1

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Конституція України - Основний закон України"

2011

Зміст

• Вступ
• 1. Розвиток конституційної думки в Україні як історична передумова сучасної Конституції
• 2. Конституція 1997 р. - Основний Закон сучасної Української держави
• 2.1 Загальні засади конституційного ладу України
• 2.2 Конституційний статус людини і громадянина
• Висновки
• Список використаної літератури та законодавства

Вступ

Сучасна Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року - найважливіший нормативно-правовий акт новітньої Української держави. Україна нарешті здобула свій Основний Закон - необхідний елемент сучасної законодавчої системи, який є її своєрідним підмурком. Конституція 1996 року закріпила статус незалежної України - рівноправного учасника міжнародних відносин.

В даній курсовій роботі розглядається зміст та значення сучасної Конституції України, докладно аналізуються I, II та III розділи Конституції, визначаються їх найважливіші ідеї та потенціал у справі розбудови в нашій країні правової держави. При написанні роботи використовувалися підручники і посібники, монографії та наукові публікації в журналах. Застосовані також матеріали з історії української конституційно-правової думки, що дозволяють побачити глибинні історичні корені сучасного Основого Закону, виявити шлях визрівання його передумов, сприймати Українську державу як невід'ємну частку світового співтовариства.

Проте сучасна Конституція України це не тільки підсумок процесів державотворення, це й своєрідний дороговказ подальшого вдосконалення нашої держави, наповнення її сформованих інститутів реальним змістом, перетворення їх на реальні чинники правового регулювання суспільних відносин в Україні. Слід зазначити, що прийняття Конституції стало результатом компромісу різноспрямованих політичних сил, тому її можна розглядати як запоруку майбутньої злагоди в нашому супільстві, гарантію його розвитку на засадах забезпечення врівноваженості різних соціальних верств та політичних течій за умови неодмінного визнання непорушності політичного суверенітету нашої держави.

1. Розвиток конституційної думки в Україні як історична передумова сучасної Конституції

Термін "конституція" має латинське походження і походить від слова constitutio - "устрій", "установлення". У Стародавньому Римі конституціями називалися акти, що їх видавав імператор. "Словник іншомовних слів" стверджує, що конституція - "основний закон держави, який визначає основи політичної, економічної і правової системи країни. Конституція закріплює форму правління й державний лад, порядок утворення, принципи діяльності і компетенцію центральних і місцевих державних органів, виборчу систему, права і обов'язки громадян, організацію та принципи правосуддя тощо".

Сучасний європейський конституціоналізм має витоки в середньовічній Англії, адже в 1215 році тут, на вимогу повсталих баронів та городян король Іоанн Безземельний затвердив Велику хартію вольностей, що вперще законодавчим шляхом обмежила королівську владу. Також хартія встановила недоторканість майна та особистості англійців.

Першою загальновизнаною у світі конституцією є Конституція Сполучених Штатів Америки, прийнята в 1787 р. Молода демократична держава, яку утворили європейські колоністи в Північній Америці, одразу зафіксувала в законодавчому порядку принципи поділу влади, народного суверенітету, забезпечення природніх прав людини. Правам людини було присвячено прийнятий в 1791 р. Білль про права, який увійшов до Конституції США.

В Україні зародження конституційної думки належить ще до початку XVIII ст. Автономний осередок українського державного життя - Запорозька Січ - традиційно функціонувала на засадах демократії навіть в умовах чужоземного панування на більшій частині України. Демократичний ідеал був покладений в основу державотворчих процесів у Гетьманщині - українській козацькій державі, заснованій під час Визвольної війни 1648-1657 років.

"Однією з найцікавіших пам'яток української правничої думки є "Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького", що з'явилися на світ у Бендерах серед тієї частини українського козацтва, яка пішла за Мазепою і в результаті опинилася у вимушеній еміграції…Важливою особливістю, яка відрізняла цей акт від традиційних гетьманських статей і робила його подібним до пізніших європейських конституцій, було те, що він укладався не між гетьманом і монархом - протектором української держави, а між гетьманом і козацтвом, яке виступало від імені українського народу".

Декларацію про суверенітет можна розглядати як початок новітнього періоду конституційного процесу в Україні. В даному періоді можна виділити три етапи:

16 липня 1990 року - 26 жовтня 1993 року. На початку цього етапу була створена Конституційна комісія на чолі з тодішним головою Української держави Л.М.Кравчуком. Ця комісія розробила Концепцію нової Конституції, в якій було сформульовано загальнометодологічні принципи майбутньої Конституції. Водночас до чинної Конституції УРСР вносилися зміни й доповнення з метою приведення її у відповідність до положень Деларації про суверенітет та Акту проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Проте конституційний процес був перерваний через загострення політичної ситуації та протистояння різних гілок влади, представники кожної з яких мали різні, ба навіть суперечливі, бачення майбутньої Конституції.

