Законність і правопорядок: поняття, принципи, значення, юридичні гарантії законності в українській державі

29

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з „Теорії держави і права”

за темою

Законність і правопорядок: поняття, принципи, значення, юридичні гарантії законності в українській державі

Суми 2003

Розділ I. Законність - один з основоположних принципів діяльності держави та її органів

Законність - один з основоположних принципів діяльності державних органів, громадських організацій, роботи посадових осіб і поведінки громадян. Дотримання законності є найважливішим напрямом формування правової держави. Усі закони держави мають виражати волю й інтереси народу, бути конкретним виявом народовладдя. Здійснення і розвиток демократії, реальне забезпечення прав та інтересів громадян є невід'ємною умовою створення правової держави. Однак сама наявність законів ще не вирішує даних завдань. Аби практично регулювати діяльність відповідних органів державної влади і управління, організацій, установ і громадян, законів треба точно і неухильно дотримуватись й виконувати їх, а в державі, суспільстві має панувати режим законності. А для цього слід вирішити два взаємопов'язані у масштабах держави і суспільства завдання: по-перше, створити належні умови для неухильної реалізації всіх правових приписів і, по-друге, забезпечити ефективний нагляд і контроль за належною їх реалізацією. Відповідно до цього, законність розглядається у двох аспектах.

По-перше, законність як правовий режим точного і неухильного здійснення законів та інших нормативно-правових актів у всіх сферах державного і суспільного життя. У цьому аспекті законність означає явище, покликане створювати сприятливі умови для втілення приписів законів і підзаконних актів у повсякденну практику життя держави та суспільства.

По-друге, законність як існування належного та ефективного контролю за неухильним дотриманням приписів правових норм, виявлення правопорушень і притягнення винних у їх здійсненні до юридичної відповідальності.

Таким чином, сутність законності полягає в забезпеченні, насамперед, державою реальності права, в тому, що всі без винятку суб'єкти суспільних відносин керуються принципом суворого дотримання приписів законів та інших нормативних актів, сумлінно виконують покладені на них юридичні обов'язки, безперешкодно і повною мірою використовують свої суб'єктивні права, а також у належній реакції держави на кожне правопорушення. Тим самим у державі і суспільстві забезпечується встановлений законами та іншими нормативними актами порядок суспільних відносин.

Законність вимагає, щоб при здійсненні посадовими особами своїх владних функцій не було місця сваволі, щоб велася рішуча боротьба з різного роду зловживаннями, фактами зневажання законів, порушеннями прав і законних інтересів громадян, а також з протиправною поведінкою громадян. Слід зважати на те, що законність покликана забезпечити відповідність поведінки суб'єктів регульованих правом відносин юридичним правилам (нормам права). Зв'язок законності з державним апаратом, державною владою, політичною системою, правом свідчить про те, що законність повинна пронизувати всі інститути державно-правової надбудови і сфери їх діяльності в суспільстві.

Законність нерозривно пов'язана з демократією. Цей зв'язок характеризується передусім тим, що законність є невід'ємним елементом демократії, дійсного народовладдя. Законність покликана охороняти суспільні відносини, соціальні цінності суспільства, справедливість. Справжня демократія неможлива без твердої законності. Демократія, у свою чергу, значно впливає на формування і підтримання режиму законності, виступає як найважливіша гарантія законності. Всебічне забезпечення законності досягається лише за умов демократичних форм державного та суспільного життя, коли в боротьбі з правопорушеннями беруть участь широкі маси трудящих, коли діяльність державного апарату перебуває під контролем народу, його представницьких органів.

Нажаль, упродовж багатьох років у нашій країні законність попиралася, і долю країни, всього народу вершив не закон, а особисті амбіції окремих осіб, переважав підхід з позицій партійно-номенклатурної діяльності, а право і закон займали другорядні позиції. Результати цієї протиправної діяльності ще й нині відчуваються у нашій країні.

Динамізм законодавства при стабільності основних його принципів та інститутів, чіткість, якість, конкретність закону, відсутність у ньому „загальних місць”, нічим не підкріплених декларацій і закликів - важливий показник правової культури суспільства, вагома гарантія від волюнтаризму та свавілля. Проте сучасне законодавство не позбавлене цих недоліків. Так, багатьом чинним законам бракує чіткості, багато з них містять формулювання, що дають змогу виконавцям широко трактувати положення даних законів. Зовсім недопустимо, коли загальнодержавні рішення коригуються на відомчому чи місцевому рівнях. Безглузді заборони і обмеження гальмують суспільно корисні ініціативи. Вони лише породжують бюрократизм і безвідповідальність, з одного боку, корупцію - з іншого.

Особливе значення має правопорядок як гарантія законності. Зміцнення правової основи державного і громадського життя в першу чергу залежить від стану законності і правопорядку у роботі державного апарату. Порушення законності в його діяльності, особливо, коли вони стають системою, заважають здійсненню функцій держави, порушують впорядкованість, синхронність в роботі. Вони знижують престиж державної влади серед населення, породжують безвідповідальність, можливість безкарного порушення правопорядку, а в ряді випадків мають прямим наслідком порушення прав і законних інтересів громадян. Надто викликає стурбованість порушення законності в діяльності тих органів держави, що охороняють правопорядок - органів юстиції, суду, прокуратури, міліції.

Про законність написано дуже багато робіт. Існує безліч різноманітних визначень цього явища. Але практично в кожному з них виділяється те головне, що створює сутність, основу законності, - жорстке неухильне дотримання, виконання норм права учасниками суспільних відносин. Але серед сучасних визначень законності слід виділити такі.

