Походження держави і права

Размещено на http://www.allbest.ru/

9

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Вивчення процесу походження держави і права має не тільки академічний, але і практичних характер. Воно дозволяє глибше осягнути соціальну природу держави і права, їх особливості і риси, дає можливість проаналізувати причини і умови їх виникнення і розвитку.

Питання про походження або виникнення держави можна розглядати з двох позицій. По-перше, яким чином в умовах родового суспільства зародилась держава? По-друге, яким чином в останні століття і в сучасний період виникають нові держави? Умови виникнення держави в останні століття відомі, оскільки збереглись історичні джерела виникнення таких держав. Їх можна проаналізувати щодо виникнення нових суверенних держав після розпаду Радянського Союзу, в тому числі і виникнення України. Більш складніше питання -- виникнення держави в “доісторичний” період, в умовах родового суспільства, оскільки дуже мало збереглось письмових джерел, де пояснюються причини і умови її виникнення. В зв'язку з цим (та з інших причин) в науці виникло декілька теорій про історичне походження держави.

1. Залежність державно-правових інститутів від рівня соціально-економічного розвитку

Держава і право виникають у суспільстві і залежать від рівня його розвитку. Кожне історично конкретне суспільство об'єктивно вимагає певного ступеня соціального регулювання та державно-владної організації. Нехтування цією закономірністю призводить до негативних наслідків для суспільства, які виявляються в неорганізованості чи зарегламентованості соціальних відносин.

Удосконалення соціального життя викликає зміну якості регулювання, що відображається в удосконаленні державно-правових інститутів. Це, зокрема, зумовлено тим, що держава і право тісно пов'язані з політикою, економікою, релігією, філософією та іншими елементами надбудови суспільства, які впливають на рівень його розвитку.Водночас роль факторів соціально-економічного розвитку для держави та права не слід абсолютизувати. Держава і право здатні до “саморозвитку” та “самовдосконалення”, а в окремі історичні періоди навіть випереджають рівень загального розвитку суспільства.

2. Суспільна влада та соціальні норми за первіснообщинного ладу

Кожне суспільство характеризується певним рівнем впорядкованості та врегульованості суспільних відносин.У первісному суспільстві ще не існувало держави і права, хоча вже були інші механізми, які надавали суспільству певної організованості. Суспільні відносини цього періоду регламентувалися за допомогою суспільної влади та соціальних норм. Влада первісного суспільства мала суспільний характер, про що свідчать такі її ознаки:

1. Влада базувалася на сімейних відносинах. Основою суспільства того періоду була сім'я, тобто спільність людей на підставі кровної чи передбачуваної спорідненості. Саме в межах цієї спільності, а не території здійснювалися владні повноваження.

2. Влада була безпосередньо суспільною, тобто засновувалась на принципах первісної демократії, суспільного самоврядування, спиралася на авторитет і традиції суспільства. Найбільш значущі питання вирішувалися спільно всіма членами роду на спеціальних зборах.

3. Оскільки влада здійснювалася безпосередньо суспільством, то не передбачала наявності спеціальних органів та організацій, які б складалися з професійного чиновництва. Відсутніми були також органи, що здійснювали примус від імені держави.

4. Відсутність поділу суспільства на соціальні групи визначила можливість здійснення владних повноважень від імені суспільства та забезпечення єдності влади і соціальної системи.

Норми, які регламентували поведінку суб'єктів у суспільстві, мали соціальний характер, що підтверджується такими їх рисами:

1. Основними правилами поведінки були звичаї, тобто правила поведінки, що склалися історично внаслідок їх багаторазового застосування.

2. Вони мали характер так званих мононорм, тобто одна норма регламентувала різноманітні суспільні відносини (релігію, мораль, суспільні відносини, працю).

3. Норми мали природну основу, тобто викликалися економічною необхідністю та існували в поведінці людей.

4. Ці норми, як правило, діяли в силу звички, тобто не передбачали виникнення можливості їх невиконання.

