Поняття законності та правопорядку

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Правопорядок»

ПЛАН

Вступ

1 Поняття, ознаки й функції правопорядку

2 Принципи правопорядку

3 Структура правопорядку

4 Гарантії правопорядку

5 Співвідношення права, правопорядку і законності

Висновок

Список використаних джерел та літератури

правопорядок законність державний регулювання

ВСТУП

Дана курсова робота являє собою, на мій власний погляд, цілий комплекс наукових думок, досліджень різних теорій, думок практиків, оскільки законність та правопорядок - основна запорука існування правового громадянського суспільства, а отже - і не тільки сфера вивчення теорії держави і права, а й інших юридичних та й навіть деяких економічних наук. Для того, щоб визначити основні поняття по даній темі, необхідно перш за все визначити об'єкт та мету мого дослідження, сформулювати основні методи.

З позиції теорії держави і права виступає комплекс суспільних відносин, які виникають у сфері дотримання правопорядку в суспільстві, а також той державний вплив (примус), який застосовується в разі недотримання чи порушення встановлених норм, правил поведінки.

Мета написання роботи. Основною метою цього дослідження є теоретико-правовий і науково-прикладний аналіз суспільного стану існуючої системи правового державного регулювання у сфері дотримання законності та встановлення правопорядку в державі зокрема, а також подальшого розвитку та удосконалення національного законодавства в досліджуваній сфері.

Методи дослідження. Методологічну основу даної курсової роботи складають загальновизнані і методи наукового пізнання, в першу чергу донаукового пізнання, в першу чергу формально-логічний, нормативний, порівняльно-правовий, системно-структурний.

А даній курсовій роботі я намагалася здійснити всебічний аналіз організаційно-правових питань, що стосуються поняття законності та правопорядку, принципів законності, вплив на суспільство, тощо.

1 ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ Й ФУНКЦІЇ ПРАВОПОРЯДКУ

Розуміння права як функціонуючої комунікативної системи пов'язується з визначенням його мети - створення такого суспільного порядку, суб'єкти якого задовольняють власні інтереси шляхом реалізації суб'єктивних прав та обов'язків. Суспільний порядок при цьому розуміється як система суспільних відносин, заснована на сукупності соціальних норм як засобів їх упорядкування і розвитку. Він забезпечує соціалізацію людини, наділяючи її можливістю спілкуватися за певними правилами з іншими суб'єктами. Багатоаспектність суспільного порядку обумовлює функціонування у його складі різноманітних типів порядку. Невід'ємною частиною суспільного порядку є правопорядок, який у свою чергу є результатом дії права.

Незважаючи на те, що категорія «правопорядок» достатньо широко використовується у чинному законодавстві, сучасна наука ще не відпрацювала її єдиного поняття. Одні автори визначають правопорядок як різновид суспільного порядку, що утворюється під впливом права, інші характеризують його яку засновану на праві та законності організацію суспільного життя чи як об'єктивно обумовлений стан соціального життя, що характеризується внутрішньою узгодженістю та урегульованістю системи правових відносин. Найбільш відомий дослідник проблем правопорядку академік В. Борисов визначає правопорядок як об'єктивно зумовлений стан соціального життя, що характеризується внутрішньою узгодженістю та впорядкованістю системи правових зв'язків. Л. Морозова характеризує цю категорію як засноване на праві упорядкування суспільних відносин, що є результатом здійснення принципів законності та відображається у правомірній поведінці їх учасників. Професор О. Скакун характеризує законність як стан правової упорядкованості системи суспільних відносин, що складається в умовах реалізації законності.

Правопорядок - це правовий стан суспільних відносин, що забезпечує їх стабільність, упорядкованість та охорону шляхом фактичної реалізації правових норм і вимог законності.

Природа правопорядку та його сутнісна характеристика пов'язується із визначення основних ознак цієї категорії:

1) це результат свідомої, раціональної, вольової діяльності як окремих соціальних суб'єктів, так і держави;

2) засіб забезпечення і результат правової самоорганізації суспільства;

3) правопорядок підтримується і забезпечується державою;

4) він існує у режимі законності;

5) підставою правопорядку є правові норми, вміщені у правові тексти;

6) змістом правопорядку є правомірна поведінка суб'єктів, що використовують надані права та виконують покладені обов'язки;

7) є результатом реалізації правових норм;

8) забезпечує необхідні умови щодо здійснення суб'єктами наданих прав;

9) засновується на своєчасному та усвідомленому виконанні обов'язків;

10) пов'язаний з невідворотністю відповідальності за правопорушення.

