Історія виникнення права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Вивчення процесу виникнення права має не тільки чисто пізнавальний, академічний, але і політико-практичний характер. Воно дозволяє глибше зрозуміти соціальну природу права, його особливості і риси, дає можливість проаналізувати причини й умови його виникнення і розвитку. Дозволяє чіткіше визначити усі властивості його функцій - основні напрямки його діяльності, точніше установити їхнє місце і роль у житті суспільства і політичної системи. Сучасність не відрізняється від минулого і майбутнього. Вона лише нова, важлива віха в історії. Сьогодення, втілюючи в собі різнобічні, складні, часом суперечливі тенденції минулого, заперечує віджиле, наділяє перспективне іншою якістю, породжує тим самим нові тенденції і явища, що закладають передумови майбутнього. Відповідно, щоб зрозуміти сучасне право потрібно знати як воно виникло, які основні етапи пройшло у своєму розвитку, які причини впливали на його утворення, становлення, розвиток, зміну його форми і змісту.

В юридичній науці питання виникнення права відносять до найбільш дискусійних. Вивчення права та його сутності неможливе без виявлення комплексу причин та передумов, що викликали його появу. Вирішення цієї проблеми передбачає використання сучасних даних багатьох інших наук -історії,археології,антропології.

Причини й обставини, що обумовили появу держави, багато в чому аналогічні причинам, що призвели до появи права. Якщо при вивченні процесів виникнення держави основна увага приділялася узагальненню історії організаційних форм, що існували в первісному суспільстві, то при вивченні походження права основна увага повинна приділятися його регулятивним началам.

1. Відмінності права від інших соціальних норм первіснообщинного ладу

право політичний суспільство первіснообщинний

Право -- закономірний результат внутрішнього розвитку регулятивної системи, відповідь на потребу суспільства в регулюванні економічних, політичних, соціальних відносин, пов'язаних з розвитком виробничого способу господарювання. Як уже наголошувалося, воно не нав'язується і не дарується суспільству зовнішньою силою, не з'являється за бажанням чи велінням конкретних суб'єктів. Право є необхідною умовою існування державно-організованого суспільства і має велику соціальну цінність. Соціальні норми первіснообщинного ладу мають певні відмінності від права.

Так, соціальні норми первісного суспільства складалися внаслідок багаторазового повторення найдоцільніших варіантів поведінки, вони утворювалися всім родом (племенем). Формування права відбувається шляхом ускладнення суспільних відносин, що постійно повторюються, їх визнання і захисту державою. Згодом виникають правові приписи, які встановлюються або санкціонуються компетентними державними органами (в тому числі судовими). Якщо джерелом виникнення соціальних норм первісного суспільства була вся община, то джерел право утворення було декілька. Разом з нормами, прийнятими державою, в структурі права вирізняють природні права людини, принципи права, корпоративні і договірні норми і таке інше.

Соціальні норми первісного суспільства виражали загальну волю і сприяли соціалізації життя общини. Право спочатку в найпростіших формах забезпечувало вирішення всезагальних справ у галузі виробництва, розподілу і перерозподілу продуктів, нормувало індивідуальні витрати праці на суспільні потреби (архаїчне право Алексеев С.С. Общая теория права.-Т.1-2.-М.,1981-1982.). У процесі станового розшарування населення право починає служити інтересам окремих соціальних верств: феодалів (феодальне право), духовенства (канонічне право), мешканців міст (міське, торгове, цехове право) і використовуватися для регулювання відносин всередині станів. На певних етапах розвитку суспільства воно набувало класового характеру, закріплювало економічну і соціальну нерівність, привілеї. Поступово намічається тенденція повернення, права на більш високому рівні до засобу реалізації загально соціальних функцій.

Соціальні норми первісного суспільства виражалися в міфологічних системах, звичаях, ритуалах, обрядах тощо. Вони існували в усній формі, у свідомості людей, передавалися із покоління в покоління. Право існувало у вигляді схвалених державою (здебільшого судами) повторювальних, суспільних відносин, які набували правового характеру і згодом закріплювалися в письмових джерелах (зокрема, законах, правових прецедентах, нормативних договорах).

Якщо соціальні норми первісного суспільства не знали поділу на права і обов'язки, то право встановлює загальні дозволи, веління, заборони, які визначають межі суспільних відносин. Завдяки такій визначеності право забезпечує знання суб'єктами своїх прав, свобод, обов'язків, можливої відповідальності за правопорушення.

У реалізації норм первісного суспільства значну роль відігравав вплив сили авторитету, звички, внутрішнього переконання, громадського осуду. Іноді застосовувався примус, що йшов від усього роду (племені) у вигляді вигнання з общини, тілесних ушкоджень, смертної кари. У державно-організованому суспільстві право завжди передбачає наявність пов'язаних з можливістю застосування державного примусу санкцій до порушників його норм.

