Нотаріат і прокуратура України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проаналізуйте розділи 1 і 2 Закону України «Про нотаріат»

Виникнення і розвиток приватної власності вимагали правового забезпечення різних угод щодо цієї власності, її переходу за спадщиною, а також посвідчення інших обставин, які мали значення для реалізації суб'єктивних цивільних прав. Тому виникнення нотаріату було обумовлено певними об'єктивними закономірностями розвитку цивілізованого суспільства.

Нотаріат виник як інститут цивільного права ще за часів республіки у Стародавньому Римі. Тоді в Римі вже існували службові особи -- писці, в обов'язки яких входило ведення судових журналів, різних записів публічно- правового характеру. Крім цих службових писців, у багатих римлян домашніми секретарями працювали приватні писці, які вели ділову переписку та оформляли різні юридичні угоди. Їх називали нотаріусами (від лат. nota -- знак, позначка), бо вони користувалися стенографічними значками для швидкого запису.

Подальший розвиток цивільного обороту викликав у Римі появу табеліонів, яких можна назвати родоначальниками сучасного нотаріату. Будучи особами вільної професії, вони стягували за вчинення нотаріальних дій винагороду, розмір якої встановлювався державою. Табеліони складали судові папери, а також посвідчували різні угоди. Процесуальний порядок їх посвідчення був настільки досконало розроблений, що гарантував їхню законність і виключав будь-яку можливість оспорювання справжності угод, бо законність посвідчення повинна була бути підтверджена ще й судом.

Джерела нотаріального процесуального права - це нормативні акти, які регулюють організацію нотаріальних органів і процесуальний порядок вчинення ними нотаріальних дій.

Джерелом нотаріального процесуального права передо всім слід назвати Конституцію України, яка закріпила низку важливих загальних положень принципового значення для діяльності нотаріальних органів.

Основні положення діяльності нотаріальних органів і посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, врегульовано Законом України "Про нотаріат", який був прийнятий Верховною Радою України 2 вересня 1993 р. і набрав чинності 1 січня 1994 р.

Законом України "Про нотаріат" детально регламентовано питання організації діяльності нотаріальних органів. З метою вдосконалення діяльності нотаріату врегульовано створення приватної нотаріальної діяльності, що дає можливість розвантажити систему державних нотаріальних контор, підвищити якість вчинення нотаріальних дій, а також піднести престиж професії нотаріуса.

Законом України "Про нотаріат", який гарантує захист прав та охоронюваних законом інтересів громадян і організацій при вчиненні нотаріальних дій. Порушення цих процесуальних норм веде до недійсності нотаріального акту.

Новим законом для підвищення професійного рівня нотаріусів установлено більш високі вимоги для зайняття посади нотаріуса (обов'язкове стажування, складання кваліфікаційного іспиту, одержання свідоцтва на зайняття нотаріальною діяльністю).

Посилено вимоги щодо відповідальності нотаріуса. Урегульовано підстави для анулювання свідоцтва на право заняття нотаріальною діяльністю, чітко визначено права та обов'язки нотаріуса. Водночас установлено правові гарантії захисту прав та інтересів нотаріуса.

Діяльність нотаріату відчутно впливає на різні аспекти суспільного життя країни. Від якості його роботи залежать нормальне функціонування цивільного обороту країни, ефективність охорони й захисту майнових прав та законних інтересів громадян і організацій. Формування ринкової економіки, основу якої складає приватна власність, потребує посилення правового регулювання господарських відносин, а значить, і підвищення ролі нотаріату як регулятора цих відносин. Це, в свою чергу, визначає і завдання нотаріальних органів на нинішньому етапі розвитку нашого суспільства.

Завданням нотаріату є забезпечення захисту та охорони власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, сприяння у зміцненні законності та правопорядку, попередження правопорушень.

Виконуючи функцію контролю за законністю в цивільному обороті, нотаріат реалізує своє друге завдання -- зміцнення законності і правопорядку. Вчиняючи певну нотаріальну дію, нотаріус чи посадова особа підтверджує цим законність і достовірність вчинюваної нотаріальної дії та запобігає в майбутньому можливим порушенням прав та інтересів осіб, які звернулися до нотаріуса чи посадової особи.

У нотаріусів України поки що немає свого етичного кодексу, але це не означає, що нормами етичної поведінки у нас можна нехтувати. Вони частково склались і певною мірою знайшли відображення у чинному законодавстві. Але з розвитком інституту нотаріату виникають проблеми, що не були притаманні державному нотаріату та за умов перехідного періоду розвитку професії не могли бути вирішені законодавством.

Нотаріус -- це не просто професія, а стиль життя людини, причетної до цієї системи.