Вказані ознаки характеризують правопорядок як юридичну категорію. Однак він має і практичне призначення, що визначається у процесі аналізу функцій.

Функції правопорядку - це напрями його впливу на процес формування стабільного упорядкування суспільних відносин правом. У процесі дослідження функцій правопорядку виявляються напрями його взаємодії з оточуючою дійсністю, його місце серед елементів правової системи суспільства, характеризуються внутрішні зв'язки між елементами структури правопорядку.

У сучасній юридичній науці обґрунтовується можливість виокремлення трьох основних функцій правопорядку.

1. Функція взаємодії з оточуючим середовищем має зовнішній характер і характеризує взаємодію правопорядку і соціальної системи, у межах якої він діє. Змістом цієї функції є зміцнення, стабілізація і упорядкування певної соціальної системи. Правопорядок займає певне місце у рамках системи, перебуває під впливом різноманітних факторів системи і сам активно впливає на неї. В результаті реалізації цієї функції забезпечується стабілізація та вдосконалення суспільства як певним чином організованої соціальної системи.

2. Функція зміцнення внутрішніх відносин і зв'язків має внутрішній характер і забезпечує взаємодію цілого та його складових частин. Вона надає можливість визначити рівні упорядкованості, забезпечити їх дієвість, охарактеризувати підпорядкованість цих рівнів та визначити можливості їх взаємодії та взаємо доповнення. З одного боку, вона забезпечує якісне функціонування правопорядку як узгодженої структурованої категорії, а з іншого - характеризує правовий стан системи як результат дії правопорядку.

3. Функція забезпечення вдосконалення правопорядку зумовлюється його функціонуванням у межах соціальної системи, яка схильна до змін та розвитку, а також його динамічним характером, що забезпечує розвиток складаючи правопорядок елементів. Саме ця функція забезпечує збереження самостійності правопорядку та його відновлення у процесі взаємодії із суспільством. Адже результатом такої взаємодії може бути не лише підтримка та вдосконалення правопорядку шляхом створення ефективного законодавства, зміцнення дисципліни та організованості суспільства, а й негативний вплив на правопорядок, що зменшує його потенціал та можливості протистояти свавіллю і беззаконню. Це вимагає зміцнення, відновлення та вдосконалення правопорядку, що і забезпечується аналізованою функцією.

Функція забезпечення та вдосконалення правопорядку має різноманітні напрями. Основними є управління правопорядком; захист від негативного впливу різноманітних факторів; зміцнення організованості та єдності структурних елементів правопорядку; підтримка його стабільності та стійкості; розвиток автономності як цілісного утворення; зміцнення основ законності, справедливості та демократизму.

Засобом реалізації всіх зазначених функцій є елементи правопорядку.

2 ПРИНЦИПИ ПРАВОПОРЯДКУ

Принципи правопорядку - це відправні засади, незаперечні вимоги, що формують правопорядок і є основою його існування та функціонування.

До принципів правопорядку можна віднести принципи законності. Однак, зважаючи на те, що правопорядок є самостійною якісною визначеністю, слід виділити його специфічні принципи.

1. Принцип конституційності - підпорядкування нормативним положенням конституції та забезпечення її реалізації. Теоретична конституція (те, що має бути) покликана стати практичною конституцією (те, що є насправді), тобто усталеним порядком життя.

2. Принцип законності - створення якісних законів та їх суворе додержання. Законність - головна умова встановлення правопорядку.

3. Принцип системно-структурної організації - наявність цілісності і структурності як необхідних властивостей, що дозволяють злагоджено діяти всім елементам громадянського суспільства і правової системи держави.

4. Принцип ієрархічної субординації та підпорядкування - виявляється в точній співпідпорядкованості органів держави, посадових осіб, нормативних актів за юридичною силою, а також актів застосування норм права і т.д., які забезпечують упорядкованість їх зв'язків.

5. Принцип соціальної (в тому числі правової) нормативності - виражається в необхідності діяльності суспільства, яка впорядковує, і особливо суб'єктів правотворчості за допомогою соціальних, головним чином правових, норм. Правова нормативність є основою і засобом упорядкування.

6. Принцип справедливості і гуманізму - базується на високих моральних підвалинах, поважання прав людини, її гідності і честі;

7. Принцип підконтрольності - наявність повсюдного, загального та універсального контролю, здійснюваного громадянським суспільством, його структурами, державою в особі її різних органів, громадянами.

