Загальна теорія судової експертології

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

на тему:

Загальна теорія судової експертології

криміналістичний судова експертологія

Виконала:

студентка групи П-51

Голуб Катерина Богданівна

Викладач:

Гонгало Сергій Йосипович

Острог, 2011

Судова експертиза, як і криміналістика, виникла у зв'язку з потребами практики. Випадки запрошення в суд експертів були відомі ще в давньоримському судовому процесі, де в такій ролі виступали землеміри та спеціалісти з почерку, проте ці факти стосуються цивільного процесу. У кримінальному процесі перші згадування про судові експертизи пов'язані з медичною експертизою. Так, наприклад, в працях Гіппократа (400 р. До н.е.) розглядалися питання дослідження механічних пошкоджень на тілі тощо.

Після реформи 1864 року, яка співпала в часі із загальним науково-технічним прогресом, можна помітити прискорення розвитку застосування експертизи в суді і зростання її значення. Саме наприкінці XIX і початку XX сторіч у судовій практиці активно застосовується криміналістична експертиза, яка охоплювала групу експертиз, призначених головним чином для дослідження речових доказів. Виникають експертизи: технічна, економічна, хімічна, літературно-художня, історична; започатковуються спроби розробки психологічної експертизи, виникає спеціальна галузь фінансової експертизи - судово-бухгалтерська експертиза. Іншими словами, це були перші кроки становлення наукової та практичної експертної діяльності

Загальноприйнятим є виокремлення таких трьох етапів розвитку цієї діяльності:

1) накопичення емпіричних знань, розробка і удосконалення наукових методів, засобів методик дослідження речових доказів;

2) узагальнення емпіричного матеріалу і формування окремих експертних теорій;

3) систематизація накопичених знань і формування загальної теорії судової експертизи.

Вказані періоди ознаменувалися кількісним зростанням теоретичних знань про судову експертизу, з'явилися фундаментальні роботи у галузі окремих видів криміналістичних експертиз, таких як почеркознавство (В.Ф. Орлова, Л.Е. Ароцкер, З.С. Меленевська, С.А. Ципенюк, Н.І. Клименко); трасологія (Б.І. Шевченко, Г.Л. Грановський, Ю.Г. Корухов, М.В. Салтевський); балістика (Б.М. Комаринець, Ю.М. Кубицький, Е.І. Сташенко, А.І. Установ, I.A. Сапожников); документознавство (В.К. Лисиченко, Д.Я. Мирський, A.A. Гусєв); судово-портретна експертиза (В.А. Снетков, A.M. Зінін, З.І. Кірсанов) та інші.

Поступово вченими досліджуються інші загальні питання у сфері судової експертизи, такі як теорія і практика криміналістичної ідентифікації, використання судово-фотографічних, мікроскопічних, фотоакустичних, ізотопних методів у експертизі; проведення узагальнення криміналістичних категорій (експертна методика, оцінка висновків експерта, експертна технологія); формулюються основи судово-експертної ситуалогії.

Ідея формування спеціальної галузі наукових знань про судову експертизу отримала свій практичний вираз у 50-х роках спершу як науки про криміналістичну експертизу. Про необхідність існування вказаної теорії, але в межах криміналістичної техніки, писав А.І. Вінберг, розуміючи її як загальну методику вивчення речових доказів.

У 1959 році Ю.М. Кубіцький та О.Р. Шляхов зробили значні кроки вперед, поставивши питання про виділення криміналістичної експертизи з криміналістики у самостійну галузь знань. У 1961 році А.І. Вінберг у одній з своїх статей звернув увагу на необхідність розробки загального вчення про судову експертизу, до цієї позиції приєднався й О.Р. Шляхов, висловивши свою думку про сутність науки судової експертизи, предметом якої є принципи, процесуальні умови й загальні логічні, фізико-технічні та хіміко-біологічні методи досліджень, а також методика та техніка проведення різних видів судової експертизи. Така теорія, на думку О.Р. Шляхова, не має характеру ні юридичної, ні технічної науки, а повинна знаходитись на межі між ними, бути “суміжною наукою”.

Враховуючи еволюцію наукового знання про судову експертизу, А.І. Вінберг та Н.Т. Малаховська у 1973 році висловили пропозицію щодо створення судової експертології - науки про закони та методологію формування, розвитку судових експертиз, закономірності вивчення їх об'єктів на основі застосування спеціальних пізнань, запозичених із базових (материнських) наук та відповідно трансформованих, що проводяться у межах правової регламентації та в тих організаційних формах, які забезпечують доказове значення по справі висновків судових експертів у кримінальному та цивільному судочинстві.