10 листопада 1994 року - 8 червня 1995 року. Під час цього етапу паралельно з розробкою проекту нової Конституції розв'язувалася проблема створення тимчасового конституційного порядку. Завершенням цього етапу слід вважати укладення Конституційного Договору між Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України. Цей Договір забезпечив умови для пришвидшення конституційного процесу.

8 червня 1995 року - 28 червня 1996 року. Даний етап мав суттєві особливості, що рідко зустрічаються у світовій практиці. Саме на цьому етапі відбулися наступні вирішальні щодо прийняття сучасної Конституції події:

24 листопада 1995 року Конституційна комісія створила на своєму засіданні нову Робочу групу з підготовки проекту Конституції;

Конституційна комісія схвалила проект, представлений Робочою групою, і передала його разом із зауваженнями і пропозиціями членів Конституційної комісії на розгляд Верховної Ради;

5 травня 1996 року Верховна Рада створила Тимчасову спеціальну комісію з доопрацювання проекту Конституції;

Верховна Рада обговорила більшість статей Конституції і прийняла нову Конституцію переважною, кваліфікованою більшістю голосів;

28 червня 1996 року після завершального редагування тексту Конституції Верховна Рада остаточно прийняла Конституцію України, а 12 липня її урочисто підписали Президент України й Голова Верховної Ради України.

2. Конституція 1997 р. - Основний Закон сучасної Української держави

2.1 Загальні засади конституційного ладу України

Будь-яка конституція покликана встановити певні правила, за якими мають будуватися найважливіші суспільні відносини. Приписи конституції встановлюють соціально-політичне обличчя держави, фіксують вихідні принципи їх функціонування й розвитку. В сучасній Конституції України цьому присвячено передовсім I розділ.

Ст. 1 Конституції України проголошує: "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна і правова держава".

Суверенітет - одна з найстаріших категорій конституційного права. За часів середньовіччя суверенами вважалися монархи. В ХVI ст. видатний мислитель Ж.Боден висунув концепцію народного суверенітету, за якою джерелом влади в будь-якій державі є народ. "Суверенітет і незалежність держави означають , що її влада є верховною, повною, самостійною і неподільною у відносинах, які мають місце в межах кордонів держави, а також її незалежність і рівноправність у взаємовідносинах з іншими державами".

За сучасних умов в різних країнах існують дві форми правління. "Такими формами є:

а) монархія, в якій вища влада належить одній особі (імператору, королю, шаху і т.п.), котра цю владу дістає у спадщину, або, в рідких випадках, обирається довічно;

б) республіка, в якій вищу владу здійснює колегіальний орган (парламент, народні збори тощо), котра обирається громадянами даної держави на певний строк".

Ст. 5 Конституції України проголошує республіканську форму правління в Україні. В цій статті також зазначено: "Носієм суверенітету і єдиним джерелом державної влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування".

Конституція України закріплює за народом виключне право визначати і змінювати конституційний лад. Інакше кажучи, тільки з волі народу, виявленої на всеукраїнському референдумі, можлива зміна принципів організації та функціонування механізму держави.

Розділ I Конституції закінчується описом державних символів. "Державні символи - це встановлені Конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки даної держави, в яких уособлюється її суверенітет, а в деяких випадках утілюється певний історичний або ідеологічний зміст. Конституція України встановлює такі символи нашої держави: Державний Прапор, великий і малий Державні Герби, Державний Гімн".

Прапор України складається з двох великих горизонтальних смуг синього та жовтого кольорів. "Великий Державний Герб України встаноновлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорозького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України…Державний Гімн України - національний гімн на музику М.Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України".

Ст. 4 встановлює принцип єдиного українського громадянства. Підстави й порядок набуття й припинення громадянства визначені Законом.

Ст. 6 Конституції проголошує: "Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову". Реалізація цього принципу в практичній діяльності державного механізму покликана запобігти концентрації всієї влади в руках однієї особи чи одного органу, що, як свідчить історичний досвід, загрожує свавіллям у здійсненні керівництва державою. Важливою передумовою втілення в практику цього принципу є створення системи взаємних стримань і противаг між різними гілками влади.

У ст. 8, 9 та 19 Конституції викладено основні засади побудови та функціонування національної правової системи. До таких засад належать наступні:

принцип верховенства права.

принцип найвищої юридичної сили Конституції.

наділення положень Конституції властивостями норм прямої дії.

обов'язкова відповідність змісту міжнародних договорів, укладених Україною, положенням її Конституції.

визнання ратифікованих міжнародних договорів частиною національного законодавства України.

недопустимість примусу до виконання того, що прямо не передбачено законодавством.

функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування виключно на підставі, в межах та в спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Статті 10, 11 та 12 Конституції України регулюють основи національного розвитку та міжнаціональних відносин в Україні. Конституція визначила засади міжнаціональних відносин, закріпивши:

принцип рівності всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі тощо;

основні напрями державної політики у сфері міжнаціональних відносин.

