Судовий корпус, статус суддів. Загальні поняття і характеристика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Одеська Національна Юридична Академія

Судово-адміністративний факультет

Курсова робота з теми:

Судовий корпус, статус суддів. Загальні поняття і характеристика

Студентки 1 курсу 2 групи

Денної форми навчання

Судово-адміністративного Факультету

Бурлакової Катерини Юрівни

Одеса 2009

План

Вступ

1. Суд як орган судової влади, судова система України

2. Судді як носії судової влади та їх статус

2.1 Атестація та дисциплінарна відповідальність суддів

2.2 Гарантії незалежності суддів

2.3 Недоторканість суддів

2.4 Правовий і соціальний захист суддів

Висновки

Використана література

Вступ

Україна на конституційному рівні проголосила себе правовою державою, у центрі уваги якої -- людина, її права і свободи. Саме у контексті гарантування і забезпечення прав людини і громадянина на рівні міжнародних стандартів в Україні розвивається конституційний процес, реформуються політична і правова системи. Тому сьогодні ми обговорюємо надзвичайно важливе питання, пов'язане зі становленням суду як дійсно незалежної і самостійної гілки державної влади. Зрозуміло, що без реальної незалежності суддів не може йтися про неупереджений захист прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб.

В умовах продовження реалізації судової реформи в Україні питання структури судової системи не втрачають актуальності. Принципом ступінчастості побудови судової системи визначається кількість рівнів судової системи країни та критерії віднесення того чи іншого суду до певного рівня. Саме тому значення цього принципу важко переоцінити. Але відсутність однозначної позиції законодавця щодо визначення рівнів судової системи та наявність різних поглядів у науковців щодо оптимізації структури судової системи обґрунтовують необхідність подальшого вивчення цього явища. Проблеми структури судового корпусу, статусу суддів та принципів їх побудови досліджували вітчизняні й зарубіжні учені, зокрема В. Бринцев, Ю. Грошевий, А. Колодій, Р. Куйбіда, І. Марочкін, М. Мельник, С. Прилуцький, А. Селіванов, Н. Сібільова, В. Стефанюк, В. Шишкін, Н. Чепурнова та ін.

Мета цієї роботи полягає у тому, щоб дослідити судову систему України її ступінчастість, статус суддів їх основні права.

Актуальність вибраної нами тими безспірна. Саме роль правосуддя в Україні є вкрай важливою як для суспільства у цілому, так і для подальшого розвитку та становлення судової системи нашої держави.

Курсова робота складається із двох розділів. У 1 розділі розглядаються поняття суду, як основного органу судової влади, а також визначені основні ланки судової влади України. У 2 розділі досліджується правове положення суддів, як основних носіїв судової влади, їх статус.

При написанні курсової роботи мною було використано: Закон України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 р., Конституція України, Закон України „Про Конституційний Суд України” від 16.10.1996 р., Закон України „Про правові засади цивільного захисту” від 24.06.2004 р., Закон України „Про вищу Раду юстиції” від 15.01.1998 р., Закон України „Про статус суддів” від 15.12.1992 р. Також використовувались роботи В.С. Стефаника, В.С. Ковальського, В. Маляренко, І.Є. Марочкіна, Н.В. Сібільової та ін.

1. Суд як орган судової влади, судова система України

Ідея розподілу влади та виділення судової влади як самостійної гілки влади, знайшла своє відображення в законодавстві України лише в кінці ХХ століття, хоча виникла вона вже досить давно.

Ще в працях Аристотеля, Платона, Полібія, Епікура та ін. була закріплена думка про те, що існують елементи держави, які виконують окремі функції. Ці елементи тісно пов'язані між собою, всі вони здійснюють свої функції на основі закону.

Деякі вчені висувають ідею про божествену сутність судової влади і доводять, що доктрині про розподіл влади вже три тисячі років.

Разом з тим, у джерел класичної теорії розподілу влад стояли Дж. Локк, Ш.Л. Монтеск'є та Ж.- Ж. Руссо. Дж. Локк ще не виділяв судову владу в самостійну, незалежну гілку влади. Він лише зупинився на характері взаємовідносин законодавчої влади з судами, вважав, що законодавець не може брати на себе право керувати за допомогою деспотичних указів. На сторожі закону повинен стояти суд.

Ш. Монтеск'є у своєму творі „О духе законов” (1848) робить висновок: „В каждом государстве есть три рода власти: власть законодательная, власть исполнительная и ведающая вопросами гражданского права». Ця влада карає за злочини, її називають судовою владою.

На відміну від Ш.Л. Монтеск'є, який розглядав судову владу як засіб стримання законодавчої та виконавчої влади, Ж.-Ж Руссо більш глибоко розглянув аспекти „третьої” влади, хоча і не використовував цього терміна в своїй праці „Об общественном договоре” (1762). Руссо одним з перших виділив роль суду як гаранта недоторканості свободи людини. Він писав про право затриманого на оскарження в суді арешту.

Сьогодні цю концепцію називають класичною. І до теперішнього часу вона є предметом вивчення, оскільки співвідношення економічних, політичних сил у суспільстві постійно змінюється, ускладнюється процес управління державою.

Відповідно до Конституції України (ст. 126) судові органи виконують свою функцію незалежно від законодавчої і виконавчої влади, в установлених Конституцією межах і згідно з законами України.

