Торгівля людьми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття та види торгівлі людьми

Розділ 2. Підстави та уФмови виникнення торгівлі дітьми

Розділ 3. Характеристика кіднепінгу за законодавством США

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження підтверджується тим, що свобода людини є однією з головних цінностей сучасного цивілізованого суспільства, а забезпечення недоторканності свободи особи - однією з головних функцій держави. Ще в ХХ столітті торгівлю людьми світова спільнота включила в число основних викликів і погроз національній і міжнародній безпеці. Сьогодні все велику тривогу викликає зростання об'ємів незаконних дій по використанню людини в цілях сексуальної та іншої експлуатації. Проблема торгівлі людьми спочатку повинна розглядатися як явище загрозливе національній безпеці, оскільки своїм фактом вона ставить під загрозу всі демократичні досягнення суспільства.

Відповідно до норм міжнародного законодавства, кожна країна, що поважає права людини, повинна гарантувати їх виконання, зокрема запобігання насильству, забезпечення компетентного розслідування актів насильства, покарання злочинців і надання компенсацій людині, що постраждала.

Глобалізація в світовому масштабі, зростаюча взаємозалежність та взаємопов'язаність держав, нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих регіонів світу спричинили небачене до цього часу поширення наприкінці XX ст. такого ганебного і антигуманного явища як торгівля людьми.

За неофіційними даними в світі близько 4 млн. осіб щороку переправляються через кордони держав для використання в підневільній праці. В сучасну работоргівлю втягуються навіть держави, які уникнули рабовласницького періоду у своїй історії. Якщо протягом ХIX ст. з Азії і Африки було вивезено 12 млн. рабів, то упродовж останніх 30 років ХХ ст. лише азіатських дівчат та жінок до Європи з метою експлуатації в підневільній праці було переправлено 13 млн.

Для України торгівля людьми в її сучасному розумінні постала наприкінці ХХ ст., зокрема після розпаду СРСР. Сукупність соціально-економічних умов, специфіка географічного положення та справжній „хаос” на українських кордонах призвели до того, що Україна перетворилася в країну-донора та країну-транзит „живого товару”. Особливо загрозливих форм набула торгівля жінками та дітьми.

Торгівля людьми, зокрема жінками та дітьми, -- це добре організований транснаціональний злочинний бізнес, тісно пов'язаний з такими явищами як проституція, наркоманія та порноіндустрія. Сучасні українські діти являють собою приманку для іноземних продюсерів порнофільмів, сутенерів, особливо враховуючи те, що за різними оцінками від 100 до 200 тисяч з них -- це так звані „діти вулиць”.

Для України проблема торгівлі дітьми, фактично, розпочалася з масового незаконного усиновлення українських дітей іноземними громадянами. Як було встановлено спеціальною слідчою комісією Верховної Ради України, ці дії мали характер завуальованої торгівлі неповнолітніми.

Проблема полягає в тому, що розслідування, та й виявлення, таких злочинів -- практично неможливе. Транснаціональна злочинність виробила добре відпрацьований механізм здійснення торгівлі людьми, при якому прослідкувати рух „живого товару” надзвичайно важко. Окрім цього, існує високий рівень латентності серед правоохоронних органів нашої держави, що явно не сприяє боротьбі з работоргівлею.

Проте, слід зазначити, що останнім часом намітились певні позитивні зрушення у ставленні до проблеми торгівлі людьми як пересічних громадян, так і представників владних структур. В Україні створено правову базу для боротьби з торгівлею людьми: КК України в ст. 149 встановлює відповідальність за цей вид злочину, розроблено урядову програму щодо запобігання торгівлі жінками і дітьми. До речі, Україна стала третьою державою Європи, поряд з Бельгією і Німеччиною, які на законодавчому рівні визнали торгівлю людьми тяжким злочином. Водночас масштаби та обсяги работоргівлі в нашій країні продовжують залишатись загрозливими. Однією з причин цього є вкрай складна соціально-економічна ситуація в Україні.

Ступінь наукової розробки проблеми. Слід зазначити, що питанням торгівлі людьми, експлуатації людей, втягнення їх у злочинну діяльність присвячена значна кількість наукових праць, в яких тією чи іншою мірою розглядаються і проблеми законодавчого регулювання кіднепінгу в Україні, США та інши державах світу. Зокрема, необхідно відзначити наукові праці: Абрамова С. Р., Усанова И. В., Буряка М. Ю., Коробєєва А. І., Левченко К.Б., Іващенко В. О., Потебенька М. О., Гончаренка В. Г.,Смірнова Г. К. Стокера С. та інших вчених-дослідників.

