Альтернативна (невійськова) служба

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Альтернативна (невійськова) служба"

альтернативний служба невійськовий



План

Вступ

Історія виникнення альтернативної служби

Правова основа механізму юридичного забезпечення альтернативної невійськової служби

Оформлення направлення на альтернативну службу

Місце проходження та строк служби

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Україна як незалежна європейська держава прагне стати правовою, цивілізованою країною, а тому активно працює над вдосконаленням та розробкою нових законів, що визначають норми, правила діяльності, поведінки людей, регулюють соціальні відносини, забезпечують нормальне функціонування та розвиток суспільства.

Важливою складовою суспільства є Збройні Сили. З метою їх нормальної життєдіяльності, зміцнення законності, гарантування прав і свобод військовослужбовців в Україні створено систему законодавства з питань військової служби. Військове законодавство є невід'ємною частиною націона льного права.

Найвищу юридичну силу в нашій країні має Основний закон -- Конституція України. Вона є державно-правовою основою військового законодавства. Воїни Зброй них Сил користуються всією повнотою прав і несуть усі обов'язки громадян України, що передбачені Конституцією. Права воїнів не тільки проголошуються, а й реально забезпечуються. Серед них -- права на недоторканність особи, матеріальне забезпечення, освіту, житло, охорону здоров'я, свободу совісті та ін. Ніхто не повинен обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Якщо громадяни України мають істинні релігійні переконання і належать до діючих згідно із законодавством релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю та служби у Збройних Силах, то вони мають право на альтернативну службу.



Історія виникнення альтернативної служби

Серед прав людини важливе місце посідає свобода віровизнання. До її змісту входить ціла низка можливостей (елементів), зокрема і право на альтернативну (невійськову) службу.

Коротко розглянемо історію виникнення й існування нормативно-юридичного опосередкування цього права людини. Інститут звільнення від військового обов'язку з релігійних переконань існував у Росії ще до 1917р. Після Жовтневої революції він був узаконений рядом Декретів РНК РРФСР. Зокрема, 20 січня 1918р. прийнято Декрет РНК РРФСР “Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви”, згідно з яким допускалася зміна одного громадянського обов'язку іншим, у кожному окремому випадку за рішенням народного суду .

Розвиваючи це положення, в перші роки радянської влади були прийняті спеціальні документи з цього питання: Декрет РНК “Про звільнення від військової повинності з релігійних переконань” від 04.01.1919р. і Постанова РНК “Про порядок звільнення від військової служби з релігійних переконань” від 14.12.1920р.. У 1923 році був прийнятий ЦПК РРФСР, який містив спеціальну главу, що визначала порядок звільнення від військової служби з релігійних переконань (ст.226-230).

Згідно з постановою РНК від 14.12.1920 р., призовник здобував право на звільнення від військової служби на підставі рішення народного суду. Приймаючи рішення, суд керувався показами свідків та іншими даними про спосіб життя призовника, які засвідчували ступінь щирості і послідовності в проведенні ним свого релігійного вчення в життя. До суду також надходив висновок експертів (представників релігійних віровчень) про те, чи відповідне вчення справді забороняє своїм послідовникам брати участь у якій би то не було військовій службі, і чи дійсно та чи інша особа є послідовником саме цього релігійного вчення та практично здійснює його у своєму житті. Отже, народний суд на підставі вищезгаданих підстав мав право замінити військову службу «санітарною службою, переважно в заразних шпиталях» чи іншою загальнокорисною роботою.

Інститут звільнення від військової служби діяв в СРСР до 1 вересня 1939 р., а потім упродовж понад 50 років не існував. За цей час десятки тисяч віруючих на території СРСР, релігійні переконання яких не дозволяли відбувати військову повинність, не могли здійснити повною мірою свого права на свободу віровизнання і навіть підлягали кримінальній відповідальності за ухилення від чергового призову на дійсну військову службу. А відтак деякі громадяни відбували покарання двічі, а то й тричі за злочин, мотивом учинення якого були релігійні переконання.

І тільки з січня 1992р. в Україні почав діяти Закон України “Про альтернативну (невійськову) службу”, який визначив організаційно-правові основи реалізації цього права громадян.

Правова основа механізму юридичного забезпечення альтернативної не військової служби

Нині правову основу механізму юридичного забезпечення права громадян України на альтернативну (невійськову) службу становлять:

1. Конституція України, в якій закріплено, що “у разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обв'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою ”.