нотаріат цивільний право прокуратура

Охарактеризуйте систему і структуру органів прокуратури (на прикладі Генеральної прокуратури України або прокуратури області)

Прокуратура України становить єдину централізовану систему органів, пов'язаних спільними завданнями та функціями, система органів прокуратури будується згідно з державним устроєм та адміністративно-територіальним поділом України, а також за функціональними ознаками і визначається ст. 13 Закону. Система органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури.

До органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських).

Вищою ланкою системи є Генеральна прокуратура, яка під керівництвом Генерального прокурора визначає стратегію й тактику діяльності прокуратури, здійснює нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів юридичними та фізичними особами.

Наступною ланкою системи є прокуратура Автономної Республіки Крим, прокуратури областей, прирівняні до них прокуратури міст Києва та Севастополя, військова прокуратура ВМС України та військові прокуратури регіонів, які підпорядковуються Генеральному прокурору України і здійснюють керівництво прокуратурами нижчої інстанції.

До прокуратур нижчої ланки належать міські, районні, міжрайонні прокуратури та військові прокуратури гарнізонів.

Крім перелічених вище прокуратур Законом передбачено створення й інших прокуратур, до яких належать київська міжобласна спеціалізована прокуратура, спеціальні прокуратури, природоохоронні прокуратури та прокуратури з нагляду за додержаннями законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах.

На транспорті діють транспортні прокуратури на правах обласних і підпорядковані їм прокуратури з правами районних. На них покладається нагляд за дотриманням та правильним застосуванням законів органами, установами, підприємствами та організаціями залізничного, повітряного, річкового транспорту, органами внутрішніх справ на транспорті, а також розслідування злочинів, учинених на транспорті, які належать до компетенції прокуратури.

Прокуратури з нагляду за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах діють на правах міжрайонних з підпорядкуванням прокуратурам області і здійснюють нагляд за дотриманням та правильним застосуванням законів у в'язницях, виправно-трудових і виховно-трудових колоніях, лікувально-трудових профілакторіях і тимчасових слідчих ізоляторах на територіях виправно-трудових колоній.

Природоохоронні прокуратури діють на правах міжрайонних з підпорядкуванням прокурорам областей і здійснюють нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів про охорону природи органами, підприємствами, установами, організаціями незалежно від їх відомчої незалежності.

Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України.

Генеральний прокурор України призначається на посаду за згодою Верховної Ради України за поданням Президента України строком на п'ять років. У діяльності щодо здійснення нагляду за законів Генеральний прокурор України відповідальний перед Верховною Радою України і тільки їй підзвітний. Генеральний прокурор України не менш як один раз на рік звітує перед Верховною Радою України про діяльність прокуратури.

Звільнення Генерального прокурора України протягом строку повноваження відбувається в разі вчинення ним злочину, порушення виконання службових обов'язків, у зв'язку неможливістю виконання обов'язків за станом здоров'я, а також за власним бажанням. В усіх випадках питання про відставку Генерального прокурора України вирішується Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 15 Закону «Про прокуратуру» Генеральний прокурор України має такі повноваження:

- спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює контроль за їх діяльністю;

- призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора України, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших представників Генеральної прокуратури України;

- затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання;

- призначає за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим прокурора Автономної Республіки Крим;

- призначає заступників прокуратури Автономної Республіки Крим, прокурорів областей, міст Києва та Севастополя, їх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокуратур;

- відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших фахівців, за винятком осіб, призначення яких передбачено Законом;

- відповідно до законів України видає обов'язкові для органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції.

- присвоює класні чини згідно з Положенням про класні чини працівників прокуратури. Вносить подання президенту України про присвоєння класних чинів державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів.

Структуру Генеральної прокуратури України та Положення про її структурні підрозділи затверджує Генеральний прокурор України.

Генеральний прокурор України має першого заступника та заступників, які здійснюють керівництво певними підрозділами Генеральної прокуратури та нижчими ланками прокуратури.

Відповідно до наказу Генерального прокурора України від 05.01.2000 №1 до структури Генеральної прокуратури України входять такі основні підрозділи:

- головне управління нагляду за законністю оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства;

- управління нагляду за додержанням антикорупційних законів та координація діяльності з боротьби з корупцією, організованою злочинністю;

- управління нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та прикордонної охорони при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства;

- управління розслідування особливо важливих справ;

- управління нагляду за додержанням і застосуванням законів;

- відділ нагляду за додержанням природоохоронного законодавства;

- відділ нагляду за додержанням і застосуванням законів на транспорті;

- управління підтримання державного обвинувачення в судах;

- управління представництва інтересів громадян і держави в судах;

- управління військових прокуратур;

