Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ І. Суспільно-правова характеристика законності

1.1 Поняття законності

1.2 Принципи законності

Розділ ІІ. Гарантії та вимоги законності

2.1 Гарантії законності

2.2 Вимоги законності

Розділ ІІІ. Конституційна законність і конституційне правосуддя

3.1 Конституційна законність

3.2 Конституційне правосуддя

Висновок

Список використаних джерел та літератури

Вступ

конституційний законність правосуддя

В даній курсовій роботі розглядаються питання про поняття законності, про її значення в житті кожної людини. Ця курсова робота являє собою, на мій власний погляд, цілий комплекс наукових думок, досліджень різних теорій, думок практиків, оскільки, законність та правопорядок - основна запорука існування правового громадянського суспільства, а отже - і не тільки сфера вивчення теорії держави і права, а й інших юридичних та й навіть деяких економічних наук.

Актуальним в наш час є вдосконалення дисципліни, виконання законів, підзаконних актів, договорів, інших обов'язкових рішень, які ми висвітлили у даній курсові роботі, у систематичній роботі по зміцненню правопорядку, законності, дисципліни потрібно домагатися стабільності правових актів, щоб нове рішення приймалось лише тоді, коли виконані попередні рішення або виникли нові обставини.

Принципи справедливості, законності, стали основоположними принципами державно-правового регулювання в сучасних умовах. Серед сучасних зарубіжних досліджень, що приділяють увагу окремим питанням справедливості та законності, слід назвати концепції Х. Перельмана, Дж. Роулза, П. Рікера, О. Хеффе, Л.Ерікссона, Р.Нозіка, Ф. А. Гаєка в яких вони прагнуть вирішити проблему соціальної справедливості в межах західної традиції.

Окремі сторони й аспекти справедливості і законності були предметом наукових пошуків С.С. Алексєєва, З.А. Бербешкіної, О.Б. Венгерова, М.М. Вопленка, К.С. Гаджієва, Л.Г. Грінберга, Г.І. Григорьєва, О.І. Екімова, Д.О. Керімова, В.Н. Кудрявцева, В.С. Нерсесянца, Р.З. Лівшица, О.О Лукашевої, Г.В. Мальцева, О.В. Сурілова, Р.О. Халфіної, С.Л. Явича та інших вчених.

Аналізуючи наукові праці з цієї проблематики можна зробити висновок, що в літературі представлені дві тенденції. Представники першої розглядають справедливість лише в якості морального критерію, а право, політику та економіку - як галузі використання цього критерію.

Згідно положень другої тенденції - визнається існування специфічних, об'єктивних відносин справедливості в різних галузях суспільного життя, в тому числі і в галузі державно-правового регулювання Котюк В.О. Теорія права, Навчальний посібник, Ї К.,Вентурі,1996. - 208с. .

Практичний аналіз засвідчує, що значення і сутність взаємодії, взаємовпливу та єдності справедливості та законності не усвідомлені повною мірою у владних структурах держави і це обумовлює низьку ефективність соціальних та політико-правових перетворень в Україні. Таким чином актуальність теми дослідження обумовлена не тільки теоретичним, а й практичним значенням.

Для того, щоб визначити основні поняття по даній темі, необхідно перш за все визначити об'єкт та мету мого дослідження, сформулювати основні методи.

Об'єкт дослідження. З позиції теорії держави і права виступає комплекс суспільних відносин, які виникають у сфері дотримання законності та правопорядку в суспільстві, а також той державний вплив (примус), який застосовується в разі недотримання чи порушення встановлених норм, правил поведінки.

Мета написання роботи. Основною метою цього дослідження є теоретико-правовий і науково-прикладний аналіз суспільного стану існуючої системи правового державного регулювання у сфері дотримання законності та встановлення правопорядку в державі зокрема, а також подальшого розвитку та удосконалення національного законодавства в досліджуваній сфері.

В даній курсовій роботі я намагатимусь здійснити всебічний аналіз організаційно-правових питань, що стосуються поняття законності, принципів законності, вплив на суспільство, тощо.

Розділ І. Суспільно-правова характеристика законності

1.1 Поняття законності

Законність -- це особливий режим або процес діяльності держави й інших суб'єктів суспільних відносин, суть якого зводиться до трьох основних вимог:

1)наявність добре продуманої системи правових законів і законних нормативно-правових актів;

2) точне і повне закріплення правового статусу (прав і обов'язків) всіх учасників правовідносин;

3) точне і неухильне виконання і дотримання законів та інших нормативно-правових актів усіма посадовими особами і громадянами.

Законність - це встановлений у суспільстві політико-правовий режим, відповідно до якого держава, її органи, державні та громадські організації, посадові особи, а також громадяни, повинні здійснювати свою діяльність на основі чіткого та неухильного дотримання Конституції України, прийнятої на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, законів та інших нормативно-правових актів. Цей режим зводиться в принцип законності. Сутність законності, основа правової держави -- в пануванні закону, який виражає волю більшості людей в державі.

