Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття ученого ступеню

кандидата юридичних наук

ПРАВОВИЙ СТАТУС ДОВІРЧОГО

ТОВАРИСТВА ЯК СУБ'ЄКТА

ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН

Спеціальність: 12.00.03

цивільне право; сімейне право; цивільний процес

та міжнародне приватне право.

МАРЧИНСЬКИЙ

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського Національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор Кузнєцова Наталія Семенівна, професор кафедри цивільного права Київського Національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор Луць Володимир Васильович, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін Академії муніципального управління (м. Київ);

кандидат юридичних наук, доцент Борисова Валентина Іванівна, завідувач кафедри цивільного права Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого (м. Харків).

Провідна установа:

Одеська національна юридична академія (м. Одеса)

Захист відбудеться 18 червня 2003 року о 12:00 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.001.06 при Київському Національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 253.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського Національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий „16” травня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат юридичних наук, доцент Боднар Т.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Необхідність запровадження довірчих відносин в Україні, відтак і їх розгалуженого правового регулювання, викликана і пов'язана з реформуванням правової системи України в цілому та докорінним оновленням цивільного законодавства.

Перехід до ринкової економіки обумовив перш за все реформування відносин власності, включаючи її роздержавлення і приватизацію як ефективний шлях до утворення вільних та юридично рівних суб'єктів підприємництва.

Існуючий досвід переходу держав на більш високий щабель економічного і суспільного розвитку засвідчує, що серед численних факторів, які впливають на процес реформування економіки, є розвиненість ринкової інфраструктури, наповненість її різноманітними інституціями, серед яких чільне місце мають посідати і фінансові посередники, до недавна маловідомі у вітчизняному правовому просторі. До фінансових посередників, що виникли одночасно з початком приватизації, належать і довірчі товариства. Важливе значення для становлення довірчих товариств відіграв інститут довірчої власності, притаманний англо-саксонській системі права, яка має багатовікову історію.

Як і будь-яке новоутворення, довірче товариство пройшло в своєму правовому розвитку різні етапи - від створення до широкого запровадження. Водночас цей процес з правової точки зору і досі характеризується численними суперечностями, правовими прогалинами, а відтак потребує глибокого наукового аналізу.

Ступінь наукової розробленості теми. Дослідження шляхів вирішення проблеми запровадження довірчих відносин у вітчизняну правову систему, було покладено в основу аналізу діяльності довірчих товариств як активних учасників приватизаційних процесів. Потреба в цьому дослідженні продиктована не стільки наявними недоліками в діяльності довірчих товариств, скільки необхідністю проведення аналізу правового забезпечення розвитку ринкових відносин і пов'язаного з цим зародженням широкого кола осіб, що стали власниками засобів виробництва та прав на них. Існування приватної власності на речі, незалежно від їх походження та цільового призначення, є об'єктивним фактором сьогодення, похідними елементами якого є титул, ризик, прибуток, збиток та довіра, що в сукупності встановлюють господарський обіг. У зв'язку з цим у дисертаційному дослідженні аналізується підприємницька практика, в якій найактивніше проходять процеси апробації та впровадження нових правових схем та конструкцій.

Складність проблеми, розростання дискусії навколо неї, все це обумовило вибір теми та актуальність її дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. За тематикою дисертація виконана відповідно до бюджетної теми юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка №ДР019И007725 “Удосконалення правового механізму реалізації та захисту прав інтересів людини і громадянина в Україні”.

Мета та завдання дисертаційного дослідження. Метою цього дослідження є системний аналіз правового регулювання функціонування системи довірчих товариств на існуючій нормативно-правовій базі, пошук правових резервів стимулювання їх діяльності, а також розробка теоретичних і практичних рекомендацій щодо удосконалення правового регулювання створення та діяльності довірчих товариств.

Реалізація поставленої мети здійснюється шляхом вирішення наступних основних завдань:

- дослідження і систематизація явищ і процесів приватизації в Україні, що визначають їх нормативно-правову базу, і обумовленого цим понятійного апарату, його динаміки, використання в ньому позитивного юридичного досвіду зарубіжних країн;

- визначення правової природи такого правового явища як довірчі відносини, їх впливу на діяльність довірчих товариств;

- аналіз формування й еволюції нормативно-правової бази створення довірчих товариств, її коригування в процесі одержання досвіду реформування вітчизняної економіки;

- з'ясування суті, специфіки й потенційних можливостей сучасного правового регулювання довірчих відносин в Україні через призму процесів створення та діяльності довірчих товариств, класифікації видів і форм даного регулювання і його закріплення в нормах права в процесі законодавчої діяльності.

Об'єктом дослідження в даній роботі є правові норми, що регулюють діяльність довірчих товариств як учасників цивільних правовідносин.

Предметом дослідження є комплекс питань правового характеру, що забезпечують процеси створення, організації і діяльності довірчих товариств.

