Органи влади та управління Афінської республіки за реформами Солона та Клісфена

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему:

«Органи влади та управління Афінської республіки за реформами Солона та Клісфена»

План

Втуп

Реформи Солона

Реформаторська політика Клісфена

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Держава і право в історії існували не завжди. Таким чином, розпад первісного родоплемінного суспільства, розвиток засобів виробництва, зміна соціальної структури суспільства привели до зміни способу виробництва і споживання та до утворення політичної організації - держави. Деякі автори вважають, що держава з'явилась там і тоді, де й коли суспільство розпалось на класи з протилежними інтересами і в основі її створення була класова боротьба. Інші пов'язують виникнення держави і права з необхідністю здійснювати управління суспільством за нових умов, початком цивілізації.

Розклад первіснообщинного ладу і виникнення класового рабовласницького суспільства на території Стародавньої Греції припадає на кінець II -- початок І тис. до н. е. У країні, поділеній гірськими хребтами, він відбувався нерівномірно і призвів до утворення невеликих за територією держав-міст. Це були політичні общини (поліси) повноправних громадян. Розбіжності у конкретно-історичних особливостях процесів розкладу родового устрою, а також у географічних і природних умовах привели до виникнення різних форм рабовласницьких держав. В одних полісах склалася демократична республіка -- більш розвинута форма правління рабовласницької держави; в інших -- тривалий час зберігалися в тій чи іншій мірі пережитки первіснообщинних відносин і родоплемінної організації влади. Перше було характерним для Афін, друге -- для Спарти -- двох полісів Стародавньої Греції, які відіграли важливу роль в її історії.

Давня общинна організація, яка зберігала кровно-родинні зв'язки між своїми членами, вже не відповідала потребам часу. Усюди в Греції VIII--VI ст. до н. е. спостерігається так званий синойкізм, тобто злиття декількох дрібних раніше відокремлених общин, які були розташовані одна поблизу одної. Давні форми об'єднання родів -- філи і фратрії -- ще деякий час продовжують зберігати своє значення у цих нових об'єднаннях, але невдовзі поступаються місцем новим поділам, які грунтуються на майнових і територіальних ознаках. Давні родові установи продовжують існувати, але перетворюються на знаряддя панування аристократів: народні збори майже втрачають вплив на суспільне життя, рада старійшин була суто аристократичною установою. У давньогрецькому суспільстві, як зазначає Гомер, відбуваються складні процеси. Класів ще немає, але поділ на простий народ і родову знать глибоко укорінився. Найкращі землі, найбільші стада, усі основні посади перебували в руках останньої.

Держави ще немає. Племенем управляють народні збори, рада старійшин, вождь -- базилевс. Народні збори -- разом з тим військо, а базилевс і старійшини -- насамперед військові ватажки. Американський історик Л.Г. Морган назвав цей устрій військовою демократією.

За всіма ознаками період військової демократії -- це останній період первіснообщинного ладу. Землеробство стає головною галуззю господарства, відсуваючи скотарство. Ремесло виокремлюється в самостійну галузь. Обмін товарами набуває регулярного характеру. З'являються купці. Рабство все більше укорінюється і вже не тільки в домах і господарствах знаті. Утворюється сім'я з пануванням чоловіка. Давня родова організація ще існує, але вже підірвана. На території фратрій і племен оселялися здебільшого чужинці, вони хоч і співвітчизники, але належали до інших племен, фратрій і родів. Населення змішувалося і тому старі форми управління ставали неможливими. Усе це разом є основою для переходу до держави як нового, вищого ступеню суспільного розвитку.

Найцікавішим і водночас найбільш вивченим видається процес утворення держави у двох відомих грецьких полісах -- давніх Афінах і Спарті. Перший був зразком рабовласницької демократії, другий -- аристократії.

Іоншцям, як називався союз чотирьох племен, дісталася під час переселення малородюча область, яка омивалася морем, -- Аттика. Землеробство тут було обмежене порівняно невеликим районом, проте були сприятливі умови для ремесла й морської торгівлі.

