Основи трудового права

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Додаткові щорічні відпустки за особливий характер праці: тривалість, підстави та порядок надання

Законодавством передбачено 2 види щорічних додаткових відпусток за особливий характер праці: 1) працівникам, робота яких пов'язана з нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я; 2) працівникам з ненормованим робочим днем. Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, робота яких передбачена Списком виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці. Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором. Тривалість такої відпустки залежить від часу зайнятості працівника в умовах, що дають на неї право. Якщо у Списку біля відповідної професії чи посади зазначено «постійно зайнятий» або «що постійно працює», то до стажу, що дає право на цю додаткову відпустку, зараховуються лише ті дні, коли працівник фактично працював в особливих умовах повний робочий день. Працівникам, які працюють на умовах ненормованого робочого часу, надається щорічна додаткова відпустку тривалістю до 7 календарних днів. Конкретна тривалість цієї відпустки, а також перелік категорій працівників, яким вона надається, встановлюються колективним договором. Така відпустка надається як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, а також при необхідності періодичного виконання службових обов'язків в умовах понад норму робочого часу. Щорічна додаткова відпустка за ненормований робочий день надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку. Щорічна додаткова відпустка, передбачена статтею 7 та пунктами 1 і 2 частини першої статті 8 цього Закону, надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником. Порядок надання додаткової відпустки з кількох підстав встановлює Кабінет Міністрів України. Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї.

Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів. Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року. Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. У разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті. Щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються 1) жінкам - перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда; 2) інвалідам; 3) особам віком до вісімнадцяти років; 4) чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами; 5) особам, звільненим після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення із служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду на постійне місце проживання; 6) сумісникам - одночасно з відпусткою за основним місцем роботи; 7) працівникам, які успішно навчаються в навчальних закладах та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою; 8) працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації; 9) працівникам, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування; 10) батькам - вихователям дитячих будинків сімейного типу; 11) в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором. Працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, за їхнім бажанням надається щорічна відпустка або її частина (не менш як 12 календарних днів) для супроводження дитини до місця розташування навчального закладу та у зворотному напрямі. За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини. Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року. Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам. Щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: 1) особам віком до вісімнадцяти років; 2) інвалідам; 3) жінкам перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї; 4) жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда; 5) одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків; 6) дружинам (чоловікам) військовослужбовців; 7) ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; 8) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 9) батькам - вихователям дитячих будинків сімейного типу; 10) в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором. Керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам навчальних закладів щорічні відпустки повної тривалості у перший та наступні робочі роки надаються у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу.

Працівникам, які навчаються в навчальних закладах без відриву від виробництва, щорічні відпустки за їх бажанням приєднуються до часу проведення настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів, часу підготовки і захисту дипломного проекту та інших робіт, передбачених навчальною програмою. Працівникам, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, щорічні відпустки за їх бажанням надаються з таким розрахунком, щоб вони могли бути використані до початку навчання в цих закладах.

Працівникам художньо-постановочної частини і творчим працівникам театрів щорічні відпустки повної тривалості надаються в літній період у кінці театрального сезону незалежно від часу прийняття їх на роботу.

2. Порядок надання щорічних відпусток

Щорічні основна і додаткова відпустки повної тривалості за перший рік роботи надаються після закінчення 6 місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

Коли працівнику щорічні основна та додаткова відпустка надаються до закінчення 6 місяців, їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу. Щорічна відпустка повної тривалості до спливу 6-місячного терміну безперервної роботи надається окремим категоріям працівників у перший рік за їхнім бажанням. До них належать: 1) жінки, яким щорічна відпустка надається перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї; 2) жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда; 3) інваліди незалежно від причини інвалідності та групи інвалідності, які визнані такими згідно з рішенням МСЕК у встановленому законодавством порядку; 4) неповнолітні, які до початку відпустки не досягли 18 років; 5) працівники, чоловіки, дружини яких перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами; 6) особи, звільнені після проходження строкової військової служби або альтернативної (невійськової) служби, за умови, що вони працевлаштувалися не пізніше 3 місяців після звільнення, не враховуючи часу переїзду до постійного місця проживання; 7) сумісники, які використовують відпустку на роботі за сумісництвом одночасно з відпусткою за основним місцем роботи; 8) працівники, які успішно навчаються в закладах освіти та бажають приєднати відпустку до відпустки у зв'язку зі складанням іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою; 9) працівники, які звільнились з попереднього місця роботи у зв'язку переведенням на іншу роботу або в зв'язку з переходом на виборну посаду і не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну відпустку та не одержали за неї грошової компенсації; 10) працівники, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного чи амбулаторно-курортного лікування; 11) батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу. Така частина щорічної відпустки буде надана не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який вона надається. Закон також встановлює, що основна безперервна частина відпустки до відкликання має становити не менше 14 календарних днів.