Методи дисертаційного дослідження. В основу дисертаційного дослідження покладено сучасні загальнонаукові методи: діалектичний метод та окремі наукові методи: історичного, порівняльно-правового, догматичного, соціологічного та системно-структурного аналізу. За допомогою діалектичного методу було досліджено становлення законодавства, як вітчизняного, так і зарубіжного, що регулює довірчі правовідносини та правовий статус їх суб'єктів. Історичний метод дозволив дослідити розвиток інститутів довірчої власності та довірчого управління починаючи з XYI століття. Аналіз наукових позицій, поглядів вітчизняних та зарубіжних вчених щодо правового регулювання створення та діяльності довірчих товариств здійснено за допомогою порівняльно-правового методу. Догматичний метод дозволив проаналізувати зміст норм чинного законодавства у цій сфері. За допомогою соціологічного методу було досліджено статику діяльності довірчих товариств в окремо взятому регіоні. Через призму системно-структурного аналізу досліджено роль довірчих товариств у здійсненні довірчих правовідносин, їх стадії та характер.

Теоретична основа дисертації. Дослідження проблематики дисертації, аналіз розвитку наукової думки щодо розвитку довірчих відносин у світовій практиці, а також сформульовані в дисертації теоретичні висновки ґрунтуються на загальних досягненнях цивілістичної науки, у тому числі на результатах досліджень зарубіжних та вітчизняних цивілістів. В основу дисертаційного дослідження автором покладені роботи Б. Бойда, В.І. Борисової, С.М. Братуся, Є.А. Васильєва, А.В. Венедиктова, Д.М. Генкіна, Р. Давида, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, О.С. Іоффе, Л. Ейджела, Ю.І. Єханурова, І.У. Жанайдарова, Т.В. Кашаніної, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, Р.А. Майданика, В.Л. Мусіяки, Р.Л. Наришкіної, А. Оноре, Б.М. Полякова, Г.В. Петрової, О.А. Підопригори, О.А. Пушкіна, Р. Саватьє, Д. Салмонда, М.М. Сібільова, І.В. Спасибо-Фатєєвої, О.Н. Сиродоєвої, Є.О. Суханова, Ю.К. Толстого, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, В.С. Щербини, Є.А. Флейшиць, К.К. Яічкова та інших правознавців.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в Україні на монографічному рівні досліджуються проблеми створення і функціонування довірчих товариств, як суб'єктів цивільно-правових відносин, проводиться аналіз поняття та правової природи довірчих відносин за участю довірчих товариств, проблеми співвідношення представництва з іншими суміжними інститутами цивільного права.

Новизна дисертаційного дослідження конкретизується, зокрема, в науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, найважливішими з яких є наступні:

1. Визначені передумови виникнення і особливості розвитку довірчого товариства як професійного учасника ринку фінансових (довірчих) послуг. Обґрунтовано висновок про те, що закріплення представницької основи діяльності довірчих товариств було зумовлено відсутністю в період їх виникнення цивільно-правових конструкцій, спроможних адекватно регулювати довірчі відносини, пов'язані з управлінням чужим майном.

2. Досліджено поняття і види довірчих відносин та їх місце в системі цивільно-правових інститутів. Довірчими визнаються правовідносини, в яких довірена особа наділяється повноваженнями на передане майно, необхідними і достатніми для досягнення економічного ефекту, і зумовленою цим особливою, підвищеною відповідальністю за недбалість у виконанні зобов'язання, передбаченого правочином чи іншою підставою виникнення таких правовідносин.

3. На підставі порівняння інститутів представництва та довірчої власності обґрунтовано висновок про те, що для країн з кодифікованим цивільним правом концептуально неможливою є рецепція трасту в повному обсязі; водночас окремі елементи (варіативність суб'єктної структури і функціональної спрямованості) доцільно використати в діяльності довірчих товариств.

4. Визначені концептуальні засади правового регулювання і місця представницької діяльності довірчих товариств в системі довірчих відносин.

5. Запропоновано створення спеціалізованих та універсальних видів довірчих товариств, покликаних здійснювати всі види довірчих послуг з використанням договорів довірчого управління майном, доручення, агентування, застосуванням забезпечувального та номінального права власності.

6. Обґрунтована доцільність відмови від інституту довіреної особи і здійснення управління довірчим товариством через притаманні континентальній правовій системі права структуру та повноваження органів юридичної особи шляхом створення обов'язкової трьохланцюгової системи управління довірчим товариством (збори учасників, спостережна рада, виконавчий орган), що сприятиме досягненню більш якісного рівня правового забезпечення довірчих послуг.

7. Проаналізовано поняття і види довірчих операцій (послуг), що здійснюються довірчими товариствами та обґрунтовано висновок про те, що за характером прав на довірене майно довірче товариство може здійснювати два види довірчих послуг, пов'язаних та не пов'язаних з управлінням майном.

8. Обґрунтовано висновок про доцільність закріплення в цивільному законодавстві змішаного за характером договору агентського управління майном, покликаного закріпити основні правила агентування з питань управління майном.

9. Запропоновано поняття довірчого представницького договору як єдиної підстави надання представницьких послуг довірчим товариством. Предметом довірчого представницького договору між довірителем і довірчим товариством є надання довірчим товариством представницьких послуг щодо майна довірителя від власного імені або від імені, за рахунок та в інтересах довірителя.

