Закон як джерело права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

На тему: «Закон як джерело права»

План

Вступ

1) Поняття законодавчого процесу

2) Стадії законодавчого процесу

3) Законодавча техніка

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Конституція України закріпила здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу i судову (ст. 6). Це загальне положення, що втулюється нормою-принципом, враховується i віддзеркалюється у нормативному визначенні Конституцією Верховної Ради України, яка конституюється єдиним органом законодавчої влади в Україні - парламентом (ст. 75). Сам факт закріплення конституційного поняття Верховної Ради має велике позитивне значення, є реальним проявом переваги Конституції України, як i низки конституцій інших країн СНД, над основними законами західних держав, де аналогічна дефiнiцiя здебільшого не формулюється. Головними функціями Верховної Ради є:

1) законодавча;

2) установча (державотворча, організаційна);

3) функція парламентського контролю.

Пріоритетною функцією Верховної Ради є законодавча. У загальних рисах вона полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін, визнанні їх такими, що втратили юридичну силу, скасуванні або у призупиненні їх дії.

Складовою частиною цієї функції є також законопроектна робота, внесення законопроектів на розгляд Верховної Ради та їх обговорення, а також видання законів, проведення відповідних наукових досліджень, зокрема, з проблем ефективності і розвитку законодавства, наукової експертизи законопроектів тощо.

Пріоритетним напрямом законодавчої функції Верховної Ради є внесення змін до Конституції у межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції, та прийняття законів (ст. 85).

Законопроект про внесення змін до Конституції може бути поданий до Верховної Ради Президентом або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради (ст. 154 Конституції). Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдуми" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради.

Порядок внесення змін до розділів І, III і XIII Конституції значно складніший, оскільки ці розділи стосуються основ конституційного ладу і стабільності самої Конституції. Відповідно до ст. 156 Конституції, законопроект про внесення змін до розділів І, III і XIII подається до Верховної Ради Президентом або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом.

Законопроект про внесення змін до Конституції, який розглядався Верховною Радою і не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради не менш як через рік від дня прийняття такого рішення щодо даного законопроекту.

З метою забезпечення стабільності Конституції Верховна Рада протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції (ст. 158).

Основним змістом законодавчої функції Верховної Ради є, звичайно, прийняття законів. Виключно законами визначаються основи політичної системи, організація і діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема; засади утворення й діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів інформації; організація і порядок проведення виборів та референдумів; організація й порядок діяльності Верховної Ради, статус народних депутатів; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики; судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання й слідства, органів та установ виконання покарань; основи організації і діяльності адвокатури.

1. Поняття законодавчого процесу

Чинна Конституція України серед усіх функцій і повноважень парламенту виділяє законодавчу функцію як основну, профільну [1]. І, її практичне втілення провадиться через законодавчий процес, який полягає у трансформації об'єктивних законів суспільного розвитку на юридичну мову у відповідній юридичній формі.

В юридичній літературі законодавчий процес також визначається з точки зору виявлення сутності певної діяльності органу законодавчої влади зі створення закону, звичайно встановлений Конституцією та Регламентом парламенту або як організація процедури проходження законопроекту у законодавчому органі, що складається з певних стадій чи діяльності парламенту з підготовки, розгляду, прийняття законів чи їх оприлюднення. У спеціальній літературі висловлюється судження щодо визначення законодавчого процесу як процедури прийняття закону, починаючи від законодавчої ініціативи і закінчуючи опублікуванням прийнятого закону та вступом його в дію. Існують дефініції законодавчого процесу, що сприяють на його структурні особливості, тобто як нормативно регламентовану сукупність послідовно здійснюваних актів і їх оприлюднення або систему пов'язаних між собою стадій зі створення законів, у межах яких в певній послідовності здійснюються відповідні дії Верховною Радою України, суб'єктами права законодавчої ініціативи, громадянами, які беруть участь в обговоренні законопроектів, Президентом України, а у випадках, визначених законом, - також конституційним Судом України у порядку, встановленому Конституцією України, Законом про Регламент Верховної Ради України та іншими законами, виданими на основі Конституції України. Визначення законодавчого процесу в юридичній літературі іноді здійснюється через розуміння його як процесу діяльності органів державної влади щодо видання законодавчих актів або процесу прийняття закону чи процесу внесення на розгляд законодавчого органу, прийняття, опублікування, набрання чинності законами. Існують дефініції законодавчого процесу, що спираються на його розгляд як системи методів, способів, механізмів, процедур у сфері діяльності при створенні закону [2; 151].