Отже,аналіз основних ознак права дозволяє зробити висновок про закономірне виникнення і функціонування в суспільстві самостійної, принципово нової нормативної системи -- права, яка за своїми суттєвими характеристиками (змістом, способами регулювання, формами зовнішнього виразу, засобами забезпечення) відрізняється від усіх попередніх регулятивних систем, соціальних норм додержавних суспільств.

2. Соціальні норми первісного суспільства

Будь-яке суспільство як складна соціальна система потребує певної упорядкованості суспільних відносин. Підпорядкування маси одиничних відносин загальному порядку досягається за допомогою соціальних норм -- правил поведінки, які регулюють відносини між людьми та їх об'єднаннями.

Життя первісної людини, незважаючи на його примітивний характер, також потребувало існування певних норм, на основі яких люди б організовували спільну працю, розподіл продуктів, визначали порядок взаємовідносин між чоловіком і жінкою, встановлювали процедури вирішення спорів, засади функціонування органів управління і інше.

Соціальні норми первіснообщинного ладу, взяті в їх сукупності, іноді називають моно нормами Чехович В.А.,Щербина В.С.Юридичний словник.-Харків:Гриф,2007.-150с. (грецькою - топок -- єдиний, латинською - погта -- правило). Це єдині для всіх членів суспільства правила поведінки, які складалися на основі ритуалів, міфів, звичаїв тощо і мали обов'язковий характер.

Історично першими видами соціальних норм були ритуали і обряди -- правила поведінки, в яких акцент ставиться на зовнішній формі їх виконання і ця форма є строго канонізованою. Ритуали і обряди (наприклад, обряд ініціації) мали масовий характер і виконували регулятивну і виховну функції.

З виникненням мови з'являються міфи, вони передавали інформацію про те, як необхідно діяти в тих чи інших ситуаціях. Міфи -- це перекази, розповіді про духів, богів, обожнюваних героїв, предків, у яких поєднувалися знання, художні образи, моральні приписи, релігійні уявлення. Міфологія виконувала пізнавальну (явища природи і суспільного життя виражалися в споглядально-образній формі), регулятивну (міфи мали нормативну, приписуючи частину, яка концентрувала досвід людства і доводила його до кожного члена суспільства), ідеологічну ( міфи були керівництвом до дій, якого слід дотримуватися у стосунках з природою і людьми) функції.

Поступово основним засобом регулювання поведінки людей в умовах родового ладу зробилися звичаї-правила,які склалися історично, протягом життя декількох поколінь і стали всезагальними внаслідок їх багаторазового повторення. Характерним для звичаїв було те, що вони:

· регулювали найбільш стійкі суспільні відносини, що складалися протягом тривалого періоду;

· виражали життєві закономірності, порушення яких загрожувало серйозними наслідками для людського роду;

· втілювали авторитет всього суспільства;

· були частиною людської свідомості, передавалися з покоління в покоління, ставали стереотипом поведінки;

· не знали поділу на права і обов'язки;

· опосередковували всі сторони людського буття (поділ повсякденної роботи, регулювання ситуацій, пов'язаних зі смертю глави сім'ї, тощо).

Слід зазначити, що племінні органи управління іноді приймали рішення, які не відповідали існуючим звичаям, однак освячені авторитетом загальних зборів і ради старійшин ці рішення потім засвоювалися общинниками як нові правила їх поведінки. В даному випадку органи первісного самоврядування виступали в ролі своєрідного нормотворчого інституту.

Неспроможність первісних людей раціонально пояснити деякі явища природи, безсилля перед ними призвели до того, що вони починають пояснювати їх ірраціонально, через існування чогось фантастичного, божественного, надприродного. Люди вигадують собі божества і починають їм поклонятися, відправляти релігійні культи (в тому числі жертвопринесення).

Таким чином, формуються правила поведінки, які регулюють відносини між людьми на основі їх релігійних уявлень (релігійні норми). З розвитком первісних вірувань відбувається перша в історії спеціалізація роду діяльності: з'являються шамани, жерці, знахарі, священнослужителі. Язичницька релігія виконувала компенсаторну функцію, тобто намагалася пояснити первісним людям незрозумілі для них явища. У подальшому вона набуває регулятивного значення.

Пізніше, коли люди навчилися оцінювати власні вчинки і вчинки інших людей, виникають норми первісної моралі -- уявлення і відповідні правила, які визначають, що є добро і що є зло. Вони не нав'язувалися зовні, а були засновані на власному, вільному переконанні. Єдиним авторитетом був голос сумління. Зміст моральних норм, їх дотримання пов'язувалися передусім з поділом усіх людей на «своїх» і «чужих». Людина не відчувала докорів сумління, якщо з її вини страждала людина, яка належала до «чужого» племені. Грубість і жорстокість, властиві людині первісного суспільства, обумовили незначне поширення норм в ньому моралі.

