Основи господарського права

Размещено на http://www.allbest.ru/

3

ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Конспект лекцій

для студентів заочної форми навчання

ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО

Передмова

Так сталося, що реалії сьогодення диктують нам все більш жорсткіші умови суспільного буття: треба знати простіші юридичні поняття, бути в курсі змін в діючому законодавстві, мати певну правову базу. Все більше людей йдуть у приватний бізнес, відкривають „свою справу”, або займають такі посади, що вимагають відповідних юридичних знань, вмінь та практичних навичок у системі господарювання. Мабуть ця доля не минула і Вас, шановні студенти заочної форми навчання. Безперечно, суміщення навчання та праці не дозволяє отримати повний обсяг корисної інформації з питань господарського права через брак часу на відвідування лекцій, практичних занять, або хоча би бібліотеки. Мною, як частковий вихід з цього несприятливого становища, запропоновано цей конспект лекцій, який містить у собі окремі наукові і практичні здобутки, що необхідні не тільки для успішного вивчення навчальної дисципліни „Господарське право”, але і для реального життя в сучасному світі, в якому на жаль господарюють не тільки юридичні закони, але і „закони” ринкової конкуренції, рейдерства тощо.

Маю надію, що зазначений конспект лекцій буде Вам у пригоді не тільки у навчанні, але і при застосуванні Ваших знань та навичок в роботі та у повсякденному житті.

Лекція №1. Господарське право в системі права України

1. Поняття господарського права як галузі права, науки та навчального курсу

2. Предмет та принципи господарського права

3. Методи правового регулювання господарської діяльності

4. Господарське законодавство

5. Поняття та різновиди господарських правовідносин

6. Поняття підприємницької діяльності та її кваліфікаційні ознаки

1. Поняття господарського права як галузі права, науки та навчального курсу

Господарське право як галузь права - це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини з приводу безпосереднього здійснення господарської діяльності або керівництва такою діяльністю з застосуванням різних методів правового регулювання.

На даний час існують три основних позиції стосовно господарського права як галузі права:

1. Негативна, відповідно до якої господарське право не є самостійною галуззю права, а є простим поєднанням цивільно-правових та адміністративно-правових норм, що діють в сфері господарювання.

2. Позитивна - полягає у визнанні господарського права самостійною галуззю права, яка не має нічого спільного з іншими галузями.

3. Змішана - яка найбільш відповідає життєвим реаліям. Відповідно до неї господарське право є комплексною галуззю права, в якій систематизовані правові норми основних галузей права, що стосуються регулювання господарської діяльності.

Наука господарського права визначає історію становлення та розвитку господарських відносин в Україні та за кордоном, виявляє закономірності, тенденції, прогалини правового регулювання господарських відносин та напрацьовує рекомендації щодо вдосконалення як правового регулювання, так і правозастосовчої практики, використовуючи різноманітні наукові методи.

Теоретичними напрямами науки господарського права є:

- дослідження нормативно-правових актів та правових норм господарського законодавства;

- визначення правових засобів функціонування господарського права, характеру методів правового регулювання, а також виявлення прогалин, колізій, інших вад в системі правового регулювання господарських відносин;

- вивчення та узагальнення наукових ідей, поглядів на розвиток та регулювання суспільних відносин в галузі господарського права;

- розробка способів вдосконалення вже існуючої господарсько-правової практики та розробка проектів нової.

Завданнями науки господарського права є:

- забезпечення обґрунтованості та ефективності нормотворчого процесу з урахуванням наукової думки;

- визначення критеріїв оцінки відповідності господарського права закономірностям і принципам правового регулювання;

- розробка найбільш оптимальних механізмів реалізації норм господарського права;

- створення єдиного понятійного апарату господарського права;

- пояснення правотворчих та правозастосовчих рішень та прогнозування наслідків порушення закономірностей правового регулювання.

Господарське право як навчальна дисципліна - це сукупність знань та навичок правового регулювання господарської діяльності, а також використання відповідних правових норм у практиці господарювання при здійсненні професійної юридичної діяльності.

Навчальна дисципліна „Господарське право” ґрунтується на надбаннях господарсько-правової науки, передбачає аналіз та визначення основних засад правового регулювання господарських відносин та практики застосування актів господарського законодавства.

Господарське право як навчальна дисципліна має певну систему, яка складається з двох частин - загальної і спеціальної.

Загальна частина містить матеріал щодо основних положень правового регулювання господарської діяльності незалежно від галузі та сфери цієї діяльності.

