Співвідношення норм права i норм моралі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Змiст

1. Спiввiдношення норм права i норм моралi

1.1.Спiльнi риси права i моралi

1.2.Вiдмiннi риси права i моралi

1.3.Взаємодія норм права і норм моралі в процесі правотворчості

1.4. Вплив норм права на норми моралі

2. Тлумачення норм права

2.1.Способи тлумачення норм права

2.2.Офіційне і неофіційне тлумачення норм права

2.3.Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту

3. Особливостi типу полiтичного режиму сучасної України



1. СПІВВІДНОШЕННЯ НОРМ ПРАВА І НОРМ МОРАЛІ

норма право мораль правотворчість

У суспільстві право і мораль тісно пов'язані. їх співвідношення проявляється в стані єдності, відмінності і взаємодії. Для характеристики кожного з означених станів необхідно передусім визначити, що являє собою мораль як соціальне явище.

Мораль -- система життєвих принципів, поглядів, суджень, оцінки людей, а також відповідних їм норм поведінки, що відображають погляди, які склалися в суспільстві про добро і зло, борг, справедливість, гідність і безчестя, про похвальність і ганебність, про те, що схвалюється чи відкидається суспільством.

Взаємодія права та моралі полягає в тому, що право пройняте нормами моралі, ґрунтується на них. Деякі дослідники вважають навіть, що право -- це юридично оформлена мораль (наприклад, юридично закріплений обов'язок батьків щодо виховання дітей в основі містить моральні вимоги).

Характерною рисою права повинна бути його моральна обумовленість, тому що збереження моральних відносин є не тільки правом законодавця, а і його обов'язком.

У чому ж конкретно виявляється зростання морального фактора? По-перше, у змісті права; по-друге, зростає значення моралі при застосуванні правових норм, канали посилення її впливу -- підвищення культурного рівня працівників відповідних органів, підвищення їх професійності та ін.

1.1 Спiльнi риси права i моралi

Право і мораль мають як спільні риси, так і відмінні. їх єдність полягає в тому, що ці обидва засоби соціального регулювання:

є соціальними нормами;

є надбудовою над економічним базисом суспільства;

існують у реальній поведінці людини;

мають нормативний зміст і покликані бути регулятором поведінки людини, суспільних відносин;

протидіють свавіллю та беззаконню;

засновані на спільності соціально-економічних інтересів, культури суспільства, прихильності людей до ідеалів свободи і справедливості;

-- певним чином встановлюються, закріплюються та гарантуються.

1.2 Вiдмiннi риси права i моралi

Право і мораль мають свої відмінні риси і властивості.

Якщо право виникає разом із державою, то мораль народжується задовго до виникнення державно організованого суспільства.

Право складається з норм, встановлених і санкціонованих у певному порядку компетентними державними органами (народом у ході референдуму) і зафіксованих у юридичних актах. Мораль містить не тільки норми, а й певні, зазначені вище уявлення, почуття, тобто мораль за своєю структурою є більш складною.

У нормах права виражається і закріплюється воля народу, а у моралі воля виступає у формі суспільної думки. Окремі принципи і норми моралі можуть бути систематизовані, але в цілому моральні погляди (переконання), уявлення виражаються у суспільній думці, передаються нею.

Зміст норм права характеризується визначеністю, конкретністю. В них передбачені права і обов'язки сторін, риси взаємовідносин. Моральні вимоги відрізняються більш широким змістом. Наприклад, мораль засуджує всі види обману (сюди входить і використання шпаргалок), у праві ж осудження конкретизується стосовно окремих видів обману (наприклад, шахрайство).

Відмінність норм права і моралі виявляється також і в характері гарантій здійснення цих норм. Вимоги норм права і норм моралі виконуються більшістю наших громадян добровільно в силу розуміння обов'язку. Норми моралі реалізуються в силу звички, внутрішнього спонукання. Внутрішньою гарантією моралі є совість людини, а зовнішньою -- сила суспільної думки. Право ж спирається на власний моральний авторитет, а як специфічна гарантія втілення його норм виступає авторитеті примусова влада держави.