Особливе значення мали табу -- обов'язкові і незаперечні заборони, які захистили рід від біологічного виродження (заборона кровозмішування) і природної стихії, дозволили забезпечити відтворення життєвих благ, певні умови існування людей у колективі. Табу Чехович В.А.,Щербина В.С.Юридичний словник.-Харків:Гриф,2007.-150с. -- важливий спосіб виховання людей, стандартизації їхньої поведінки.

У цілому нормативна система первісного суспільства була спрямована на підтримку добувної економіки, гармонійного існування і відтворення конкретних общин у природному середовищі її складали регулятори біолого - психологічного (табу), міфолого-релігійного і морального характеру, а також ритуали, обряди та звичаї, що супроводжували їх. Вони були обов'язковими для всіх членів суспільства, виконувалися ними свідомо і добровільно, сприймалися як природна необхідність, чому значною мірою сприяла повна на ті часи інтеграція людини в структуру первісної общини.

3. Теорії виникнення права

Виникнення права -- це складний і багатоаспектний процес. Різноманітність теорій, які намагаються пояснити характер змін у соціальному житті при переході від природного до державно-правового стану суспільства, умови і причини виникнення права, обумовлена суттєвими розбіжностями у світогляді авторів теорій, різним розумінням самої сутності і призначення права, виливом відповідної історичної епохи, відсутністю і неможливістю абсолютного знання з даної проблеми. Але всі концепції мають певну пізнавальну цінність і сприяють відновленню більш достовірної картини генезису права. Розглянемо деякі з них.

За теологічною теорією Правознавство:Підручник / За відп.ред.О.В.Дзери.-10-е вид.,перероб. І допов.-К.:Юрінком Інтер,2007.-848с. (Фома Аквінський, Жак Марітен, XII століття) право було створено Богом і дароване людині через пророка чи правителя. Воно виражає волю Бога, вищий розум, добро і справедливість. Фома Аквінський підкреслював, що світ заснований на ієрархії форм (божественної, духовної, матеріальної), на чолі якої стоїть Бог. Підпорядкування існує і в системі законів -- вічних, природних, людських, божественних. Теологічна теорія відповідала релігійній ідеології, яка панувала в епоху середньовіччя, виправдовувала дії правителів, оскільки право є божественним за природою і не може бути результатом волі і бажань людей. Раціональні дослідження питань про походження права обмежувались рамками віри.

Представники теорії природного права (Конфуцій, Аристотель, Марк Тулій Цицерон, Томас Гоббс, Джон Локк, Жан-Жак Руссо та інші, XVII-XVIII століття) вважали, що природне право на відміну від позитивного (встановленого з волі держави) виникає як закон доброчесності, як право справедливого розуму. Природне право належить людині від народження, однак будь-які закони (навіть закони природи) потребують гарантій. Тому люди відмовились від можливості самостійно захищати свої права і домовились утворити державу, яка має право видавати закони і супроводжувати їх санкціями. В теорії природного права домінує антропологічне пояснення причин виникнення права. Вона дозволяла оцінювати чинне право з позицій справедливості і розумності, закликала до його змін у разі невідповідності природним правам, але висновки стосовно вічності права у зв'язку з обумовленістю його природою людини не можна вважати науково обґрунтованими.

Історична школа (Г. Гюго, Фрідріх Карл Савіньї, XIX століття) відстоювала тезу про те, що право виникає спонтанно, як мова народу. Воно виростає з національного духу, народної свідомості і набуває специфічного характеру, притаманного тільки певному народові в найбільш ранній період його історії. Тому право виключає всі фактори випадкового, повільного походження. Законодавча діяльність -- заключна стадія утворення права, законодавці тільки виражають у юридичній формі те, що диктує народний дух. Право не має універсального характеру, його інститути слід вивчати в контексті конкретного часу, місця, особливостей національного духу того чи іншого народу. Прихильники історичної школи права правильно стверджували, що право -- об'єктивне історичне явище, обумовлене етнокультурними факторами, і водночас вони перебільшували значення суспільної свідомості, відхиляли абстрактні методи оцінки права, не давали однозначної відповіді на питання про те, що слід розуміти під «народним духом», який проявляється у звичаях.