5. Ці норми, як правило, мали усний характер, існували у свідомості та передавалися від покоління до покоління. Вони слугували відображенням єдності та взаємодопомоги членів роду.

6. Низький рівень свідомості та відсутність почуття провини не давали можливості чіткого розподілу норм на права та обов'язки.

Отже, суспільна влада та соціальні норми були найефективнішими засобами впорядкування суспільних відносин. Вони найповніше відповідали умовам розвитку суспільства та забезпечували його єдність.

3. Держава і право як продукти та атрибути класового суспільства

3 переходом від безкласового до соціально - неоднорідного суспільства виникають держава і право. Цей процес спричинила дія багатьох факторів, що відобразили особливості розвитку різноманітних сфер суспільних відносин того періоду. До них належать такі чинники:

Економічні причини -- це умови розвитку економічної системи, що спричинили необхідність державно-правової регламентації економічних відносин. Серед них: три поділи праці, поява надлишкового продукту, внутрішньородова нерівність і поява приватної власності.

Політичні причини, що визначили необхідність вдосконалення владних повноважень. Серед них: неможливість існування родоплемінної організації суспільства за нових історичних умов, поява соціальних груп з різноманітними інтересами та потреба у новому засобі влади з удосконаленим апаратом і можливістю здійснювати примус.

Соціальні причини -- це умови, що спричинились ускладненням відносин між людьми. Серед них: ліквідація общинного колективізму; поява соціальних суперечностей; упорядкування відносин між людьми.

Психологічні причини визначили особливості розвитку психіки та свідомості людини. Серед них: усвідомлення таких понять, як права та обов'язки, а також поява відчуття провини.

Культурні причини -- це умови, що визначилися рівнем духовного розвитку суспільства. Серед них: необхідність управління суспільством більш цивілізованими методами, поява релігії та письма.

Таким чином, виникнення держави і права є наслідком внутрішнього розвитку суспільства, його економіки, що привів до виникнення соціальних груп і різноманітних інтересів, необхідності впорядкування суспільних відносин та функціонування суспільства як цілісної системи.

4. Інші погляди на походження держави і права

Існують різноманітні погляди на процес виникнення держави і права. До числа найбільш поширених, крім викладеної вище соціально-економічної теорії походження держави і права, належать такі теорії:

Теологічна (Фома Аквінський) -- пояснює походження держави і права Божою волею. Основним у ній є ідея возвеличування держави, обгрунтування її вічності та недоторканності. Держава підкорює собі громадян, а її розвиток залежить лише від релігійних діячів.

Патріархальна ( Арістотель, М. К. Михайловський ) -- визнає виникнення держави як результат історичного розвитку сім'ї. Як необмеженою і справедливою є влада батька в сім'ї, так священною визнається влада монарха.

Договірна (Ж.-Ж. Руссо, О. М. Радіщев) -- вважає державу результатом укладення угоди між людьми. Ця угода є виразом природної потреби людей до об'єднання та ведення спільних справ. Порушення умов договору приводить до заміни правителів природним чи революційним шляхом.

Психологічна (Л.Й. Петражицікий, Т. Тард) - пояснює виникнення держави і права особливими властивостями людської психіки -- потребою підкорятися волі сильнішого, усвідомленням залежності членів роду від жерців і вождів у період зародження держави і права. Держава визначається як спосіб керівництва суспільством видатними особами.

Насильства (Є. Дюрінг) -- пояснює походження держави і права процесом завоювання одного народу іншим. Завоювання, що є законом розвитку природи, потребує захоплення нових територій, а відтак і управління ними. Цю функцію може виконувати держава.