Право і мораль спираються на заходи примусу, але їх характер і спосіб здійснення різний. У сфері моралі примус виступає у формі суспільної думки, рішення колективу. Громадськість у разі здійснення людиною аморального вчинку визначає міру осуду, відповідного морального впливу. Моральні норми заздалегідь не регламентують конкретні форми і заходи примусу. Це може бути попередження. У випадку ж здійснення правопорушення відповідні державні органи повинні вжити заходів, передбачених законодавством.

Відмінність між нормами права і моралі виявляється і в оцінці мотивів поведінки людини. Право передбачає необхідність всебічної оцінки поведінки людини, яка здійснила правопорушення (особливо злочин), але з правової точки зору немає різниці, якими мотивами керувалась людина в конкретному випадку, якщо її поведінка за своїми результатами є правомірною, законною. З моральної точки зору важливо виявити мотиви, стимули людини у виборі певного варіанту поведінки, яка зовнішньо є правомірною і моральною.

1.3 Взаємодія норм права і норм моралі в процесі правотворчості

Взаємодія норм права і норм моралі в процесі правотворчості:

1. Норми права створюються з урахуванням норм моралі, що панують у суспільстві, виступають як формально (офіційно) визначена міра справедливості, і тому право в широкому розумінні є моральним явищем. Наприклад, заборона убивства -- це насамперед моральна заборона, а потім уже правова. Законом передбачена кримінальна відповідальність за наклеп, давання неправдивих показань, підробку документів, шахрайство, які у своїй основі мають неправду як аморальне явище. Або конституційна норма (ст. 63 Конституції України), відповідно до якої особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, є насамперед моральною нормою.

2. Норми права змінюються і розвиваються під впливом норм моралі. Наприклад, зміна ставлення до комерційної діяльності зажадала юридичного закріплення, оскільки норма, що забороняє комерційну діяльність в Україні, морально відпала.

3. Норми права скасовуються у разі невідповідності вимогам норм моралі, яка панує в суспільстві. Наприклад, смертна кара в Україні.

1.4 Вплив норм права на норми моралі

Вплив норм права на норми моралі:

1. Норми права сприяють затвердженню прогресивних моральних уявлень. Наприклад, ст. 21 Конституції України затверджує гуманістичні засади справедливості: «Всі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах».

2. Норми права сприяють усуненню перепон на шляху розвитку нових моральних норм. Наприклад, норма про рівність форм власності -- державної, комунальної, приватної -- затверджує у громадян не лише необхідне почуття відповідальності за цілість державної і комунальної власності, але й моральне право хазяїна, власника -- фермера, приватного підприємця та ін.

3. Норми права виступають як засоби охорони і захисту норм моралі. Так, статті Цивільного кодексу спрямовані на захист і охорону таких моральних цінностей, як добре ім'я, незаплямована репутація, честь, гідність.

