Поняття та види строків у цивільному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Львівська політехніка»

Інститут комп'ютерних наук та інформаційних технологій

Кафедра : ІСМ

Індивідуальне завдання

з навчального курсу «Правове забезпечення професійної діяльності»

Тема:

« Поняття та види строків у цивільному праві »

ЛЬВІВ- 2011

ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття та види строків у цивільному праві

2. Обчислення строків

3.Поняття та види строків позовної давності

4. Початок перебігу строків позовної давності

5. Зупинення, перерва та поновлення строків позовної давності

Висновок

Використані джерела

ВСТУП

Для належного здійснення і захисту суб'єктивних цивільних прав та виконання обов'язків важливе значення має фактор часу. Проте юридичне значення має не сам час, а певні його відрізки чи моменти, з якими пов'язують виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. ЦК України оперує поняттями "строк" і "термін".

Термін -- це певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення. Термін може визначатись календарною датою або вказівкою на подію, яка неминуче має настати. Такою подією може бути момент смерті особи, закінчення перебігу певного строку тощо.

Строк -- це певний період у часі, із плином якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Іноді обчислення строку в цивільному праві визначається також хвилинами і секундами, наприклад договір телефонного зв'язку.

Методи дослідження: були використані такі методи науково-дослідницької роботи як літературний, порівняльний, метод аналізу та синтезу, узагальнення.

На мою думку, написання даної роботи дає змогу глибше дослідити окремі напрямки цивільного права, зокрема особливості позовної давності та використання строків у цивільному праві, дозволяє набути навички щодо наукової роботи, розвивати логіку мислення та викладення своїх думок у письмовому вигляді.

1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ СТРОКІВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

Стратегічна лінія на нормалізацію соціально-економічного становища в Україні визначає необхідність повніше враховувати фактор часу у господарській діяльності та при вирішенні соціальних проблем. Фактор часу набуває важливого значення і як міра оцінки соціальних процесів та явищ, і як засіб цілеспрямованого регулювання людської діяльності.

Час відіграє істотну роль у цивільних правовідносинах. Суб'єктивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників виникають, розвиваються і припиняються у певний час. Дія самих законів також обмежена у часі. Строки, які встановлюються у цивільних правовідносинах як вияв соціального часу (у формі існування соціальної матерії, суспільного буття), є важливим правовим засобом цілеспрямованого регулювання діяльності громадян та організацій. Строки дисциплінують учасників правових зв'язків, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов'язках суб'єктів.

Загальні часові параметри функціонування правовідносин визначаються передусім правовою нормою. Поняття "строк", "давність", "своєчасно", "негайно" та інші, які відображають часові зв'язки, часто включаються до змісту правових норм (статті 67, 71, 72, 156 та інші ЦК України). У чинному ЦК України містяться лише норми, що регулюють дію позовної давності, але немає загальних положень про строки, які б стосувалися усіх інститутів цивільного права. [2,c.31]

Питання про роль і місце строків у цивільних правовідносинах може розглядатися у різних аспектах: а) як момент виникнення (початку) або припинення правовідносин; б) як одна з умов, що визначає їх зміст; в) як критерій оцінки правомірності поведінки суб'єктів з погляду її своєчасності тощо.

Строки звичайно розглядаються за їх місцем у системі юридичних фактів цивільного права. Найчастіше їх відносять до подій, маючи на увазі закінчення часу (строку). Строк обмежує дію суб'єктивних прав та обов'язків у часі. Оскільки права та обов'язки частіше виникають за волею їхніх носіїв, то вольовий характер мають і строки, які обмежують їхню дію у часі. Конкретні строки здійснення, особливо захисту цивільних прав передбачаються нормою закону, але закон також має вольовий характер як юридичний вияв державної волі. Строки, встановлені законом, стають обов'язковими для суб'єктів правовідносин або внаслідок того, що закон забороняє їхню зміну за угодою сторін (наприклад, строки позовної давності), або тому, що сторони не використали надану їм можливість визначити строк на свій розсуд (наприклад, збільшити гарантійний строк). Не викликає сумніву вольовий характер строків, встановлюваних самими учасниками правовідносин або за рішенням суду, арбітражного суду чи іншого юрисдикційного органу. [13, c.403]

Як результат вольових і усвідомлених юридичних дій суб'єктів права строки мають на собі відбиток суб'єктивного, але будучи встановленими, вони існують об'єктивно. У сфері цивільно-правових відносин юридичне значення має не закінчення часу взагалі, а закінчення певного строку, настання певного моменту в часі. Перебіг і обчислення строків у цивільному праві відбуваються за правилами, встановленими за волею законодавця. Серед обставин, які впливають на перебіг строків позовної давності (зупинення, перерву), закон передбачає і вольові дії учасників правовідносин або державних органів: переведення на воєнний стан Збройних Сил держави, у складі яких перебувають позивач або відповідач (ст. 78 ЦК); пред'явлення позову у встановленому порядку або здійснення зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу (ст. 79 ЦК), тощо. Суд, арбітражний чи третейський суд за наявності поважних причин пропуску строку позовної давності можуть відновити цей строк і захистити порушене право (ст. 80 ЦК). Учасники відносин можуть змінювати встановлені ними строки, наближати або віддаляти момент здійснення певних дій у часі. Отже, перебіг строку піддається впливу людей, залежить від їхньої волі та свідомості.