При дослідженні законодавчого процесу необхідно визначитись з суміжними поняттями які супроводжують законодавчий процес і без яких повного уявлення про його особливості є неможливим. Такими правовими поняттями є: нормотворча діяльність і нормотворчий процес, законотворча діяльність і законодавча діяльність, законодавчий процес і законодавча процедура.

Формотворчість - це одна із форм державного управління суспільством. Як будь-який соціальний процес - це усвідомлена, цілеспрямована діяльність, що здійснюється через право і правові норми. Формотворчість стосується, головним чином, процедури прийняття нормативних актів.

Правотворчий процес, за визначенням А.С. Піголкіна «порядок здійснення юридично значимих дій по підготовці, прийнятті, опублікуванню нормативного акту, які процесуально оформлені, юридично опосередковані і носять офіційний характер» [3; 95]. Результатом правотворчої діяльності є прийняття нормативно-правового акту.

Під законотворчим процесом розуміється система взаємопов'язаних і взаємообумовлених дій по створенню закону, що здійснюється у певній послідовності і складається із стадій [4; 173]. Отже, законотворчий процес - це технологія прийняття закону. Законотворчий процес у порівнянні із законодавчим значно розширений процесом пізнання, аналізу, оцінок правостворюючих факторів, діяльністю органів державної влади по створенню проектів законів, по прогнозуванню, плануванню законодавства і багатьма іншими аспектами, що закінчується процесом прийняття і підписання закону.

Законотворча діяльність - це діяльність уповноважених державних органів, посадових осіб, а у передбачених законом випадках усього народу України, по творенню законопроектів, яка протікає з моменту виникнення потреби у правовому регулюванні і закінчується набранням законом чинності.

З законодавчою діяльністю тісно пов'язане правове поняття «законодавчий процес». За часів радянської науки поняття законодавчого процесу ототожнювалось з правотворчим процесом і було наступним: «правотворчість в соціалістичному суспільстві визначається як виражаючи волю народу, направлена на досягнення цілей розвитку суспільства, організаційно-оформлена діяльність держави по виявленню потреби в нормативно-правовому регулюванні суспільних відносин і створенні у відповідності з ними нових правових норм, заміні і відміні діючих» [5; 16]. Зараз поняття правотворчого процесу і законодавчого відокремлені, але не існує одностайної думки щодо цих понять.

Можна уточнити з цього приводу позицію А. Тихомирова, який визначає законодавчий процес як процес діяльності вищих органів державної влади щодо видання законодавчих актів, що складається з ряду стадій. Таких стадій, на думку вченого, є шість: прогнозування і планування законодавства; внесення пропозицій про зміну закону; розробка концепції закону і підготовка законопроекту; спеціальне та громадське обговорення проекту закону; розгляд і прийняття закону; опублікування закону і набрання ним чинності [6; 181]. Таке визначення комплексно характеризує законодавчу діяльність. Для законодавчого процесу основним суб'єктом, який ініціює його, здійснює остаточне опрацювання закону є парламент.

Законодавчий процес характеризується: суб'єктним складом; стадіями; правовим регулюванням.

Законодавчий процес - це сукупність врегульованих законом правил, які встановлюють порядок реалізації законодавчої ініціативи у парламенті, включаючи ініціативу розробки законопроекту парламентом, розгляд та прийняття законів, підписання та введення їх в дію.

