Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Реферат

з навчальної дисципліни "Історія держави та права зарубіжних країн"

ВИКОНАВ: студент

11 групи 3 факультету

Корнієнко Дмитро

ПЕРЕВІРИВ: доцент

Назаров І. В.

Харків - 2011

ПЛАН

1. Розробка і прийняття кримінального кодексу

2. Система злочинів та види покарань

1. Розробка і прийняття кримінального кодексу

Після цивільного кодексу найбільш значним є кримінальний кодекс. Він був створений на основі прогресивних ідей (наказів), сформульованих у Декларації прав людину і громадянина 1789р. Накази депутатам Генеральних штатів 1789 року буяли вимогами корінних реформ карного права. Виборці хотіли, щоб строката суміш римського і звичайного права, ордонансів і судових рішень була замінена кодексом карного права. Накази наполягали на рівності громадян перед карним законом, на зм'якшенні каральних мір, на тому, щоб покарання не поширювалися -- як було до того -- на близьких злочинця, на його родину. Вимагали визначеності покарань. Хотіли некараності "релігійних злочинів" і, звичайно, злочинів проти так званих добрих удач.

На багатьох наказах лежить відбиток просвітньої філософії. Одним з перших Монтеск'є наполягав на тому, що закон зобов'язаний карати тільки зовнішні дії, визнані злочинними, але не думки, не намір.

Він же повстає проти переконання, начебто жорстокість покарання є необхідним: тоді найкращими повинні бути визнані самі жорстокі закони.

Слідом за Монтеск'є Ч. Беккаріа буде відстоювати гуманізацію покарань, обмеження суддів абсолютно визначеними санкціями т.д.

Вольтер знущається з урядів, що використовують жорстокість закону в інтересах політики і для дисциплінування адміністрації. "У нашій країні, -- іронізує він, -- не заважає час від часу убивати одного адмірала, щоб додати бадьорості іншим".

Марат вимагає (у своєму Плані кримінального кодексу) справедливості покарання. Суворо карати легке порушення законів -- у Франції в той час страчували за дрібну домашню крадіжку -- "значить не тільки даремно пускати в хід весь авторитет влади", пише він, "це значить множити злочину, це значить штовхати злочинців на останні крайності".

Безпосередньо до карного права відносяться наступні положення Декларації: "Закон вправі забороняти тільки вчинки, шкідливі для суспільства, усе, що не заборонено законом, дозволене" (ст. 5); "3акон є вираження загальної волі. Він повинний бути однаковий для всіх і тоді, коли робить заступництво, і тоді, коли карає" (ст. 6); "Закон повинний установлювати тільки строго й очевидно необхідні покарання; ніхто не може бути покараний інакше, як у силу закону, встановленого й обнародуваного до здійснення злочину і законно застосованого" (ст. 8).

У цих статтях Декларації знайшли вираження принципи законності, рівності всіх перед карним законом, пропорційність покарань і злочинів, неприпустимість зворотної чинності закону.

Перший проект кримінального кодексу, прийнятий у 1791р., здійснював нову кримінально-правову програму і може бути визначений як перший кримінальний кодекс буржуазії. У цей період буржуазія була зацікавлена в збереженні завоювань революції, і тому найбільше послідовно намагалася реалізувати принципи Декларації.

Установчі збори відмовилися від "уявлюваних злочинів", породжених фанатизмом і неуцтвом, прийняло ідею обмеження суддівського розсуду точним розпорядженням закону (аж до заборони тлумачити його); відмовилося від кваліфікованої страти ("досить простого відсікання голови") і т.д.

Буржуазно-демократичний характер кримінального кодексу 1791 року суперечив інтересам політичного режиму, що склався при Наполеоні. У 1808 році призначається комісія з кодификації карних законів на чолі з Таржі. У 1810 році КК Франції був затверджений.