Відмінності між нормами моралі і нормами права

Норма моралі	Норма права
за походженням
-- складається в суспільстві на основі уявлень людей про добро та зло, справедливість; існувала до виникнення держави;	-- установлюється (закріплюється) державою як офіційна міра волі та справедливості; при первісному ладі не існувала;
за сферою дії
- регулює внутрішнє усвідомлення людиною своєї поведінки в усіх сферах суспільних відносин; не є інституціональною -- не пов'язана з інститутами суспільства; створюється, поширюється і відмирає повільно протягом тривалого часу	-- регулює зовнішню форму поведінки людини в тих сферах суспільних відносин, що піддаються регулюванню; є інституціональною -- діє в рамках соціальних інститутів; вступає в дію, здійснюється і скасовується офіційно, у суворо визначеному порядку та часі;
за ступенем деталізації
- виступає як узагальнене безособове правило поведінки у вигляді ідей і принципів (дотримуватися слова, бути чесним, справедливим тощо);	- є конкретним варіантом поведінки суб'єкта, в якому чітко визначені його юридичні права і обов'язки, як можливі та належні;
за формою вираження
- не закріплюється в спеціальних актах, міститься у свідомості людей; набуває обов'язкового значення в міру визнання більшістю членів суспільства;	- одержує закріплення в державних актах (законах, указах, постановах); після набуття законної сили стає обов'язковою для осіб, що знаходяться в сфері її дії;
за способом охорони від порушень
- дотримується добровільно, забезпечується внутрішнім переконанням, громадською думкою (результат -- почуття сорому, каяття).	-- забезпечується, крім інших способів, державним примусом, застосуванням заходів юридичної відповідальності (нерідко результат -- обмеження в правах правопорушника, викликане застосуванням до нього санкцій закону).

Мораль -- необхідне надбання будь-якого суспільства. її значення з кожним днем зростає. При цьому потрібно постійно посилювати взаємодію правових і моральних факторів у житті суспільства, забезпечувати їх взаємний вплив. Між правом і моральністю можуть бути і протиріччя, що відображають відсутність їх належного узгодження.

Протиріччя виникають час від часу між окремими правовими і моральними нормами, об'єктивно відображають діалектику розвитку правового і морального регулювання. Цих протиріч можна уникнути як шляхом вироблення нових моральних принципів і норм у ході розвитку суспільства, так і шляхом внесення коректив у чинне законодавство.

Деякі правові норми спрямовані безпосередньо на охорону моральних інтересів суспільства. Такими є, наприклад, норми цивільного і сімейного права щодо захисту честі й гідності громадян і організацій, правильного виховання дітей в сім'ї, аж до позбавлення батьківських прав у випадку грубого порушення батьками своїх обов'язків чи аморальної поведінки та ін.

Зближення права і моральності на сучасному етапі не означає послаблення примусово-обов'язкого аспекту дії правових норм. Правові норми обов'язкові для всіх, незалежно від моральних переконань кожної окремої людини. Якщо таких переконань недостатньо, щоб забезпечити дотримання закону, то державні органи зобов'язані вжити заходів щодо тих, хто не дотримується закону. Перш за все це стосується осіб, які неодноразово порушували закон (їх покарання повинно бути більш суворим).

Отже, в демократичному суспільстві мораль є опорою права на етапах його прийняття, функціонування, реалізації та захисту з боку держави. Рівень моральності права визначає рівень справедливості суспільства.

Визначення моралі як опори права неминуче призводить до висновку про необхідність підвищення моральної обумовленості правових норм, зняття тієї суперечності між правовими й моральними вимогами, яка часом спостерігається в реальному житті. Для досягнення такого результату вчені пропонують такі шляхи:

визначення змісту панівної моралі в суспільстві;

встановлення рівня відповідності положень такої моралі поглядам і переконанням більшості населення держави;

дослідження відповідності змісту правових приписів наявним моральним переконанням суспільства;

аналіз впливу на процес правотворчості моральних установок суб'єктів, що його здійснюють.



2.ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА

Проектувати норми права на рівень конкретних суспільних відносин, конкретної життєвої ситуації неможливо без розуміння змісту норм, а це означає, що їх осмислення є обов'язковим етапом в механізмі реалізації права.

Під тлумаченням норм права розуміють діяльність, спрямовану на осмислення норм права, яка здійснюється за допомогою сукупності прийомів та способів.

Необхідність такого тлумачення обумовлена особливостями предмета пізнання, тобто нормативних правових приписів, логічним, матеріальним і вольовим змістом правових норм, а саме:

1. нормативністю права(норми права поєднують абстрактне і конкретне,і без інтелектуальної операції,осмислення змісту є неможливим);

2. формальною визначеністю права в певному тексті. Також поняття можуть виражаться різними словами-синонімами (у тексті використані слова: «повинен», «забов'язаний», «слід», «належить» і т. ін.);

3. системністю правових норм (наприклад, зв'язок між загальними і доповнюючими, конкретизуючими, спеціалізованими нормами);

4. необхідністю забезпечення органічної єдності духу і букви закону задля потреб підвищення ефективності юридичної практики нормотворчості, правозастосування та інших видів юридичної діяльності різних суб'єктів права.