Спеціальна частина господарського права, як навчальної дисципліни, містить матеріал щодо правового регулювання господарської діяльності в окремих галузях і сферах господарського життя (капітальне будівництво, правове регулювання перевезення вантажів та інше).

2. Предмет та принципи господарського права

Господарське право, як і будь-яка інша юридична дисципліна, може бути визначене, насамперед, за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами відповідною галуззю права. З цієї точки зору господарське право є системою норм, які регулюють господарські відносини - відносини, в які вступають організації, підприємці в ході своєї господарської діяльності. Відносини, що виникають в сфері господарської діяльності, складають предмет господарського права України.

Предмет господарського права - це сукупність господарських відносин, що виникають між суб'єктами господарювання в процесі їх діяльності.

Господарська діяльність як предмет господарського права - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

До ознак господарської діяльності відносяться:

- господарська діяльність здійснюється в сфері суспільного виробництва;

- зміст господарської діяльності формують: виробництво та реалізація продукції; виконання робіт, надання послуг відбуваються не для власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб - споживачів в широкому розумінні (громадян як кінцевих споживачів, суб'єктів господарювання та різноманітних організацій, що використовують зазначені блага для задоволення своїх господарських чи інших потреб);

- передача зазначених благ іншим особам на платній основі, тобто їх функціонування у формі товару;

- господарська діяльність здійснюється на професійних засадах;

- спеціальний суб'єкт, що має відповідати статусу суб'єкта господарювання;

- поєднання приватних інтересів суб'єкта господарювання та публічних інтересів держави.

Будь-яка господарська діяльність здійснюється на певних засадах, що враховують з одного боку - ринкову організацію економіки держави, і відповідно - передбачають значну свободу для суб'єктів такої діяльності (підприємців), а з іншого - соціальне спрямування господарської сфери, що виражається в певних обмеженнях для суб'єктів господарювання з метою врахування публічних інтересів суспільства та держави. Зазначені засади зазвичай прийнято відносити до принципів господарського права.

Принципи господарського права - це керуючі начала, які визначають внутрішню єдність правових норм, та напрямки подальшого розвитку правового регулювання господарських відносин.

Основні принципи господарського права:

- свобода господарської діяльності, ініціативи та заповзятливості в рамках суспільного господарського порядку;

- свобода руху капіталів, товарів та послуг;

- рівний захист державою прав всіх суб'єктів господарювання;

- демократизація економіки та розвиток добросовісної конкуренції;

- обмеження втручання державних органів в господарські відносини;

- забезпечення національних інтересів шляхом державної підтримки науково-технічного прогресу;

- державний та суспільний захист інтересів споживача;

- декриміналізація та детінізація економіки;

- забезпечення правопорядку та законності в господарській діяльності.

3. Методи правового регулювання господарської діяльності

Методи правого регулювання господарської діяльності - це застосовувані законодавцем способи забезпечення правового оформлення господарських відносин відповідно до їхніх властивостей і цілей правового регулювання, що відображають взаємне становище сторін, порядок прийняття ними юридично значущих рішень, характер юридичної відповідальності і способи юридичного захисту прав.

Розрізняють чотири основних методи господарської діяльності:

- метод владних приписів передбачає, що діяльність суб'єктів господарювання підпорядковується обов'язковим моделям правовідносин, визначеним законодавством. Застосування цього методу законодавцем відбувається у формі імперативних норм (щодо мінімального розміру статутного фонду окремих видів господарських товариств, або шляхом надання ліцензій, квот та інше);

- метод автономних рішень передбачає, що суб'єкти господарювання мають право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України (ухвалення загальними зборами акціонерного товариства рішення про напрями використання прибутку товариства за минулий рік);

- метод координації забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна із яких не вправі нав'язувати свої умови іншій стороні; рішення приймається на основі компромісу (укладення господарського договору);

- метод рекомендацій передбачає видання компетентними органами адресованих суб'єктам господарювання пропозицій щодо певної (бажаної для суспільства, ефективної) поведінки у сфері господарювання. Тобто держава регулює поведінку суб'єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин (типові форми договорів щодо окремих видів відносин, методичні рекомендації відносно окремих видів діяльності).

4. Господарське законодавство

Норми господарського права, як загальнообов'язкові правила поведінки суб'єктів господарських відносин, функціонують в певній правовій оболонці - в формі нормативно-правових актів. Саме у формі нормативно-правових актів норми господарського права приймаються, вивчаються і застосовуються на практиці, тобто функціонують як загальнообов'язкові правила поведінки в сфері господарювання.