І хоча у юридичній літературі висловлюються різні позиції щодо сутності законодавчого процесу [7; 10], його не можна розглядати у відриві від функціонування державного механізму, оскільки він має ґрунтуватись на конституційних засадах діяльності органів державної влади [8; 5].

Правове регулювання питань законодавчого процесу має важливе значення, особливо, коли гостро відчутна потреба у правовому регулюванні в цих сферах. Закони, які приймаються Верховною Радою, є результатом законодавчої діяльності і безпосередньо залежать від тих процедур, які сприяють доопрацюванню закону і забезпечують високий якісний і кількісний рівень кожного закону, що приймається і це є важливою передумовою формуванню в Україні правової держави [9; 11]. Якщо ми прагнемо досягти ефективнішого законодавства, то повинні удосконалювати саме нормативно-правові процедури законодавчої діяльності.

Законодавчий процес хоч частково, але врегульований. Процесуальні питання регулюються Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України, Законом України «Про комітети Верховної Ради України», Законом України «Про статус народного депутата України», Законом України «Про міжнародні договори України», Указом Президента України «Про порядок роботи з законопроектами та іншими документами, що вносяться Президентом України на розгляд Верховної Ради України», Указом Президента «Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України»», постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок опрацювання проектів актів Кабінету Міністрів України», а також проектів законів України і актів Президента України, що подаються Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України і Президентові України, з урахуванням основних положень законодавства Європейського Союзу

2. Стадії законодавчого процесу

Застосовуються два прийоми викладення норм права: абстрактний і казуальний. При абстрактному викладенні норм права ознаки юридичних понять формулюються в загальному вигляді, а при казуальному -- в індивідуальній формі. Наприклад, абстрактний характер має норма права, яка формулює поняття необхідної оборони. Ця узагальнююча норма є правовою основою при вирішенні питання про кримінальну відповідальність за дії, які передбачені нормами Загальної частини Кримінального кодексу. Зовсім інший, конкретний характер мають норми, що визначають структуру рішення суду, в яких детально перелічуються усі необхідні атрибути рішення юридичного документу.

І. Передпроектна стадія.

1. Законодавча ініціатива -- внесення проекту закону в офіційному порядку до законодавчого органу певними органами й особами. Це власне стадія законодавчого процесу. Відповідно до Конституції України, право законодавчої ініціативи в парламенті належить Президенту, народним депутатам, Кабінету Міністрів, Національному банку. Президент має право вносити законопроект позачергово.

Проекти законів вносяться разом із супровідною запискою, яка має містити обґрунтування необхідності їх розробки або ухвалення.

II. Проектна стадія.

2. Ухвалення рішення про підготовку законопроекту, включення відповідної пропозиції до плану законопроекти їх робіт.

3. Доручення розробити законопроект уряду або постійним комітетам у Верховній Раді; створення для цих цілей комісій, робочих груп у складі депутатів, представників зацікавлених громадських організацій, вчених-юристів та ін. Початкова розробка проекту провадиться фахівцями за конкурсом, дорученням або договором.

4. Розробка законопроекту і його попередня експертиза із залученням зацікавлених організацій, дороблення і редагування проекту.

5. Внесення законопроекту до парламенту, ухвалення його до розгляду, обговорення законопроекту і його узгодження: розгляд поправок; виявлення думок зацікавлених осіб про проект і одержання їх пропозицій щодо вдосконалення, доробки проекту; ухвалення в порядку першого, другого, третього читання; розгляд альтернативних проектів. У необхідних випадках -- винесення проекту: а) на обговорення широкого кола кваліфікованих спеціалістів шляхом проведення парламентських слухань, конференцій, «круглих столів» та ін.; б) на всенародне обговорення.

III. Стадія ухвалення законопроекту.

6. Ухвалення законопроекту в результаті голосування (в Україні звичайні закони ухвалюються простою більшістю голосів, конституційні -- 2/3 від конституційного складу Верховної Ради) і підготування відповідної постанови законодавчого органу про вступ закону в силу. Тексти законів, ухвалені Верховної Радою, у 5-денний строк підписуються Головою Верховної Ради і невідкладно передаються на підпис Президентові України.

