Конституція Європейського Союзу як основа для реформування інституційного механізму об’єднання

Дослідження передумов та причин створення проекту Конституції Європейського Союзу. Характеристика та основні положення проекту. Становлення і розвиток інституційного механізму Євросоюзу. Аналіз змін в статусі та повноваженнях основних інституцій ЄС.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 20.10.2011
Размер файла 54,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

35

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ»

ФАКУЛЬТЕТ ПРАВНИЧИХ НАУК

КАФЕДРА ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИХ НАУК

Курсова робота

на тему:

«Конституція Європейського Союзу -- як основа для реформування інституційного механізму об'єднання»

План

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика Конституції Європейського Союзу

1.1 Передумови та причини створення проекту Конституції

1.2 Характеристика та основні положення проекту Конституції Європейського Союзу

Розділ 2. Інституційне право Європейського Союзу до створення Конституції

2.1 Поняття інституційного механізму ЄС та його правова основа

2.2 Становлення та розвиток інституційного механізму Євросоюзу

2.3 Основні органи Європейського Союзу, їх правовий статус та функції

Розділ 3. Конституція Європейського Союзу і Лісабонський Договір та шляхи перетворення інституційного механізму Співтовариства

3.1 Зміни в статусі та повноваженнях основних інституцій Європейського Союзу

3.2 Особливості функціонування судової системи

3.3 Нові органи в інституційній системі Співтовариства та положення проекту Конституції Європейського Союзу і Лісабонського Договору

Розділ 4. Подальші перспективи розбудови конституційного процесу в Європейському Союзі

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. Інтеграційні процеси на європейському континенті, які розпочалися після закінчення Другої Світової війни призвели до створення потужного інтеграційного об'єднання у формі Європейського Союзу.

Розробка проекту спільної Конституції стала логічним етапом у розвитку інтеграційних процесів на європейському континенті. Тепер Європейський Союз більше не є просто сукупністю економічних співтовариств, а являється цілісним інтеграційним об'єднанням. А це об'єднання, в свою чергу, потребує єдиного нормативного акту, який би відповідав новим вимогам сьогодення та зміг би розпочати нову еру розвитку в історії Європейського Союзу. З огляду на важливість цього питання для Євросоюзу в цілому, актуальність дослідження Конституції Європейського Союзу є очевидною. проект конституція європейський союз

Розширення Європейського Союзу, яке відбулося 1 травня 2004 року, призвело до історичних змін політичних, географічних та економічних умов для України та Євросоюзу. Сьогодні Європейський Союз та Україна мають спільний кордон і, як безпосередні сусіди, будуть посилювати свою політичну та економічну взаємопов'язаність. Оскільки національні інтереси України безпосередньо пов'язані із поступовою інтеграцією до ЄС, то одним із засобів інтеграції є вивчення права Європейського Союзу і гармонізація національного законодавства. Актуальність обраної теми і полягає у необхідності вивчення тенденцій у розвитку інституційного механізму ЄС для поглиблення співпраці між Україною та Євросоюзом і розширення процесу європейської інтеграції. Окрім того, можливий вступ України, вірогідно, відбуватиметься вже після проведення масштабних реформ і завершення конституційного процесу. Саме тому необхідність таких досліджень є вдвічі актуальною. Як сам Європейський Союз, так і його правова основа являють собою складне утворення. Європейське право є особливою правовою системою, яка, як записано в ряді рішень Суду Європейського Співтовариства, не може бути ідентифікована ані з національною системою права, ані з міжнародним правовим порядком. В систему права ЄС входять право економічної інтеграції, групи правових норм, закріплені в установчих договорах, що здійснюють регулювання відносин в сфері загальних інтересів і політики ЄС, інституційне право, що регулює порядок формування, діяльності, повноважень інститутів ЄС.

Правові інструменти регулювання відносин в рамках Європейського Союзу забезпечують стабільність та ефективність функціонування інтеграційного об'єднання. Різноманітність форм фіксації норм права Євросоюзу відображається в багаторівневій структурі інтеграційного об'єднання, що складається з трьох опор, а саме з Економічного і валютного союзу, доповненого механізмами здійснення спільної зовнішньої політики та політики безпеки, а також співробітництвом у сфері охорони порядку та правосуддя в кримінальних справах. Кожна опора Євросоюзу користується власними засобами правового регулювання відносин у відповідній сфері співпраці. Таким чином, джерела права Євросоюзу виступають визначальним чинником розвитку європейського інтеграційного об'єднання та мають характерні особливості, поєднуючи в собі ознаки джерел міжнародного та внутрішнього права.

Для України дослідження природи та особливостей правового регулювання інтеграційних процесів у Євросоюзі є важливим щодо визначення оптимальних правових форм та механізмів її майбутньої інтеграції у Євросоюз. Дослідження даного питання набуває особливої актуальності в контексті необхідності приведення українського законодавства у відповідність до права Євросоюзу. У цьому зв'язку аналіз тенденцій розвитку інтеграційних процесів в Євросоюзі виступає головним завданням як для вітчизняної правової науки, так і для міжнародно-правової практики України.

Мета і завдання дослідження. Головною метою дослідження є здійснення ґрунтовного аналізу інституційної системи Європейського союзу та тих змін, які передбачалися проектом Конституції, її роль у реформуванні інституційного механізму Європейського Союзу.

Відповідно до цього, у роботі визначено такі завдання:

– розглянути становлення інституційного права Європейського Союзу та окреслити його характерні особливості.

– дати загальну характеристику діючої інституційної системи Співтовариства;

– розглянути шляхи перетворення інституційного механізму, у тому числі зміни, що їх привносить Угода про заснування Конституції для Європи (Конституція Євросоюзу) та Лісабонський договір;

– окреслити подальші перспективи розвитку конституційного процесу на європейському континенті

Об'єктом дослідження є система установчих документів Євросоюзу; акти органів Євросоюзу; Угода про заснування Конституції для Європи.

Методи дослідження. Методологічне підґрунтя полягає в застосуванні в процесі дослідження цілого комплексу наукових методів та підходів, властивих науці правознавства загалом і науці міжнародного права - зокрема.