Принцип законності розвивається в нормах чинної Конституції України, прийнятою на п'ятій сесії Верховної Ради України, правозастосовній та правотворчій діяльності держави. Так, з метою гарантії реалізації, стаття 55 Конституції України, був прийнятий спеціальний закон про оскарження в суді неправомірних дій посадових осіб.

Термін «законність» є похідним від терміна «закон»№ і, будучи комплексним поняттям, охоплює всі сторони життя права -- від його ролі в створенні закону до реалізації його норм в юридичній практиці.

Законність відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави, права і суспільства. Вимога законності рівною мірою стосується вищих органів державної влади, інших державних органів, які ухвалюють у межах своєї компетенції підзаконні акти (сфера правотворчості), безпосередніх виконавців законів -- посадових осіб, а також громадських організацій, комерційних корпорацій, громадян (сфера правореалізації).

Визначення законності можна дати й інше, оскільки це багатогранне явище, яке зводиться до діяльності державних і інших органів і організацій по неухильному дотриманню й виконанню правових законів.

Наприклад, професор Рабінович П.М. дає визначення: “Законність -- це режим (стан) відповідності суспільних відносин законам і підзаконним нормативно-правовим актам держави, який утворюється в результаті їх неухильного здійснення всіма суб'єктами права”.

Законність характеризується поєднанням двох ознак.

зовнішньої (формальної) -- обов'язком виконувати розпорядження законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями:

внутрішньої (сутнісної) -- наявністю науково обґрунтованих і відповідних праву законів; якістю законів.

Важливо не тільки додержуватися законів, а й створювати справедливі, тобто правові закони. Правові закони повинні бути нормативним підґрунтям законності.

Законність є не самоціллю. не виконанням заради виконання, її призначення -- додержання законів в ім'я торжества свободи, справедливості. Законність -- явище прогресивне і покликане сприяти суспільному прогресу.

Щоб у державі була «правозаконність», чинні закони, насамперед Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, повинні адекватно відображати правові принципи, загальнолюдські цінності.

У сфері правотворчості це виражається в забезпеченні видання закону, який відповідає праву Конституції України, прийнятої на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.

Законність - явище багатоаспектне і може виступати як принцип, метод, режим. Як метод державного управління суспільством законність означає, що:

1) органи держави і посадові особи при здійсненні своєї діяльності, розробляючи і приймаючи рішення, спираються на принципи і вимоги законності;

2) при організації реалізації прийнятих рішень вони не виходять за межі своєї компетенції;

3) при здійсненні контролю і нагляду за законністю дій учасників суспільних відносин вони додержуються правових процедур, використовують правові засоби і способи.

Метод законності є основою для застосування інших методів державного управління: організації, примусу, виховання, контролю тощо. Він припускає високий рівень правової культури й одночасно є засобом підвищення рівня загальної та правової культури.

У широкому розумінні законністьІ - це режим суспільно-політичного життя, створюваний:

- державою, яка встановлює порядок видання (зміни, скасування) законів і підзаконних нормативно-правових актів, забезпечує їх відповідність потребам суспільного життя№ Комаров С.А., Малько А.В., "Теория государства и права", М., Норма, 2000.

І Марченко М.Н. Общая теория государства и права. М.: Зерцало, 2000р. - 611 с..

- всіма суб'єктами права (державними органами, посадовими особами, громадськими організаціями, комерційними організаціями, громадянами) у результаті однозначного розуміння і неухильного здійснення ними розпоряджень законів і підзаконних актів.

При режимі законності створюється правова атмосфера, де панують ідеї права, гуманізму, справедливості, свободи і відповідальності; особа захищена від сваволі влади, суспільство - від анархії, хаосу, безладдя і насильства.

Режим законності -- неодмінний елемент демократії, тому що без законності демократія може перетворитися на охлократію -- владу юрби.

Проте, суворе дотримання і виконання законів далеко не завжди приводить до позитивних наслідків, до прогресу добра й справедливості. Тому законність не може зводитись тільки до цієї, хоч і головної вимоги. Сам термін «законність» виник у період буржуазних революцій і зводився до вимоги підпорядкування громадян, адміністрації, посадових осіб і суду приписам закону і до заборони виходити за його межі. Зокрема, в Декларації прав людини й громадянина 1789 році (Франція), в статті 5 записано, що все те, що не заборонено законом, дозволено, і ніхто може бути примушений до дій, які не передбачені законом. Принцип «що не заборонено законом, те дозволено» став реалізовуватись і в нас в останні роки так званої перебудови, але його реалізація також привела до негативних наслідків, тому що більшість громадян зрозуміли його як принцип -- роби, що хочеш і що можеш. Це поглибило стан кризових явищ у суспільстві. Щоб цей принцип діяв правильно, в нашому суспільстві повинна бути досконала система законів, яка встановила б, яка діяльність і поведінка особи заборонена. Таким чином, щоб розкрити поняття законності, потрібно також торкнутися якості самих законів. Режим законності вимагає, щоб самі закони, в яких виражаються свавілля, волюнтаризм держави по відношенню до своїх громадян не можуть забезпечити й гарантувати демократичну форму правління, демократичний режим, демократичні права й свободи громадян. Без законності як режиму суспільно-політичного життя, суспільство може бути ввергнуте в анархію і хаос. Як свідчить історичний досвід розвитку державно-організованого суспільства, саме від характеру дій органів держави і посадових осіб безпосередньо залежить встановлення в країні режиму законності.