Академік Скакун О.Ф. визначає, що законність - це комплексне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію суспільства і держави на правових засадах. Доктор юридичних наук Лазарєв В.В. розглядає законність як принцип, режим і метод суворого, неухильного дотримання, виконання норм права всіма учасниками суспільних відносин. Але найбільш ширшим являється наступне визначення. Законність - це такий режим державного та суспільного життя, при якому забезпечується повне та неухильне дотримання і виконання законів, підзаконних актів усіма без винятку органами держави, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами.

Законність - явище багато аспектне і може виступати як принцип, метод, режим. Законність є принципом діяльності державних органів, громадських організацій, посадових осіб, громадян. Принцип законності притаманний лише демократичним державам, оскільки він є антиподом сваволі і беззаконня, припускає пов язанність всіх органів держави правовими нормами, дії в їх рамках і в ім'я їх реалізації. Разом з тим з боку діяльності держави законність виступає як певний метод державного управління суспільством, тобто воно здійснюється виключно правовими засобами. Як метод державного управління суспільством законність означає, що:

1) органи держави і посадові особи при здійсненні своєї діяльності, розробляючи і приймаючи рішення, спираються на принципи і вимоги законності;

2) при організації реалізації прийнятих рішень вони не виходять за межі своєї компетенції;

3) при здійсненні контролю і нагляду за законністю дій учасників суспільних відносин вони додержуються правових процедур, використовують правові засоби і способи.

Метод законності є основою для застосування інших методів державного управління: організації, примусу, виховання, контролю тощо. Він припускає високий рівень правової культури й одночасно є засобом підвищення рівня загальної та правової культури.

Законність є й режим реального діючого права, стан відповідності суспільних відносин законам і підзаконним нормативно-правовим актам, які, у свою чергу, покликані відображати принципи свободи і справедливості, закладені в праві. Режим законності - необхідний елемент демократії, тому що без законності демократія може перетворитися на охлократію - владу юрби. Без законності як режиму суспільно-політичного життя суспільство може бути втягнуте в анархію і хаос, коли особа стає вразливою до безконтрольних дій з боку державної влади, незахищеною від її сваволі. Без законності немає демократії, без демократії неможливо забезпечити законність. Законність і демократія- фактори побудови правової держави.

То що ж таке законність - принцип, метод чи режим?

Це і принцип, і метод, і режим. Усе залежить від кута зору. Однак без принципу законності як основи діяльності державних органів, державних і громадських організацій, посадових осіб, громадян, без законності як методу державного управління суспільством не відбудеться режим законності. У широкому розумінні законність - це режим суспільно-політичного життя, створений:

1) державою, яка встановлює порядок видання (зміни, скасування) законів і підзаконних актів, забезпечує їх відповідність потребам суспільного поступу;

2) всіма суб'єктами права ( державними органами, посадовими особами громадськими організаціями, комерційними організаціями, громадянами) у результаті однозначного розуміння і неухильного здійснення ними розпоряджень законів і підзаконних актів.

При режимі законності створюється правова атмосфера, де панують ідеї права, гуманізму, справедливості і відповідальності; особа захищена від сваволі влади, суспільство - від анархії, хаосу, безладдя і насильства.

Отже, поняття законності є досить важливим в державі в державі, оскільки воно передбачає неухильне дотримання і виконання законів, підзаконних актів держави. Схематично поняття законності можна представити так.

Рис. 1 Поняття законності

Уся діяльність у сфері правового регулювання має бути зорієнтована на принципи законності, їх практичну реалізацію.

Принципи законності - це відправні засади, незаперечні засадничі вимоги, які лежать в основі формування норм права і ставляться до поведінки учасників правових відносин. Принципи законності розкривають її сутність як режиму суспільно-політичного життя в демократичній правовій державі. Принципами законності є такі.

1. Верховенство закону щодо всіх правових актів. Цей принцип припускає виключність закону, тобто підпорядкованість закону всіх юридичних актів відповідно до їх субординації. Конституція країни має вищу юридичну силу. Всі закони повинні відповідати Конституції, підзаконні нормативні акти - законам, при чому підзаконні акти приймаються і діють лише тоді, коли певні суспільні відносини не врегульовані законом.

2. Загальність законності означає, що в суспільстві всі державні органи, громадські організації, комерційні об'єднання, посадові особи, громадяни перебувають під дією закону. Не може бути винятку ні для фізичної, ні для юридичної особи, на яку б не поширювалися вимоги законності.

3. Єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії. Закони є єдиними для всієї держави, всіх її регіонів. Вони висувають одинакові вимоги до всіх суб'єктів, які перебувають сфері її часової та просторової дії. Єдине розуміння сутності і змісту законів забезпечує законність правозастосовної діяльності, однаковість застосування юридичних норм до всіх суб'єктів права. Єдність законів не виключає, а навпаки, припускає багатоманітність у правотворчості і правозастосуванні. Кожний орган держави, громадська або комерційна організація застосовують закони з урахуванням свого функціонального призначення і місцевих особливостей. Однак конкретизація і застосування відбуваються в рамках закону і відповідно до нього.

4. Недопустимість протиставлення законності і доцільності. Не можна відкидати закон, не виконувати його, керуючись міркуваннями життєвої доцільності (місцевої, індивідуальної), тому що такі міркування враховуються в законі. Правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю. Доцільність закону означає необхідність вибору суворо в рамках закону найоптимальніших (таких, що відповідають цілям і завданням суспільства) варіантів здійснення правотворчої діяльності і діяльності з реалізації права. Наприклад, при визначенні кримінального покарання суддя, керуючись законом, призначає той захід покарання, який є найдоцільнішим в даному разі, з урахуванням тяжкості злочину, особи злочинця. У кожному окремому випадку закон має додержуватися, однак у рамках закону може прийматися той захід, що є найдоцільнішим у кожному конкретному випадку. Необхідність точного і неухильного виконання правових розпоряджень незалежно від суб'єктивного ставлення до них окремих осіб обумовлена презумпцією доцільності чинного закону.