Сільська община, стійка на Сході, не знайшла тут сприятливих умов і почала швидко розпадатися. Земельні наділи зробилися приватною власністю окремих сімей.

Афінська держава виникла у VIII ст. до н.е. в Аттиці і стало найвидатнішим центром античної і світової культури. Свою назву отримала на честь богині-покровительки Афіни.

Афінська держав стала осередком людей, які належали до різних племен, родів, фратрій: замість звичайного сусідства племен відбувається об'єднання їх у єдиний народ. З часом на зміну старому поділу суспільства приходить новий. Знать утворює стан евпатридів («благородних»), дрібні землероби отримують загальну для них назву геоморів, ремісники -- деміургів.

Заміщення усіх важливих посад стало привілеєм евпатридів. Внаслідок цього рада старійшин (ареопаг) перетворюється на суто аристократичні збори, які ніким не обиралися і ні перед ким не звітували. Ареопаг складає закони, здійснює вищий суд, спостерігає за діями посадових осіб, перше місце серед яких належить колегії, яка складається з 9 старійшин -- архонтів. Вони обираються ареопагом терміном на рік. Починаючи з VI ст. до н.е. у політичне життя афінського суспільства дедалі активніше включався новий соціальний елемент - демос. Наслідок чого демос постійно ворогував з аристократією, яка зневажала його. Крок за кроком виривав він у неї політичну владу. Коли це йому вдалося, в Афінах встановилася рабовласницька демократія, а отже, і держава у її початковій, ще не завершеній формі. Із 594 р. до н. е. розпочинаються кардинальні зміни в устрої і соціально-політичному житті Афінської держави, які пов'язанні із іменами афінських мужів Солона та Клісфена.

Реформи Солона

Наприкінці VІІ ст. до н.е. протистояння демоса та аристократії стало жорстоким. Воно супроводжувалось загостренням боротьби між верхівками філ і фратрій. Розвиток товарно-грошових відносин дестабілізував політичну ситуацію в полісі. Маса селян опинилась у борговій кабалі в євпатридів, багато з них були продані в рабство за межі Аттики. Зросла кількість фетів - особисто вільних, але незаможних громадян. Маючи владу в ареопазі, опираючись на підтримку верхівки філ та фратрій, євпатріди пробували ліквідувати залишки родової демократії. Існування поліса як єдиного організму було в небезпеці.

Проникливий і далекоглядний політик Солон (VІ ст. до н.е.) розумів необхідність відновлення єдності поліса, розколотого на ворогуючі угруповання. Макарчук B.C. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. - К., 2001. с.-104

У 594 р. до н.е. Солона було обрано архонтом. Спираючись на народні збори, він провів ряд важливих реформ: боргова кабала скасовувалась; продані в рабство афіняни підлягали викупу і могли повернутися додому. Надалі афінянські громадяни за борги не могли перетворюватись в рабів. Проте власність заможних осіб залишалась недоторканою. “Солон, - пише Плутарх, - розчарував заможних тим, що ліквідував боргові зобов'язання, а бідних тим, що не провів переділ землі, як вони сподівались, і не зрівняв усіх за способом життя”. Проте реформи Солона запобігли соціальному вибуху в Афінах.

До політичних реформ Солона належить проголошення усіх громадян рівними перед законом, тобто політичної рівності, в основу якої було покладено майновий ценз. Усі громадяни Афін були поділені на 4 розряди залежно від прибутку з землі. Перший розряд становили ті, хто мав прибуток не менше 500 медимнів зерна, масла чи вина (1 медимн - 41-52 літри). Ці громадяни називались пентакосимедимнами. До другого розряду належали ті, хто мав прибуток у 300 медимнів. В ополченні вони були вершниками і повинні були за свій рахунок придбати спорядження. Громадяни третього розряду мали прибуток не менше 200 медимів, їх звали зевгитами. Це був найчисельніший прошарок афінських громадян. Усі інші були зараховані до четвертого, останнього розряду. Їх звали фетами.

