Конституційно-правові засади місцевого самоврядування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контольна робота

На тему: Конституційно-правові засади місцевого самоврядування

Київ 2009

Вступ

місцеве самоврядування децентралізація влади

У кінці 90-х років ХХ ст. в Україні розпочалися засновані на Конституції 1996 р. державно-правові перетворення, які торкнулися багатьох сфер державного та суспільного життя. Важливим елементом таких перетворень стала муніципальна реформа, мета якої полягає у створенні повноцінного місцевого самоврядування, що є важливою ознакою демократичної правової держави.

У зв'язку з цим питання функціонування місцевого самоврядування викликають значний інтерес широкого кола спеціалістів, які представляють різні сфери правової науки. Оцінюючи сучасний стан місцевого самоврядування в Україні, більшість вітчизняних науковців та практиків відзначають низький рівень ефективності діючої в Україні системи місцевих органів влади. У своєму виступі на муніципальних слуханнях 26 вересня 2003 р. Президент України Леонід Кучма з цього приводу зазначив, що "становлення правових засад місцевого самоврядування відбувалося хаотично…, наслідком чого стало створення внутрішньо суперечливої і такої, що не відповідає сучасним європейським стандартам, системи територіальної організації влади" та наголосив на необхідності визначення "концептуальних засад нового етапу розвитку місцевого самоврядування"[1, с.4].

Враховуючи це, значної актуальності набули питання, пов'язані з аналізом існуючої системи конституційно-правових засад місцевого самоврядування в Україні та проблем їхньої реалізації, а також окресленням основних напрямів розвитку (вдосконалення).

Зауважу, що проблеми функціонування місцевого самоврядування ґрунтовно розглядаються в українській юридичній науці. Цим питанням присвячено чимало публікацій останніх років багатьох українських вчених-конституціоналістів, зокрема М.О. Баймуратова, О.В. Батанова, В.І. Борденюка, П.Ф. Гураля, В.М. Кампо, О.О. Карлова, М.І. Корнієнка, В.В. Кравченка, М.П. Орзіха, М.О. Пухтинського, Ю.М. Тодики, О.Ф. Фрицького, В.І. Чушенка та інших. Проте поруше нами питання ще не було предметом окремого розгляду.

Передусім слід зазначити, що система конституційно-правових засад місцевого самоврядування, яка склалася в Україні на сьогодні, визначена Конституцією [2], Європейською хартією місцевого самоврядування [3] та Законом "Про місцеве самоврядування в Україні" [4]. Вона покликана забезпечити функціонування дієздатного, ефективного місцевого самоврядування, що є окремою формою народовладдя та водночас інструментом задоволення потреб населення України через створення необхідних умов для надання йому належного рівня громадських послуг. Та, на жаль, аналіз практики функціонування місцевого самоврядування в Україні свідчить про те, що задекларовані засади не завжди реалізуються на практиці.

Напрям розвитку місцевого самоврядування в Україні визначений курсом на інтеграцію України в Європу, основні параметри якого визначені Указами Президента України від 11.06.98 р. "Про затвердження Стратегії інтеграції України до ЄС" [5], від 14.09.2000 р. "Про програму інтеграції України до ЄС" [6], Постановою Верховної Ради України від 17.01.02 р. "Про рекомендації за підсумками парламентських слухань з питань реалізації державної політики інтеграції України до ЄС" [7].

У науковій літературі України з цього приводу неодноразово наголошувалося, що "політика місцевого і регіонального розвитку має базуватися на загальновизнаних європейських стандартах і засадах: децентралізації державного управління, деконцентрації владних повноважень, партнерства і кооперації зусиль місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, концентрації і раціонального використання ресурсного забезпечення, субсидіарності щодо надання державних і громадських послуг населенню" [8, с.277].

Це зумовлює необхідність гармонізації законодавства України із законодавством країн - членів ЄС, на чому наголошується в конституційно-правовій літературі [9, с.131], а також реалізації в Україні принципів, вироблених практикою функціонування місцевого самоврядування в цих державах. Ці принципи у найповнішому вигляді знайшли своє відображення в Європейській хартії місцевого самоврядування, проблеми реалізації норм якої в Україні виникли відразу ж після ратифікації її Верховною Радою України.