5. Невідворотність відповідальності за правопорушення означає своєчасне розкриття будь-якого протиправного діяння. Правоохоронні органи покликані як запобігати правопорушення, так вести боротьбу з ними. У цьому полягає реальність законності - досягнення фактичного виконання правових розпоряджень у всіх видах діяльності і невідворотності відповідальності за будь-яке їх порушення.

6. Обумовленість законності режимом демократії, який передбачає суворе додержання двох типів правового регулювання:

§ спеціально-дозвільного - поширюються на владні державні органи і посадових осіб („дозволено лише те, що прямо передбачено законом”);

§ загально-дозвільного - поширюється на громадян та їх об'єднання („дозволено все, крім прямо забороненого законом”);

а також додержання рівності всіх перед законом і судом, яка припускає безумовне право суб'єкта на судовий захист прав. Ось чому, крім юридичної рівності, важливою є наявність незалежного судового правосуддя, яке ґрунтується на верховенстві закону і додержанні принципу поділу влади. Цими вимогами законність проявляє себе як елемент демократичного режиму.

Поряд із принципами існують вимоги законності ( те чого вимагає законність), які відображають її спрямованість, обумовлену змістом норм права. На відміну від принципів, які виражають зміст законності, діють у всіх її сферах, стосуються всіх видів діяльності будь-яких суб'єктів суспільних відносин, вимоги законності пов'язані з окремими видами діяльності певних суб'єктів. Наприклад, вимоги охорони прав і законних інтересів громадян, видання правових актів у встановленому порядку відносяться до державних органів. Вони є юридичними умовами ( правилами) втілення в життя принципів права. Розглянемо вимоги законності у сфері правотворчості і реалізації права.

Вимоги законності в правотворчості

1) забезпечення відповідності змісту закону потребам життя. Для цього необхідно створювати закони на науковій основі, на основі рекомендацій і узагальнень учених;

2) забезпечення верховенства закону щодо інших правових актів, тобто додержання субординації в нормативних актах (наприклад, укази Президента повинні відповідати законам, акти Уряду-указам Президента);

3) забезпечення своєчасного створення закону і його скасування з додержанням певної процедури;

4) забезпечення стабільності правових актів, більш тривалого строку їх чинності, за винятком тих, які видаються на певні строки ( наприклад, закон про бюджет на рік);

5) видання правових актів у тій формі, яка передбачена законом, з усіма необхідними для цього реквізитами.

Вимоги законності у сфері реалізації права:

1) наявність спеціальних і юридичних механізмів, які забезпечують реалізацію права (додержання і виконання обов'язків, наявність можливостей для здійснення суб'єктивного права);

2) гарантоване якісне застосування права з урахуванням усіх обставин;

3) правильне тлумачення правових норм;

4) стабільність судової практики.

Розділ II. Правопорядок - основа забезпечення законності

У результаті реалізації законності в суспільстві встановлюється правовий порядок, тобто система суспільних відносин, будь-яких інших дій, що мають правове значення і здійснюється в суспільстві відповідно до вимог норм права. Таким чином, якщо законність - це принцип діяльності, режим дій, відносин, то правопорядок - це результат реалізації цього принципу, режиму, дотримання законності.

Існує й інше визначення правопорядку, яке заслуговує на увагу. Правопорядок - це порядок в суспільному житті, який утворюється в наслідок суворого і неухильного дотримання норм права всіма державними органами, громадськими і господарськими організаціями, посадовими особами і громадянами.

Кожна держава формує свій правопорядок. Необхідність його формування і вдосконалення обумовлюється двома зустрічними інтересами - громадянського суспільства і держави, їх основними законами і тенденціями розвитку.

Громадянське суспільство об'єктивно відчуває потребу в упорядкованості його функціонування за допомогою соціальних (у тому числі правових) норм. Воно протистоїть безладності, безсистемності. В умовах стабільного правопорядку ефективно функціонує економіка, досягається гармонія в діях законодавчої, виконавчої та судової влади, активно здійснюється діяльність різних громадських і приватних організацій, гарантується вільний розвиток людини, задоволення її духовних і матеріальних потреб. Тому громадянське суспільство формує соціальні норми, спрямовані на зміцнення соціального і правового порядку.

Держава об'єктивно зацікавлена в правовому забезпеченні власної діяльності - виконанні завдань і функцій, у правових стосунках з громадянським суспільством. Держава не сприймає хаосу й сваволі. В умовах стабільного правопорядку зміцнюється виконавча дисципліна всіх органів держави та їх посадових осіб, успішно провадиться зовнішньополітична діяльність. Правовий порядок і законність виступають правовим підґрунтям і засобом функціонування державної влади, демократії. Коли держава в особі повноважених на те органів формулює норми права, вона закладає в них основи правопорядку і забезпечує їх реалізацію.

Водночас правопорядок є важливим структурним елементом суспільного порядку, тобто такого, який відповідає вимогам усього комплексу соціальних норм. Інакше кажучи, говорити про існування суспільного порядку можна лише тоді, коли в ході різних суспільних відносин не порушуються вимоги норм моралі, звичаїв, корпоративних, релігійних і правових норм.

Якщо зміцнення і підтримання правопорядку, тобто забезпечення відповідності суспільних відносин приписам норм права, пов'язано з реалізацією правових норм, то у підтримці суспільного порядку важлива роль належить нормам моралі громадських організацій, традиціям, звичаям. Отже, поняття суспільного порядку за своїм обсягом ширше, ніж поняття правопорядку. Виходячи з цього, кожне порушення правопорядку одночасно буде порушенням і суспільного порядку, але не кожне порушення суспільного порядку буде порушенням правової норми, а тому може й не бути порушенням правопорядку.