Джерельна база дослідження становить комплекс актів нормативного-правового характеру - а саме: установчі договори Європейського Союзу, Угода про заснування Конституції для Європи, а також цілий ряд праць визнаних спеціалістів у сфері європейського права. Серед них роботи Муравйова В.І., Дмитрієва А.І., Хартлі Л., Кашкіна, Хартлі та інших. Окрім того, під час написання курсової роботи були використані офіційні Інтернет-ресурси Європейського Союзу.

Структурно робота складається із 4 Розділів, вступу, висновків та списку використаної літератури і вміщена на 40 сторінках. Розділ 1 висвітлює питання Конституції Європейського Союзу як механізму поглиблення інтеграційних процесів. В рамках цього розділу увага присвячена питанням визначення передумов та причини створення проекту Конституції, окресленню її загальної характеристики та основних положень проекту. Розділ 2 присвячений становленню інституційного механізму Європейського Союзу та його особливостям. В рамках цього розділу розглянуто наступні питання: становлення та розвиток інституційного механізму Євросоюзу, основні органи Євросоюзу, їх правовий статус та функції. В наступному розділі буде проаналізовано шляхи перетворення інституційного механізму Співтовариства, а саме: зміни в статусі та повноваженнях всіх інститутів Євросоюзу відповідно до проекту Конституції і Лісабонського договору. І, нарешті, в Розділі 4 буде розглянуто подальші перспективи розбудови конституційного процесу в Європейському Союзі.

Розділ 1. Загальна характеристика Конституції Європейського Союзу

1.1 Передумови та причини створення проекту Конституції

За досить короткий по історичним міркам час Європейський Союз перетворився із невеликої субрегіональної організації економічного характеру в по-справжньому європейську інтеграційну організацію універсальної компетенції, яка володіє власним апаратом управління і здійснює діяльність в найрізноманітніших сферах суспільного життя.

Спочатку об'єднання країн Європи в єдиний Союз носило характер співробітництва і виражалося в координації спільних сил для вирішення ряду проблем. Зараз це - наддержавне об'єднання, яке перейшло на якісно новий рівень інтеграції.

Серед головних цілей, які ставив перед собою Європейський Союз є:

- проведення збалансованої і довгострокової соціальної і економічної політики шляхом створення об'єднання без внутрішніх кордонів, посилення економічного та соціального вирівнювання і створення Економічного і валютного союзу, який мав кінцевою метою введення єдиної валюти;

- ствердження європейської ідентичності на міжнародній арені, перш за все шляхом проведення спільної зовнішньої політики та політики безпеки, що призвела б до створення системи спільної оборони;

- посилення захисту прав і інтересів громадян держав-членів шляхом введення громадянства Союзу;

- розвиток тісного співробітництва в області судової практики і внутрішніх справ;

- збереження досягнень Співтовариства і розвиток їх для визначення в якій мірі політика і форми співробітництва, встановлені Договорами, потребують перегляду для забезпечення ефективності механізмів і інститутів Європейського Союзуст. 2 Амстердамського договору про зміни Договору про Європейський союз, договорів, що затверджували європейські співтовариства та пов'язаних з ним актів, прийнятий у 1997 році.

Варто зазначити, що на даний момент ці всі задачі є реалізовані лише з юридичного боку, є закріпленими лише на папері, але не впроваджені в життя (окрім валюти і кордонів).

Після того як був підписаний Ніццький договір увесь багаж права Співтовариства складався із восьми договорів та більш ніж 50-и протоколів та додатків, які не лише вносили зміни до оригіналу установчого договору, але вводили нові положення, які поєднувались з уже існуючим текстом. Сукупність норм всіх цих договорів робила структуру європейського права все більш громіздкою та незручною для використання та розуміння громадянами Союзу. Тому виникла нагальна потреба у комплексній реформі інституційної та договірної структури Співтовариства.

1.2. Характеристика та основні положення проекту Конституції Європейського Союзу

29 жовтня 2004 р. глави держав і урядів Європейського Союзу підписали в Римі договір про Конституцію ЄС. Метою Конституції, що вводиться в дію у вигляді Угоди між державами-членами шляхом ратифікації кожним членом Євросоюзу, є зведення всього масиву установчих документів в один документ. Відповідно до положень Конституції, Євросоюз набуде статусу юридичної особи, тобто матиме власну юридичну правоздатність і стане міжнародною регіональною організацієюст. І-7 Проекту Конституційного договору Європейського Союзу. Підписання Конституції Євросоюзу та набуття нею чинності призвело б до можливості відродження федералістських концепцій. Це зумовлено тим фактом, що, за Конституцією, Євросоюз, з одного боку, набуде міжнародної правосуб'єктності, а з другого - ще більших повноважень та компетенції в різних сферах.

Найголовніші здобутки Конституції Європейського Союзу такі:

– Проголошується відкритість ЄС для “всіх європейських країн, які поважають цінності ЄС і вважають за потрібне втілювати їх спільно”.

– Конституція підтверджує принцип вільного пересування людей, товарів, послуг і капіталів, однак наголошує, що ЄС “поважатиме національні ідентичності країн-членів, базовані на їхній політичній та конституційній структурі”ст. І-1 Проект Конституційного договору Європейського Союзу.

Відносно компетенції Союзу:

– Компетенція, яка не належить до компетенції Союзу, автоматично залишається в держав-членів.

– ЄС має повноваження впроваджувати і координувати політику в низці сфер, серед яких економіка і зайнятість, спільна зовнішня політика, разом із прогресуючим виробленням спільної політики безпеки (ст. І-11).

– До виключної компетенції ЄС належать: монетарна політика країн-членів, які запровадили євро, спільна торгівельна політика, митний союз, збереження біологічних ресурсів моря (ст.І-12).

– До спільної компетенції належать: внутрішні ринки, сфера свободи, безпеки і суду, сільське господарство і рибальство, без збереження біологічних ресурсів моря, транспорт, енергетика, частина соціальної політики, економічне, соціальне і територіальне співжиття, захист навколишнього середовища, захист виробника, спільні програми з охорони здоров`я, наукові та технологічні дослідження і програми, гуманітарна допомога (ст. І-14) Проект Конституційного договору Європейського Союзу.