2. Закон України “ Про свободу совісті та релігійні організації ” від 23.04.1991 р. Однак у цьому законі не фіксується право громадян про альтернативну (невійськову) службу, а лише зазначається, що “ заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України ”. Доцільно було б передбачити в цьому законі і право громадян на альтернативну службу, оскільки воно є невід'ємними елементом свободи віровизнання людини.

3. Закон України “ Про альтернативну (невійськову) службу ” (в редакції від 18.02.1999 р.). Це є спеціальний нормативно-правовий акт, який визначає механізм проходження альтернативної служби, права та обов'язки громадян, які її проходять, та інші питання, пов'язані з нею.

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 р. № 2066 “ Про затвердження нормативно-правових актів щодо застосування Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу ”. Нею були затверджені: положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби; положення про комісії у справах альтернативної (невійськової) служби; перелік підприємств, установ, організацій, що перебувають у державній або комунальній власності, на яких громадяни можуть проходити альтернативну (невійськову) службу; перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Оскільки була прийнята вказана постанова Кабінету Міністрів України, втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України від 30 червня 1992р. №360 “ Про заходи щодо реалізації Закону України “ Про альтернативну (невійськову) службу ”.

Важливо зазначити, що вказане законодавство України не лише декларативно закріплює право громадян на альтернативну (невійськову) службу, а й надає реальну можливість громадянам ним скористатися, про що свідчать і статистичні дані. Так 1992р. цим правом скористалися 255 чол., 1993р. - 554, 1994р. - 702, 1995р. - 1500, 1996р. - 1159, 1997р. - 1448, 1998р. - 1207. Станом на 1 січня 1999 р. альтернативну (невійськову) службу в Україні проходили 3510 чол., що порівняно з 1992р., більше у 15, 6 раза . Специфіка права громадян України на альтернативну (невійськову) службу полягає в тому, що воно водночас є й різновидом юридичного обов'язку громадян перед суспільством. Згідно з чинним законодавством, альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством.

Право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік же таких релігійних організацій затверджений постановою Кабінету Міністрів України. До них відносяться: адевинтисти-реформисти, адвентисти сьомого дня, євангельські християни, євангельські християни-баптисти, покутники, свідки Єгови, хоризматичні християнські церкви, християни віри євангельської, християни євангельської віри й товариство Свідомості Крішни, яке було включене в цей перелік у 1999 році. Можна передбачити, що цей перелік буде доповнений й іншими релігійними організаціями, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Отже, громадяни, які є членами вищезгаданих релігійних організацій повинні документально або іншим чином підтвердити істинність своїх релігійних переконань на засіданні комісії у справах альтернативної служби, яка й приймає рішення про направлення громадянина на альтернативну службу. Всі інші громадяни не мають права на альтернативну (невійськову) службу.

Нині строк альтернативної (невійськової) служби, згідно з чинним законодавством України, становить 27 місяців, а для осіб, які мають повну вищу освіту - 18 місяців. Раніше (до 1999 року) такий строк був удвічі триваліший, ніж строк військової служби. Зменшивши строк альтернативної служби, законодавство України врахувало досвід світової практики. Так, загалом, у країнах Європи альтернативна служба є довшою за військову в Німеччині (на 3 місяці), Португалії (на місяць), Чехії, Латвії, Польщі (6 місяців), Угорщині (10 місяців). Однак в Італії, Данії, Швеції та Нідерландах строки альтернативної та військової служби однакові.



Оформлення направлення на альтернативну службу

На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення комісією у справахальтернативноїслужби.

Документи для направлення на альтернативну службу :

1. Паспорт.2. Заява на ім'я голови комісії у справах альтернативної служби (в довільній формі з зазначенням мотивів неможливості проходження строкової військової служби).3. Підтвердження істинності релігійних переконань.4. Копія документа про освіту.5. Довідка про склад сім'ї.6. Довідка з місця роботи або навчання.

Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни, які відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" звільнені від призову на строкову військову службу або яким надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на термін дії відстрочки). Не пізніше ніж за два місяці до початку встановленого законодавством періоду призову громадянин особисто подає до комісії у справах альтернативної (невійськової) служби за місцем проживання письмову заяву, документи, що підтверджують істинність його релігійних переконань, та інші документи, визначені нормативними актами. Заява розглядається комісією протягом календарного місяця. Рішення комісії про направлення громадянина на альтернативну службу або про відмову в направленні на альтернативну службу протягом п'яти календарних днів видається заявникові та надсилається у військовий комісаріат, в якому він перебуває на військовому обліку.Громадянин, щодо якого комісія прийняла відповідне рішення, повинен звернутися протягом п'яти календарних днів до військового комісаріату, в якому він перебуває на обліку, для проходження призовної комісії відповідно до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», так як на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу.Проходженняпризовноїкомісії. Після проходження призовної комісії та прийняття нею рішення щодо призову на строкову військову службу військовий комісаріат протягом п'яти календарних днів повідомляє про це комісію у справах альтернативної (невійськової) служби. У цей же період громадянин має завернутись до комісії у справах альтернативної служби. Протягом періоду проведення призову на строкову військову службу з урахуванням рішення призовної комісії та виходячи з наявності вільних робочих місць на підприємствах, в установах, організаціях, визначених для проходження альтернативної служби, комісія приймає рішення про конкретне місце проходження громадянином альтернативної служби. На підставі рішення комісії громадянину видається направлення для проходження альтернативної служби встановленої форми. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності, або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов'язана із соціальним захистом населення, охороною здоров'я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також в патронажній службі в організаціях Товариства ЧервоногоХрестаУкраїни. За результатами осіннього призову 2007 року найбільшого поширення набула зайнятість «альтернативників» у сфері, що пов'язана з охороною навколишнього середовища (35,3%), соціальним захистом (27,4%), сільським господарством (15,3%).

Направлення для проходження альтернативної (невійськової) служби видається громадянинові на підставі рішення комісії не менш як за десять днів до початку строку проходження альтернативної служби, а також надсилається власникові відповідного підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органу. Про видачу громадянинові зазначеного направлення повідомляється військовий комісаріат, де громадянин перебуваєнавійськовомуобліку. Комісія, враховуючи рішення призовної комісії та виходячи з наявності вільних робочих місць приймає рішення про конкретне місце проходження громадянином альтернативної служби.

Громадяни, які пройшли альтернативну службу, не призиваються на військові (навчальні та спеціальні)збори. У разі призову на збори громадянина, який після проходження строкової військової служби набув релігійних переконань і належить до діючої релігійної організації, віровчення якої не допускає користування зброєю, він особисто не пізніше семи календарних днів від дня одержання виклику військового комісаріатупро призов на збори подає до комісії заяву про звільнення від цього призову.

Місце проходження та строк служби

Місце проходження альтернативної служби визначається переважно в межах населеного пункту за місцем проживання громадянина, або у місцевості, звідки він має можливість щоденно повертатися, до місця проживання. Приймаючи рішення про місце проходження громадянином альтернативної служби, комісія може також враховувати його фахову підготовку та рівень кваліфікації, підтверджені відповідними документами. Місце проходження альтернативної служби громадянина з урахуванням суспільних потреб може бути змінено комісією у будь-який час. Питання про зміну місця проходження громадянином альтернативної служби розглядається комісією протягом місяця, у разі потреби визначається інше місце проходження альтернативної служби і відповідно до цього Порядку громадянинові видається нове направлення для проходження альтернативної (невійськової) служби. Час проходження громадянином альтернативної служби зараховується до його загального трудового стажу.



Перелік підприємств, установ, організацій, що перебувають у державній або комунальній власності, на яких громадяни можуть проходити альтернативну службу:

· Соціальний захист

· Територіальні центри обслуговування пенсіонерів і одинокихнепрацездатних громадян

· Відділення соціальної допомоги вдома

· Будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів

· Геріатричні будинки-інтернати

· Пансіонати для ветеранів війни і праці

· Психоневрологічні інтернати

· Дитячі будинки-інтернати

· Центри соціальних служб для молоді та спеціалізовані служби, що діють при них (за списком Українського державного центру соціальних служб для молоді Державного комітету у справах сім'ї та молоді)