Складність реалізації принципів Хартії зумовлена тим, що, з одного боку, вони є нормами безпосередньо діючого права, а з іншого - їх впровадження в життя неможливе без деталізації у національному законодавстві України. Так, згідно із ст.9 Конституції України, Хартія є частиною національного законодавства України. Слід наголосити, що під час ратифікації Хартії Україна не внесла жодних застережень (хоча така можливість передбачена в особливих положеннях цього міжнародно-правового акта), а отже, взяла на себе обов'язок виконання усіх без винятку вміщених у ній норм. Незважаючи на це, ціла низка принципів Хартії не реалізуються в Україні, а деякі з них вступають у суперечність із конституційними засадами місцевого самоврядування, передбаченими національним законодавством.

Це стосується спеціально-дозвільного принципу діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, передбаченого ст.19 Конституції України, а також позбавлення можливості чинним національним законодавством районних та обласних рад мати свої власні виконавчі органи. З огляду на це наголосимо, що Конгрес місцевих та регіональних влад Європи на своїй V сесії, посилаючись на ст.3 параграфа 2 Європейської хартії місцевого самоврядування, рекомендував Україні надати обласним і районним радам законодавчу можливість мати свої власні адміністративні органи, підзвітні їм та відповідальні перед ними.

Та проблема інституціалізації регіонального самоврядування в Україні, на наш погляд, не вичерпується вирішенням питання стосовно виконавчих органів районних та обласних рад.

Реалізація низки конституційних засад місцевого самоврядування ускладнюється, а в окремих випадках і унеможливлюється через фактичну відсутність самоврядування в Україні на районному та обласному рівнях. У зв'язку з цим слід зазначити, що в конституційно-правовій літературі України висловлюється думка про те, що в контексті європейської інтеграції необхідно відходити від розуміння регіону виключно як адміністративно-територіальної одиниці субнаціонального рівня та враховувати ту обставину, що Комітет регіонів ще у 1994 році визначив регіон як територію, яка має очевидну єдність з географічної точки зору і населення якої намагається зберегти та розвивати свою самобутність з метою стимулювання культурного, економічного і соціального прогресу.

Цим шляхом іде практика багатьох європейських держав. У Польщі, наприклад, існують три види місцевих громад: "самоврядна громада" (існує в межах гміни), "локальна самоврядна громада" (в межах повіту) і "регіональна самоврядна громада" (у межах воєводства). Хоча один мешканець є членом кожної з перелічених видів громад, між ними, однак, немає жодної залежності чи підлеглості.

Одночасно підкреслимо, що Європейська хартія місцевого самоврядування говорить про місцеве самоврядування як про право органів місцевого самоврядування будь-якого територіального рівня (ст.3), що передбачає його запровадження і в штучних адміністративно-териоторіальних одиницях. Важливо, на наш погляд, враховувати й те, що Європейська хартія регіонального самоврядування, проект якої прийнятий Конгресом місцевих і регіональних влад Європи на четвертій сесії 5 червня 1997 р., закріплює принцип регіонального самоврядування як право і здатність найбільших територіальних утворень всередині держави брати на себе під свою власну відповідальність та в інтересах свого населення суттєву частину публічних справ згідно з принципом субсидіарності.

Проблема реалізації європейських принципів місцевого самоврядування в Україні є досить складною та глибокою і не може, на нашу думку, бути вирішена у сфері виключно самого місцевого самоврядування. Так, проголосивши в Конституції такі принципи основ конституційного ладу як народовладдя і визнання та гарантування місцевого самоврядування, на основі яких сформувалася система конституційно-правових засад місцевого самоврядування, Україна задекларувала перехід до побудови якісно нових відносин владарювання. Мова йде про перебудову відносин влади і управління на основі застосування нових для України підходів, які ґрунтуються на демократичній традиції країн Західної Європи. Та реально впровадити в життя ці принципи поки ще не вдалося.

На сьогодні, як справедливо вказує А. Ант, на Заході і в Україні існує "різне розуміння проблем місцевої демократії". Так європейська концепція місцевого самоврядування започаткована на принципах демократичного правління, що передбачає не конфронтацію між центральною владою і регіонами, а якнайоптимальніше між ними співіснування для найкращого забезпечення потреб населення. В Україні ж досі ще чітко не окреслена ніша місцевого самоврядування у системі влади України.