Психологічна теорія (Леон Петражицький, XIX століття) пов'язувала витоки права з різними проявами людської психіки (індивідуальної або колективної). Серед них -- потреба у впокоренні, почуття наслідування, бажання і вірування, вольові імпульси, пристосування як спосіб вирішення соціальних суперечностей та інше. Леон Петражицький, зокрема, зводив право до правових емоцій імперативно-атрибутивного характеру. Правові переживання він поділяв на два види: переживання позитивного права (уявлення про те, що норма -- результат зовнішнього рішення) і переживання інтуїтивного, автономного права, не пов'язаного з позитивним. Інтуїтивне право -- абсолютне, а позитивне -- відносне. Законодавство є тільки «проекцією» правових переживань, «фантазмом» психіки. Віддаючи перевагу в процесі виникнення права психологічним чинникам, ця теорія не враховувала впливу на нього інших об'єктивних факторів. Проте слід визнати позитивний внесок психологічної теорії у вчення про формування правосвідомості.

Марксистська теорія (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, XIX століття) спиралася на історико-матеріалістичне вчення про суспільство і суспільний розвиток. Генезис права пов'язувався з класовою боротьбою. Панівний у суспільстві клас змінює звичаї на свою користь, пристосовує їх до своїх потреб, а в разі необхідності цілеспрямовано створює нові закони, в яких виражається його воля. Право є знаряддям створення жорстких рамок діяльності для пригніченого класу. Як і інші форми свідомості, воно виникає і розвивається відповідно до змін в економічній структурі суспільства. Саме спосіб виробництва матеріальних благ детермінує загальний характер політичного, правового, соціального, духовного життя людини. Оцінюючи цю теорію, слід наголосити, що дійсно економічні фактори зіграли значну роль у походженні права, але вони не є єдиною причиною, яка породила правові явища в історії людства. Крім того, в праві часто-густо виражена не тільки воля панівного класу, а й загальна воля людей, які живуть у суспільстві. Теорія примирення (Берман, Аннерс) пояснювала походження права необхідністю упорядкування відносин між родами. Вона виходила з того, що в розв'язанні конфліктів між родами було зацікавлене все первісне суспільство. Договори про примирення спочатку в усній, символічній формі укладалися з допомогою народних зборів, ради старійшин. З часом такі договори через повторення ситуацій однорідного характеру поступово переросли в правила, юридичні норми (право примирення). Ця теорія, хоча й заснована на історичних фактах, але є однобічною, оскільки право виникло не тільки для примирення родів, а й для регулювання різних сторін життєдіяльності суспільства, захисту особистих і загальних інтересів його членів.

4. Особливості виникнення права

В юридичній науці питання виникнення права відносять до найбільш дискусійних. Вивчення права та його сутності неможливе без виявлення комплексу причин та передумов, що викликали його появу. Вирішення цієї проблеми передбачає використання сучасних даних багатьох інших наук-історії,археології,антропології,етнографії.

Причини й обставини, що обумовили появу держави, багато в чому аналогічні причинам, що привели до появи права. Якщо при вивченні процесів виникнення держави основна увага приділялася узагальненню історії організаційних форм, що існували в первісному суспільстві, то при вивченні походження права основна увага повинна приділятися його регулятивним основам. Чим відрізняються регулятивні системи додержавного і державно оформленого суспільства? Правила поведінки первісного суспільства ґрунтувалися на колективістських принципах. Вони носили характер мононорм, єдиних, нерозділених правил поведінки. В них сполучалися звичаї, традиції, обряди, норми первісної релігії, міфологія, первісна мораль. Це пояснюється тим, що свідомість первісної людини, її життєдіяльність не була достатньо структурованою. Ці мононорми відрізнялися змістом (спрямованим на виживання людей як біологічного виду і їхню подальшу соціалізацію), способами регулювання (табу, зобов'язання, дозволи), формами вираження (міфологія, традиції, звичаї, ритуали, обряди), процедурами (наприклад, розгляд спорів) і санкціями (як реальними, так і “надприродними”).  Звичаї як основна форма вираження мононорм становили найраціональніші варіанти поводження людей у соціально значущих ситуаціях, які склались стихійно і в результаті багаторазового повторення увійшли у звичку. Звичаї підтримувалися не тільки суспільною думкою, але й авторитетом предків, усілякими табу. Велике значення мали також численні міфи і сказання, що відбивають зразки належного і забороненого поводження. Усі ці норми виражали колективістські начала в первісному суспільстві, в якому окрема особистість узагалі не мислилася у відриві від роду. З поступовим переходом від економіки, що привласнює, до відтворюючої підвищується ефективність індивідуальної праці, поступово змінюється вся система суспільних відносин, становище людини в суспільстві. Безроздільна залежність особистості від суспільства втрачає колишнє значення.