У 1970-х роках В.Д. Арсеньєв розглядає науку про судову експертизу в аспекті доказування, вважаючи її складовою частиною сучасної теорії судових доказів. Пізніше він уточнює своє бачення про предмет загальної теорії судової експертизи, визначаючи його складовим елементом науки кримінального процесу. Конструктивним елементом розглядуваної концепції є введення в систему наукового знання положень про значення та функції судової експертизи в процесі доказування, що вирішує, зокрема, напрям розвитку науки про судову експертизу.

У 1978 році свою думку стосовно науки про судову експертизу висловив P.C. Бєлкін, вважаючи, що судова експертологія (або загальна теорія судової експертизи - термін, більш доцільний на думку автора) має всі підстави для виділення в самостійну галузь наукового знання, якщо розглядати її як науку про закономірності виникнення та розвитку судових експертиз, процес експертного дослідження та формування його результатів, закономірностей, що проявляється в спільності методологічних та методичних основ. Аналіз змісту, спрямованості та соціального призначення дозволив автору віднести загальну теорію судової експертизи до юридичних наук.

Кінець 70-х та 80-х років характеризується виникненням у теорії судової експертизи перших структурно виражених концепцій загальнотеоретичного плану. Першою з них була концепція судової експертології А.І. Вінберга та Н.Т. Малаховської, представлена у 1979 році в посібнику “Судова експертологія (загальнотеоретичні та методологічні проблеми судових експертиз)”. Роботи А.І. Вінберга та Н.Т. Малаховської надають повне уявлення про концепцію нової галузі знань, яку автори назвали “судова експертологія”. За їх визначенням - це галузь юридичної науки, яка вивчає закономірності, методологію, процес формування та розвитку наукових основ судових експертиз, а також вивчає їх об'єкти.

Система судової експертології включає декілька рівнів:

- фундаментальні базові (материнські) науки;

- предметні судові науки;

- галузі предметних наук;

- предметні судові експертизи.

Слід зазначити, що ряд позицій, викладених А.І. Вінбергом та Н.Т. Малаховською, викликали заперечення з боку інших науковців, тому наступна робота “Предмет та методологічні основи науки про судову експертизу - судової експертології” (1980 р.) містить значні зміни та доповнення до запропонованої концепції судової експертології. Зокрема, авторами зроблений висновок про те, що судова експертологія повинна досліджувати закономірності та методологічні проблеми теорії судових експертиз та не “опускатися” до рівня окремих видів експертиз як практичної, конкретної діяльності.

На початку 90-х років увага питанню загальної теорії судової експертизи була приділена в монографічних роботах I.A. Алієва, Т.В., Авер'янової, Ю.Г. Корухова, С.Ф. Бичкової. Позиція Т.В. Авер'янової, наприклад, полягає у визначенні загальної теорії судової експертизи як системи світоглядних та праксеологічних принципів власне теорії та її об'єкта - експертної діяльності, окремих теоретичних побудов у цій галузі наукових знань, методів розвитку теорії та здійснення експертних досліджень, процесів та відношень - комплексне наукове відображення судово-експертної діяльності як єдиного цілого. Визначаючи місце загальної теорії судової експертизи в системі юридичних наук, автор вважає, що вона представляє собою науку двоякої природи: і юридичну - за предметом та об'єктом пізнань, частково за функціями та витоками формування, та природничо-технічною - за усіма іншими критеріями.

Так, результатом наукових дискусій все ж стало формування в 90-их роках XX століття окремої нової науки - загальної теорії судової експертизи. Її виділили з криміналістики, як колись саму криміналістику відокремили від науки кримінально-процесуального права.

Дискусії про найменування цієї галузі наукового знання не вщухають і досі. Її називають судовою експертології, теорією судової експертизи, наукою про судову експертизу, однак більшість вчених вважають найбільш точним найменування “загальна теорія судової експертизи”.

Якщо визначити місце судової експертології в системі наукового знання, то вона є частиною криміналістки, яка відокремилася і стала самостійною, має свою проблематику, теорію, об'єкт і предмет дослідження, свої завдання і функції. Загалом, судова експертологія, в вузькому розуміння - це вчення про судову експертизу.

Нині накопичений певний емпіричний матеріал, написані роботи, присвячені теорії судової експертизи, її організаційним і процесуальним проблемам таких учених-криміналістів і процесуалістів, як Бєлкін Р.С., Авер'янова Т.В., Алієв І.А., Арсеньєв В.Д., Вінберг А.І., Джавадов Ф.М., Надгорний Г.М., Коруков Ю.Г., Лисиченко В.Д., та інші, що дозволило визначити судову експертологію як науку, вказати її предмет і об'єкт дослідження, розкрити структуру загальної теорії, викласти її принципи і функції, дати окреме поняття системи.

