Проблеми підтримання державного обвинувачення у кримінальному процесі України

Поняття державного обвинувачення і його підтримання у суді, прокурор як його суб'єкт. Особливості підтримання прокурором державного обвинувачення в суді: у підготовчій частині судового розгляду, в слідстві та дебатах сторін, права та обов'язки учасників.

Рубрика Государство и право
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 07.11.2011
Размер файла 105,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Оскільки методика і тактика виявляються у відповідних способах підготовки до підтримання прокурором державного обвинувачення, вважаємо, що змістом методики на означеній стадії прокурорської діяльності є вибір способів вивчення матеріалів конкретної кримінальної справи та їх фіксації. До тактики ж слід віднести визначення прокурором моменту підготовки до підтримання державного обвинувачення в тій чи іншій частині процесу (наприклад, у момент затвердження обвинувального висновку чи після нього, але перед відданням до суду, або після віддання до суду, але до судового розгляду). Очевидно, що це питання може вирішуватися стосовно конкретного суб'єкта державного обвинувачення, але у всякому випадку зрозуміло одне: чим раніше прокурор розпочне підготовку до підтримання державного обвинувачення, тим більше шансів на доброякісність останнього.

Вивчення прокурорської практики свідчить про те, що доцільніше вирішувати питання про особу, яка забезпечує в подальшому підтримання державного обвинувачення в суді, в момент затвердження прокурором обвинувального висновку. Це пояснюється, по-перше тим, що прокурор, який затверджує обвинувальний висновок, і прокурор, здійснюючий функцію підтримання державного обвинувачення в суді, у процесі вивчення кримінальної справи, по якій слідчим складено обвинувальний висновок, повинні перевірити одні і ті ж питання, перелік яких передбачено ст. 228 КПК України. Завдяки цьому не тільки економиться час, але і забезпечується вивчення справи особою, безпосередньо зацікавленою в тому, щоб в судовий розгляд була винесена тільки та кримінальна справа, яка розслідувана у повному обсязі, а зібрані по ній докази дадуть достатньо підстав для вірогідного вирішення питання про винність обвинуваченого в скоєнні злочину. По-друге, у випадку виявлення у процесі вивчення кримінальної справи порушень кримінально-процесуального закону, які перешкоджають судовому розгляду справи, прокурор повертає справу слідчому для проведення додаткового розслідування. Завдяки цьому вживаються заходи до виконання вимог закону про повноту, всебічність та об'єктивність дослідження обставин кримінальної справи.

У випадках, коли підготовка прокурора до підтримання державного обвинувачення здійснюється в суді, суддя згідно зі ст. 255 КПК України, забов'язаний забезпечити прокурору можливість ознайомитися з матеріалами справи і зробити необхідні витяги.

Підготовка прокурора до участі в судовому розгляді припускає планування цієї діяльності, тобто здійснення розумового процесу, спрямованого на вивчення кримінальної справи та побудову програми своїх дій у судовому розгляді кримінальної справи, а також на опрацювання способів її здійснення. Однак треба відзначити відсутність наукових робіт, присвячених проблемі планування діяльності державного обвинувача. У той же час питання планування досудового розслідування і судового слідства в юридичній літературі розглядалися. Між стадіями досудового розслідування і судового розгляду існує стадія порушення державного обвинувачення і підготовки державного обвинувача до підтримання його в суді. Від того, наскільки успішно прокурор зуміє спланувати цю діяльність, залежить виконання завдань, що стоять перед ним.

Безумовно, планування є процесом творчим, індивідуальним, який залежить передусім від особистих і професійних рис державного обвинувача, обсягу і складності кримінальної справи. Разом з тим можна запропонувати такий план означеної діяльності державного обвинувача: 1) вивчення і систематизація відомостей, що містяться в матеріалах справи; 2) ознайомлення із законодавством, судовою практикою по справах, аналогічних тим, які будуть розглядатись; 3) розробка плану участі прокурора в попередньому розгляді справи суддею; 4) розробка плану участі у підготовчій частині судового засідання і формулювання пропозицій, клопотань, висновків з розглядуваних питань; 5) розробка плану участі в судовому слідстві; 6) попередня підготовка до участі в судових дебатах.

Підготовка до судового розгляду має багато індивідуального, обумовленого особистими рисами обвинувача, такими, як пам'ять, спроможність до аналізу, логічне мислення і прогнозування. Однак володіння державного обвинувача методикою вивчення матеріалів кримінальної справи дозволить йому у максимально стислі терміни підготуватися до судового процесу1.

У науковій літературі запропоновано такі прийоми вивчення матеріалів справи:

1. Ознайомлення з матеріалами і документами процесуальних дій у тій послідовності, в якій вони виконувалися, а після цього - з обвинувальним висновком. Перевагу цього методу деякі автори вбачають у тому, що державний обвинувач іде тим же шляхом, що і слідчий. Однак у цьому випадку прокурор може виявитися в полоні версії слідчого. Крім того, не знаючи формули обвинувачення, прокурор не може попередньо як слід оцінити значення тих чи інших доказів, зібраних по справі.

2. Ознайомлення з обвинувальним висновком, а після цього - з матеріалами справи у тій послідовності, в якій вони викладені в обвинувальному висновку. Такий підхід забезпечує прокурору можливість отримати уявлення про суть обвинувачення, систему доказів, а після цього вивчити справу з урахуванням аргументів, висунутих обвинуваченням. Разом з тим попереднє ознайомлення з обвинувальним висновком може негативно відбитися на перевірці об'єктивності і повноти матеріалів досудового слідства, психологічно готує прокурора до підбору доказів, підтверджуючих версію обвинувачення.

3. Вивчення постанови про притягнення як обвинуваченого, протоколу допиту обвинуваченого; після цього - дослідження доказів, підтверджуючих його вину.