Тому закономірно, що Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, головну відповідальність за встановлення і підтримку законності і правового порядку покладає на державу і її органи (статті 6, 19, 116,119,147 та інші). Текст присяги, яка передбачена Конституцією України, прийнятої на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, і складається представниками вищого ешелону влади -- Президентом України, народними депутатами України, -- включає обов'язок додержуватись Конституції України і законів України (статті 79, 104)№ Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах, том 2, Теория права. Ї М., Зерцало,1998.

1.2 Принципи законності

Принципи законності - це відправні засади, незаперечні засадні вимоги, які лежать в основі формування норм права і використовуються для врегулювання поведінки учасників правових відносин. Принципи законності розкривають її сутність як режиму суспільно-політичного життя в демократичній правовій державі.

Принципами законності є такі:

1. Верховенство закону щодо всіх правових актів. Цей принцип припускає виключність закону, тобто підпорядкованість закону до всіх юридичних актів відповідно до їх субординації. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, має вищу юридичну силу. Всі закони повинні відповідати Конституції України, підзаконні нормативні акти -- законам, причому підзаконні акти приймаються і діють лише тоді, коли певні суспільні відносини не врегульовані законом. Правозастосовчі акти мають бути піднормативними, тобто відповідати нормативно-правовим актам -- законам і підзаконним актам.

2. Загальність законності означає, що в суспільстві всі державні органи, громадські організації, комерційні об'єднання, посадові особи, громадяни перебувають під дією закону. Не може бути винятку ні для фізичної, ні для юридичної особи, на яку б не поширювалися вимоги законності.

3. Єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії. Закони є єдиними для всієї держави, всіх її регіонів. Вони висувають однакові вимоги до всіх суб'єктів, які перебувають в сфері їх часової та просторової дії. Єдине розуміння сутності і конкретного змісту законів забезпечує законність правозастосовної діяльності, однаковість застосування юридичних норм до всіх суб'єктів права№ Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Навчальний посібник.ЇК., Атіка, 2001-176с.

№ Комаров С.А., Малько А.В., "Теория государства и права", М., Норма, 2000. - 440 с..

Єдність законів не виключає, а навпаки, припускає багатоманітність у правотворчості і правозастосуванні. Кожний орган держави, громадська або комерційна організація конкретизують і застосовують закони з урахуванням свого функціонального призначення і місцевих особливостей. Однак конкретизація і застосування відбуваються в рамках закону і відповідно до нього.

4. Недопустимість протиставлення законності і доцільності.

Не можна відкидати закон, не виконувати його, керуючись міркуваннями життєвої доцільності (місцевої, індивідуальної та інші), тому що такі міркування враховуються в законі.

Правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю. Доцільність закону означає необхідність вибору суворо в рамках закону найоптимальніших (таких, що відповідають цілям і завданням суспільства) варіантів здійснення правотворчої діяльності і діяльності з реалізації права.

Наприклад, при визначенні кримінального покарання, суддя, керуючись законом, призначає той захід покарання, який є найдоцільнішим в даному разі, з урахуванням тяжкості злочину, особи злочинця.

5. Невідворотність відповідальності за правопорушення.

Означає своєчасне розкриття будь-якого протиправного діяння. Правоохоронні органи покликані для того, щоб запобігати правопорушенням, і вести ефективну боротьбу з ними. У цьому полягає реальність законності -- досягнення фактичного виконання правових розпоряджень у всіх видах діяльності і невідворотності відповідальності за будь-яке їх порушення№.

6. Обумовленість законності режимом демократії, який передбачає суворе додержання двох типів правового регулювання:

-- спеціально-дозвільного -- поширюється на владні державні органи і посадових осіб («дозволено лише те, що прямо передбачено законом»);

-- загальнодозвільного -- поширюється на громадян та їх об'єднання («дозволено все, крім забороненого законом»); а також додержання рівності всіх перед законом і судом, яка припускає безумовне право суб'єкта на судовий захист прав.

Ось чому, крім юридичної рівності, важливою є наявність незалежного судового правосуддя, яке ґрунтується на верховенстві закону і додержанні принципу поділу влади.

Розділ ІІ. Гарантії та вимоги законності

2.1 Гарантії законності

Гарантії законності - це умови суспільного життя і заходи, що вживаються державою для забезпечення режиму законності і стабільного правопорядку.