8. Принцип державного забезпечення, охорони і захисту - виражається в реальних засобах гарантування прав учасників правопорядку, функціонування правової системи, досягнення законними засобами прав, свобод, обов'язків та інших.

Правопорядок, законність і демократія є взаємозалежними.

Правопорядок - це законність у дії, якщо поведінка суб'єктів є правомірною.

В статті 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Законність - засіб встановлення правопорядку. Результатом зміцнення законності є вищий рівень правопорядку.

Правопорядок - основа демократії, найважливіша умова реалізації інститутів демократії, які розвиваються на основі всебічного зміцнення законності. Рівень розвитку правопорядку - мірило свободи особи, гарантованості її прав, свобод, законних інтересів, виконання обов'язків і здійснення відповідальності.

Демократія неможлива без законності і правопорядку: без них вона перетворюється на хаос, зловживання правом. Без демократичних механізмів та інститутів законність і правопорядок не матимуть соціальної та гуманістичної цінності, не принесуть людині і суспільству користі. Лише завдяки демократичним механізмам, інститутам, нормам можна легітимне змінювати нормативно-правову основу суспільства і затверджувати в ньому законність і правопорядок.

Підсумовуючи наведене, можна сказати, що правопорядок є реальне повне і послідовне здійснення всіх вимог законності, принципів права, насамперед реальне і повне забезпечення прав людини. Це вінець (кінцевий результат) дії права.

3 СТРУКТУРА ПРАВОПОРЯДКУ

Аналіз правопорядку зумовлює необхідність його визначення як системного утворення, що характеризується наявністю взаємодіючих елементів, які мають своєрідні властивості, співвідносяться між собою на основі статичної та динамічної упорядкованості. Елементи правопорядку характеризуються відносною залежністю, автономністю, під системністю. Наявність структури характеризує правопорядок як якісно цілісну категорію, що має зовнішні зв'язки, які забезпечують взаємодію з оточуючим середовищем, та внутрішні зв'язки, що забезпечують взаємодію структурних елементів правопорядку. Їх упорядкованість має юридичні характеристики, засновується на нормативності та притаманна всім елементам правопорядку.

Елементами структури правопорядку є наступні.

1. Правова структура суспільства, яка отримує правове закріплення, елементами якої є держава, державні органи, установи і організації; недержавні об'єднання, соціальні групи, громадяни, які є суб'єктами права. Їх особливостями є чітке визначення компетенції, повноважень, функціонального призначення та сфер можливої взаємодії. Учасники правопорядку визначаються конституційно, вони повинні бути офіційно оформленими, мати визначений правовий стан та правовий статус.

Суб'єкти суспільних відносин визнаються учасниками правопорядку лише державою. Саме вона визначає перелік учасників, їх субординацію; забезпечує правову процедуру взаємозв'язків між учасниками та обирає правові методи, форми їх регулювання.

Правова структура закріпляє фактичну будову суспільства, що забезпечується організаційними і правовими засобами.

2. Правові відносини та зв'язки є найбільш динамічним елементом правопорядку. Вони характеризуються послідовністю виникнення, розвитку, зміни, припинення та отримують відображення у нормах процесуального законодавства. До відносин та зв'язків включаються: реалізованість прав та обов'язків, свобода та відповідальність особи, правова обґрунтованість дій суб'єктів та їх гарантованість; законність та справедливість відносин і зв'язків. Правовідносини являють собою систему взаємозв'язків, що характеризуються ієрархічною підпорядкованістю, організованістю та упорядкованістю. Необхідною умовою їх розвитку є послідовність, черговість та етапність.

3. Атрибутивні елементи правопорядку виявляються в упорядкуванні елементів структури. Як правило, вони закріпляються в розпорядженнях, регламентах, протоколах і визначають урегульованість учасників та їх відносин; зв'язки та властивості; методи впливу на поведінку суб'єктів; процедури виникнення і розвитку елементів. Акти, що регламентують процеси та розвиток, мають юридичну форму, значний ступінь формальності, нормативний характер, ієрархічне підпорядкування, юридичну силу та засновані на вимогах законності.

Наявність трьохрівневої структури правопорядку забезпечує стійкість та стабільність, що характеризує його як монолітне утворення.

Важливим для характеристики правопорядку є визначення його змісту. Зміст правопорядку - це система правових та не правових процесів, властивостей та ознак, які визначають його сутність.