Отже, в основу поділу суспільства замість родової ознаки було покладено майнову. Майнове становище визначало й місце громадянина в ополченні. З представників перших двох станів формувалася кіннота, третього - важко озброєна піхота, із фетів - підрозділи легко озброєної піхоти чи допоміжних загонів. Воєначальниками та архотами могли бути лише ті, хто належав до перших двох розрядів. Глиняный В.П. История государства и права зарубежных стран. - Часть I. - X.: Одиссей, 2004.- с. 115

Солон запровадив раду чотирьохсот (буле) - 100 чоловік від кожної філи. Створення і розширення прав народних зборів (екклесії), що стали головним законодавчим і контролюючим органом Афін, значною мірою сприяло демократизації суспільного і політичного ладу. Збори і рада відтіснили на другий план ареопаг та колегію архонтів. Був створений суд присяжних - геліея, до якого входили громадяни всіх чотирьох розрядів у кількості 6 тисяч чоловік.

Велика кількість членів суду присяжних свідчить про демократичні прагнення Солома, бажання забезпечити участь простих людей у діяльності органів влади.

Солон анулював надто жорстокі Закони Драконта, за виключенням деяких постанов про вбивство; ввів свободу заповітів; усі види майна, у тому числі і земельні ділянки, можна було продавати, заставляти, ділити між спадкоємцями. Була проведена уніфікація системи мір і ваги, здійснений перехід до стабільної грошової одиниці.

Реформи Солона в економічній галузі згладили гостроту суперечностей в афінському суспільстві, оскільки задовольняли і середні верстви населення. Солона вважають батьком афінської демократії. У проведенні реформ йому допомагав правник Епіменір.

влада афіни реформа солон клісфен

Реформаторська політика Клісфена

Під час напруженої соціально-політичної боротьби після реформ Солона населення Аттики поділилося на кілька груп, які мали свої певні політичні вимоги. Основу однієї з цих груп становили педіеї (мешканці рівнини, тобто тієї частини Аттики, де були розташовані найкращі і найродючіші землі); це були великі землевласники, прибічники аристократичного правління. Другу групу становили діакрії (мешканці гір, тобто тієї частини, де знаходилися гірші землі); це були дрібні землероби, прибічники демократії. Третю групу становили паралії (мешканці прибережної смуги); це були здебільшого торгово-ремісничі кола; вони були, як зазначає Аристотель, «прибічниками помірного способу правління». У 560 р. до н. е. в Афінах відбувся переворот. Пісистрат, спираючись на діакріїв, захопив афінський кремль -- акрополь -- і встановив свою владу в Афінах.

В ході подальшої боротьби з двома іншими політичними угрупованнями -- педіеями та параліями -- Пісистрат двічі змушений був залишити Афіни і лише на третій раз за допомогою найманого війська та за підтримки землеробського населення остаточно утвердився у владі. В основному політика Пісистра-та була спрямована проти родової аристократії, на захист інтересів середніх і частково дрібних землеробів. їм він, вочевидь, роздавав конфісковані у своїх політичних ворогів землі, а також організовував для них дешевий сільськогосподарський кредит, запровадив роз'їзні суди. Землеробський культ Діоніса він подібно до коринфського тирана Періандра оголосив загальнодержавним.