Цивільно-правові строки є часовою (темпоральною) формою руху цивільних правовідносин, формами існування і розвитку суб'єктивних прав та обов'язків, що становлять їх зміст. Суб'єктивне право та обов'язок відповідно являють собою можливість або необхідність здійснення їх носіями будь-яких дій або утримання від їх здійснення. Змістом строку є або дія, або подія. Поза цими фактами встановлення та існування строків не мають сенсу. Тому настання або закінчення строку набуває значення не само по собі, а в сукупності з подіями або діями, для вчинення або утримання від вчинення яких цей строк встановлено. [ 3,c.19]

Отже, строки не належать ні до дій, ні до подій, як і не займають самостійного місця у загальній системі юридичних фактів. Як форма, час (строк) властивий і першим, і другим. Строки як часова форма, в якій відбуваються події або здійснюються дії (бездіяльність), породжують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями і подіями. Наприклад, пропуск строку позовної давності тягне за собою відмову у позові не просто у зв'язку із закінченням такого строку, а тому, що позивач у встановлений строк не пред'явив позову до відповідача про захист порушеного права.

В українській правовій термінології поряд з поняттям "строк", що відображає певний період (проміжок) у часі (наприклад, рік, місяць), часто вживається поняття "термін", з яким пов'язується певний момент у часі, зокрема конкретна календарна дата або певна подія, що має неодмінно настати. Тому у проекті нового ЦК України запропоновано окремо визначення строку і терміну. Відповідно до ст. 240 строком визнається період у часі, із закінченням якого пов'язана певна дія або подія, що має юридичне значення. У цьому разі строк визначається періодом, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами. Початок строку чи його закінчення може визначатися також вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Терміном же визнається момент у часі, із настанням якого пов'язана певна дія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або ж вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Визнанням строків (термінів) часовою формою перебігу подій або здійснення дій (бездіяльності) роль строків у цивільному праві зовсім не применшується. Як правова форма строки (терміни) можуть спрямовувати волю і поведінку учасників суспільних відносин на досягнення цілей, поставлених ними.[15, c.259]

Класифікацію строків можна провести за різними критеріями. За правовими наслідками строки поділяються на: -- правовстановлюючі або правостворюючі. Це строки, з якими пов'язане виникнення правовідносин або окремих прав та обов'язків. Так, саме з досягненням громадянином повноліття (18-ти років) законодавець пов'язує виникнення цивільної дієздатності в повному обсязі, що дає можливість громадянинові самостійно набувати та здійснювати конкретні цивільні права; -- правоприпиняючі. Це строки, з перебігом яких законодавець пов'язує припинення певних правовідносин, окремих прав та обов'язків. Так, по закінченню певного часу кредитор втрачає право звернутися з претензією до поручителя; -- правозмінюючі. По закінченню цих строків припиняються одні права та обов'язки і виникають інші. Так, якщо особа загубила річ, і ця річ певний час зберігалася в органах внутрішніх справ, то по закінченню визначеного строку особа перестає бути власником речі і право власності на цю річ виникає у держави.

II. За підставами встановлення строки розрізняють: -- законні (тобто строки, встановлені законом чи підзаконним актом). Ці строки сторони не можуть змінювати за домовленістю. Так, при порушенні права привілеєвої купівлі співвласник може звернутися до суду протягом строку, який визначений Цивільним кодексом України; -- судові. Це строки, тривалість яких визначається судом чи арбітражним судом залежно від обставин конкретної справи і з врахуванням змісту дій, які повинні виконати сторони. Скажімо, якщо в арбітражному засіданні сторони не можуть дійти до згоди щодо кількості непоставленої за договором продукції, арбітражний суд може зобов'язати їх протягом тижня провести спільну, звірку поставки; -- договірні. Це строки, які визначаються за угодою сторін із врахуванням індивідуальних особливостей конкретних правовідносин.

III. За ступенем самостійності сторін у встановленні строків: -- імперативні строки, тобто такі, що не можна змінити за домовленістю сторін (строки позовної давності, претензійні строки); -- диспозитивні строки, тобто такі, які хоч і передбачені законом, але можуть бути змінені за погодженням сторін. Наприклад, боржник повинен виконати зобов'язання, визначене моментом витребування, в 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо сторони в договорі не передбачили негайного виконання цього зобов'язання.

IV. За призначенням: -- строки здійснення цивільних прав, тобто строк, протягом якого володар суб'єктивного права може реалізувати можливості, закладені в суб'єктивному праві. В основному такі строки встановлюються законом, але можуть бути визначені й сторонами. Це -- строки придатності, зберігання, гарантійні строки; -- строки виконання зобов'язань (строки поставки, здачі робіт за договором підряду); -- строки захисту цивільних прав, тобто строк, протягом якого сторона може розраховувати на захист свого права в разі порушення і отримати цей захист (строки позовної давності).

V. За способами визначення, а саме -- строки, які визначаються: -- календарною датою (строк повернення боргу); -- певним періодом часу (поставка продукції -- поквартальна, щомісячна); -- вказівкою на подію, яка неодмінно має настати (настання навігації -- за договором перевезення водним транспортом: кожного року неможливо визначити конкретну дату настання цієї події).