Мета наукової роботи полягає в дослідженні здійснення кіднепінгу в Україні та США. З огляду на поставлену мету можна визначити наступні завдання:

1.Розкрити суть торгівлі людьми як однієї з сучасних форм работоргівлі.

2.Провести історико-правовий аналіз норм міжнародного права.

3.Проаналізувати причини погіршення ситуацій у сфері торгівлі неповнолітніми.

Об'єктом дослідження: виступають відносини з приводу викрадення, експлуатації та торгівлі дітьми, а також відносини, які виникають між міжнародними урядовими та неурядовими організаціями, державами під час розв'язання проблеми торгівлі людьми.

Предметом дослідження є кримінально-правові норми в яких передбачається відповідальність за кіднепінг, міжнародні нормативно-правові акти, праці українських та зарубіжних вчених, публікації в пресі, конкретні правові ситуації.

Методологічні та теоретичні основи дослідження. Дана робота ґрунтується на використанні загальнонаукових та спеціальних методів юридичної науки. В роботі були використані такі наукові методи як: діалектичний (дозволив проаналізувати чинне кримінальне законодавство України та США та практику його застосування), системний (дозволив визначити проблемні питання торгівлі людьми за законодавствами декількох держав), історико-правовий (дозволив дослідити розвиток законодавства та практики застосування щодо такого злочину як кіднепінг), абстрагування та узагальнення (застосовувався у процесі розробки різних правових понять і категорій, таких як кіднепінг, торгівля дітьми та людьми), формально-юридичний (використовувався у процесі створення нових правових норм і приписів щодо кіднепінгу та подальшого їх удосконалення).

Структура роботи. Дане дослідження складається з трьох розділів, вступу, висновків та списку використаної літератури. У першому розділі розкривається поняття кіднепінгу, причини його виникнення, види торгівлі людьми. У другому - підстави та умови виникнення торгівлі людьми. Третій розділ присвячений аналізу кіднепінгу в США.

Розділ 1. Поняття та види торгівлі людьми

кіднепінг торгівля люди неповнолітній

Кіднепінг -- викрадення людей чи тварин з метою шантажу, отримання викупу. Слово „кіднепінг” походить з англ. Kid „дитина” і англ. Nap „вирвати з рук”. Вперше цей термін використано в 1673 році для опису „викрадання дітей у рабство в американських колоніях”. В українському законодавстві цей термін не вживається. Проте в більшості нормативних актів зазначається термін - торгівля людьми, дітьми.

Торгівлю людьми можна визначити по-різному. Так, Рада Європи дала таке визначення: „торгівля людьми -- незаконний акт, що здійснюється особою, яка спрямовано чи не спрямовано схиляє громадянина третьої країни виїхати в другу країну, шляхом використання обману чи іншої форми насильства або ж шляхом зловживання залежним становищем цього громадянина чи своїм адміністративним статусом”.

Торгівля людьми -- це одна із сучасних форм рабства, що включає в себе домашнє рабство, примусові шлюби, боргову кабалу, примусове зайняття проституцією чи участь у виготовленні порнографічної продукції, нестерпні форми праці тощо.

Торгівля людьми -- здійснювані в цілях експлуатації або вилучення органів або тканин, вербування, перевезення, передача, приховування, купівля-продаж або отримання людини шляхом загрози силою або її застосування або інших форм примушення, викрадання, шахрайства, обману, зловживання владою або уразливістю положення, або шляхом підкупу, у вигляді платежів або вигод, для отримання згоди особи, контролюючої іншу особу; соціальне явище, що визнається злочином у всіх країнах миру [12].

Щороку десятки тисяч жінок у всьому світі стають предметом торгівлі, їх одурюють, примушують, продають і, в більшості випадків, схиляють до життя і праці в рабських умовах як повії або потогінні виробництва, домашні служниці або дружини. Комісія з прав людини ООН визначила торгівлю жінками як сучасну форму рабства. Незалежно від того, з якою метою здійснюється торгівля жінками і людьми загалом, останні стають при цьому об'єктами зґвалтувань, биття і психологічних тортур. Порушення загальнолюдських прав людей, зв'язане з використанням їх як предмету торгівлі, відбувається і в тій країні, звідки їх вивозять, і в тих, куди привозять.