Гарантії законності можна поділити на:

-- загальносоціольні;

-- спеціально-соціальні

Загальносоціальні гарантії законності можна поділити на:

1) економічні -- ступінь економічного розвитку суспільства, ритмічності роботи господарського механізму країни, росту продуктивності праці і обсягу виробництва; різноманіття і рівність усіх форм власності, рівність економічних можливостей суб'єктів суспільних відносин. Наявність економічної незалежності суб'єктів права створює об'єктивні умови для їх зацікавленості в законності;

2) політичні -- ступінь демократизму конституційного ладу, тобто наявності розвинутої системи народовладдя, демократичних форм і інститутів його здійснення; політичного плюралізму, який дозволяє особі вільно самовизначатися, об'єднуватися в організації за різними інтересами; додержання принципу поділу влади.

3) ідеологічні -- ступінь розвитку правосвідомості, комплексу моральних і правових уявлень про необхідність законослухняної поведінки, недопустимості вчинення аморальних проступків, які одночасне протиправними; ідеологічний плюралізм, не нав'язування державою ідеології, а турбота про правове навчання, виховання, правову культуру.

Істотне значення має широка поінформованість населення, свобода преси, думок, що дозволяє вести публічну боротьбу з правопорушеннями в будь-якій сфері державного і суспільного життя№ Скакун О.Ф. Теория государства и права. Учебник, Ї Х., Консум, Университет внутрених дел, 2000-704с..

Економічні, політичні, ідеологічні гарантії законності -- це матеріальна основа для нормального функціонування громадянського суспільства.

Спеціально-соціальні гарантії законності можна поділити на дві груп:

юридичні -- передбачена законом система спеціальних засобів, за допомогою яких забезпечується створення якісних законів, їх додержання і виконання;

організаційні -- заходи організаційно-юридичного характеру, спрямовані на забезпечення режиму законності, боротьбу з правопорушеннями, захист прав громадян. До них належать кадрова робота, організація умов для нормального функціонування юрисдикційних і судових органів, їх структурних підрозділів з метою ефективної протидії випадкам організованої злочинності, боротьби з корупцією тощо.

Юридичні гарантії законності створюються в результаті діяльності законодавчих, виконавчих, правоохоронних і судових органів влади, спрямованої на запобігання правопорушенням та їх припинення.

Діяльність законодавчих органів спрямована на видання якісних нормативно-правових актів, якими встановлюється юридична відповідальність за вчинення протиправних дій.

Завдяки діяльності Конституційного Суду України забезпечується неухильне додержання конституції держави. Розглядаючи справи про конституційність нормативно-правових актів представницьких органів влади, правозастосовну практику за скаргами громадян та інші, конституційний суд створює додаткові і дійові гарантії їх досконалості. Це сприяє формуванню гармонічної єдиної системи законодавства.

Судові і правоохоронні органи держави (прокуратура, арбітражний суд, міліція) виконують безпосередню роботу з профілактики і припинення правопорушень. Від них залежать процесуальне забезпечення норм матеріального права, життя формально закріплених прав і свобод громадян№ Збірник нормативних актів України з питань правопорядку. -- К., 1993..

Прокуратура здійснює найвищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів. Діяльність судів виражається у формі цивільного, кримінального, адміністративного судочинства.

Будь-які рішення і дії державних органів, установ, посадових осіб, приватних підприємців, що порушують права і свободи, можуть бути оскаржені в суді. Якісна та ефективна робота загальних і арбітражних судів -- одна із важливих гарантій стабільності і реальності законності. Значна роль у зміцненні законності і правопорядку в державі належить органам внутрішніх справ. Їх діяльність здійснюється в ім'я торжества законності, спрямована на охорону суспільства від злочинних посягань, забезпечує порядок у громадських місцях. Законність є основою діяльності цих органів: вони повинні діяти в цілях, установлених правом, на основі права і у правових формах.

Державні інспекції (адміністрації) і контрольно-ревізійний апарат здійснюють роботу з запобігання законності, їх виявлення і припинення у різних сферах державного і суспільного життя.

Юридичні гарантії законності за найближчими цілями такі:

1) превентивні (запобіжні) -- полягають в запобіганні правопорушенням: відвернення порушень адміністрацією трудових прав громадян, недопущення незаконного звільнення;

2) припиняючі (такі, що кладуть край) -- спрямовані на припинення виявлених правопорушень: затримання, арешт, обшук, підписка про невиїзд;

3) відновлюючі -- виражаються в усуненні або відшкодуванні негативних наслідків правопорушень: примусове стягнення аліментів, примусове вилучення майна із чужого незаконного володіння;

4) каральні, або штрафні -- спрямовані на реалізацію юридичної відповідальності правопорушників: покарання особи, винної у вчиненні правопорушення№ Марченко М.Н. Общая теория государства и права. М. Зерцало, 2000- 276с..

Юридичні гарантії законності за суб'єктами застосування можуть бути такими:

-- парламентські;

-- президентські;

-- судові;

-- прокурорські;

-- адміністративні (управлінські);

-- контрольні;

-- муніципальні (місцеві).