Таке розуміння суспільного порядку і його співвідношення з правопорядком необхідне для з'ясування змісту і механізму всього суспільного та державного життя.

В адміністративному праві застосовується поняття „громадський порядок”, яке пов'язується з підтриманням порядку в громадських місцях.

Правопорядок передбачає закріплення справжнього демократичного правового статусу особи, неухильне втілення у життя демократичних прав і свобод особи, гарантованість від свавілля. Разом з тим цей порядок неможливий без найсуворішого виконання кожним громадянином своїх обов'язків закріплених нормами права.

Правовий порядок кожного суспільства розкривається через його основні ознаки, принципи, функції, зміст, форму, структуру.

Правопорядок як суспільне явище має ряд ознак, серед яких можна виділити те, що він:

· закладається в правових нормах у процесі правотворчості;

· спирається на принцип верховенства права і панування закону в галузі правових відносин;

· встановлюється в результаті реалізації правових норм, тобто здійснення законності діяльності з реалізації права;

· створює сприятливі умови для здійснення суб'єктивних прав;

· припускає своєчасне і повне виконання всіма суб'єктами юридичних обов'язків;

· вимагає невідворотності юридичної відповідальності для кожного, хто вчинив правопорушення;

· встановлює сувору громадську дисципліну;

· припускає чітку та ефективну роботу всіх державних і приватних юридичних органів і служб, насамперед правосуддя;

· створює умови для організованості громадянського суспільства і режим сприяння індивідуальній свободі;

· забезпечується всіма державними заходами, аж до примусу.

Зміст правопорядку - це система правових і не правових елементів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють встановленню і підтримці правомірної поведінки суб'єктів, тобто такої поведінки, яка врегульована нормами права і досягла цілей правового регулювання.

Розрізняють зміст правопорядку:

· матеріальний - система реальних (економічних, політичних, морально-духовних, юридичних) упорядкованих відносин у громадянському суспільстві, з правомірною поведінкою їх учасників - фізичних і юридичних осіб, як результат їх об'єктивної потреби. У матеріальному змісті правопорядку виражається закономірність його виникнення, розвитку і функціонування в процесі взаємозв'язку з економікою, політикою, культурою;

· юридичний (державно-правовий) - система реалізованих прав, обов'язків, відповідальності громадян, тобто результат встановлення законності, впорядкованості та урегульованості правових відносин, правомірної поведінки їх учасників, досягнутий за допомогою правових засобів через виражену в них волю держави.

Структура правопорядку - це єдність і одночасно поділ системи громадських відносин, врегульованих правом відповідно до їх галузевого змісту. Будучи реалізованою системою права, правопорядок включає конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та інші види суспільних відносин, урегульованих нормами відповідних галузей права. У структурному відношенні правопорядок відображає реалізовані елементи системи права. Елементи структури правопорядку такі.

1. Суб'єкти права - держава, її органи, державні, громадські і комерційні організації, громадяни які мають права, обов'язки, повноваження, відповідальність, суворо визначені конституцією, законами, іншими правовими актами - статична частина.

2. Правові відносини і зв'язки між реалізованими елементами системи права (конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та інші) - динамічний зв'язок.

3. Упорядкованість усіх елементів структури - суб'єктів права, правових відносин і зв'язків між реалізованими елементами системи права, методів правового регулювання і поведінки людей, процедурно-процесуальних форм їх здійснення і оформлення, тобто введення багатосторонньої правової регламентації - розпорядку, у рамках якого організуються і функціонують громадянське суспільство і держава, - інтегративний зв'язок.

Основні напрямки формування і підтримання стабільного правового стану системи суспільних відносин становлять функції правопорядку. Розрізняють:

1) функцію впорядкування зовнішніх зв'язків і відносин з великими системами суспільства - економічною, політичною та іншими, складовим елементом яких є правопорядок. Зазнаючи впливу зовнішнього середовища - економічних, політичних, соціальних та інших факторів, правопорядок, у свою чергу, сприяє впорядкуванню і стабілізації всіх найважливіших зв'язків і відносин з суспільним середовищем;

2) функцію зміцнення внутрішніх зв'язків і відносин у середині правопорядку на різних структурних рівнях його впорядкування. Завдяки цій функції осягаються специфіка правопорядку, його ознаки як правового стану системи суспільних відносин;

3) функцію збереження і вдосконалення правопорядку - виражається в його непохитності і протистоянні зовнішнім впливам руйнівного характеру (правопорушення, зловживання правом та ін.), відкритості впливу зміцнюючого характеру (розвиток демократії, вдосконалення законів, укріплення законності, поліпшення діяльності судової системи, правоохоронних органів та ін.).

Важливе значення мають принципи правопорядку, під якими розуміють відправні засади, незаперечні вимоги, що формують правопорядок і є основою його існування та функціонування. До принципів правопорядку можна віднести принципи законності. Однак, зважаючи на те, що правопорядок є самостійною якісною визначеністю, слід виділити його специфічні принципи.

1. Принцип конституційності - підпорядкування нормативним положенням конституції та забезпечення її реалізації. Теоретична конституція (те, що має бути) покликана стати практичною конституцією (те, що є насправді).

2. Принцип законності - створення якісних законів та їх суворе додержання. Законність - головна умова встановлення порядку.

3. Принцип системно-структурної організації - наявність цілісності і структурності як необхідних властивостей, що дозволяють злагоджено діяти всім елементам громадянського суспільства і правової системи держави.

4. Принцип ієрархічної субординації та підпорядкування - виявляється в точній співпідпорядкованості органів держави, посадових осіб, нормативних актів за юридичною силою, а також актів застосування норм права і т.д., які забезпечують упорядкованість їх зв'язків.