Таким чином, основні досягнення колишнього варіанту проекту Конституції Європейського Союзу передусім полягають у закріпленні найважливіших ідей та цінностей Євросоюзу. Йому був наданий статус єдиної юридичної особи внаслідок злиття всіх Співтовариств та Союзу в одне ціле. Розподіл компетенції прописаний більш деталізовано та чітко.

Розділ 2. Інституційне право Європейського Союзу до створення Конституції

2.1 Поняття інституційного механізму ЄС та його правова основа

Право Європейського Союзу являє собою сукупність правових норм, які регулюють процеси європейської інтеграції, здійснюваної в межах Європейського Союзу і поділяється на первинне і вторинне. До первинного права Європейського Союзу належать норми міжнародних договорів, які становлять правову основу для функціонування усіх складових елементів, що формують Європейський Союз. Вторинне право Євросоюзу являє собою більш складну підсистему норм, які закріплені в актах органів Європейського Союзу, а також у міжнародних угодах, що уклали між собою європейські співтовариства та інші суб'єкти міжнародного права Муравйов В.І. Законотворчість. Вступ до права Європейського Союзу. - К.: Реферат, 2005. - 96 с. . Основними характерними рисами права Євросоюзу є його пріоритет щодо національного права держав-членів Євросоюзу та пряма дія норм права Євросоюзу у їх внутрішніх правопорядках.

Обґрунтування пріоритету права Євросоюзу базується на положеннях ст.10 Договору про заснування ЄС та відповідних положеннях національних конституцій держав-членів Євросоюзу (ст. 63, 66, 67 Конституції Голландії, ст. 55 Конституції Франції, ст. 11 Конституції Італії та ін.) Муравйов В.І. Правові засади регулювання економічних відносин Європейського союзу з третіми країнами (теорія і практика). К., 2002..

Пряма дія норм права Євросоюзу у національних правопорядках держав-членів означає, що положення права Євросоюзу можуть застосовуватись у національних судах поряд з положеннями національного права під час розгляду судових справ.

Органи Євросоюзу або інститути Євросоюзу мають компетенцію набагато ширшу, ніж відповідні структурні підрозділи міжнародних міжурядових організацій. Їх рішення є обов'язковим не тільки для держав-членів Євросоюзу, а й для усіх національних установ цих держав, а також для їх фізичних та юридичних осіб.

Для здійснення відповідних завдань та функцій в Європейському Союзі створена спеціальна система органів, яку ще називають його інститутами або інституційним механізмом. Порядок формування і внутрішня організація інститутів, їх місце і роль в системі, круг повноважень і порядок їх здійснення отримали закріплення в установчих договорах і спеціальних нормативних актах, виданих для їх розвитку та деталізації. Серед останніх важливе місце займають внутрішні регламенти, які структурують і регламентують діяльність кожного із інститутів Опришко В.Ф., Омельченко А.В., Фастовець А.С. Право Європейського Союзу. Загальна частина, АТ Книга, Київ - 2002.

Римський договір у статті 4 запровадив лише чотири головних органи - Європарламент, Комісія, Рада, Суд. Ще одному органу - Рахунковій палаті було надано статус інституту Договором про Європейський Союз. Зазначені п'ять основних органів ЄС є верхівкою складної системи владної верхівки цього інтеграційного об'єднання.

Крім того, Договором про Європейський Союз було запроваджено цілу низку важливих органів - Економічний та соціальний комітет, Комітет регіонів, фінансові або ж монетарні установи та деякі інші.

Характеризуючи згадані інститути Євросоюзу, важливо зазначити, що їх повноваження та внутрішньодержавний устрій, не підпадає під загальний принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Звичайні функції кожної з гілок влади, які чітко розмежовані в національних системах між такими інститутами як парламент, уряд та система судів, серед органів Європейського Союзу так чітко не розмежовуються, тому неможливо ототожнювати якийсь його орган, наприклад із суто виконавчим або законодавчим органом держави-члена Опришко В.Ф., Омельченко А.В., Фастовець А.С. Право Європейського Союзу. Загальна частина, АТ Книга, Київ - 2002.

Структура інститутів Європейського Союзу базується на деяких началах та принципах:

v установчі договори кваліфікують європейські інтеграційні об'єднання як правові співтовариства, яку створюють в сукупності простір свободи, демократії і законності;

v пріоритетність правових приписів і слідування нормам європейського права;

v колегіальність в обговоренні і прийнятті рішень;

v відкритість і прозорості в прийнятті рішень;

v єдність і цілісність;

v забезпечення збалансованості інститутів міжнаціонального (міждержавного) і національного характеру, а також співробітництво між ними. Практика підтверджує, що ефективність прийняття і реалізації рішень в багато чому залежить від взаємодії органів та інститутів національного та міжнаціонального характеру Европейское право. Право Европейского Союза и правовое обеспечение защиты прав человека: Учебник для вузов / Рук. авт. колл. и отв. ред. д.ю.н., проф. Л.М. Энтин. - 2-е изд., пересмотр. и доп. - М.: Норма, 2005. - 960 с;

v принцип пропорційності і субсидіарності Ст. 1 Протоколу про застосування принципів субсидіарності та пропорційності від 2.10.1997 р..

Інститути Європейського Союзу мають здійснювати свої повноваження у відповідності і для досягнення тих цілей і задач, які перед ними стоять і які закріплені в установчих договорах. Кожний із інститутів Євросоюзу зобов'язаний діяти суворо в межах своєї компетенції. Порушення компетенції є безспірною умовою для визнання недійсності прийнятого акту. Суть субсидіарності полягає в тому, що, коли вирішення проблеми із більшим успіхом може бути досягнуто на рівні національних урядів держав-членів, органи Євросоюзу мають утриматись від втручання у вирішення проблем, що виникли, і навпаки. Процедура, що підлягає застосуванню залежить від того чи іншого конкретного випадку Европейское право. Право Европейского Союза и правовое обеспечение защиты прав человека: Учебник для вузов / Рук. авт. колл. и отв. ред. д.ю.н., проф. Л.М. Энтин. - 2-е изд., пересмотр. и доп. - М.: Норма, 2005. - 960 с.