На підставі цих та інших висновків дисертантом вносяться конкретні пропозиції та відповідні рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства та правозастосовчої практики, зокрема:

- прийняття Закону України „Про довірчі товариства”, який повинен містити норми та положення щодо поняття та правового статусу довірчих товариств;

- з метою усунення існуючих недоліків, і „розблокування” діяльності довірчих товариств запропоновано прийняття Закону України, яким буде визначено порядок переходу в управління держави акцій, придбаних довірчими товариствами від імені довірителів, які існують в системі реєстрів власників іменних цінних паперів акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, щодо яких довірчі товариства не зареєструвалися в реєстрах акцій акціонерних товариств в якості довірених осіб протягом визначеного в Законі строку;

- запропоновано внести зміни у статтю 4 Закону України „Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10 грудня 1997 року стосовно поширення положення про номінального утримувача і на довірчі товариства;

- запропоновано прийняття Положення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України „Про страхування ризиків від здійснення довірчих операцій”, та внести зміни в механізм обліку довірчих операцій в реєстрі іменних цінних паперів шляхом введення нового типу рахунку уповноваженої особи власника (рахунку довірчого товариства) і спеціального розпорядження (передавального доручення) про передачу в представницьке управління уповноваженої особи власника.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання теоретичних результатів для здійснення подальших досліджень у сфері довірчих відносин, а практичних пропозицій та рекомендацій - при вдосконаленні цивільного законодавства.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним завершеним дослідженням правового статусу, функцій та повноважень довірчого товариства як учасника цивільно-правових відносин. Сформульовані у ній положення, висновки, пропозиції та рекомендації базуються на особистих наукових дослідженнях, узагальненні та аналізі нормативно-правових актів, судової та підприємницької практики.

Апробація і практична значимість дослідження. Результати проведеного дослідження апробовані при обговоренні дисертації на засіданні кафедри цивільного права Київського університету імені Тараса Шевченка (грудень 2002 р.), на IV Всеукраїнській науково-практичній конференції „Новий Цивільний кодекс України” та його вплив на подальший хід і зміст кодифікаційного процесу в Україні” (червень 1997 р.). Матеріали, що лягли в основу дисертації, були обговорені на засіданні „круглого столу” Спілки юристів Кіровоградської області (березень 1998 р.). Окремі висновки і рекомендації, одержані в процесі розробки теми, розглядались на засіданні Методичної ради нотаріусів Кіровоградської області при обговоренні проблем, пов'язаних із вчиненням нотаріальних дій щодо операцій з цінними паперами (вересень 1999 р.).

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які об'єднують сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 221 сторінку, список використаної літератури складається з 201 джерела і займає 25 сторінок.

ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обґрунтовується актуальність вибраної теми, розкривається її сутність; зазначається зв'язок теми дисертаційного дослідження з планами науково-дослідних робіт; визначаються мета та завдання дисертації; дається характеристика об'єкта, предмета та використаних методів дослідження, викладаються наукова новизна та формулюються основні наукові положення, які виносяться на захист; зазначається теоретичне та практичне значення впровадження отриманих результатів дослідження, їх апробація.

Розділ І “Загальна характеристика правового статусу довірчих товариств як суб'єктів цивільних правовідносин”.

Підрозділ 1.1 “Передумови виникнення і поняття довірчих товариств в Україні”, присвячений аналізу утворення у вітчизняному правовому просторі в процесі приватизації державного майна довірчих товариств - спеціальних суб'єктів господарських відносин (фінансових посередників) на які було покладено здійснення діяльності по забезпеченню інтересів учасників приватизаційних процесів. Основна увага дисертанта приділяється як безпосередньо статусу довірчого товариства, так і аналізу правового середовища, яке б забезпечувало його утворення та діяльність. Автор проводить порівняльний аналіз застосування норм Декрету Кабінету Міністрів України “Про довірчі товариства” з іншими законодавчими актами, що регулюють процеси створення та діяльності юридичних осіб.

Дисертант обґрунтовує висновок про те, що на фоні існуючих організаційно-правових форм суб'єктів підприємницької діяльності, шляхом прийняття зазначеного Декрету для довірчих товариств, була нормативно визначена, як обов'язкова така організаційно-правова форма як товариство з додатковою відповідальністю. З метою, визначення доцільності такого вибору, автором досліджуються основні ознаки довірчого товариства як юридичної особи: її організаційна єдність, майнова відокремленість та відповідальність, загальні принципи утворення та діяльності довірчих товариств, як господарських товариств та особливості їх утворення та діяльності, як товариств з додатковою відповідальністю.

Дисертант доводить, що для забезпечення якості процесу приватизації законодавець, застосовуючи доступну для цього процесу організаційно-правову форму, зробив все можливе з метою забезпечення гарантій для осіб, в інтересах яких повинна діяти така структура, що здійснює таку представницьку діяльність на оплатних засадах. Такою гарантією, як стверджує автор, є особливості майнової відповідальності для учасників товариств з додатковою відповідальністю та відповідальності учасників такого їх різновиду, як довірче товариство.