5. Принцип соціальної (в тому числі правової) нормативності - виражається в необхідності діяльності суспільства, яка впорядковує і особливо суб'єктів правотворчості за допомогою соціальних, головним чином правових, норм. Правова нормативність є основою і засобом упорядкування.

6. Принцип справедливості і гуманізму - базується на високих моральних підвалинах, повазі прав людини, її гідності і честі.

7. Принцип підконтрольності - наявність повсюдного, загального, універсального контролю, здійснюваного громадянським суспільством, його структурами, державою в особі її різних органів, громадянами.

8. Принцип державного забезпечення, охорони і захисту - виражається в реальних засобах гарантування прав учасників правопорядку, функціонування правової системи, досягнення законними засобами прав, свобод, обов'язків та ін.

Розділ III. Співвідношення законності і правопорядку

Існує тісний взаємозв'язок між законністю і правопорядком. Законність проголошується, а нерідко і закріплюється у законодавстві в якості принципу, вимоги дотримуватись правових приписів, звернених до суб'єктів суспільних відносин. Але разом з тим в силу різних причин, в тому числі і засобів державного примусу, законність (дотримання норм права) проявляється в певній поведінці, діяльності вказаних суб'єктів, тобто стає методом їх діяльності. В результаті виникає режим суспільного життя, який проявляється в тому, що більшість учасників суспільних відносин дотримуються і виконують правові приписи. Але насправді далеко не всі правові норми і не всіма суб'єктами дотримуються і виконуються, оскільки існує чимало порушень законності. Тому з законністю досить пов'язане інше явище- правопорядок. Це кінцевий результат реалізації правових вимог і приписів, результат дотримання, виконання правових норм, тобто законності. Саме правопорядок представляє собою мету правового регулювання, саме для його досягнення видаються закони і інші нормативно-правові акти, здійснюється вдосконалення законодавства, приймаються заходи по зміцненню законності.

Важливо мати на увазі наступні обставини:

1. Неможливо досягти правопорядку іншими способами, крім удосконалення правового регулювання і забезпечення законності.

2. Закріплення законності закономірно і неминуче призводить до закріплення правопорядку.

3. Конкретний зміст правопорядку залежить від змісту законності, яка, в свою чергу, визначається рядом обставин, що будуть розглянуті нижче.

Законність в умовах певного історичного періоду певної держави, її політичного режиму і т.д. наповнюється конкретним змістом. Зміст законності і правопорядку в умовах східних деспотій, афінської рабовласницької демократії, феодального абсолютизму, демократичних або тоталітарних режимів сучасності має велику різницю, хоча законність завжди залишається дотриманням, виконанням норм права, а правопорядок - її результатом.

Різниця в змісті законності і правопорядку залежить від її сторін (елементів): предметної (носії законності - те, що повинно відповідати правовим вимогам); суб'єктної (склад суб'єктів, на яких розповсюджується обов'язок дотримуватись правових приписів і права вимагати такого додержання від інших осіб); нормативної (коло правових приписів, обов'язкових для виконання). Зміна цих сторін законності і визначає різний об'єм її змісту а певних історичних умовах, підвищення або зниження її ролі в суспільстві.

Правопорядок - це законність у дії, якщо поведінка суб'єктів є правомірною. В ст.19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Законність - засіб встановлення правопорядку. Результатом зміцнення законності є вищий рівень правопорядку. Більш наглядно співвідношення законності й правопорядку можна зобразити так:

Рис. 2 Співвідношення законності й правопорядку

Правопорядок - основа демократії, найважливіша умова реалізації інститутів демократії, які розвиваються на основі всебічного зміцнення законності. Рівень розвитку правопорядку - мірило свободи особи, гарантованості її прав, свобод, законних інтересів, виконання обов'язків і здійснення відповідальності. Демократія неможлива без законності і правопорядку: без них вона перетворюється на хаос, зловживання правом. Без демократичних механізмів та інститутів законність і правопорядок не матимуть соціальної та гуманістичної цінності, не принесуть людині і суспільству користі. Лише завдяки демократичним механізмам, інститутам, нормам можна легітимно змінювати нормативно правову основу суспільства і затверджувати в ньому законність і правопорядок.

Підсумовуючи наведене, можна сказати, що правопорядок є реальне повне і послідовне здійснення всіх вимог законності, принципів права, насамперед, реальне забезпечення прав людини. Це кінцевий результат дії права.

Важливе значення має питання гарантії законності. Забезпечення законності не проходить стихійно. Воно потребує цілеспрямованого впливу на поведінку (діяльність) суб'єктів суспільних відносин, тобто є керуючим процесом.

Розділ IV. Гарантії законності

Під гарантією законності розуміють умови суспільного життя і заходи, що вживаються державою для забезпечення режиму законності і стабільного правопорядку. Для успішного забезпечення гарантії законності необхідно знати механізми реалізації правових норм в діяльності людей; фактори, які впливають на поведінку, визначають її правомірність або протиправність, а також засоби, за допомогою яких можливо керувати цією поведінкою, забезпечуючи її відповідність правовим приписам і вимогам.

Гарантії законності можна поділити на:

1) загальносоціальні;

2) спеціально-соціальні - юридичні та організаційні.