IV. Засвідчувальна стадія.

7. Санкціонування (підписання) закону главою держави (президентом) в установлені конституцією строки (в Україні --15 днів).

V. Інформаційна стадія.

8. Промульгація закону -- це не лише підписання його главою держави, а й видання спеціального акта, який містить, зокрема, розпорядження про офіційне опублікування закону. Промульгація закону здійснюється зазвичай актом глави держави -- указом, наказом та іншими подібними документами, текст якого в офіційних виданнях передує тексту закону, що промульговується.

В Україні -- це підписання закону Президентом, підготовка постанови Верховної Ради про порядок введення в дію даного закону і офіційне його опублікування. Текст постанови Верховної Ради в офіційних виданнях передує тексту закону, що промульговується.

9. Включення закону до Єдиного державного реєстру нормативних актів, де вказується наданий йому реєстраційний код.

10. Опублікування закону -- друк його тексту з усіма реквізитами в офіційних друкарських виданнях (в Україні -- «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник України», газети «Голос України», «Юридичний вісник України»),

Можливий додатковий етап на другій стадії після ухвалення законопроекту парламентом і передачі його главі держави на підпис.

У багатьох країнах (США, Індія, Україна та ін.) існує право «відкладеного вето» президента.

В Україні, зокрема, Президент може скористатися своїм правом відкладеного вето і повернути закон із своїми зауваженнями і пропозиціями Верховній Раді для повторного розгляду. Саме вето об'єктивно може ставати стадією законотворчого процесу, яка має позапарламентський характер. Проте вето переборюється у парламенті.

Якщо під час повторного розгляду закон ухвалюється не менше ніж 2/3 голосів установленого Конституцією складу Верховної Ради, Президент зобов'язаний підписати його й представити до офіційного опублікування протягом 10 днів.

На всіх стадіях законодавчої діяльності необхідним є вивчення і використання громадської думки, врахування рівня правосвідомості громадян.

Для докладного вивчення законодавчої процедури в Україні необхідно звернутися до Регламенту Верховної Ради України - нормативного акта, що містить систему правил, які визначають процедуру діяльності українського парламенту.

3. Законодавча техніка

Законодавча техніка -- це сукупність юридичних засобів, прийомів і правил розробки, оформлення, опублікування і систематизації нормативно-правових актів.

Від дотримання правил законодавчої техніки залежить рівень досконалості законодавства і всього нормативного матеріалу, доступність нормативних актів для тлумачення, стабільність, високий рівень обліку й систематизації нормативного матеріалу.

До прийомів і засобів законодавчої техніки належать: У. нормативна побудова, -- це використання мовних, логічних та техніко-юридичних засобів, за допомогою яких формулюються норми-приписи, застосовуються терміни, юридичні символи, правові презумпції, фікції тощо. Норми права повинні відповідати певним вимогам структурної побудови (гіпотеза, диспозиція, санкція), бути узгодженими між собою, конкретними та забезпеченими з боку держави; юридичні конструкції, -- це побудова норм права та нормативних актів згідно з типовими схемами, моделями, що відбивають особливості різних правовідносин. Наприклад, конструкції договорів, складів злочину, поділ кодексів на Загальну і Особливу частини, поділ законів на статті, а статей на частини і т. ін.; З, галузева типізація, --- це побудова нормативних приписів таким чином, щоб вони належали до певної галузі права, що досягається шляхом викладення норми права в певному кодифікованому акті, підпорядкування системі загальних норм, застосування галузевої термінології та ін.

Серед юридичних засобів розробки й оформлення юридичних актів важливе місце посідають юридичні терміни. Саме в них формулюються правові веління, дозволи або заборони, загальні та індивідуальні приписи.