За порушення громадського порядку в цьому разі встановлюється юридична відповідальність. Так, стаття 295 Кримінального кодексу України, прийнятого Верховною Радою України 5 квітня 2001 року, встановлює кримінальну відповідальність за заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку; ст. 296 Кримінального кодексу України, прийнятого Верховною Радою 5 квітня 2001 року, передбачає кримінальну відповідальність за хуліганство -- дії, які грубо порушують громадський порядок.№ Теорія держави і права. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М. 2006.

2.2 Вимоги законності

Вимоги законності (те, чого вимагає законність) відображають її спрямованість, обумовлену змістом норм права. На відміну від принципів, які виражають зміст законності, діють у всіх її сферах, стосуються всіх видів діяльності будь-яких суб'єктів суспільних відносин, вимоги законності пов'язані з окремими видами діяльності певних суб'єктів. Вони є юридичними умовами (правилами) втілення в життя принципів права.

І. Як принцип права законність визначається як ідея, положення та установка, що складає основу розвитку і функціонування права.

Основними положеннями, що визначають зміст законності, є:

-- загальність вимог закону;

-- верховенство і єдність закону;

-- рівність громадян перед законом та судом;

-- невідворотність відповідальності суб'єктів за скоєне правопорушення.

Саме у цьому значенні законність пронизує всі сторони дії права, починаючи з процесу його формування та закінчуючи однією з форм реалізації норм. Вона визначає одну з особливостей права як самостійної юридичної категорії.

II. Законність як принцип поведінки суб'єктів права характеризується як вимога добровільного виконання покладених обов'язків, реалізації суб'єктивних прав у встановлених формах та межах№ Самохвалов В.В. Принципи та вимоги законності як гарантії її справедливості // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні та політичні науки. Вип. 12. - К.: Інститут держави і права ім.В.М. Корецького НАН України, 2001.. Зміст законності у цьому значенні характеризується наступними положеннями:

-- конституційне закріплення прав та свобод людини;

-- створення необхідних умов для добровільної реалізації суб'єктами права законоположень;

-- рівність права суб'єктів;

-- невідворотність відповідальності за скоєні правопорушення;

-- діяльність у сфері права на основі загальнодозвільного принципу «дозволено все, що не заборонено законом».

Це значення законності характеризує поведінку фізичних осіб у відносинах, регламентованих правом. Можливість безперешкодного виконання обов'язків та використання прав і складає сутність законності у аспекті регулювання відносин в суспільстві.

III. Законність як вимога діяльності органів держави та посадових осіб виявляється у вимозі здійснення владних повноважень у межах наданих повноважень, відповідно до закону та з визнанням верховенства прав і свобод людини.

Зміст цього аспекту законності складають наступні положення:

-- можливість функціонування лише конституційно визначених державних структур;

-- наявність нормативно закріпленої системи повноважень, що чітко визначають не лише права, обов'язки, а і відповідальність органів та посадових осіб;

-- реальне впровадження в діяльності органів держави принципу верховенства прав та свобод особи;

-- наявність особливих засобів впливу на владні структури, що забезпечують охорону і відновлення порушених суб'єктивних прав;

-- врахування в діяльності органів держави міжнародно-правових стандартів та принципів.

IV. Законність як вимога державного управління суспільством.

Забезпечення управління суспільними відносинами пов'язується не лише з наявністю певних можливостей у держави, а й покладенням на неї певних зобов'язань та визначення необхідних вимог. Однією з них є вимога законності, основним змістом якої є:

-- забезпечення управлінських функцій держави правовими засобами;

-- можливість встановлювати права та обов'язки суб'єктів суспільних відносин правовими законами;

-- чітка нормативна визначеність меж впливу держави на суспільство;

-- правова регламентованість діяльності механізму держави та визначеність її форми;

-- правова обумовленість функціонування держави як суб'єкта міжнародних відносин.

Отже, управлінський характер законності визначається у процесі характеристики правової регламентації державно-владного впливу на суспільство з метою його упорядкування.

V. Законність як принцип побудови системи нормативно-правових актів забезпечує ієрархічну підпорядкованість системи юридичних документів та їх взаємодію у процесі регулювання суспільних відносин. Зміст цього аспекту поняття законності складають наступні положення:

-- система нормативно-правових актів є ієрархічно узгодженою сукупністю юридичних документів, що характеризуються взаємодією та взаємозалежністю;

-- верховне місце у системі актів належить Конституції держави та конституційним законам;

-- підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі, на виконання та відповідно до закону;

-- найменша юридична сила у системі нормативно-правових актів належить локальним актам, які регулюють відносини у межах підприємства, установи чи організації та приймаються на основі законів, а також системи підзаконних актів;

-- чітке нормативне визначення принципів співвідношення національного та міжнародного права.

VI. Законність як режим соціально-політичного життя держави. Характеризується як вимога точного і неухильного виконання законів і заснованих на них нормативних актів всіма суб'єктами права.

