Теорії походження держави і права

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ І ПРАВА

Заочний факультет

Відділення підготовки фахівців

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Варіант № 4

Виконав: студент першого курсу,

група №__ - пф

Борищук Максим Сергійович

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ

2011

1. Теорії походження держави

Держава виникла на певній стадії розвитку людства. Політична, правова література подає різні теорії походження держави.

Патріархальна теорія. Суть теорії полягала в тому, що держава виникає з патріархальної сім'ї внаслідок її зростання: родина > сукупність родин (селище) > сукупність селищ (держава). Глава ж патріархальної родини (патріарх) стає главою держави -- монархом. Таким чином, його влада є проводженням влади батька, сам же монарх є батьком для всіх своїх підданих.

Усе це можна пояснити, якщо проаналізувати погляди основоположник теорії (Аристотеля, Конфуція, Р. Фiльмера та М. Покровського).

Так, Аристотель називав людину політичною твариною, що вступає у відносини з людьми з метою виживання. Відбувається об'єднання родин. Розвиток цих родин у результаті розмноження призводить до утворення селищ, їхнє ж об'єднання утворює державу.

У 1642 році англійський філософ Р. Фiльмер написав роботу "Патріархія, або Захист природного права королів". У ній цей завзятий прихильник необмеженої королівської влади намагався, посилаючись на Біблію, довести, що Адам отримав владу від Бога, потім передав цю владу своєму сину -- патріарху, а той уже своїм нащадкам -- королям.

Відомий російський історик М. Покровський також вважав, що найдавніший тип державної влади розвинувся безпосередньо від влади батьківської.

Теорія насильства. Її прибічниками були К. Каутський, Є. Дюринг, Л.Гумплович, Леся Українка та ін.

Причину виникнення держави вони вбачали у військово-політичних чинниках -- насильстві, завоюванні одних племен іншими, для управління завойованими народами та територіями потрібний спеціальний апарат примусу. Ним i стає держава.

Отже, прихильники теорії насильства стверджували, що первісні племена, зустрічаючись між собою, воювали Переможці перетворювались на панівну частину суспільства, утворювали державу та використовували державну владу для насильства над підкореними народами. Держава, на думку представників цієї теорії, виникала з сили, що була нав'язана суспільству ззовні, а класовий поділ суспільства мав етнічне або расове походження.

Як зазначав з цього приводу К.Каутський у своїй праці "Матеріалістичне розуміння історії ", "плем'я переможців підкоряє собі плем'я переможених, присвоюючи собі всю їхню землю, а потім змушує переможене плем'я систематично працювати на переможців, платити їм данину чи податки. У кожному випадку такого завоювання виникає поділ на класи, але не внаслідок поділу общини на різні підрозділи, а внаслідок об'єднання в одну двох общин, одна з яких стає панівним, а інша -- пригнобленим та експлуатованим класом, примусовий же апарат, що створюється переможцями для управління переможеними, перетворюється в державу.

З одного боку, військово-політичні чинники суттєво вплинули на утворення варварських королівств готів, гунів, слов'ян, франків, вандалів та інших союзів племен. Однак інші держави майже не використовували ці чинники або ж вони були другорядними порівняно з соціально-економічними.

Теологічна теорія. Однією з найдавніших теорій, що намагалася пояснити прогрес виникнення держави була теологічна теорія. Її авторами були як середньовічні богослови Тертулiан, Аврелій Августин, Фома А. так i такі вчені ХIХ століття, як Ж. де Местр.

Теологічна теорія наполягала на божественному походженні держави, державної влади, стверджувала i захищала тезу: "Вся влада від Бога". Незважаючи на свій релігійний зміст, ця теорія, що виникла ще в стародавній Юдеї відбивала певні реалії як-то: теократичний характер первинних держав (владу жерців, значну роль храмів, поділ влади на релігійну i світську тощо).