Загальносоціальні гарантії законності:

1) економічні - ступінь економічного розвитку суспільства, ритмічності роботи господарського механізму країни, росту продуктивності праці і обсягу виробництва; різноманіття і рівність усіх форм власності, рівність економічних можливостей суб'єктів суспільних відносин. Наявність економічної незалежності суб'єктів права створює об'єктивні умови для їх зацікавленості в законності;

2) політичні - ступінь демократизму конституційного ладу, тобто наявності розвинутої системи народовладдя, демократичних форм і інститутів його здійснення; політичного плюралізму, який дозволяє особі вільно самовизначатися, об'єднуватися в організації за різними інтересами; додержання принципу поділу влади;

3) ідеологічні - ступінь розвитку правосвідомості, комплексу моральних і правових уявлень про необхідність законослухняної поведінки, недопустимості вчинення аморальних проступків, які одночасно є протиправними; ідеологічний плюралізм, не нав'язування державної ідеології, а турбота про правове навчання, виховання, правову культуру. Істотне значення має широка поінформованість населення, свобода преси, думок, що дозволяє вести публічну боротьбу з правопорушеннями в будь-якій сфері державного і суспільного життя.

Всі три гарантії законності - основа функціонування суспільства.

Спеціально-соціальні гарантії законності можна поділити на дві групи:

юридичні - передбачена законом система спеціальних засобів, за допомогою яких забезпечується створення якісних законів, їх додержання і виконання;

організаційні - заходи організаційно-юридичного характеру, спрямовані на забезпечення режиму законності, боротьбу з правопорушеннями, захист прав громадян. До них належать кадрова робота, організація умов для нормального функціонування юрисдикційних і судових органів, їх структурних підрозділів з метою ефективної протидії випадкам організованої злочинності, боротьби з корупцією тощо.

Юридичні гарантії законності створюються в результаті діяльності законодавчих, виконавчих, правоохоронних і судових органів влади, спрямованої на запобігання правопорушення та їх припинення.

Діяльність законодавчих органів спрямована на видання якісних нормативно-правових актів, якими встановлюється юридична відповідальність за вчинення протиправних дій.

Завдяки діяльності конституційного суду забезпечується неухильне додержання конституції держави. Розглядаючи справи про конституційність нормативно-правових актів представницьких органів влади, правозастосовну практику за скаргами громадян та ін., конституційний суд створює додаткові і дійові гарантії їх досконалості. Це сприяє формуванню гармонічної єдиної системи законодавства.

Виконавчі органи сприяють зміцненню законності своєю діяльністю, спрямованою на втілення в життя правових норм основного і поточних законів держави, охорону і захист прав і свобод громадян. Їх обов'язок полягає в прийнятті нормативно-правових актів, щоб виконувати і розвивати закони. Суттєве значення має розвинене почуття морально-правової відповідальності посадових осіб і державних службовців за повне і ефективне виконання обов'язків у рамках закону.

Важливе значення в забезпеченні законності має діяльність місцевих органів влади. Стан додержання законності на місцевому рівні чималою мірою залежить від того, як у місцевих органах влади, насамперед у місцевих адміністраціях і самоврядних органах, виконують вимоги Конституції та законів України. Важливим показником, що характеризує рівень правової свідомості та правової культури керівників і посадових осіб цих органів, є додержання зазначених вимог під час видання ними правових актів (рішень, розпоряджень, резолюцій, вказівок тощо).

Особливе місце серед таких актів посідають документи нормативного характеру, тобто ті, які визначають певні правила поведінки юридичних і фізичних осіб. Видання нормативно-правових актів з порушеннями закону небезпечне насамперед тому, що на їх основі вчиняються численні правопорушення індивідуального характеру. За сучасних умов видання органами державної виконавчої влади неправомірних актів можна розглядати як безпосереднє порушення Конституції України. Адже відповідно до ч.2 ст. 6 Основного Закону нашої держави органи законодавчої, виконавчої та судової влади повинні здійснювати свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

У літературі мали місце спроби деталізувати зміст поняття законності як принципу державної і самоврядно-владної діяльності. Проте, цей принцип досить повно, хоч й лаконічно, сформульовано у ч.2 ст.19 Основного Закону нашої держави, згідно з якою органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У цій нормі сфокусовано суть так званого спеціально-дозвільного методу правового регулювання, що на відміну від загальнодозвільного методу („Дозволено все, що не заборонено законом”), який стосується громадян, дозволяє органам влади та їх посадовим особам займатися лише такою діяльністю, яка прямо передбачена законами, що регулюють їх правовий статус.

Чи повною мірою додержували і додержуються цього принципу владні структури? Ствердна відповідь на це питання була б явним перебільшенням. Про це, зокрема, свідчать матеріали прокурорського нагляду.

Так, наприклад, аналіз наглядової практики органів прокуратури Одеської області свідчить, що найчастіше незаконність правових актів, що видаються державними і самоврядними органами, дістає вияв у перевищенні їх компетенції з питань витрачання коштів місцевих бюджетів, надання в користування об'єктів земельного і водного фондів, реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності тощо.

Про поширеність порушень в діяльності органів виконавчої влади і місцевого самоврядування свідчать дані наведеної нижче таблиці 1, які водночас характеризують активність прокуратури щодо вжиття заходів, спрямованих на усунення цих порушень.

Таблиця 1 - Дані про порушення законності в діяльності органів виконавчої влади Одеської області

Акти прокурорського реагування	1996	1997	1998	1999	2000
По органах місцевого самоврядування:
Розглянуто протестів прокурорів	175	152	268	400	515
Розглянуто приписів і подань	465	538	510	625	803
По місцевих держадміністраціях:
Розглянуто протестів прокурорів	17	35	30	43	65
Розглянуто приписів і подань	70	121	122	166	189

Отже, кількість порушень законності в органах виконавчої влади і місцевого самоврядування не зменшується. Навпаки, спостерігається тенденція до їх збільшення, особливо у місцевих радах та їх виконавчих органах. Основною причиною цього є правовий нігілізм місцевих керівників, які у багатьох випадках віддають перевагу міркуванням господарської та іншої доцільності. Крім того, треба визнати незадовільним рівень юридичного обслуговування зазначених структур.