Розрізняють три аспекти змісту правопорядку:

- матеріальний зміст складають закономірності виникнення, функціонування та розвитку процесів, що складають структуру правопорядку у взаємозв'язку з економічною системою суспільства;

- державно-вольовий зміст складають аспекти вияву волі держави та інтересів всіх учасників правопорядку;

- юридичний зміст правопорядку характеризується ступенем реалізації права і законності; узгодженістю суб'єктивних прав та юридичних обов'язків; стан урегульованості та упорядкованості правових відносин та зв'язків.

Зміст правовідносин взаємодіє зі структурою правопорядку, виявляючись у кожному з його елементів.

4 ГАРАНТІЇ ПРАВОПОРЯДКУ

Гарантії правопорядку - це сукупність об'єктивних і су6'єктивних умов та спеціальних засобів (за­ходів), спрямованих на забезпечення та охорону (захист) режиму законності і правопорядку. Гарантії правопорядку поділяють на загальні і спеціальні (юридичні).

До загальних гарантій слід віднести економічні, політичні та інші фактори й умови, що мають об'єктивний характер, наявність яких забезпечує додержання законності і існування правопорядку. Вони безпосередньо відображають закономірності розвитку суспільства, утворюють макросередовище, в межах якого здійснюється правове регулювання. На процес реалізації вимог законності, встановлення та функціонування правопорядку ці фактори впливають опосередковано, як позитивно, так і негативно. Негативно, наприклад, на стан законності і правопорядку впливає політична нестабільність, дезорганізація державно владних структур, низький рівень виконавчої дисципліни, бюрократизм і інше.

Економічними гарантіями є передусім рівність усіх форм власності і економічних можливостей суб'єктів суспільних відносин. Особливо слід наголосити на впливі такого фактора, як рівень загальнонаціонального доходу і на цій основі - матеріального добробуту кожної людини. Матеріально забезпечена людина, як правило, прагне співвідносити свою поведінку з вимогами законодавства, оскільки розуміє, що її інтереси у свою чергу захищаються режимом законності і правопорядку.

Політичні гарантії - це розвинута система народовладдя, його реалізація через демократичні форми й інститути, свобода самовизначення особистості, політична різноманітність. Законність є стрижневим елементом демократії, правовою формою її буття. Тому й розвиток і зміцнення демократії, функціонування її інститутів сприяють гарантуванню законності і правопорядку.

Серед політичних гарантій головна роль відводиться наявності сильної державної влади. Поняття «сильна державна влада» означає, що ця влада відповідальна перед народом, заснована на демократичних принципах формування та функціонування (визнання пріоритету прав і свобод людини, поділ влади, парламентаризм, верховенство права і закону та інші); легітимна, тобто заснована на існуванні віри людей у правомірність її існування. Саме за цих умов вона може виступати гарантом справедливості і гуманності, здатна забезпечити прийняття та реалізацію правових за змістом законів та інших нормативно - правових актів, гарантувати особисту безпеку людей, прогресивний розвиток суспільства, ефективну боротьбу зі злочинністю, корупцією та іншими антисоціальними явищами.

Соціальними гарантіями правопорядку слід визнати відсутність відвертих соціальних суперечностей між різними групами, прошарками населення, стабільність, впевненість громадян у непорушності своїх свобод і соціальних прав, їх матеріальний добробут, відсутність безробіття або низький його рівень. У створенні такого стану соціальної сфери велику роль відіграють соціально спрямовані заходи держави, благочинні акції суспільних організацій. Навпаки, зростання безробіття, падіння життєвого рівня населення негативно впливає на стан законності, правосвідомість громадян. Виникають анти правові настрої, пошуки шляхів незаконного збагачення, обходу закону, а як наслідок - соціальні конфлікти, соціальна напруга в суспільстві, що може завдати істотної шкоди законності і правопорядку.

Ідеологічні гарантії полягають у наявності моральних і правових уявлень про необхідність та корисність законослухняної поведінки, про неприпустимість здійснення протиправних вчинків. Ідеологічною гарантією правопорядку є також наявність достатньо високого рівня загальної і правової культури, правосвідомості членів суспільства, і передусім посадових осіб, які приймають нормативні і індивідуальні правові рішення. Для їх досягнення необхідні організація пропаганди, створення чіткої системи виховання у громадян, почуття відповідальності, права і законності, створення здорової моральної обстановки. У цій роботі повинні брати активну участь усі структури політичної і правової систем, відповідні установи культури і мистецтва, школи, навчальні заклади, церква тощо. Ідеологічними факторами, які впливають на стан законності і правопорядку, слід вважати існування свободи преси, думок, що дозволяє вести публічну боротьбу з правопорушеннями.