3. Перенесення щорічної відпустки

Працівник має право вимагати перенесення відпустки на інший період, ніж той, що передбачено графіком відпусток, у разі, якщо роботодавець не повідомив працівника про дату її початку не пізніше ніж за 2 тижні. При цьому бажано, щоб працівник повідомлявся про час настання відпустки у письмовому вигляді під розписку. Це дозволило б у випадку виникнення спору з цього приводу розглядати письмове попередження як доказ правомірності чи неправомірності вимог працівника. Перенесення відпустки на вимогу працівника передбачено також при несвоєчасній виплаті роботодавцем заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки. Відповідно до ч. 3 ст. 115 КЗпП України щорічна відпустка повинна бути оплачена не пізніше ніж за 3 дні до її початку. Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або її тривалість продовжена у наступних випадках: 1) тимчасової непрацездатності працівника; 2) виконання працівником державних або громадських обов'язків, якщо на час їх виконання згідно з законодавством він підлягає звільненню від основної роботи із збереженням заробітної плати; 3) настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами; 4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням. У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за погодженням між працівником і роботодавцем. Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом 2 років поспіль, а також ненадання їх протягом робочого року неповнолітнім і працівникам, що мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером» праці. Стаття 80. Перенесення щорічної відпустки.

Щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі: 1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну повідомлення працівника про час надання відпустки (частина п'ята статті 79 цього Кодексу); 2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (частина третя статті 115 цього Кодексу). Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі: 1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку; 2) виконання працівником державних або громадських обов'язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати; 3) настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами; 4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням. Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, установи, організації, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році. У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону України «Про відпустки». Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

(Стаття 80 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР №4617-10 від 24.01.83, №7543-11 від 19.05.89; Законом №871-12 від 20.03.91; в редакції Закону №117-XIV (117-14) від 18.09.98)

