Причини різноманіття концепцій про державу в сучасному державно-правовому мисленні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВОЛИНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВИРСИТЕТ

ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Кафедра теорії держави і права

Реферат

Причини різноманіття концепцій про державу в сучасному державно-правовому мисленні

Виконав студент 12 групи

юридичного факультету

спеціальності “Правознавство”

Хомюк Юлія Олександрівна

Перевірив:

доцент кафедри теорії держави

і права

Лаба О. В.

ЛУЦЬК 2010

ЗМІСТ

Вступ

1. Причини різноманіття концепцій про державу в сучасному державо-правовому мислені

1.1 Основні сучасні концепції соціологічного спрямування

1.2 Юридичні теорії держави

1.3 Анархізм, етатизм і держава

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Держава - організація політичної влади в суспільстві, яка виражає інтереси і волю пануючого в ньому частини населення (зокрема, певного класу), здійснює управління суспільними процесами за допомогою загальнообов'язкових норм (правил) поведінки і механізму їхнього впровадження в життя. Магістральним шляхом розвитку держави в сучасних умовах є її трансформація в соціально-демократичну правову державу, яка відображає волю переважної більшості населення і стоїть на сторожі прав людини.

Розвиток України в напрямку демократичної, правової держави, її взаємодія із суспільством, вплив на формування складної та різнобарвної гами суспільних відносин неможливі без проведення чітко визначеної, обґрунтованої державної політики в різних сферах суспільства. Невипадково, що сьогодні змістовна сторона того, якою має бути ця політика на сучасному етапі, викликає наукові дискусії і навіть суперечки у вчених-юристів, фахівців у галузі теорії держави і права, конституційного та адміністративного права. Але критика державної політики, що здійснюється в Україні, має ґрунтуватися на термінологічній виразності і чіткому окресленні поля цієї критики.

1. ПРИЧИНИ РІЗНОМАНІТТЯ КОНЦЕПЦІЙ ПРО ДЕРЖАВУ В СУЧАСНОМУ ДЕРЖАВО-ПРАВОВОМУ МИСЛЕНІ

Існує кілька причин різноманіття цих теорій. До них слід віднести:

а) об'єктивні причини розвитку суспільства;

б) наявність класів та класових суперечностей у суспільстві;

в) суб'єктивні причини, що характеризуються місцем і роллю видатних особистостей у суспільстві.

У той же час безліч існуючих концепцій, напрямків і шкіл, що відображали існування і розвиток держави, включають загальних ознак, які присутні при розгляді всіх доктрин. До таких ознак можна віднести те, що кожне вчення про державу має:

а) оціночну його частину, тобто відображає відношення того чи іншого класу чи групи людей до держави;

б) методологічну основу що характеризує ідейно-теоретичну сутність, притаманну конкретній епосі;

в) теоретичний зміст вчення, тобто характеристику вирішення основних проблем теорії держави.

Виходячи з цієї характеристики, слід відзначити, що кожна доктрина включає себе три основні частини:

а) логіко-теоретичну, філософську чи іншу основу;

б) понятійно-категорійний апарат висвітлення теорії;

в) програмні положення, на які спирається та чи інша теорія, оцінюючи державу.

1.1 Основні сучасні концепції соціологічного спрямування

Із виникненням держави виникають і розвиваються різноманітні теорії про неї. Політико-правова свідомість людей є частиною загальнолюдської суспільної свідомості, що відображає різноманітні теорії про державу. Протягом довгого історичного розвитку держав різних типів виникали та історично розвивалися теоретичні уявлення передових людей про покращення наявного становища, про підвищення місця й ролі людини в державі та суспільстві. На сьогодні у теорії держави і права існують різні класифікації концепцій про державу. Розглядають концепції, що пояснюють виникнення держави, її сутність і соціальне призначення. Можна розглядати ці аспекти в концепціях соціологічного, юридичного спрямування, у теоріях анархізму, етатизму тощо. До основних сучасних концепцій соціологічного спрямування належать теорії, що виникли в ХІХ - ХХ ст.