Отже, інституційне право Європейського Союзу (або право інституцій) є частиною європейського права і являє собою сукупність правових норм, які регулюють діяльність інститутів (органів) Євросоюзу. Інституційне право займає одне з основних місць у системі права Європейського Союзу, оскільки саме з діяльністю інститутів і пов'язане застосування, вдосконалення і зміцнення права Євросоюзу. Систему інституційного права складають норми, які регулюють повноваження і сферу діяльності кожного з органів, а також норми закріплені в актах, які ці органи приймають.

2.2 Становлення та розвиток інституційного механізму Євросоюзу

Створення Євросоюзу з його особливою системою правових норм було зумовлено розвитком економічної, політичної та правової інтеграції на континенті. Вагомий внесок у організаційне оформлення інтеграційних процесів у Європі зробив пацифістський рух, який активно виступав за об'єднання європейських країн на антивоєнних засадах між Першою та Другою світовими війнами. У структурі Ліги Націй існувала консультативна комісія з вивчення питання щодо Європейського Союзу Муравйов В.І. Законотворчість. Вступ до права Європейського Союзу. - К.: Реферат, 2005. - 96 с..

У квітні 1951 р. було підписано Паризький договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі (Далі - ЄОВС).

1956 р. в ЄОВС виник план перетворення цієї організації на зону вільної торгівлі, але суперечності між країнами, особливо між Англією і Францією, призвели до укладення у березні 1957 р. в Римі лише шістьма (з 17) країнами-членами Римської сепаратної угоди про заснування Європейського співтовариства (Далі - ЄЕС) - “Спільного ринку” - з перспективною програмою економічної і політичної інтеграції.

У цей же час Великобританія, яка не приєдналась до ЄЕС, організувала Європейську Асоціацію Вільної Торгівлі (Далі - ЄАВТ) у складі 7-ми країн.

1967 р. внаслідок злиття органів управління ЄОВС, ЄЕС і Євроатому утворилась триєдина інтеграційна організація з офіційною назвою Європейські співтовариства , або Європейське співтовариство.

1985 р. було підписано програму подальшого розвитку Європейського співтовариства і перетворення його в Європейський Союз (“Європа без кордонів”), а потім і досягнення цілковитої інтеграції. Ця програма набула чинності з 1 листопада 1993р. як Маастрихтська угода (або Угода про Європейський Союз) - угода про створення економічного і валютного союзу, про політичне співробітництво, формування нових інституційних (організаційних) структур.

З 1 листопада 1993 р. Європейське співтовариство перейшло у нову стадію економічної інтеграції і за рішенням держав і урядів країн-членів стало називатись Європейським Союзом.

У первісному вигляді основними елементами Європейського Союзу були: колективний виконавчий орган - Європейська комісія; колективний форум представників урядів держав-членів ЄС - Рада міністрів ЄС; механізм взаємоузгодження судового розгляду та інтерпретації законодавства - Європейський суд; а також парламентарна палата - Європейський парламент ( у первісному варіанті - „Асамблея”), члени якого обиралася з-поміж політичних груп держав-членів, а пізніше - прямим голосуванням. Крім того, функціонував ще Комітет з економічних та соціальних питань, який забезпечував форум для консультацій з іншими секторами суспільства.

Основними законодавчими документами Європейського Союзу (ЄС) є Єдиний європейський акт, Договір про Європейський Союз та Договори, що укладають Європейські Співтовариства. В цих документах визначені: мета створення ЄС, інститути цієї організації, їх функції та порядок формування, викладені принципи функціонування ЄС, його компетенції, основні завдання і засади співробітництва Право Европейского Союза: Учебник для вузов / Под ред. С.Ю. Кашкина. - М.: Юристъ, 2002. - 925 с.. Серед основних договорів слід виділити Паризький договір (1951р.), Римський договір (1957р.), Амстердамський договір (1997р.). Отже, слід зазначити, що Європейський Союз є унікальним об'єднанням держав, яке виникнуло в результаті розвитку економічної, політичної та правової інтеграції на Європейському континенті. Право Європейського Союзу є також особливим безпрецедентним явищем, яке відіграє помітний вплив на національне право більшості інтегрованих країн і, крім того, здійснює великий вплив на сучасні міжнародні відносини.

2.3 Основні органи Європейського Союзу, їх статус та функції

Інституційний механізм Євросоюзу являє собою систему органів Євросоюзу, а також актів, які ці органи приймають.

Інституційний механізм Євросоюзу має складну будову, яка відбиває поступовий характер розвитку інтеграції. Основу його організаційної структури складають Європейський парламент, Рада, Комісія, Суд та Рахункова палата. Їх повноваження визначені в установчих договорах та актах про внесення змін і поправок до них (ст. 5 Договору про Євросоюз, ст. 7 Договору про заснування ЄС).

Найбільш важливе місце в інституційному механізмі Євросоюзу займає Рада. Це єдиний орган угрупування, який наділений широкою компетенцію для регулювання інтеграції в межах усіх трьох основних сфер діяльності Євросоюзу Муравйов В.І. Законотворчість. Вступ до права Європейського Союзу. - К.: Реферат, 2005. - 96 с..

Рада Європейського Союзу є одночасно інституцією, що виконує колективні функції ЄС, і утворенням, що ґрунтується на основі урядів держав-членів. Згідно з законом, існує лише одна Рада, уповноважена ухвалювати рішення на будь-яку тему. Зазвичай її членами є міністри чинних урядів країн ЄС.

Роботою Ради керує спеціальна служба головування (presidency). Кожні шість місяців відбувається ротація і головування переходить до уряду наступної держави-члена. Представники країни, що головує в Раді, керують роботою засідань міністрів та посадовців усіх рівнів за винятком невеликої кількості комітетів, якими керують обрані голови. Волес В. Творення політики в Європейському Союзі - К., Видавн. «ОСНОВИ», 2000. - 884с..