4. Ознайомлення з матеріалами кримінальної справи в суді після призначення справи до судового розгляду. Це дозволить прокурору ознайомитися з постановою судді, ухвалою суду про призначення справи до розгляду і питаннями, що вирішуються суддею, судом у даній стадії кримінального судочинства. Вбачається, що в цій ситуації на прокурора значною мірою буде впливати позиція судді, суду, що може ускладнити формування його позиції по справі.

Таким чином, аналізуючи означені методики, прийоми вивчення кримінальної справи, можна зробити висновок, що кожний з них має свої переваги і недоліки. Державний же обвинувач, користуючись тим чи іншим з них, очевидно, повинен мати чітке уявлення про це, щоб у процесі вивчення справи свідомо переборювати негативні тенденції. При будь-якому методі вивчення кримінальної справи важливо, щоб вона була вивчена у повному обсязі з тим, щоб прокурор знав усе, що є в кримінальній справі.

У процесі підготовки до участі в судовому розгляді справи прокурор, крім того, зобов'язаний відповісти на питання, формулюванні в ст. 228 КПК України.

Підготовка прокурора до підтримання державного обвинувачення в суді включає:

аналіз вихідної інформації, отриманої при вивченні кримінальної справи;

визначення кола і послідовності питань, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи в суді;

планування судових дій, спрямованих на збирання і перевірку доказів, підтверджуючих версію обвинувачення;

вироблення тактики підтримання державного обвинувачення по даній кримінальній справі.

Вивчення кримінальної справи доцільно починати з обвинувального висновку. Це дозволяє прокурору визначити, які діяння ставляться у вину обвинуваченому і якими доказами обґрунтовано обвинувачення. Прокурору важливо пам'ятати, що достовірність джерела доказу не може бути встановлена без оцінки процесу формування доказу. У самій справі знання теоретичних розробок вчення про докази повинні допомогти відповісти на запитання, як досліджувати і як оцінювати докази. Саме в такому аспекті прокурор знайомиться з іншими матеріалами справи, зокрема з протоколами початкових слідчих дій: огляду місця події, перших допитів свідків, потерпілих, підозрюваних, пред'явлення для впізнання тощо. Практика показує, що саме на етапі проведення початкових слідчих дій не рідка закладаються основи слідчих і судових помилок, припускаються порушення вимог закону про всебічне, повне й об'єктивне розслідування кримінальної справи. Прокурору слід звернути увагу на наявність у справі пояснення осіб, які після цього не викликалися слідчим для допиту, оскільки таким чином можуть виявитися нові особи, які будуть допитані як свідки, хоча їх показання часто не "вписуються'у версії, що перевірялися в ході розслідування. Особливо ретельно необхідно вивчити результати огляду місця події (протокол, додатки до нього). Це дасть можливість державному обвинувачу не тільки виявити обстановку і механізм скоєння злочину, але і оцінити, наскільки повно були зібрані та використані органами досудового розслідування докази, отримані в ході огляду місця події.

Прокурор звертає увагу на місце і дату проведення огляду, час його початку і закінчення; посаду, прізвище, ініціали особи, яка склала протокол; прізвища, ініціали особи, яка склала протокол; прізвища, ініціали всіх учасників огляду (щодо понятих - адресу місце проживання); умови проведення огляду, які впливають на його результати; факт роз'яснення прав та обов'язків понятим, а також спеціалісту, і попередження про їх відповідальність за відмову або ухилення від виконання своїх обов'язків; факт застосування, умови і порядок використання конкретних технічних засобів, об'єкти, стосовно яких вони були застосовані, й отримані результати; заяви спеціаліста, пов'язані з виявленням, закріпленням і вивченням доказів; зауваження понятих та інших учасників огляду; куди направлений для розтинання труп, якщо він був виявлений на місці події; об'єкти, вилучені з місця події, як вони упаковані і куди направлені; додатки до протоколу (плани, схеми, зліпки, відтиски слідів тощо) наявність підписів усіх учасників огляду і слідчого.

Якщо у процесі огляду місця події висувалися версії про подію, яка трапилася, і причетних до неї осіб, вони перевіряються шляхом проведення найпростіших дій, не викликаючих незворотних змін обстановки. Таким діям відповідні об'єкти піддаються лише після їхнього огляду, про що робиться відмітка у протоколі огляду.

Оскільки на місці злочину злочинець, як правило, залишає знаряддя злочину, а часто і транспортний засіб, до огляду місця пред'являються особливі вимоги, бо саме тут можна отримати максимум інформації про особу виконавця (виконавців). Тут можуть бути виявлені всілякі записки, схеми, плани, фотокартки, які можуть свідчити про особу жертви, її місце проживання, маршрути переміщення і т.д. Означені предмети вилучаються у встановленому законом порядку для подальших експертних досліджень.

Прокурору, який вивчає справу, необхідно враховувати, що при підготовці до повторного огляду місця події в числі інших питань, слід з'ясувати, де і в якому стані знаходяться вилучені з місця події об'єкти, оцінити результати їхнього дослідження; в необхідних випадках вжити заходів до відновлення обстановки на місці події, для чого з'ясувати відповідні питання в суді в учасників першого огляду (якщо повторний огляд здійснювалася іншими особами). В усіх випадках у протоколі повторного огляду місця події має бути сформульована його ціль.

Вивчаючи протокол огляду місця події, прокурор зважує на дотримання вимог закону при фіксації слідів на місці злочину і вилученні предметів та документів. А саме: чи зазначено у протоколі, в якому місці (на якому предметі) виявлено слід (предмет), чи піддавався він обробці і яким способом, чи провадилося фотографування сліду (предмету), яким способом було вилучено слід (предмет) і як упаковано (в який матеріал, якою печаткою опечатаний), а також наявність підписів понятих і слідчого, який проводив огляд місця події.