Торгівля жінками стала предметом неспокою міжнародної громадськості вже в кінці ХІХ-го сторіччя. Тенденція збільшення торгівлі жінками і втягування їх в проституцію стала характерною для більшості країн світу того часу і вимагала організаційної боротьби з ці соціальним злом. Тому проблема була піднята ще в 1899 році в Лондоні на міжнародному конгресі з питань боротьби з торгівлею жінками, пов'язаною з проституцією. Потім, в 1904 році, в Парижі більшість держав Європи підписали Міжнародна угода, направлена на боротьбу з „білим рабством” - торгівлею жінками. Термін виник тому, що у той час особлива увага приділялася жінкам з Великобританії, яких примушували займатися проституцією в країнах континентальної Європи. Пізніше європейськими державами було підписано ще дві міжнародні угоди про співпрацю по захисту жінок і запобіганню торгівлі людьми (1910 і 1921 рр.).

У 1933 році була прийнята міжнародна Конвенція про заборону торгівлі жінками, а в 1949 нова міжнародна організація - Генеральна Асамблея ООН - прийняла конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами. Ця Конвенція значно розширила круг дій, які держави домовилися вважати злочинними в сферах торгівлі людьми і сексуальній експлуатації.

Наступним важливим кроком стало ухвалення в 1979 році Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, яка вступила в силу в 1981 році. Стаття 6 цієї Конвенції вимагає від держав ухвалення і виконання відповідних законів, сприяючих припиненню всіх видів торгівлі жінками.

Потім прослідувала Декларація ООН про викорінювання насильства проти жінок, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН в 1993 році. У цьому документі продаж жінок, їх експлуатація і примушення до проституції чітко названі видом насильства проти жінок, яке держави зобов'язані викорінювати.

Нарешті в 1977 році в Гаазі (Нідерланди) відбулася Європейська Міністерська конференція, що проходила під керівництвом Європейської Співдружності. Там була прийнята Гаагська Міністерська декларація європейських рекомендацій з приводу ефективних заходів по запобіганню і боротьбі з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації.

У Конвенції про права дитини записано, що держави-учасники приймають всі необхідні заходи для запобігання викраданню дітей, торгівлі дітьми або їх контрабанді в будь-яких цілях і в будь-якій формі (ст. 35). Держави-учасники зобов'язуються приймати заходи для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей з-за кордону (ст.11), захищати дитину від всіх форм сексуальної експлуатації.

У грудні 2000 року на 55 сесії Генеральної Асамблеї ООН підписується конвенція проти транснаціональної організаційної злочинності та протоколи, які доповнюють її „Протокол про попередження і перетин торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покаранні за неї” (далі - Протокол Палермо) і „Протокол проти незаконного ввезення мігрантів по суші, морю і повітрю”. Конвенція Палермо і вказані Протоколи вступили в силу у вересні 2003 року.

Слід додати, що важливу роль в боротьбі з торгівлею жінками грає Інтерпол. Його головне завдання полягає в наданні допомозі країнам-членам Інтерполу в реалізації жорсткішого контролю шляхом обміну інформацією про переміщення і діяльність осіб, що займаються експлуатації проституції на міжнародному рівні. Генеральний Секретаріат Інтерполу відповідає на запит членів Інтерполу про пересилку інформації, необхідної для переслідування за законом осіб, що експлуатує повій і торгуючих людьми.

Усиновлення чи удочеріння в комерційних цілях -- це оформлення спеціальним юридичним документом встановлення батьківської опіки над дітьми, позбавленими батьківського піклування, з метою подальшого їх використання для отримання доходів (у жебракуванні, занятті азартними іграми чи для подальшого укладення щодо них угод пов'язаних з фактичною передачею права власності). Використання у збройних конфліктах використання особи для виконання нею бойових завдань, пов'язаних з поваленням державної влади або порушенням суверенітету і територіальної цілісності інших держав тощо.

Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року дає визначення поняття торгівлі людьми шляхом перелічення діянь, що входять до її складу. Так, відповідно до статті 149 КК під торгівлею людьми розуміється:

1) продаж чи інша оплатна передача людини. Продаж -- це договір (угода), відповідно до якої одна особа (продавець) передає обумовлену річ ( а в даному випадку -- людину) у фактичну незаконну власність іншої особи (покупця), а остання зобов'язується сплатити за неї певну грошову суму, передбачену угодою сторін. Під іншою оплатною передачею слід розуміти фактичне незаконне передання права власності на людину іншій особі внаслідок договору міни, застави чи інших договорів, за якими людина надається для експлуатації за матеріальну винагороду у вигляді цінностей чи послуг матеріального характеру;

2) здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі. До таких угод можна віднести ті угоди, внаслідок яких людина передається іншій особі безплатно (дарування, безоплатна експлуатація), а також дій, що виникають з боку особи, яка отримує „живий товар”, -- купівля, одержання людини внаслідок міни, найму, застави чи іншої угоди. Для цієї форми торгівлі людини обов'язковою є мета: подальший продаж чи інша передача іншій особі. Причому винний повинен усвідомлювати, що людина передається ним іншій особі саме з такою метою.