5. Поняття історичного типу держави і права

Типологія держави і права призначена розподіляти держави та правові системи, які існували й існують нині, на певні групи, що дають змогу розкрити їх найсуттєвіші риси. Сутність держави і права полягає в їх здатності задовольняти життєво важливі потреби та інтереси певної спільноти (класу, народу, соціальної групи). Ця соціальна сутність змінювалася з історичним розвитком держави і права. Саме тому їх типи називають історичними.Історичний тип держави і права являє собою систему суттєвих рис, притаманних тим явищам соціальної дійсності, що виражають їх сутність та історичне призначення.Історії відомі рабовласницький, феодальний, буржуазний і перехідний від буржуазного до соціально-демократичного (раніше останній називали соціалістичним ) типи держави і права. До основних причин зміни типів держави і права належать зміна виробничих відносин внаслідок розвитку продуктивних сил, зміна соціально-класової структури суспільства; встановлення нового співвідношення соціальних сил, зміна панівної групи суспільства; зміна соціальної суті держави і права внаслідок переходу державної влади до представників іншого класу чи групи.

Однак характеризуючи зміну одного типу держави і права іншим, треба враховувати і їхню відносну самостійність, а саме:

- відносну відокремленість від суспільства;

- наявність внутрішньої будови;

- залежність від зовнішньополітичних умов і необхідність виконувати загальносоціальні функції.

Останній фактор зумовлює існування держав перехідного періоду, а також можливість не лише поступової зміни одного історичного типу іншим, а й революційного переходу.Однак останнім часом у літературі формаційний підхід до типології держав піддається критиці. Натомість визначаються інші критерії типології держави і права. Так, з точки зору ставлення до поступового розвитку держави класифікують на прогресивні, консервативні та реакційні. За способом здійснення владних повноважень -- демократичні та антидемократичні (авторитарні). Залежно від змісту зовнішньої політики розрізняють миролюбні та агресивні держави. За відношенням до права держави поділяють на правові і неправові.

6. Найголовніші риси держави і права різних соціально-економічних формацій

Кожній класовій суспільно-економічній формації відповідає певний історичний тип держави.Першою в історії була рабовласницька держава, яка являла собою диктатуру класу рабовласників. Виникнення рабовласницьких держав сягає IV -- III тисячоліть до н. е. У межах цього типу держави вирізняють держави Старо-давнього Сходу ( Єгипет, Вавилон, Ассирія ), в яких зберігалися пережитки первісного ладу. Особливості розвитку виробничих відносин зумовили значну економічну роль держави в цих країнах, де характерною формою правління була деспотія. Найбільшого розвитку система рабовласницьких держав досягла в античних державах Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. У рабовласницьких державах існували різні форми правління: монархія, аристократична й демократична республіки. Найтиповішою формою державного устрою була імперія, а політичного режиму -- авторитарна (деспотична). Право за своїм змістом мало суто рабовласницький характер: раби не були суб'єктом права і прирівнювалися до неживих предметів. Водночас до скарбниці світової правової культури увійшли демократичні норми державного права Греції, класичне приватне (майнове) право Риму тощо.Феодальна держава виникла у зв'язку із зародженням феодальних виробничих відносин. Основу суспільства становила власність феодала на землю, а держава і право стали інструментами диктатури класу феодалів. Основною формою правління була монархія в різних варіантах (ранньофеодальна, централізована, станово-представницька). Оскільки центральна влада феодальної держави підтримувалася багатими станами міст, виникли органи станового представництва (земські собори, парламент). Розшарування суспільства вимагало правового закріплення не лише нерівності різних груп, а й ієрархії їх відносин. Феодальне право -- жорстке, відверто класове, неузгоджене і розпорошене. Значний вплив тут мали релігійно-правові норми.