· Охорона здоров'я

· Лікувально-профілактичні заклади

· Медичні центри

· Спеціалізовані лікарні

· Лікувально-профілактичні заклади особливого типу

· Диспансери

· Амбулаторно-поліклінічні заклади

· Заклади переливання крові, швидкої медичної допомоги

· Санаторно-курортні заклади

· Санітарно-профілактичні заклади

· Санітарно-епідеміологічні заклади

· Фармацевтичні (аптечні) заклади

· Патологоанатомічні, судово-медичні бюро

· Заклади медико-соціального захисту

· Військові госпіталі та військові санаторії (за переліком, затвердженим Міноборони)

· Захист довкілля

· Підприємства експлуатації іригаційних і меліоративних систем

· Підприємства, які здійснюють водогосподарське будівництво ікультуртехнічні роботи

· Підприємства, що виконують гідротехнічні роботи

· Парки культури та відпочинку

· Ботанічні сади і зоопарки

· Дослідні поля, опорні пункти, експериментальні бази рослинництва, тваринництва, агролісомеліорації, механізації та електрифікації сільського господарства (крім установ, що належать до наукових)

· Управління (відділи) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення

· Будівництво

· Підприємства та організації, що виконують будівельні та монтажні роботи

· Підприємства та організації, що виконують капітальний ремонт та реставрацію будівель і споруд виробничого призначення

· Підприємства та організації, що проводять ремонт будівель і споруд невиробничого призначення, ремонт і будівництво житла (квартир) на замовлення населення

· Інженерно-технічні батальони Збройних Сил (за переліком, затвердженим Міноборони)

· Державні підприємства Міноборони (за переліком, затвердженим Міноборони)

· Житлово-комунальне господарство

· Підприємства та організації експлуатації житлового фонду

· Підприємства санітарного очищення і прибирання міст і селищ міського типу, експлуатації міських доріг, мостів, шляхопроводів і переходів, озеленення міст і селищ міського типу; смітні переробні станції і заводи

· Підприємства експлуатації зовнішнього освітлення

· Підприємства експлуатації водопровідно-каналізаційних розподільних мереж і споруд

· Підприємства комунальної теплоенергетики

· Організації експлуатації газових розподільних мереж

· Організації експлуатації теплових розподільних мереж

· Житлово-комунальні підприємства, організації та служби Міноборони (за переліком, затвердженим Міноборони)

· Сільське господарство

· Підприємства сільськогосподарського виробництва

· Установи ветеринарного обслуговування

· Підприємства та організації, що надають послуги сільськогосподарським підприємствам та організаціям

· Військові радгоспи (за переліком, затвердженим Міноборони)

Отже, громадяни України проходять альтернативну службу і відповідно виконують свої обов'язки перед суспільством у тих галузях господарства, які є найважливішими та потребують найбільшої допомоги.

Строк альтернативної служби у півтора рази перевищує строк військової служби, встановлений для солдатів і сержантів, які проходять строкову військову службу в Збройних Силах України та інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях. Для осіб, які мають вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки спеціаліста або магістра, строк альтернативної служби у півтора раза перевищує строк військової служби, встановлений для осіб, які мають відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень. Час перебування громадянина на альтернативній службі зараховується до його страхового стажу. Цей час також зараховується до безперервного стажу роботи і стажу роботи за спеціальністю за умови, якщо громадянин не пізніше ніж протягом трьох календарних місяців після звільнення з альтернативної служби приступить до роботи.

Якщо громадянин, який проходить альтернативну службу, виявив бажання проходити строкову військову службу, він звертається до комісії з відповідною заявою про дострокове припинення альтернативної служби. При цьому строк альтернативної служби, визначений з урахуванням використання громадянином робочого часу протягом проходження служби, зараховується до строку військової служби з розрахунку півтора місяця альтернативної служби за один місяць строкової військової служби.

Торкнемося коротко питань порушення законодавства України про альтернативну (невійськову) службу. Суб'єктами його правопорушень можуть бути як самі громадяни України, яким надано право на альтернативну (невійськову) службу, так й інші особи, в тому числі посадові, які перешкоджають громадянам у реалізації цього права.