Спосіб роботи Ради визначається тим, як уряди держав-членів прагнуть організувати свої переговори один з одним. Їхнім головним завданням є обстоювання визнаних пріоритетних цілей національної політики.

Більшу частину робочого часу Рада діє в режимі форуму для обговорення реакції урядів держав-членів на пропозиції Комісії. При цьому провадяться неперервні переговори, переважно з метою досягнення консенсусу. Формальні правила ухвалення рішень залежать від конкретної політичної сфери і з часом змінюються - іноді рішення ухвалюються на основі консенсусу (одноголосно), - іноді кваліфікованою більшістю, іноді - простою більшістю.

Раніше Рада виконувала роль головного законодавця стосовно політики ЄС. Проте, у міру того як ЄП отримував дедалі більше повноважень у законодавстві, система набувала дедалі більше рис двопалатності. Так на сьогодні Рада досягає „спільних позицій”, які часто доводиться узгоджувати з поправками до законів, запропонованими членами ЄП, згідно з так званою процедурою примирення.

Виникнення Європейського парламенту (ЄП) було пов'язано з необхідністю надати демократичного характеру інституційному механізму європейських співтовариств. Його діяльність практично виведена з-під контролю національних парламентів Волес В. Творення політики в Європейському Союзі - К., Видавн. «ОСНОВИ», 2000. - 884с..

Європейський парламент складається з членів, які обираються на основі пропорційного представництва шляхом прямих виборів у державах-членах. На початку він складався з парламентаріїв держав-членів, але, згідно з поправками до Договору 1978 року, було запроваджено прямі вибори до ЄП. Переважна частина роботи ЄП провадиться через його спеціальні комітети, які з часом дедалі більше перетворюються на експертні інституції, що спеціалізуються на докладному вивченні окремих політичних питань, ретельнішому, ніж у багатьох національних парламентах.

Запровадження, згідно з (Маастрихтським) Договором про Європейський Союз, процедури ухвалення спільних рішень сприяло підвищенню ролі ЄП в питаннях спільного ринку і посилило його здатність відхиляти пропозиції.

Згідно з Амстердамським договором ЄП набув права ухвалювати паралельно з Радою спільні рішення з широкого спектра політичних питань; права співробітництва з Радою в деяких інших галузях, зокрема з питань, пов'язаних із функціонуванням Європейської Валютної Системи; та права на проведення консультацій у тих сферах, де уряди держав-членів вельми обережно допускають членів ЄП до участі в процесі вироблення політики.

Повноваження Європейського парламенту:

· Консультування (підготовлені Комісією пропозиції для Ради надсилаються до ЄП, аби останній висловив свої зауваження.).

· Співробітництво (пропозиції Комісії з метою вироблення „спільної позиції” надсилаються до Ради, а також до ЄП для внесення поправок або навіть відхилення.

· Ухвалення спільних рішень

· Погодження (з деяких питань ЄП повинен дати свою згоду шляхом одного голосування абсолютною більшість голосів своїх членів).

· Бюджет (ЄП може намагатися змінити „обов'язкові” витрати або скоригувати „необов'язкові”).

· Формування колегії членів Комісії.

· Винесення вотуму недовіри Комісі Єдиний Європейський Акт 1986 рокуї.

Європейська комісія створювалася як орган, покликаний одночасно виконувати функції секретаріату та свого роду виконавчого органу в інституційній системі ЄС Волес В. Творення політики в Європейському Союзі - К., Видавн. «ОСНОВИ», 2000. - 884с..

На відміну від Ради Комісія не є інститутом, який представляє держави-члени Союзу Татам А. Право Європейського Союзу: Підручник: Пер. з англ. - К.: Абрис, 1998. - 424с.. Вона скоріше є захисником інтересів об'єднання в цілому.

Комісія, як інституція ЄС, складається з низки Генеральних директорів (ГД) - по одному на кожну основну сферу політичної діяльності. Кожний ГД очолює певний політичний напрям і виконує функції „chef de file”.

Повноваження Комісії значною мірою залежать від конкретної політичної сфери. У сфері політики щодо конкуренції Комісія ухвалює свої постанови самочинно; у багатьох інших сферах вона готує пропозиції щодо ухвалення тих чи інших законодавчих актів, які згодом мають бути затверджені Радою та ЄП; у консультаціях з урядами держав-членів Комісія визначає способи реалізації програм витрат; у сфері економічних стосунків Комісія від імені ЄС бере участь у переговорах з третіми країнами та в багатосторонніх переговорах; у деяких сферах однією з основних функцій Комісії є розробка загальної експертизи, на основі якої може здійснюватися порівняння та координація національної політики окремих країн; в інших сферах Комісія відіграє пасивнішу роль, забезпечуючи співробітництво між урядами держав-членів.

Європейський суд розташований в Люксембурзі. В його складі представлені по одному судді від кожної держави-члена та 8 генеральних адвокатів Муравйов В.І. Законотворчість. Вступ до права Європейського Союзу. - К.: Реферат, 2005. - 96 с. У 1986 році, згідно з Єдиним європейським актом, було створено ще одну судову інституцію - Суд першої інстанції, завданням якого є допомога ЄСС в опрацюванні інтенсивного потоку судових справ. У такий спосіб ЄС має орган, який виконує функції, подібні до функцій Верховного суду, і здатний забезпечити загальну структуру юриспруденції, а також займатися розглядом судових справ, як переданих йому з національних судів, так і тих, що подані безпосередньо до нього. Останнім інститутом у системі Євросоюзу є Рахункова Палата. Вона була створена у 1975 р. В її складі - 25 членів, які призначаються Радою після консультації з Європарламентом. Муравйов В.І. Законотворчість. Вступ до права Європейського Союзу. - К.: Реферат, 2005. - 96 с.

Основні повноваження Рахункової палати охоплюють: перевірки звітів про всі доходи та видатки ЄС; розгляд звітів про всі доходи та видатки всіх органів ЄС; підготовку щорічних звітів після закінчення кожного фінансового року; підготовку спеціальних звітів щодо певних питань; надання висновків на вимогу інститутів ЄС; допомогу Європарламенту та Раді у здійсненні ними повноважень щодо контролю за виконанням бюджету ЄС.