Тому поза увагою прокурора не повинні залишитися факти виявлення в ході огляду місця події доказів, які "не вписуються" у версію обвинувачення (протидоказів), наприклад слідів, які вказують на те, що крім обвинуваченого до злочину були причетні й інші особи, предметів, власника яких не було встановлено тощо.

Якщо у справі є заява про явку з повинною, прокурор має оцінити її критично - чи не стала вона наслідком застосування до заявника засобів фізичного або психічного впливу, чи не написана вона під диктовку оперативних працівників тощо. Незрідка в заяві про явку з повинною особа вказує про обставини, вчиненого нібито нею злочину, відомі оперативним працівникам з "орієнтування'про розшук злочинця, і викладає версію вбивства за ними. Інколи текст заяви про явку з повинною написаний не у вільному викладенні, нагадує протокол допиту особи (викладено на 2-3 сторінках, зустрічаються слова "доповнюю", "уточнюю" і т. ін., що говорить про постановку особі так званих "наштовхуючих" запитань, що є неприпустимим). Прокуророві слід досить критично оцінювати подібні "явки з повинною", тим більше, коли у подальшому особа відмовляється від свідчень, в яких вказувала на свою причетність до вчинення злочину.

Важливим етапом є вивчення прокурором постанови про притягнення як обвинуваченого та протоколу допиту обвинуваченого, що дозволяє йому чітко виявити основні епізоди обвинувачення і ставлення до них обвинуваченого. Тут важливо звернути увагу на доводи обвинуваченого, спрямовані на його виправдовування в злочині, пред'явлені ним докази, а також на його версію про подію злочину й особу злочинця. Необхідно переконатися, чи перевіряв слідчий пояснення обвинуваченого, до якого висновку дійшов. Якщо обвинувачений протягом досудового слідства змінював свої свідчення, важливо з'ясувати мотиви такої поведінки.

Інколи для встановлення причин скоєння злочину, особливо вбивства на замовлення, проводяться фінансово-економічні експертизи - бухгалтерська й економічна, які досліджують бухгалтерські податкові операції, що здійснювалися потерпілим і їх правильність, а також розмір товарообігу, економічні характеристики діяльності суб'єкту підприємницької та іншої діяльності.

В останні роки розроблена методика проведення ситуаційних експертиз, завданням яких є визначення механізму, умов виникнення, розвитку і завершення ситуації, зв'язаної із взаємодією людини і речей при вчиненні злочину. Як правило, судова ситуаційна експертиза провадиться у процесі здійснення комплексних досліджень, що виконуються фахівцями різнопрофільних знань, - криміналістами, медиками, судовими автотехніками, біологами, хіміками і т.д.

Найважливіше значення має перевірка відповідності висновків, що містяться в обвинувальному висновку, щодо обставин вчинення злочину, результатам судово-медичного та інших експертних досліджень, а також встановлення відсутності протиріч між дослідною і резолютивною частинами експертиз. З метою оцінки експертного дослідження необхідно ретельно зіставити висновки судово-медичної експертизи з даними огляду місця події, огляд трупу та іншими доказами. Слід звернути увагу і на строки призначення експертизи та строки порушення кримінальної справи.

В окремих випадках були виявлені порушення кримінально-процесуального закону, пов'язані з тим, що судово-медичні експертизи призначалися до порушення кримінальної справи.

Нарешті, вивчаються всі інші матеріали справи - протоколи допитів, оглядів речових доказів, документи, (в тому числі ті, що встановлюють особу обвинуваченого), щоб усі епізоди обвинувачення і докази, що до них стосуються, були вивчені і згруповані.

Ознайомлюючись із справою прокурор повинен зіставляти докази один з одним для того, щоб встановити, чи немає протиріч, наприклад, між обвинувальним висновком і доказами, на які посилаються; показаннями обвинувачених з приводу таких самих фактів; показаннями свідків, які допитувалися з аналогічних обставин; висновками експертиз, предметом дослідження яких були одні і ті ж об'єкти, матеріали і т.ін.

У ході вивчення справи прокурор конспектує її матеріали. При цьому найбільш важливі документи доцільно скопіювати повністю або частково.

Вивчивши і законспектувавши справу, прокурор вирішує такі питання: 1) чи не є вузьким коло осіб, які підлягають виклику до суду згідно з обвинувальним висновком і чи не слід його розширити; 2) чи є необхідність виклику до суду експертів, які брали участь у досудовому розслідуванні справи, і не були включені до числа осіб, що підлягають виклику до суду згідно з обвинувальним висновком; 3) наскільки значущі показання потерпілого, свідків, інших учасників розслідування для правильного вирішення справи і чи можливо її слухання за їх відсутності; 4) чи допущені при розслідуванні справи прогалини і слідчі помилки, чи можна їх усунути (подолати) і, яким чином.

Заслуговує на увагу практика діяльності державних обвинувачів, які при ознайомленні із матеріалами справи для більш глибокої підготовки до підтримання обвинувачення розмовляли зі слідчим, у провадженні якого знаходилась справа, або з прокурором, який здійснював нагляд за законністю досудового слідства.

Важливим етапом підготовки прокурора до участі в суді є ознайомлення з законодавством і судовою практикою по визначених категоріях справ. Не зупиняючись детально на цьому питанні, відзначимо, що проблема кваліфікації навмисних вбивств досить докладно висвітлена в науковій літературі.

Готуючись до участі у підготовчій частині судового засідання прокурору треба врахувати, що цей етап значною мірою відбивається на тактиці проведення не тільки судового слідства, але й всього судового розгляду.