2.1 Способи тлумачення норм прав

Спосіб тлумачення -- це сукупність прийомів аналізу змісту нормативно-правових актів. У юридичній науці і практиці використовуються різні способи тлумачення норм права.

1. Граматичний спосіб тлумачення норм права - це сукупність прийомів, спрямованих на з'ясування значення окремих слів, термінів, змісту норми залежно від розміщення сполучників, розділових знаків, прийменників у тексті. Таке тлумачення базується на даних граматики, лексики, філологічних науках. Граматичний спосіб враховує розбіжності між буквальним текстом і справжнім змістом юридичних норм. Загальномовні норми потребують:

а) розмежування сполучників єднальних і розділових, якими користувався законодавець у текстах статей із простими, складними і альтернативними гіпотезами, диспозиціями та санкціями );

б) урахування доконаних і недоконаних форм дієслів і дієприкметників. Наприклад, текст «виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо... вчинила злочин...» (ст. 27 Кримінального кодексу України)

2. Логічний спосіб тлумачення правових приписів є таким тлумаченням, яке базується на використанні законів і правил логіки для осмислення їх змісту. Зміст логічного способу тлумачення розкривають і конкретизують певні прийоми, а саме:

а)логічне перетворення, або перебудова тексту з відновлен
ням членів речення, що їх бракує, для того, щоб уникнути дво
значності чи невизначеності тексту. Наприклад, текст «напад з
метою заволодіння майном громадян ... карається позбавленням
волі...» слід змінити на такий: «особа, що скоїла напад з метою
заволодіння майном громадян... карається...»;

б)виведення норм з норм (їх логічний розвиток).Цей прийом зводиться до індукції, що використовується для виведення приватних положень (висновків) з загальних норм. Наприклад, з тексту «організація повинна відшкодовувати шкоду, заподіяну з вини її працівників» (ст. 441 Цивільного кодексу України) випливає, що будь-яка установа, підприємство чи організація (ательє, фабрика, мале підприємство і т. ін.) зобов'язані відшкодувати шкоду;

в) аналогія; цей прийом застосовується тодi, коли законодавець дає вичерпаного переліку обставин, ознак і вживає при цьому звороти «та інші», «в аналогічних випадках».Наприклад,у загальнiй частині Кримінального кодексу України вказується, що при призначенні покарання суд має право враховувати і інші об ставини, які пом'якшують вину;

г) висновки з понять, зокрема з обсягової інтерпретації (тлумачення у висновках, що вказують на належність предметів та явищ на підставі застосування поняття до певного класу правових явищ). Наприклад, ознаки, що відбиті в понятті «юридична особа» (ст. 23 Цивільного кодексу України), у сукупності вказу- ють не певний клас правових явищ, які охоплює зміст цього по няття, що, у свою чергу, дозволяє відносити невизначену безліч державних та недержавних організацій до даного класу суб'єктів права, тобто до класу юридичних осiб.

3. Систематичний спосіб тлумачення правових приписів застосовується для того, щоб краще зрозуміти їх зміст, що пов'язано з особливостями їх розташування в різних частинах і підрозділах системи права, а також необхідністю врахування різних за характером логічних зв'язків між нормами права. При цьому враховуються зв'язки норми що тлумачиться, з нормами інших статей того самого акта, інших нормативно-правових актів різних інститутів і галузей права.