Окрім цього, кінцевою метою даної форми торгівлі людьми є сексуальна експлуатація людини, використання її в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація її праці.

Сексуальна експлуатація -- це один з видів експлуатації праці людини, зокрема в галузі проституції (здійснення природних статевих актів, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинення будь-яких інших дій сексуального характеру з метою отримання доходів, а не на основі приязні чи особистої симпатії) чи в суміжних з нею сферах.

Використання в порнобізнесі -- це фактичне використання людини для створення предметів порнографічного характеру, незалежно від її ролі в даному процесі.

Втягнення у злочинну діяльність -- це дії, пов'язані з безпосереднім психічним чи фізичним впливом на особу та вчиненні з метою викликати у неї прагнення взяти участь в одному ч кількох злочинах. При цьому можуть використовуватись різноманітні способи впливу [18, с.350].

Залучення в боргову кабалу -- фактичне поставлення особи в стан повної рабської залежності іншої особи. Експлуатація такої особи триває до тих пір, поки вона не відпрацює свій „борг” (у більшості випадків -- ціну, яку за неї було сплачено та витрати пов'язані з її утриманням).

Згідно даних Міністерства Внутрішніх справ можна навести таку статистику вчинення пов'язаних із торгівлею людьми та викраденням людей.

Статистичні дані щодо вчинення злочинів торгівлі людьми та викрадення людини по областях за 2009-2010 роки

Статистичні дані щодо вчинення злочинів торгівлі людьми та викрадення людини по областях за 2007-2008 роки

Розділ 2. Підстави та умови виникнення торгівлі дітьми

В сучасний період збільшується кількість випадків торгівлі дітьми, вчиненої з метою використання їх в порнобізнесі ( ч. 1 ст.149 КК). Під останнім розуміється повністю чи частково дозволений в даній країні, або ж заборонений, вид підприємництва, пов'язаний зі звідництвом для проституції, сутенерством, утриманням будинків розпусти, виготовленням, збутом і розповсюдженням предметів порнографічного характеру.

Останнім часом прослідковується така тенденція: вік дітей, що стають жертвами торгівлі людьми і використовуються в порнобізнесі, постійно зменшується. Дитяча порнографія омолоджується, стає все більш жорстокою і витонченою. Часто зустрічаються випадки і сцени сексуального характеру і насильства з дітьми 3-5-річного віку, а іноді і над немовлятами. Найчастіше торгівля дітьми здійснюється з метою подальшого їх залучення і використання у виробництві порнографічних матеріалів. Порнографічними матеріалами визнають такі, що містять наступні ознаки:

1) становлять собою матеріальний носій інформації ( фільми, кліпи, фото-продукція, картини тощо );

2) інформація, яку вони містять, у грубій натуралістичній формі зображає статеве життя людей у різних його формах, в тому числі і в нетрадиційних та неприродних (статеві органи, сексуальні відносини між особами однієї чи різних статей );

3) мають своїм призначенням збудження статевої пристрасті інших осіб, провокування їх статевої агресії.

Як правило, дитяча порнографія виготовляється для жителів індустріально розвинутих країн ( Нідерланди, Бельгія, Австрія, Німеччина, Швейцарія, США, Італія, Ізраїль, Греція, Туреччина ), а об'єктами сексуального домагання стають діти з країн, що характеризуються низьким рівнем соціально-економічного розвитку ( Китай, Таїланд, Росія, Україна, країни Балтії та Східної Європи ). У мережі Інтернет розповсюджується до 75% усієї дитячої порнопродукції [14, с.10-11].

Торгівля дітьми з метою подальшого їх використання у виробництві порнографічних матеріалів, як правило, здійснюється добре організованим злочинними групами. У більшості випадків ті, хто працює над створенням порносайту, не знають організаторів даного злочину.

Хоча за офіційними даними в Україні реєструється незначна кількість випадків дитячої порнографії, проте об'єктами її часто стають саме українські діти. Сьогоднішні „діти вулиць” являють собою прекрасну приманку, що притягає іноземних педофілів, злочинні організації, продюсерів і дистриб'юторів (розповсюджувачів) порнофільмів, які прагнуть використати дітей для отримання злочинних доходів.

