Метод і функції трудового права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

На тему

Метод і функції трудового права

План

1. Метод правового регулювання трудових відносин

2. Функції трудового права

3. Відмежування трудового права від суміжних галузей права

4. Система трудового права

Література

1. Метод правового регулювання трудових відносин

Другим критерієм (після предмету правового регулювання) для розмежування галузей права є метод правового регулювання. Якщо предмет правового регулювання відповідає на питання, які види суспільних відносин регулюються нормами трудового права, то метод пояснює, яким чином регулюються ці відносини?

Метод правового регулювання -- сукупність прийомів і способів правового впливу на суспільні відносини.

В загальній теорії права прийнято виділяти два основних методи правового регулювання:

1 )диспозитивний (автономний, децентралізований);

2) імперативний ( категоричний, централізований).

Метод трудового права має наступні особливості:

І) поєднання диспозитивного та імперативного методів правового регулювання із домінуванням першого.

Основу трудових відносин складають відносини, які регулюються на договірному рівні. Найбільш поширеною підставою виникнення трудових правовідносин є трудовий договір. Проте у трудовому праві договірний спосіб регулювання поєднується з рекомендаційним та імперативним способами. У таких інститутах, як колективний договір, трудовий договір, заробітна плата, учасники трудових відносин мають свободу у встановленні своїх прав та обов'язків. Регулювання таких відносин відбувається за погодженням сторін. В інших інститутах - дисциплінарна, матеріальна відповідальність, охорона праці, трудові спори - поведінка учасників трудових відносин обмежена, чітко визначена державою.

Комплексний характер методу трудового права найповніше виявляється через відповідні комбінації способів, з допомогою яких відбувається правове регулювання. Для трудового права властиві усі три відомі способи, що так чи інакше формують метод цієї галузі. Так, для врегулювання відносин в сфері застосування найманої праці використовуються:

Дозволяючи норми, які надають суб'єктам право самостійно регулювати свою поведінку. Наприклад, за угодою сторін при укладенні трудового договору може бути встановлене випробування з метою перевірки- відповідності працівника роботі, яка йому доручається (ст. 26 КЗпП України), або встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день чи неповний робочий тиждень (ст. 56 КЗпП України).

Рекомендаційні норми, що встановлюють бажані форми поведінки і через те набирають силу загальнообов'язкового правила в локальних правових актах або нормативних угодах. Наприклад, Рекомендаціями щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затвердженими Наказом Мінпраці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р. №7 передбачено, що як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу надається відпустка до 7 календарних днів. Конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється колективним договором по кожному виду робіт, професій та посад чи трудовим договором.

3. Імперативні норми, які виражаються у вигляді заборони або розпорядження, наприклад, забороняється залучення вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні, направлення їх у відрядження (ст. 176 КЗпП України).

2) поєднання централізованого і локального регулювання суспільних відносин у сфері праці.

Централізоване регулювання трудових відносин здійснюється за допомогою прийняття законів та підзаконних актів у сфері праці. Локальне регулювання виражається у прийнятті норм права, які поширюють свою дію лише на конкретне підприємство, установу, організацію (правове регулювання нормування та оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку тощо). Локальний метод правового регулювання проявляється переважно у формі колективних договорів (угод), правил внутрішнього трудового розпорядку, що розробляються роботодавцем і профспілковим комітетом та ухвалюються загальними зборами трудового колективу. За допомогою локального методу регулюються питання, які мають значення тільки для конкретного підприємства, установи, організації чи галузі і поширюються на обмежене коло суб'єктів трудового права.

3) особливе становище учасники; трудових відносин

Правове становище суб'єктів Трудових відносин, зазвичай, полягає або у рівності суб'єктів. З іншого боку, трудові відносини оформлюють включення працівника у виробничу кооперацію людей і пов'язану з цим підпорядкованість його другій стороні правовідносин. Така підпорядкованість ґрунтується на правових нормах, які закріплюють компетенцію роботодавця як органу управління виробничим процесом.

участь працівників у правовому регулюванні праці через трудові колективи, профспілкові або інші уповноважені на представництво трудовим колективом органи. Працівники через представницькі органи разом з роботодавцем встановлюють правила поведінки, шляхом прийняття на загальних зборах (конференціях) локальних актів.

наявність специфічних способів захисту трудових прав і забезпечення виконання трудових обов'язків. Трудове право має свої особливі позасудові процесуальні форми застосування санкцій і захисту порушених прав. Захист трудових прав і законних інтересів працівників здійснюється особливим порядком (через комісії по трудових спорах, примирні комісії, трудові арбітражі), і може здійснюватися при безпосередній участі профспілок.

2. Функції трудового права

Функції трудового права - це основні напрями правового впливу на суспільні відносини, що визначають призначення трудового права в житті суспільства. Правовий вплив здійснюється шляхом встановлення і реалізації норм права на основних напрямах, які виявляються через призначення права в суспільстві.

Трудове право виконує функції: регулятивну, захисну, соціальну, виробничу, виховну. Зупинимося на визначенні їх змісту.