1. Перенесення щорічної відпустки на інший період передбачено: - на вимогу працівника; за ініціативою власника або уповноваженого ним органу. Крім того, передбачено перенесення щорічної відпустки на інший період або її продовження з причин, які позбавили працівника можливості скористатися відпусткою. 2. На вимогу працівника щорічна відпустка має бути перенесена на інший період у разі порушення власником або уповноваженим ним органом терміну повідомлення працівника про час надання відпустки. Відповідно до частини п'ятої ст. 79 Кодексу і частини десятої ст. 10 Закону України «Про відпустки» власник або уповноважений ним орган, узгодивши з працівником конкретний період надання щорічної відпустки в межах, установлених графіком, зобов'язаний письмово повідомити його про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну. 3. На вимогу працівника щорічна відпустка повинна бути перенесена також у разі несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки. Відповідно до частини першої ст. 21 Закону України «Про відпустки» заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку. При перенесенні щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом (частина четверта коментованої статті і частина четверта ст. 11 Закону України «Про відпустки»). 4. За ініціативою власника або уповноваженого ним органу перенесення відпустки працівникові на інший період може відбутися у тих випадках, коли надання йому відпустки відіб'ється на нормальному ході роботи підприємства, установи, організації. Власник або уповноважений ним орган повинен погодити перенесення відпустки з профспілковим або іншим органом, уповноваженим на представництво трудовим колективом. Крім того, і це головне, власник або уповноважений ним орган має отримати письмову згоду працівника на перенесення його щорічної відпустки з причин виробничого характеру. При цьому частину відпустки тривалістю не менш як 24 календарних дні власник або уповноважений ним орган зобов'язаний надати працівнику в поточному робочому році. 5. Однією з причин для перенесення або продовження відпустки, яка позбавила працівника можливості відпочити, є його тимчасова непрацездатність, засвідчена у встановленому порядку (п. 1 частини другої коментованої статті та ст. 11 Закону України «Про відпустки»). Під час тимчасової непрацездатності працівника, що засвідчена лікарняним листком, власник або уповноважений ним орган не вправі видати наказ про надання йому відпустки, а зобов'язаний за погодженням з ним перенести її на інший період. У разі ж настання у працівника тимчасової непрацездатності, що засвідчена лікарняним листком, під час відпустки власник або уповноважений ним орган зобов'язаний продовжити її на відповідну кількість днів. За згодою сторін невикористана частина щорічної відпустки може бути перенесена на інший період, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка. При цьому основна безперервна частина щорічної відпустки має становити не менш як 14 календарних днів, тобто необхідно дотримуватися правил поділу щорічної відпустки на частини (ст. 79 Кодексу і ст. 12 Закону України «Про відпустки»). Оскільки підставою для перенесення чи продовження відпустки є тимчасова непрацездатність самого працівника, у зв'язку з доглядом за хворим членом сім'ї надана йому відпустка не продовжується. 6. Перенесення або продовження щорічної відпустки у зв'язку з виконанням працівником державних або громадських обов'язків передбачено в тому разі, коли згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати (п. 2 частини другої коментованої статті і ст. 11 Закону України «Про відпустки»). Місце роботи і середній заробіток зберігаються: за свідками, яких викликано до суду в цивільній справі (ст. 71 Цивільного процесуального кодексу України); за свідками, потерпілими, перекладачами, експертами, спеціалістами і понятими - за час, витрачений ними у зв'язку з викликом до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (ст. 92 Кримінально-процесуального кодексу України); за зареєстрованими кандидатами у президенти України на час передвиборної кампанії (ст. 34 Закону України «Про вибори президента України»; за довіреними особами кандидата в народні депутати України на час, що необхідний для підготовки і проведення зборів та інших передвиборних заходів (ст. 29 Закону України «Про вибори народних депутатів України»; за членами комісій по всеукраїнському і місцевих референдумах (ст. 31 Закону України «Про всеукраїнський і місцеві референдуми»; за особами, які беруть участь в колективних переговорах як представники сторін, фахівці, запрошені для участі в робочих комісіях, на період колективних переговорів і підготовки проекту колективного договору, угоди (ст. 12 Закону України «Про колективні договори і угоди»); за членами призовних комісій, членами лікарських комісій при військових комісаріатах та іншими працівниками під час прийняття допризовників на військовий облік і призову громадян на військову службу (ст. 43 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу») тощо. 7. Щорічна відпустка має бути перенесена на інший період або продовжена у разі настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами (п. З частини другої коментованої статті та ст. 11 Закону України «Про відпустки») Щорічна відпустка надається для відпочинку. Тому відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами до щорічних відпусток не включається (частина друга ст. 78 Кодексу). За бажанням жінки-працівниці щорічна відпустка надається у зручний для неї час: перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї (п. 3 частини дванадцятої ст. 10 Закону України «Про відпустки»).

Якщо строк відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами настає під час щорічної відпустки, то жінці-працівниці видається лікарняний листок. Невикористані дні щорічної відпустки мають бути надані їй після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами або за згодою сторін перенесені на інший період з дотриманням правил, установлених ст. 79 Кодексу щодо поділу щорічної відпустки на частини. 8. Можливі випадки збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням. Оскільки ця відпустка надається як пільга для працівників, які поєднують роботу з навчанням (глава XIV Кодексу), вона не може бути поглинута щорічною відпусткою, навіть якщо вони збігаються за часом. Це питання вирішується таким чином: якщо початок щорічної відпустки збігається з відпусткою у зв'язку з навчанням, то щорічна відпустка переноситься на інший період за погодженням працівника з власником або уповноваженим ним органом; якщо ж відпустка у зв'язку з навчанням починається у період щорічної відпустки, працівник повинен оформити відпустку у зв'язку з навчанням до її початку і погодити з власником або уповноваженим ним органом час використання частини щорічної відпустки, що залишилася невикористаною, - чи після закінчення навчальної відпустки, чи перенести на інший період (частина четверта коментованої статті та ст. 11 Закону України «Про відпустки»). 9. Строки, встановлені для використання перенесених, продовжених і поділених на частини щорічних відпусток, а також заміни відпустки грошовою компенсацією свідчать про те, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний забезпечити відпочинок працівника шляхом надання йому хоча б частини відпустки: в одних випадках не менш як 24 календарних дні (частина третя коментованої статті та частина четверта ст. 83 Кодексу), в інших - не менш як 14 календарних днів (частина четверта коментованої статті та частина шоста ст. 79 Кодексу) з наданням невикористаної частини відпустки до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка (частина сьома ст. 79 Кодексу). Таким чином, працівник за будь-яких обставин має можливість мати щорічний відпочинок певної тривалості. Проте забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років, а також працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці (частина п'ята коментованої статті та ст. 11 Закону України «Про відпустки»). 10. Тенденція законодавства про відпустки до забезпечення працівникові відпочинку прослідковується і у наданні права на відпустку в разі його звільнення (ст. 3 Закону України «Про відпустки»). За бажанням працівника у разі його звільнення йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. Проте такого права не мають працівники, звільнені за порушення трудової дисципліни. У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися і тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