Судова влада є самостійною, незалежною сферою публічної влади й становить сукупність повноважень по здійсненню правосуддя, тлумаченню норм права, з відповідними контрольними повноваженнями спеціальних органів - судів.

Суд - це конкретний державний орган, юрисдикція якого поширюється на визначене адміністративно-територіальне утворення; структурне утворення Збройних Сил України ( гарнізон, регіон, вид ЗСУ ); спори і справи, що підлягають розгляду судом відповідно до його спеціалізації (система спеціалізованих судів ).

Судова система побудована за принципом територіальності - вона пристосована до адміністративно - територіального устрою.

Суди загальної юрисдикції створюються Президентом України за поданням Міністра юстиції України, що узгоджується з Головою Верховного Суду України чи головою вищого спеціалізованого суду. Місцезнаходження і статус суду визначається з урахуванням принципів територіальності і спеціалізації. Кількість суддів у судах визначається Президентом України за поданням Голови Державної судової адміністрації України, погоджена з Головою Верховного Суду чи головою вищого спеціалізованого суд, з урахуванням обсягу роботи суду, і в межах витрат, затверджених у Державному бюджеті на утримання судів.

Будь-який окремо взятий суд є структурною частиною судової системи України.

Судова система - це сукупність всіх судів, об'єднаних у відповідності з їх компетенцією, завданнями і цілями організації та функціонування, побудована на принципі територіальності та спеціалізації та ґрунтується на конституційних засадах правосуддя. (табл.1.)

В Україні діє два види судів - Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції, при цьому суди загальної юрисдикції утворюють систему судів, а Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.

Будь -які інші державні і недержавні утворення, в тому числі у назві яких звучить слово “ суд “ ( третейські суди, Міжнародний комерційний арбітраж), не належать до судової системи і органів судової влади.

На підставі аналізу чинного законодавства можна говорити про наявність в Україні чотирьох рівнів судової системи. На першому її рівні розташовуються місцеві суди, серед яких є загальні (у тому числі військові) та спеціалізовані (адміністративні й господарські). Перелік і повноваження місцевих судів зафіксовані у статтях 21, 22 Закону України «Про судоустрій України». Про судоустрій України : Закон України від 7 лютого 2002 р. № 3018-Ш // Офіційний вісник України. - 2002. - № 10. - Ст. 441. Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Місцевими господарськими судами є господарські суди АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України. Про судоустрій України : Закон України від 7 лютого 2002 р. № 3018-Ш // Офіційний вісник України. - 2002. - № 10. ст. 21 . Отже, місцеві суди можуть поширювати свою юрисдикцію на різні адміністративно-територіальні одиниці. Саме тому було уведено їх загальну назву -- місцеві суди, щоб підкреслити їх належність до одного рівня судової системи -- першого.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Табл.1. Судова система України

Структура кожного місцевого суду приблизно однакова: голова суду, його заступник та судді місцевого суду. Крім того, існує апарат суду. Але слід зазначити, що структура й чисельність суддів у місцевому суді можуть істотно відрізнятися залежно від його виду загальний або спеціалізований) і території, на яку поширюється його юрисдикція. Тому основною ознакою, по поєднує суди й характеризує їх належність до певного рівня судової системи, є компетенція. Згідно з ч. 1 :т. 22 Закону «Про судоустрій України» місцевий суд є судом першої інстанції й розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. Зазначена норма застосовується щодо усіх місцевих судів, незалежно від їх виду.

Другий рівень судової системи України становлять апеляційні суди. Стаття 25 Закону «Про судоустрій України» дає перелік апеляційних судів і визначає їхню структуру. Відповідно до зазначеної статті апеляційними загальними судами є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд АР Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських сил України (ч. 2 ст. 25 Закону). Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які створюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України (ч. З ст. 25 Закону). Структура судів другого рівня (апеляційних судів) відрізняється від структури судів першого рівня. У складі апеляційних загальних судів в обов'язковому порядку присутні судові палати з розгляду цивільних і кримінальних справ, у спеціалізованих судах в обов'язковому порядку палати не створюються, але вони можуть бути сформовані з метою розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції. Крім того, у кожному апеляційному суді створюється президія для вирішення організаційних питань суду. Таким чином, структура суду другого рівня значно складніша порівняно із судами першого рівня, але так само може відрізнятися усередині рівня залежно від виду суду.

До повноважень апеляційного суду входить:

а) розгляд справ в апеляційному порядку;

б) розгляд по першій інстанції справ, визначених законом (крім апеляційних господарських судів);

в) ведення та аналіз судової статистики, вивчення й узагальнення судової практики;

г) надання методичної допомоги у застосуванні законодавства місцевим судам.

На відміну від судів першого рівня суди другого рівня мають деякі внутрішні особливості щодо компетенції. Наприклад, виступати у випадках, передбачених законом, як суд першої інстанції можуть тільки апеляційні загальні суди. Куйбіда Р. О. Реформування правосуддя в Україні : стан і перспективи : моногр. / Р. О. Куйбіда. - К., 2004. - 288 с. Спеціалізовані апеляційні суди переглядають справи лише в порядку апеляції.