Їй на зміну приходять відносини взаємної залежності членів суспільства, в яких дуже важливий компроміс. Розвиваються товарообмінні відносини, в яких має бути забезпечений еквівалентний обмін. Зіткнення при цьому різних (іноді протилежних) інтересів викликає необхідність їхнього узгодження. Забезпечення компромісу інтересів можливе через наділення сторін взаємопов'язаними правами й обов'язками, що набувають загальнообов'язкового характеру. Виникнення юридичного права, тобто такого, що забезпечується державою і походить від неї, -- це закономірний наслідок ускладнення суспільних зв'язків, поглиблення соціальних протиріч і конфліктів. У класовому суспільстві звичаї вже не в змозі забезпечити порядок і стабільність у суспільстві й регулювати економіку через те, що вони були недостатньо забезпечені. Спочатку правителі ранніх держав продовжували забезпечення цих звичаїв, формально закріплюючи їх в письмових джерелах звичаєвого права, але поступово їх зміст переорієнтувався на інтереси панівного класу. У міру посилення публічної влади і відокремлення державного апарату від суспільства основна маса населення усувається від формування змісту правових розпоряджень. Це стає прерогативою осіб, що здійснюють управління суспільством. На відміну від звичаїв, правові норми фіксуються в письмовій формі, закріплюють чітко визначені дозволи, зобов'язання, обмеження і заборони. Змінюється порядок забезпечення їхньої дії: якщо раніше контроль за їх виконанням покладався на суспільство в цілому, то зараз це покладається на відповідні органи держави. Суперечки вирішує спеціалізований орган -- суд. У цілому ж виникнення права -- явище позитивне, адже саме право було і є найбільш ефективним регулятором суспільних відносин, засобом розв'язання соціальних конфліктів і протиріч. Отже, виникнення права об'єктивно обумовлене становленням класового суспільства, необхідністю регулювання відтворюючого господарства через наділення суб'єктів правами та обов'язками.

Можна виділити два шляхи формування права:

- через норми, що виходять від держави;

- через норми, що виходять від суспільства (общин, інших соціальних груп, наприклад, купців, релігійних об'єднань, церкви тощо) і підтримувані державою.

Спочатку право утворювалося шляхом переростання звичаїв у правові звичаї, які записувалися, об'єднувалися в особливі списки. У результаті цього з'явилося звичаєве право - система норм, що ґрунтується на звичаї, регулює суспільні відносини в державі, у певній місцевості або етнічній чи соціальній групі.

У різних народів світу позначилися різні провідні елементи соціально-юридичного змісту права: прецедент, релігійна норма, норма-звичай, закон, котрі у ході подальшого розвитку народів і держав призвели до формування відрізнених одна від одної національних правових систем та їхніх типів. Типами (сім'ями) правових систем почали називати правові системи держав, у яких переважали спільні риси, спільні вихідні елементи, у тому числі спільне джерело (форма), права: закон (нормативно-правовий акт), судовий прецедент, релігійна норма, норма-звичай.

Перші письмові пам'ятки права давнини (Закони Ману, Закони XII таблиць, Кодекс законів царя Хаммурапі та інші) і середньовіччя ("Салічна правда", "Російська правда" та інші) складалися з норм звичаєвого права, судових прецедентів і прямих законодавчих положень.

У первісному суспільстві позначилися контури правосудної діяльності, при якій регулювання здійснювалося за схемою: норма (звичай) Історія держави і права України:Підручник / За ред.А.С.Чайковського.-К.,2006.-512с. плюс індивідуальне рішення (рішення родових зборів, старійшин, "судів"). Так поступово формуються судові прецеденти Чехович В.А.,Щербина В.С.Юридичний словник.-Харків:Гриф,2007.-150с. - рішення у конкретних справах, які у процесі повторення ситуацій набували значення зразків, моделей, ставали загальною нормою. Вони стали провісниками прецедентного права - в Англії, СІЛА, Канаді, Австралійському Союзі (англо-американський тип правової системи).

У країнах континентальної Європи з розвитком писемності поряд зі звичаєвим правом виникають норми права, встановлені актами короля, князя, їх чиновників, які йменуються законами (законодавче право) - у Франції, Іспанії, Австрії, ФРН (романо-германський тип правових систем).

У країнах азіатського континенту (Іран, Ірак) важливу роль у формуванні права, поряд із звичаями, відіграли і дотепер відіграють норми релігії в релігійно-доктринальній інтерпретації (релігійно-традиційні правові системи).

У ряді держав Африки, Латинської Америки право формувалася на підґрунті норм-звичаїв і традицій общинного побуту (традиційно-общинне право) - традиційно-общинні правові системи.