Заявляючи клопотання про виклик нових свідків, витребування або приєднання до справи доказів, прокурор прагне подолати порушення закону, сприяти повному, об'єктивному розгляду справи. Тому прокуророві слід знати предмет і межі доказування по конкретній кримінальній справі, щоб заявляти обґрунтовані клопотання і висловлювати мотивовану думку у зв'язку із заявленими клопотаннями інших учасників судового розгляду.

Позиція прокурора в судовому слідстві формується на підставі вивчення і аналізу всіх матеріалів справи. Для правильного планування судового слідства, необхідно знати головні положення планування розслідування. З урахуванням основних положень, що містяться у працях вчених і практиків останніх років, присвячених цьому питанню, можна викласти такі міркування щодо формування прокурором позиції при дослідженні в судовому слідстві джерел доказів.

Передусім треба зробити аналіз вихідних даних, наявних у матеріалах кримінальної справи, й окреслити питання, що підлягають вирішенню в ході наступного судового слідства. Найважливіші з них є відповідними елементами предмету доказування, а саме:

а) чи мав місце факт злочину, якщо так, то якого саме, де, коли, яким способом, за допомогою яких засобів, при яких обставинах вчинено злочин;

б) ким вчинено злочин, з чиєю допомогою;

в) в якій формі виявилась вина злочинця, які були мотив і мета злочинних дій (бездіяльності);

г) чи є обставини, пом'якшуючі або обтяжуючі відповідальність;

д) які причини злочину і умови, що йому сприяли.

Центральне місце у плані судового слідства займає версія обвинувачення і процесуальні дії, спрямовані на її перевірку. При цьому необхідно мати на увазі, що важливими умовами переконливості версії є вірогідність її фактичної події і дотримання правил логіки при виведенні ймовірного судження з відповідних фактичних даних. Достатньо повний план судового слідства припускає висування учасниками судового розгляду різноманітних версій: загальних (що стосуються елементів складу злочину); окремих (стосовно окремих деталей розслідуваної події і обставин, супутніх злочину); установчих (сприятливих установленню обставин справи та їхньому доказуванню); пошукових (призначених для пошуку будь-яких об'єктів). В обґрунтування ж версії обвинувачення можуть бути покладені будь-які фактичні дані, отримані як з процесуальних джерел, зокрема результатів оперативно-розшукових дій, отриманих при розслідуванні кримінальної справи.

Крім версії, викладеної в обвинувальному висновку, типовими версіями обвинувачення є ті, що перевірялися слідчим, але були відкинуті ним як ті, що не знайшли свого підтвердження або зовсім не висувалися слідчим, хоча для цього були підстави. Тому прокурор, готуючись до підтримання державного обвинувачення, повинен ретельно дослідити, чи всі версії були перевірені в ході розслідування кримінальної справи про навмисне вбивство, щоб бути переконаним у тому, що версія обвинувачення. викладена в обвинувальному висновку, доведена всебічно, повно й об'єктивно. Прокурору слід врахувати, що межі перевірки версії обвинувачення окреслені рамками судового слідства і його можливостями. У тих випадках, коли та чи інша версія не може бути перевірена шляхом проведення різних судових дій (наприклад, потрібно проведення оперативно-розшукових заходів), справа направляється для проведення додаткового розслідування.

Що стосується техніки планування і форми планів участі прокурора в судовому слідстві, то ці питання досить чітко викладені в юридичній літературі.

У багатоепізодних, складних справах про злочини, скоєні групою осіб, прокурору, який готується до підтримання державного обвинувачення, доцільно користуватися існуючими в кримінальних справах планами і схемами, складеними слідчим. Якщо вони у справі відсутні, прокурору слід скласти плани і схеми самому. При цьому ретельної уваги потребує вивчення відомостей про особливості злочинного зв'язку між обвинуваченими з конкретизацією подій, участь у яких ставиться кожному з них у вину; про механізм вчинення протиправних дій кожним з обвинувачених; про характер причинного зв'язку між діями конкретного обвинуваченого і результатом, який настав.

Схематичне представлення відомостей про потерпілих (якщо йдеться про замах на вбивство) і свідків дає прокурору можливість виявити їх зв'язки з конкретними епізодами справи. Можуть бути складені також інші схеми: механізм вчинення злочину і приховування слідів, що його відображають; взаєморозташування учасників конфлікту під час вчинення злочину; обстановка на місці події тощо.

У планах участі прокурора в розгляді багатоепізодних, групових справ про навмисні вбивства повинна також бути відбита характеристика діянь по всіх злочинних епізодах відносно кожного обвинуваченого.

Надзвичайно важливими для прокурора в цій стадії досудової підготовки є прогнозування можливих ситуацій, які можуть виникнути в ході судового розгляду кримінальної справи. Це дозволяє йому активно впливати на хід судового процесу, домагаючись встановлення істини по справі.

Вивчення практики підтримання державного обвинувачення в суді показує, що у процесі підготовки до участі в судовому слідстві прокурор може прогнозувати у першу чергу такі типові ситуації, що можуть виникнути в цій стадії судового розгляду: 1) зміна підсудним, потерпілим, свідками та іншими особами своїх показань, даних на досудовому слідстві, або відмова від них; 2) неявка в судове засідання свідків, експертів та інших учасників процесу; 3) висування підсудним версії, що не була предметом перевірки в стадії досудового розслідування; 4) заява різних клопотань учасниками процесу. Прокурором можуть прогнозуватися і більш складні ситуації, зв'язані з поверненням справи для провадження додаткового розслідування, відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення та ін.