4. Додаткові відпустки працівникам у зв'язку з навчанням

Відповідно до Закону України від 23 травня 1991 р. «Про освіту» (в редакції Закону від 23 березня 1996 р.) працівники, що поєднують роботу з навчанням, користуються правом на додаткову відпустку за місцем роботи. Працівникам, що здобувають загальну середню освіту в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, надається додаткова оплачувана відпустка на період складання: 1) випускних іспитів в основній школі - тривалістю 10 календарних днів; 2) випускних іспитів у старшій школі - тривалістю 23 календарних дні; 3) перевідних іспитів в основній та старшій школах - від 4 до 6 календарних днів без урахування вихідних. Особам, які складають іспити екстерном за основну або старшу школу, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю відповідно 21 чи 28 календарних дні. Тим працівникам, які успішно навчаються на вечірніх відділеннях професійно-технічних закладів освіти, надається додаткова оплачувана відпустка для підготовки та складання іспитів загальною тривалістю 35 календарних днів протягом року. Окремо виділяються відпустки працівникам, які навчаються у вищих закладах освіти різних рівнів акредитації згідно з Законом «Про освіту».

Особам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки: 1) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на 1 та 2 курсах у вищих закладах освіти: І та II рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 10 календарних днів щорічно, III та IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 20 календарних днів щорічно, незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання - ЗО календарних днів щорічно; 2) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на З і наступних курсах у вищих закладах освіти: І та II рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 20 календарних днів щорічно, III та IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 30 календарних днів щорічно, незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання - 40 календарних днів щорічно; 3) на період складання державних іспитів у вищих закладах освіти незалежно від рівня акредитації - 30 календарних днів; 4) на період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання І та II рівнів акредитації - 2 місяці, а у вищих закладах освіти III і IV рівнів акредитації - 4 місяці. Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів до аспірантури з відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання іспитів надається 1 раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних днів на кожний іспит. Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів та за їх бажанням протягом 4 років навчання - 1 вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати працівника. Для працівників, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості, законодавством встановлені інші правила надання відпусток у зв'язку з навчанням.

5. Інші види щорічних відпусток, передбачені законодавством

відпустка праця перенесення щорічний

Законом України «Про відпустки» передбачена можливість надання деяким категоріям працівників щорічних відпусток, що не передбачені цим законом. Такі види щорічних відпусток можуть встановлюватися як спеціальним законодавством, так і колективним договором. Законом України «Про державну службу» передбачено, зокрема, що державним службовцям надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу. Крім щорічної основної відпустки, тим державним службовцям, які мають стаж державної служби понад 10 років, надається щорічна додаткова відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з другого року вона збільшується на 2 календарні дні за кожен наступний рік. При цьому тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів. Аналогічно надається відпустка посадовим особам органів місцевого самоврядування. Прокурорам і слідчим прокуратури згідно з Законом України «Про прокуратуру» надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів з оплатою проїзду до місця відпочинку і у зворотному напрямку. Цим же особам за стаж роботи в органах прокуратури надається щорічна додаткова відпустка за наявності стажу роботи понад 10 років тривалістю 5 календарних днів, понад 15 років - 10 календарних днів, понад 20 років - 15 календарних днів. Посадові особи митних органів залежно від вислуги років мають право на щорічну відпустку за наявності стажу до 10 років - ЗО календарних днів, від 10 до 15 років - 35 календарних днів, від 15 до 20 років - 40 календарних днів, понад 20 років - 45 календарних днів. Це врегульовано Положенням про порядок і умови проходження служби в митних органах України, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 9 лютого 1993 р. №97. Законом України від 17 листопада 1992 р. «Про статус народного депутата України» (в редакції Закону від 22 березня 2001 р. врегульовано право народних депутатів на щорічну відпустку у міжсесійний період тривалістю 45 календарних днів з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі подвійної місячної заробітної плати. Громадянам України, які проходять альтернативну (невійськову) службу, надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів. За перший рік такої служби вказана відпустка надається після відпрацювання 11 календарних місяців. Членам добровільних пожежних дружин Закон України від 17 грудня 1993 р. «Про пожежну безпеку» передбачає можливість надання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати за активну участь у роботі цих дружин тривалістю до 10 робочих днів на рік. Така відпустка надається за рішенням роботодавця. Аналогічна відпустка тривалістю до 5 календарних днів за рішенням трудового колективу може надаватися членам громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону за поданням керівників цих органів. Можливість надання такої відпустки передбачена Законом України від 22 червня 2000 р. «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону». Законами України від 22 червня 2000 р. «Про позашкільну освіту» і від 10 лютого 1998 р. «Про професійно-технічну освіту» передбачено право педагогічних працівників позашкільних навчальних закладів та установ професійно-технічної освіти на щорічну основну відпустку тривалістю не менше 42 календарних днів. Порядок надання цих відпусток врегульований постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам».