Велику увагу приділяє Конституція питанням політичного розвитку українського суспільства, яке грунтується на засадах політичної та ідеологічної багатоманітності. Водночас ст. 36 Конституції згадує по обмеження, встановлені законом "…в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей". Прикладом таких обмежень можуть бути положення ст. 4 Закону України "Про об'єднання громадян", прийнятого в 1992 році. Ця стаття встановлює, що не підлягають реєстрації, а діяльність зареєстрованих об'єднань громадян забороняється в судовому порядку, якщо їхньою метою є:

зміна шляхом насильства встановленого конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі посягання на територіальну цілісність держави;

підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав;

пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму і неофашизму.

Окрема увага приділяється в Конституції захисту конституційного ладу України. Українська держава захищає конституційний лад і забезпечує його стабільність. Гарантіями конституційного ладу є наступні положення Конституції:

неможливість зміни Конституції, якщо ці зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (ст. 157);

неможливість зміни Конституціїв умовах воєнного або надзвичайного стану (ст.157);

ускладнений порядок внесення змін до першого розділу Конституції, присвяченого засадам конституційного ладу;

конституційне визначення статусу Президента як гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102) та встановлення відповідальності Президента України в разі вчинення ним державної зради абор іншого злочину (ст. 111);

заборона утворювати політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на зміну конституційного ладу насильницьким шляхом (ст. 37);

присяга народних депутатів України щодо додержання конституційного ладу та законів України (ст. 79);

конституційний обов'язок Кабінету Міністрів України забезпечувати її державний суверенітет, виконання Конституції і законів (ст. 116);

діяльність спеціального органу захисту конституційного ладу - Конституційного Суду України, який вирішує питання про конституційність чинного законодавства, актів Президента та Кабінету Міністрів (ст. 150).

Екстраординарним засобом захисту конституційного ладу є режим надзвичайного стану, який може бути введений з метою нормалізації обстановки, відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав органів влади та місцевого самоврядування та інших інститутів суспільства.

2.2 Конституційний статус людини і громадянина

конституційний закон держава право

Конституція України, прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 року, являє собою Основний Закон нашої держави, що створює підгрунтя для подальшого розвитку правотворчого процесу в нашій країні. Поява Конституції стала одним з етапів процесу державотворення, продовживши конституційні традиції, що мають витоки ще в конституції П.Орлика. Конституція України містить 15 розділів, 161 статтю. Вона проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, в якій найвищою соціальною цінністю визнається людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека, а носієм суверенітету і єдиним джерелом влади - народ. Конституція визнає принципи поділу влади і верховенства права. Конституція України визнає рівноправ'я різних форм власності, зокрема, приватної. Захист суверенітету та безпеки України Конституція покладає на її Збройні Сили.

Розділ II Конституції присвячено правам, свободам і обов'язкам людини і громадянина. У даній курсовій роботі вони охарактеризовані по трьом категоріям:

особисті права і свободи;

політичні права і свободи;

економічні, соціальні і культурні права і свободи.

Велику увагу приділено в Основному Законі характеристиці системи органів державної влади і місцевого самоврядування, елементами якої є Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, інші органи виконавчої влади, прокуратура, органи правосуддя, державні органи Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, Конституційний Суд України.

Юридичне оформлення Основного Закону в Україні стало своєрідним поштовхом до активізації процесу подальшої розбудови правової держави.

Список використаної літератури та законодавства

I. Нормативно-правові акти.

Конституція України. - К.: Преса України, 1997. - 80 с.

Из союзного рабоче-крестьянского договора между РСФСР и УССР// Хрестоматия по истории СССР, 1917-1945/ Сост. С.И.Дегтев и др. - М.: Просвещение, 1991. - С.211.

II. Довідкова література.

Словник іншомовних слів. - К.: УРЕ, 1985. - 966 с.

III. Наукова література.

Історія української Конституції/ Упоряд. А.Г.Слюсарено, М.В.Томенко. - К.: Право, 1997. - 464 с.

Основи конституційного ладу України/ А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков, С.Л.Лисенков, В.В.Медведчук. - К.: Либідь, 1997. - 206 с.

Панюк А., Рожик М. Історія становлення української державності. - Львів: Центр Європи, 1995. - 166 с.

Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т.2. Від середини XVII ст. до 1923 р. - Кю: Либідь, 1993. - 608 с.

Основи правознавства / За ред. І.Б.Усенка. - К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 1997. - 416 с.

IV. Публікації періодичних видань.

Опришко В. Конституція України - основа розвитку законодавства // Право України. - 1997. - № 8. - С.14-17.

Стефанюк В. Реалізація судами норм Конституції // Право України. - 1997. - № 8. - С.7-10.

Шкорута Л. Поняття моралі, права та держави // Розбудова держави. - 1997. - № 1. - С.13-17.

Размещено на Allbest.ru