На сьогодні існує два варіанти сучасного звучання теологічної теорії. Перший з них -- це християнсько-демократична концепція держави, заснована на підкресленні унікальності та самоцінності будь-якої людини, поважанні її з боку держави, піклуванні кожного громадянина про суспільство, особу та державу, а також на допомозі з боку держави тим, хто самостійно не може себе забезпечити, - інвалідам, безробітним, особам похилого віку тощо.

Прихильниками цієї концепції були такі відомі особистості, як Папа Римський Лев ХІІІ, Папа Римський Іван Павло П, російські та українські політики В. Аксючиць, В.Борщев, О.Огородников, В.Савицький, Л.Черновецький, О.Чуєв, Г.Якунiн та ін.

Другий варіант теологічної теорії -- це теорія космічної експансії. Її розробниками були Е.Деникен, А.Елфорд, З.Ситчин, К.Ціолковський, М.Рерiх, Л. Чулков та ін. Відповідно до їхніх поглядів держава була дарована людству прибульцями з космосу.

Теологічна теорія, так само як i теорія космічної експансії не може бути ані доведена, ані спростована. Проте навіть у наш час з'являються твердження, що неолітична революція, яка розпочалася 10-12 тис. років тому, мала божественне начало. При цьому теологи зазначають, що, на їх погляд, точних причин такого якісного зламу в історії людства сучасна наука досі не встановила, а ось релігійне обґрунтування мститься ще в Біблії.

Теорія суспільного договору. Ця теорія передбачає виникнення держави в результаті договору між людьми як наслідок усвідомлення ними своїх нагальних потреб та інтересів.

Можна сказати, що вперше ця теорія з'явилася в роботах еллінського філософа Епікура, який вважав, що держава виникає тоді, коли люди уклали між собою угоду з метою забезпечити загальну користь -- взаємну безпеку.

У різні часи прихильниками теорії суспільного договору були: у Голландії -- Г. Гроцiй, Б. Спiноза; в Англії -- Т. Гоббс, Дж. Мільтон, Дж.Лiльберн, Дж. Локк; у Німеччині -- С. Пуфендорф, Х. Томазiй, Х. Вольф, І.Кант, у Франції -- Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, К.А. Гельвецiй, П.А. Гольбах; у Росії -- О. Радищев, П. Пестель; в Україні -- Я. Козельський, С. Орiховський. Усі вони розглядали державу як форму суспільного життя, що засновується людьми добровільно, на основі взаємної згоди.

Причини укладення суспільного договору пояснювалися різними чинниками. Так, Т. Гоббс вважав, що причиною укладення суспільного договору є усвідомлення людьми необхідності забезпечити мир у суспільстві, гарантувати людині життя та безпеку, спрямувати її діяльність на досягнення загального блага. У природному стані недоліки людського характеру (властолюбство, жадоба багатства, бажання шкодити одна одній) зумовлюють ворожнечу, ненависть та помсту i, як наслідок, стан "війни всіх проти всіх" Цей стан долається за допомогою спальної влади, яка дбає про громадський порядок. Індивіди добровільно передають усі свої права i свободи державі. Так укладається суспільний договір.

На відміну від Т. Гоббса Дж. Локк вважав природний стан досить упорядкованим. Життя в ньому регулювалося законами природи. Проте механізму, що міг би забезпечити користування своїми природними правами, люди не мали. Таким чином, причиною переходу людей до громадського стану була ненадійність прав у природному стані, де кожен був змушений самостійно відстоювати своє право i карати його порушників. Гарантувати свободу i надійне користування природними правами допомагало укладення суспільного договору. Отже, це був акт усвідомлення, а не вияв крайньої необхідності.

Історико-матеріалістична теорія. Її прихильниками були С.Десницький, Л. Морган, К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін, І. Франко та ін. Згідно з даною теорією держава виникла як результат природного розвитку первісного суспільства. Це, насамперед, економічний розвиток, що, поряд із забезпеченням матеріальних умов виникнення держави i права, визначає соціальні зміни в суспільстві. Останні також являють собою важливі умови i причини виникнення держави i права.