Закон України від 23 вересня 1997 р. «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» передбачає право журналістів незалежно від форми власності засобу масової інформації, у якому він працює, на щорічну відпустку тривалістю 36 календарних днів. До журналістів за цим Законом належать працівники, які професійно збирають, одержують, створюють і займаються підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконують посадові (службові) обов'язки у засобах масової інформації (в штаті або на позаштатних засадах). Ще один вид відпустки передбачено Законом України від 12 грудня 1991 р. «Про запобігання захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» (в редакції Закону від 3 березня 1998 р.). Зокрема, медичні працівники, які були заражені вірусом імунодефіциту людини або захворіли на СНІД внаслідок виконання професійних обов'язків, мають право на щорічну відпустку загальною тривалістю 56 календарних днів з використанням її у літній або інший зручний для них час. 12. Інші види щорічних відпусток, передбачені законодавством.

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», врегулював тривалість надання щорічних відпусток працівникам, які працюють або перебувають у відрядженні на територіях радіоактивного забруднення. Особам, які працюють на території зони відчуження і безумовного відселення, відпустка надається тривалістю 44 календарні дні, а тим працівникам, що зайняті в зоні гарантованого добровільного відселення - 37 календарних днів. Ті ж, хто працює в зоні посиленого радіоекологічного контролю, мають відпустку 30 календарних днів. Ці відпустки надаються пропорційно відпрацьованому на зазначених територіях часу. Якщо працівник має право на щорічну додаткову відпустку, то вона надається понад основну, передбачену Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

6. Соціальні відпустки та порядок їх надання

Законодавством передбачено наступні види соціальних відпусток: а) у зв'язку з вагітністю та пологами; б) для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; в) працівникам, які мають дітей. На підставі медичного висновку жінкам надається відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 календарних днів після пологів. У разі народження двох і більше дітей, а також при ускладнених пологах тривалість післяпологової відпустки становить 70 календарних днів. Працюючим жінкам, які віднесенні до 1-4 категорій осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, соціальна відпустка надається тривалістю по 90 календарних днів до і після пологів. Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно від кількості днів, фактично використаних до пологів. Жінкам, які народили двох і більше дітей, та в разі ускладнення пологів тривалість відпустки становить 140 календарних днів, а жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, - 180 календарних днів незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів. До відпусток у зв'язку з вагітністю та пологами роботодавець зобов'язаний за заявою жінки приєднати щорічну відпустку незалежно від тривалості її роботи в поточному робочому році. Жінці, яка перебуває у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, виплачується соціальна допомога у розмірі 100% заробітку незалежно від стажу її роботи. За бажанням жінки, після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку. Якщо дитина потребує домашнього догляду і після досягнення нею 3-річного віку, жінці за її бажанням надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, що визначена у медичному висновку, але не більше як до досягнення дитиною 6-річного віку. Закон передбачає можливість закріплення у колективному договорі надання частково оплачуваної відпустки та відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості за рахунок коштів підприємства. Вказана відпустка надається за заявою жінки та оформляється наказом. Право на додаткову відпустку надається матерям, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда. Тривалість цієї відпустки - 7 календарних днів без врахування вихідних днів, визначених законодавством або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Отримати цю відпустку може батько, якщо він виховує дитину без матері, у тому числі й у разі тривалого перебування матері у лікувальному закладі. Зазначена відпустка оплачується в розмірі 100% заробітної плати незалежно від стажу роботи.