Теорія солідаризму. Ця теорія поширилась у другій половині XIX - першій половині XX ст. Л. Дюгі (1859-1928), критикуючи марксизм на основі ідей французьких соціологів О. Конта, Л. Буржуа, Б. Дюркгейма, розвинув концепцію соціальної солідарності. Державу він вважав засобом забезпечення соціальної солідарності класів, організованою силою суспільства, яка встановлює взаємозалежність і спільність інтересів різних соціальних груп і класів. Дюгі відкидав класові суперечності, політичну боротьбу і соціалістичну революцію.

Держава загального благоденства. В основі цієї теорії лежать ідеї та висновки соціології. Розробив теорію англійський економіст Дж. Кейнс (1883-1946) у праці "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей". Головний зміст теорії зводиться до того, що: а) сучасна демократична держава втратила класовий характер і діє в інтересах усіх членів суспільства. Вона використовує такі економічні важелі, як політика цін, податки, інвестиції, державне замовлення, кредити, регулювання експорту та імпорту і цим впливає на приватний сектор, пристосовує його для блага всіх; б) держава, реалізуючи функцію соціальних послуг (матеріальна допомога, поліпшення умов праці, підвищення заробітної платні та пенсій, покращення житлових умов, охорони здоров'я, освіти), забезпечує вищий рівень життя населення всієї країни; в) поступово відмирає репресивно-каральна функція держави, звужується сфера державного примусу.

Відповідно, розвиток змішаної економіки, активізація функції соціальних послуг, відмирання репресивно-каральної функції держави перетворює її із класово-антагоністичної на державу загального благоденства.

Теорія плюралістичної демократії. Ця теорія також спирається на положення і висновки соціології, але використовується не сфера економічної та соціальної діяльності держави, а її політична система. Представники цієї теорії - Г. Ласкі, М. Дюверже, р. Дарендорф, р. Ален та ін. - вважають, що сучасна держава являє собою сукупність соціальних груп і прошарків, які виникають унаслідок певних інтересів. Для захисту своїх інтересів ці спільноти утворюють різні об'єднання громадян, які, своєю чергою, через їхні зацікавлені групи" чи "групи тиску" впливають на політичну владу, домагаючись реалізації своїх інтересів (потреб).

Отже, соціальні групи і прошарки беруть участь у здійсненні політичної влади, а держава координує та узгоджує можливості всіх об'єднань громадян у реалізації державної влади.

Теорія еліт. Поширилася наприкінці XIX - на початку XX ст. Засновниками цієї теорії були італійські вчені-політологи Г. Моска (1858-1941) і В. Парето (1848-1923). Сутність її зводиться до того, що народ не здатний управляти суспільством. Г. Моска демократію вважав утопією і твердив, що в усіх цивілізованих суспільствах виникають два класи: правителі й ті, ким управляють. В. Парето стверджував, що політичне життя - це постійна боротьба еліт, зміна яких відбувається через насильства, що еліта виникає в трьох найважливіших сферах суспільного життя: економічній, політичній та інтелектуальній, де індивіди виокремлюються із середовища інших людей. Він обґрунтовував теорію конкуренції еліт. р. Міхельс (1876-1936) застосував теорію еліт до політичних партій. Він вважав, що партії занепадають. Рядові члени партії, що не здатні самі управляти, обирають своїх представників, які рано чи пізно відокремлюються від рядових товаришів по партії та перетворюються на партійну еліту. Демократія в партії переходить в олігархію. У партійних елітах теж ведеться боротьба, що призводить до заміни однієї партійної еліти іншою.

Нині поширення набула теорія неоелітаризму, або елітарної демократії. Представники цієї теорії - X. Ласуел, Д. Сарторі, Г. Зейглер - вважають, що народоправство приречене на невдачу і веде до диктатури. Аби цього не сталося, треба зробити так, щоб у суспільстві управляла компетентна еліта. Для цього необхідно поєднати елітаризм з елементами плюралістичної демократії. Вони пропонують теорію елітарної демократії, сутність якої зводиться до того, що: у сучасному суспільстві діють не одна, а кілька еліт; між елітами існує конкуренція; еліти контролюються народними масами через загальне виборче право, що стимулює конкуренцію еліт; доступ в еліту залишається відкритим для всіх, вона поповнюється за рахунок вихідців із народу.