Юридичні гарантії являють собою сукупність умов, засобів, організаційно-правових заходів, безпосередньо спрямованих на забезпечення режиму законності і правопорядку, і є юридичними формами загальних гарантій. Крім того, юридичні гарантії закріплюються, врегульовуються в чинному законодавстві, системі пра­вових приписів, тож, по суті, вони є численними проявами самого права в тій його частині, яка покликана забезпечувати діяльність права в цілому. Сама специфіка права, притаманні йому механізми, а також робота юридичних органів спрямовані на те, щоб вимоги законності реально «працювали», фактично здійснювались.

Видами юридичних гарантій є правові умови, правові засоби, організаційно-правові заходи.

Правовими умовами об'єктивного порядку є стан чинного права і законодавства (їх ще називають нормативною основою законності), від якого великою мірою залежить міцність і стабільність режиму законності і правопорядку. Вони повинні відповідати закономірностям суспільного розвитку, йти в ногу з його тенденціями, оптимально втілювати в собі правові засоби, методи, типи правового регулювання стосовно тієї чи іншої сфери суспільних відносин, в них не повинно бути прогалин і суперечностей, їх слід доводити до загального відома, забезпечувати необхідними механізмами реалізації та охорони тощо. Відсутність цих властивостей у праві і законодавстві стає причиною різного роду правопорушень, особливо у сфері економіки, ускладнює бо­ротьбу зі злочинністю. Відомо, якщо норма права відстає від життя або суперечить йому, то її виконання буде не меншим злом, аніж її порушення.

Юридичною гарантією є і така правова умова суб'єктивного порядку, як стан правової науки, повноти і розвитку в ній прогресивних, гуманістичних положень, науково-теоретичних конструкцій. Наявність у ній прогресивних наукових концепцій безпосередньо впливає на рівень законності і правопорядку в країні. Сприйняття сучасною вітчизняною правовою наукою загальнолюдських цінностей, втілення їх положень у законодавчу та право застосовну практику дозволили зміцнити законність у діяльності державних органів, посадових осіб, досягти успіху в забез­печенні стабільності і міцності правопорядку.

Правові засоби як вид юридичних гарантій являють собою вельми широкий спектр. їх основу становить закріплений у законі обов'язок держави, її органів, посадових осіб, громадян, різних суспільних об'єднань суворо додержуватись і виконувати закони. Велике значення серед правових гарантій законності і право­порядку мають конституційно-правові засоби - принципи, норми, процедури, які покликані забезпечити верховенство права і конституції як основного джерела національного законодавства, додержання прав, свобод і законних інтересів громадян. Конституція України встановлює систему органів нагляду і контролю за станом законності у сфері законотворчості та сфері право реалізації. Особливу роль у забезпеченні верховенства Конституції відіграє Конституційний Суд України.

Важливе місце серед правових гарантій законності і правопорядку посідає право на судовий захист. Відповідно до статті 55 Конституції України «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб». На захист прав і свобод людини спрямований інститут Уповнова­женого Верховної Ради з прав людини. Кожному надається право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (стаття 55).

Серед правових засобів гарантування законності значна роль відводиться процедурним нормам. Законодавчо закріплені права і свободи можуть бути успішно реалізовані лише при наявності надійного процесуального механізму реалізації цих прав, їх забезпечення та захисту.

До організаційно-правових заходів як виду юридичних гарантій законності належить діяльність суб'єктів правовстановлюючих повноважень, яка спрямована на удосконалення законодавства. Кінцевою метою їх діяльності є створення правових за змістом законів, інших нормативно-правових актів.

У системі організаційно-правових заходів велике значення має видання індивідуально-правових актів. Приймаючись на основі законів, вони спрямовані на забезпечення законності в реальних конкретних життєвих ситуаціях, на усунення перешкод у додержанні, виконанні, використанні прав і свобод громадян іншими суб'єктами права, на ліквідацію допущених правопорушень (відміна незаконних нормативно-правових актів, вироків суду, адміністративних стягнень тощо).

Провідна роль серед юридичних гарантій належить здійсненню правосуддя - діяльності судів, які розглядають і вирішують цивільні та кримінальні справи з метою захисту прав громадянина усіх суб'єктів права. Правосуддя виконує і контрольну функцію. Судовий контроль проводиться конституційними, господарськими судами, судами загальної юрисдикції. Здійснювані судовими органами організаційно-правові заходи захисту прав суб'єктів - це, з одного боку, заходи захисту, які здійснюються за ініціативою суб'єктів, чиї права порушені, а з другого - заходи судового контролю.