Сам факт появи в правовому просторі України такого новоутворення як довірче товариство, на думку дисертанта, ініціював застосування в господарському обороті понять “довірче управління”, "довірчі операції" похідних від понять "довірче товариство".

Водночас, аналізуючи правові наслідки здійснення довірчого управління та довірчих операцій в Україні іншими суб'єктами підприємництва, форми яких були відмінні від встановленої для довірчого товариства, дисертант піддає критичному аналізу положення нового ЦК України стосовно встановлення широкого загалу осіб, як юридичних, так і фізичних, яким дозволено здійснювати довірче управління майном. Дисертант стверджує, що інституціональне утворення, яке має право надавати довірчі послуги, як виключний вид діяльності, повинно бути в одній, найбільш придатній для цього організаційно-правовій формі - саме у формі товариства з додатковою відповідальністю, особливості створення, функціонування та припинення діяльності якого мають регулюватися спеціальним законодавчим актом.

У підрозділі 1.2 “Правова природа довірчих відносин за участю довірчих товариств” досліджується ефективність юридичних конструкцій існуючих інститутів довірчої власності та довірчого управління. В процесі історичного аналізу виникнення поширеного в системі англо-саксонського права інституту довірчої власності, автор обґрунтовує висновок, що специфіка інституту довірчої власності полягає в тому, що право власності завдяки йому “розщеплюється”, де одна частина повноважень власника, тобто управління та розпорядження виділеним майном, належить одній особі (довірчому власнику), а інша частина його повноважень - одержання вигоди від експлуатації майна, в тому числі одержання доходів, - іншій особі або особам (одному або декільком бенефіціаріям). В кожному відношенні по довірчій власності, як правило, беруть участь три особи. Порівнюючи таке відношення до власності з аналогічним, притаманним системі континентального права, автор встановлює істотну відмінність існуючих підходів у реалізації права власності на одне і те ж майно декількох осіб.

Посилаючись на дослідження іноземних та вітчизняних цивілістів, автор показує, що довірча власність може встановлюватися на підставі закону або прямого волевиявлення, тобто договору. В дослідженні приділена увага встановленню довірчої власності на підставі договору, оскільки виникнення і існування речового права може ґрунтуватися також на договорі. Дисертант аналізує два види договорів: договори про встановлення довірчої власності і договори, що укладені на засадах довірчої власності, які, в свою чергу, створюють різні правові наслідки.

Автор звертає увагу на те, що в окремих аспектах довірча власність має багато спільного з таким інститутом цивільного права, як представництво, засноване на договорі (агентська угода або договір доручення), яке охоплює значну сферу як майнових, так і немайнових відносин. Основною ознакою цього інституту є дії однієї особи від імені іншої, які створюють юридичні наслідки для того, від імені кого діють і кого представляють. При цьому не здійснюється передача права, тому що представник сам таких прав не набуває, і в наслідок цього їх не передає.

Автор аналізує інститут представництва через його основні види, такі як: агентський договір, договір доручення, комісії та інші види правочинів, проводить порівняльний аналіз вказаних видів договорів, на підставі якого показує, що їх всіх пов'язує наявність трьох самостійних суб'єктів: представляємого, чиї права та обов'язки встановлюються або здійснюються представником, представника, який ці права та обов'язки встановлює або здійснює, та третю особу, по відношенню до якої вони безпосередньо встановлюються.

Дисертант обґрунтовує, що trustee також характеризується наявністю трикутника суб'єктів правовідносин, але в останньому випадку характерною ознакою цієї конструкції є не тільки “розщеплення” повноважень власника. На відміну від представництва, траст відображає “статику” вольових відношень власності, а застосування зобов'язальних конструкцій -тільки обслуговує, реалізує право власності, відтак повноваження довірчого власника відрізняються від повноважень представника не стільки за їх обсягом, скільки речово-правовим характером.

Наявність спільних рис ще раз засвідчує, що реалізацію вказаних критеріїв довірча власність, заснована на договорі, вирішує комплексно, водночас представництво, поєднуючи в собі всі ці риси - реалізує їх частково: або через договір доручення, або через договір комісії, договір схову чи довіреність.

На підставі вищевказаного, автор робить висновок, що інститут представництва має певною мірою обмежений обсяг та характер повноважень і не може бути, на відміну від конструкції “розщеплення власності”, повним засобом реалізації права власності. Відтак, поширений в цивільному праві України інститут договору доручення за своїм характером та змістом стоїть ближче до цілей довірчого управління майном, водночас він не забезпечує, в силу притаманних йому ознак, всієї повноти регулювання довірчих відносин.

Дисертант з врахуванням світового досвіду розглядає перспективи регулювання довірчих відносин в процесі реформування діючого законодавства України, яке неможливе без трансформації підходів до розуміння права власності на речі на сучасному етапі.

Дослідження розвитку цього інституту права доказує можливість та доцільність існування концепції панування над майном в інших, відмінних від відомого вітчизняному праву, організаційно-правових формах, завдяки яким для досягнення певних результатів достатньо отримати повноваження володіння, розпорядження та управління чужим майном, мати для цього законні підстави та відповідний захист.