Нині розрізняють два класичних типи правових систем. Один - романо-германський, або континентальний (Франція, ФРН, Італія, Іспанія та ін.) - у якому переважає нормативно-правовий акт. Тут право виступає переважно у формі закону. Другий -англо-американський, або загальне право (Англія, СІНА та ін.). Тут превага віддається судовому прецеденту, тобто судовому рішенню, присвяченому конкретній справі, яке стає зразком, прикладом для схожих життєвих випадків. Крім того, відрізняють змішаний (скандинавські та латиноамериканські групи правових систем) і традиційно-релігійний типи правових систем. Останній тип поділяється на підтипи: далекосхідно-традиційний (основні групи - китайська, японська), релігійно-общинний (мусульманські, індуські, іудейські, християнська групи), звичаєво-общинний (африканська група).

5. Закономірність виникнення права

З розпадом родового ладу загострюються соціальні конфлікти, втрачається єдність членів суспільства і існуючі мононорми перестають забезпечувати порядок та стабільність. Певна частина найбільш значущих соціальних норм первіснообщинного ладу потребує спеціального захисту. Формування права відбувається шляхом ускладнення суспільних відносин, що постійно повторюються, їх визнання і захисту державою. Право виникає об'єктивно на етапі становлення державно-організованого суспільства як нормативний спосіб регулювання відносин між хліборобами-общинниками, скотарями, ремісниками. На наступному етапі відбувається закріплення норм у письмових джерелах. Перші письмові джерела права з'явилися приблизно в III--11 тисячоліттях до нової ери в Месопотамії, Єгипті, Індії у формі агро календарів та інших спеціальних правил організації і процесу праці та поділу її результатів. Водночас зароджується система преддержавних, а згодом державних органів, яка інформувала про існування таких правил і контролювала їх виконання.

Виникнення права значною мірою обумовлене тими ж причинами, що й виникнення держави. В умовах розвитку економічних та інших суспільних відносин соціальні норми первісного суспільства стали неспроможними встановити гарантовані зв'язки, обов'язкові для всієї суспільної діяльності. Формування і ускладнення політичного життя суспільства, розшарування його на протилежні соціальні верстви (касти, стани, класи) з нерівним майновим і соціальним положенням посилювали численні суперечності і.і конфлікти. Розвиток особистості приводить до перетворення людини на самостійного індивіда зі своїми автономними потребами та інтересами. У той же час для максимального задоволення своїх потреб та інтересів людина змушена була свідомо обмежувати свою поведінку, жертвуючи на користь суспільства частиною своєї свободи. Внаслідок цього всі члени суспільних відносин наділялися новими за змістом взаємними правами і обов'язками, які спочатку мали казуально-особистий характер. З часом у міру повторюваності типових життєвих ситуацій, що виникали, і контролю за їх розвитком з боку владних структур вони набували нормативного значення і визнавалися загальнообов'язковими. Право стає необхідним і для обмеження (пом'якшення) в період розкладу родового ладу військового протистояння окремих племен.

Виникнення права -- тривалий історичний процес. Основними шляхами його формування були такі: визнання індивідуальних, фактичних, повторювальних стосунків як права, санкціонування державою звичаїв; утворення правових норм» судовими органами; встановлення правових норм державною владою у вигляді нормативних актів.

Визнання індивідуальних, фактичних, повторювальних відносин правом. Історія розвитку правових систем свідчить про те, що в умовах переходу від первісного до державно-організованого суспільства значення права надавалося індивідуальним, фактичним, повторювальним стосункам. Держава визнає правила, що склалися на основі багаторазового повторення, починає ними користуватися і захищати від порушень, на підставі чого відбувається виокремлення юридичного регулювання.

Санкціонування державою звичаїв (звичаєве право). Важливим етапом у формуванні права стало перетворення звичаїв первісного суспільства на правові звичаї. Правовим звичай стає тоді, коли він набуває мовчазного або офіційного схвалення держави і захищається нею, в тому числі з допомогою примусу. Держава неоднаково ставиться до різних звичаїв: вона санкціонує тільки ті з них, які узгоджуються з її політикою, загальними засадами життєдіяльності суспільства. Водночас з'являються такі, які закріплювали кастові привілеї вищих станів, обов'язки нижчих, правила купівлі-продажу землі, спадкове сімейне володіння землею. Більшість правових звичаїв втілюються в писані тексти, на які можна було посилатися в обґрунтуванні своїх прав. Якщо раніше збереження звичаїв було привілеєм жерців, то тепер вони отримують підтримку державної влади. Таким чином на основі правових звичаїв складається так зване звичаєве право. За змістом багато правових звичаїв у деяких країнах ще й .зараз зберігають рештки звичаїв родового ладу.