4. Історичний спосіб тлумачення правових приписів допомагає встановити зміст норми права, виходячи з умов їх виникнення, з фактів, пов'язаних з історією створення норми, що тлумачиться. Особливість даного способу полягає в тому, що інтерпретатор використовує джерела, які перебувають за межами системи права (конкретно-історичні умови, обставини, причини, чинники, що викликали прийняття відповідних норм права, встановлюються за документами з архівів, стенограм обговорення проектів відповідних нормативно-правових актів, матеріалів, що надруковані в пресі та інших засобах інформації тоді, коли проекти обговорювалися, робилися до них зауваження та пропозиції, схвалювалися чи відхилялися).

5. Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення нормативно-правових актів полягає в аналізі змісту правової норми шляхом виявлення й розкриття її цілей у співвідношенні з нею граматичної і логічної суті формулювань законодавця, що містяться в текстах нормативно-правових приписів.

2.2 Офіційне і неофіційне тлумачення норм права

Залежно від суб'єктів права тлумачення норм права може бути офіційним або неофіційним, може певним чином зобов'язувати чи не зобов'язувати інших суб'єктів права до певної поведінки через зроблені висновки.

1.Тлумачення вважається офіційним, якщо воно здійснюється спеціально уповноваженим компетентним органом, державним службовцем чи посадовою особою на підставі службового обов'язку, а результати роз'яснення набувають офіційного значення. Залежно від того, на яке коло осіб розраховане офіційне тлумачення, воно може бути двох видів: нормативне й казуальне.

- нормативне тлумачення призначене для поширення його на невизначене коло осіб і випадків. Воно має абстрактний характер, тобто його не пов'язують з конкретною ситуацією, суб'єктом чи обставинами, а пов'язують з ситуаціями типовими, такими, що часто виникають у житті.

- казуального (індивідуального) тлумачення має відношення тільки до застосування норми щодо конкретного випадку. Воно має значення лише для вирішення «казусу», конкретної юридичної справи, суб'єктами правозастосовної чи іншої юридичної діяльності і є обов'язковим тільки у зв'язку з розв'язанням цієї справи.

Офіційне нормативне тлумачення (роз'яснення) має такі основні різновиди: аутентичне і легальне.

-Аутентичне тлумачення -- це роз'яснення, яке здійснюється тим органом, що видав норму, яка підлягає тлумаченню (тобто це авторське офіційне тлумачення).

-Легальне тлумачення -- це роз'яснення, що походить від спеціально уповноваженого органу щодо нормативних актів, які видані іншими нормотворчими органами. Таке тлумачення називають ще делегованим. Право тлумачити закон є у всіх, але повноваження органів і посадових осіб, що мають право офіційно роз'яснювати смисл закону, закріплений у відповідних нормативно-правових актах.

2. Неофіційне тлумачення переважно має загальний характер, але може бути й індивідуальним. За суб'єктами тлумачення воно може бути побутовим, професійним, доктринальним (спеціально-пояснювальним).

а) побутове тлумачення постає в усіх випадках, коли особа осмислює зміст правових норм з метою їх використання, виконання, дотримання або просто розширення кола своїх знань;

б) Професійне тлумачення -- це тлумачення, яке здійснюють практичні працівники для професійного використання його результатів у процесі застосування ними правових норм.

в)Доктринальне тлумачення -- це тлумачення, що дається в науково-практичних коментарях до законодавства, в працях вченихюристів.

Усі форми неофіційного тлумачення правових норм не мають обов'язкової сили, їх фактичне значення зумовлюється авторитетом й обізнаністю інтерпретатора з питань правознавства та рівнем переконливості. Але всі вони мають певний вплив на різні види юридичної практики і підпорядковані кінцевій меті -- досягти однаковості розуміння змісту правових норм різними суб'єктами юридичної діяльності для ефективної реалізації нормативних приписів.



2.3 Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту

Результати тлумачення за обсягом залежать від співвідношення дійсного змісту правової норми і її буквального змісту. За названим критерієм існує три види тлумачення: адекватне (буквальне), поширювальне (розповсюджувальне) та обмежувальне.