Дисертант відзначає, що підходів для вирішення питань про форми панування над речами багато, але обмеженість речових прав, прав на чуже майно, притаманних вітчизняному законодавству, змушує шукати підходи для оптимального їх поєднання за рахунок застосування зобов'язальних конструкцій, завдяки яким ввійшло в практику і набуло поширення довірче управління. Але, на відміну від управління, в розумінні розпорядження, як складової частини права власності, це поняття включило в себе елементи володіння та користування. Речові відносини, які закладені в цих конструкціях, завдяки комплексному підходу, автор пропонує застосовувати вже на зобов'язальній основі. Таким чином, в договір доручення, предметом якого є здійснення юридичних дій від імені та за рахунок довірителя, пропонується включити і виконання фактичних дій, в результаті чого він набирає рис комплексного і самостійного характеру, завдяки чому виникає новоутворення - довірче управління.

Розвиток ринкових відносин, нормативне закріплення рівності всіх форм власності, поступове розширення сфери впливу приватної власності, викликає необхідність застосування нових комплексних конструкцій, однією з яких може бути договір довірчого управління майном. Зрозуміло, що запропонована конструкція є кроком вперед в порівнянні з діючим зараз сурогатом довірчих відносин представницького характеру, але і вона не дозволяє використовувати весь комплекс переваг, які надає інститут довірчої власності в розв'язанні широкого кола проблем.

Розділ ІІ “Цивільно-правове регулювання створення та діяльності довірчих товариств”.

У підрозділі 2.1 “Особливості створення довірчих товариств”, досліджуючи процес утворення довірчого товариства, автор доводить, що і сама процедура створення довірчого товариства, і його установчі документи мають відмінності та особливості від аналогічної процедури та установчих документів інших господарських товариств. Ці відмінності, як вказує автор, полягають в наданні довірчому товариству правомочностей на здійснення останнім операцій особливого характеру - довірчих операцій, а також спрямовані на забезпечення гарантій майнових прав довірителів. Будучи зобов'язаними своєю появою приватизаційним процесам в Україні, довірчі товариства набули права на здійснення такої представницької діяльності з приватизаційними паперами, тільки після одержання дозволу (ліцензії) Фонду державного майна України.

Дисертант обґрунтовує, що ставлячи за мету забезпечення ефективного та якісного проведення приватизації в Україні, в основу Декрету Кабінету Міністрів України “Про довірчі товариства” його розробниками було покладено створення дійового механізму функціонування та гарантій цих структур. З цією метою для цього виду підприємств була застосована така організаційно-правова форма, як товариство з додатковою відповідальністю. В цьому різновиді господарського товариства ширше вирішуються питання реалізації обов'язків за участю множеності осіб шляхом встановлення субсідарної відповідальності для засновників (учасників) довірчих товариств в разі недостатності наявного майна юридичної особи (довірчого товариства) за його зобов'язаннями.

Але не тільки завдяки такій відповідальності досягався певний рівень якості довірчої діяльності. Законодавець, як вказує дисертант, для досягнення цієї мети встановив для довірчих товариств і відповідні особливості: мінімальний розмір статутного фонду, розмір якого на момент прийняття Декрету був значним; обов'язковість формування цього фонду виключно грошовими коштами та цінними паперами засновників; обов'язковість аудиту та укладання договору з комерційним банком та оформлення відносин з довірителями майна, шляхом укладання з ними договору; особливість здійснення довірчих операцій та їх облік. Водночас, як показала практика, для створення та діяльності довірчих товариств, цього було недостатньо. Можливості однієї організаційно-правової форми не забезпечували в достатній мірі необхідної відповідальності довірчих товариств та їх засновників (учасників) і, відповідно, гарантій довірителям.

З цією метою дисертантом запропоновано внести відповідні зміни на законодавчому рівні стосовно майнової відповідальності довірчого товариства, його засновників, встановити відповідні вимоги до запровадження механізмів, які б гарантували захист майнових прав довірителів. Також пропонується й прийняття спеціального Закону України “Про довірчі товариства”, проект якого декілька разів пропонувався парламенту.

У підрозділі 2.2 “Управління довірчим товариством” присвячений аналізу положень Декрету Кабінету Міністрів України “Про довірчі товариства”, в якому автор показує, що для виконання основних своїх функцій (довірчих операцій), довірче товариство не утворює виконавчого органу. Хоча установчими документами довірчого товариства в ньому передбачається утворення виконавчого органу, але це той орган, який призначений виконувати фінансово-господарські функції, пов'язані з забезпеченням основної (довірчої) діяльності довірчого товариства.

На думку дисертанта, специфіка довірчих товариств, полягає саме в тому, що в їх основу покладено “розщеплення” повноваження розпорядження, де право вибору основної мети на отримання зиску від майна залишається у його первинного власника, який приймає рішення про його реалізацію, або про направлення його в цивіення його в циві отримання від цих дій з ним прибутку. Забезпечення ж здійснення волі власника покладено на довірену особу, яка діє від імені довірчого товариства і, в свою чергу, бере на себе обов'язки організувати забезпечення здійснення довірчих операцій.