Мотиви повернення справи на додаткове розслідування вказані в ст. 281 КПК. До них належать неповнота або неправильність досудового слідства. Серед порушень закону, що перешкоджають розгляду справи по суті, можна виділити: а) істотні порушення кримінально - процесуального закону, що призвели до обмеження гарантованих законом прав учасників процесу або інакше перешкодили чи могли перешкодити суду об'єктивно, повно і всебічно розглянути справу і внести законний і обґрунтований вирок (ст. 370 КПК); недодержання вимог закону щодо підстав і порядку порушення кримінальної справи, а також провадження дізнання і досудового слідства, та ін.; б) неправильне застосування закону1. Прокурору, який виявив, що розслідування по справі проведено з істотними порушеннями кримінально-процесуального законодавства слід великою імовірністю прогнозувати можливість повернення справи на додаткове розслідування.

Досліджуючи питання, пов'язані з забезпеченням підготовки прокурора до участі в розгляді кримінальних справ, важливо відзначити, що прокурору треба прагнути до оптимального використання тактичних прийомів. У цьому зв'язку виникає питання про правомірність застосування до діяльності державного обвинувача поняття тактичного ризику, що успішно розробляється криміналістичною наукою.

У психологічній літературі ризик визначається як ситуативна характеристика діяльності, що полягає у невизначеності її завершення і можливих несприятливих наслідках у випадках провалу. При цьому ризик визначається з огляду на наступні взаємопов'язані між собою значення: а) ризик як міра очікуваного неблагополуччя при провалі в діяльності, що визначається поєднанням імовірності неуспіху і ступеня несприятливих наслідків у цьому випадку; б) ризик як дія в тому або іншому відношенні, що загрожує суб'єктові втратою (програшем, травмою, збитків); в) ризик як ситуація вибору між двома можливими варіантами дії - менш привабливими, однак більш недійними, і більш привабливими, але менш надійними (завершення якої проблематично і пов'язано з можливими несприятливими наслідками).

Ступень тактичного ризику діяльності прокурора залежить і від суб'єктивних чинників: досвіду при оцінці зібраного матеріалу, вміння аналізувати і прогнозувати різноманітні ситуації тощо. Основні ознаки тактичного ризику: 1) це дія слідчого або судді у проблемній ситуації; 2) результати здійснення такої дії не можуть заздалегідь чітко прогнозуватися; 3) має місце альтернатива у виборі різних дій, прийомів, засобів і т.ін.; 4) допускається можливість настання негативних наслідків при реалізації тактичного рішення; 5) мінімізація настання шкідливих наслідків.

Вважаємо, що вказані ознаки чинників тактичного ризику повністю поширюються на діяльність прокурора, який бере участь в розгляді кримінальної справи в суді. Для зниження або усунення тактичного ризику в суді прокурор повинен мати можливість вибору найбільш доцільних прийомів у відповідній ситуації, а також заміни або застосування іншої системи тактичних прийомів, якщо обрані ним не будуть "працювати".

Дійшовши висновку, що є всі підстави для вирішення питання про можливість завершення судового слідства, прокурор готується до проголошення промови в судових дебатах. Практика виробила різні способи підготовки до неї: деякі прокурори обмежуються складанням плану промови, інші готують тези, треті - пишуть повний текст. Вибір того чи іншого способу фіксації виступу залежить від багатьох чинників, передусім від досвіду і хисту оратора, складності й обсягу справи, кількості підсудних та ін. Однак в основі будь-якої промови прокурора повинен бути план, що відбиває відповіді на всі питання, перелічені в ст. 324 КПК.

3. Підтримання прокурором державного обвинувачення в суді

3.1 Підтримання державного обвинувачення у підготовчій частині судового розгляду

Судовий розгляд у системі стадій кримінального процесу посідає центральне місце, що визначається тією роллю, яку він покликаний зіграти в здійсненні завдань кримінального судочинства. Якщо основним завданням усіх попередніх стадій кримінального процесу є підготовка справи для розгляду її у судовому засіданні по суті, то саме у стадії судового розгляду вирішується головне у кримінальній справі питання - про винність або неуважність обвинуваченого.

Підготовча частина судового розгляду (гл. 25 КПК) переслідує мету з'ясувати, чи є необхідні умови для всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи по суті. Тут здійснюється остання, вирішальна перевірка готовності розпочати судове слідство, провадяться останні підготовчі дії.

Пленум Верховного Суду України справедливо в цьому зв'язку звертає увагу судів на необхідність послідовного проведення всіх процесуальних дій, які слід виконати у підготовчій частині судового засідання. Цьому повинні сприяти й активні дії прокурора, а також інших учасників процесу.

Пасивне виконання прокурором своїх обов'язків у підготовчій частині судового розгляду призводить до необґрунтованого відкладення справи, захаращенню її матеріалами, які не мають відношення до суті справи (наприклад, виклик непотрібних свідків, прилучення до справи документів та матеріалів, не пов'язаних з її розглядом), або до істотного порушення вимог закону про всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин кримінальної справи, що тягне безумовне скасування вироку тощо.

Закон зобов'язує прокурора надати суду висновок з питань: законності складу суддів; можливості слухання справи за відсутністю підсудного, його захисника, потерпілого, його законного представника, свідків, цивільного позивача, його представника, громадського обвинувача чи громадського захисника, якщо вони були допущені до участі в справі, експерта, перекладача; заявлених учасниками судового розгляду клопотань про відвід суддів, секретаря судового засідання, прокурора, громадського обвинувача, громадського захисника, захисника підсудного, представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, спеціаліста, експерта, перекладача; виклику нових свідків та експертів, витребування і приєднання до справи нових доказів; відкладення слухання справи.