Теорія конвергенції. Сутність цієї теорії зводиться до існування у світі двох протилежних систем: капіталізму і соціалізму. Вони поступово зближуються, втрачають відмінності між собою і на певному етапі розвитку зливаються в постіндустріальне суспільство. Ця теорія виникла в 50-60-х роках XX ст.; її основоположниками були р. Арон, Д. Гелбрейт, П. Сорокін, Я. Тінберген та ін. Теорія втілюється в життя, зокрема в незалежних державах колишнього Радянського Союзу.

Доктрини технократії. Нині посилюється вплив науки і техніки на політичне життя в різних країнах, зростають місце і роль науково-технічних працівників у державному управлінні. На цій основі й виникають різні теорії технократії. Сутність їх зводиться до того, що покращити політику можна за допомогою кращого управління. Інженери, техніки, науковці, менеджери та інші керівники науки й виробництва, як це вони роблять в економіці, можуть успішно керувати і політичними процесами. Представниками цієї теорії були Т. Веблен, Г. Скот, Ф. Тейлор, Г. Саймон, Д. Бел, Б. Беквіт, Ж. Бжезінський та ін.

Ідеї анархізму та етатизму. Анархізм виникає одночасно з марксизмом. Його сутність полягає в запереченні державності. Сучасний анархізм поділяють на анархо-комунізм (повне заперечення політичної влади) і анархо-синдикалізм (наявність політичної влади в руках профспілок). Основними провідниками анархістських ідей були М. Штірнер, П. Ж, Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін.

Теорії етатизму. Протилежністю анархізму є етатизм, тобто одержавлення всіх сфер суспільного життя. Етатизація суспільства веде до диктатури. Г. Моска різновидами диктатури вважав соціалізм і фашизм.

Фашизм охоплює конгломерат найреакційніших політичних ідей, націлених на виправдання й заохочення низьких спонукань, спираючись на які можна обґрунтувати будь-яку антилюдську дію. Однією з ідеологічних підвалин фашизму стало вчення Ф. Ніцше (1844-1900). Він умотивовував ненаситне прагнення до влади, поділяв волю на аристократичну й рабську, обґрунтовував расизм, тоталітаризм, вождизм, культ грубої сили, вихваляв ідеал справжнього арійця. Ідею фашизму було втілено в Німеччині Адольфом Гітлером. Основною ідеєю німецького фашизму було проповідування і втілення в життя расизму, тобто поділ людей за біологічними й соціальними ознаками на раси. При цьому одна раса оголошувалася вищою, істинними представниками роду людського, а інші - напівтваринами, що мають забезпечувати процвітання панівної раси. Фашистські лідери всіляко пропагували расизм: "Живуть інші народи в достатку чи дохнуть з голоду, цікавить мене лише тією мірою, якою ми відчуваємо потребу в рабах для підтримки нашої культури", - цинічно заявляв один зі сподвижників А. Гітлера -Генріх Гіммлер.

Фашизм вихваляв тоталітарну державу, де всі аспекти життя суспільства чітко регламентовано. У такій державі - "живому організмі народу" - вимагається беззаперечне підкорення індивіда державі. Всяка ініціатива окремого індивіда придушується, практично ліквідуються всі права і свободи.

Лідери фашизму обґрунтовували ідею вождизму. На чолі держави і нації стоїть фюрер, наділений абсолютною владою. Право -це те, чого прагне народ, а волю народу відображає фюрер, який має вищий авторитет, і його діяльність не підлягає критиці. Усе, що він каже і робить, є правильним, позаяк силу він черпає безпосередньо з містичної душі нації. Витримується чітка ієрархічна побудова влади. Партійний і державний чиновник визнається безпосереднім і незаперечним авторитетом, вождем на певній території.

У відносинах між людьми та між державами проповідувався культ сили. Насильство було оголошено важливим чинником розвитку суспільства, а гуманізм розглядався як виправдання слабовольності і боягузтва.

Отже, фашизм - антилюдська, антигуманна ідеологія, що обґрунтовувала самоуправство, беззаконня, насильство, використовуючи найнижчі людські інстинкти. Це реакція на гострі кризові явища в суспільстві. Необхідно давати рішучу відсіч поширенню неофашистських ідей у суспільстві.

До концепцій юридичного спрямування відносять теорії право вої та соціальної держави.

Соціальна держава - це держава, у якій: а) громадянам забезпечується гідне людини життя і соціальний захист у цілому; б) громадянам гарантується особиста свобода; в) у суспільстві культивується і забезпечується цивілізованими засобами соціальна злагода, мирне вирішення суперечностей, які виникають чи можуть виникнути.