Історико-матеріалістична теорія містить два підходи. До 1990-х років домінувала сталінська інтерпретація історико-матеріалістичної теорії, що ґрунтувалася на дослідженні Ф. Енгельса "Походження сім'ї, приватної власності i держави". Згідно з нею головною передумовою виникнення держави є класова боротьба, у результаті якої клас-переможець створює державний апарат з метою організованого придушення переможеного класу; другою передумовою було виникнення приватної власності; третьою -- твердження про те, що сама приватна власність обумовлена виникненням надлишкового продукту; четвертою -- удосконалення знарядь праці; п'ятою -- розподіл праці. 3 1990-х років згадали про іншу роботу Ф. Енгельса, присвячену походженню держави -- "Анти-Дюринг". Суть її полягала в тому, що держава виникає не після i не в результаті розподілу суспільства на класи, а до цього. Більше того, вона створює самі класи: панівна бюрократія перетворюється на перший панівний клас. Таким чином, іншою причиною походження держави була не класова боротьба, а необхідність виконання спільних справ. Однак для основоположників марксизму головним було не те, що раніше виникає -- держава чи класи. Головним було: коли б не виник панівний клас (до або після виникнення держави), він за всіх часів прагне захопити цю державу i підкорити її собі, зробити її механізмом для придушення опору підлеглих класів i видавати свої вузькокласові інтереси за загальні.

Органічна теорія. Процес виникнення i функціонування держави ототожнюється з біологічним організмом. Уявлення про державу як про своєрідний людський організм були сформульовані ще Платоном. У ХIХ столітті ці погляди були розвинуті Г. Спенсером, який заявив, що держава -- це суспільний організм, який складається з окремих людей так само, як i людський організм складається з клітин. Згідно з органічною теорією держава, як i будь-яке тіло, базується на диференціації та спеціалізації. Диференціація означала, що держава спочатку виникає як найпростіша політична реальність i в процесі свого становлення ускладнюється i розростається. Цей процес завершується загибеллю держави в результаті її старіння. Таким чином, органічна теорія передбачає, що держава зачинається, народжується, зростає, мужніє, старіє i вмирає, тобто вона є своєрідним аналогом організму. Щодо спеціалізації, то вона передбачає, що формування держави супроводжується об'єднанням індивідів у групи-органи, кожна з яких виконує чітку, властиву лише їй функцію. У результаті утворюється система державних органів.

Психологічна теорія. Серед найбільш відомих представників психологічної теорії походження держави можна виділити Л. Петражицького, Г. Тарда, З. Фрейда та ін. Вони пов'язують виникнення держави з особливими властивостями людської психіки: потребою певних людей владарювати над іншими, прагненням одних підкорятися, наслідувати, а інших -- підкоряти, бути прикладом.

Причини походження держави полягали в тих здібностях, що первісна людина приписувала племінним вождям, жерцям, шаманам, чаклунам тощо. Їхня магічна сила та психічна енергія (вони робили полювання вдалим, боролися з хворобами) створювали умови для залежності свідомості членів первісного суспільства від вищезазначеної еліти. Саме від влади, що була притаманна цій еліті, починає виникати влада держави.

Разом з тим завжди існують особи, які не згодні з владою або ж виявляють агресивні наміри та інстинкти. для стримування у покорі таких психічних особливостей різних осіб i виникає держава.

Психологічна теорія, таким чином, вважала, що держава є необхідною як для задоволення потреб більшої частини населення бути покірними певним особам у суспільстві, так i для придушення агресивних настроїв окремих індивідів. На думку представників психологічної теорії держава -- це продукт вирішення психологічних протиріч між ініціативними (активними) особистостями, які здатні до прийняття відповідальних рішень, та пасивною масою, що здатна лише до наслідувальних дій та виконує вищезгадані рішення.