У зв'язку з цим розглянемо особливості участі державного обвинувача у підготовчій частині судового розгляду. Головуючий у призначений для розгляду кримінальної справи час відкриває судове засідання й оголошує, яка справа буде розглядатися. Згідно зі ст. 284 КПК він оголошує, хто з учасників судового розгляду та викликаних осіб з'явився і повідомляє про причини їхньої неявки. Прокурор може поставити запитання секретарю судового засідання для уточнення інформації про причини неявки підсутніх. У залежності від обсягу наявної інформації прокурор ініціює вжиття заходів по з'ясуванню причин неявки викликаних осіб і порушує питання перед судом про забезпечення їхньої явки в судове засідання.

У разі неявки без поважних причин у судове засідання підсудного в справах, у яких явка його обов'язкова (ст. 262 КПК), суд відкладає розгляд справи і може покласти на підсудного судові витрати по відкладеному засіданню. Висловлюючи думку щодо цього, прокурор може запропонувати суду водночас з вирішенням питання про привід відсутнього і про заміну запобіжного заходу на більш суворий (з урахуванням ступені тяжкості вчиненого ним злочину), особи підсудного та причин, з яких він не з'явився до суду, розглянути питання про обрання підсудному запобіжного заходу, якщо це не було зроблено раніше. У випадку, коли місцезнаходження підсудного невідомо, прокурору слід орієнтувати суд на прийняття рішення (ухвали, постанови) про зупинення провадження по справі і про оголошення розшуку підсудного.

Стаття 286 КПК передбачає перелік відомостей про підсудного, які суд встановлює шляхом його опитування, а також вивчення наявних у справі документів: з'ясовується його прізвище, ім'я, по-батькові, рік, місяць і день народження, місце проживання, заняття, сімейний стан, інші необхідні дані, що стосуються його особи. Пленум Верховного Суду України орієнтує суди на те, що до інших даних про особу підсудного можуть бути віднесені такі, як наявність утриманців, стан здоров'я, участь у бойових діях по захисту Батьківщини, наявність державних нагород, відомості про судимість. Вважаємо, що до таких даних, у залежності від особистості підсудного і конкретних обставин справи, можуть належати відомості про проходження військової служби, національність, громадянство, участь у бойових діях на території іноземних держав, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, участь у роботі виборних органів законодавчої влади і місцевого самоврядування як депутата та ін. З'ясування цих даних може мати значення для кваліфікації діяння підсудного, при визначення виду і розміру покарання, зумовити звільнення підсудного від покарання, в тому числі внаслідок акта амністії.

Тому, коли головуючий не з'ясував будь-які відомості про особу підсудного, прокурор має право зробити заяву, звернувши його увагу на допущені недоліки і необхідність їхнього усунення.

Якщо в справі є суперечливі дані про підсудного, прокурору належить звернути на них увагу суду і вжити заходів до їх усунення шляхом постановки запитань підсудному, іншим учасникам судового розгляду або заявити клопотання про витребування документів, виклик додаткових свідків і т.ін.

Згідно зі ст. 286 КПК головуючий зобов'язаний з'ясувати, чи вручені підсудному і коли копії обвинувального висновку й постанову суду, якщо змінено обвинувальний висновок, а також інші документи, передбачені ст. 254 КПК. Сенс означених положень закону полягає в забезпеченні умов реалізації права підсудного на захист, оскільки для вивчення обвинувального висновку потрібен час. Та обставина, що відповідно до вимог ст. 218 КПК обвинувачений знайомиться з усіма матеріалами справи, не дає можливості стверджувати, що останній повністю готовий до свого захисту: обвинувальний висновок, що містить перелік доказів, їх аналіз, версію слідства та її обґрунтування, дає підсудному і його захисникові нову інформацію, для осмислення якої і розроблення тактики захисту потрібний певний строк.

Установивши, що копії означених процесуальних документів підсудному не були вручені взагалі або були вручені без перекладу на мову, якою він володіє, прокурор повинен висловити суду міркування про відкладення справи на три дні з обов'язковим врученням підсудному копій документів, передбачених законом, для ознайомлення з ними на мові, якою він володіє, незалежно від того, чи погоджується підсудний при означених обставинах на розгяд справи.

Прокурору також слід враховувати, що при несвоєчасному врученні підсудному копій документів, означених у ст. 254 КПК, справа може бути розглянута в судовому засіданні тільки тоді, коли про це просить підсудний. Однак таке прохання може бути задоволено тільки за наявності двох умов: а) це прохання є добровільним, а не примусовим; б) виходячи з рівня трудомісткості (багато-томності) справи, що ускладнює процес ознайомлення обвинуваченого з документами, а також часу, який мав підсудний для цього, є підстави вважати, що у нього була можливість підготуватися до захисту в судовому засіданні від пред'явленого обвинувачення. Саме ці обставини повинні бути доведені суду прокурором.

Важлива роль прокурора і при вирішенні питання про законність складу суду і можливість відводу суддів, секретаря судового засідання, прокурора, захисника підсудного, представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, спеціаліста, експерта чи перекладача за наявності обставин, що виключають їх участь у суді (ст. 45-63 УПК). Слід мати на увазі, що незаконний склад суду, а також нез'ясування питання про відвід учасників судового розгляду за наявності підстав - обставини, які перешкоджають розгляду справи в даному судовому засіданні. Тому, якщо головуючий по справі у порушення вимог ст. 287 КПК не проголосив склад суду і не роз'яснив право відводу або порушив встановлені законом правила відводу, прокурор зобов'язаний заявити клопотання про усунення означених порушень закону. У тих випадках, коли згідно з законом, прокурор сам підлягає відводу, він повинен заявити самовідвід, а не чекати, коли інші учасники процесу порушать це питання. При цьому важливо враховувати, що оскільки в стадії досудового слідства прокурор здійснює нагляд за дотриманням законів органами розслідування, його участь у проведенні досудового розслідування по справі, в розгляді справи в суді першої інстанції, в касаційному порядку або в порядку нагляду - усі ці обставини не можуть бути підставою для відводу. В той же час, якщо прокурор особисто здійснював розслідування справи, вважаємо, що він не може брати участі в розгляді справи в суді, оскільки його неупередженість щодо результату розгляду справи може викликати сумнів. Заявлений прокурором відвід (або самовідвід) повинен бути обґрунтованим і містити посилання на закон.