Оскільки загальні апеляційні суди переглядають судові справи не тільки в порядку апеляції, але й у ряді випадків можуть розглядати їх по суті, виступаючи як суд першої інстанції, виникла необхідність у створенні окремого судового органу для перегляду в порядку апеляції судових рішень, винесених загальними апеляційними судами при розгляді по суті. Таким судом став Апеляційний суд України, який територіально розташований у м. Києві, у структурі загальних судів він посідає третій рівень. Структура Апеляційного суду України дещо відрізняється від структури апеляційних загальних судів. Оскільки він може переглядати в порядку апеляції тільки кримінальні й військові справи, то має судову палату у кримінальних справах і військову судову палату.

Третій рівень у спеціалізованих судів -- вищі спеціалізовані суди. Нині це Вищий господарський суд і Вищий адміністративний суд, які переглядають у касаційному порядку господарські й адміністративні справи. Це -- суди винятково касаційної інстанції.

Верховний Суд України посідає четвертий рівень судової системи як для загальних судів, так і для спеціалізованих. Це згідно ст. 125 Конституції України -- вищий судовий орган країни, що виступає переважно як касаційна інстанція. Організація судової влади в Україні: навч. посіб. / І. Є. Марочкін, Н. В. Сібільова, В. П. Тихий та ін.; за ред. І. Є. Марочкіна, Н. В. Сібільової. -- X., 2007. -- 328 с

Якщо порівнювати вищі спеціалізовані суди з Верховним Судом України, то вони мають багато спільного як за структурою, так і за повноваженнями. Наприклад, вищі спеціалізовані суди поширюють свою юрисдикції: як і Верховний Суд України, на вся територію України. У своїй внутрішній структурі вони так само мають крім президії (наявної в апеляційні;: судах), пленум. Є й інші риси, що об'єднують ці суди як касаційні, а також якщо брати до уваги, що Верховний Суд України має право переглядати рішення вищих спеціалізованих судів Господарський процесуальний кодекс України : від 6 листопада 1991 р. № 1798-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. -- 1992. -- № 6. -- Ст.56.; Кодекс адміністративного судочинства України : від 6 липня 2005 p. № 2747-IV // Офіційний вісник України. -- 2005. - № 32. - Ст. 1918. і скасовувати рішення пленумів вищих спеціалізованих судів (п. 6 ч. 2 ст. 55 Закону «Про судоустрій України» ), то варто говорити про більш високий, четвертий рівень Верховного Суду України у підсистемі спеціалізованих судів.

Отже, приклад судової системи України свідчить про те, що суди різних рівнів відрізняються між собою структурою, повноваженнями й територією юрисдикції. При цьому суди одного рівня можуть мати відмінності за структурою через більшу або меншу територіальну юрисдикцію. Мельник М. І. Місце Верховного Суду України в системі судів загальної юрисдикції / М. І. Мель-ник // Питання удосконалення судової системи України : матеріали наук.-практ. конф. / ред. кол.: Ю. В. Баулін (голов, ред.) та ін. -- X., 2007. -- 148 с Але основною визначальною ознакою віднесення суду до того або іншого рівня є його компетенція.

Один із двох основних компонентів судової влади складається в тому, що її здійснення довіряється тільки спеціально затвердженим державним органам - судам, що відрізняються від органів, що виконують законодавчі і виконавчі функції. Така відзнака виражається не тільки в специфіці судових повноважень, про які говорилося в попередньому параграфі даної глави, але й а порядку формування судів.

Особливості виконуваних функцій вимагають, щоб суди формувалися і діяли з дотриманням спеціальних правил - правил, що докорінно відрізнялися б від тих, що встановлені для законодавчих і виконавчих органів.

Тут достатньо відзначити, що в даний час суди усіх видів і рівнів утворюються з дотриманням установленої законом процедури. Реалізація її покликана забезпечити безсторонній добір суддів, спроможних професійно грамотно і чесно розглядати і вирішувати віднесені до їхнього ведення справи. Досягненню даної цілі покликано сприяти, зокрема, установлення системи гарантій, що попереджують проникнення в суддівський корпус некомпетентних і аморальних людей. Такі «захисні засоби» характерні для органів судової влади. Для формування органів законодавчої і виконавчої влади закон не встановлює детальних правил. Скажемо, офіційно встановлений перелік вимог до кандидатів у депутати Верховної Ради або місцевих представницьких органів значно скромніше, чим той, що існує для кандидатів на суддівські посади. До кандидатів на ті або інші (навіть найвищі) посади у виконавчих органах закон теж не пред'являє жорстких вимог. Від судів же потрібно високий рівень підготування і компетентність, оскільки судові помилки чреваті дуже серйозними, часом необоротними наслідками для життя, здоров'я, свободи, прав і що охороняються законом інтересів конкретних людей.

Істотним моментом, що характеризує побудову органів судової влади, є забезпечення їхньої незалежності, огородження від стороннього впливу як ззовні, так і усередині (із боку вищих інстанцій і судового начальства).

Цього не скажеш про законодавчі і виконавчі органи. Особливо останніх, де субординація, підпорядкування вищестояща нижчестоящим, обов'язковість указівок керівництва вважаються явищем цілком нормальним. Не передбачаються якісь особливі міри, що захищають законодавців (членів представницьких органів) від впливу ззовні, оскільки зробити це практично неможливо. Дана категорія людей у своїй діяльності зобов'язана керуватися зовнішніми чинниками, враховувати вимоги соціальних і політичних сил (партій, суспільних об'єднань і т.д.).