7. Відпустки без збереження заробітної плати

У випадках, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати. За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік. У порядку, визначеному колективним договором, власник або уповноважений ним орган у разі простою підприємства, установи, організації з не залежних від працівників причин може надавати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням.

1. Закон «Про відпустки» значно детальніше, ніж стаття, що коментується, врегулював питання відпусток без збереження заробітної плати. Ним передбачено надання двох видів відпусток без збереження заробітної плати: 1) відпусток, що надаються працівникам в силу суб'єктивного права, що належить їм за законом; 2) відпусток без збереження заробітної плати, що надаються за погодженням сторін. У свою чергу, ця категорія відпусток включає в себе відпустки, які надаються працівникам за сімейними обставинами та іншими причинами (надаються за погодженням між власником і працівником), і відпустки, що надаються у зв'язку з простоєм підприємства за не залежними від працівників причинами (надаються за рішенням власника на підставі колективного договору, в якому його сторони погодили умови надання відпусток). 2. Власник зобов'язаний надати працівникові відпустку без збереження заробітної плати в наступних випадках (ст. 25 Закону «Про відпустки»): - матері чи батькові, що виховує дітей без матері (у тому числі і у випадку тривалого перебування матері у лікувальній установі), що мають двох чи більше дітей у віці до 15 років або дитину-інваліда, тривалістю до 14 календарних днів щорічно; - батькові, дружина якого перебуває у післяродовій відпустці, - тривалістю 14 календарних днів; - матері - у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку! Відповідно до п. З частини першої ст. 25 і ст. 18, 19 Закону «Про відпустки», таке право має також батько дитини, бабуся, дід, інші родичі, фактично здійснюючі догляд за дитиною, особи, що усиновили або взяли дитину під опіку. Батько дитини має право на одержання відпустки за зазначеними підставами також і тоді, коли він виховує дитину без матері, у тому числі й у разі тривалого перебування її у лікувальній установі (незалежно від фактичного здійснений ним догляду за дитиною). Перелічені особи мають право на одержання відпустки без збереження заробітної плати також відповідно до частини сьомої ст. 179 і ст. 186-1 КЗпП; - ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, і особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», - тривалістю до 14 календарних днів щорічно. Особами, що мають особливі заслуги перед Батьківщиною, вважаються Герої Радянського Союзу, повні кавалери ордена Слави, особи, нагороджені чотирма і більше медалями «За відвагу», а також Герої Соціалістичної Праці, удостоєні цього звання за працю у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років (ст. 11 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»). Ветерани війни визначені у ст. 4-9 названого Закону. Особи, на яких поширена дія цього Закону, визначені у його ст. 10. Відповідно до Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (п. 22 ст. 16), особам, що мають особливі заслуги перед Батьківщиною, відпустка без збереження заробітної плати надається тривалістю до трьох тижнів. Таке ж правило міститься і в Декреті «Про пільги Героям Радянського Союзу і повним кавалерам ордена Слави», що зберіг юридичну чинність (ст. 9). Ці останні норми можна визнати спеціальними і застосовувати їх переважно перед нормою п. 4 ст. 25 Закону «Про відпустки». Тоді тривалість відпустки цієї категорії працівників має становити три тижні; - особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, - тривалістю до 21 календарного дня щорічно. Такими вважаються Герої Соціалістичної Праці і повні кавалери ордена Трудової Слави (ст. 8 Закону «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»); - пенсіонерам за віком і інвалідам третьої групи - тривалістю до 30 календарних днів щорічно. Це право мають також пенсіонери за віком, що одержують пенсію на пільгових умовах; - інвалідам 1 і 2 груп - тривалістю до 60 календарних днів; - працівникам у разі смерті рідних по крові чи за шлюбом: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчерки), братів, сестер - тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання і назад; інших рідних - тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання і назад; - працівникам для догляду за хворим рідним по крові чи шлюбу, який за висновком медичної установи потребує постійного стороннього догляду - тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів; - працівникам для завершення санаторно-курортного лікування - тривалістю, визначеною у медичному висновку; - працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі установи освіти, - тривалістю 15 