Однозначна оцінка кодексу навряд чи можлива. У порівнянні з карним правом феодальних монархій, з незвичайно жорстоким англійським карним "кодексом", німецькими й австрійськими укладеннями французький кодекс 1810 року з'явився актом безсумнівного прогресу.

Класичний (для буржуазного права) характер кодексу був дуже помітний у формулюванні загальних принципів карного права, у визначенні ознак злочинного діяння та іншому.

2. Система злочинів та види покарань

Щодо покарань, то кодекс 1810 року запозичає в минулого часу багато такого, що свідчило про жорстокість, мстивість і нерозбірливість режиму.

Кодекс наказує страту для невиправдано широкого кола злочинів, включаючи політичні. Він не визнає зм'якшуючих провину обставин. Він зберігає ганебні покарання у виді таврування, виставляння в ганебного стовпа і як доповнення до страти відсікання руки. Він допускає "цивільну смерть".

Юридичний стан "цивільної смерті" було відомо давньоримському і феодальному праву. Полягало воно в позбавленні майнових, батьківських прав, іноді вигнанні і т.п.

Кодекс 1810 року випливав з тієї ж традиції. Всяка угода, укладена засудженим до "цивільної смерті", вважалася незаконної, усяке придбане ним майно відходило скарбниці. Дружина у випадках, якщо вона не бажала разлучения, визнавалася наложницею, діти, породжені нею, -- незаконними.

Відмовлення від обліку зм'якшуючих вину обставин був даниною середньовічному праву з його зневагою суб'єктивною стороною злочину (оцінювався головним чином об'єктивна шкода; мотиви злочину мало цікавили), але ще більше -- використанням традиції в інтересах посилення покарань.

Допущення широкого суддівського розсуду у виборі засобів покарання -- велике зло. Але далеко не благо й інше, пряме протилежне -- стиснення судді вузькими рамками розпоряджень, заборона чи зм'якшувати підсилювати покарання в залежності від обставин справи. Саме це останнє характерно для такого реакційного зводу, яким була австрійська Терезіана 1769 року. І те ж саме можна сказати про Прусське земське укладення 1794 року. У Баварії закон заборонив навіть наукове коментування карного права.

За допомогою карного права буржуазія прагнула зміцнити тільки ті результати революції, у яких була зацікавлена. Тому Кодекс 1810р. зробив крок назад у порівнянні з кодексом 1791р. Проте, Кодекс 1810р. заслуговує назви класичного кодексу буржуазії. Кодекс зі змінами і доповненнями діє у Франції дотепер, і послужив зразком для багатьох буржуазних країн.

Кодекс починається з попередніх положень, у яких злочинні діяння підрозділяються на види, причому в основу розподілу покладений характер покарання: злочинне діяння, що закони карають поліцейськими покараннями, є порушенням; злочинне діяння, що закони карають виправними покараннями, є провиною; злочинне діяння, що законам карають болісними чи ганебними покараннями, є злочином (ст. 1). Таким чином, Кодекс установлює традиційну тричленну класифікацію злочинних дій: 1) злочину -- найбільш тяжкі злочинні діяння, 2) провини, 3) поліцейські порушення.

З чотирьох книг Кодексу перші дві разом з попередніми положеннями можна назвати загальною частиною кодексу, тому що вони присвячені загальним питанням покарань, їх видам, кримінальній відповідальності. Третя і четверта книги складають особливу частину: у них міститься перелік злочинних діянь.

Перша книга Кодексу присвячена покаранням карним (болісним і ганебної) і виправним. Болісними і ганебними покараннями були: смерть, каторжні роботи довічна і термінові, депортація (висилка за межі імперії), гамівний будинок. У деяких випадках одночасно з застосуванням одного з зазначених покарань допускалося таврування. До ганебного покаранням відносилися: виставляння в ганебного стовпа в нашийнику, вигнання, цивільна деградація (позбавлення виборчих прав і заборона займати державні посади). Такі міри, як таврування, виставляння в ганебного стовпа, Кодекс запозичав з феодального карного права, що обумовило його архаїчність в області покарань. Серед виправних покарань Кодекс називає тюремне ув'язнення на термін у виправному закладі, тимчасове позбавлення політичних, цивільних і сімейних прав, штраф.