Кінцевою метою соціальної держави є: а) досягнення соціальної демократії, що полягає в реалізації влади народу і забезпеченні людині та громадянинові всіх прав, свобод і законних інтересів та виконання всіма суб'єктами права їхніх обов'язків; б) ліквідація всіх форм гноблення, дискримінації, расизму, експлуатації людини людиною; в) гарантування всім людям рівних умов вільного розвитку і розвитку кожної окремої особистості; г) досягнення цих та інших цілей у мирний спосіб, політичними методами; ґ) модернізація виробництва і поступовий перехід до ринкових відносин.

Соціальна держава: 1) зобов'язує індивіда брати участь у вирішенні загальних завдань; 2) є регулятором суспільного життя; 3) здійснює контроль над діяльністю приватного власника та приватного капіталу; 4) досягає дедалі більших успіхів у сфері соціального забезпечення свого народу; 5) стверджує та розширює діяльність вільних профспілок і промислової демократії; 6) здійснює чимало інших демократичних перетворень.

1.2 Юридичні теорії держави

Теорія правової держави. Правовою державою називають державу, в якій діє принцип верховенства права, де всі відносини між суб'єктами громадянського суспільства, державою і особою будуються на основі правового закону, гарантується свобода особи, її права, законність та правопорядок. Засновниками та основними представниками теорії правової держави були такі мислителі, як Платон, Арістотель, Ціцерон, М.М. Ковалевський, М.М. Коркунов, Б.М. Чичерін та інші.

У витоків ідей правової держави стояли:

а) богиня правосуддя Феміда з пов'язкою на очах, з мечем і вагівницею правосуддя в руках;

б) Солом зі своїми реформами в VI ст.. до н.е., у яких проводилися об'єднання сили і права. Суть їх відображено у такому вислові: «Всіх я звільнив. А цього досягнув владою закону, силу з правом об'єднавши ». Як підкреслював потім Арістотель, з Солона в Афінах почалася демократія;

в) Геракліт зі своїм безсмертним афоризмом: «Народ повинен битися за закон, як за свої стіни»;

г) Платон (427 - 347 р. до н.е.), який чітко проводив думку про те, що державність можлива лише там, де панують справедливі закони. У його творі «Закони» підкреслювалося: «Ми визнаємо, що там, де закони встановлені в інтересах кількох людей, йдеться не про державний устрій, а лише про внутрішні чвари, і те, що вважається там справедливістю, не має цього ім'я ». Платон також писав: «Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і перебуває під будь-чиєю владою. Там же, де закон - владика над правителями, а вони - його раби, я вбачаю порятунок держави і всі блага, які тільки можуть дарувати державам боги »;

д) Арістотель (384 - 322 р. до н. е.) як «батько» античної політичної науки також обґрунтовував правління розумних законів. Він писав: «Отже, хто вимагає, щоб панували тільки божество і розум, а хто вимагає,здається, того, щоб панували тільки божество і розум, а хто вимагає, щоб панувала людина, привносить у цю свою вимогу свого роду тваринний елемент, адже пристрасть є дещо тваринне, та й злість збиває з шляху правителів, хоч би вони й були найкращими людьми; навпаки, закон - це врівноважений розум». Внутрішній взаємозв'язок держави і права Арістотель формулює так: «Поняття справедливості пов'язане з уявленням про державу, оскільки право, що служить критерієм справедливості, є регулюючою нормою політичного спілкування».

Концепція правової держави в сучасних умовах - це не лише проголошення основних принципів і рис, що становлять теорію такої держави, це необхідність реального формування нових суспільно-політичних інститутів, які б замінили існування закритої авторитарної політичної системи відкритою демократичною системою, яка б діяла на засадах панування права( правового закону) в суспільстві.

Правова держава сучасних умовах розглядається як держава, в якій тільки юридичними засобами забезпечується верховенства права, реальне здійснення, забезпечення, охорона, захист і поновлення порушених прав громадян, взаємна відповідальність держави і особи, контроль та нагляд за утворенням і здійсненням юридичних законів. Мета створення правової держави в Україні - забезпечення цивільного функціонування і розвитку громадського суспільства.