Закон передбачає: якщо в судове засідання не з'явився захисник, його заміну можна провести тільки за згодою підсудного. Слід враховувати, що заміна відсутнього захисника, допускається тільки при неможливості його участі в справі протягом тривалого часу (понад 72-х год.-ч.3 ст. 47 КПК). Якщо неможливо задовольнити прохання підсудного і забезпечити йому участь у справі захисника за його вибором, суд (суддя) має право запропонувати підсудному самому запросити іншого або забезпечити його іншим захисником. Захисникові, який уперше вступив у справу, суд зобов'язаний надати час, необхідний для ознайомлення з матеріалами справи і підготовки до участі в судовому засіданні. У всякому разі слід враховувати положення, що містяться в ч.1 ст. 59 Конституції України і в п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7.07.95.р. №10 "Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому і підсудному право на захист'(в ред. постанови Пленуму Верховного Суду України від 3.12.97 р. №12) про те, що підсудний є вільним у виборі захисника своїх прав. Тому суд зобов'язаний забезпечити йому право вільного вибору захисника.

Висловлюючи думку про можливість розгляду справи у відсутності потерпілого, прокурору слід зважати на те, що його показання в суді можуть мати вирішальне значення для встановлення істини по справі. При цьому участь в судовому засіданні потерпілого має значення як для захисту його прав та законних інтересів, так і для захисту прав та законних інтересів підсудного. Останній, беручи участь у допиті потерпілого, має можливість знехтувати висунуте проти нього обвинувачення або пом'якшити його. Тому, важливо з'ясувати причини неявки потерпілого в судове засідання. І якщо вони є неповажними, суду надано право вирішити питання про його привід, а у випадку злісного ухилення від явки в суд - і про притягнення до адміністративної відповідальності (ст. 290 КПК України).

Прокурору необхідно мати на увазі, що закон у виняткових випадках надає суду право звільнити потерпілого, щодо якого здійснюються заходи безпеки, від обов'язку з'являтися в судове засідання при наявності письмового підтвердження показань, даних ним раніше (ч.3 ст. 16 Закону "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві").

В кінцевому підсумку, висловлюючи думку про можливість розгляду справи у відсутності потерпілого, прокурор повинен враховувати, чи можливо при цьому з'ясувати всі обставини справи і забезпечити захист його прав і законних інтересів (до уваги береться наявність у потерпілого представника й участь його у судовому розгляді; відсутність у справі попередніх показань потерпілого, якщо таким він був визнаний тільки в суді; суперечливість свідчень потерпілого та інших зібраних по справі доказів тощо).

Обговорюючи питання про можливість слухання справи у відсутності свідків, які не з'явилися, прокурору слід зважати на можливість:

а) забезпечення повноти і всебічності дослідження справи;

б) недопущення тяганини в її розгляді. Закон припускає оголошення показань свідка, який не зміг з'явитися в судове засідання (п.2 ч.1 ст. 306 КПК) або свідка, допитаного судом згідно зі ст. 292 КПК. Проте у всіх випадках важливо з'ясувати причину його неявки в суд1, враховувати можливість доказування факту, для встановлення якого викликався свідок, шляхом дослідження інших доказів (огляду наявних у справі документів і речових доказів). Грунтуючись на знанні матеріалів справи, прокурор висловлює думку про можливість слухання її за відсутності свідка.

У деяких справах участь експерта в розгляді судом кримінальних справ є обов'язковою. Суду слід вживати заходів щодо забезпечення явки його в судовий розгляд, оскільки висновок експерта є одним з доказів по справі. Відсутність же в суді експерта перешкоджає встановленню істини по справі. Спроби, що вживаються судом та іншими учасниками процесу розглянути справу у відсутності експерта, затягують розгляд справи по суті.

Важливе місце у підготовчій частині судового засідання займають заявлення і вирішення клопотань учасників судового розгляду. Згідно зі ст. 296 КПК головуючий опитує означених осіб, чи мають вони клопотання про виклик нових свідків чи експертів, про витребування і приєднання до справи нових доказів. Особа, яка заявила клопотання, має вказати, для встановлення яких обставин вона просить викликати нових свідків, витребувати або залучити до справи нові докази. Встановлення обставин, для підтвердження яких викликаються нові свідки, повинно мати місце за відсутністю цих свідків.

Означені процесуальні дії є початком підготовки до перевірки версій, висунутих учасниками процесу. Першим, кого опитує головуючий по справі є державний обвинувач. Як правило, останній заявляє клопотання в тому випадку, коли у процесі вивчення ним матеріалів кримінальної справи було виявлено недоліки й упущення при проведенні досудового розслідування. Шляхом витребування додаткових доказів прокурор має намір усунути прогалини досудового слідства. Вважаємо, що при належній підготовці прокурора до участі в судовому розгляді означені клопотання мають бути ним заявлені в стадії віддання обвинуваченого до суду. Разом з тим і в підготовчій частині судового засідання прокурор може заявляти клопотання про доповнення матеріалів досудового розслідування у випадках, коли у період призначення справи до слухання він отримав нову або додаткову інформацію про обставини скоєного злочину, особистість підсудного та ін.