Таким чином, можна сказати, що Кодекс передбачає значну кількість задоволено суворих покарань, випробуючи в цьому плані вплив старого феодального права.

Кодекс докладно описує порядок застосування покарання. У ст. 12, 13 говориться про здійснення страти: "Усякому присудженому до смерті відтинається голова. Присуджений до смерті за батьковбивство перепроваджується на місце страти в сорочці, босоніж, з чорним покривалом на голові (він виставляється на ешафоті, у те час як судовий приставши читає народу обвинувальний вирок; слідом за цим йому відтинається кисть правої руки і він віддається негайної смерті)". Так само детально описується виконання інших покарань.

Публічне здійснення жорстоких покарань свідчить про те, що основною метою покарання як і раніше залишається лякання.

Друга книга Кодексу встановлює підстави відповідальності і підстави звільнення від відповідальності (божевілля і примус до здійснення злочинів силою).

Докладно описуються різні форми співучасті: підбурювання, пособництво.

Кодекс не встановлював мінімального віку кримінальної відповідальності. Проте до осіб, що не достигли 16 років, застосовувалися більш м'які покарання, ніж до осіб, що достигли цього віку. Міра відповідальності визначалася відповідно до того, чи діяв підсудний з чи розумінням ні.

Слід зазначити, що багато питань карного права ще не були розроблені; так, у загальній частині Кодексу не визначалися форми провини, не говорилося про сукупність злочинів, про давнину.

Третя книга Кодексу присвячена злочинам і провинам, поділюваним на два види: публічні і частки. До публічних правопорушень відносилися дії, спрямовані проти безпеки держави, проти імперської конституції, проти суспільного спокою. Серед публічних злочинів Кодекс на відміну від феодального права не називає релігійні.

Чотири статті були присвячені особі імператора і карали за зазіхання проти особистості імператора і членів його родини, за зазіхання, метою якого було чи повалення зміна способу правління чи зміна порядку престолонаслідяя.

Правопорушення, спрямовані проти особи, мали об'єктом зазіхання або особистість, або власність. Більш половини статей присвячено охороні власності. У Кодексі докладно описуються різні види крадіжки, установлюються за них суворі покарання. Характерно, що до злочинів проти власності Кодекс відносить страйку робітників, тобто тимчасове чи припинення недопущення роботи в якій-небудь майстерні.

Таким чином, Кримінальний кодекс так само, як і цивільний, проникнуть духом власності. Якщо Цивільний кодекс затверджує право власності, то Карний забезпечує її максимальну охорону.

Четверта книга Кодексу присвячена поліцейським порушенням і покаранням. Як і Цивільний кодекс, Карний викладений ясною, чіткою мовою, що є його безсумнівним достоїнством.

В наступні роки Кримінальний кодекс піддався змінам. Перші нововведення торкнулися найбільш яскравих пережитків феодального права.

Істотні зміни були внесені в КК 1810 року тільки після революції 1830 року. Так, у 1832 р. були скасовані статті про таврування і виставляння в ганебного стовпа. Однак стаття про публічне виконання вироку про страту зберігалася в силі до 1939 р. У 1854 р. було скасоване положення про цивільну смерть. У 1912 р. був установлений мінімальний вік кримінальної відповідальності -- 13 років.

Карне право розвивалося шляхом новелізації безпосередньо Кодексу, а також прийняття ряду нових законів, що діють паралельно з Кодексом.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

кримінальний право карний злочинний

1. Загальна історія держави і права./за редакцією проф. К.И. Батиря/-- М.: Юрист, 1999 р.

2. Черніловський З.М. "Загальна історія держави і права" -- М., Юрист, 1996 р.

Размещено на Allbest.ru