У роки правління Пісистрата було досягнуто також значних зовнішньополітичних успіхів: афіняни укріпилися на обох берегах Геллеспонту, що сприяло розвитку афінської торгівлі на Чорному морі і зростанню товарного виробництва в самих Афінах. Це підтверджують численні знахідки афінської кераміки часів Пісистрата на узбережжі Чорного моря, які наглядно свідчать про значне розширення в Афінах виробництва керамічних виробів і про збільшення їх вивозу. Тоді ж відбувається і перехід значної частини землеробських господарств від посіву зернових до садівництва (розведення олив і винограду), продукція якого також була предметом вивозу. Афіни багатіли. У місті будувалися нові храми, споруджувалися статуї, був прокладений водопровід тощо. Проведення усіх цих робіт також стимулювало розвиток афінського ремесла. У цей же час Афіни стають одним із культурних центрів Греції. Пісистрат запрошував до свого двору видатних поетів того часу; за його правління були записані гомерівські поеми. Політика Пісистрата, таким чином, відповідала інтересам не тільки його безпосередніх прибічників із середовища дрібних вільних землеробів, а й інтересам значно ширших, зокрема торгово-ремісничих, кіл афінського населення. Відомо також, щр з тиранією Пісистрата примирилися і деякі з аристократичних родів, що залишилися в Аттиці. Однак зовнішньополітичнії заходи і утримання найманого війська вимагали значних коштів. У пошуках цих коштів Пісистрат запровадив оподаткування, що погіршило становище землеробів і, слід гадати, через це багато з них відвернулися від Пісистрата.

У 527 р. до н. е. Пісистрат помер. Влада перейшла до двох його синів --/Рщшя і Гіппарха. Довго утримати її вони не змогли. В Афінах почався рух проти тиранії. У 514 р. до н. е. Гіппарха було вбито змовниками, а у 510 р. до н. е. за допомогою спартанців, залучених супротивниками тиранії, Гіппій був вигнаний з Афін. Згодом аристократи здійснили спробу захопити владу і відновити старі порядки, що викликало повстання демосу, який скинув вже якось утверджений аристократичний уряд «трьохсот».

Перемога, одержана повстанцями, була закріплена низкою реформ, проведених Клісфеном, який очолив афінську демок- ратію. Клісфен належав до впливової родини Алкеонідін/ Найважливіша з реформ Клісфена -- новий поділ афінських громадян, побудований на послідовно проведеному територіальному принципі; Уся територія Аттики і квартали самого міста Афіни тепер були поділені на 30 округів -- тритій. Кожні три узяті з різних місць Аттики і кварталів міста тритії утворювали собою нову філу, яких стало, таким чином, десять. Завдяки цьому новому поділу до складу кожної філи увійшли громадяни, які проживали у різних частинах Аттики, різних кварталах міста; фактично така само перевага перейшла до приморського, здебільшого міського населення. Нові територіальні філи поділялися на де ми -- первинні адміністративні одиниці, які користувалися відомим самоврядуванням.

Історичне значення цієї реформи полягало в тому, шо вона стерла старі родові поділи, роз'єднала родову знать, позбавивши її колишнього впливу у народних зборах, які голосували тепер за новими філами.

Організація нових філ зумовила заміну «ради чотирьохсот» «радою п'ятисот» (по 500 осіб від кожної філи). На раду п'ятисот покладено ряд нових обов'язків. Вона готувала справи до розгляду народними зборами, виносила за ними попередні рішення; без цього жодна справа народними зборами розглядатися тепер не могла. Рада виконувала всі рішення народних зборів і вирішувала другорядні питання в період між їх скликаннями.

Клісфен створив іще один новий орган -- колегію стратегів, які обиралися по одному від кожної філи. Спочатку стратегам належали головним чином військові функції, у подальшому в їх руках зосередилася вища виконавча влада. Як свідчить Аристо-тель, за часів Клісфена були також розширені ряди афінських громадян шляхом надання багатьом метекам громадянських прав; можливо, деяким рабам були дані права метеків. Для того, щоб убереїти новий порядок від посягань на нього з боку ворогів, було запроваджено остракізм -- у дослівному перекладі «черепкування». Остракізм був формою таємного голосування, за якого кожен, хто голосує, писав на черепку ім'я людини, яка здавалася йому небезпечною для існуючого устрою. Якщо одне і те саме ім'я повторювалося при підрахунку голосів 6 тис. разів, то носій цього імені підлягав вигнанню строком на 10 років без конфіскації майна. У подальшому остракізм знайшов застосування у політичній боротьбі. Використовуючи його, політичні діячі угруповань, які перемогли, позбувалися своїх ворогів і суперників.