Сказане, проте, не означає, що існує непрохідна пропасти між, з одного боку, судової, а з іншого боку - законодавчою і виконавчою владою, їхніми органами. При всієї їхньої відособленості є чимало точок дотику між ними.

Наприклад, органи законодавчої (представницької) влади видають закони, обов'язкові для виконання усіма, у тому числі судами, підтверджують фінансування судів, розміри оплати праці судів і інших судових робітників.

Органи судової влади, із своєї сторони, можуть впливати, використовуючи надані їм повноваження, на зміст діяльності законодавчих (представницьких) і виконавчих органів. Вони вправі, скажемо, визнати закон неконституційним, а рішення виконавчого органа - незаконним. І це спричиняє за собою незастосування закону, ставить за обов'язок відповідним органам відмовитися від реалізації незаконного рішення, роздивитися питання знову або переглянути дане рішення.

Специфіка суду як органа судової влади складається також у тому, що для його діяльності встановлені особливі правила, процедури. Ці процедури, що відбивають загальнолюдський досвід, жорстко лімітують усе, що повинно відбуватися в суді при розгляді їм підвідомчого питання. Основна їхня ціль - забезпечити законне, обґрунтоване і справедливе рішення. Наріжним каменем усіх судових процедур є гласність, колегіальність (із деякими винятками), можливість участі представників народу у винесенні рішень, рівноправність сторін, що беруть участь у розгляді справ, і ряд інших, про які промова буде нижче. Встановлені для законодавчих і виконавчих органів процедури (регламенти, що існують де-не-де у виконавчих органах правила прийняття рішень і т.д.) не володіють тієї старанністю, що характерна для судових процедур.

Таким чином підсумовуючи викладене можемо зазначити, що судову систему України представляють суду, які від імені держави, в порядку, встановленому законом, здійснюють правосуддя, наділені владними повноваженнями, завданням яких є забезпечення гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Характерними ознаками судової системи України є її пристосованість до адміністративно - територіального устрою, різні рівні провадження, стабільність і єдність.

Місцеві суди як суди першої інстанції вирішують зараз 90 відсотків цивільних і кримінальних справ.

Верховний Суд України розглядає в касаційному порядку рішення судів загальної юрисдикції, переглядає в порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку.

Конституція України (ст.129) визначає такі основні засади судочинства:

1) законність;

2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) забезпечення доведеності вини; 4)змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

6) забезпечення обвинуваченому права на захист;

7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

8) забезпечення апеляційного й касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

9) обов'язковість рішень суду.

Засади здійснення судочинства тісно взаємопов'язані й у сукупності становлять єдину систему.

2. Судді як носії судової влади та їх статус

Суддя та залучені для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які реально здійснюють правосуддя. Судді є посадовими особами судової влади, яких у конституційному порядку наділено повноваженнями здійснювати правосуддя й виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді і судах загальної юрисдикції (загальних, військових, господарських, адміністративних судах).

Судді в своїй діяльності є незалежними, підкоряються лише законові й нікому не підзвітні. Держава охороняє незалежність суддів і забезпечує це особливим порядком їхнього обрання (призначення), зупинення їхніх повноважень і звільнення з посади; характерною процедурою з присвоєння військових звань суддям військових судів; передбаченою виключно законом процедурою здійснення правосуддя; таємницею прийняття судового рішення й забороною її розголошення; забороною під загрозою відповідальності втручатися в здійснення правосуддя; встановленням відповідальності за неповагу до суду чи судді; правом на відставку; недоторканністю суддів; створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їхнього статусу: особливим порядком фінансування судів; системою органів суддівського самоврядування, на відміну від загальнодержавного процесу управління (ст. 14 Закону України «Про статус суддів»).

Конституцією України (ст. 127) визначено, що правосуддя здійснюють професійні судді та в установлених законом випадках -- народні засідателі й присяжні.

Статус суддів -- це сукупність прав і обов'язків, закріплених чинним законодавством стосовно порядку обрання суддів, їхніх повноважень, гарантій їхньої діяльності та відповідальності.

Статус суддів закріплено та гарантовано Конституцією України, законами України «Про статус суддів», «Про Конституційний Суд України», «Про судоустрій України».

Професійні судді не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь - якій політичній діяльності, мати оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Специфіка судової діяльності потребує, крім додержання засад судочинства, ще й позбавленого політичної пристрасті суддю, дотримання вимог несумісності. Належність судді до будь - якої партії небезпечна для правосуддя.

На посаду судді кваліфікаційна комісія суддів може рекомендувати громадян України, які досягли 25-річного віку, мають вищу юридичну освіту й стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживають в Україні не менш як десять років і володіють державною мовою (ст. 59 Закону України «Про судоустрій України»).

Не може бути рекомендовано на посаду судді осіб, визнаних судом обмежено дієздатними або недієздатними; які мають хронічні чи психічні захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків судді; щодо яких провадять дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість.

Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їхнього професійного рівня встановлює закон, зокрема Закон України «Про статус суддів». Наприклад, відповідно до ст. 7 цього Закону суддею апеляційного суду може бути громадянин України, який досяг на день обрання тридцяти років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менш як п'ять років, у тому числі не менш як три роки на посаді судді. Суддею Верховного Суду України може бути громадянин України, який досяг на день обрання тридцяти п'яти років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менш як десять років, у тому числі не менш як п'ять років на посаді судді. Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Відповідно до ст, 127 Конституції України ці судді відправляють правосуддя в складі колегій суддів.