Змістом законності є наступні положення:

-- загальність права, що поширюється на всіх суб'єктів та всі суспільні сфери;

-- неможливість виключень, що забезпечують можливість невиконання правових положень певними суб'єктами;

-- панування правового закону;

-- наявність визначеного статусу всіх суб'єктів права: фізичних, юридичних, посадових осіб та органів держави.

Отже, законність є складною категорією, що характеризується різними рівнями прояву та аспектами. У цілому вона може бути визначена таким чином.

Здійснення зазначених вимог і утворює законність та визначає її місце в суспільстві як засобу забезпечення стабільності правопорядку та ефективності правового регулювання№ Теорія держави і права. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М. 2006..

Розділ ІІІ. Конституційна законність і конституційне правосуддя

3.1 Конституційна законність

Важливого значення у сучасній юридичній науці та практиці набирає категорія «конституційна законність». Це система юридичних засобів, що забезпечують діяльність всіх суб'єктів права на основі Конституції України, прийнятої на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, та у відповідності до її вимог. Конституційна законність характеризується наступними ознаками:

1) Правовий характер самої Конституції України, яка засновується на принципах справедливості, свободи та рівності, закріплює і гарантує права та свободи людини.

2) Верховенство Конституції України в системі нормативних актів як акта вищої юридичної сили.

3) Пряма дія принципів і норм Конституції України, які не потребують уточнення і безпосередньо регулюють суспільні відносини.

4) Дія Конституції України на всій території держави та стосовно всіх суб'єктів.

Важливим інститутом забезпечення та охорони конституційної законності є конституційний контроль. Конституційний контроль складає діяльність спеціальних органів держави із забезпечення вимог конституційної законності. Суб'єктами, що здійснюють конституційний контроль, є:

-- глава держави, парламент, уряд, які забезпечують загальнополітичний контроль;

-- спеціалізовані органи конституційного контролю, що мають форму органів конституційного нагляду (судові органи);

-- судові органи здійснюють судовий контроль№ Бондаренко І. Судова система України та її реформування в сучасних умовах// Право України. - 2002. - №8. - с. 37-39.

№ Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Нариси теорії права. К. - Видавництво "Книга", 2004 р., 374 с. .

Особливістю конституційного контролю, що здійснюється судами загальної юрисдикції, є здійснення контрольних функцій у межах звичайної процедури судового процесу.

Що стосується спеціалізованих конституційних судів, то вони мають спеціальну юрисдикцію та здійснюють конституційний контроль шляхом конституційного судочинства -- конституційного правосуддя.

Конституційна законність - це складне багатогранне правове явище, яке розкриває практичне здійснення Конституції України, прийнятої на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. В конституційній законності відбивається реалістичне ставлення до Основного Закону України, його загальнообов'язковості, сили та соціально-юридичної цінності. Через конституційну законність формується зв'язок конституційних норм з громадянином, структурами соціального устрою, політичним режимом, формами та методами здійснення державної влади. Стан конституційної законності у суспільстві прямо пов'язаний з принципами: розподілу влади, самоврядування, плюралізму форм власності, соціальної справедливості, пріоритету загальнолюдських цінностей, гласності, підконтрольності, альтернативності.

У практичному вираженні, конституційна законність являє собою фактичну реалізацію норм Конституції, яка розкривається через такі форми як виконання, використання та застосування.

Конституційна законність характеризується наступними ознаками:

1) Правовий характер самої Конституції держави, яка засновується на принципах справедливості, свободи та рівності, закріплює і гарантує права та свободи людини.

2) Верховенство Конституції України в системі нормативних актів як акта вищої юридичної сили.

3) Пряма дія принципів і норм Конституції України, які не потребують уточнення і безпосередньо регулюють суспільні відносини.

4) Дія Конституції України на всій території держави та стосовно всіх суб'єктів.

Найголовнішими умовами функціонування та життєдіяльності будь-якої держави є законність та правопорядок, без яких неможливий розвиток демократичної та правової держави. Прийняття Верховною Радою України 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України та 24 серпня 1991 року Акта проголошення незалежності України, підтвердженого 1 грудня 1991 року всенародним референдумом, а також Конституції України 28 серпня 1996 року сприяли правовим перетворенням в Україні, подальшому становленню та розвитку української державності, як правової. Адже, правова держава - це держава, яка живе по міжнародним стандартам у сфері прав людини, функціонує по сталим законам, має дієві державні структури та громадян, які знають свої права та обов'язки, а головне - потреба в цих правах, їх реалізації та захисту№Закон України " Про статус суддів " від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ.

ІЛазарев В.В., Попов Л.Л., Розин Л.М. Правовне основн обеспечения охранн общественного порядка. --М., 1987.-184с..

3.2 Конституційне правосуддя

Держава є правовою в тому випадку, коли в ній визнаються, шануються, забезпечуються, здійснюються та захищаються права людини. Саме тому, в статті 8 Конституції України законодавець закріпив норму, згідно з якою звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, прийнятої Верховною Радою України 28 червня 1996 року, гарантується доступ до судового захисту, закріплений в Основному Законі, дозволяє громадянам використовувати юрисдикцію судів, яка поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України).