Буржуазна держава й буржуазне право виникли внаслідок буржуазних революцій, спрямованих проти феодально-абсолютистської монархії та феодальних відносин. Для них характерні такі риси:

- формальне закріплення рівноправ'я, законності, непорушності прав людини, свободи приватної власності і договорів, невтручання держави в суспільне життя;

- цензовий характер, тобто відсторонення за допомогою майнових та інших цензів більшості населення від участі у формуванні органів влади;

- зосередження основних зусиль держави в основному на політичних функціях;

- збереження в механізмі держави значних позицій дворянсько-поміщицьких сил;

- поступове пристосування старого державного механізму до потреб капіталістичної системи;

- множинність форм правління (конституційна монархія в країнах, де буржуазія йшла на компроміс із дворянством; демократична республіка в країнах, де буржуазія досягла повного панування);

- зростання апарату держави, розширення сфери впливу та функцій держави;

- процес зрощення фінансових монополій з державним апаратом;

- зростання ролі права в регулюванні суспільних відносин ;

- підвищення ролі зовнішніх функцій держави, що часто мають експансивний характер.

держава право походження класовий

І нарешті, держави перехідного від буржуазного до соціально-демократичного періоду з'явилися в процесі поступового чи революційного розвитку суспільства. Соціальна демократія може існувати лише в такому суспільстві, де ліквідовано відчуження працівників, трудящих від засобів і результатів їхньої виробничої діяльності. Це таке суспільство, де всі трудящі є (тією чи іншою мірою) власниками або співвласниками засобів і результатів праці.

Отже, суспільство соціальної демократії -- це, хоч би як там було, післябуржуазне (постбуржуазне) суспільство. А держава в такому суспільстві має бути за її сутністю державою трудящих-власників. Одним із варіантів держави такого перехідного періоду стала радянська соціалістична держава, але попри безперечні здобутки вона все ж не виправдала тих надій, які на неї покладалися. Такі характеристики соціалістичної держави, як її антиексплуататорська спрямованість, демократизм, поєднання законності й дисципліни, вдосконалення напрямів і методів діяльності держави, лишилися лише теоретичними постулатами. Декларативність основних конституційних прав і свобод людини, відсутність механізму реалізації нормативних актів і відповідальності держави перед громадянином були характерними рисами соціалістичної держави. Проте цей етап в історичному розвитку держави мав і свої позитивні риси, що виявилися в усвідомленні необхідності поступального розвитку суспільства до демократичної держави, відпрацюванні механізмів соціального захисту населення, визначенні суперечностей соціального розвитку та основних шляхів їх подолання, оцінці можливих перспектив розвитку суспільства і вдосконалення держави. Тому закономірним є перехід від соціалістичної до соціал-демократичної форми держави. Держава соціальної демократії -- це організація політичної влади трудящих-власників (що становлять більшість суспільства), яка, керуючи суспільством відповідно до їхньої волі, забезпечуватиме реальне здійснення і захист основних прав людини, прав нації та народу, а також задоволення загально-соціальних потреб на загальнолюдських засадах свободи, справедливості й солідарності. Типова належність даної держави визначається, як і в інших випадках, врешті, якісною своєрідністю виробничих відносин. Ідеться про поєднання таких форм власності на засоби виробництва, як приватна (групова чи індивідуальна), комунальна (муніципальна) і суспільна (державна). Хоча всім їм забезпечуються формально рівні умови співіснування, проте переважна частина засобів виробництва є приватною власністю. При цьому трудящі -- абсолютна більшість населення країни -- мають можливість так чи інакше розпоряджатися використовуваними засобами виробництва і результатами своєї праці, здійснюваної на базі цих засобів. Такого варіанта організації економічного життя суспільства, такої структури виробничих відносин ще ніколи не існувало в історії людства.

Отже, це буде історично новий різновид (тип) економічного підґрунтя суспільства, що й становитиме об'єктивну основу його якісно нового соціального утворення --трудящих-власників і відповідного типу держави (держави соціальної демократії). Якісно новому етапу всесвітньо-історичного розвитку людства, його переходу до громадянського правового суспільства соціальної демократії відповідає у політико-юридичній сфері і перехідний тип держави, зорієнтованої на соціальну демократію. Нині розрізняють два основні різновиди держав такого перехідного типу:

а) держави, які існують у промислове розвинених країнах соціальне орієнтованого, “соціалізованого” капіталізму;

б) держави, які існують у країнах, що переходять від авторитарно-бюрократичного ладу до громадянського суспільства і перетворюються з організації тоталітаризованої влади колишньої партійно-управлінської верхівки на організацію влади більшості населення.