Зрозуміло, що як в змісті і структурі молодої науки судової експертології, так і у визначенні окремих понять і елементі відсутні єдність і однозначність, і виникають деякі проблеми. Передусім це проблема природи науки судової експертології. На думку А.Р. Шляхова, судова експертологія “не є ні юридичною (прикладною), ні технічною, а повинна стояти на межі між ними, бути “суміжною наукою” (1962 р.). В.Д. Арсеньєв (1977, 1980р.р..) розглядаю науку про судову експертизу з позиції теорії судових доказів. “Предмет загальної теорії судової експертизи утворюють об'єктивні закономірності виникнення, зміни і збереження використовуваною в здійсненні експертизи доказової інформації, що вивчаються певними методами в цілях вдосконалення правового регулювання судових експертиз, а також оцінки і використання їх результатів.”

Р.С. Бєлкін відносить загальну теорію судової експертизи за її змістом, спрямованість і соціальним призначенням до юридичних наук.

Друга проблема - це об'єкт і зміст судової експертології. Н.Т. Малаховська і А.І. Вінберг відносять до її змісту закономірності формування і розвитку теоретичних основ судових експертиз. Т.В. Авер'янова вказує, що об'єктом судової експертології є судово-експертна діяльність як єдине ціле. Більшість авторів визначають об'єкт судової експертизи як матеріальні носії обставин справи, що вимагають експертного дослідження, або як носії інформації про факти і події, джерела даних, що отримуються шляхом використання спеціальних знань.

Ф.М. Джавадов (1998 р) відносить до предмету судової експертології закономірності формування і розвитку окремих родів і видів судових експертиз, а також методи експертного дослідження.

В.Д. Арсеньєв (1981 р.), М.Я. Сегай, І.В. Стринж (1991 р.) трактують об'єкт судової експертології в широкому і вузькому сенсі, як фактичні обставини, пізнавані засобами експертизи на основі матеріальних джерел інформації.

Автори словника основних термінів визначають предмет судової експертології як закономірності формування, розвитку і функціонування окремих родів, видів та підвидів експертизи.

Проблемними є і питання про систему судової експертології. А.І. Вінберг і Н.Т. Малаховська включають в її систему декілька рівнів:

- фундаментальні,базові (материнські) науки;

- предметні судові науки;

- галузі предметних наук;

- предметні судові експертизи.

Концепція В.С. Митричева (1980 р.) включає в систему судової експертології судову морфологію, судову експертну трасологію, судову субстанціологію і структури, пов'язані з експертними інформаційними фондами.

А.А. Ейсман представляє наступну систему експертології:

- введення (наукова частина);

- загальна теорія експертології, що містить аналіз її основних понять і принципів;

- теорія оцінки експертом даних, виявлених їм в ході дослідження.

Загальноприйнято, найбільш вдалою вважати систему судової експертології, викладену в монографічній роботі І.А. Алієва і Т.В. Авер'янової і в проблемній записці до Вченої Ради ВНІІ судових експертиз, підготовленою Ю.Г. Коруховим:

- методологічні основи загальної теорії судових експертиз;

- предмет, об'єкт,, суб'єкти і завдання експертної діяльності;

- методи і методики в структурі експертної діяльності;

- приватні теорії в судовій експертизі.

Таким чином, загальна теорія судової експертизи - це система світоглядних і праксеологічних принципів, як самої теорії, так і її об'єкта - експертної діяльності, приватних теоретичних побудов в цій галузі наукового знання, методів розвитку теорії та здійснення експертних досліджень, процесів і відносин, тобто комплексне наукове відображення судово-експертної діяльності. Предметом загальної теорії судової експертизи є закономірності судово-експертної діяльності, як єдиного цілого. Структурними елементами розглядуваної системи наукового знання в широкому значні визначаються:

1. Концептуальні основи загальної теорії судової експертизи.

2. Вчення про закономірності формування та розвитку судових експертиз.

3. Вчення про предмет та задачі судової експертизи.

4. Вчення про об'єкти судової експертизи, їх властивості та ознаки.

5. Вчення про суб'єктів судової експертизи.

6. Теорія процесів, відносин та цілей експертної діяльності.

7. Вчення про методи загальної теорії судової експертизи та експертного дослідження.

8. Вчення про засоби та форми комунікативної діяльності під час проведення судової експертизи та інформаційних процесах.

9. Теорія експертного прогнозування.

10. Окремі теорії окремих родів та видів судових експертиз.

Размещено на Allbest.ru