Одним із основоположних принципів організації та функціонування правової держави є верховенство конституції України, прийнятої на п'ятій сесії Верховної Ради 28 червня 1996 року, в системі нормативних актів, її пряма, безпосередня дія. Інститут конституційного правосуддя існує в переважній більшості в сучасних країнах, що пов'язано із загальновизнаною ідеєю правової держави. Конституції багатьох країн розглядають конституційні суди як органи правосуддя, які вирішують завдання захисту конституції: забезпечення її верховенства, принципу розподілу влади, захист прав і свобод людини і громадянина. На думку російського вченого С. Алексеєва, створення особливої юрисдикційної установи, Конституційного Суду України, виявилось принципово необхідним в тих країнах, в яких основним джерелом права є закон. Функціонування спеціального органу юрисдикції, який забезпечує конституційність правових актів, є визначальною рисою конституційного порядку у демократичній, правовій державі. Конституційний Суд України повинен сприяти подоланню конфронтаційних тенденцій між різними гілками влади, посиленню захисту прав людини, належному тлумаченню Конституції України відповідно до букви та духу Основного Закону. В Україні єдиним органом конституційної юрисдикції, функціонально уповноваженим здійснювати конституційний контроль, є Конституційний Суд України.

Таким чином, конституційне правосуддя - це одна з функцій судової влади, яка здійснюється шляхом застосування Основного Закону до правового акту, конституційність якого оспорюється, а Конституційний Суд України як орган судової влади реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі судочинства, метою якого є забезпечення верховенства Основного Закону держави№ Лазарев В.В., Попов Л.Л., Розин Л.М. Правовне основн обеспечения охранн общественного порядка. --М., 1987.-184с..

Висновок

Отже, прочитавши весь матеріал, можна для себе почерпнути нові знання, нові уявлення про законність і правопорядок, її роль для розвитку суспільстві та економічної та політичної стабільності, підвищення авторитету держави на світовій арені.

Як ми бачимо, найповніше законність може бути визначена як режим правомірної діяльності органів держави, який знаходить свій вияв у прийнятті правових законів і підзаконних нормативно-правових актів, а також у їх неухильному додержанні, точному і однаковому виконанні і правильному застосуванні всіма органами держави, посадовими особами, громадянами та їх об'єднаннями.

Словом, до питання про виникнення і розвитку законності потрібно підходити конкретно-історично, диференційовано, розрізняючи елементи законності, фіксуючи їх формування і поступове накопичення, властиві всім цим процесам складні суперечливі тенденції. "Відображаючи історично прогресивну зміну типів держави і права, - пише П. М. Рабінович, - законність розвивалася, збагачувалася новими елементами, вбираючи в себе - головним чином під впливом правових вимог і класової боротьби експлуатованих трудящих мас - всі найбільш демократичні властивості і риси, формуються в періоди її прогресивного розвитку ".

Для законності необхідна:

- Загальність права, тобто необхідність розвиненого, досконалого законодавства - такого, при якому всі суспільні відносини, які потребують юридичному опосередкуванні, регулюються законом, а не свавіллям, розсудом, чиєю-небудь примхою; в законодавстві немає таких суттєвих прогалин і таких недосконалостей, які б давали можливість для довільних дій;

- Верховенство Конституції і закону, тобто підпорядкованість усіх інших нормативних та індивідуальних актів діючим законам, а всіх законів і інших актів державних органів - Конституції;

- Рівність всіх перед законом, пред'явлення всім учасникам суспільних відносин однакових вимог, відсутність у кого-небудь привілеїв;

- Наявність соціальних і юридичних механізмів, що забезпечують реалізацію права (найсуворіше дотримання і виконання обов'язків; безперешкодні можливості для використання суб'єктивних прав);

- Гарантоване, "якісне" застосування права, активна і рішуча боротьба з правопорушеннями, невідворотність юридичної відповідальності для всіх, хто порушив закон;

- Стабільність, стійкість правопорядку, ефективна робота всього механізму правового регулювання.

Ці вимоги в дії і утворюють законність; у своїй сукупності вони покликані виключити з суспільного життя свавілля, безконтрольність, в тому числі і при забезпеченні, охороні прав особистості, і в кінцевому підсумку призвести відповідно до закладених в законності ідеалами до того, щоб "записане "в юридичних нормах могло стати реальністю, перемкнутися в фактичне поведінка учасників суспільних відносин, в дійсну правомірність суспільних відносин, в строгий правопорядок .

Значення законності обумовлює її цінність, що виявляється у її проявах як основи порядку в суспільстві; як умови і необхідного елементу правової держави і демократії; як основного засобу охорони і забезпечення дотримання загальнолюдських моральних цінностей. Вдосконалення нормативної сторони законності полягає в тому, що зміст законодавства має відповідати реальним умовам і прогресивним тенденціям розвитку суспільства, моральним засадам суспільствам, уявленням людей про добро і зло, про міру належного і допустимого.