На посаду судді спеціалізованого суду може бути рекомендовано відповідною кваліфікаційною комісією суддів громадянина України, не молодшого тридцяти років, який проживає в Україні не менш як десять років, володіє державною мовою, має вищу освіту в галузі знань, які охоплено межами юрисдикції відповідного спеціалізованого суду, та стаж роботи за спеціальністю не менш як п'ять років.

Необхідною умовою для зайняття посади судді будь-якого складу суду є складання кваліфікаційного екзамену. Цю умову не поширено на осіб, які мають відповідний стаж роботи на посаді судді давність якого не перевищує одинадцяти років.

Звільнення судді або припинення його повноважень розглядають у контексті незалежності й недоторканності суддів. У Конституції (ст. 126) та Законі України «Про статус суддів» (ст. 15) дано вичерпний перелік випадків припинення повноважень або звільнення з посади. Зокрема, щодо припинення повноважень є підстави, які пов'язано з порядком проходження державної служби (закінчення строку повноважень, досягнення шістдесятип'ятирічного віку, переведення чи обрання судді на іншу посаду, письмова заява про відставку або звільнення з посади за власним бажанням), негативними життєвими ситуаціями (смерть судді або оголошення його рішенням суду, що набрало законної сили, померлим; набрання чинності рішення суду про визнання судді безвісно відсутнім тощо), професійною непридатністю (звільнення в порядку дисциплінарного провадження за професійною невідповідністю).

2.1 Атестація та дисциплінарна відповідальність суддів

Для забезпечення формування корпусу професійних суддів і визначення рівня їхньої фахової підготовленості, а також для розгляду питань про дисциплінарну відповідальність суддів та щодо надання висновків про звільнення судді з посади в системі судоустрою України діють такі кваліфікаційні комісії:

- кваліфікаційні комісії суддів загальних судів;

- кваліфікаційна комісія суддів військових судів;

- кваліфікаційні комісії суддів відповідних спеціалізованих судів;

- Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

Строк повноважень кваліфікаційних комісій суддів становить три роки з дня їх утворення.

До складу кваліфікаційних комісій суддів входять 11 членів, які мають вищу юридичну освіту:

- шість суддів, обраних до складу кваліфікаційної комісії відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій України»;

- дві особи від Міністерства юстиції України;

- дві особи, вповноважені відповідною обласною (Київською, міською) радою за місцезнаходженням кваліфікаційної комісії суддів;

- одна особа від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України діє в складі 13 членів, які мають вищу юридичну освіту. До її складу входять:

- сім суддів, обраних до Комісії відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій України»;

- дві особи, призначені Верховною Радою України;

- дві особи, призначені Президентом України;

- одна особа від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

- одна особа від Міністерства юстиції України.

Відповідно до ст. 77 Закону України «Про судоустрій України» кваліфікаційна комісія суддів має перевіряти відповідність кандидатів у судді вимогам, встановленим законом, проводити їхнє кваліфікаційне атестування й давати висновок про підготовленість до судової роботи кожного кандидата, якого пропонують на посаду судді; а також давати висновки про звільнення з посади судді. Крім того, на кваліфікаційну комісію покладено обов'язки проводити атестацію суддів відповідних судів і присвоювати суддям кваліфікаційні класи (не вище другого); розглядати звернення та подання про дисциплінарну відповідальність суддів місцевих судів, проводити пов'язані з цим службові перевірки, за наявності підстав, порушувати дисциплінарні провадження тощо.

За результатами розгляду кваліфікаційна комісія суддів приймає рішення (висновок), який викладає в письмовій формі. В рішенні (висновку) зазначають дату й місце прийняття рішення, склад комісії, питання, які розглядали, мотиви прийнятого рішення. Рішення (висновок) підписують головуючий і члени комісії, які брали участь у засіданні. Особа, стосовно якої прийнято рішення кваліфікаційної комісії суддів, або особа, за поданням якої вирішувалися питання, в разі незгоди з цим рішенням має право оскаржити його.

Метою проведення атестації є оцінка та стимулювання росту професійної кваліфікації суддів. Залежно від посади, стажу та досвіду роботи, рівня професійних знань, суддям довічно встановлюють шість кваліфікаційних класів: вищий, перший, другий, третій, четвертий і п'ятий.

Кваліфікаційні класи присвоюють: суддям Верховного Суду України - вищий і перший кваліфікаційні класи; суддям вищих спеціалізованих судів - виший, перший і другий кваліфікаційні класи; суддям апеляційних судів - перший, другий і третій кваліфікаційні класи; суддям місцевих судів - другий, третій, четвертий і п'ятий кваліфікаційні класи.

Мінімальний строк перебування в кваліфікаційному класі, який дає право на присвоєння наступного кваліфікаційного класу, встановлено: в п'ятому й четвертому - три роки, в третьому й другому - п'ять років. Строк перебування в першому кваліфікаційному класі не обмежено.

За суддею, який вийшов у відставку чи на пенсію, зберігають присвоєний йому кваліфікаційний клас. Втрата громадянства тягне за собою позбавлення судді кваліфікаційного класу.

Особи, вперше обрані на посаду, проходять кваліфікаційну атестацію протягом шести місяців після обрання, якщо вони мають стаж роботи, й протягом двох років, якщо такого стажу не мають.