Існуюча модель територіальної організації влади в Україні реалізується через систему "політичного та економічного двовладдя": діють призначені з центру державні адміністрації і обрані населенням місцеві органи влади. Фактично штучно створено "соціально шкідливу ситуацію конкуренції, коли обидві структури змагаються за і без того обмежені фінансові ресурси, за контроль над власністю".

В Україні задекларовано визнання та гарантування місцевого самоврядування як форми народовладдя, але аналіз практики його функціонування свідчить про реальне його існування лише на деяких рівнях публічного управління. Так, якщо чинне законодавство загалом задовільно регулює правовий статус міст обласного значення, то проблеми повноважень та можливості їхнього фінансового забезпечення для міст районного значення, сіл і селищ залишаються невирішеними. Для цих суб'єктів місцевого самоврядування визначальним є практично повне домінування районних державних адміністрацій. В той час, коли на районному та обласному рівнях матеріально-фінансове забезпечення є порівняно достатнім, управління фактично здійснюється не місцевими самоврядними органами, а органами державної виконавчої влади (у зв'язку з відсутністю власних виконавчих органів рад). Представницька влада на цьому рівні фактично позбавлена важелів впливу на соціально-економічні процеси.

Існуюча в Україні модель місцевого самоврядування унеможливлює реалізацію багатьох принципів місцевого самоврядування, вироблених практикою західноєвропейських держав (зокрема таких, як субсидіарність; самостійність у вирішенні питань, віднесених до відання місцевого самоврядування; свобода ініціативи в межах закону). А відхід від неї тягне за собою зміни не лише у сфері місцевого самоврядування. Як слушно стверджує А. Матвієнко, "зміні підлягає сама глибоко порочна система організації влади".

На мій погляд, передумовою впровадження в життя задекларованих засад місцевого самоврядування є перебудова системи організації влади і управління на дійсно демократичних засадах, що неминуче приведе до зміни існуючої моделі місцевого самоврядування. Найважливішим завданням у цьому плані є проведення реальної децентралізації влади, яку до сьогодні практично не вдалося здійснити у необхідній мірі. Стримуючим чинником цього процесу є "політичні, правові, психологічні стереотипи командно-адміністративного владарювання", які підтримуються за рахунок того, що "донедавна офіційна, а скоріше - неофіційна політична лінія характеризується централістським спрямуванням, намаганням усе вирішити і розподілити на рівні державному, урядовому. З одного боку, це наслідок об'єктивного процесу ствердження власної державності, з іншого, - суб'єктивна невіра в можливості демократизації суспільства "знизу.

Серед науковців побутує думка, що самоврядування отримало потужний імпульс на початку 90-х років. Потім державна влада "пішла шляхом гіперцентралізації: Київ прагнув підкорити своєму диктату регіони, а регіони, в свою чергу, диктували волю обраним міським головам і місцевим радам, що вилилося у численні випадки, коли надто "непокірних" міських голів просто усували - штучно влаштовуючи "переворот" на рівні ради".

На існуючі в Україні проблеми з проведнням децентралізації влади вказав і Конгрес місцевих і регіональних влад Європи (КМРВЄ) у Рекомендації 102 (2001 р.), в якій, зокрема, зазначалося, що окремі політичні сили в Україні все ще проти будь-якої реформи, спрямованої на децентралізацію державної влади на основі принципу субсидіарності. Йшлося про необхідність чіткіше відмежувати повноваження місцевого самоврядування від регіонального та від органів державної виконавчої влади на місцях. Особливо наголошувалося на розширенні ініціативи органів місцевої влади, а також на необхідності законодавчого обґрунтування звільнення місцевих виборних представників.

В основі побудови нової моделі організації влади і управління, на наш погляд, має покладатись засада гармонізації інтересів держави, регіону, територіальної громади та особи. Зрівноважуючими у зв'язку інтересів держави і місцевого самоврядування повинні бути саме інтереси особи, для задоволення потреб якої першою чергою функціонують і держава, і місцеве самоврядування. Адже самоврядування в Європі і загалом на Заході цінують передусім тому, що воно є наочним підтвердженням дієвості прав і свобод у суспільстві. Це створить передумови для реалізації принципу субсидіарності, оскільки повноваження органів публічної влади в такому разі повинні розподілятися "знизу - доверху" - з урахуванням того, на якому рівні їх здійснення найоптимальніше забезпечить потреби населення.