Регулятивна функція полягає в тому, що переважна більшість суспільних відносин, які виникають в сфері застосування найманої праці, підлягають регулюванню нормами саме трудового права. Через норми трудового права реалізуються конституційні права і гарантії громадян на працю, відпочинок, матеріальне забезпечення.

Захисна функція полягає в тому, що нормами трудового права передбачена система заходів, спрямованих на захист трудових прав і законних інтересів працівників. Такі заходи здійснюють як державні органи, так і громадські організації.

Соціальна функція реалізується в широкому застосуванні договірного методу регулювання трудових відносин, встановленні високого рівня умов праці та відпочинку, матеріального стимулювання, підвищення кваліфікації працівників, забезпеченні зайнятості.

Виробнича (економічна, управлінська) функція здійснює правовий вплив на раціональне використання трудових ресурсів (розподіл, перерозподіл), на економічні процеси шляхом випуску конкурентоздатної продукції працівниками, які перебувають у трудових правовідносинах, на зміцнення трудової дисципліни, на участь трудових колективів та окремих працівників в управлінні виробничими процесами.

Виховна функція спрямована на формування особистості працівника, на виховання у нього почуття потреби в суспільно-корисній праці, усвідомлення її необхідності, на сумлінне ставлення до виконання своїх функціональних обов'язків.

3. Відмежування трудового права від суміжних галузей права

Трудове право слід відмежовувати від суміжних галузей права (цивільного, адміністративного, аграрного, права соціального забезпечення) за його предметом і методом.

Подібними до трудових виступають відносини, що регулюються цивільним правом, об'єктом яких є виконання фізичною особою різних робіт або надання послуг (підряд, доручення, літературні замовлення тощо). Обидва види відносин виникають в силу договірних домовленостей між сторонами, а ознака платності посилює зв'язок між ними. Разом з тим, ці види суспільних відносин мають суттєві розбіжності. Так, предметом цивільно-правового договору підряду є кінцевий результат, а для трудового договору основним є факт трудової діяльності. За трудовими відносинами працівник зобов'язується виконувати роботу певного роду (у відповідності з конкретною спеціальністю, посадою, кваліфікацією), а в цивільно-правових відносинах, пов'язаних із застосуванням праці, виконується індивідуально-конкретне завдання. Роботу за договором підряду особа виконує на свій ризик з використанням власних матеріалів або матеріалів замовника, тоді як трудовий договір передбачає, що працівник підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку та забезпечується всім необхідним для діяльності. Норми інститутів робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, дисципліни прані й дисциплінарної відповідальності на суб'єктів цивільно-правових відносин не поширюються. На них не поширюються також пільги і гарантії, які передбачені законодавством про працю для суб'єктів трудових відносин. Крім того, сторонами договору підряду можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи, а працівником за трудовим договором може бути лише фізична особа.

Трудове право відрізняється від цивільного і за методом правового регулювання. Так, характерними рисами методу цивільного права є: юридична рівність сторін, ініціатива сторін при встановленні правовідносин; диспозитивність правового регулювання і можливість вибору варіанта поведінки, що не суперечить чинному законодавству. Метод трудового права має свої особливості, про які йшлось вище.

Трудове право має риси, схожі з адміністративним правом. Адміністративне право регулює суспільні відносини у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності органів державного управління. Предметом трудових відносин є виробнича діяльність людей, яка теж не може обходитись без координації та управління, однак трудове право регулює управління в процесі праці, зазвичай, всередині підприємства. Для методу адміністративного права характерним є імперативний спосіб правового регулювання, тобто метод влади і підпорядкування, а в трудовому праві суб'єкти і об'єкти управління пов'язані договірними відносинами, а не владним приписом. Працівники самі, як члени трудового колективу, беруть участь в управлінні підприємством.

Трудове право пов'язане з правом соціального забезпечення, оскільки останнє відокремилося від трудового права. Трудове право і право соціального забезпечення мають різні предмети правового регулювання. Якщо для трудового права таким предметом є відносини у сфері застосування найманої праці, то предметом права соціального захисту є відносини з приводу захисту населення від соціальних ризиків. На відміну від трудових відносин, де суб'єктом виступає працівник, тобто особа, здатна до праці і роботодавець, суб'єктами відносин з права соціального забезпечення є непрацездатний громадянин чи сім'я, яка потребує соціальної допомоги, і державний орган, що здійснює соціальне забезпечення. За трудовим правом виплачується заробітна плата працівникові за виконану ним роботу з фонду заробітної плати підприємства (установи, організації), а правом соціального забезпечення передбачається виплата пенсій і допомоги із спеціальних централізованих соціальних фондів (Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування). Крім того, є відмінності і в методі правового регулювання. У праві соціального забезпечення домінує імперативний метод та спеціально-дозволений тип правового регулювання, тоді як у трудовому праві навпаки.

Спільність трудового і аграрного права полягає в тому, що вони регулюють колективний процес праці. Однак, трудове право регулює відносини найманих працівників, а аграрне право - трудові відносини власників засобів виробництва - членів господарських товариств, агрофірм, фермерських господарств. Аграрне право, як комплексна галузь увібрала різні суспільні відносини, пов'язані характером сільськогосподарської виробничої діяльності, та не має одного і єдиного методу правового регулювання.