2. Поняття і ознаки правової норми

Норма права -- це правило поведінки, установлене чи санкціоноване державою, елементарна частка права, що відноситься до нього як частина до цілого (чи як одиничне до загального). Було обґрунтовано, що норма права -- це і не форма, і не зміст усього права, а саме його частка. Вона володіє властивим їй змістом і формою й у системоутворюючих процесах з іншими нормами складає зміст права в цілому. Нормі права як частини системи в тім чи іншому ступені властиві істотні ознаки, властивому праву, тому їй можна дати визначення, ідентичне за своїм значенням визначенню права в цілому.

Норма права -- це загальнообов'язкове, установлене чи санкціоноване й охоронюване державою правило поведінки, що виражає обумовлену матеріальними умовами життя суспільства волю й інтереси народу, що активно впливає на суспільні відносини з метою їх упорядкування. Будь-яке державно-організоване суспільство не може обійтися без норм права. Але це одиничний феномен права, тому повне наукове визначення поняття припускає з'ясування властивій нормі права специфічних ознак (властивостей).

По-перше, норма права являє собою відволікання від ознак індивідуалізації і вказує лише на ті характерні риси поводження, що є істотними, тобто розглядають поводження як вид суспільних відносин. Ці ознаки, включені і текст норми, стають правилами поведінки, обов'язковими до реалізації. Наприклад, у процесі купівлі-продажу істотним є не те, скільки разів "прицінювався" покупець, вибираючи ту чи іншу річ, який час він на це затратив. Усе це -- сфера життєвого звичаю. Для права важливо установити ознаки: коли можна визнати договір закупівлі-продажу укладеним, коли право власності на річ переходить від продавця до покупця. Чи інший приклад: у випадку здійснення убивства, коли закон особливо чуйний до обставин цього тяжкого злочину, закон відкидає всі сугубо індивідуальне, що не має відношення до характеристики даного діяння як такого.

По-друге, норма права є наказовим розпорядженням незалежно від того, який його характер: заборона, чи обзивання дозвіл. Розпорядження в будь-якому випадку знаходиться під охороною держави; тому що воно їм установлене, то передбачені і примусового заходу у випадках його порушення.

В-третіх, норма права являє собою визначений метод впливу на регульовані відносини. У приведених вище прикладах методи регулювання виникаючих відносин зовсім несхожі, як і самі відносини, тому що використовуються різні способи додання їм визначеності, упорядкованості. У цей метод включаються: обставини, при яких застосовується норма; коло учасників, регульованих цією нормою відносин; взаємні права й обов'язки; санкції за невиконання обов'язків.

В-четвертих, норма права -- загальнообов'язкове правило поведінки. Воно має значення не для окремого індивіда, а для усіх вхідних до складу даної категорії людей (суспільства в цілому) як можливих (чи реальних) учасників конкретного виду суспільних відносин. Норма права зазвичай не вказує персоніфікованих виконавців розпорядження, що міститься в ній. Інакше кажучи, вона розрахована на невизначене коло уповноважених і зобов'язаних осіб. Це відбувається тому, що норма права як абстрактна модель поводження припускає її кількаразову дію, а отже, і "захопити" у поле свого притягання вона може потенційно кожного члена суспільства.

В-п'ятих, абстрактність норми права зовсім не означає невизначеності її змісту. Саме навпаки, норма права тому і є такий, що містить цілком конкретне правило поведінки. Наприклад, ст. 16 ГК РФ визначає, що збитки, заподіяні чи громадянину юридичній особі в результаті незаконних дій (бездіяльності) державних органів, органів місцевого чи самоврядування посадових осіб цих органів, у тому числі видання не відповідному чи закону іншому правовому акту акта державного чи органу місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню Російською Федерацією, що відповідають суб'єктами чи федерації муніципальним утворенням. Тут типовий приклад норми права як формально визначеного правила, що означає повноту і точність указівки на ознаки правила поведінки. Кожен індивідуальний випадок заподіяння збитків чи громадянину юридичній особі підпадає під дію цієї норми, тобто вона регулює всі повторювані індивідуальні відносини даного виду. Завдяки тому, що вона постійно впливає на цей вид відносин, її вимоги реалізуються усіма як обов'язкові для кожного, хто причетний до відшкодування збитків без персональної вказівки, для кого саме.