Перехід до такої моделі організації влади і управління повинен здійснюватися через децентралізацію владних повноважень шляхом передачі значної частини управлінських функцій безпосередньо на місця: в територіальні громади та органи регіонального рівня місцевого самоврядування, яким повинна бути надана законодавча можливість створювати власні виконавчі органи. Водночас з перерозподілом повноважень повинен здійснюватися перерозподіл ресурсів між центром і органами місцевого самоврядування на користь останніх.

Важливо наголосити, що реалізація конституційно-правових засад місцевого самоврядування України зумовлює потребу у створенні відповідної системи законодавчих актів, які б забезпечили впровадження принципів місцевого самоврядування в життя.

Сьогодні доводиться констатувати факт відсутності законодавчого вирішення багатьох важливих питань, що опосередковують реалізацію конституційних засад місцевого самоврядування. Поряд з цим існують проблеми реалізації засад місцевого самоврядування, зокрема такі, що пов'язані: а) зі становленням територіальних громад; б) з недосконалістю адміністративно-територіального устрою України; в) з декларативністю місцевого самоврядування на регіональному рівні; г) з конкуренцією компетенції місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; д) із забезпеченням матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування.

З метою вдосконалення правового регулювання місцевого самоврядування Кабінет Міністрів України розробив Концепцію Програми законодавчого забезпечення розвитку місцевого самоврядування, яка визначає основні засади майбутньої Програми. У ній, зокрема, зазначається, що законодавче забезпечення розвитку місцевого самоврядування повинно відповідати конституційним основам його організації та діяльності, а також принципам Європейської хартії місцевого самоврядування щодо організаційної, правової і фінансово-економічної самостійності територіальних громад. Однак, на нашу думку, законодавче забезпечення місцевого самоврядування повинно не тільки відповідати переліченим принципам, але й бути спрямованим на їхню реалізацію.

Надзвичайно важливим у процесі прийняття вищезазначених законодавчих актів є застосування комплексного підходу, заснованого на розумінні конституційно-правових засад місцевого самоврядування України як системної цілісності, реалізація якої потребує прийняття кількох нормативно-правових актів, спрямованих на вирішення певної проблеми, одночасно - "в пакеті". Наприклад, проблема розмежування повноважень між органами місцевого самоврядування та органами державної виконавчої влади може бути вирішена у ході прийняття нових редакцій законів України про місцеве самоврядування, про місцеві державні адміністрації, закону про виконання органами місцевого самоврядування делегованих повноважень державної виконавчої влади. Прийняття Закону про територіальні громади (об'єднання територіальних громад) тісно пов'язане із законом про адміністративно-територіальний устрій України та ін.

Застосування окресленого підходу забезпечить можливість створення цілісної законодавчої бази місцевого самоврядування, що є необхідною умовою його подальшого розвитку. Комлексний підхід до законодавчого забезпечення місцевого самоврядування передбачає формулювання системи конституційно-правових засад місцевого самоврядування, яка повинна бути відображена у цих законодавчих актах. Ми вважаємо, що її повинні становити такі засади:

1) пріоритету прав і свобод людини при здійсненні місцевого самоврядування;

2) оптимального поєднання форм безпосередньої і представницької демократії у здійсненні місцевого самоврядування;

3) виборності органів та посадових осіб місцевого самоврядування;

4) відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед територіальними громадами;

5) організаційно-правової та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування;

6) законності;

7) гласності;

8) субсидіарності у наданні громадських послуг;

9) балансу та гармонізації інтересів місцевого самоврядування та держави;

10) повсюдності місцевого самоврядування;

11) поєднання колегіальності з відповідальністю органів та посадових осіб місцевого самоврядування за свою діяльність;

12) відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед органами державної виконавчої влади за здійснення делегованих повноважень державної виконавчої влади;

13) державної підтримки місцевого самоврядування;

14) гарантованості місцевого самоврядування;

5) судового захисту прав місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування в Україні базується на фундаменті, який становлять правові, матеріальні, фінансові, соціальні та інші умови і можливості діяльності територіальних громад, органів та посадових осіб місцевого самоврядування по вирішенню питань місцевого значення (муніципальної діяльності).

Ці умови та можливості називають основами місцевого самоврядування і серед них в першу чергу можна виділити правові, матеріальні та фінансові основи.