1. Адекватне тлумачення -- це такий вид тлумачення, коли зміст правової норми повністю збігається з її буквальним змістом (зовнішнім виразом певної норми). Цей зміст у повному обсязі є зафіксованим у статті нормативно-правового акта. Наприклад, згідно зі ст. 148 Конституції України «Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України».

2. Поширювальне тлумачення -- це такий вид тлумачення, відповідно до якого дійсний зміст певної норми права після застосування різних способів тлумачення виявився ширшим, ніж її текст, зовнішній мовний вираз. Наприклад, Кримінальний кодекс України перелічує обставини, що пом'якшують відповідальність особи, але цей перелік обставин не є вичерпним, оскільки при призначенні покарання суд може враховувати й інші обставини, що пом'якшують провину.

3. Обмежувальне тлумачення -- це такий вид тлумачення, який містить висновок щодо змісту правової норми, коли цей зміст є вужчим за текст статті нормативно-правового акта. У даному випадку застосування систематичного способу тлумачення норми дає можливість суб'єкту застосування права суттєво уточнити зміст норми, що тлумачиться. Так, згідно зі ст. 7 Закону України «Про Всеукраїнський та місцеві референдуми» в референдумах «мають право брати участь громадяни України, які на день проведення референдуму досягли вісімнадцяти років і постійно проживають відповідно на території України...».



3. Особливостi типу полiтичного режиму сучасної України

Україна сьогодні є посттоталітарною державою перехідного періоду Цей факт обумовлює і існуючий у нашій країні рівень розвитку демократії. Безсумнівними досягненнями демократії є визнання рівноправності приватної та інших форм власності, встановлення і поступове розширення режиму гласності, утворення неформальних організацій і об'єднань, утворення і поступове структурування системи політичних партій, політичних фракцій, проведення референдумів щодо встановлення суверенної незалежної України і щодо здійснення конституційної реформи, проведення виборів на альтернативній основі і перехід до виборів на змішаній мажоритарно-пропорційній основі, поступове структурування суспільства і парламенту, розширення мережі і підвищення активності засобів масової інформації, розвиток системи консультативних і узгоджувальних органів, широке використання громадянами наданих їм політичних прав і свобод, поступове розширення законодавчої бази (Верховна Рада прийняла близько 2000 законів), заходи щодо економічного реформування суспільства.

Величезного значення ддя розвитку демократії мало прийняття у 1996 році Конституції України і формування передбаченої нею системи державних органів, що побудована на основі принципу поділу влади. Згідно з Конституцією на основі принципу верховенства права і міжнародних актів про права і свободи людини і громадянина здійснюється робота з посилення їх захисту і гарантування. Цьому сприяють напрямки роботи всієї системи правоохоронних органів, Конституційного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Особливо слід наголосити на значенні підвищення ролі судової системи. З допомогою судів громадяни дістали можливість захисту своїх прав у разі їх порушення будь-яким державним органом або посадовою особою. Оскільки конституційні норми визнані безпосередньо діючим правом, то для такого захисту громадянину достатньо послатися на встановлення відповідного права нормами Конституції.

Але те, що зроблено, не є підставою для висновку про існування в Україні розвиненої демократії. Для досягнення високого рівня розвитку демократії необхідно максимально прискорити демократичні перетворення. Важливим завданням є завершення створення законодавчої бази реформ, посилення темпів структурування суспільства, партій і партійних фракцій, удосконалення

Демократизм в Україні характеризується тим, що державний апарат формується за волею більшості населення, виражає і виконує волю громадянського суспільства.

Національна рівноправність полягає втому, що як корінна, так і всі інші національні групи, що проживають на території України, є рівноправними. Держава гарантує всім здійснення, охорону, захист і відтворення політичних, економічних, громадянських, соціальних та культурних прав.

Законність означає, що державний апарат організується і діє на основі законів. Його діяльність спрямована на виконання законів і відбувається у порядку, передбаченому чинними законами.