Атестацію проводять у присутності судді, якого атестують, у формі кваліфікаційного іспиту, кваліфікаційної співбесіди або повторного (додаткового) іспиту. Кваліфікаційна комісія, залежно від рівня професійних знань, стажу, досвіду роботи судді, приймає рішення про:

- присвоєння судді відповідного кваліфікаційного класу;

- присвоєння судді більш високого кваліфікаційного класу;

- залишення судді в раніше присвоєному кваліфікаційному класі;

- відкладення атестації до шести місяців.

За своїми повноваженнями кваліфікаційна комісія може дати висновок про невідповідність рівня професійних знань судді займаній посаді й звільнення його з посади судді. Крім того, за наявності підстав, кваліфікаційна комісія може присвоїти судді більш високий кваліфікаційний клас, ніж запропоновано в поданні, внести подання про заохочення судді.

Рішення кваліфікаційної комісії з питань кваліфікаційної атестації може бути оскаржено суддею, стосовно якого розглядали питання, до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в п'ятнадцятиденний строк з дня вручення йому рішення. Скаргу подають через комісію, яка проводила атестацію. Скаргу з матеріалами атестації надсилають до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протягом трьох днів. Її мають розглянути протягом місяця з дня надходження.

Дисциплінарне провадження включає:

- перевірку даних про дисциплінарний проступок судді;

- порушення дисциплінарного провадження;

- розгляд дисциплінарної справи.

Право ініціювати порушення дисциплінарного провадження відповідно до ст. 97 Закону України «Про судоустрій України» мають:

- Міністерства юстиції України;

- Голова Верховного Суду України (голова вищого спеціалізованого суду);

- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

- члени Ради суддів України;

- голова відповідної ради суддів;

- народні депутати України.

Обов'язками суддів є:

а) при здійсненні правосуддя дотримуватися Конституції та законів України, забеспечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків;

б) додержувати вимог, передбачених статею 5 Закону при статус суддів, службової дисципліни та розпорядку роботи суду;

в) не розголошувати відомості, що становлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи у судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання;

г) не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупердженості та незалежності.

2.2 Гарантії незалежності суддів

Згідно зі ст. 126 Конституції та ст. З Закону України «Про статус суддів», ст. 14 Закону України «Про судоустрій України» судді вирішують справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них.

Незалежність суддів під час здійснення правосуддя передбачає підкорення їх лише законові, бо інакше воно зумовить сваволю й беззаконня. Тому, чим повніше й точніше в законі регламентовано діяльність суддів із розгляду й вирішення справ, тим більше гарантій від сваволі.

Суддя, підкоряючись лише законові під час здійснення правосуддя та приймаючи рішення в судовій справі, має керуватися тільки законом, виходити з власних переконань, які ґрунтуються на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, бути незалежним як від правової позиції прокурорів, захисників, інших учасників судового процесу, так і від представників влади та юридичних чи фізичних осіб.

Втручання в здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання й поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдати шкоди авторитету чи вплинути на неупередженість суду заборонено й тягне за собою передбачену законом відповідальність (п. 5 ст. 14 Закону України «Про судоустрій України»).

Засада незалежності суддів має кілька значень.

По-перше, незалежність їх від впливу різних органів державної влади й управління, службових осіб, громадських організацій, засобів масової інформації, окремих громадян, тобто незалежність від впливу так званого правосуддя на замовлення.

По-друге, незалежність від висновків органів попереднього розслідування й прокуратури, а також від висновків і думки учасників судового засідання.

По-третє, незалежність у складі самого суду, зокрема членів суду
від голови суду. Ці параметри незалежності визначають професійність і стабільність суду як надійної державної інституції.

Основними гарантіями незалежності суддів від стороннього впливу під час здійснення ними своєї діяльності є: встановлений законом порядок їхнього призначення, обрання й звільнення; їхня незмінюваність і недоторканність; чітка юридична процедура здійснення правосуддя; таємниця нарадчої кімнати під час винесення рішень; заборона втручання у здійснення правосуддя; відповідальність за неповагу до суду чи суддів; створення необхідних умов для діяльності судів, а також матеріальне й соціальне забезпечення суддів; функціонування органів суддівського самоврядування; визначені законом засоби забезпечення особистої безпеки суддів, їхніх сімей, майна, а також інші засоби їхнього правового захисту (ст. 14 Закону України «Про судоустрій України»).

Незалежність суддів також забезпечується тим, що всі державні органи, установи і організації, органи місцевого і регіонального самоврядування, громадяни і їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судових органів і не робити замах на неї.

Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом (ст. 126 Конституції). Суддів обирає на посаду Верховна Рада України безстрокове, але перше призначення на посаду професійного судді строком на 5 років здійснює Президент України ( ст. 128 Конституції). На посаду суддю рекомендує кваліфікаційна комісія суддів.

Професійні судді не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої (ст. 127 Конституції).

2.3 Недоторканість суддів

Судді - недоторканні. Недоторканність судді поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв'язку, кореспонденцію, майно, що належить йому, і документи.

Судді не можуть притягатися до кримінальної відповідальності і бути поміщений під варту без згоди Верховної Ради України. Вони не можуть бути піддані заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, без згоди органу, що вибрав суддю на посаду.