Другою формою участі державного обвинувача у підготовчій частині судового засідання є висловлення ним думки з приводу заявлених клопотань іншими учасниками процесу. Щоб його думка була аргументованою і ґрунтувалася на матеріалах кримінальної справи, прокурор повинен вільно нею володіти і розуміти суть заявлених клопотань. Держаний обвинувач має право ставити запитання учаснику судового розгляду, який заявив клопотання, щоб уточнити його зміст і правильно зорієнтуватися у формуванні своєї думки. Допустиме також прохання прокурора про огляд і вивчення документів, які будь-хто з учасників процесу просить прилучити до матеріалів кримінальної справи. Якщо клопотання викладене у письмовій формі, державний обвинувач може попросити час на його вивчення, що дозволить йому більш ретельно підготуватися до викладення своєї думки з цих питань і не припуститися помилки.

Прокурор повинен проявляти об'єктивність і неупередженність у випадках, коли обговорюється клопотання підсудного чи його захисника про виклик нових свідків, про призначення експертизи, витребування речових доказів або документів. Незрідка прокурори, орієнтуючись на обвинувальний ухил у судовому розгляді і розуміючи, що задоволення клопотань може похибити версію обвинувачення, висловлюють думку про відхилення таких клопотань. Вважаємо, що подібна незаконна практика повинна рішуче викорінюватися.

Прокурору, як і іншим учасникам судового процесу, неприпустимо висловлюючи думку в зв'язку з заявленими у попередній частині судового засідання клопотаннями, залишати їх "відкритими" або іншим чином відкладати їх вирішення по суті. Незважаючи на те, що ст. 296 КПК обмежує коло питань, що стосуються клопотань учасників судового розгляду, в підготовчій частині судового розгляду часто заявляються клопотання, пов'язані з іншими питаннями кримінальної справи. До першої групи можна віднести клопотання про визнання певних осіб потерпілим і цивільним позивачем, про притягнення як цивільного відповідача, про допуск захисника з числа близьких родичів та інших осіб. Вважаємо, що означені клопотання повинні знайти своє вирішення по суті.

До другої групи належать клопотання про повернення справи на додаткове розслідування, про закриття справи, про зупинення і відкладення розгляду справи та ін. Якщо їх вирішення можливе без дослідження обставин справи (або, навпаки, неможливе) в стадії судового розгляду, тобто ті, на які посилаються учасники судового процесу, настільки очевидні, що не викликають заперечень у інших осіб, вважаємо, що такі клопотання мають бути задоволенні.

Якщо ж вирішення клопотань зв'язано з перевіркою і оцінкою доказів, що є метою стадії судового слідства, їх слід відкласти як заявлені передчасно. Однак це не позбавляє права учасників судового процесу заявляти аналогічні клопотання протягом усього судового слідства, а суд - обов'язку задовольнити їх у відповідній частині процесу.

3.2 Підтримання державного обвинувачення в судовому слідстві

Судове слідство є найважливішою частиною судового розгляду кримінальної справи, оскільки тут перевіряється обґрунтованість обвинувачення, пред'явленого підсудному, і ретельно досліджуються усі докази, що є у справі.

Щоб вірно розставити акценти у питаннях тактики участі державного обвинувача в стадії судового розгляду слід передусім визначити, які завдання полягають перед прокурором і складають зміст його діяльності.

Для правильного вирішення справи, суду необхідно встановити об'єктивну істину. Для кримінально-процесуальної теорії питання про зміст істини, встановлюваної у кримінальних справах, завжди залишається одним з найважливіших.

Встановлення фактичних обставин кримінальної справи є пізнання лише їх зовнішньої сторони, в той час як правильна юридична оцінка фактичних обставин злочину - це проникнення в його юридичну суть за допомогою логічного мислення.

Виходячи з того, що істинні знання є результатом діяльності людини як суб'єкта пізнання, а провадження по кримінальній справі є різновид пізнавального процесу, слід погодитись із запропонованим визначенням об'єктивної (матеріальної) істини у кримінальному процесі як повної і точної відповідності діяльності органів дізнання, слідства і суду обставинам конкретної кримінальної справи.

У структурі об'єкта пізнання в кримінальному процесі особливо вирізняють предмет доказування, під яким прийнято розуміти сукупність обставин, які мають правове, кримінологічне і виховне значення, підлягають обов'язковому доказуванню щодо конкретної кримінальної справи. В загальних рисах він визначений у законі.

Згідно ст. 22 КПК судове слідство має бути проведено всебічно, повно й об'єктивно при дослідженні всіх обставин справи. Це означає, що суд і учасники судового розгляду повинні досліджувати всі можливі версії по справі, а не тільки версію, викладену слідчим; повною мірою досліджувати обставини, що складають предмет доказування по справі; виявити обставини, що свідчать як про винність підсудного, так і виправдовують його, а також ті, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність за скоєний злочин.

Розглянемо складники методики участі прокурора в судовому слідстві, де підлягають доказуванню такі обставини:

Подія злочину (час, місце, спосіб, інші обставини вчинення злочину).

Наприклад, такий злочин як навмисне вбивство. Звичайно, сам факт вчинення вбивства не викликає сумніву. Однак, незрідка захист висуває версії про можливий нещасний випадок або самогубство (при вбивстві з вогнепальної зброї, утоплені жертви, скиданні з висоти, використанні транспортних засобів, при задушенні з інсценуванням самоповішення і т.ін.). У цих випадках у доказуванні події злочину надзвичайно важлива участь прокурора в ретельному дослідженні в судовому засіданні обстановки місця події як на основі матеріалів досудового слідства (результатів огляду місця події, показань свідків, які виявили труп, слідів злочину, висновку судово-медичної експертизи, показань обвинувачених і т.ін.), так і нових доказів. Це дозволяє виявити й оцінити значення ознак інсценування, і викрити завдяки цьому злочинця. Зокрема, довести в судовому засіданні інсценування самогубства, нещасного випадку можна за такими ознаками, як:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.