Таким чином, господарське законодавство можна визначити як систему нормативних актів, які згідно із своїм функціональним та цільовим призначенням регулюють господарські відносини.

Ознаки господарського законодавства:

- значна розгалуженість і наявність великої кількості нормативних актів;

- перевага ва господарському законодавстві комплексних нормативних актів, що містять норми різних галузей права;

- кодифікованість господарського законодавства;

- наявність в господарському законодавстві значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії - відомчих, регіональних, локальних.

Господарська діяльність в Україні регулюється системою нормативно-правових актів, які поділяються на закони та підзаконні акти. В цій системі домінуючим є основний закон України - Конституція України, положення якої передбачають захист державою прав усіх суб'єктів господарювання, соціальну спрямованість економіки, гарантованість права на підприємницьку діяльність (не заборонену законом), захист конкуренції у підприємницькій діяльності.

Серед законів, що регулюють господарську діяльність, слід вказати Господарський кодекс України, Закони України „Про господарські товариства”, „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, „Про зовнішньоекономічну діяльність”, „Про фінансовий лізинг”, „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та інші.

Істотне значення мають закони, які хоч і регулюють не тільки відносини в господарській сфері, але і багато в чому приналежні до цієї сфери. Це Цивільний кодекс України, Закони України „Про власність”, „Про цінні папери та фондовий ринок”, „Про рекламу”, „Про аудиторську діяльність”, „Про охорону прав на промислові зразки”, „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та інші.

Поряд з вищенаведеними Законами значну роль в регулюванні господарської діяльності відіграють підзаконні нормативно-правові акти:

- Укази Президента України „Про усунення обмежень, стримуючих розвиток підприємницької діяльності”, „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва”, „Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” та інші;

- нормативні акти Кабінету Міністрів України, серед них: Положення „Про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності”, „Про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій”, Постанова „Про упорядження діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств” та інші;

- відомчі нормативно-правові акти міністерств і відомств, серед яких: „Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства”, затверджений Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 р. № 327; „Тимчасове положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно”, затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5 та інші;

- регіональні нормативно-правові акти, що приймаються та затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування: Правила забудови м. Харкова, Порядок розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності у місті Харкові та інші;

- локальні нормативно-правові акти, що розробляються і приймаються безпосередньо суб'єктами господарської діяльності з метою їх саморегулювання. Ці акти можуть регулювати діяльність суб'єкта господарської діяльності в цілому (Статут), його окремих структурних одиниць чи відокремлених підрозділів (Положення про філію).

5. Поняття та різновиди господарських правовідносин

Господарські правовідносини - це вид суспільних відносин, в якому зв'язок між суб'єктами господарювання заключається в їх юридичних правах та обов'язках.

Господарським правовідносинам притаманні наступні риси:

1. Господарські правовідносини - багата за змістом галузева різновидність правових відносин, що найбільш повно відображає характер та структуру суспільного виробництва.

2. Господарські правовідносини є різновидом вольових суспільних відносин. Для них характерним є не просто поєднання волі як мінімум двох учасників господарювання, а направленість цієї волі на задоволення як приватних, так і суспільних інтересів.

3. Господарські правовідносини базуються на господарсько-правових нормах. Вони слугують специфічним юридичним засобом проведення вимог цих норм в господарську діяльність товариства. Тим самим господарські правовідношення виконують функцію однієї з безпосередніх передумов господарської діяльності.

4. Суб'єктами господарських правовідносин є: господарські організації (підприємства, об'єднання підприємств, господарські товариства та інші), а також громадяни, що здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

5. До об'єктів господарських правовідносин, що слугують засобами здійснення господарського інтересу, відносяться: речі, в тому числі гроші та цінні папери; дії зобов'язаних суб'єктів; діяльність господарюючого суб'єкта; нематеріальні блага, які використовуються при здійсненні господарської діяльності (фірмове найменування, товарний знак, комерційна таємниця).

6. Змістом господарського правовідношення, як і любих інших правовідносин, є юридичні права та обов'язки його учасників (суб'єктів). Однак для господарських правовідносин характерною є відсутність різкого протипоставлення прав одного суб'єкта обов'язкам іншого. При цьому суб'єкти любого господарського правовідношення, знаходячись в рівному підпорядкуванні суспільному господарському порядку, несуть певні обов'язки перед суспільством (державою) в цілому.