Соціальна держава - це вільна демократична правова держава, в якій забезпечується гідне людини життя у плані її матеріального і соціального обслуговування, гарантується індивідуальна свобода особи та цивілізованими методами досягається соціальна злагода, вирішуються соціальні конфлікти.

Соціальна держава - це держава в якій:

а) громадянам забезпечується гідне людини життя в плані їх матеріального благополуччя і соціального захисту в цілому;

б) громадянам гарантується особиста свобода;

в) у суспільстві культивується і забезпечується цивілізованими засобами соціальна злагода, мирне вирішення суперечностей, що виникають чи можуть виникнути.

Кінцевою метою соціальної держави є:

* досягнення соціальної демократії, що полягає в реалізації влади народу і забезпеченні людині і громадянину всіх прав, свобод і законних інтересів та виконання усіма суб'єктами права своїх обов'язків;

* ліквідація всіх форм гноблення, дискримінації, расизму, експлуатації людини людиною;

* гарантування усім людям рівних умов вільного розвитку і розвитку кожної, окремої особи;

* досягнення цих та інших цілей мирним шляхом, політичними методами;

* модернізація виробництва і поступовий перехід до ринкових відносин та ін.

Поняття «соціальна держава» виникло у повоєнні роки. Ним називали держави сучасного демократичного типу в умовах відносної стабільності і розвинутої економіки. Цим терміном підкреслювалася здатність такої держави забезпечувати своїм громадянам (народові) соціальні, політичні, економічні та інші права. Одним із засновників теорії соціальної держави був М. Адлер. Він показав взаємозв'язок соціальної держави і громадського суспільства на принципах рівності, взаємної допомоги, соціального партнерства. 

1.3 Анархізм, етатизм і держава

Ідеї анархізму. Анархізм виник одночасно з марксизмом. Його сутність зводився до заперечення державності. Сучасний анархізм поділяють на анархо-комунізм (повне заперечення всякої політичної влади) і анархо-синдикалізм (наявність політичної влади в руках профспілок). Основними представниками анархістських ідей були М. Штірнер, Ж. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін та деякі інші.

Теорії етатизму. Протилежністю анархізму є теорії етатизму, тобто одержавлення всіх сфер суспільного життя. Етатизація суспільства веде до диктатури вважав соціалізм і фашизм.

Фашизм охоплює конгломерат найреакційніших політичних ідей, націлених на виправдання і заохочення найбільш низьких спонукань, спираючись на які можна обґрунтувати всяку анти людську дію. Одним з ідеологів фашизму був Фрідріх Ніцше (1844 - 1900). Він обґрунтовував ненаситне прагнення до влади, поділяв волю на аристократичну і рабську, обґрунтував расизм, тоталітаризм, вождізм, культ грубої сили, вихваляв ідеал істинного арійця. Ідея фашизму була втілена в Німечині Адоль-фом Гітлером.

Головні ідеї німецького фашизму:

1. Проповідування і втілення в життя расизму, тобто розподіл людей за біологічними і соціальними ознаками на раси. При цьому одна раса оголошується вищою, істинним представниками роду людського, а інша - напівзвірями, які покликані забезпечувати процвітання пануючої раси. Фашистські лідери всіляко пропагували расизм: «Живуть інші народи в достатку чи дохнуть з голоду, цікавить мене лише тією мірою, в якій ми відчуваємо потребу в рабах для підтримки нашої культури», - цинічно заявляв Гітлер.

2. Загарбання і перетворення на рабів народів інших країн для поширення арійської раси і забезпечення життєвого простору.

3. Проповідь і вихваляння тоталітарної держави, де всі сторони життя суспільства, всіх членів держави чітко регламентовано. Держава оголошується «живим організмом народу», вимагається беззаперечне підкорення індивіда державі. Всяка ініціатива окремого індивіда придушується, практично ліквідуються всі права і свободи.

4. Проповідується свобода свавілля фашистської партії і держави, її чиновників, які не зв'язані ніякими законами, суд вершиться не на основі законів, а згідно з установами.