Утворення правових норм судовими органами (правові прецеденти). Значну роль у становленні правових норм відіграли суди, які були першими державними органами. Судові органи формулювали правові прецеденти -- рішення з конкретних справ, які в майбутньому набували нормативного характеру, ставали загальнообов'язковими при вирішенні аналогічних справ. Так, рішення преторів та інших магістратів у Стародавньому Римі вважалися обов'язковими зразками для вирішення аналогічних справ, внаслідок чого склалася ціла система преторського права.

Пряме встановлення правових норм державною владою у вигляді законів, постанов, кодексів та інших нормативних актів. З часом основною формою права стають державні нормативні правові акти які створюються внаслідок динаміки суспільних відносин. Потреби правового регулювання вимагали вироблення і знання спеціальних понять, появи особливих механізмів, інститутів, таких як власність, позов, злочин, юридична відповідальність і т. ін., які були невідомі родовим звичаям. Поступово ці акти в деяких країнах витісняють звичаєве право, посідають домінуюче місце серед форм права. Класова диференціація суспільства, боротьба різних соціальних груп за панівне становище сприяє політизації нормативних актів, на цій основі право стає способом управління суспільством. Нормативні акти збігаються з уявленнями влади про належну поведінку. Єдині правила, які б однаковою мірою висловлювали інтереси всіх членів суспільства, зникають. Норми права, захищені на випадок порушення силою "державного апарату, закріплюють можливість майнової нерівності, привілеїв для окремих груп населення, поділ на касти. Але водночас вони необхідні і для встановлення певного порядку суспільних відносин. Нормативні правові акти держави урізноманітнюються, поділяються на окремі види, оперативно реагують на потреби соціальної практику, чітко формулюють зміст прав і обов'язків. Розглянуті тенденції ми бачимо в таких стародавніх юридичних пам'ятках, як Закони царя Хамурапі у Вавилоні, закони Солона в стародавній Греції (594-593 рр. до н. є.). Закони XII таблиць 451-450 років до н. є. у Римі, Салічеська Правда 496 року в країнах континентальної Європії Толорин Б.Н. Европейское право:Учебник.-М.:Юристь,1998.-456с., Закони Етельберта 600 року в англосаксонській правовій системі. Для Руської Правди Ярослава Мудрого 1016 року було характерне поєднання норм звичаєвого права, викладених в узагальненому виді судових прецедентів, і деяких законодавчих положень.

6. Сутність права

Сутність - це внутрішній зміст предмета, який виражається в єдності всіх його багатоманітних властивостей і відносин, це є сенсом, суттю явища, позаяк зміст - певна сторона цілого, сукупність частин (елементів) предмета. Зміст у найзагальнішому вигляді є розвинута в конкретну цілісність сутність об'єкта.

Сутність права - внутрішній зміст права як регулятора суспільних відносин, який виражається в єдності загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів через формальне (державне) закріплення міри свободи, рівності та справедливості.

Під сутністю права в радянській літературі зазвичай розумілася піднята до закону воля панівного класу, зміст якої визначався матеріальними умовами життя цього класу. В усіх визначеннях права підкреслювався його класово-вольовий характер, причому він мав принципове методологічне значення для розуміння сутності експлуататорського права як вираження інтересів і волі всього панівного класу, а для соціалістичного права - як вираження інтересів і волі трудящих на чолі з робітничим класом. При цьому класові трактування держави і права тісно змикалися.

Було б неслушним відривати один від одного класовий та соціальний аспекти сутності права. І той і інший аспекти складають єдину, хоча й внутрішньо суперечливу сутність права як регулятора суспільних відносин через державне закріплення міри свободи, рівності та справедливості.

Поняттям права охоплюються два аспекти, які виражають його сутність:

- цілісно-нормативний;

- регулятивний.

Якщо з цілісно-нормативної точки зору право є мірою свободи, рівності та справедливості (правомірним порядком), то з регулятивної точки зору - спрямовано на впорядкування суспільних відносин (динамічний, регулятивний аспект). На різних етапах розвитку суспільства перший аспект може домінувати, впливати на загальну спрямованість правового регулювання, або відступати на другий план. Тоді він стає нібито приглушеним, виявляється у трансформованому, стертому вигляді. Так, при феодалізмі міра свободи, рівності та справедливості була однією для поміщика, іншою - для кріпака (несвобода, відсутність рівності - формальної і фактичної, тобто несправедливість).

Сутність права менше піддається змінам, ніж його зміст і форма: зміни, що відбуваються у житті суспільства, спричиняють собою насамперед зміни в змісті права. Проте не можна відкидати зміну сутності права, визнавати для неї лише якості статичності та незмінності на відміну від змісту та форми. Діалектичний розвиток сутності права виражається, насамперед, у зміні співвідношення між класовими завданнями та загальними справами, розв'язуваними правом; між правом як мірою свободи (є показником якості правопорядку) і правом як регулятором суспільних відносин (є інструментом підтримування правопорядку). Етимологія слів "розвиток" і "зміна" дозволяє розглядати їх у тісному зв'язку.