У забезпеченні законності і правопорядку неабияке значення має юридична відповідальність, яка застосовується до правопо­рушників. Основною метою і функцією юридичної відповідальності є загальне попередження на адресу потенційних правопорушників і попередження самого правопорушника.

Зміцненню законності і правопорядку сприяють і захисно-поновлюючи заходи по відновленню порушених прав громадян і організацій. Ці заходи здійснюються, як правило, за ініціативою са­мих суб'єктів порушених прав з їх скаргами, заявами. До таких заходів належать:

- примусове виконання юридичних обов'язків (стягнення за рішенням суду аліментів, податків та інших.);

- усунення перешкод у здійсненні права (скасування незаконного рішення, яке перешкоджає здійсненню права);

- відновлення попереднього стану, що існував до порушення права (наприклад, індивідуально-правовий припис здійснити певну роботу, виконати вказану дію для усунення перешкод у користуванні суб'єктивними правами, відшкодування нанесеної шкоди та ін.).

До контрольно-наглядових заходів гарантування законності належать прокурорський нагляд, нагляд органів державної інспекції, відомчий контроль.

Контрольні функції за політичними партіями представницьких органів, за діяльністю органів виконавчої влади здійснюють також громадські організації.

Важливими організаційно-правовими заходами є профілактика правопорушень, засоби їх виявлення та усунення.

5 СПІВВІДНОШЕННЯ ПРАВА, ЗАКОННОСТІ І ПРАВОПОРЯДКУ

Співвідношення між поняттями «право», «законність» і «правопорядок» характеризується наявністю між ними складних і багатоманітних зв'язків, високим ступенем їх взаємо залежностей і взаємопроникнень, можливістю переходів властивостей одного у властивість іншого.

Спільними рисами права, законності і правопорядку є такі: єдність їх цілей, зокрема забезпечувати права і свободи громадян, вносити упорядкованість і організованість у суспільні відносини; належність до загальнолюдських цінностей; спрямованість їх як найважливіших елементів правових систем на реалізацію принципів справедливості, гуманізму, демократизму, сприяння соціальному прогресу; здатність бути правовою основою і водночас засобом функціонування державної влади і демократії, забезпечувати посилення державності; бути гарантом розбудови правової держави, формування громадянського суспільства тощо.

Відмінності між правом, законністю і правопорядком обумовлюються їх внутрішньою природою, сутністю, функціональним призначенням у сфері правового регулювання. Так, вони розрізняються залежно від притаманних їм власних сутнісне змістовних ознак і характеру проявів у регулюванні суспільних відносин: право як об'єктивне явище являє собою систему норм і принципів, у яких зафіксовані різні ступені свободи і рівності суб'єктів суспільних відносин; законність - це певна правомірна якість дій (поведінки, діяльності) суб'єктів суспільних відносин; правопорядок - фактичний стан суспільного і державного життя суспільства, що відповідає вимогам законності. Йдеться про взаємозв'язок між нормою права, правомірною поведінкою, станом правової упорядкованості суспільних відносин, що випливає з них.

Різними вони є залежно від джерел, із яких вони виникають, формуються як самостійні явища: для права таким джерелом є суспільні відносини - матеріальна сила, яка його породжує, а формою - закон або інший правовий акт, встановлений державою; для законності джерелом є правомірна поведінка суб'єктів суспільних відносин; правопорядок свою ґенезу знаходить як у праві, так і в законності, що є основою його формування і розвитку як державно-правового явища.

Вони уособлюють різні етапи забезпечення в правовій формі потреб суспільного розвитку, інтересів і волі соціальних груп, суспільства, держави: право, закріплюючи суспільні відносини, інтереси і волю, надає їм, таким чином, правової форми; законність як принцип через систему вимог, що конкретизують його, втілюється у видання законодавцем таких норм, які відповідали б потребам суспільного розвитку, загальнолюдським правовим принципам, а також забезпечує реалізацію цих норм і формування на цій основі правопорядку.

Розрізняються вони за обсягом свого суб'єктивного складу: суб'єктами права є кожна людина - як малолітня, так і доросла, як дієздатна, так і недієздатна. Таким же є і суб'єктивний склад правопорядку. Суб'єктивний же склад законності включає тільки дієздатних осіб, організації, правомірними діями яких твориться правопорядок.

Право, законність, правопорядок являють собою різні рівні правової матерії: право - це початок її існування; законність - це рух; правопорядок - кінцевий результат. Іншими словами, право - це сфера дії норм і принципів; законність - це реалізація норм права; правопорядок - це реалізоване право, втілення його приписів у життя на підставі вимог законності.