Позитивний вплив на забезпечення законності в діяльності органів влади має справити створення системи адміністративних судів у рамках здійснюваної в Україні судово-правової реформи. Так, п. 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21 червня 2001 року „Про внесення змін до Закону України „Про судоустрій України” Голові Верховного Суду України та Міністру юстиції України рекомендовано підготувати та внести Президенту України подання щодо утворення Вищого адміністративного суду України. Створення системи адміністративної юстиції дозволить підвищити оперативність розгляду скарг громадян з приводу порушень їх прав і законних інтересів різними владними структурами. Про це свідчить досвід країн, де функціонують подібні інститути.

Однак, й після створення адміністративних судів роль прокурорського нагляду за додержанням законності при виданні правових актів державними і самоврядними органами аж ніяк не зменшиться. Це можна пояснити хоча б тим, що у переважній більшості випадків прокурори вживають заходів до перегляду цих актів не за скаргами громадян і юридичних осіб, а з власної ініціативи, в тому числі у ситуаціях наявності так званого неперсоніфікованого громадського інтересу, коли незаконні акти нормативного характеру посягають на права невизначеного кола осіб. Тому можна лише вітати розсудливість законодавця, який попри спроби тиску на нього з боку як зовнішніх, так і деяких внутрішніх політичних сил залишив на невизначений час загальний нагляд прокуратури у вигляді нагляду за додержанням законів. Відтак, принаймі тимчасово, знімається закладена в Концепції адміністративної реформи в Україні ідея передачі загального нагляду місцевим державним адміністраціям.

У зв'язку з цим треба зауважити, що Конституція України (п. 1 ст. 119) покладає на них більш масштабну, ніж нагляд, місію, а саме: забезпечення виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади. На відміну від прокурорських перевірок виконання законів вони охоплюють також питання реалізації інших нормативних актів, зокрема постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України - вищого органу в системі органів виконавчої влади. Реалізовуючи своє завдання, місцеві державні організації використовують різні організаційні форми діяльності. Проте найбільшою мірою на це спрямовані здійснювані нині перевірки стану додержання Конституції та законів України, інших актів законодавства органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, керівниками підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та підпорядкування.

На відміну від органів державної виконавчої влади на органи місцевого самоврядування Основним Законом нашої держави та Законом України від 21 травня 1997 р. „Про місцеве самоврядування в Україні” не покладено обов'язку забезпечувати на своїй території додержання Конституції та актів законодавства. А контрольні повноваження виконкомів сільських, селищних і міських рад стосуються лише окремих сфер їх діяльності. Водночас відповідно до ч. 4 ст. 143 Конституції України органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними делегованих їм державою повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам останньої.

Невирішеними лишаються питання, пов'язані зі здійсненням місцевими державними адміністраціями контролю за законністю актів місцевого самоврядування. Відповідно до ч. 10 ст. 59 вказаного вище Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Згідно ж з ч. 2 ст. 144 Основного Закону нашої держави рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Важливе значення юридичної гарантії законності займають судові і правоохоронні органи держави (прокуратура, арбітражний суд, міліція) виконують безпосередню роботу з профілактики і припинення правопорушень. Від них залежить процесуальне забезпечення норм матеріального права, реальне життя формально закріплених прав і свобод громадян. Прокуратура здійснює найвищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів. Діяльність судів виражається у формі цивільного, кримінального, адміністративного судочинства. Будь-які рішення і дії державних органів, установ, посадових осіб, приватних підприємців, що порушують права і свободи, можуть бути оскаржені в суді. Якісна та ефективна робота загальних і арбітражних судів - одна із важливих гарантій стабільності і реальності законності.

Важливе значення має законність судового рішення. Процес формування поняття законності судового рішення був досить тривалий і продовжується донині. У ході розвитку правової науки логічний зміст цього поняття змінювався. Нині законність судового рішення розглядається в двох напрямах. Деякі автори під законністю судового рішення розуміють точне та неухильне дотримання судом при розгляді і вирішенні цивільної справи чинних норм матеріального та процесуального права. Законність судового рішення в даному випадку, на думку П. Заворотько та М. Штефана, розглядається як дія суду по дотриманню норм права. Таким чином, законність судового рішення розглядається як результат дотримання судом норм права при розгляді і вирішенні цивільної справи. П. Радченко, вважає, що рішення є законним, якщо воно винесено, по-перше, відповідно до норм матеріального права, що слід застосувати; по-друге, при точному дотриманні норм процесуального права.

Розмежовуючи поняття „дії суду по дотриманню норм матеріального права” та „законність судового рішення”, законність судового рішення трактується як якісна характеристика, яка визначається двома критеріями: правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Судове рішення буде відповідати вимозі законності тільки в тому випадку, якщо при розгляді та вирішенні судової справи буди точно та неухильно дотримані норми матеріального (перша вимога) та процесуального права (друга вимога). Судове рішення є незаконним, якщо суд: не застосував закон, який необхідно було застосувати; застосував закон, який не потрібно було застосовувати; неправильно витлумачив закон. Проте, чи завжди є впевненість в тому, що рішення „законне” з традиційної точки зору, не суперечить Конституції України? Особливу актуальність має це питання щодо тих рішень суду, при постановлені яких було застосовано закон, що пізніше був визнаний Конституційним Судом України неконституційним. Чи можна вважати такі рішення законними? На перший погляд, це питання є риторичним. Однак слід спробувати відповісти на нього через призму існуючої процедури винесення судових рішень та можливостей їх перегляду. Верховний Суд України в постанові №9 від 1 листопада 1996 р. „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” (далі - постанова) дав роз'яснення судам в зв'язку з прийняттям нової Конституції з метою її правильного застосування. В постанові містяться положення, недотримання яких може вплинути на законність винесеного судом рішення. Зокрема, в п.2 її роз'яснюється порядок зупинення розгляду справи у випадку невизначеності в питанні чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванні в конкретній справі. В цій ситуації суд зупиняє розгляд справи за власною ініціативою або за клопотанням учасників процесу і звертається з мотивованою постановою до Верховного Суду України.