Окрім інститутів, у систему інституційного механізму Євросоюзу задіяна велика кількість допоміжних органів. З-поміж останніх найбільш впливовими є Економічний і соціальний комітет та Комітет регіонів. Обидва є установами, до яких за консультаціями повинні звертатись Рада та Комісія у випадках, передбачених установчими договорами. Вони також можуть надавати висновки за власною ініціативою.

Органом стратегічного планування розвитку європейської інтеграції є Європейська рада Муравйов В.І. Законотворчість. Вступ до права Європейського Союзу. - К.: Реферат, 2005. - 96 с. У перший період свого існування Європейська рада являла собою несистематичні зустрічі (самміти) голів держав (у Франції та Фінляндії президенти країн наділені певними політичними повноваженнями) або голів урядів. Серед цих зустрічей найважливішими були Гаазький самміт 1969 року та Паризький самміт 1972 року, на яких визначено програму дій та затверджено пакет питань на декілька наступних років. Починаючи з 1974 року, з ініціативи Жискара д'Естена, на той час президента Франції, засідання-самміти Європейської ради були поставлені на регулярну основу і нині провадяться двічі на рік Волес В. Творення політики в Європейському Союзі - К., Видавн. «ОСНОВИ», 2000. - 884с..

Розділ 3. Конституція Європейського Союзу і Лісабонський Договір та шляхи перетворення інституційного механізму Співтовариства

3.1 Зміни в статусі та повноваженнях основних інституцій Європейського Союзу.

Конституція Європейського Союзу передбачає наступну інституційну структуру об'єднання:

- Європейський Парламент;

- Європейська Рада;

- Рада Міністрів;

- Європейська Комісія;

- Суд Європейського Союзу

Європейський Парламент разом із Європейською Радою запроваджує законодавство, виконує бюджетну функцію, разом із функціями політичного контролю і консультацій. Європейський Парламент обирає голову Європейської Комісії. Передбачається, що у результаті зростання ролі Європейського Парламенту у ЄС відбудеться зміцнення демократії. Більш ефективно спрацьовуватиме система стримувань і противаг завдяки контролю Парламентом, що має легітимні важелі впливу, діяльності виконавчої влади ЄС Кернз В. Вступ до права Європейського Союзу: Навч. посібник. - К.: Знання, 2002. - 381 с..

Згідно із Лісабонським Договором Парламент отримує рівний із Європейською Радою статус у питанні бюджету, оскільки поділ на «обов'язкові» і «необов'язкові» витрати не відбувається.

Також, до нововведень у Європарламенті слід віднести функцію обрання Голови Євро комісії (зараз лише схвалення кандидатури, яку висувають уряди країн-членів).

Починаючи з 2009 р. вводиться нова система розподілу міст в Парламенті. Кількість членів становить 750 і 1 (головуючий Парламенту). Місця розподілятимуться за принципом «низхідної пропорційності»--мінімум 6 представників від держави, максимум-- 96. Але ця система вступить в силу лише у 2014 р Treaty of Lisbon amending the Treaty on European Union and the Treaty establishing the European Communityю.

Європейська Рада визначає генеральні політичні лінії і пріоритети ЄС (ст. І-20). Європейська Рада складається з глав держав або урядів держав-членів, разом із Президентом Європейської Комісії, у її роботі також бере участь Міністр іноземних справ.

У Конституції для Європи передбачається створення посади Голови Європейської Ради. На заміну існуючого порядку ротації головуючих протягом шести місяців у Європейській Раді представників держав-членів, які досить часто використовують своє службове становище для розв'язання проблемних питань, існуючих у їх державах, у Конституції для Європи передбачається обрання кваліфікованою більшістю Європейської Ради її Голови строком на два із половиною роки із правом переобрання на один строк; при цьому Голова Європейської Ради не може мати національного мандату.

Отже, Голова Європейської Ради, очолюючи Раду та керуючи її роботою, забезпечуватиме належне здійснення роботи Європейської Ради у співпраці із Головою Комісії.

У межах Європейської Ради діють Законодавча і Загальна Ради, які забезпечують роботу Ради, так само як Рада Закордонних Справ.

Європейська Рада може ініціювати законодавчі зміни, але повинна бути одностайна у своєму рішенні і попередньо консультуватися з національними парламентами та Європейським Парламентом.

Варто зазначити, що Конституція Європейського Союзу віднесла Європейську Раду до інституцій об'єднання, таким чином, дещо змінивши її статус та роль в оновленому Співтоваристві.

Зміна статусу Європейської Ради, безперечно, сприятиме кращій, ніж існує на даний час, організації роботи Європейської Ради, швидшому прийняттю рішень та досягненню консенсусу головами держав чи урядів держав-членів ЄС, їх тіснішій співпраці, поглибленню співробітництва з іншими інституціями ЄС, а також більш ефективному розв'язанню нагальних проблем Європейського Союзу.

Рада Міністрів разом із Європейським Парламентом, впроваджує законодавство, здійснює бюджетні функції та політичні і координуючі функції. Рада міністрів складається з представників країн-членів. За виключенням випадків, передбачених Конституцією, рішення Ради Міністрів приймається кваліфікованою більшістю.

Змінюється порядок формування та структура Комісії. Після закінчення строку повноважень членів першої, після ратифікації Конституції, Комісії (до складу якої входить по одному представнику від кожної держави-члена, включаючи її Президента та Міністра закордонних справ Союзу), до складу Комісії входитимуть Голова Комісії, Міністр закордонних справ Союзу та представники двох третин усіх держав-членів ЄС, якщо Європейська Рада одноголосно не вирішить змінити цю кількість Європейський Союз: основи політики, інституційного устрою та права: Навч. посібник викладача (методологія та дидактика) / Наук. ред. В. П'ятницький. - К.: Заповіт, 2000. - 103 с..

Європейська Комісія здійснює виконавчу владу, доводячи ініціативи до завершення. Вона реалізує бюджет та програми, представляє зовнішнє представництво ЄС за винятком спільної закордонної політики та політики у сфері безпеки.