7. Юридичні факти слугують основою виникнення юридичних прав та обов'язків у господарюючих суб'єктів. В господарському праві, як і в любій іншій галузі права, складається своя особлива система таких фактів. Характерною рисою системи юридичних фактів в господарському праві слугує те, що в ній домінують дії учасників господарських правовідносин, як правоутворюючі факти. Це не виключає того, що в ряді випадків законодавство важливу роль відводить подіям як правозмінюючим та правоприпиняючим фактам.

8. Однією з особливостей господарських правовідносин є їх складність та багатоланковість. В багатьох випадках обов'язки кожного із суб'єктів кореспондують правам не одного, а декількох інших суб'єктів, права кожного із його суб'єктів - обов'язкам декількох інших суб'єктів.

9. Для господарських правовідносин характерна їх тривалість (часова тривалість). Це зумовлюється звичайно стійким характером зв'язків учасників господарювання, великими часовими інтервалами багатьох господарських процесів (капітальне будівництво тощо).

Слід зазначити, що критерії класифікації господарських правовідносин мають передусім внутрішньогалузеве значення. Їх необхідно відрізняти від тих, що використовуються в загальній теорії права (правовідносини загальні та конкретні, абсолютні та галузеві, активного та пасивного типів). Справа в тому, що у загальній теорії права предметом класифікації слугує значно більше різноманіття правовідносин, ніж у господарському праві. Тому критерії класифікації, прийняті в загальній теорії права, в науці господарського права можуть не збігатися.

Виділяють наступні господарські правовідносини:

1. Абсолютні майнові господарські правовідносини. Господарюючим суб'єктом в повному значенні цього слова можна стати лише за умови володіння, користування та розпорядження факторами виробництва. Наявність власності у суб'єкта надає йому належну господарську самостійність, яка тільки і дозволяє створити виробництво як цілісний та ефективний процес. Без самостійності немає власних рішень, а без власних рішень господарювання втрачає всякий сенс.

2. Абсолютно-відносні майнові господарські правовідносини. Первісно майнові об'єкти можуть не належати суб'єкту господарювання, але в процесі виробництва вони обов'язково повинні знаходитись в більш повному його розпорядженні. Цім економічним цілям відповідає така юридична конструкція, як абсолютно-відносні майнові господарські правовідносини. До цих правовідносин відносять ті, що виникають в праві господарського відання, оперативного управління, оренди та інших прав на майно, отримане від власників для здійснення господарської діяльності.

3. Абсолютні господарські правовідносини по здійсненню власної господарської діяльності. Для таких правовідносин характерне те, що вони складаються з приводу здійснення власної діяльності. Ця діяльність виступає в якості об'єкта правовідношення. При цьому у суб'єкта, що здійснює господарську діяльність в рамках закону, немає конкретних зобов'язаних осіб. Всі інші суб'єкти зобов'язані утримуватися від здійснення тих дій, які в тій чи іншій мірі перешкоджали здійсненню цього права - вільного здійснення підприємницької та любої іншої господарської діяльності.

4. Відносні зобов'язувані господарські правовідносини. Цей вид правовідносин є найбільш поширеним в господарюванні, а за своєю конструкцією достатньо складним. На відміну від правовідношення, що має майновий характер, в зобов'язанні один учасник вправі вимагати від іншого здійснення тих чи інших дій. Зобов'язаний суб'єкт повинен їх виконувати - передавати майно, виконувати роботи чи оказувати послуги.

Господарські правовідносини залежно від того, яку сферу взаємодії вони обслуговують, поділяють на:

- господарсько-управлінські (відносини між органами господарського керівництва та підприємством, наприклад, з приводу оподаткування);

- виробничо-господарські (відносини між підприємствами при здійсненні господарської діяльності з виробництва продукції, виконанню робіт, наданню послуг, які отримують форму господарських договорів);

- внутрішньогосподарські (відносини, що складаються безпосередньо в сфері виробництва).

5. Немайнові абсолютні господарські правовідносини. Ці правовідносини складаються з приводу немайнових благ, що використовуються суб'єктами господарювання в процесі своєї діяльності. Це фірмове найменування, торгівельний знак, комерційна таємниця та інше. Слід звернути увагу на той факт: лише при нормальній реалізації цих прав вони мають вид абсолютних немайнових прав. Коли ці права порушуються, то виникає конкретне зобов'язання по їх захисту та воно відразу ж перетворюється в майнове.