VI. За ступенем визначеності: -- визначені строки, якщо відомо, коли саме строк настане; -- невизначені строки, якщо це пов'язано з певною подією, яка обов'язково настане, або з бажання кредитора (наприклад, строк повернення боргу "за першою вимогою") [27]

2. ОБЧИСЛЕННЯ СТРОКІВ

Строки можуть обчислюватися роками, місяцями, днями, годинами. Наприклад, при розірванні договору найму, укладеного на невизначений строк, наймодавець зобов'язаний попередити про це наймача за три місяці. За конкретними договорами про охорону, супровід вантажів, виконання певних обчислювальних робіт строки можуть обчислюватися й погодинно. Таке визначення є логічним, оскільки законодавець, обчислюючи таким чином строки, встановлює їх тривалість у часових межах.

Рік, як темпоральна визначаюча одиниця, є проміжком часу, що дорівнює періоду обернення Землі навколо Сонця -- 12 календарним місяцям (365 днів; у високосному році -366). Місяць, у свою чергу, є одиницею обчислення часу, що дорівнює одній дванадцятій частині року (ЗО календарним дням). Тиждень складається із 7 днів. День, у свою чергу -- з 24 годин, а година -- з 60 хвилин. ЦК не вказує на те, що строк може визначатися хвилинами, але це є цілком можливим, якщо випливає із сутності укладеного договору (наприклад, при зберіганні обраного покупцем товару протягом 20 хвилин згідно з договором роздрібної купівлі-продажу).

Встановлення строку дії будь-якого договору, строку існування того чи іншого права тощо, як правило, не викликають особливих труднощів. Основною проблемою є визначення і встановлення часового моменту, що породжує, змінює чи припиняє правовідношення, тобто початку та закінчення того чи іншого строку. Для детального розгляду цих питань треба звернутись до визначення та з'ясування основного призначення термінів у цивільних правовідносинах.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, що має неминуче настати (ч. 2 ст. 252 ЦК), і є певним моментом у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення. Посилання на конкретну дату зустрічаються найчастіше у договорах, коли здійснення прав та обов'язків визначається чітким моментом часу. Тобто, вказівка на конкретні календарні дати визначає часові межі дії договору. При цьому терміни, передбачені календарними датами, можуть бути конкретизовані вказівкою на години і, навіть, хвилини, приурочені до певної дати.

Якщо термін визначається вказівкою на подію, яка має неминуче настати, то саме настання події, визначеної договором або його сутністю, тягне юридичні наслідки і визначає момент початку або момент закінчення дії договору. Наприклад, закінчення договору довічного утримання (догляду) закон пов'язує зі смертю відчужувача майна, яка обов'язково настане, хоч і невідомо коли (ч. 2 ст. 755 ЦК).

При обчисленні строків у цивільному праві нас не тільки повинно цікавити, з якого саме моменту договір вважати укладеним, з якого моменту виникають чи припиняються ті або інші цивільні права та обов'язки, а також коли починається перебіг строку, його закінчення, як вчиняти дії в останній день строку. Отже, для встановлення та обчислення строків у цивільному праві слід враховувати два аспекти врегулювання вказаного питання. По-перше, це суто юридичний, коли потрібно на підставі чинних норм цивільного права встановити моменти у часі, які визначають граничні межі дії того чи іншого правовідношення. Наприклад, встановити, з якого саме моменту в часі цивільно-правовий договір вважається укладеним; визначити момент, з якого у громадян виникає право власності; встановити, з якого саме моменту в часі з'являються чи втрачаються передбачені цивільним законодавством або договором права та обов'язки тощо. По-друге, це техніко-юридичний аспект обчислення строків, закріплений у чинному цивільному законодавстві і який врегульовує початок перебігу та закінчення строку. [10, c.189]

Отже, строки, визначені періодами (відрізками) часу, обчислюються за встановленими законом правилами. У відповідності зі ст. 253 ЦК початок перебігу строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Наприклад, здійснення обумовлених договором підряду будівельних робіт, укладеним 17 вересня, повинно бути виконане протягом 20 днів з моменту його укладення. Це означає, що згідно зі ст. 253 ЦК строк виконання зазначених робіт почався з 18 вересня. А тому їх останнім днем слід вважати 7 жовтня. Тому потрібно звернути увагу, що момент (день), яким визначається початок строку, не зараховується у його тривалість. Швидше за все це правило введене для спрощення підрахунку часу перебігу (плину) строку (інакше його закінченням слід було б вважати 6 жовтня). Як бачимо, технічний аспект обчислення цивільно-правових строків не становить особливих труднощів. У даному разі для правильного обчислення строків треба встановити момент часу, з якого договір вважається укладеним. Відповідне питання врегульоване ч. 2 ст. 631, ст. 638 та статтями 640--645 ЦК.

У тих випадках, якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає у останній день даного місяця. Наприклад, місячний строк, який почався 31 травня, закінчиться ЗО червня, а той, що почався 31 січня, закінчиться 28 або 29 лютого. Строк, визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку. Наприклад, тижневий строк, що почався 20 листопада у середу, закінчиться 27 листопада, тобто у середу наступного тижня.

Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням і обчислюється за правилами, встановленими для обчислення строків, визначених днями. [18, c.111]

Слід зазначити, що вказані правила обчислення строків мають імперативний характер. Але закон передбачає виняток у випадку, коли останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, визначений відповідно до закону в місці вчинення певної дії. Днем закінчення строку є у такому разі перший за ним робочий день. Зазначене правило не поширюється на початок перебігу строку, а вихідні дні не виключаються при підрахунку його тривалості.

3. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ СТРОКІВ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ

Наділяючи суб'єктів цивільних правовідносин певними правами та обов'язками, законодавець водночас піклується і про їх охорону. Проте державний захист деяких цивільних прав не є безстроковим.

Позовна давність -- це строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Іншими словами, це строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.

Строки позовної давності мають загальний характер. Вони поширюються на всі правовідносини, крім випадків, передбачених законодавством. Норми, в яких містяться правила щодо позовної давності, складають самостійний цивільно-правовий інститут, який є однією із складових загальної частини цивільного права.

Строки позовної давності належать до строків, що встановлюються законом, і сторони за угодою не можуть збільшувати чи зменшувати їх. Розробники проекту нового ЦК пропонують, щоб позовна давність застосовувалася судом тільки за заявою сторони у спорі. Чи треба віддавати перевагу такій редакції норми? На нашу думку -- ні. Якщо позивач пропустив строк позовної давності, а відповідач, незважаючи на це, згоден задовольнити його вимоги, то він має можливість задовольнити їх у порядку доарбітражного врегулювання, а не доводити справу до суду, щоб мати відтак додаткові збитки у вигляді сплати державного мита та інших судових витрат.

При порушенні суб'єктивного цивільного права особа може звернутися з позовом до суду за захистом. Необхідно розрізняти право на позов у матеріальному розумінні і право на позов у процесуальному розумінні.

У матеріальному розумінні право на позов -- це право вимагати від суду винесення рішення про захист порушеного суб'єктивного права і право отримати такий захист. Закінчення строку позовної давності позбавляє сторону можливості вимагати примусового здійснення права через суд, але не позбавляє права, звернутися за захистом до суду взагалі, оскільки для подачі позовної заяви до суду про захист порушеного суб'єктивного права законодавець ніяких строків не встановлює. [12, c.94]

Право на позов у процесуальному розумінні -- це право на подачу позовної заяви з метою захисту порушеного права, і це право строками позовної давності не обмежується. Вимоги щодо захисту порушеного права розглядаються судом незалежно від строку позовної давності, але закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності в здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Якби законодавець не обмежував можливість захисту порушеного права певним строком, це знижувано б дієвість матеріальної відповідальності за порушення договірних зобов'язань, створювало б перешкоди для розгляду справи по суті та встановлення істини, оскільки з плином часу докази втрачаються, зумовлювало б хиткість фактичних відносин, оскільки вони завжди перебували б під загрозою оспорення.

Позовна давність поширюється на всі вимоги, за винятками, передбаченими безпосередньо в ЦК або в інших нормативних актах.

Позовна давність не поширюється:

-- на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав. Особливість особистих немайнових прав полягає в їх безстроковості, тому законодавець і не обмежує можливість їх захисту в часі. Винятки встановлені у ст. 7 ЦК України щодо вимог про спростування відомостей, які не відповідають дійсності і завдають шкоду інтересам, честі та гідності або діловій репутації громадян чи організацій та компенсації моральної шкоди. Для цих вимог строк позовної давності встановлено в один рік (див. також ст. 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації");

-- на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених у кредитні установи;

-- на вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної житло або здоров'ю громадянина. Задовольняються ж ці вимоги не більше ніж за три роки, що передують пред'явленню позову;

-- про відшкодування радіаційної шкоди, заподіяної особі (Закон України від 8 лютого 1995 р. "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку"), та в деяких інших випадках, передбачених законодавством. [10, c.63]

У проекті нового ЦК України, крім зазначених вище підстав, позовна давність не поширюється також на: вимоги власника або іншого володаря про усунення будь-яких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, а також на вимогу власника про визнання недійсними актів державних органів чи органів місцевого самоврядування, якими порушуються права зазначених осіб щодо володіння, користування та розпорядження належним їм майном.[9, c.22]

У цивільному праві застосовуються два види строків позовної давності: а) загальні; б) спеціальні. Загальні строки позовної давності поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк, або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності. Загальний строк позовної давності встановлений у три роки і не залежить від суб'єктного складу відносин.

Спеціальні строки позовної давності встановлені для окремих вимог, визначених законом, і ці строки порівняно із загальними можуть бути або скороченими, або продовженими.

Скорочені строки позовної давності тривалістю у шість місяців поширюються на вимоги:

1) про стягнення неустойки (пені, штрафу);

2) про недоліки проданих речей;

3) що випливають з поставки продукції неналежної якості;

4) про явні недоліки в роботі, виконаній за договором підряду;

5) про недоліки в роботі, виконаній за договором побутового замовлення;

6) до позовів, що випливають з перевозки вантажів, пасажирів і багажу, які пред'являє перевізник.

Для позовів про приховані недоліки в роботі, виконаній за договором підряду, строк позовної давності встановлений в один рік. Винятком з цього правила є договір підряду на будівництво житлового будинку, коли однією із сторін є громадянин, -- тут строк позовної давності загальний -- три роки.

За деякими вимогами скорочені строки позовної давності встановлені в транспортному законодавстві. Так, відповідно до ст. 388 Кодексу торговельного мореплавства України (КТМУ), до вимог, що виникають із договору морського перевезення вантажу, незалежно від того, здійснюється перевезення у каботажному чи закордонному сполученні, застосовується річний строк позовної давності. [13, c.82]

Дворічний строк позовної давності застосовується до вимог, що виникають з договорів перевезення пасажирів і багажу, фрахтування судна без екіпажу, фрахтування судна, буксирування, морського страхування, угод, укладених капітаном судна в силу наданих йому законом прав, здійснення рятувальних операцій.