Критерієм відмінностей права, законності і правопорядку є їхнє функціональне навантаження: головна функція права полягає у створенні основи правопорядку; головна функція законності - у його встановленні та підтримці, а функція правопорядку - в тім, щоб бути показником ступеня досягнення поставлених цілей. У цьому аспекті законність і правопорядок щодо права виступають правовими засобами ствердження права як вищої соціальної цінності, оскільки таким воно може бути тільки тоді, коли його принципи і норми втілюються в життя, реалізуються в діях суб'єктів соціального спілкування.

Кожне суспільство, незалежно від того, на якому щаблі цивілізації воно перебуває, для свого нормального існування та розвитку потребує громадського порядку - стану упорядкова­ності, організованості і урегульованості суспільних відносин, який виникає внаслідок створення й реалізації соціальних прин­ципів і норм, які об'єктивно склалися на певному етапі розвитку суспільства. Він створюється заради забезпечення особистої і суспільної безпеки, соціального миру і справедливості, забезпечення дисципліни громадян у громадських місцях та побуті; охорони особистості і прав громадян, моралі і суспільного спокою, захищення всіх верств суспільства; гарантування якісних соціаль­но-економічних умов життя соціуму.

Громадський порядок - це форма зміцнення та охорони основ суспільного і політичного ладу, існуючих форм власності, буття окремої людини, сім'ї, суспільства в цілому, державності.

Як стан упорядкованості всієї системи суспільних відносин суспільний порядок об'єктивно покликаний протистояти факторам і тенденціям дезорганізуючого порядку. Без належного порядку неможливо ні управляти, ні організовувати нормальний розвиток виробництва, забезпечувати особисту і суспільну безпеку, охороняти різні форми власності, політичний устрій держави, регулювати відносини між структурними частинами суспільства - соціальними групами, класами, націями, етносами тощо.

Громадський порядок складається внаслідок реалізації різних видів соціальних норм і принципів, які регулюють різноманітні сфери суспільного життя. Особливістю цих норм та прин­ципів є неспівпадання їх між собою як за змістом, так і за способами впливу на поведінку людей. До них належать звичаї, норми моралі, релігійні норми, корпоративні норми, норми права тощо.

У системі громадського порядку особливе місце посідає правопорядок. Як елемент державно-організованого суспільства він спрямований на управління та організацію головних, панівних, основоположних суспільних відносин, які об'єктивно вимагають організованості, упорядкованості на стабільних регулятивних засадах. Такими регуляторами, породженими самим життям є норми права, реалізація яких логічно веде до створення правопорядку.

Громадський порядок і правопорядок характеризуються низкою спільних рис: зокрема, вони є суспільними явищами; виникають фактично як результат реалізації соціальних норм; мають во­льовий та нормативний характер і т. ін.

Водночас вони різняться між собою за обсягом нормативної основи регулювання суспільних відносин: громадський порядок складається внаслідок реалізації всієї сукупності соціальних норм, традицій, моралі, права, звичаїв тощо, правопорядок же виникає і функціонує тільки на підставі реалізації правових норм. Тому він є складовою частиною суспільного порядку. Завдяки особливостям своєї нормативності право вводить зміст суспільних відносин у правові межі, на основі чого відповідно до вимог законності складається правопорядок.

Різняться вони між собою і за часом свого виникнення: громадський порядок складається ще в період первіснообщинного ладу, правопорядок виникає тільки в державно-організованому суспільстві поряд з правом, державою, законністю, а також залежно від різних способів їх забезпечення. Суспільний порядок, його виникнення та існування забезпечується переважно суспільним впливом, а правопорядок - поряд з організаційними, виховними заходами - ще й силою державного примусу.

Громадський порядок і правопорядок перебувають у взаємозв'язку, впливають один на одного. Як складова частина громадського порядку правопорядок обумовлює багато в чому його загальний стан. Сила цього впливу залежить як від якості правової регламентації суспільних відносин, так і ступеня реалізації правових норм. У свою чергу загальний стан громадського порядку, його атмосфера впливає на процес виконання правових норм, а отже, і на функціонування правопорядку. Подеколи держава бере на себе обов'язок гарантувати примусовою силою додержання суспільного порядку. З цією метою в адміністративному і кримінальному законодавстві поняття «громадський порядок» використовується у вузькому розумінні - як система відносин, що складаються у громадських місцях на основі всієї системи соціальних норм. Йдеться про охорону особистості і прав громадян, суспільної моралі, забезпечення суспільного спокою в гро­мадських місцях - вулицях, зонах відпочинку, транспорті, культурних приміщеннях . За порушення громадського порядку в цьому разі встановлюється юридична відповідальність. Так, стаття 295 Кримінального кодексу України встановлює кримінальну відповідальність за заклики до вчинення дій, що загрожують гро­мадському порядку; стаття 296 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за хуліганство - дії, які грубо порушують громадський порядок.