Юридичні терміни -- це слова і словосполучення, які точно визначають правові поняття. Термінологія, якою користується юридична наука та законодавство, є неоднорідною і поділяється на види. Розрізняють такі терміни:

а) загальновживані (слова літературної мови, без яких не може існувати юридична наука і законодавство: дія, приміщення, народження);

б) спеціально-технічні (терміни неюридичного вжитку, що належать до інших наук і сфер людської діяльності і використовуються в законодавстві та юриспруденції: рентген, графік, катіон, офсет; для з'ясування їх змісту необхідно звертатися до тих галузей знань, яким вони належать);

в) спеціально-юридичні (терміни, що відображають особливості держави і права як специфічних соціальних явищ і виникають в процесі державно-правової діяльності: злочин, реституція, позов, зворотна дія, необхідна оборона). Багато спеціальних юридичних термінів запозичені з інших правових систем і не можуть замінятися ніякими іншими.

Засоби законодавчої техніки охоплюють певні правила розробки, викладення і оформлення нормативно-правових актів. До вимог законодавчої техніки належать:

а) логічна послідовність викладення, взаємозв'язок нормативних приписів, що містяться в нормативному акті;

б) відсутність суперечностей у структурі акта і системі законодавства;

в) максимальна компактність викладених норм при належній глибині і всебічності їхнього змісту;

г) ясність і доступність мови нормативних актів;

ґ) точність і визначеність термінів та юридичних конструкцій;

д) скорочення кількості актів, виданих з одного й того ж питання, для полегшення користування ними.

У нормотворчості і бланкетне викладення норм права в статтях нормативних-правових актів, що спрямоване на економію правового матеріалу.

Висновок

Із змісту Конституції випливає, що Верховна Рада може приймати закон з будь-якого питання за винятком тих, які вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. Проте Конституцією передбачається коло питань, які вирішуються виключно законами України. Згідно зі ст. 92 Конституції, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини й громадянина, гарантії цих прав та свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство; правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок застосування мов. Основну групу питань виключно законодавчого регулювання складають екологічні, соціальні, культурні та економічні питання. Так, виключно законами України визначаються: засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку; основи соціального захисту, форми й види пенсійного забезпечення; засади регулювання правд і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури й охорони здоров'я; екологічної безпеки; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; засади регулювання демографічних і міграційних процесів.

Виключно законами визначаються також територіальний устрій України; засади місцевого самоврядування; статус столиці України; спеціальний статус інших міст; правовий режим державного кордону; основи національної безпеки, організації Збройних Сил і забезпечення громадського порядку; правовий режим воєнного й надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації.

Традиційним є законодавче визначення засад цивільно-правової відповідальності; діянь, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями та відповідальність за них.

Крім нього, виключно законами встановлюються:

державний бюджет і бюджетна система України; система оподаткування, податки й збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення внутрішнього та зовнішнього боргу; порядок випуску й обігу державних цінних паперів, їх види тощо.

Законами встановлюються також порядок використання і захисту державних символів; військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання; державні нагороди; державні свята; одиниці ваги, міри й часу, порядок встановлення державних стандартів; порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний або міграційний режим, відмінний від загального, й оголошується амністія (ст. 92 Конституції).

В роботі висвітлені основні стадії законодавчого процесу в Україні. Судячи з того, наскільки недосконалими є закони в Україні, можна зробити висновок, що і сам процес прийняття законів є недосконалим. Можливо це можна пояснити недбалістю та безвідповідальністю тих, що пишуть та приймають закони, а можливо і тим, що наші обранці не мають відповідної освіти та сучасного світогляду.

законодавчий процес право юридичний

Список літератури

1. Конституція України / Прийнята на п'ятій сесіїВерховної Ради України 28 червня 1996 р. - Офіційне видання. - 1996 р.

2. Алексеев С.С.Право: Азбука. Теория. Философия. Опыт комплексного исследования. - Москва,1999. - 358 с.

3. Аристотель. Политика // Сочинения: В 4-х т. Т.4. - Москва: Мысль, 1984. - С. 375-644.

4. Богінич О.Л.Співвідношення законів та підзаконних нормативних актів у процесі систематизації законодавства // Правова держава. - 1997. - Вип. 8.