5. Обгрунтовується і постійно реалізується ідея вождізму. На чолі держави і нації стоїть фюрер, який не зв'язаний ніякими законами. Право - це те, чого хоче народ, а волю народу відображає фюрер, який має вищий авторитет, і його діяльність не підлягає критиці. Все що він говорить і робить - вірно, адже силу він черпає безпосередньо з містичної душі нації. Витримується чітка ієрархічна побудови влади. Партійний і державний чиновник визнається безпосереднім і незаперечним авторитетом, вождем на певній території.

6. У відносинах між людьми і між державами проповідується культ сили. Насильство оголошується важливим фактором розвитку суспільства, а гуманізм розглядається як виправдання слабовілля і боягузтва.

7. Вихваляється ідея Ф. Ніцше про надлюдину, так звану «біляву бестію», що є ідеалом істинного арійця.

8. Німецький фашизм використовував популярну в ті часи ідея соціалізму, проголошуючи свій «націонал-соціалізм», сутність якого зводиться до заперечення конкретного індивіда і злиття його з суспільством у вигляді фашистської держави.

О. Шпенглер підкреслював, що соціалізм - це дисципліна і твердий державний порядок, ієрархія влади. Він ототожнював державу і суспільство.

ВИСНОВКИ

Отже, написавши свого ІНДЗ на тему „Причини різноманіття концепцій про державу і сучасному державно-правовому мислені”, я дійшла до такого висновку: „що у кожній країні, державність розвивалась по-різному, але найхарактернішим у цих процесах було свідоме прагнення людей уникнути насилля з боку влади, бажання зобов'язати державу поважати права своїх громадян, захиститися від безпідставного втручання державних органів в особисте життя індивідів”.

Держава виділилася із суспільства на визначеному ступеню його зрілості і залежить від розвиненості суспільства. Яке суспільство, таке і держава. В міру розвитку суспільства, переходу його від нижчої ступіні до вищого, міняється і держава. З удосконалюванням суспільства держава стає демократичною (у ній здійснюються народовладдя, економічна воля, свобода особи), а з формуванням цивільного суспільства держава стає правовим. Держава -- не тільки результат розвитку суспільства, але і фактор формування політичної системи суспільства. Держава хоча і найважливіша, але не єдина політична організація в суспільстві. До складу політичної системи суспільства входять такі недержавні суспільні об'єднання, як партії, професійні союзи, жіночі організації, суспільні рухи (наприклад, «Народний рух» в Україні), інститути суспільної думки й ін.

Заглиблюючись у теорію держави і права, маємо чудову нагоду здобути нові теоретичні знання і практичні навики юридичної науки, тим самим збагатити свій світогляд майбутнього правника, підняти ще на одну відмітку правосвідомість, збагатити правову культуру.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

державність соціологічний анархізм демократія

1. Правознавство: Навчальний посібник. / За загальною редакцією В.Г.Гончаренка. -- К.: Український інформаційно-правовий центр. -- 2002.

2. М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. Загальна теорія держави і права: Підручник. -- К.: Кондор, 2006.

3. Сучасна правова енциклопедія. Видавництво Юрінком Інтер, 2009 р.За загальною редакцією О.В. Зайчука.

4. Котюк В. О. Основи держави і права. Навчальний посібник.-3-тє вид., доп. і перероб.- К.: Атіка, 2001.- 432 с.

5. Рабінович П. М.: Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник.-- К.: Атіка.-- 2001.-- 176 с.

6. Скакун О.Ф. Теорія держави і права - Х.: Консум 2004.

7. Волинка К.Г. Теорія держави і права: - К.: МАУП 2003.

8. Коваль О.А. Поняття і ознаки соціальної держави як суспільно-політичного ідеалу сучасності. // Законодавство України: науково-практичні коментарі. - 2005.

9. Федоренко Г. О. Теорія держави і права. - К.: КНЕУ 2006.

10. Теория государства и права / Под ред. Н.К. Любомирова. - С.-Пб.: Нева 2003.

11. Теорія держави і права: Навч. посіб. / За заг. ред. С. Л. Лисенкова. -- К.: Юрінком інтер, 2002. -- 368 с.

12. Шульженко Ф. П. Історія політичних і правових вчень: Підручник / Ф. П. Шульженко. -- К.: Юрінком Інтер, 2004. -- 356 с.

13. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько. Изд 2-е. -- М.: Аванта, 2000. -- 448 с.

14. Конституція України. - К.: Видавництво ”Право,1996. - 55с

Размещено на Allbest.ru