6. Поняття підприємницької діяльності та її кваліфікаційні ознаки

Поняття підприємництва надано в частині 1 ст. 42 Господарського Кодексу України, відповідно до нього підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, до ознак підприємницької діяльності відносяться:

- ініціативність та самостійність;

- творчий та інноваційний характер;

- систематичність;

- ризик;

- цільова направленість на отримання прибутку;

- самостійна юридична відповідальність;

- соціально відповідний характер.

Ініціативність та самостійність підприємницької діяльності полягає в тому, що: по-перше, підприємці мають право без перешкод самостійно здійснювати любу діяльність, не заборонену законом (ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України); по-друге незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та надзору забороняється (ч. 5 ст. 19 Господарського кодексу України).

Творчий та інноваційний характер підприємництва проявляється у пошуку нових можливостей, орієнтації на нововведення. Підприємець діє та оцінюється як незалежний та в значній мірі покладаючийся на самого себе інноватор.

Систематичність підприємницької діяльності означає її регулярність, професійність, постійний характер.

Ризик - це покладення на підприємця тягаря передбачення несприятливих наслідків (збитків) та вжиття заходів щодо їх усунення.

Цільова направленість на отримання прибутку означає, що максимізація прибутку є основною цілю діяльності підприємця. Не слід змішувати ціль підприємницької діяльності та результат такої цілеспрямованої діяльності. Та чи інша діяльність не може бути віднесена до підприємницької, якщо її ціллю не є отримання прибутку. Але якщо прибуток не отриманий, незважаючи на цільову направленість діяльності на її отримання, то сам по собі цей факт не може слугувати підставою для виключення її з числа підприємницької. Таким чином, визначаючим є існування саме цілі отримання прибутку, але не досягнення її отримання на любому етапі такої комплексної діяльності. Існування цілі отримання прибутку не виключає можливості недосягнення цієї цілі в підприємницькій діяльності та, навіть, напроти, отримання протилежного результату (збитки, банкрутство).

Самостійна юридична відповідальність означає, що суб'єкт підприємництва самостійно несе відповідальність по своїм зобов'язанням.

Соціально відповідальний характер підприємницької діяльності полягає у:

- вимозі підвищення ефективності діяльності підприємців (бути більш ефективним та прогресивним, виготовляти кращі товари та надавати послуги, гарантувати якість споживчих товарів, зводити до мінімуму шкоду, заподіяну суспільному добробуту внаслідок невиконання етичних правил);

- потребі до більш повної відповідальності юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності перед зацікавленими групами осіб (наприклад, акціонерами, працівниками) та створення корпоративної демократії;

- вимозі накладення підприємцями на себе більшої відповідальності за добробут усього суспільства;

- вимозі більшої позитивної ролі підприємців у захисті навколишнього природного середовища.

Не одна із зазначених ознак підприємницької діяльності не є домінуючою, або єдиною. Всі вони як у рівній мірі важливі для визначення підприємництва, та тільки в сукупності здатні його визначити.

Підприємницька діяльність ґрунтується на наступних принципах:

- вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності;

- самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

- вільний найом підприємцем працівників;

- комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;

- вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

- самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

При цьому держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав підприємця.

Підприємницька діяльність припиняється:

- з власної ініціативи підприємця;

- у разі закінчення строку дії ліцензії;

- у разі припинення існування підприємця;

- на підставі рішення суду.

Лекція № 2. Загальна характеристика суб'єктів господарського права

1. Суб'єкти господарського права: поняття, ознаки та класифікація

2. Правовий статус суб'єктів господарювання

3. Правове регулювання створення суб'єктів господарювання

4. Поняття та види господарських товариств

5. Поняття та різновиди державних та комунальних унітарних підприємств

6. Правова характеристика об'єднань підприємств

7. Правове регулювання банкрутства

8. Припинення діяльності суб'єктів господарювання

1. Суб'єкти господарського права: поняття, ознаки та класифікація

Згідно із ст. 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Але не про всіх цих суб'єктів можна відразу сказати, що вони є суб'єктами господарського права. Ними є лише тільки ті учасники відносин в сфері господарювання, що відповідають наступним ознакам:

- безпосереднє здійснення господарської діяльності;

- створення у встановленому законом порядку;

- наявність майна, необхідного для здійснення обраної суб'єктом або покладеної на нього господарської діяльності чи керівництва такою діяльністю;

- наявність господарської правосуб'єктності (визнаної державою за кожним суб'єктом господарського права можливості мати і здійснювати господарські права та обов'язки, відповідати за їх належне виконання і мати юридичну можливість захищати свої права і законні інтереси від можливих порушень).