Суддя не може бути затриманий за підозрою в скоєнні злочину, а також підданий приводу або примусово доставлений в який би то не було державний орган в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення. Суддя, затриманий за підозрою в скоєнні злочину або адміністративного правопорушення, стягнення за яке накладається в судовому порядку, повинен бути негайно звільнений після встановлення його особи.

Проникнення в житло або службове приміщення судді, в його особистий або службовий транспорт, проведня там огляду, обшуку або виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а рівно огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть проводиться тільки з санкції Генерального прокурора України за наявності порушеної кримінальної справи.

Кримінальна справа відносно судді Конституційного Суду України і будь-якого загального або арбітражного суду розглядається по першій інстанції обласним, Верховним Судом Республіки Крим, Київським, Севастопольським міськими судами.

Кримінальна справа відносно судді будь-якого військового суду розглядається по першій інстанції військовим судом регіону або Військово-морських Сил України.

Підсудність справи визначається Головою Верховного Суду України або його заступником. При цьому справа не може розглядатися тим судом, в якому обвинувачений працював суддею.

2.4 Правовий і соціальний захист суддів

Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їхнє матеріальне та соціальне забезпечення. Держава гарантує судді заробітну плату, яка складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Судді військових судів одержують грошове утримання, яке складається з посадового окладу, окладу за військове звання, доплат за кваліфікаційний клас судді та за вислугу років військовослужбовця.

Законом України «Про статус суддів» (ст. 44) передбачено, що не пізніше як через шість місяців після обрання, суддю Конституційного Суду, Верховного Суду або вищого спеціалізованого суду, який потребує поліпшення житлових умов, забезпечують благоустроєним житлом у вигляді окремої квартири або будинку -- Кабінет Міністрів України, а суддю іншого суду -- відповідні місцеві органи державної виконавчої влади за місцезнаходженням суду. Суддів військових судів забезпечують таким же житлом і в ті самі строки за рахунок Міністерства оборони України. В разі незабезпечення судді благоустроєним житлом у зазначені строки суд за рахунок державного бюджету може придбати квартиру або будинок за ринковими цінами й передати їх у користування судді.

Судді мають й інші пільги, передбачені законодавством. Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей (ст. 126 Конституції). У разі надходження від судді заяви про вчинення в зв'язку з його службовою діяльністю посягання на його життя і здоров'я, знищення чи пошкодження його майна, погрозу вбивством, насильством чи пошкодженням майна судді, образу чи наклеп на нього, а також про посягання на життя й здоров'я близьких родичів судді (батьків, дружини, чоловіка, дітей), погрозу їм вбивством, пошкодженням майна органи внутрішніх справ зобов'язані вжити необхідних заходів, щоб забезпечити безпеку судді, членів його сім'ї та збереження їхнього майна.

З метою створення умов для діяльності судів державою розроблено й поступово втілюються в життя відповідні заходи щодо забезпечення їх необхідним обладнанням, транспортом, засобами оргтехніки та іншими матеріально-технічними ресурсами, в тому числі виділяють валютні кошти для здійснення міжнародних зв'язків. Суддів і членів їхніх сімей прирівняно щодо медичного, побутового та транспортного обслуговування до відповідних посадових осіб Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій.

Життя й здоров'я суддів підлягають обов'язковому державному страхуванню. В разі загибелі (смерті) судді, що сталася в зв'язку з виконанням службових обов'язків, сім'ї загиблого виплачують одноразову допомогу в розмірі десятирічного грошового утримання за останньою посадою. Пенсію чи довічне грошове утримання судді виплачують йому повністю, незалежно від заробітку, одержуваного після виходу на пенсію.

Аналізуючи викладене, можна зробити висновки, що суддя та залучені для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які реально здійснюють правосуддя. Судді є посадовими особами судової влади, яких у конституційному порядку наділено повноваженнями здійснювати правосуддя й виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді і судах загальної юрисдикції.

Конституцією України визначено, що правосуддя здійснюють професійні судді та в установлених законом випадках - народні засідателі й присяжні. Професійні судді не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь - якій політичній діяльності, мати оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Для забезпечення формування корпусу професійних суддів і визначення рівня їхньої фахової підготовленості, а також для розгляду питань про дисциплінарну відповідальність суддів та щодо надання висновків про звільнення судді з посади в системі судоустрою України діють кваліфікаційні комісії. Відповідно до ст. 77 Закону України «Про судоустрій України» кваліфікаційна комісія суддів має перевіряти відповідність кандидатів у судді вимогам, встановленим законом, проводити їхнє кваліфікаційне атестування й давати висновок про підготовленість до судової роботи кожного кандидата, якого пропонують на посаду судді; а також давати висновки про звільнення з посади судді.

У разі надходження від судді заяви про вчинення в зв'язку з його службовою діяльністю посягання на його життя і здоров'я, знищення чи пошкодження його майна, погрозу вбивством, насильством чи пошкодженням майна судді, образу на нього, а також про посягання на життя й здоров'я близьких родичів судді, погрозу їм вбивством, пошкодженням майна органи внутрішніх справ зобов'язані вжити необхідних заходів, щоб забезпечити безпеку судді, членів його сім'ї та збереження їхнього майна.