Правові основи місцевого самоврядування в Україні становлять, в першу чергу, норми-принципи Конституції України, що закріплюють найважливіші відносини, які виникають в процесі організації і функціонування місцевого самоврядування в України, зокрема, територіальну організацію місцевого самоврядування, порядок та форми його здійснення, порядок формування та використання комунальної власності, гарантії самоврядних прав територіальних громад.

Ці норми містяться більш як в 30 статтях Конституції України і їх можна систематизувати у наступні групи:

1. Норми, в яких закріплюються засади конституційного ладу, народовладдя, рівність всіх форм власності, гарантується місцеве самоврядування. До них відносяться:

· визнання і гарантування місцевого самоврядування (стаття 7);

· здійснення народом влади безпосередньо і через органи місцевого самоврядування (стаття 5);

· самостійність місцевого самоврядування, його органи не входять до системи органів державної влади (статті 5, 140);

· визнання і рівний захист всіх форм власності, включаючи і комунальну власність (стаття 13)

· зобов'язаність органів місцевого самоврядування діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19).

2. Норми, в яких регламентується діяльність місцевого самоврядування по забезпеченню прав і свобод людини і громадянина, зокрема: право громадян знайомитися в органах місцевого самоврядування з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею (стаття 32);

· право громадян брати участь в місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів місцевого самоврядування (стаття 38);

· право громадян на рівний доступ до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38);

· право громадян проводити збори, мітинги походи і демонстрації, про які завчасно сповіщаються органи місцевого самоврядування (стаття 39);

· право громадян на індивідуальні чи колективні звернення (петиції) до органів місцевого самоврядування (стаття 40);

· право громадян користуватися для задоволення своїх потреб об'єктами права комунальної власності (стаття 41);

· обов'язку органів місцевого самоврядування надавати житло громадянам, які потребують соціального захисту (стаття 47);

· безоплатного надання медичної допомоги в комунальних закладах охорони здоров'я (стаття 49);

· право громадян на освіту, яке забезпечується доступністю і безоплатністю освіти (крім вищої) в комунальних навчальних закладах (стаття 43);

· право громадян на відшкодування за рахунок місцевого бюджету матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56).

3. Норми, що закріплюють правові, організаційні, матеріальні та фінансові основи місцевого самоврядування, вони, зокрема, стосуються:

· порядку призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування (стаття 85);

· підзвітності і підконтрольності місцевих державних адміністрацій радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами (стаття 118);

· обов'язку місцевих державних адміністрацій забезпечувати взаємодію з органами місцевого самоврядування та реалізацію повноважень, делегованих відповідними радами (стаття 119);

· складу представницьких органів місцевого самоврядування та принципів їх формування (стаття 141);

· матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (стаття 142);

· державної підтримки місцевого самоврядування (стаття 142);

· предметів відання та повноважень місцевого самоврядування (стаття 143);

· можливості делегування органам місцевого самоврядування окремих повноважень органів виконавчої влади (стаття 143);

· права органів місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймати рішення, які є обов'язковими на відповідній території (стаття 144);

· необхідності законодавчого врегулювання питань організації місцевого самоврядування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування (стаття 146).

4. Норми, в яких закріплені правові гарантії місцевого самоврядування. Ці норми стосуються:

· підстав і порядку зупинення рішень органів місцевого самоврядування та звернення до суду з метою їх оскарження (стаття 144);

· судового захисту прав місцевого самоврядування (стаття 145).

Поряд з Конституцією України правову основу місцевого самоврядування становить система нормативно-правових актів, що регламентують його організацію і функціонування, зокрема, закони України, відповідні акти Президента України і Кабінету Міністрів України, акти органів місцевого самоврядування та акти, прийняті на місцевих референдумах.

Ця система нормативно-правових актів будується на принципах жорсткої ієрархії, що передбачає:

· по-перше, верховенство норм Конституції України - норми всіх інших актів не можуть суперечити конституційним нормам, вони мають бути спрямовані на деталізацію і конкретизацію положень конституційних норм;

· по-друге, вищу юридичну силу норм законів України, в першу чергу Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”[1], по відношенню до підзаконних актів - указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, рішень органів місцевого самоврядування;

· по-третє, відповідність актів місцевого самоврядування - актів місцевих референдумів та актів органів місцевого самоврядування положенням всіх нормативно-правових актів органів державної влади, що прийняті в межах їх компетенції.