У законодавстві передбачені й випадки, коли строк позовної давності встановлено більш продовжений порівняно із загальним строком. Так, ст. 76 Закону України "Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку" передбачає, що право на подання позову про відшкодування радіаційної шкоди, заподіяної майну чи навколишньому середовищу, діє протягом десяти років із моменту заподіяння шкоди.

4. ПОЧАТОК ПЕРЕБІГУ СТРОКІВ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ

Для обчислення строків позовної давності потрібно визначити їх початковий момент, оскільки від цього залежить не тільки правильне обчислення строку, а й можливість захисту порушеного матеріального права.

За загальним правилом перебіг строку позовної давності починається з того моменту, коли у особи виникає право на позов. Право на позов виникає від того дня, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про порушення свого права. Так, якщо за договором позики боржник повинен був повернути борг 1-го числа, але не повернув, то право на позов виникає у кредитора з 2-го числа, оскільки він знає, що боржник порушив строк виконання своїх обов'язків. Законодавець не випадково побудував диспозицію цієї норми так, що перебіг строку позовної давності починається не тільки з того моменту, коли особа дізналася про порушення свого права, а й з того моменту, коли вона повинна була дізнатися про це.

Скажімо, завод поставив підприємству 1-го числа браковану продукцію. Підприємство прийняло продукцію за якістю і склало акт про прийомку лише 30-го числа. Право на позов виникає у покупця, однак, не 30-го числа, а з того моменту, коли він був зобов'язаний виявити дефекти. Відповідно до Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання, затвердженої 25 квітня 1996 p. (П-7), приймання продукції за якістю повинно бути здійснене: при міжміській поставці -- протягом 20 днів, при міській поставці -- протягом 10 днів, а швидкопсувної -- протягом 24 годин. Тому в даному випадку строк позовної давності починає свій перебіг не з того числа, коли замовник виявив брак і склав акт, а від того дня, коли продукція повинна була бути прийнята за вимогами нормативного акта, тобто відповідно з 21 чи 11 числа.

У зобов'язаннях, строк виконання яких не визначений або визначений моментом витребування, давність починають обчислювати з того часу, коли у кредитора виникає право вимагати виконання зобов'язання, а якщо при цьому боржникові надається пільговий 7-денний строк для виконання, то давність починають обчислювати по його закінченні. Так, за загальним правилом, боржник зобов'язаний виконати зобов'язання, строк яких невизначений або визначений моментом вимоги кредитора, -- у 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору чи суті зобов'язання.

Коли договір майнового найму укладено без зазначення строку, він вважається укладеним на невизначений строк, і кожна із сторін має право відмовитися від договору в будь-який час, попередивши про це контрагента письмово за три місяці. В цьому разі перебіг строку позовної давності починається по закінченні строку, вказаного в письмовому повідомленні, але не менше ніж за три місяці з моменту відправлення повідомлення.[6, c. 15]

У ЦК та в деяких спеціальних нормативних актах містяться й інші правила початку обчислювання перебігу строків позовної давності.

Особливість застосування позовної давності з вимог, що випливають з перевезень і які пред'являються до перевізників, полягає в тому, що за загальним правилом строк позовної давності у цих випадках починається не з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а від дня одержання відповіді на претензію чи закінчення строку, встановленого для відповіді.

Bстановлено такі особливості обчислення строків позовної давності:

-- за вимогами щодо відшкодування збитків від втрати вантажу строк позовної давності починається після закінчення 30-ти днів від того дня, коли вантаж повинен був бути виданий, а у змішаному перевезенні -- по закінченні 4-х місяців від дня прийняття вантажу до перевезення;

-- за вимогами щодо відшкодування збитків від нестач або пошкодження вантажу -- від дня видачі або того дня, коли вантаж повинен бути виданий, але не був виданий;

-- за вимогами, що виникають з договору перевезення пасажирів, -- від дня, коли пасажир повинен був залишити чи залишив судно;

-- за вимогами, що випливають з проведення рятувальних операцій, -- від дня закінчення рятувальної операції.

Свої особливості має порядок обчислення строків позовної давності з вимог, що випливають з поставки некомплектної продукції при відвантаженні її вузлами (окремими частинами комплекту). Якщо за договором поставщик відвантажує продукцію вузлами, то зобов'язання вважається виконаним після відвантаження останнього виробу в обумовлений договором строк. У разі порушення цього зобов'язання, як підкреслено в роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 16 квітня 1993 р. "Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів" (п. 5), строк позовної давності, що випливає з факту поставки некомплектної продукції, потрібно обчислювати від дня закінчення строку поставки останнього вузла (складової частини комплекту) із врахуванням строку доставки.

Початок перебігу строків позовної давності по спорах про стягнення неустойки визначається за загальними правилами, тобто, від того дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Але особливість обчислення строків позовної давності в цьому випадку полягає в тому, що коли відповідно до договору чи чинного законодавства неустойка підлягає стягненню за кожний день прострочки зобов'язань, то строк позовної давності обчислюється щодо кожного дня окремо. Так, Правилами підряду на капітальне будівництво передбачено стягнення неустойки за кожний день порушення строків здачі об'єкта, за кожний день неусунення недоробок. За цих обставин строк позовної давності варто обчислювати щодо кожного дня прострочки виконання зобов'язання в межах шести місяців, що передують поданню позову.