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду до місця знаходження навчального закладу і назад (ст. 214 КЗпП); - працівникам, допущеним до здачі вступних іспитів до аспірантури з відривом чи без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі і успішно виконують індивідуальний план підготовки, тривалістю, необхідною для проїзду до місця знаходження вищої установи освіти чи установи науки і назад. До категорії осіб, що мають право на відпустку без збереження заробітної плати за розглянутою підставою, не належать працівники, що навчаються без відриву від виробництва у вищих установах освіти. Вони можуть одержати відпустку без збереження заробітної плати на період проїзду до місця знаходження установи освіти і назад лише за погодженням власника (частина перша ст. 26 Закону «Про відпустки»). Якщо таке погодження не буде одержано, працівник змушений буде для проїзду використовувати час додаткової відпустки у зв'язку з навчанням; - сумісникам на строк до закінчення відпустки за основним місцем роботи; - ветеранам праці - тривалістю до 14 календарних днів щорічно. Особи, що належать до категорії ветеранів праці, визначені у ст. 6 Закону «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку»; - працівникам, що використали за попереднім місцем роботи щорічну основну і додаткові відпустки, тривалість яких була менше 24 календарних днів, і одержали за них грошову компенсацію, - тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві, до настання шестимісячного строку безперервної роботи. Тут викладений п. 16 ст. 25 Закону «Про відпустки». При застосуванні цього останнього правила можливі такі варіанти: а) визнати його не чинним через відсутність суспільних відносин, які воно регулює. Дійсно використовувати відпустку (очевидно частину відпустки) тривалістю менше 24 календарних днів і одержати за них (за ці дні) грошову компенсацію - такого у житті не буває. Буває щось одне (використати відпустку чи його частину) або інше (замість невикористаних днів відпустки одержати компенсацію); б) методом систематичного тлумачення норм Закону «Про відпустки» зробити висновок, що дійсно тут йдеться про працівників, що не скористалися за попереднім місцем роботи основною і додатковими відпустками, тривалість яких була меншою ніж 24 календарних дні (з урахуванням часу, відпрацьованого в рахунок даного робочого року). 3. До числа відпусток без збереження заробітної плати ст. 25 Закону «Про відпустки» відносить і надання працівникам, що навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, протягом четвертого року навчання, за їх бажанням, одного вільного від роботи дня на тиждень без збереження заробітної плати. 4. Ст. 26 Закону «Про відпустки» не зазначає прямо можливості надання працівникам за їх вимогою відпустки без збереження заробітної плати в обов'язковому порядку і в інших встановлених законодавством випадках. Це, проте, не може бути підставою для заперечення юридичної чинності тих норм законів, котрі таку можливість передбачають. Так, ст. 27 Закону «Про вибори народних депутатів України» передбачає надання кандидатам в народні депутати України «неоплачуваних відпусток» на період виборчої кампанії. Надання «неоплачуваних» відпусток передбачено також Законом «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (ст. 33). Необхідність надання відпусток без збереження заробітної плати випливає також з деяких інших законів, зокрема, з частини другої ст. 126 КЗпП. 5. Можливість надання працівникам за їх вимогою у обов'язковому порядку відпусток без збереження заробітної плати може бути передбачена підзаконними актами, якщо тільки відповідний правотворчий орган наділений повноваженнями видавати такі акти. З урахуванням цього слід визнати таким, що не суперечить закону правило про надання посадовим особам. митних органів часу, необхідного для проїзду до місця проведення відпустки і назад, але не більше 15 діб (п. 36 Положення про порядок і умови проходження служби у митних органах України). 6. Якщо працівник має право на одержання відпустки без збереження заробітної плати за декількома підставами, використання відпустки за однією з підстав не перешкоджає використанню відпустки за іншими підставами. 7. Час надання відпустки без збереження заробітної плати в одних випадках визначається самим працівником у межах дії обставин, зазначених у ст. 25 Закону «Про відпустки», а в інших випадках підлягає погодженню з власником. Час відпустки без збереження заробітної плати надається зі дня, про який просить працівник на свій розсуд у таких випадках: - особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною (п. 22 ст. 9 Закону «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» передбачає надання відпустки у зручний для працівників час); - особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (п. 22 ст. 16 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачає надання відпустки у зручний для працівників час). 