· Серед законів України, що містять норми, які регламентують питання організації та функціонування місцевого самоврядування, особливе місце займає Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року, який по-суті є “базовим” законом з цих питань. Саме на підставі цього Закону були розроблені законопроекти та прийняті закони, в яких регламентуються окремі питання функціонування місцевого самоврядування, наприклад: “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”, “Про службу в органах місцевого самоврядування”, “Про органи самоорганізації населення” тощо. Необхідність прийняття зазначених законів прямо передбачена в Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні” або випливає з його положень.

Виключно важливе значення для формування правової основи місцевого самоврядування в Україні відіграла Європейська хартія місцевого самоврядування, яка сьогодні є основним міжнародно-правовим документом для країн-членів Ради Європи з питань організації місцевої влади на засадах місцевого самоврядування. В ньому викладені стандарти щодо організації управління на місцях на засадах місцевого самоврядування, які є обов'язкові для держав - членів Ради Європи.

Поряд з Конституцією і законами України, відповідними міжнародно-правовими документами, указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України важливим і необхідним елементом правової основи місцевого самоврядування виступають нормативні акти місцевого самоврядування - рішення органів місцевого самоврядування та місцевих референдумів.

Ці акти виступають своєрідним засобом саморегуляції територіальної громади, системи місцевого самоврядування, а можливість їх прийняття прямо передбачена Конституцією України, стаття 144 якої визначає, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими для виконання на відповідній території. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (стаття 26) деталізує нормотворчі повноваження представницьких органів місцевого самоврядування, відносячи до них, зокрема:

· затвердження статуту територіальної громади;

· прийняття регламенту ради;

· встановлення чисельного складу ради та її органів;

· наділення органів самоорганізації населення власними повноваженнями;

· затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку території;

· регулювання земельних відносин на відповідній території;

· затвердження місцевого бюджету;

· утворення позабюджетних фондів та затвердження положень про них;

· встановлення місцевих податків та зборів;

· затвердження правил з благоустрою території;

· затвердження символіки тощо.

Цей Закон також закріплює право територіальної громади приймати обов'язкові для виконання рішення на місцевих референдумах.

Висновки

За допомогою актів місцевого самоврядування встановлюються норми права, які є обов'язкові для населення, органів, установ та організацій, що здійснюють діяльність в межах відповідної території. Предметом цих актів можуть бути окремі питання статусу органів та посадових осіб місцевого самоврядування, організації їх діяльності, управління комунальною власністю, участі громадян, їх об'єднань у реалізації повноважень місцевого самоврядування тощо.

Використана література:

1. Шляхи розвитку місцевого самоврядування [Виступ Президента України Леоніда Кучми на муніципальних слуханнях 26 вересня 2003 р.]// Урядовий кур'єр. - 2003. - №182 - 30 верес.

2. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - Ст.142.

3. Європейська Хартія місцевого самоврядування. Офіційний переклад // Бюллетень законодавства і юридичної практики України. - 2002. - №10: Місцеве самоврядування в Україні. - С.10-17.

4. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №1-2. - Ст.95.

5. Указ Президента України від 11.06.98 р. №615/98 "Про затвердження Стратегії інтеграції України до ЄС" // Урядовий кур'єр. - 1998. - 4 лип.

6. Указ Президента України від 14.09.2000 р. №1072/2000 "Про програму інтеграції України до ЄС" // Урядовий кур'єр. - 2000. - 6 жовт.

7. Постанова Верховної Ради України від 17.01.02 р. №2999-ІІІ "Про рекомендації за підсумками парламентських слухань з питань реалізації державної політики інтеграції України до ЄС" // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №3. - Ст.22.

8. Пухтинський М., Толстоухов А. Нова парадигма місцевого і регіонального розвитку // Муніципальний рух: новий етап розвитку. Матеріали VІІ Всеукраїнських муніципальних слухань "Муніципальний рух в Україні - 10 років розвитку" (6 - 8 вересня 2001 р., м. Бердянськ). - К.: Логос, 2002. - С.271-285.

9. Журавський В.С. Концепція гармонізації законодавства України із законодавством держав - членів ЄС // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип.13. - К., 2002. - 584с. - С.131-135.

Размещено на Allbest