- управління кадрів;

- інститут Генеральної прокуратури України з підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчим кадрів та науково-практичних розробок з питань організації роботи на основних напрямках прокурорської діяльності;

- організаційно-контрольне управління;

- управління міжнародного-правових зв'язків, екстрадиції та доручень;

- відділ нагляду за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах;

- відділ нагляду за додержанням законів про права неповнолітніх;

- відділ правового забезпечення;

- відділ прийому громадян, розгляд звернень та депутатських запитів;

- відділ статистики та комп'ютерного забезпечення;

- перший відділ;

- другий відділ;

- секретаріат (на правах відділу);

- відділ фінансування та бухгалтерського обліку;

- відділ матеріально-технічного забезпечення та соціально побутових потреб.

Головні управління, управління та відділи можуть, своєю чергою, мати у своїй структурі управління, відділи, групи та інші структурні підрозділи.

У Генеральній прокуратурі України створюються колегія у складі Генерального прокурора України (голова), його першого заступника, заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, інших керівних працівників органів прокуратури.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про прокуратуру», колегії прокуратури є дорадчими органами і розглядають найбільш важливі питання, що стосуються додержання законності, стану правопорядку, діяльності органів прокуратури, виконання наказів Генерального прокурора України, кадрові питання, заслуховують звіти підпорядкованих прокурорів, начальників структурних підрозділів та інших працівників прокуратури.

Задача

В обласне управління юстиції звернулося з листом керівництво місцевої Соціал-демократичної партії України з проханням рекомендувати на посаду судді місцевого або апеляційного суду гр-на П. В листі було вказано, що гр-ну П. 30 років, мають вищу юридичну освіту, 5 років працює начальником юридичного відділу підприємства, активно займається суспільно-політичною діяльністю, є членом СДПУ. По своїх ділових і моральних якостях може посідати посаду судді.

До Вищої ради юстиції України надійшла заява від юрисконсульта Ж. державного підприємства з проханням рекомендувати його на посаду судді. Про себе він повідомив, що йому 25 років, має диплом про вищу юридичну освіту, працює за юридичною спеціальністю 3 роки, не належить до політичних партій, володіє українською та російської мовами.

Визначте: правомірність звернення гр-на П. і гр-на Ж. до управління юстиції і Вищої ради юстиції; за яких умов їх можна рекомендувати на посади суддів; ким і в якому порядку це може бути зроблено.

Рішення:

Згідно з Законом України «Про статус суддів» ст. 7 ч. 1 «на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою» і ст. 5 «суддя не може належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої». Таким чином розглянувши ці статті, можна сказати, що гр-на Ж. може бути рекомендований на посаду судді, тому що йому 25 років, має диплом про вищу юридичну освіту, працює за юридичною спеціальністю 3 роки, не належить до політичних партій, володіє українською та російської мовами. Відносно гр-на П. він не може займати посаду місцевого суду, тому що він активно займається суспільно-політичною діяльністю, є членом СДПУ і не вказано володіє він державною мовою чи ні. Щодо посади судді апеляційного суду, то гр-н П. тим більше не може займати цю посаду, тому що згідно зі ст. 7, ч.2 Закону України «Про статус суддів»: «Суддею апеляційного суду, якщо інше не передбачене законом, може бути громадянин України, який досяг на день обрання 30 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менш як п'ять років, в тому числі не менш як три роки на посаді судді».

Згідно ст. 7, ч. 1 Закону України «Про статус суддів» гр-н України може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів.

Згідно ст.7, ч. 5 Закону України «Про статус суддів»: «необхідною умовою для зайняття посади судді будь-якого суду, вказаного у частині 1 цієї статті, є складання кваліфікаційного екзамену».

Список використаної літератури

1.Конституція України від 28.06.96 р. із змінами // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2.Про нотаріат: Закон України від 9 грудня 1993 р. // ВВРУ. - 1993. - № 39. - Ст. 383.

3.Про прокуратуру: Закон України від 1991 р. // ВВРУ. - 1991. - № 53. - ст.793

4.Про судоустрій України: Закон України від 11 грудня 2002 р. // ВВРУ. -2002. - № 27-28. - ст. 180.

5.Про статус суддів: Закон України від 1993 р. // ВВРУ. - 1993. - № 8. - ст. 56

6.Правові джерела: Збірник нормативно-правових актів. Частина 2. / Упор. Г. Ю. Жирний, І. А. Щербак. - Донецьк: ДонНУ, 2007. (до тем 6-12).

7.Тимченко С.М. Судові та правоохоронні органи України. Навчальний посібник. - К.: “Центр навчальної літератури”, 2004. -304 с.

Размещено на Allbest.ru