Стосовно змін, які впроваджує Лісабонський договір, варто зазначити систему голосування за принципом кваліфікованої більшості. Починаючи з 1 листопада 2014 р. кваліфікованою більшістю буде вважатися як мінімум 55% членів Ради (15 країн-членів), які представлятимуть 65% населення Союзу. А до того часу діятиме система, закладена у Ніццькому договорі, згідно з якою кваліфікованою більшістю є згода 255 членів Ради (із 345, це становить 73,9 %), які представляють 14 країн-членів і 62 % населення ЄС.

Головування в Раді буде здійснюватися заздалегідь визначеними група у складі 3 країн-членів протягом 18 місяців, які складатимуться згідно із принципом рівної ротації. Члени Ради займатимуть пост Головуючого кожні 6 місяців Treaty of Lisbon amending the Treaty on European Union and the Treaty establishing the European Communityю.

Змінюється порядок формування та структура Комісії. Після закінчення строку повноважень членів першої, після ратифікації Конституції, Комісії (до складу якої входить по одному представнику від кожної держави-члена, включаючи її Президента та Міністра закордонних справ Союзу), до складу Комісії входитимуть Голова Комісії, Міністр закордонних справ Союзу та представники двох третин усіх держав-членів ЄС, якщо Європейська Рада одноголосно не вирішить змінити цю кількість Європейський Союз: основи політики, інституційного устрою та права: Навч. посібник викладача (методологія та дидактика) / Наук. ред. В. П'ятницький. - К.: Заповіт, 2000. - 103 с..

Європейська Комісія здійснює виконавчу владу, доводячи ініціативи до завершення. Вона реалізує бюджет та програми, представляє зовнішнє представництво ЄС за винятком спільної закордонної політики та політики у сфері безпеки.

3.2 Особливості функціонування судової системи.

Конституція запропонувала деякі додаткові зміни до судової системи ЄС.

Перш за все Конституція змінила назву Суду Європейських Співтовариств. Після прийняття Конституції терміном Суд Європейського Союзу буде позначатись дворівнева структура судової системи в цілому, а не просто її окремий інститут. Верховний орган в судовій системі Союзу буде називатись дослівно Суд правосуддя або Суд справедливості ("Court of Justice"), в той час як Суд першої інстанцій Європейських Співтовариств буде перейменовано на Суд загальної юрисдикції ("General Court").

Договір про заснування Конституції не вносить жодних змін в завдання суду. Однак, він містить застереження про те, що "Держави-члени повинні зробити все можливе для того, щоб забезпечити ефективний правовий захист в сферах, які охоплюються правом Співтовариства" (стаття І-29).

Разом з тим, доступ приватних осіб до Суду правосуддя буде полегшений положенням про те, що будь-яка фізична чи юридична особа може ініціювати провадження проти "нормативного акту, який зачіпає його права чи інтереси і не містить заходів імплементації" (стаття ІІІ-365). У цьому відношенні Конституція надає реальну можливість громадянам оскаржувати нормативні акти Європейського Союзу, навіть якщо ці акти безпосередньо не стосуються зацікавленої особи.

Реформування судової системи ЄС має покращити якість роботи судової системи ЄС, прискорити процес розгляду справ, ефективність роботи судової системи, неупередженого повного та всебічного розгляду справ, що, у свою чергу, сприятиме утвердженню принципу верховенства права в ЄС.

Лісабонський договір пропонує зміни до судової системи, які полягають у тому, що Суд ЄС складатиметься із Європейського Суду, Суду першої інстанції і спеціалізованих судів. Від кожної держави у ньому буде представлений один суддя, а також 11 генеральних адвокатів (зараз лише 8). Судді і адвокати обиратимуться з числа видатних особистостей, і призначатимуться загальною згодою урядів країн-членів на 6 років після консультації із спеціальним комітетом Treaty of Lisbon amending the Treaty on European Union and the Treaty establishing the European Communityю.

3.3 Нові органи в інституційній системі Співтовариства та положення проекту Конституції Європейського Союзу і Лісабонського Договору

Однією з найбільших інновацій Конституції Європейського Союзу є створення посади Міністра закордонних справ. Причина заснування такого посту криється в необхідності забезпечення більш ефективної та комплексної зовнішньої політики Європейського Союзу. Таким чином, Міністр закордонних справ стане безпосереднім представником та виразником спільної зовнішньої політики та політики безпеки (СЗППБ) Європейського Союзу. Він поєднує функцій Високого представника по спільній політиці безпеки та оборонній політиці та Комісара зовнішніх зв'язків.

Стаття І-22 передбачає створення посади Президента Європейської ради, який будучи відповідальним за організацію роботи цієї установи, має досить високі повноваження у сфері зовнішньої політики, передусім у забезпеченні зовнішнього представництва в спільній зовнішній політиці та політиці безпеки. Ці функції не мають перетинатися із завданнями та функціями Міністра закордонних справ. Однак, конституція не містить чіткого розподілу функцій між цими двома посадами - це питання віддано на розгляд інституцій.

Конституційний договір також передбачає право Міністра закордонних справ, головуючи на засіданнях Ради закордонних справ, має право подавати пропозиції в питаннях зовнішньої політики та політики безпеки та зобов'язаний забезпечувати імплементацію рішень, прийнятих Європейською радою і Радою міністрів.

Запроваджувана Конституцією для Європи посада Міністра закордонних справ безумовно є одним із багатьох позитивних нововведень Конституції для Європи, оскільки є важливим інструментом посилення зовнішньої політики Союзу, адже, Міністр закордонних справ ЄС визначається відповідальною особою за зовнішні відносини та координацію зовнішніх дій Європейського Союзу.

Іншою вагомою інновацією є призначення Президента Європейської ради, який візьме на себе повноваження, які до цього часу належали Президентам, які періодично змінювали один одного на основі ротації. Президент буде головувати на засіданнях Європейської ради і направляти її роботу, забезпечуючи її співпрацю із Президентом Комісії. Також Президент має забезпечувати порозуміння та консенсус в Європейській раді і виступає з доповідями перед Європейським парламентом за результатами кожної зустрічі Ради. Він має певні представницькі повноваження у зовнішніх зносинах в питаннях спільної зовнішньої політики та політики безпеки, без шкоди для повноважень та обов'язків Міністра закордонних справ.