Таким чином, норма права як загальне правило поведінки регулює повторюваний вид суспільних відносин, тому що не вичерпується однократною реалізацією, а охоплює всі можливі індивідуальні випадки. У силу цього норма права -- загальне і загальнообов'язкове правило поведінки.

В-шостих, зміст правової норми визначається об'єктивною природою того виду суспільних відносин, на упорядкування яких вона спрямована. Воно формується під впливом соціального досвіду регулювання, рівня загальної і правової культури, моральних і політичних установок, орієнтацій держави й інших факторів. У нашому прикладі пояснити правило, чому обов'язок відшкодування збитків лежить на державі в цілому, відповідних його суб'єктах, муніципальних утвореннях, тільки природою даного правоохоронного відношення не можна. Тому зміст норми в головному, основному визначається змістом регульованого відношення.

Норма права -- правова реальність навіть у тому випадку, якщо вона жодного разу не застосовувалася для регулювання фактичних відносин. Наприклад, у недавній історії конституційне право союзної республіки на вільний вихід зі складу СРСР. Визнання цього права було передумовою для визначення правового статусу союзної республіки і для державно-політичної практики. Тому можна зробити висновок, що праву відомі норми, що застосовуються безпосередньо й опосередковано -- через інші норми.

Таким чином, норма права -- це загальне правило, що вбирає в себе все багатство соціального досвіду суспільства і держави, різноманіття особливого, індивідуального, окремого. Норма права є науковим, об'єктивно обґрунтованим розпорядженням -- моделлю суспільних відносин, що відбиває інтереси суспільства в розвитку даного відношення. Загальний характер норми права не випливає з її власної природи. Загальне в праві в кінцевому рахунку є відображення того реального загального, котре об'єктивно існує в численних окремих матеріальних відносинах даного виду, що є виробничими відносинами.

У сучасних умовах удосконалювання норм права йде по двох основних напрямках: поліпшення змісту норм, зміцнення їхній "істинності"; упорядкування їхньої структури і системи в цілому.

Перший шлях характеризується тенденцією до усе більш точного відображення потреб громадського життя, без чого неможливо забезпечити зростання ефективності дії норм права як регуляторів суспільних відносин. Тому удосконалювання змісту стосується всього комплексу норм -- зобов'язуючих, уповноважуючих, забороняючих. Зростає значення рекомендаційних норм. У рамках кожного різновиду норм виробляються нові, більш ефективні методи впливу на суспільні відносини за допомогою всіх елементів правової норми.

держава походження теорія право

3. Соціальні причини правопорушень

Правопорушення відрізняється від правомірної поведінки і діяльності наступними ознаками:

1) це суспільне небезпечне або шкідливе діяння;

2) це протиправне діяння (дія або бездіяльність);

3) винне протиправне діяння;

4) юридичне карне діяння;

5) наявність причинного зв'язку між протиправними діяннями і наслідками.

Правопорушення -- це соціально небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта (фізична чи юридична особа), яке передбачене діючим законодавством і за нього встановлена юридична відповідальність.

1) Всі правопорушення є суспільне небезпечними або шкідливими, оскільки вони направлені проти суб'єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави чи суспільства в цілому. Порушуючи чиїсь природні чи юридично закріплені права, правопорушник наносить шкоду людям, природі, державі чи організаціям. Шкода буває різна: матеріальна, моральна, а іноді і дуже небезпечна, коли здійснюється посягання на життя чи здоров'я людини, на державну безпеку тощо. В зв'язку із цим кримінальні злочини є найбільш небезпечними серед усіх правопорушень.