Значна роль у зміцненні законності і правопорядку в державі належить органам внутрішніх справ. Їх діяльність здійснюється в ім'я законності, спрямована на охорону суспільства від злочинних посягань, забезпечує порядок у громадських місцях та ін. Законність є основою діяльності цих органів: вони повинні діяти в цілях, установлених правом, на основі права і у правових формах.

Державні інспекції і контрольно-ревізійний апарат здійснюють роботу з запобігання порушення законності, їх виявлення і припинення у різних сферах державного і суспільного життя.

Юридичні гарантії законності за найближчими цілями такі:

1) запобіжні - полягають у запобіганні правопорушень: відвернення порушень адміністрацією трудових прав громадян, недопущення незаконного звільнення;

2) припиняючи (такі, що кладуть край) - спрямовані на припинення виявлених правопорушень: затримання, арешт, обшук, підписка про невиїзд;

3) відновлюючи -виражаються в усуненні або відшкодуванні негативних наслідків правопорушень: примусове стягнення аліментів, примусове вилучення майна із чужого незаконного володіння;

4) каральні, або штрафні, - спрямовані на реалізацію юридичної відповідальності правопорушників: покарання особи, винної у вчиненні правопорушення.

Юридичні гарантії законності за суб'єктами застосування можуть бути такими:

1) парламентські;

2) президентські;

3) судові;

4) прокурорські;

5) адміністративні;

6) контрольні;

7) муніципальні (місцеві).

Найважливіше значення в забезпеченні гарантії законності має якість законодавства (законів, підзаконних нормативних актів): їх відповідність реальним умовам життя; правильне визначення потреби в правовому регулюванні; законність нормативних актів (по змісту, формі, процедурі прийняття), їх відповідність нормам суспільної моралі; ясність, чіткість, доступність правових норм і т.д. Для досягнення вказаних вимог необхідна належна організація нормотворчого процесу. В гарантії законності досить велика роль належить правозастосуванню, під яким розуміють таку організацію діяльності відповідних органів, яка забезпечувала б обґрунтованість, законність і справедливість всіх правозастосувальних актів. Оскільки формування індивідуальної свідомості здійснюється під впливом групової і суспільної свідомості, досить природною є необхідність загального підвищення всієї культури населення (правової, політичної і т.д.) Більш наглядно гарантії законності можна представити в такому вигляді.

Рис. 3 Принципи і гарантії законності

Висновки

законність правопорядок держава

Роблячи загальні висновки по цій темі хочу наголосити на основні і загальні положення всієї курсової роботи. Отже, законність - це такий правовий режим у державі, за якого діяльність усіх державних органів, юридичних і фізичних осіб здійснюється відповідно до вимог закону. Законність - явище багато аспектне і може виступати як принцип, режим і метод. Усе залежить від кута зору. Однак без принципу законності як засадничого начала діяльності державних органів, державних і громадянських організацій, посадових осіб, громадян, без законності як методу державного управління суспільством не відбувається режим законності. Тому законність - принцип, метод і режим. Хочу нагадати також за вимоги законності, які відображають її спрямованість, обумовлену змістом норм права. Вимоги законності можуть бути у сфері правотворчості і реалізації права. В питанні законність важливе значення посідають її гарантії. Адже, гарантії законності - це економічні, політичні, ідеологічні, соціальні, моральні та інші засоби та умови, в яких функціонує правова система та підтримується правопорядок. Гарантії законності поділяють на:

- загальносоціальні;

- спеціально-соціальні;

Але найважливіше значення в забезпеченні гарантії законності має якість законодавства. Також в гарантії законності досить велика належить правозастосуванню.

Не менш важливим питанням курсової роботи є питання правопорядок. Правопорядок - це така реалізація норм, при якій діяльність суб'єктів права є правомірною. Це основа забезпечення законності. Він виникає у результаті реалізації законності. Хочу наголосити, що правопорядок є важливим елементом суспільного порядку, тобто такого, який відповідає вимогам усього комплексу соціальних норм. Правопорядок є реальне послідовне здійснення всіх вимог законності, принципів права, насамперед, реальне забезпечення прав людини.

І підсумовуючи вище сказане, необхідно відзначити роль законності і правопорядку в житті суспільства. Воно може бути розглянуте з різних позицій, і перш за все з точки зору інтересів держави і особистості. Для держави ця роль в першу чергу визначається в залежності від того місця, яке займають законність і правопорядок в правовому регулюванні суспільних відносин. Керуючи суспільством, держава використовує різні методи і засоби: економічні, політичні, ідеологічні, організаційні та ін. Серед них особливе місце займає правове регулювання суспільних відносин. Цей метод полягає в тому, що держава видає правові норми і забезпечує їх загальне виконання і дотримання, тобто законність, і тим самим досягає правопорядку. Особливе місце цього метода пов'язане, по-перше, з тим, що правові норми регулюють всі найважливіші сторони життя суспільства: економіку, політичну діяльність, майнові відносини, питання сім'ї і шлюбу. Як наслідок, від дотримання і виконання відповідних норм залежить порядок і стабільність найважливіших сфер людської діяльності, саме існування суспільства. По-друге, інші методи державного керування суспільством часто регулюються через правове регулювання. Так, планування нерідко здійснюється за допомогою затвердження плану нормативним актом; заробітна плата встановлюється через закріплення її розмірів, порядку нарахування і виплат і т. д.