Таким чином, суб'єкти господарського права - це учасники господарських відносин, що безпосередньо здійснюють господарську діяльність або управляють такою діяльністю, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення такої діяльності майно і володіють господарською правосуб'єктністю.

Класифікація суб'єктів господарського права

За критерієм характеру здійснюваної діяльності розрізняють:

- суб'єкти господарювання, тобто суб'єкти господарського права, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність (фізичні особи - підприємці, підприємства, виробничі кооперативи, господарські товариства);

- суб'єкти господарського права, що керують господарською діяльністю, в тому числі організацію такої діяльності (господарські міністерства та відомства, органи місцевого самоврядування та їх виконкоми, господарські об'єднання, промислово-фінансові групи, власники майна підприємств).

Залежно від форми власності, на базі якої функціонують суб'єкти господарювання:

- державні (державні та казенні підприємства, державні господарські об'єднання, міністерства та відомства);

- комунальні (комунальні підприємства, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи);

- колективні (господарські товариства, виробничі кооперативи, добровільні господарські об'єднання, унітарні підприємства, створені кооперативами, господарськими товариствами, громадськими та релігійними організаціями);

- приватні та змішані (функціонують на базі двох і більше форм власності).

2. Правовий статус суб'єктів господарювання

Як уже зазначалося у першому питанні цієї лекції коло суб'єктів господарського права дуже широке та різнобарвне, і інакше кажучи до суб'єктів господарського права можна відносити всіх тих осіб, що легітимно пов'язані з господарською діяльністю. Але кістяк, основу, базу цього складного інституту господарського права складають передусім суб'єкти господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Зазначена норма виділяє наступні ознаки суб'єктів господарювання:

- визначеність організаційно-правової форми суб'єкта господарювання;

- майнова відокремленість;

- легітимність існування в якості суб'єкта господарювання;

- наявність господарської правосуб'єктності;

- відповідальність за наслідки господарювання.

В частині 2 ст. 55 Господарського кодексу України виділені наступні категорії суб'єктів господарювання:

- господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України; державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

- громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

3. Правове регулювання створення суб'єктів господарювання

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Таким чином, існують дві основних форми створення суб'єктів господарювання:

- заснування нового;

- реорганізація (злиття, виділення, поділ, перетворення) діючого суб'єкта господарювання.

Відповідно до діючого законодавства необхідною умовою здійснення всіх видів господарської діяльності є державна реєстрація суб'єктів господарювання. Основні засади державної реєстрації суб'єктів господарювання встановлює Господарський кодекс України, відповідно до якого суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа, чи фізична особа - підприємець, у порядку, визначеному Законом.

Таким Законом, що регулює порядок державної реєстрації суб'єктів господарювання, є Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”.

Види державної реєстрації:

1. В залежності від порядку здійснення державної реєстрації:

- загальна держана реєстрація (дія поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців);

- спеціальна державна реєстрація (державна реєстрація об'єднань громадян (у тому числі - професійних спілок), благодійних організацій, партій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, банків, торгово-промислових палат, фінансових установ, бірж, а також інших установ та організацій).

2. В залежності від суб'єкта господарювання, що підлягає державній реєстрації:

- державна реєстрація фізичних осіб - підприємців;

- державна реєстрація юридичних осіб.

Стадії державної реєстрації суб'єктів господарювання:

- перевірка комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та поповнення відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

- перевірка документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;

- внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру;

- оформлення і видача свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

Суб'єкт господарювання вважається створеним з дня його державної реєстрації.

4. Поняття та види господарських товариств

Господарські товариства - це підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Ознаки господарського товариства:

- господарське товариство - це товариство корпоративного типу (наявність кількох учасників, подільність майна на частки);

- наявність статусу юридичної особи;

- корпоративний характер управління;

- подільність майна товариства на частки;

- можливість для засновників вибору форми товариства;

- наявність у учасників господарського товариства корпоративних прав (право участі в розподілі прибутку товариства, право участі в його управлінні, право участі в розподілі майна товариства).

Основні види господарських товариств:

1. Акціонерне товариство - це таке господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Характерні риси:

- поділ статутного капіталу на частки рівної номінальної вартості, що іменуються акціями (мінімальний розмір статутного фонду - 1250 мінімальних заробітних плат);

- до органів управління і контролю акціонерного товариства відносяться: вищий орган - загальні збори АТ; виконавчий орган - правління, дирекція чи директор; спостережна рада (при наявності більше 50 акціонерів); ревізійна комісія;

- засновниками можуть бути фізичні або юридичні особи (діюче законодавство не заперечує можливості існування однієї особи в якості засновника акціонерного товариства);

- участь акціонерів в управлінні залежить від кількості акцій, що їм належать;

- вихід акціонера здійснюється шляхом вилучення акцій.