Як уже зазначалося, право громадян України на альтернативну (невійськову) службу одночасно виступає і як їхній юридичний обов'язок перед суспільством, а тому за ухилення від його виконання, згідно з законодавством України, настає кримінальна відповідальність (ст.72 Кримінального кодексу України). І хоча цим правом “скористалося” чимало громадян, проте були й такі, що відмовлялися від проходження альтернативної (невійськової) служби з релігійних переконань. Зокрема, протягом 1992-1994 рр. у Львівській області з релігійних переконань ухилилося від проходження альтернативної служби 58 призовників, більшість з яких були притягнуті до кримінальної відповідальності. Аналіз кримінальних справ, які були розглянуті районними судами міста Львова, показав, що громадяни, які ухилилися від альтернативної служби, були членами релігійної організації “Свідки Єгови”. Вони обґрунтовували свою відмову від альтернативної служби тим, що присвячують своє життя Богові і можуть служити тільки йому, а Закон України “Про альтернативну (невійськову) службу” трактує її як різновид військової. Однак, як нам відомо, останніми роками у Львівській області не було випадків притягнення громадян до кримінальної відповідальності за ухилення від альтернативної (невійськової) служби.

У 1998 р. в Україні було зафіксовано 127 порушень чинного законодавства щодо релігії та церкви, зокрема законів України “Про свободу совісті та релігійні організації”, “Про правовий статус іноземців”, “Про альтернативну (невійськову) службу”. Посадовими особами релігійних організацій було допущено 15 (12,6%) порушень, 6 випадків пов'язано з порушеннями законів про військову та альтернативну службу з релігійних мотивів.

Важливо зазначити, що порушень законодавства про військову (альтернативну) службу громадянами з релігійних мотивів у Львівській області в 1998 р. зафіксовано не було.

Отже, можна стверджувати, що невід'ємним елементом свободи віровизнання людини є право на альтернативну (невійськову) службу, яке, вважаємо, має бути зафіксоване й у Законі України “Про свободу совісті та релігійні організації”.



Висновки

Особливе місце в адміністративно-політичній сфері управління займає оборона, та охорона державного кордону.

Відповідно до Конституції захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (ст. 17). Прагнучи до мирного співіснування з усіма державами, наша держава підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від можливої агресії. Будучи сучасною політико правовою державою, що прагне до вдосконалення, та вдосконалює свою нормативно правову базу. Уряд Україна із січня 1992 року запровадив Закон “Про альтернативну (невійськову) службу”, який визначив організаційно-правові основи реалізації цього права громадян.

Таким чином громадянам України стала доступна військова служба навіть, якщо вони належать до певної релігійної конфесії та не можуть виконувати свої зобов'язання перед державою.



Список використаних джерел

1.Черемных Г.Г. Свобода совести в Российской Федерации. - М., 1996.

2.Шуба О. Релігія в етнонаціональному розвитку України. - К., 1999.

3.Право на альтернативну (невійськову) службу в Україні. Офіційний вісник // Людина і світ. - 1998. - №8.

4.Закон України “Про альтернативну (невійськову) службу” в редакції від 18.02.1999р. Ст.15. // Голос України. - 1999 - 16 березня.

5.Ярмол Л.В. Свобода віровизнання: соціально-філософські і законодавчі аспекти // Філософські пошуки. Вип. І-ІІ. - Львів;Одеса, 1997.

6.Інформаційний звіт Державного Комітету України у справах релігій за 1998 рік “Про стан та тенденції розвитку релігійної ситуації, державно-церковних відносин в Україні // Людина і світ. - 1999. - №2.

7.Інформаційний звіт про стан та тенденції розвитку релігійної ситуації у Львівській області за 1998 рік // Див. біжучий архів Управління у справах національностей, міграції та релігій Львівської обласної держадміністрації.

8.Відомості Верховної Ради, 1992, N 15, ст.188

9.Конституція України (28.06.1996р.)

10.Декларація „Про державний суверенітет України” (16.07.1990р.)

11.Постанова ВРУ „Про Воєнну доктрину України” (19.10.1993р.)

12.Закон України "Про оборону" (6.12.1991р.)

13.Закон України "Про Збройні Сили України" (21.10.1993р.)

14.Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" (25.03.1992р.)

15.Закон України "Про альтернативну (невійськову) службу" (12.12.1991р.)

16.Закон України "Про Раду національної безпеки і оборони України" (05.03.1998р.)

17.Закон України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" (24.03.1999р.)

18.Закону України „Про державний кордон України” (4.11.1991р.)

19.Закону України „Про Прикордонні війська України” (4.11.1991р.)

20.Авер'янов В.Б. „Державне управління в Україні” (Навчальний посібник), - К.: 1999

21.Клименко Г.Б. „Адміністративне право”, - Харків: 2000

Размещено на Allbest.ru