Досить поширеною є типологія розвитку людської самоорганізації, запропонована Арнольдом Тойнбі в його праці “Осягнення історії”. Всю історію людства він поділяє на 21 цивілізацію: еллінська, західна, єгипетська, шумерська, мінаїська, індська, хеттська, далекосхідна (Корея, Японія), православна (основна), православна (в Росії), іранська, вавилонська, сирійська, арабська, індуїстська, китайська, далекосхідна (основна), андська, майямська, юкатанська, мексиканська.

7. Теорія конвергенції

Докорінні зміни, що відбулися в суспільному й державному житті протягом останніх років, поставили під сумнів колишні уявлення про комуністичне майбутнє людства.

У пошуках відповіді на питання про історичну перспективу розвитку цивілізації чимало дослідників звертаються до так званої теорії конвергенції (“конвергенція” у перекладі з латинської мови означає “зближення”, “сходження”). Ця концепція виникла у 50-х роках XX ст. її висунули П. Сорокін, Дж. Голбрейт, У. Ростоу, Р. Арон, Ж. Фурастьє, Я. Тінберген та ін. У стислому вигляді теорія конвергенції зводиться до такого. За сучасних умов, стверджують її прихильники, відбувається зближення капіталістичної та соціалістичної систем. Воно здійснюється завдяки подоланню відмінностей між ними через запозичення позитивних рис кожної з систем та ліквідації негативних моментів. Капіталізм за рахунок розширення елементів планування та державного регулювання економіки, а соціалізм --за рахунок подолання жорсткого централізованого управління зіллються в єдиному “постіндустріальному суспільстві”, якому і належить майбутнє. Синтез капіталістичної та соціалістичної систем заснований на загальних культурних, технічних та індустріальних аспектах науково-технічної революції. За цих умов виникають такі риси суспільства, як індустріалізація, спеціалізація праці, автоматизація, економічне планування та програмування, урбанізація, скорочення сім'ї, що є спільними для всіх видів держав і є основою для їх перетворення на єдину державу.Політична влада в такій державі втрачає класовий характер. Управління суспільством здійснюватимуть менеджери як особливий прошарок, що виникає у процесі науково-технічної революції. Це приведе до ліквідації класових суперечностей і конфліктів між власником і робітниками, зробить можливим здійснення влади від імені і в інтересах суспільства.

8. Перспективи історичного розвитку держави та права

3 точки зору сучасних уявлень процес історичного розвитку держави і права полягає в поступовому перетворенні держави на один із складових елементів громадянського суспільства, що матиме на меті упорядкування та регулювання суспільних відносин, перетворення людини на найвищу соціальну цінність. Досягненню цієї мети мають сприяти реформи політичної і правової системи.У політичній сфері необхідні: подальше розгортання демократії; поглиблення форм участі громадян в управлінні справами держави й суспільства; вдосконалення державного апарату з точки зору чіткого визначення та розмежування повноважень; підвищення активності громадських організацій; розширення гласності; більш повне врахування громадської думки; підвищення ролі правового регулювання суспільних відносин. Основними тенденціями розвитку права можна назвати такі: гуманізація права (втілення в законодавство загальнолюдських принципів, розширення законодавчого закріплення прав людини); соціалізація права (спрямованість на забезпечення погодженості між різними соціальними класами та групами, збільшення кількості актів, що гарантують соціальну захищеність людини); закріплення та захист різноманітних форм власності, сприяння утвердженню засад правової держави; розширення сфери правового регулювання; розширення застосування сучасних технічних засобів у правовому регулюванні. Здійснення вищезгаданих завдань сприятиме побудові держави, де права і свободи людини будуть не лише проголошені, а й гарантовані; де верховенство матиме справедливе право, а держава та особа стануть рівноправними учасниками суспільних відносин.