У будь-якому суспільстві, яким би воно не було (класово-антагоністичним, соціальне неоднорідним, але демократичним), сутність права залишається незмінною в тому, що право було, є і буде владним нормативним регулятором суспільних відносин, поведінки людей.

До категорії сутності мають належати такі якісні риси, без яких взагалі немає того предмета, про сутність якого йдеться. До сутнісних якостей права слід віднести його нормативність, представницько-зобов'язуючий характер правових норм, їх зв'язок із державою (названі вище ознаки права).

Сутність права щонайкраще розкривається через його принципи, які розвивалися, збагачувалися протягом століть.

Висновок

Будь-яка людська спільнота,а тим паче суспільство в цілому,вимагає певної внутрішньої організації,узгодженості та упорядкованості,відповідних правил людських стосунків і поведінки,саме цю функцію і виконує право. Слушно зазначив відомий український правник 20 століття Лев Окиншевич: «Ми,в нашому суспільному житті і в нашому житті з суспільством, здебільшого так призвичаїлися до існування правил і норм,які регулюють нашу поведінку і наші взаємовідносини з іншими,що не думаємо про них і часто не помічаємо їх,виконуючи їх,чи підлягаючи їм та керуючись ними раз-у-раз цілком механічно» Основи правознавства:Проб.підручник для 9 кл.серед. загальноосвіт. шк. / За ред.І.Б.Усенка.-Київ;Ірпінь:ВТФ «Перун»,1997.-416с.: іл..

Великою цінністю права є здатність права служити метою і засобом для задоволення соціально справедливих,прогресивних потреб та інтересів громадян,суспільства в цілому. Таким чином,право не просто свобода,а свобода,гарантована від посягань,захищена свобода. Тобто право виникло для того,щоб щоб забезпечувати,гарантувати в нормативному порядку свободу у суспільстві,затверджувати справедливість,створювати оптимальні умови для переважної дії у суспільстві економічних і духовних чинників,виключаючи свавілля із громадського життя.

З точки зору сучасних уявлень процес історичного розвитку держави і права полягає в поступовому перетворенні держави на один із складових елементів громадянського суспільства,що матиме на меті упорядкування та урегулювання суспільних відносин,перетворення людини на найвищу соціальну цінність.

Основними тенденціями розвитку права можна назвати такі: гуманізація права(втілення в законодавство загальнолюдських принципів),соціалізація права,розширення сфери правового регулювання.

Здійснення вищезгаданих завдань сприятиме побудові держави,де права і свободи людини будуть не лише проголошені,а й гарантовані;де верховенство матиме справедливе право,а держава та особа стануть рівноправними учасниками суспільних відносин.

Список використаної літератури

1.Конституція України.-Харків:2010.

2.Алексеев С.С. Общая теория права.-Т.1-2.-М.,1981-1982.

3.Державне будівництво:збірник нормативно-правових актів / За ред.М.І.Панова.-Кн.1.-Харків:Гриф,2002.-576с.

4. Державне будівництво:збірник нормативно-правових актів / За ред.М.І.Панова.-Кн.2.-Харків:Гриф,2002.-416с.

5.Історія держави і права України:Підручник / За ред.А.С.Чайковського.-К.,2006.-512с.

6.Кельман М.С.,Мурашин О.Г., Сухицька Н.В.Теорія держави і права (схеми,таблиці,поняття): Навчальний посібник-К.:Центр навчальної літератури,2006.-148с.

7.Основи правознавства:Проб.підручник для 9 кл.серед. загальноосвіт. шк. / За ред.І.Б.Усенка.-Київ;Ірпінь:ВТФ «Перун»,1997.-416с.: іл.

8.Правова енциклопедія школяра / В.В.Головченко,В.С.Ковальький,Л.О.Лоха.-К.,2006.-440с.

9.Правознавство:Підручник / За відп.ред.О.В.Дзери.-10-е вид.,перероб. І допов. -К.:Юрінком Інтер,2007.-848с.

10.Рабинович П.М. Основи загальної теорії права та держави.-К.,1994.

11. Теорія держави і права: Академічний курс / За ред. О.В.Зайчука,Н.М.Оніщенко.-К.,2006.-688с.

12.Толорин Б.Н. Европейское право:Учебник. -М.:Юристь,1998.-456с.

13.Трофимова З.В.,Теорія держави і права:Навчальний посібник для учнів та студентів. -Донецьк:ТОВ ВКФ «БАО»,2004-176с.

14.Чехович В.А.,Щербина В.С.Юридичний словник. -Харків:Гриф,2007.-150с.

Размещено на Allbest.ru