Реформами Клісфена завершується період гострої боротьби між родовою аристократією і демосом, який тривав понад 100

У розглядуваний час в афінському суспільстві досить чітко сформувалися основні класи -- раби і рабовласники. Усі раби в однаковій мірі були позбавлені особистої свободи, усі вони не мали ніяких політичних і громадянських прав. Раби відтепер стають пригнобленим і експлуатованим класом, хоча форми їх експлуатації мали неоднорідний характер.

Вільне населення Афін було далеко не єдиним за своїм складом. Панівне становите займав клас рабовласників До нього слід віднести великих за аттичними масштабами землевласників, власників ремісницьких майстерень, які використовували працю рабів, а також багатих купців, лихварів та ін., тобто усіх тих, чий матеріальний добробут базувався на експлуатації праці рабів. Більшу частину вільного населення становили працівники, які мали власні засоби виробництва -- ділянки землі, знаряддя ремісницького виробництва тощо і жили в основному своєю працею. Це були землероби, які самі обробляли свої поля й сади, дрібні ремісники, мореплавців, які наймалися до судновласників, та ін. Деяким з представників них вільних працівників вдавалося розбагатіти, завести рабів і стати рабовласниками; інші, навпаки, розорялися, ставали жертвами лихварів, перетворювалися на люмпен-пролетаріат та змушені були покидати батьківщину заради спроби влаштувати своє життя у колоніях або стати наймитами у війську якогось чужоземного царя.

Висновок

Отже на основі вище викладеного матеріалу можна зробити наступний висновок.

Реформи Солона, були прогресивними за своєю суттю однак, не довели розпочатої справи до кінця (в цьому сенсі мали компромісний характер). Вищі прошарки демосу отримали доступ до влади, але ценз визначався доходами з землі, у зв'язку з чим багаті представники демосу мали ділити владу з тією ж родовою, землевласницькою аристократією. Аттичні дрібні землероби домоглися багато: вони були звільнені від боргів, позбулися небезпеки боргового рабства, багато втікачів повернулося на батьківщину, і оскільки заставні камені були скинуті, певно, повернули собі землю. Загального перерозподілу землі демос, однак, не домігся. Між тим землевласницька родова аристократія, яка була змушена поступитися, надалі виявила прагнення повернути втрачене і поновити своє панування.

Тому невдовзі після проведення реформи соціально-політична боротьба в Афінах відновилася з новою силою.

Реформи Клісфена були більш послідовні, ніж реформи Солона, і завершили більш ніж столітній період гострої боротьби між родовою аристократією і демосом, що закінчилась перемогою останнього. У результаті в Афінах склалась рабовласницька держава у формі демократичної республіки.

Список використаної літератури:

Бостан Л.М., Бостан С.К. Історія держави і права зарубіжних країн. - К.: Центр навчальної літератури, 2004.

Глиняний В.П. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб. - 6- те вид. - К.: Істина, 2009. - 768 с.

Глиняный В.П. История государства и права зарубежных стран. - Часть I. - X.: Одиссей, 2004.

Захарченко П.П., Ковалевська О.О., Кузьминець О.В. Історія держави та права зарубіжних країн: Навчальний посібник для дистанційного навчання. - К.: Ун-т "Україна", 2005.

Історія держави і права зарубіжних країн /За ред. О.М.Джужи. - К., 2005.

Історія держави і права зарубіжних країн: правові джерела: Навч.посіб. / Упоряд. Г.І. Трофанчук. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 352с.

Макарчук B.C. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. - К., 2001.

Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн. - К., 2003.

Хома Н.М. Історія держави і права зарубіжних країн. - К., 2003.

Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. - Т. 1 / Под. ред. К.Н. Батыра и др. - М.: Юрист, 2006.

Размещено на Allbest.ru