ВИСНОВОК

На сам кінець, я вважаю, що можна зробити короткі висновки по даній тем і курсової роботи.

Отже, законність як вимога звернена до всіх суб'єктів права; й самої їх сукупними зусиллями і створюється згадане соціальне середовище. Водночас законність виступає передумовою реалізації їх власних суб'єктивних прав та законних інтересів. Ця думка концентровано виражена в словах, що належать стародавньому римському політичному діячеві, оратору й філософу Марку Туллію Цицерону: «Щоб бути вільним, необхідно підкорятися законам».

Режим законності забезпечує правопорядок. Правопорядок - це такий стан суспільних відносин, який є сукупним результатом фактичного здійснення юридичних норм в умовах законності. Правопорядок - це законність у дії, це реалізована законність.

Правопорядок - ємне поняття. Його різновиди багатоманітні: громадський правопорядок (у громадських місцях), виробничий, трудовий, військовий, навчальний та інші. Правопорядок виключно важливий у будь-якій сфері виробничого й взагалі суспільного життя. Не є винятком комерційна й банківська діяльність, торгівля й громадське харчування тощо. Хоча ці галузі, як раніше, в умовах колишньої «соціалістичної» країни, так і тепер, були і є особливо уразливими саме з погляду законності й правопорядку.

Правопорядок своїми неодмінними, необхідними передумовами має наступні.

1. Досконале законодавство, що відображає потреби й інтереси громадян і суспільства, регулює відповідно до них суспільні відносини.

Сучасна практика парламенту - Верховної Ради України - як законодавчого органу переконливо й яскраво свідчить, наскільки це складна справа - законотворення, яке адекватно відбивало б нові умови життя суспільства;

2. Неухильне виконання чинного законодавства усіма й повсюдно. Лише у єдності ці передумови можуть створити надійні засади для правопорядку. Прийняття відповідного закону - це лише початок, лише одна з умов законності і правопорядку. Закон тільки тоді виконує свою соціальну службову роль (функцію), коли він виконується всіма без винятку і повсюдно. Не тільки історія тоталітарного суспільства, а й посттоталітарна дійсність переконливо це доводять. Нормальний стан суспільного буття немислимий без найсуворішого дотримання законів, що охороняють права громадян й інтереси суспільства, себто без правопорядку. На відміну від тоталітаризму, де законність відігравала роль ідеологічної прикраси, в нових умовах вона має підтримувати й зберігати демократію. Демократія без законності - річ неймовірна, бо законність - це принцип, глибинна сутність якого полягає у рівності всіх перед законом. Що стосується державної влади, то дія цього принципу поширюється на всі її відгалуження - виконавчу, судову, а рівно й законодавчу владу.

У теоретико-правовій літературі значне місце приділяється опрацюванню проблеми гарантій забезпечення законності та правопорядку. Ці гарантії, серед яких розрізняють об'єктивні та суб'єктивні гарантії, поділяються на такі групи: економічні, політичні, ідеологічні, юридичні, соціальні, організаційні.

Отже, пройшовши весь матеріал, можна для себе почеркнути нові знання, нові уявлення правопорядок, його роль для розвитку суспільстві та економічної та політичної стабільності, підвищення авторитету держави на світовій арені.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України.

2. Право України. - №12, 2004 р. стаття 61-63.

3. Котюк О.В. «Основи держави і права», К., ВЕНТУРІ, 1996. - 207 с.

4. Комаров С.А., Малько А.В., «Теория государства и права», М., Норма, 2000. - 440 с.

5. Копєйчиков В.В. «Загальна теорія держави і права», К. Юрінком, 1997. - 317 с.

6. Марченко М.Н. Общая теория государства и права. М.: Зерцало, 2000 р. - 611 с.

7. Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Нариси теорії права. К. - Видавництво «Книга», 2004 р., 374 с.

8. Скакун О.Ф. «Теорія держави і права». - Підручник. - Харків, «Консум», 2001 р. - 656 с.

Размещено на Allbest.ru