Якщо після задоволення такого позову недоробки не будуть усунуті, то позивач має право звернутися з позовом про стягнення штрафу знову ж таки в межах шестимісячного строку, який передує зверненню з позовом.

строк позов давність

5. ЗУПИНЕННЯ, ПЕРЕРВА ТА ПОНОВЛЕННЯ СТРОКІВ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ

Сторона, право якої порушено, може звернутися в юрисдикційний орган протягом певного, встановленого законом, часу за захистом порушеного права. Але обставини можуть скластися так, що позивач у зв'язку з умовами, які від нього не залежали, не зміг вчасно звернутися до суду. Законодавець враховує такі об'єктивні обставини і допускає в законі зупинення перебігу строків позовної давності.

Звичайно, таке зупинення означає, що в строк позовної давності не зараховується той проміжок часу, протягом якого особа не мала можливості звернутися з позовом.

Перелік обставин, які є підставою для зупинення строку позовної давності, наводиться у ст. 78 ЦК України:

1) надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (непереборна сила). Законодавець наводить основні ознаки, які дають змогу вважиш ту чи іншу обставину непереборною. До них належать: а) надзвичайність обставин; б) невідворотність обставин за даних умов; в) такими обставинами виступають саме події. Надзвичайність означає відсутність закономірностей у розвитку події. Наприклад, тривалий снігопад у Криму. Невідворотність означає, що саме за цих умов настання події неможливо було відвернути (тобто за звичайних умов її можна було б відвернути). Непереборною силою виступає саме подія, тобто такий юридичний факт, настання якого не залежить від волі людей.

Прикладами непереборної сили можуть бути руйнівні природні явища -- повінь, шторм, буревій, землетрус і т.п. явища, які об'єктивно зробили неможливим подання позову (у зв'язку з проведенням аварійних, рятувальних робіт тощо).

Питання про те, чи можна до непереборної сили зарахувати й хворобу, якщо вона тривалий час перешкоджала особі звернутися до суду, є дискусійним. Зауважимо, що інститут добровільного представництва дає змогу особі захищати свої інтереси у тих випадках, коли вона захворіла; якщо ж вона визнана недієздатною, то її інтереси представляє законний представник. Якщо строк позовної давності пропущений саме через хворобу позивача, то суд може врахувати хворобу позивача як обставину, що дозволяє поновити пропущений строк позовної давності;

2) встановлена законодавством відстрочка виконання зобов'язань (мораторій). Мораторій може бути оголошений у зв'язку з різними надзвичайними подіями, викликаними складним міжнародним становищем, неординарними громадськими явищами. Мораторій може мати як загальний, так і спеціальний характер, бути поширеним як на певну територію, так і на певний вид зобов'язань. Загальні мораторії в нашій країні не оголошувалися навіть за важких умов Великої Вітчизняної війни; часткові ж мораторії мали місце. Так, під час війни була встановлена відстрочка для стягнення заборгованості по грошових зобов'язаннях державних та кооперативних організацій, що перебували на тимчасово окупованій території.

Підставою для запровадження часткового мораторію щодо сільгосппідприємств була засуха 1963 р. На початку 80-х років постановою уряду від відповідальності за сплату штрафів були звільнені заводи, які не виконали зобов'язань по поставці продукції у зв'язку з тим, що не були забезпечені металом тощо;

3) однією з підстав зупинення перебігу строків позовної давності є перебування позивача чи відповідача в лавах Збройних Сил України, які переведені на військовий стан. Якщо ж громадянин у мирний час призваний до війська -- це не є підставою зупинення строків позовної давності, оскільки він має можливість звернутися до суду через представника.[20, c.208]

Окрім загальних підстав зупинення позовної давності, передбачених ст. 78 ЦК України, є й інші, які передбачені певними статтями кодексу та деякими нормативними актами.

За позовами про відшкодування шкоди, пов'язаної з ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті, перебіг строку позовної давності зупиняється зверненням потерпілого або непрацездатних осіб, які перебували на його утриманні чи мали на день смерті право на одержання від нього утримання, а також дитини, яка народилася після його смерті, до відповідного органу із заявою про призначення пенсії або допомоги -- строк зупиняється до призначення або відмови в призначенні.

Ще одна підстава зупинення перебігу строку позовної давності передбачена ст. 392 КТМУ. При загальній аварії право на позов виникає у вантажоодержувача від дня видачі вантажу. В тих випадках, коли потрібно провести розрахунки по загальній аварії, тобто розподілити збитки між судном, фрахтом та вантажем відповідно до їх вартості, перебіг строку позовної давності зупиняється з моменту винесення постанови про наявність загальної аварії і до одержання диспаші (тобто, розрахунку по розподілу загальної аварії) зацікавленою особою.

Всі інші обставини не є підставою для зупинення перебігу строків позовної давності. Так, якщо складання розрахунку аварії на морі є підставою для зупинення перебігу строку позовної давності, то такі самі обставини, пов'язані з аварією наземного транспорту (наприклад, проведення розслідування за фактом зіткнення джерел підвищеної небезпеки), не зупиняє перебіг строків позовної давності. І строк позовної давності в таких випадках починається не від дня винесення вироку суду чи постанови слідчих органів за фактом автотранспортної пригоди, а від дати завдання збитків, причому час, потрібний для встановлення остаточної суми збитків, не впливає на вирішення питання про початковий момент відліку строків позовної давності.