Акціонерні товариства можуть бути двох видів: відкриті та закриті акціонерні товариства.

Відкрите акціонерне товариство - це вид акціонерного товариства, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на фондовому ринку.

Закрите акціонерне товариство - це вид акціонерного товариства, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купівлі та продажу на фондовому ринку.

Відмінності між відкритим акціонерним товариством (ВАТ) та закритим акціонерним товариством (ЗАТ):

- в порядку розміщення акцій (у ВАТ - шляхом підписки і купівлі-продажу на фондовому ринку без спеціальних обмежень, у ЗАТ - розміщенням серед засновників або серед заздалегідь визначеного кола осіб, а також шляхом купівлі-продажу з виключенням системи торгів);

- в порядку відчуження акцій (акції ВАТ продаються і купуються вільно; акції ЗАТ не можуть продаватися на фондовому ринку, а продаж їх акціонерами товариства повинна здійснюватися з урахуванням переважного права інших учасників товариства на придбання таких акцій);

- за видами підписки на акції, що застосовується при їх випуску (ВАТ - відкрита, ЗАТ - закрита);

- у порядку створення (у ВАТ він дуже складний, що пов'язано з розміщенням акцій серед заздалегідь невизначеного кола осіб шляхом відкритої підписки, опублікування інформації про випуск акцій, процедури відкритої підписки, вирішення на установчих зборах питань, пов'язаних з результатами підписки; для ЗАТ зазначені процедури непередбачені);

- мінімальним розміром оплати акцій на момент скликання установчих зборів (він має бути не меншим: у ВАТ - ніж 30%, а в ЗАТ - 50% номінальної вартості акцій).

2. Товариство з обмеженою відповідальністю - це таке господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном; учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Основні риси товариства з обмеженою відповідальністю:

- поділ статутного фонду на частки, розмір яких визначається установчими документами (мінімальний розмір статутного фонду товариства - 100 мінімальних заробітних плат);

- відповідальність товариства за власними зобов'язаннями усім своїм майном;

- можливість відступлення учасником своєї частки іншому учаснику або третім особам;

- наявність органів товариства, за допомогою яких здійснюється управління справами товариства: вищий орган - збори учасників, виконавчий орган - дирекція або одноособовий директор, контрольний - ревізійна комісія;

- припинення участі в товаристві відбувається внаслідок:

· смерті учасника фізичної особи або ліквідації юридичної особи;

· відступлення частки іншому учаснику або третій особі;

· спадкування частки фізичної особи або правонаступництва частки юридичної особи.

3. Товариство з додатковою відповідальністю - це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім власним майном, а в разі його недостатності - також майном учасників у визначеному установчими документами кратному розмірі до вкладу кожного з них.

Основні риси товариства з додатковою відповідальністю:

- поділ статутного фонду на частки, розмір яких визначається установчими документами (мінімальний розмір статутного фонду товариства - 100 мінімальних заробітних плат);

- наявність органів товариства, за допомогою яких здійснюється управління справами товариства: вищий орган - збори учасників, виконавчий орган - дирекція або одноособовий директор, контрольний - ревізійна комісія;

- обмежена відповідальність учасників за зобов'язаннями товариства, розмір якої встановлюється або законом, або установчими документами в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до їх вкладів;

- подібність правового становища товариства з додатковою відповідальністю і його учасників до правового становища товариства з обмеженою відповідальністю та його учасників, за винятком обсягу відповідальності учасників і пов'язаних з цим питань.

4. Повне товариство - це таке господарське товариство, всі учасники якого від імені товариства спільно здійснюють підприємницьку діяльність і несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Основні риси повного товариства:

- установчий документ - засновницький договір;

- відсутність законодавчих вимог щодо розміру та порядку формування майна, що регулюється засновницьким договором;

- відсутність органів товариства, оскільки управління справами товариства здійснюється самими учасниками в порядку, визначеному засновницьким договором товариства;

- можливість спільного управління товариством або управління товариством одним учасником (частиною учасників);

- солідарна відповідальність учасників товариства за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке не може бути звернене стягнення у встановленому законом порядку;

- учасниками товариства можуть бути тільки зареєстровані суб'єкти господарювання;

- додатковою підставою ліквідації повного товариства, як юридичної особи, є наявність в товаристві тільки одного учасника протягом шести місяців.