Висновок

Враховуючи все вищесказане і, беручи до уваги, що сучасна українська національна ідея має бути зорієнтована на соціальну активність особистості, у тому числі на правову активність, без якої суверенну, демократичну і соціальну державу побудувати просто неможливо. Адже становлення і розвиток держави не можливі за умов, коли, на превеликий жаль, сьогодні зростає кількості правопорушень і злочинів (причому число протиправних діянь тяжкого характеру складає більший відсоток), низький рівень правової культури населення, не те що зростає чи хоча б залишається на місці, а невпинно й стрімко паде, важкий економічний і політичний стан держави, низький життєвий рівень країни тільки підсилюють ці негативні сторони; підняття держави немислимо без глибоких знань прав і обов'язків людини і громадянина, діючого законодавства кожним представником суспільних відносин. І в цьому може й мусить допомогти саме теорія держави і права як навчальна дисципліна. А, так як це справа не лише сьогоднішнього дня, але й майбутнього, то вагомість підняття теорії держави і права є ще більшою.

Отже, теорія держави і права вивчає активні процеси розбудови суверенної держави, діяльність, спрямовану на створення національної системи права; дає пояснення не тільки змісту чинного законодавства, але його основних принципів, ідей, закономірностей та напрямків розвитку основоположних державно-правових явищ. Теорія держави і права досліджує загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування держави і права, виробляє свою систему наукових понять, визначень і принципів, внаслідок чого є самостійною юридичною наукою в системі юридичних наук, що має для цих наук загальнотеоретичне й методологічне значення.

Сьогодні громадськість потребує демократичної держави, в якій забезпечувалися б права і свободи, вона прагне брати участь у здійсненні влади, можливості відстоювати і пропагувати свої погляди й переконання, вимагає свободу слова й преси і т.п. Це можливе лише за умов високого рівня правової й політичної культури, розвинутого громадянського суспільства, що у свою чергу потребує існування правової держави. Тому, в наш час теорія держави і права стає більш демократичною, як у попередні роки, відкритою для сприйняття і класичного наслідування минулого і новітніх ідей. Вона приділяє все більше уваги духовним і матеріальним потребам людини, його цінностям, правовому й політичному світогляду, правам і свободам людини й громадянина. Зі сприйняттям ідей правової держави значно збагатився гуманістичний зміст сучасного вчення про державу й право. Цим самим даний предмет створює базисний фундамент для навчання та практичної діяльності майбутнього юриста. Гарантом такої позиції теорії держави і права є в майбутньому високостабільне суспільство з високою правовою свідомістю і правовою культурою, кожен член якого володіє знаннями основних ідей, понять та положень правової науки.

Список використаної літератури:

1) Андрусяк Т. Теорія держави і права. - Львів, 1997 - 129 с.

2) Загальна теорія держави і права. / За ред. В.В. Копейчикова. - К. Юрінком Інтер, 2000. - 312 с.

3) Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права : Підручник. - Кондор, 2002. - 353 с.

4) Кириченко В.М. Правознавство : Курс лекцій. - Запоріжжя :ЗНТУ , 2006 - 247 с.

5) Котюк В.О. Основи держави і права : Навчальний посібник. Вентурі , 2001. - 432 с.

6) Скакун О.Ф. Теорія держави і права. - Консум, 2001. - 135 с.

7) С.Л. Лисенкова, В.В. Копейчикова. Теорія держави і права : Навчальний посібник. Юрінком Інтер , 2002. - 368 с.

8) С.М. Тимченко, Р.А. Калюжний, Н. М. Пархоменко. Теорія держави і права : Посібник для підготовки до іспитів. - ПАЛИВОДА А.В. , 2005. - 176 с.

Размещено на Allbest.ru