5. Бурчак Ф.Г.Кодифікація законодавства і становлення правової системи України // Правова система України: теорія і практика. - К., 1993.

6. Гоббс Т. Левиафан // Избранные произведения: В 2-х т. Т. 2. -Москва: Мысль, 1991. - С. 455-679.

7. Горбань В.С. Оценка эффективности законодательствакак насущная проблема законодательной политики // Наш трудный путь к праву:Материалы философско-правовых чтений памяти академика В.С.Нерсесянца. - Москва:Норма, 2006. - С. 371-383.

8. Графский В.Г. Политико-правовыеценности: история и современность / Под ред. В.С.Нерсесянца. - Москва, 2000.

9. Грищенко А.В. Правовий закон: питания теорії та практики в Україні / Дис. на здобуття наук. ступеня кандидатаюрид. наук. - Киев, 2002.

10. Джон Локк. Два трактата о правлении // История политических и правовыхучений. Хрестоматия. - Харьков, 1998. - 1078 с.

11. Заець А.П. Вопросы методологии исследования эффективности республиканского законодательства: Методологические проблемы юридической науки. - К., 1990. - 248 с.

12. Заєць А. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. - Київ, 1999. - 248 с.

13. Керимов Д.А. Законотворчество //Право и образование. - 2001. - № 3. - С. 68-73.

14. Керимов Д.А. Культура и техника законотворчества.- Москва: Юрид.лит., 1991. - 282 с.

15. Кодан С.В. Юридическая політика Российского государства как исследовательская проблема // Наш трудный путь к праву. Материалы философско-правовых чтений памяти В.С.Нерсесянца. - Москва:Норма, 2006. - С. 321-346.

16. Ледяев В.Г. Концепция власти: аналитический обзор //Антропология власти. Хрестоматия по политической антропологии: В 2 т. Т. 1.Власть в антропологическом дискурсе. - СПб.: Изд-во С.-Петербург. ун-та, 2006.- 491 с.

17. Мартышин О.В. Несколько тезисов о перспективах правового государства в России // Государство и право. - 1996. - №5. - С. 3-13.

18. Монтескье Ш. Избранные произведения. -Москва, 1955.

19. Назаренко С.В. Запровадження в життя Конституції - головна мета сучасного етапу правової реформи державної влади //Вдосконалення законодавства України в сучасних умовах. Зб. наук.статей ін-ту законодавства Верховної Ради України. - 1997.

20. Нашиц А. Правотворчество. Теория и законодательная техника. - Москва, 1974. - 234 с.

21. Опришко В.Ф. Конституція України: розвиток і вдосконалення законодавства // Конституція України - основа подальшого розвитку законодавства. Зб.наук.праць інституту законодавства Верховної Ради України. -Київ, 1997. - С. 15-19.

22. Платон. Государство // История политических и правових учений. Хрестоматия. - Харьков, 1998. - 1078 с.

23. Погребняк С.Про підходи до поняття колізії в юридичній науці // Вісник Академії правових наук України. - 1999. - №4. - С. 207-208.

24. Право ХХ века: Идеи и ценности: Сб. обзоров и рефератов / РАН ИНИОН. - Москва, 2001. - 328 с.

25. Сазонов Б.І. Социальные, организационные и правовые основы механизма действия закона // Государство и право. -1993. - № 1. - С. 23-32.

26. Селіванов В. Право і влада суверенної України: методологічні аспекти. - К.: Ін Юре. - С. 279.

27. Селіванов В.М. Право і закон (філософський погляд на співвідношення права і закону) // Проблеми філософії права. - 2005. -Том ІІІ. - № 1-2. - С. 51-62.

28. Тацій В. Академія правових наук України: становлення та наукові здобутки (назустріч виборам нових членів Академії) // Вісник Академії правових наук України. - 2004. - № 1.

29. Тацій В. Правова наука в Україні: стан та перспективи розвитку // Вісник Академії правових наук України. - 2003. - № 2.

Размещено на Allbest.ru