Висновки

суд незалежність захист атестація

Задля забезпечення належного реформування, а також подальшого розвитку судової системи України відповідно до міжнародних стандартів здійснення правосуддя цінною виступає потреба теоретичного осмислення здійснення судово-правової реформи в Україні. Таке дослідження є необхідним для вивчення і врахування тих проблем, які виникали під час реформи.

Крім того, при дослідженні багатогранного процесу становлення та функціонування судової системи України за останні роки можна з упевненістю констатувати, що судово-правова реформа України на сьогодні ще далеко не завершена. І одним із визначальних факторів такої ситуації є потреба розвитку наукової думки з цієї проблематики. Це зумовлює необхідність аналітичного осмислення і системного узагальнення теоретичних і практичних питань у цій сфері. На нашу думку, подолання проблем у здійсненні судово-правової реформи можливе у тому випадку, якщо достатньою мірою будуть враховуватися досвід та історія розвитку судочинства.

Указом Президента України від 10 травня 2006 року № 361/2006 було затверджено "Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів", якою визначено, що з метою реалізації Концепції необхідно забезпечити становлення в Україні судівництва, як єдиної і системи судового устрою та судочинства, що функціонує на засадах верховенства права, відповідно до європейських стандартів, і гарантує право особи на справедливий суд.

Завданням Концепції є створення цілеспрямованої науково обґрунтованої методологічної засади розвитку правосуддя в Україні на найближчі десять років, визначення шляхів удосконалення законодавства у цій сфері, усунення негативних тенденцій, що виникли внаслідок непослідовності здійснення попередньої судової реформи, забезпечення доступного та справедливого судочинства, прозорості в діяльності судів, посилення гарантій незалежності суддів, створення можливостей для розвитку позасудових способів розв'язання спорів.

На думку суддів-практиків, судова реформа не буде ефективною, якщо вона проводитиметься окремо від заходів, спрямованих на розбудову України як демократичної і правової держави. Судова реформа на їх думку, має бути головною складовою правової реформи.

Список використаної літератури

Нормативні джерела:

1. Конституція України.

2. Закон України „Про судоустрій України” від 07.02.2002р.

3. Закон України „Про Конституційний Суд України” від 16.10.1996р.

4. Закон України „Про правові засади цивільного захисту” від 24.06.2004р.

5. Закон України „Про вищу Раду юстиції” від 15.01.1998р..

6. Закон України „Про статус суддів” від 15.12.1992Р..

7. Господарський процесуальний кодекс України : від 6 листопада 1991 р. № 1798-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. -- 1992. -- № 6.

8. Кодекс адміністративного судочинства України : від 6 липня 2005 p. № 2747-IV // Офіційний вісник України. -- 2005. - № 32.

9. Спеціалізована література:

10. Грошевой Ю.М., Марочкін І.Є. Органи судової влади України.-К.- 1997.

11. Єршов В.В. Статус суду в правовій державі.- К.- 1992.

12. Іллю К. Ф. Судова реформа має бути головною складовою правоти реформи / К. Ф. Іллю // Юридичний вісник України. - 2007. - № 50.

13. Ковальский В.С. Суд, правоохоронні, правозахисні органи України.- К. 2002.

14. Ковальський В.С. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України.- Київ.- Юрінком Інтер.- 2002.

15. Куйбіда Р. О. Організація і розвиток сучасної судової системи України / Р. О. Куйбіда // Питання удосконалення судової системи України : матер, наук.-практ. конф. / ред. кол. : Ю. В. Баулін (гол. ред.) [та ін.]. -- X. : Кроссроуд, 2007.

16. Куйбіда Р. О. Реформування правосуддя в Україні : стан і перспективи : моногр. / Р. О. Куйбіда. - К., 2004.

17. Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України.- Київ.- Юрінком Інтер.- 2004.

18. Назаров І., Принцип спеціалізації судової системи в Україні та Європейських країн. //Юридична України . - 2009. - № 4.

19. Назаров І., Принцип ступінчастості судової системи в Україні та Європейських державах. // Право України. - 2009. - № 6.

20. Організація судової влади в Україні: навч. посіб. / І. Є. Марочкін, Н. В. Сібільова, В. П. Тихий та ін.; за ред. І. Є. Марочкіна, Н. В. Сібільової. -- X., 2007.

21. Організація судової влади в Україні: Перший аналіз нормат. змісту Закону України «Про судоустрій України» / А. О. Селіванов (кер. авт. кол.), Є. В. Фесенко, Н. С. Рудюк [та ін.] ; за наук. ред. А. О. Селіванова. -- К. : Юрінком Інтер, 2002. .

22. Притика М.Д. Дискусійні проблеми судової реформи в Україні // Вісник господарського судочинства. - 2009. - № 1.

23. Стефаник В.С. Судова система України та судова реформа.- Київ.- Юрінком Інтер.- 2001.

24. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України : навч. посіб. /B.C. Ковальський (кер. авт. кол.), В. Т. Білоус, С. Е. Демський та ін.; відп. ред. Я. Кондратьев. -- К., 2002.

25. Фрицький О. Ф. Конституційне право України : підруч. -- 2-е вид., перероб. і допов. / О. Ф. Фрицький. -- К. : Юрінком Інтер, 2004.

26. Шишкін В. І. Судові системи країн світу : навч. посіб. : у 3 кн. / В. І. Шишкін. -- К. : Юрінком Інтер, 2001. -- Кн. 2.

Размещено на Allbest.ru