ознак злочинів) існуючими в психології поняттями про різновиди станів фізіологічного афекту як психологічної основи сильного душевного хвилювання.

- пункт 2 ст. 433 КПК України потребує уточнення щодо вказівок на відставання неповнолітніх у соціальному розвитку та емоційно-вольовій зрілості особистості.

- для того, щоб уникнути помилок та у зв'язку з цим призначення повторних експертиз, слід судово-психологічні експертизи призначати у спеціалізованих експертних установах (НДІ СЕ МЮ України), де є висококваліфіковані експерти.

Список літератури

суд експертиза психологічний злочин

1. Інструкція про призначення і проведення експертиз. Затверджена наказом МЮ України від 8 жовтня 1998 р. №53/5 // Офіційний вісник України. - 1998. - №46. - С. 212.

2. Судебная психиатрия / Под. ред Г.В. Морозова - М., 1965. - С. ЗО.

3. Коченов М. Введение в судебно-психологическую экспертизу. - M. 1980. - С. 92.

4. Леонтьев А.Н. Потребности, мотивы, эмоции. - M., 1971. - С. 36.

5. Краткий психологический словарь / Под ред. Петровского A.B. и Ярошевского М.Г. - М., 1985. - С. 28.

Размещено на Allbest.ru