Досліджуючи питання про логічність, ефективність та доцільність побудови такої системи діяльності та управління довірчим товариством, дисертант проводить порівняльний аналіз запропонованої схеми управління довірчим товариством з існуючим класичними схемами управління юридичної особи.

Автор обґрунтовує, що така схема управління через запровадження інституту довіреної особи є не логічною і суперечлива в своїй основі. З метою усунення існуючих протиріч дисертант пропонує відмовитися від інституту довіреної особи та запровадити для довірчого товариства трьохланцюгову схему управління, яка б поєднувала в собі класичну схему управління юридичною особою з відповідальністю її засновників за неналежне здійснення довірчих операцій.

У підрозділі 2.3 “Характеристика довірчих операцій” довірчі відносини розглядаються автором у вузькому та широкому значенні. У вузькому значенні довірчі відносини розглядаються як здійснення довіреною особою (довірчим товариством, агентом, довірчим управителем тощо) юридичних та фактичних дій по управлінню чужим майном і реалізації права власності на передане їй майно в інтересах визначених довірителем вигодонабувачів способами, передбаченими цивільним законодавством.

У широкому розумінні - як відносини, які передбачають передачу права власності або окремо функціонуючих повноважень на майно або результати творчої діяльності в інтересах іншої особи, обтяжених обов'язком нового володаря (власника, управителя тощо) вчинити зустрічне надання виконанням певних дій або передачею довіреного майна в інтересах відчужувача чи визначених ним третіх осіб, направлених на захист інтересів вигодонабувачів від неправомірного збагачення довірених осіб.

У дослідженні обґрунтовується висновок про те, що більш широке за обсягом і змішане за характером повноважень поняття представницької діяльності довірчих товариств порівняно із загальноприйнятим в цивільному праві, закріплений в законодавстві статус довірчого товариства і сформована правозастосовча практика свідчать про занадто вузькі для представницької діяльності довірчих товариств рамки договору доручення. Цей договірний тип включає в себе елементи й інших зобов'язальних конструкцій. Представницька діяльність довірчих товариств заснована на особливому виді цивільно-правових зобов'язань, які містять в собі елементи агентського договору і не можуть бути в сукупності кваліфіковані традиційно представницькими.

Дисертант обґрунтовує висновок про те, що довірчі правовідносини за участю довірчих товариств є необхідним елементом сучасних суспільних відносин, підвищення ролі і значення яких в житті суспільства неможливе без розширення сфери застосування інституту представницько-посередницьких відносин шляхом широкого застосування договорів агентського майнового управління і довірчого управління майном, спрощення структури взаємовідносин довірчого товариства з довірителями і створення надійних економічних механізмів захисту інтересів довірителів від зловживань з боку довірчих товариств.

Розглядаючи перелік операцій довірчого характеру, які встановлені Декретом Кабінету Міністрів України “Про довірчі товариства”, автор показує, що одними операціями з приватизаційними коштами не обмежується широкий спектр можливостей діяльності довірчих товариств, яка може бути спрямована на обслуговування іншого майна та майнових прав як фізичних, так і юридичних осіб. Також встановлюється, що, маючи на меті забезпечення роздержавлення державного майна, Декрет ніякою мірою не забороняв і не обмежував діяльність довірчих товариств в інших сферах цивільного та господарського обороту. Єдине обмеження, введене цим Декретом, було накладене на довірчі операції з приватизаційними паперами, оскільки вони могли виконуватись виключно товариствами з додатковою відповідальністю і за умов наявності у них відповідної ліцензії Фонду державного майна України.

Автор показує, що поняття довірчого товариства особливості здійснення ним довірчих операцій, викладені в статтях Декрету Кабінету Міністрів України “Про довірчі товариства” свідчать, що вирішення питань управління чужим майном було вирішено через інститут представництва.

Проводячи аналіз договірних відносин між довірителем та довірчим товариством, автор аналізує переваги та недоліки існуючого механізму регулювання відносин довірчого товариства з довірителем майна через його основну правову форму - договір, який є, на думку автора, договором взаємного характеру, тому що цей договір встановлює, змінює або припиняє права і обов'язки, як для довірителя майна, довірчого товариства, так і довіреної особи. Також автор характеризує довірчий договір, як реальний, двосторонній та оплатний, пропонує доповнити існуючі елементи договору шляхом розширення обсягу прав та обов'язків довірителя майна та довіреної особи, підвищення відповідальності останньої перед власником.

Дисертант обґрунтовує, що введення в цивільний оборот такого суб'єкта, як довірче товариство не тільки створило умови для реформування інституту представницько-посередницьких відносин, але й показало, що вирішення цих проблем можливе тільки шляхом комплексного підходу, складовими частинами якого є існування спеціальної професійно-спрямованої структури, діяльність якої забезпечується відповідними правовими формами, такими як договір довірчого управління.