4. Система трудового права

Систему трудового права утворюють всі діючі юридичні норми, що регулюють суспільні відносини, які становлять предмет даної галузі права.

Система трудового права - це об'єктивно обумовлена внутрішня організація галузі права, що виявляється в єдності, узгодженості й розподілі правових норм за інститутами.

У науці трудового права склалася загальна думка про те, що система трудового права структурно складається із Загальної і Особливої частин. Усі правові норми, які визначають загальні положення в регулюванні праці, належать до Загальної частини. Це норми, які визначають предмет, метод, функції, принципи, джерела трудового права.

Особливу частину трудового права становлять правові інститути, які регулюють окремі елементи трудових відносин, а також відносини, тісно пов'язані з трудовими: забезпечення зайнятості і працевлаштування; трудовий договір, робочий час, час відпочинку; нормування праці; оплата праці; матеріальна відповідальність сторін трудового договору; дисципліна праці; охорона праці; пільги для осіб, які поєднують роботу з навчанням; трудові спори; нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю.

Разом із тим, між вченими-юристами немає чіткої єдності з приводу приналежності окремих правових Загальної або Особливої частини.

Окремі автори з урахуванням зарубіжного , що структура трудового права України, яка формується, складається з трьох частин: загальні положення; індивідуальне трудове право; колективне трудове право.

На їхню думку загальні положення містять норми, що визначають предмет, сферу дії, функції трудового права, принципи правового регулювання, єдність і диференціацію суб'єктів трудового права, їх правовий статус. Належне місце в загальних положеннях має бути відведено нормам, які закріплюють право на працю, його поняття, зміст, гарантії.

Індивідуальне трудове право включає такі правові інститути: трудовий договір; нормування праці; оплата праці; робочий час; час відпочинку; охорона здоров'я працівників на виробництві; дисципліна праці; оцінка результатів праці та атестація працівників; навчання і підвищення кваліфікації працівників; дисциплінарна відповідальність працівників; матеріальна відповідальність сторін трудового договору.

Колективне трудове право включає наступні правові інститути: соціальне партнерство; правовий статус трудових колективів; правовий статус профспілок та інших органів представництва трудових колективів; правовий статус об'єднання роботодавців; колективний договір і колективні угоди; вирішення трудових спорів.

Окрім системи трудового права слід вирізняти і систему трудового законодавства. трудовий право регулювання праця

Система трудового законодавства - це сукупність нормативно-правових актів про працю. Система трудового права співвідноситься з системою трудового законодавства, як зміст і форма, однак ці поняття не є тотожними. Система трудового права відображає взаємозв'язок норм права і їх поділ на інститути, тоді як система трудового законодавства характеризується складом, співвідношенням і внутрішньою будовою джерел трудового права (законів, указів, постанов тощо). Система трудового права поняття ширше, ніж система трудового законодавства. Норми трудового права можуть міститись в комплексних нормативних актах, а також в актах інших галузей права. Сучасна система трудового права вийшла за рамки тієї структури, яка відображена в КЗпП України. Значною мірою умови праці регламентуються законами та підзаконними нормативно-правовими актами, тому далеко не всі названі правові інститути відображені у кодексі.

Набагато ширшою від двох вищезазначених понять є система науки трудового права. Вона має науково обґрунтовану класифікацію, але не лише правових норм, а й відповідних концепцій, поглядів, думок та висновків з проблем правового регулювання трудових та тісно пов'язаних з трудовими відносин. Об'єктами дослідження є предмет, метод, джерела трудового права, історія його розвитку, порівняльний аналіз із законодавством зарубіжних країн, перспективи розвитку тощо.

Література

1. Івчук Ю.Ю. Теоретичні підходи до системи трудового права України в умовах ринкової економіки: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12,00.05 / Національний ун-т внутрішніх справ. -- Харків, 2004. -- 17 с.

2. Кожушко С. Поняття artem467а в сучасних умовах: стан і перспектива // Підприємництво, господарство і право. -- 2008. - №12.

3. Коляда ТА.. Диференціація правового регулювання праці за трудовим законодавством України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05 /Національний ун-т внутрішніх справ. -- Харків, 2004. -17 с.

4. Мельничук O.A. Предмет трудового права в умовах ринкових відносин // Матеріали конференції викладачів В ДНУ. - Вінниця, 2002. - С. 61-68.

5. Панасюк О. Контроль та нагляд як функція трудового права // Право України. - 2007. - №2.

6. Пилипенко П. Деякі термінологічні аспекти понятійного апарату сучасного трудового права України // Підприємництво, господарство і право. -2000.-№7.

7. Прилипко С. Розмежування права соціального забезпечення і трудового права // Право України. - 1999. - № 10. - С. 58-60.

8. Прокопенко В.И. Предмет трудового права. -- К.: КГУ, 1968. - 46 с.

9. Процевский А.И. Метод правового регулирования трудових отношений. - М.: Юридическая литература, 1972. -288 с.

Размещено на Allbest.ru