5. Командитне товариство - це таке господарське товариство, в якому один або більше учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть щодо боргів додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, на яке законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми внесками (вкладами).

Основні риси командитного товариства:

- наявність двох категорій учасників (повних учасників і вкладників), як мінімум по одному учаснику для кожної категорії;

- установчим документом є засновницький договір, а у разі наявності в товаристві лише одного повного учасника - установчим документом є підписаний такою особою меморандум;

- відсутність органів товариства, оскільки управління справами здійснюється повними учасниками;

- правове становище повних учасників аналогічне правовому становищу учасників повного товариства;

- можливість реорганізації в повне товариство, якщо вибувають всі вкладники.

5. Поняття та різновиди державних та комунальних унітарних підприємств

Державне унітарне підприємство - це таке підприємство унітарного типу, яке діє на базі відокремленої частини державної власності без поділу її на частки, створюється в розпорядчому порядку компетентним органом держави і входить до сфери управління зазначеного органу.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Ознаки державного унітарного підприємства:

- господарська організація унітарного типу;

- підприємство-невласник, що зумовлює необхідність виконання вказівок власника і погодження з ним основних питань діяльності;

- функціонування на базі державного майна, яке закріплюється за державним унітарним підприємством на праві господарського відання чи оперативного управління;

- функції власника майна щодо державного унітарного підприємства виконує галузеве міністерство (відомство), до сфери діяльності якого входить підприємство, або державне господарське об'єднання, до складу якого включене підприємство;

- управління державним унітарним підприємством здійснюється одноособовим керівником, який призначається на посаду шляхом укладення з ним контракту, органом уповноваженим управляти державним майном;

- обов'язкове включення до найменування державного підприємства слів „Державне підприємство”;

- відсутність у державного унітарного підприємства обов'язку відповідальності за зобов'язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого він входить.

Державні унітарні підприємства поділяються на:

1. комерційні підприємства;

2. казенні підприємства.

Державне комерційне підприємство - це суб'єкт підприємницької діяльності, що діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном.

Казенне підприємство - це таке державне унітарне підприємство, яке діє на базі відокремленої частини державної власності, що не підлягає приватизації, без поділу її на частини, створюється за рішенням Кабінету Міністрів України і входить до сфери управління органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном.

Комунальне унітарне підприємство - це таке унітарне підприємство, яке діє на базі відокремленої частини комунальної власності, без поділу її на частини, створюється за рішенням органу місцевого самоврядування в розпорядчому порядку і входить до сфери управління органу, уповноваженого управляти відповідним комунальним майном.

Характерні риси комунальних унітарних підприємств:

- господарська організація унітарного типу;

- створюється за рішенням органу місцевого самоврядування у розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності;

- функції власника майна щодо комунального підприємства виконує уповноважений орган;

- функціонує на базі майна, що перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комерційне підприємство), або на праві оперативного управління (некомерційне підприємство);

- мінімальний розмір статутного фонду комунального унітарного підприємства встановлюється відповідним органом місцевого самоврядування;

- найменування комунального унітарного підприємства повинне містити слова „комунальне підприємство” та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить це підприємство;

- збитки завдані комунальному унітарному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду;

- поділ комунальних унітарних підприємств на комерційні та некомерційні, що обумовлює можливість застосування до цих видів підприємств положень Господарського кодексу України щодо державних комерційних підприємств.

6. Правова характеристика об'єднань підприємств

Об'єднання підприємств - це с господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Ознаки об'єднання підприємств:

- утворюється підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які, відповідно до законодавства, мають право утворювати об'єднання підприємств;

- в об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав;

- утворюються на невизначений строк або як тимчасові об'єднання;

- об'єднання підприємств є юридичною особою.

Види об'єднань підприємств (залежно від порядку заснування):

- господарські об'єднання (об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність; діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками);

- державні та комунальні господарські об'єднання (об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування; діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання).

Організаційно-правові форми об'єднань підприємств

Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації.

У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Корпорація - договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум - тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерн - статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Підприємства - учасники об'єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об'єднання, і на них поширюються положення законодавства щодо регулювання діяльності підприємств.

Підприємство - учасник господарського об'єднання має право:

- добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об'єднання;

- бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання не встановлено інше;

- одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства;

- одержувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання відповідно до законодавства.

Підприємства - учасники об'єднання можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання. Вихід підприємства із складу державного (комунального) господарського об'єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.