Розділ ІІІ “Перспективи розвитку цивільно-правового регулювання довірчих відносин за участю довірчих товариств в Україні”.

У підрозділі 3.1 “Місце і роль довірчих товариств у здійсненні довірчих відносин” автор проводить аналіз створення та діяльності довірчих товариств в межах певного регіону. На прикладі восьми довірчих товариств дисертант показує, що поштовхом до їх появи, і не тільки в конкретно взятому місці, але й в цілому в Україні, став Декрет Кабінету Міністрів України “Про довірчі товариства”. Але цей аналіз також свідчить, що основні недоліки у діяльності таких суб'єктів підприємницької діяльності, як довірчі товариства, також були обумовлені цим законодавчим актом.

Особливий інтерес у цьому дослідженні викликає діяльність довірчих товариств з приватизаційними коштами громадян України та її наслідки. Автор аналізує правовідносини, що утворювалися між довірителями та довірчими товариствами. В цілому практика застосування довірчими товариствами договорів доручення та комісії у відносинах з довірителями майна, а в подальшому застосування повністю або частково форми Типового договору довірчого товариства з довірителями майна, надала підстави для висновків про те, що існуючий арсенал правових засобів у вітчизняному правовому просторі не міг у достатній мірі забезпечити належний рівень представницької діяльності, здійснення якої було покладено на довірчі товариства. Існуючі недоліки правових форм, які регулювали відносини довірчих товариств з довірителями майна, стали підґрунтям для появи в Україні нового та самостійного виду цивільно-правових зобов'язань - довірчого управління.

Проводячи дослідження діяльності довірчих товариств, з метою усунення недоліків і “розблокування“ діяльності довірчих товариств, автор пропонує прийняти Закон України, яким має бути визначений порядок переходу в управління держави акцій, придбаних довірчими товариствами від імені довірителів, які існують в системі реєстрів власників іменних цінних паперів акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, щодо яких довірчі товариства не зареєструвалися в реєстрі акцій акціонерних товариств в якості довірених осіб протягом визначеного в законі строку.

Також автор пропонує внести зміни до Закону України “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, розробити Положення Кабінету Міністрів України “Про страхування ризиків від здійснення довірчих операцій” та внести зміни в механізм обліку довірчих операцій в реєстрі власників іменних цінних паперів

Водночас, на думку дисертанта, ці пропозиції хоча і доповнять нормативну базу, яка забезпечує регулювання довірчих відносин та вплинуть на впорядкування діяльності довірчих товариств, але без концептуальної визначеності шляхів реформування інституту представництва в Україні, всі ці заходи будуть мати обмежений характер.

У підрозділі 3.2 “Регулювання довірчих відносин за участю довірчих товариств у новому цивільному законодавстві”, на підставі аналізу практики автор показує, що вирішення проблеми реалізації майна, належного одній особі, за рахунок правомочностей іншої, неможливе без одночасного врегулювання правовідносин власника і його представника та самого правового статусу представника. Аналіз правової природи та загальної характеристики довірчого товариства показує, що він є найбільш прийнятним, як з точки зору його можливостей, як юридичної особи, так і з точки зору гарантій для забезпечення майнових прав установників управління, за рахунок додаткової відповідальності учасників цього товариства, для започаткування на його основі інституту довірчого управителя.

Автор пропонує на законодавчому рівні запровадити встановлення виключного права на здійснення довірчого управління майном та делегування такого права професійно здатній структурі - довірчому товариству. Відповідно до цього, автор пропонує внести необхідні зміни до проекту Закону "Про довірче управління майном".

Реформування інституту довірчих відносин в Україні проходить складним шляхом, пропозиції по впровадженню в цивільне законодавство агентського та довірчого управління ставить питання про доцільність існування в господарському обороті довірчого товариства, як специфічного утворення , що виникло завдяки приватизаційним процесам. Автор доводить, що довірчі товариства діють не тільки з метою приватизації; в них закладені широкі можливості по забезпеченню, обслуговуванню, збереженню, управлінню та розпорядженню майном та майновими правами як громадян, так і юридичних осіб.

На підставі наведеного, автор обґрунтовує висновок про доцільність прийняття Закону України “Про довірчі товариства”, який буде містити положення щодо поняття та правового статусу цих юридичних осіб. Завдяки прийняттю цього законопроекту, на думку автора, можуть бути реалізовані можливості довірчих товариств, які закладені в їх правовій природі.

Дисертант вважає, що участь довірчих товариств у вирішенні проблем постприватизаційного періоду буде видозмінюватися і, не зважаючи на деякі висловлювання про недоцільність їх збереження, недовіру з боку населення, ці суб'єкти з багатовіковим досвідом існування, будуть витребувані, виходячи з об'єктивних факторів, пов'язаних з поглибленням ринкових відносин. Довірчі товариства в тій чи іншій формі установлення, зможуть забезпечувати представництво інтересів прав власників не тільки шляхом надання окремих послуг, але й послуг комплексного характеру. Автор вбачає, що значну роль буде покладено на довірчі товариства, які зможуть забезпечити права власності держави, реалізацію можливостей її майна.