Державний апарат є виразником суверенітету народу. Суверенність полягає в тому, що робота державного апарату будується на засадах верховенства, повноти, неподільності, самостійності влади всередині країни та рівноправності і незалежності від будь-кого у зовнішніх відносинах.

Державна влада в Україні здійснюється за принципом розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Єдиним органом законодавчої влади є Верховна Рада України, вищим органом у системі виконавчої влади -- Кабінет Міністрів. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, що будуються за територіальним і спеціальним принципами. Забезпечено закріплення системи стримувань і противаг між різними гілками влади.

Принцип соціальної справедливості державного апарату означає, що його завданням є забезпечення соціальної злагоди, консенсусу між різними частинами суспільства, балансу різних інтересів усіх соціальних прошарків, груп та інших верств насел єн ня.

Гуманізм і милосердя виявляються в тому, що державний апарат допомагає здійснювати всім верствам населення їх суб'єктивні права, охороняє й захищає основні права людини і громадянина, віддаючи пріоритет загальнолюдським цінностям, забезпечує гуманне і милосердне ставлення до всього населення України і кожного, окремо взятого індивіда.

Важливим принципом державного апарату України є поєднання переконання і примусу. Примус до осіб застосовується лише тоді, коли вичерпано всі можливості переконання, і особа не підкорилася загальнодержавним інтересам та інтересам громадянського суспільства.

Привселюдність, прозорість та врахування громадської думки означає, що свої функції державний апарат виконує відкрито, співпрацює з різними громадськими об'єднаннями і рухами, вивчає громадську думку і враховує її в організації та здійсненні покладених на нього завдань.

Забезпечення злагоди і солідарності у суспільстві.

Завершуючи висвітлення цього питання, слід зазначити, що в Конституції України (ст. 1) підкреслено: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Наведена інтерпретація держави дає можливість внести цілий ряд доповнень до поняття правової держави, врегулювати межі не тільки політичного, але й безпосередньо економічного, соціального і духовного впливу держави на громадянське суспільство.



Висновок

Oтже, предметом теорії держави і права є вивчення системи загальних та окремих специфічних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування держави і права, що розглядаються як цілісні інститути суспільства.

Предмет теорії права включає загальну характеристику:

а) навчальної дисципліни і юридичної науки;

б) держави;

в) права;

г) окремих питань з урахуванням спеціалізації теоретичних знань.

Дуже тiсний зв`язок норм права з нормами моралi, навiть незважаючи на те, що мають багато вiдмiнностей. Тобто, є соціальними нормами, базисом суспільства, існують у реальній поведінці людини, протидіють свавіллю та беззаконню, засновані на спільності соціально-економічних інтересів, певним чином встановлюються, закріплюються та гарантуються.

Тлумачення норм права спрямоване на з'ясування значення окремих слів, термінів, змісту норми залежно від розміщення сполучників, розділових знаків, прийменників у тексті, що може вiдбуватися логiчно, буквально систематично i т.д.

Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Суверенність полягає в тому, що робота державного апарату будується на засадах верховенства, повноти, неподільності, самостійності влади всередині країни та рівноправності і незалежності від будь-кого у зовнішніх відносинах. Демократизм виражається тим, що державний апарат формується за волею більшості населення, виражає і виконує волю громадянського суспільства.



Список лiтератури

1. О.В.Бабкiна, К.Г.Волинка, «Теорiя держави i права у схемах i визначеннях»;

2. М. С. Кельман, О. Г. Мурашин «Загальна теорія держави і права»;

3. В. Ф. Опришка, Ф. П. Шульженка «Правознавство»

4. Г.О. Федоренко «Теорiя держави i права»;

5. О.Ф Скакун «Теорiя держави i права»;

6. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина «Загальна теорiя держави i права»;

7. П. М. Рабінович «Основи загальної теорії права та держави».

Размещено на Allbest.ru