Від зупинення строків позовної давності потрібно відрізняти зупинення провадження по справі в органах суду. Справа в тому, що інколи вже почате провадження в суді з об'єктивних причин не може бути закінченим. Так, ст. 79 АПК України передбачає, що провадження по справі зупиняється, якщо: вирішується спір, до розгляду якого неможливо прийняти рішення по справі. Арбітражне провадження може бути також зупинене: при призначенні експертизи, заміни однієї із сторін правонаступником внаслідок реорганізації; направлення судом матеріалів у слідчі органи. Ст. 221 ЦПК України серед інших підстав називає втрату стороною дієздатності, перебування відповідача у Збройних Силах, розшук відповідача тощо. Після усунення цих перешкод провадження по справі поновлюється.

Зупинення строку позовної давності може мати місце лише тоді, коли обставини, які є підставою для зупинення перебігу строків, виникли в останні 6 місяців строку давності. Якщо строк позовної давності менший за 6 місяців, то він зупиняється незалежно від того, коли ці обставини виникли чи тривають.

Після того, як обставина, що була підставою для зупинення перебігу строку позовної давності, зникла, перебіг строку позовної давності продовжується. Якщо для пред'явлення позову залишилося менше 6-ти місяців, він продовжується до 6-ти місяців, а якщо строк позовної давності взагалі менший 6-ти місяців, то строк продовжується до строку позовної давності за вимогою. [28]

Перерва перебігу строків позовної давності

Перебіг позовної давності може бути не тільки зупинено, а й перервано. Перерва перебігу позовної давності відрізняється від її зупинення як за підставами, так і за юридичними наслідками. Загальною підставою для перерви строку позовної давності є звернення з позовом у встановленому порядку, тобто звернення з позовом належного позивача до належного відповідача і в належний судовий орган.

Якщо позивач не виконав вимог щодо позовної заяви, то відповідно до ст. 63 АПК України позовна заява повертається без розгляду і таке звернення не перериває перебігу строків позовної давності.

У відносинах, у яких стороною є громадянин, перебіг строку давності переривається вчиненням дій, що свідчать про визнання боргу (часткове виконання зобов'язання, письмове прохання про відстрочку сплати боргу тощо.

Усне визнання зобов'язання чи усна обіцянка сплатити борг певного числа не є підставою для перерви строку. За спорами організацій, виконання зобов'язаною стороною дій, що свідчать про визнання боргу (наприклад, досилка комплектуючих частин при поставці некомплектної продукції, заміна неякісної продукції на якісну), не є підставою для перерви строку позовної давності.

При зупиненні строку перебіг строку продовжується, а в разі перерви -- перебіг строку починається спочатку. [20, c. 445]

Поновлення строків позовної давності

Якщо позивач пропустив строк позовної давності -- це безумовна підстава для того, щоб залишити його позов без задоволення. Але пропуск строку може мати місце за обставин, які не залежали від позивача і які, проте, не є підставою для зупинення перебігу строків позовної давності. Тому було б несправедливим відмовляти позивачеві в захисті порушеного права з мотивів пропуску строків давності. [24, c.126]

За виняткових обставин суд чи арбітражний суд може поновити пропущений строк позовної давності і захистити порушене право.

В цивільному законодавстві України відсутній перелік таких поважних причин. Російський законодавець серед таких підстав називає тяжку хворобу позивача, безпорадний стан, неписьменність (ст. 205 ЦК Російської Федерації).

У судовій та арбітражній практиці такими обставинами, як правило, визнаються також неповноліття позивача при відсутності опікунів чи піклувальників, перебування в довготривалому закордонному відрядженні, у місцях позбавлення волі з наступною реабілітацією. За спорами з участю організацій -- не встановлення відповідача у зв'язку з відсутністю маркування вантажу тощо.

Закінчення строку позовної давності позбавляє позивача права на позов у матеріальному розумінні, оскільки позивач втрачає право на примусове виконання зобов'язання порушником. Але боржник може виконати зобов'язання добровільно і після закінчення строку позовної давності.

Боржник, який виконав зобов'язання після закінчення строку позовної давності, навіть за умов, що він не знав про закінчення строку позовної давності, не має права вимагати повернення того, що він виконав.

Щодо наслідків закінчення перебігу строків позовної давності в літературі висловлювалися різні думки. Одні автори вважають, що закінчення строку позовної давності припиняє й існування самого суб'єктивного права, яке не може існувати без можливості примусового його здійснення. Інші автори висловлюють точку зору, згідно з якою особа втрачає суб'єктивне право лише з моменту винесення судом рішення про відмову в задоволенні позову або в поновленні порушеного строку позовної давності.

Більшість же цивілістів вважають, що закінчення позовної давності не припиняє існування суб'єктивного права, оскільки боржник може виконати зобов'язання, незважаючи на закінчення строку позовної давності.

ВИСНОВОК

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Позовна давність - це строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Іншими словами, це строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.

Строки позовної давності мають загальний характер. Вони поширюються на всі правовідносини, крім випадків, передбачених законодавством. Норми, в яких містяться правила щодо позовної давності, складають самостійний цивільно-правовий інститут, який є однією із складових загальної частини цивільного права.