2) Всі правопорушення направлені проти вимог діючого законодавства чи природних прав людини, які ще не закріплені в. законодавстві. Вони можуть виражатися в активних фізичних діях правопорушника (порушення правил дорожнього руху, крадіжка, хуліганство). В окремих випадках правопорушення вчиняються в результаті бездіяльності, коли на суб'єкта покладаються юридичні обов'язки законом чи договором, а він не виконує їх, в результаті чого наноситься шкода чи соціальна небезпека. Наприклад, на охоронника покладається обов'язок охороняти матеріальні цінності, а він не виконав своїх обов'язків і сталося розкрадання майна. Тому поняття "дія" і "бездіяльність", охоплюються одним поняттям -- "діяння".

3) Правопорушення -- це не тільки протиправне, шкідливе, небезпечне діяння, але і винне діяння. Без вини ніхто не може бути притягнутий до юридичної відповідальності (за виключенням безвинної відповідальності в цивільному праві). Вина -- це психічне відношення особи до своїх протиправних діянь. Вон має об'єктивну і суб'єктивну сторону (як почуття вини).

4) Карність означає, що в діючому законодавстві передбачені склад правопорушень і встановлена міра юридичної відповідальності. В зв'язку з цим всі правопорушення і відповідальність юридичне закріплені в законодавстві. Питання про відповідальність за порушення природних прав людини, які юридичне не закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, або підставі застосування права по аналогії права і закону.

5) В окремих видах правопорушень, особливо злочинах, необхідно встановити причинний зв'язок між протиправними діями і наслідками. Якщо такого причинного зв'язку не буде, то і не можна звинувачувати особу в конкретному злочині.

Всі правопорушення поділяються на дві групи: кримінальні злочини і проступки. Проступки в свою чергу поділяються на адміністративні правопорушення, конституційні, фінансові, цивільно-правові, дисциплінарні (порушення трудової дисципліни), земельні, екологічні, процесуальні, шлюбно-сімейні. Можуть бути й інші правопорушення залежно від галузей права.

Література

1. К. Маркс. Заметки о новейшей прусской цензурной инструкции // Маркс К., Энгельс Ф. - Соч. 2-е издание. Т. 1. - С. 252

2. Литвак О.М. Про причини зростання злочинності та умови, що цьому сприяють: Деякі концептуальні положення. // Віче. - 1997. - № 11. - С. 57-65

3. В.Ткачук. Особливості причинного механізму протиправної поведінки осіб // Право України. - 2007 - №2.

4. Кельман М., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права. К. - 2001. - 441 с.

5. О.Колб, В.Ткачук. Соціально-біологічний аспект вивчення засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. // Право України. - 2006. - №6

6. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. -К. - 1994. - С.133

7. Копєйчиков В.В. Загальна теорія держави і права. - К. - 1997. - С.203

8. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих навч. закладів. - К.: Атіка, - 1999. - С.277-292

9. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник / О.Ф. Скакун. - К.: Алерта, 2009. - 414 с.

10. Теорія держави і права / За загальною редакцією В.В. Копейчикова. - Київ, 1995. - 389 с.

11. . Теорія держави і права: навч. посібник / [А.М. Колодій, В.В. Копейчиков, С.Л. Лисенков, В.П. Пастухов, О.Д. Тихомиров]; за заг. ред. В.В. Копейчикова, С.Л. Лисенкова. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 318 с.

12. . Теорія держави і права для підготовки до іспиту: навч. посібник / За ред. В.С. Шилінгова. - К.: КНТ, 2008. - 377 с.

13. Теорія держави і права: Підручник [А.М. Колодій, С.Л. Лисенков, О.Д. Тихомиров]; за заг. ред. С.Л. Лисенкова. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 409 с.

14. Федоренко Г. Поділ та єдність влади: інтеграційні механізми на парламентському рівні / Г. Федоренко // право України. - 2002. - № 11. - С. 13

15. Цвік М. Про сучасне право розуміння / М, Цвік // Вісник Академії правових наук. - 2001. - № 4 (27). - С. 3-13

Размещено на Allbest.ru