Хотілося б ще сказати про те, що важливе для людини у контексті правосуддя.

Для кожної людини у правовій державі передусім важливо мати доступ до правосуддя і можливість вільно, швидко, без перешкод реалізувати право на судовий захист своїх прав. Важливо, щоб суд, розбираючи будь-який конфлікт, був неупередженим і здатним постановити справедливе та законне рішення.

Не менш важливо й те, щоб суддя, який зловжив правом на здійснення правосуддя (некваліфіковано або упереджено вирішив справу, проявив зневагу до учасника процесу тощо), зазнав адекватного його провині покарання, а завідомо неправосудне рішення чи судова помилка були належним чином виправлені.

Одне слово, людина воліє, щоб система правосуддя постійно й надійно захищала її від протиправних посягань, від зловживань та недбальства з боку представників влади, забезпечувала дійове відновлення порушених прав та свобод людини. Важливо, щоб суд мав довіру в людей, а для судді як носія судової влади -- було створено належні передумови для здійснення ним справедливого правосуддя на основі закону і моралі.

Очевидно, що всі ці важливі аспекти повною мірою в нашій державі не забезпечено. Сьогодні в Україні немає справедливого і незалежного суду. Його й не може бути, бо відсутні політичні, економічні, правові, соціальні передумови гарантованого вирішення будь-якої справи у суді за законом і справедливістю. Такі передумови й не створюються. Бо їх може створити чесна, відповідальна та компетентна політична влада, а не корумпована, безвідповідальна та малокомпетентна, яка є причиною більшості суспільних проблем і яка становить найбільшу загрозу правам та свободам людини.

Такій владі вигідна система залежності суду, що передбачає відверте втручання у його діяльність, обумовлює рішення суду його політичною та іншою залежністю, майновим і посадовим становищем сторони у справі.

З огляду на це, проблеми правосуддя не є власне проблемами судової системи. Вони -- похідні від більш загальних суспільних проблем: глибокої політичної кризи, некомпетентного керівництва державою, політичної корупції.

Список використаних джерел та літератури

І. Нормативні джерела

1. Конституція України. -- К., 1996.-56с.

2. Кримінально - процесуальний кодекс України. - К.: Юрінком Інтер, 2002.

3. Цивільно - процесуальний кодекс України. - К.: Атіка. - 2002.

4. Господарсько - процесуальний кодекс України. - К.: Атіка. - 2002.

5. Закон України " Про статус суддів " від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ.

6. Збірник нормативних актів України з питань правопорядку. -- К., 1993-276с

7. Закон України " Про Конституційний Суд України " від 16 жовтня 1996 р.№ 422/96 - ВР.

8. Закон України " Про прокурату "2001

9. Закон України " Про судоустрій" від 7 лютого 2002 р. // К:, Атіка, 2003.

10. Алексєєв С.С. Загальна теорія права: У 2-х т, Т. I. - М.: «Юридична література», 1981. С.225.

ІІ. Наукова література:

1. Афанасьєв В. Щодо регулювання виконавчого провадження // Право України. - 1994.№9. - с. 10.

2. Бондаренко І. Судова система України та її реформування в сучасних умовах// Право України. - 2002. - №8. - с. 37-39.

3. Теория государства и права. Учебник / Под ред. В.К. Бабаева. Ї М.,Юристъ,1999-592с.

4. Бондаренко І. Судова система України та її реформування в сучасних умовах// Право України. - 2002. - №8. - с. 37-39.

5. Теорія держави і права. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М. 2006.

6. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах, -том 2, Теория права. Ї М., Зерцало,1998-416с.

7. Котюк В.О. Теорія права, Навчальний посібник, Ї К.,Вентурі,1996.-208с.

8. Загальна теорія держави та права \ За редакцією академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора В.В. Копєйчикова .Ї К.,Юрінком, 1997.-320с.

9. Комаров С.А., Малько А.В., "Теория государства и права", М., Норма, 2000. - 440 с.

10. Лазарев В.В., Попов Л.Л., Розин Л.М. Право. Обеспечения и охранна общественного порядка. --М., 1987.-184с.

11. Марченко М.Н. Общая теория государства и права. М.: Зерцало, 2000р. - 611 с.

12. Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Нариси теорії права. К. - Видавництво "Книга", 2004 р., 374 с.

13. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Навчальний посібник.ЇК., Атіка, 2001-176с.

14. Скакун О.Ф. Теория государства и права. Учебник, Ї Х., Консум, Университет внутрених дел, 2000-704с.

15. Скакун О.Ф. "Теорія держави і права". - Підручник. - Харків, "Консум", 2001 р. - 656 с.

16. Самохвалов В.В. Принципи та вимоги законності як гарантії її справедливості// Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні та політичні науки. Вип. 12. - К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. - с. 29-31.

17. Самохвалов В.В. Поняття та принципи державної влади// Правові проблеми влади. Теоретико-методологічні та історичні засади. - Одеса.: Видавництво «Юридична література», 2006 - с.25-38.

Размещено на Allbest.ru