Строки позовної давності належать до строків, що встановлюються законом, і сторони за угодою не можуть збільшувати чи зменшувати їх, а орган, який вирішує спори, зобов'язаний застосувати позовну давність незалежно від бажання сторін.

У матеріальному розумінні право на позов - це право вимагати від суду винесення рішення про захист порушеного суб'єктивного права і право отримати такий захист. Закінчення строку позовної давності позбавляє сторону можливості вимагати примусового здійснення права через суд, але не позбавляє права, звернутися за захистом до суду взагалі, оскільки для подачі позовної заяви до суду про захист порушеного суб'єктивного права законодавець ніяких строків не встановлює.

Право на позов у процесуальному розумінні - це право на подачу позовної заяви з метою захисту порушеного права, і це право строками позовної давності не обмежується. Вимоги щодо захисту порушеного права розглядаються судом незалежно від строку позовної давності, але закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності в здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

У законодавстві передбачені й випадки, коли строк позовної давності встановлено більш продовжений порівняно із загальним строком. Так, ст. 76 Закону України "Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку" передбачає, що право на подання позову про відшкодування радіаційної шкоди, заподіяної майну чи навколишньому середовищу, діє протягом десяти років із моменту заподіяння шкоди.

У даній роботі була здійснена спроба більш глибше розкрити тему "Строки в цивільному праві. Позовна давність", однак це питання і на майбутнє потребує всебічного вивчення та вдосконалення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Цивільний кодекс України від 07. 07. 2011.

2. Вахонєва Т. Поняття та юридична природа строків (термінів) за новим цивільним законодавством // Право України. -- 2003. - № 12. - 44с.

3. Вахонєва Т. Порядок та особливості обчислення строків за новим цивільним законодавством// Право України. -- 2004. - № 2 - 44с.

4. Галюк В.В. Курс цивільного та сімейного права України (у питаннях і відповідях): Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл./ В. В. Га-люк, О. X. Юлдашев. - К.: МАУП, 2005. - 240 с - Бібліогр.: с 232-233.

5. Горовець Є. Переривання позовної давності: сутність і призначення // Юридичний журнал. - 2005. - № 12

6. Єсіпов І. Новелізація законодавства про позовну давність// Юридичний журнал. - 2006. - № 4

7. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу за редакцією О.В. Дзери, Н.С.Кузнєцлвої,В.В.Луця, Київ, Юрінком Інтер, 2008.

8. Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. посіб. -- К.: Знання, 2005. -- 583 с. -- (Вища освіта XXI століття).

9. Підопригора О.А. Цивільне право: навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. -- К.: Вентурі, 1995. -- 416 с.

10.Понікаров В.Д., Попова С.М., Назаренко Д. В. Цивільне право. Навчальний посібник -- К.: Центр учбової літератури, 2007 -- 196 с.

11. Святогор О. Інститут позовної давності: проблемні питання // Юридичний журнал. - 2002. - № 6

12. Токарєва В.І. Цивільне право україни. Практикум: Навч. посібник. -- К.:Центр учбової літератури, 2007 -- 408 с.

13. Українське цивільне право: Загальна частина. Академічний курс. Підручник / За заг. ред. Ромовська З. - К.: Атіка, 2005.- 560 с.

14. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я.М. Шевченко.- К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - Ч. 1. - 692 с.

15. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є. О. Харитонова, О. М. Калітенко. -- Одеса: Юридична література, 2004. -- 1112 с.

16. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н. Азімов, М.М. Сібільов, В.І. Борисова та ін.]; За ред. проф. Ч.Н. Азімова, доцентів С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка. -- Харків: Право, 2000. -- 368 с.

17. Цивільне право України: Академічний курс: підруч.: У 2 т. / За заг. Ред.. Я.М. Шевченко. - Вид. 2-ге, доп. І перероб. - К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2006. - 696 с.

18. Цивільне право України : Навчальний посібник / За заг. ред. І.A. Бірюкова, Ю.О. Заіки. -- К.: Істина, 2004. - 224 с.

19. Цивільне право: навчальний посібник / За заг. ред. Р.О. Стефанчука. - К.: Наукова думка, 2004. - 369 с.

20. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Ц58 Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. -- К.: Юрінком Інтер, 1999. - 864 с.

21. Цивільне право України Підручник: У 2 т./Борисова В. І., Баранова Л.М., Жилінкова I. В. та ін.; За заг. ред. В.I. Борисової, I.В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. -К.: Юрінком Інтер, 2004. - Т. 2. - 552 с.

22. Цивільне право України: Підручник/Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. - К.: Істина, 2007. - 776 с.

23. Цивільне право України: Академічний курс: підруч.: У 2 т. / За заг. Ред.. Я.М. Шевченко. - Вид. 2-ге, доп. І перероб. - К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2006. - 696 с.

24.Цивільне право України : Навчальний посібник / За заг. ред. І.A. Бірюкова, Ю.О. Заіки. -- К.: Істина, 2004. - 224 с.

25. Цивільне право: навчальний посібник / За заг. ред. Р.О. Стефанчука. - К.: Наукова думка, 2004. - 369 с.

26. Цікало В. Правові наслідки спливу позовної давності // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - №8. - C. 38-40.

27. [http://www.info-library.com.ua/books-text-8728.html]

28. [http://ebk.net.ua/Book/law/stefanchuk_tsivpu/part3/304.htm]

Размещено на Allbest.ru