Право держави-члена ЄС вільно залишити Союз. Зокрема, у Конституції для Європи відзначається, що будь-яка держава-член має право вийти з Європейського Союзу відповідно до положень конституції відповідної держави-члена. Держава-член, котра вирішила вийти із ЄС, сповіщає про свій намір Європейську Раду. З огляду на настанови Європейської Ради, Союз проводить переговори із цією державою та укладає угоду, в якій належить сформулювати положення про її вихід з урахуванням рамок майбутніх відносин із Союзом. Отже, Конституція для Європи визначає демократичну процедуру виходу із ЄС, котра базується на таких принципах міжнародного права як рівноправність і право народів розпоряджатися власною долею в умовах повної свободи, а також визначати свій внутрішній і зовнішній політичний статус без втручання ззовні. Таким чином, право виходу із Союзу ще раз підтверджує, що ЄС є союзом держав, що ґрунтується на демократичних принципах

Інкорпорація Хартії основних прав ЄС. Включення названої Хартії до тексу Конституції для Європи є вищим проявом визнання основних прав і свобод людини загальними принципами права Союзу, що ідентифікує ЄС, як союз, підвалинами якого є принципи демократії та верховенства права. Вбачається, що права людини в ЄС будуть захищені якнайкраще.

Створення Європейської Прокуратури. Конституція для Європи, зокрема, визначає, що задля боротьби проти злочинності, котра спричиняє негативний вплив на фінансові інтереси Союзу, Рада Міністрів європейським законом може створити Європейську Прокуратуру при Євроюсті. Обов'язком Європейської Прокуратури має бути розслідування разом із Європолом злочинів, які мають транскордонний характер у межах ЄС, та злочинів проти фінансових інтересів Союзу, а також переслідування та притягнення до суду виконавців злочинів та їх спільників. Окрім цього, передбачається, що Європейська Прокуратура, повинна виконувати щодо таких злочинів функції зі звинувачення у компетентних судах держав-членів.

Створення Європейської Агенції з озброєння, досліджень та військового потенціалу. Агенція допомагатиме визначати мету у сфері військового потенціалу держав-членів, пропонуватиме багатосторонні проекти, спрямовані на досягнення мети у сфері військового потенціалу, забезпечуватиме координацію програм, що їх здійснюють держави-члени, та керуватиме окремими програмами співпраці держав-членів, підтримуватиме досліджування оборонних технологій та координуватиме й плануватиме спільну дослідницьку діяльність, а також допомагатиме визначати і, в разі потреби, виконати будь-які необхідні заходи, щоб зміцнити промислову та технічну базу оборонного сектору Бирюков М.М. Европейская интеграция: международно-правовой поход: Монография. - М.: Науч. книга, 2004. - 208 с. .

Розділ 4. Подальші перспективи розбудови конституційного процесу в Європейському Союзі

29 жовтня 2004 р. глави держав і урядів Європейського Союзу підписали в Римі договір про Конституцію ЄС. Вона мала набути чинності 1 листопада 2006 р., шляхом ратифікації всіма державами-членами Союзу, і замінити всі попередні європейські договори.

Процес ратифікації розпочався ще у 2004 році. Того ж року Конституцію ЄС ратифікували дві держави, Литва та Угорщина.

12 січня 2005 р. Конституцію ЄС більшістю голосів схвалив Європейський Парламент. Європарламентарі затвердили постанову, в якій закликали держави-члени ЄС завершити ратифікацію Конституції до середини 2006 р. «Конституція є стабільною та довгостроковою основою майбутнього розвитку Європейського Союзу, - йшлося в постанові, - вона робить Європейський Союз більш ефективним та демократичним, зміцнює права його громадян».

Вже 1 лютого 2005 р. Конституцію ЄС ратифікував парламент Словенії.

20 лютого 2005 р. референдум відбувся в Іспанії, на якому більшість іспанців сказали «так» європейській Конституції.

Наступною стала Франція, референдум в якій відбувся в травні 2005 року та Нідерланди - червень того ж року. Громадяни цих двох країн висловились проти Конституції, що поклало хрест на багаторічних стараннях Конвенту.

На даний момент процес ратифікації і прийняття Конституції пройшов уже в 18 країнах, однак після відхилення цього проекту Францією та Нідерландами, процес прийняття був заморожений.

12 травня 2007 року в Лісабоні зібрались керівники Європейського Союзу для обговорення перспектив єдиної європейської конституції. На цьому Самміті обговорювались можливості «розмороження» процесу прийняття єдиної Конституції. Однак конкретних рішень прийнято не було і питання щодо майбутніх перспектив Конституції поки що залишається відкритим.

Не зважаючи на всі невдачі при прийнятті Конституції, слід відмітити той факт, що всі положення, які були закладені в цей проект, відображають реальну картину інтеграційних процесів на континенті і такий величезний крок до погодження величезної кількості питань не може пройти безслідно. Автор переконана, що рано чи пізно Конституція все ж вступить в силу і об'єднає всю Європу на тих засадах, які закріплені в існуючому проекті Конституції. Це залишається лише питання часу.

Висновки

Інституційне право Європейського Союзу (або право інституцій) є частиною європейського права і являє собою сукупність правових норм, які регулюють діяльність інститутів (органів) Євросоюзу. Інституційне право займає одне з основних місць у системі права Європейського Союзу, оскільки саме з діяльністю інститутів і пов'язане застосування, вдосконалення і зміцнення права Євросоюзу. Систему інституційного права складають повноваження і сфера діяльності кожного з органів, а також акти, які ці органи приймають.

Європейський Союз є унікальним об'єднанням держав, яке виникнуло в результаті розвитку економічної, політичної та правової інтеграції на Європейському континенті. Право Європейського Союзу є також особливим безпрецедентним явищем, яке відіграє помітний вплив на національне право більшості інтегрованих країн і, крім того, здійснює великий вплив на сучасні міжнародні відносини.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.