8. У таких випадках відпустка без збереження заробітної плати налається зі дня, про який просить працівник у межах періоду, в якому існували обставини, що дають право на відпустку: - чоловікові, дружина якого перебуває у післяродовій відпустці (п. 1 ст. 25 Закону «Про відпустки»). Хоч законодавство і не зазначає прямо права працівника одержати відпустку у зручний для нього час, погодження цього питання з власником привело б до втрати для працівника сенсу відпустки; - матері (іншим особам), якщо дитина у віці до 6 років погребує домашнього догляду (п. З ст. 25 Закону «Про відпустки»), час відпустки визначається медичним висновком; - особам, які вступають у шлюб; - працівникам у разі смерті рідних; - працівникам для догляду за хворими рідними; - працівникам для завершення санаторно-курортного лікування; - працівникам, допущеним до вступних іспитів в аспірантуру, і тим, що навчаються в аспірантурі, на час проїзду; - сумісникам. 9. У решті випадків час відпустки без збереження заробітної плати має бути погоджений з власником. 10. За погодженням сторін трудового договору працівнику може бути, надана відпустка без збереження заробітної плати тривалістю до 15 календарних днів. Для надання такої відпустки працівник у заяві на ім'я керівника підприємства має зазначити сімейні обставини чи інші причини, що спричинили потребу у відпустці. Але слід враховувати, що у цій статті йдеться про відпустки у зв'язку з обставинами, не врахованими у ст. 25 Закону «Про відпустки». Законодавець імперативно обмежує сумарну тривалість відпустки у цьому разі 15 календарними днями на рік. 11. Частина друга ст. 26 Закону «Про відпустки» хоч і включена до статті з заголовком «Відпустка без збереження заробітної плати за погодженням сторін», все ж погодження працівника на надання йому відпустки не передбачає. Слід зробити висновок, що під сторонами в заголовку ст. 26 Закону «Про відпустки» розуміються сторони не тільки трудового, а і колективного договору. Але сторони колективного договору безпосередньо питання про надання відпусток не вирішують. Колективним договором може лише передбачатися суб'єктивне право власника на надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати. Відпустки працівникам на підставі частини другої ст. 26 Закону «Про відпустки» можуть надаватися власником у порядку здійснення суб'єктивного права у разі простою підприємства за незалежними від працівників причинами. Підставою являється саме «простій підприємства». Літера закону не дозволяє стверджувати, що простій одного чи декількох цехів, інших підрозділів також може бути підставою для надання працівникам відпусток. Більш точно визначити поняття простою підприємства можна у колективному договорі. Надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати у зв'язку з простоєм підприємства не з вини працівників допускається лише у порядку, визначеному колективним договором. Якщо колективним договором цей порядок не визначений, надання відпусток, за розглянутими підставами, неможливо. Відпустка за цією підставою може надаватися як без збереження заробітної плати, так і з частковим її збереженням. Закону не буде заперечувати збереження за працівником на період такої відпустки середнього заробітку, якщо це передбачено колективним договором. Якщо на період простою підприємства працівникам відпустка не надавалася, на практиці трапляються два варіанти поведінки працівників: 1) працівники щодня у робочі дні виходять на роботу, відмічають свій прихід на роботу і вихід з роботи. Простій оформляється за формою П-16 «Листок обліку простоїв». У цьому разі працівники одержують право на оплату часу простою (див. коментар до ст. 113 КЗпП); 2) працівники, дізнавшись про простій підприємства, не виходять на роботу без належного юридичного оформлення простою. У такому разі працівники не мають права на оплату часу простою. Але вони не можуть бути звинувачені у порушенні трудової дисципліни. До них не можуть вживатися заходи дисциплінарного стягнення, крім випадків, коли власник вимагав виходу на роботу. 12. ст. 84 КЗпП у редакції від 18 вересня 1998 року і Закон «Про відпустки» не передбачають можливості відпрацювання працівником відпустки без збереження заробітної плати. Уявляється, що таке відпрацювання не може передбачатися погодженням сторін чи колективним договором, оскільки таким чином порушилися б вимоги тих норм трудового права, котрими жорстко обмежується тривалість робочого часу. Генеральною угодою на 1999-2000 роки сторона власників прийняла на себе зобов'язання надавати відпустки без збереження заробітної плати на підставі ст. 26 Закону «Про відпустки» лише за згодою сторін трудового договору. Але ця умова Генеральної угоди поширюється лише на підприємства, що були представлені при її укладенні.