У висновках автором узагальнюються результати дисертаційного дослідження, у якому проведено порівняльно-правовий аналіз такого новоутворення як відносини довірчого характеру у цивільному законодавстві України із відповідним регулюванням у законодавстві країн англо-саксонської системи права та країн СНД.

За результатами дисертаційного дослідження автором обґрунтовуються наукові висновки, які характеризуються теоретичною новизною та практичним значенням.

Проведене дослідження має в своїй основі розгляд вузько-специфічної частини цивільно-правових процесів. Здійснений аналіз такого правового новоутворення як відносини довірчого характеру, пропозиції по його удосконаленню розглядаються в комплексі змін інших частин правовідносин, з урахуванням тенденцій їх розвитку. Автор стверджує, що довірчі товариства займуть належне їм місце з розвитком фондового (наприклад, операції з американськими та іншими депозитарними розписками) та інвестиційного (управління пайовими інвестиційними та пенсійними фондами) ринків, за рахунок цих можливостей держава зможе не тільки поступово ліквідувати негативні наслідки діяльності довірчих товариств у період 1993-1997 роки, а й реалізовувати благодійні та інші програми.

Основні положення дисертації викладені у таких наукових працях

1. Управління довірчим товариством та особливості здійснення довірчих операцій за законодавством України // Науковий вісник. Чернівецького університету. - 1999. Випуск 45. „Правознавство”.

2. Регулювання довірчих відносин в новому цивільному законодавстві України // Науковий вісник. Чернівецького університету. - 1999. Випуск 48. „Правознавство”.

3. Перспективи участі та діяльності довірчих товариств у післяприватизаційних процесах в Україні // Підприємництво, господарство і право. - 2001.- № 4.

4. Марчинський В.Г. Правовий статус довірчого товариства як суб'єкта цивільно-правових відносин. - Рукопис.

5. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2003.

АНОТАЦІЯ

право довірче товариство цивільне

Дисертаційна робота присвячена дослідженню актуальній, як в теоретичному, так і в практичному плані проблеми правового статусу довірчого товариства як учасника цивільно-правових відносин. У дослідженні розкриваються поняття інституту довірчої власності, структура і зміст довірчих правовідносин, аналізуються питання про місце і роль довірчих товариств у здійсненні відносин довірчого характеру, в тому числі регулювання цих відносин у новому ЦК України. Автор обґрунтовує власні міркування і пропозиції з актуальних проблем діяльності довірчих товариств як суб'єктів підприємництва, зокрема ті, які спрямовані на вдосконалення чинного законодавства. У дослідженні проаналізовано загальне поняття та особливості довірчих операцій, проведено порівняльний аналіз довірчих відносин із суміжними юридичними конструкціями континентального права, визначаються умови їх рецепції шляхом введення в право України інституту довірчого управління майном.

Ключові слова: довірчі відносини, довірча власність, довірчі операції, довірчі товариства, довірче управління.

Аннотация

Марчинский В.Г. Правовой статус доверительного общества как субъекта гражданско-правовых отношений. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка, Киев, 2003.

Диссертационная работа посвящена исследованию актуальной как в теоретическом, так и в практическом плане проблемы правового статуса доверительного общества как участника гражданско-правовых отношений. В исследовании раскрываются понятия института доверительной собственности, структура и содержание доверительных правоотношений, анализируются вопросы о месте и роли доверительных обществ в осуществлении отношений доверительного характера, в том числе регулирования этих отношений в новом ГК Украины. Автор обосновывает собственные размышления и предложения с актуальных проблем деятельности доверительных обществ как субъектов предпринимательства. В исследовании проанализировано общее понятие и особенности доверительных операций, проведено сравнительный анализ доверительных отношений со смежными юридическими конструкциями континентального права, определяются условия их рецепции путем введения в право Украины института доверительного управления имуществом.

Ключевые слова: доверительные отношения, доверительная собственность, доверительные операции, доверительные общества, доверительное управление.

ANNOTATION

Marchynskyy V.G. Legal Status of a Trust Company as a Subject of Civil and Legal Relations. - Manuscript.

Dissertation for a Candidate Degree in Law by speciality 12.00.03 - Civil Law and Civil Process; Family Law; International Private Law. - Tarass Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2003.

The dissertation is devoted to the of the problem of the legal status of a trust company as a participant of the civil and legal relations, the investigation of which is important both in theoretical and practical aspects. The notion of trust property, the structure and contents of the trust legal relations are conceptualized in this research; the issue of the place and role of trust companies in exercising of trust relations is investigated, the regulations of these relations in the new Code of Civil Processes of Ukraine are also under analysis. The author substantiates his own vision and proposals on the topical problems of the trust companies' activities as subjects of entrepreneurship, namely those suggestions which are directed at the perfection of the current legal provisions. A general concept of trust operations and their distinctive features are viewed; a comparative analysis of trust relations and reciprocal legal constructs of the continental law is carried out and the conditions of their reception by ways of introducing the institution of trust management of property into the law of Ukraine are defined.

Key words: trust relations, trust property, trust operations, trust companies, trust management.

Размещено на Allbest