Основною метою торгівлі людьми, зокрема жінками та дітьми, є їх сексуальна експлуатація, яку слід розуміти як вид експлуатації праці в особи в галузі проституції. Проституція -- це систематичне надання сексуальних послуг за гроші чи іншу матеріальну винагороду. До сексуальної експлуатації відноситься також примушування до надання разових сексуальних послуг (разовий комерційний статевий акт), до співжиття з метою отримання сексуального задоволення та інше.

У даний час ринок слов'янських жінок і дітей в розвинутих країнах Північної Америки, Західної Європи та Північної Азії є одним з найбільш прибуткових. Жінки з України, Росії, Білорусі користуються величезним попитом, а в азіатських країнах навіть являються символом соціального престижу чоловіка.

Міжнародна організація з міграції називає ріст попиту на слов'янських жінок „четвертою хвилею” жертв торгівлі людьми. Вона включає в себе жінок і дітей з Центральної та Східної Європи, в тому числі і з України. Процедура здійснення торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації, зокрема проституції, проходить кілька ланок, на кожній з яких дії здійснюються різними суб'єктами.

Як бачимо, торгівля з метою сексуальної експлуатації -- це добре організований злочинний бізнес, який дає колосальні прибутки. Як правило, вона здійснюється добре організованими злочинними угрупованнями. Проте, як і у випадках з торгівлею дітьми з метою використання їх у порнобізнесі, складність полягає в доказуванні інтелектуальної ознаки умислу вербувальників, а саме усвідомлення ними того, з якою метою здійснюється процес вербування. Торгівля неповнолітніми з метою їх сексуальної експлуатації набуває все більш загрозливого характеру. Серед українських дівчат, яких відправляють за кордон для занять проституцією, зустрічаються навіть 12-літні [10, с.26].

26 липня 1994 року був накладений мораторій на всиновлення українських дітей-сиріт іноземними громадянами. Це було пов'язано з виявленням у цей період випадків масового незаконного усиновлення в Україні. Початок вивчення торгівлі людьми в нашій країні припадає на 1994-1998 рр. Тоді Верховна рада України створила тимчасову спеціальну слідчу комісію, висновок якої лише підтвердив жахливі факти: незаконні дії щодо усиновлення українських дітей-сиріт іноземцями насправді мали характер завуальованої торгівлі ними.

Торгівля дітьми передбачає продаж, іншу оплатну передачу, а так само здійснення щодо них будь-яких інших незаконних угод, пов'язаних із законним чи незаконним переміщенням за їх згодою або без їх згоди через державний кордон з певною метою, однією з яких є усиновлення в комерційних цілях.

Усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях -- це оформлене спеціальним юридичним актом прийняття у сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина (дочки) для її наступного використання у жебрацтві, занятті азартними іграми, а також для подальшого укладення щодо неї договорів купівлі-продажу, міни та інших, пов'язаних з фактичної передачею права власності.

Конвенція ООН про права дитини передбачає, що держава повинна вжити всіх заходів щодо запобігання торгівлі дітьми, з якою б метою вона не здійснювалась, а також не допускати отримання невиправданих матеріальних доходів, пов'язаних з усиновленням дітей в іншій країні. Проте корупція та організована злочинність проникли і в цю сферу.

Структуру організації дій по торгівлі дітьми з метою усиновлення іноземцями, спираючись на факти, можна представити так:

1) вербувальники -- переважно це посадові особи ( директори дитячих будинків, представники відділів освіти), працівники перинатальних центрів, які мають безпосередній доступ до інформації про дітей сиріт. Саме вони і „виставляють товар на продаж”;

2) посередники -- це переважно колишні директори дитячих будинків, які, спираючись на досвід попередньої роботи і використовуючи різноманітні шляхи в обхід закону, знаходять доступ до цих дітей. В їх обов'язки входить: виявити дітей, які можуть бути замовлені, „узгодити” цей список з місцевою владою і адміністрацією дитячих закладів і доповісти про це організації, що займається торгівлею дітьми.

3) торговці -- це організації чи окремі особи, які займаються торгівлею дітьми. Ці особи організовують торгівлю дітьми, підбирають посередників і керують їх діяльністю, розпоряджаються отриманим „товаром”.

Іноді у цьому злочинному ланцюгу присутній так званий перевізник -- стороння особа, яка за плату перевозить дітей за кордон -- до держави-реципієнта. З іншої сторони в цьому ланцюгу знаходяться замовники -- особи, для потреб яких і привозиться дитина. Іноді потреби замовників відповідають інтересам дитини, але частіше вони носить явно злочинний характер. Факти підтверджують, що існує ціла дитяча порноіндустрія, в яку залучаються діти, всиновлені іноземцями. У цьому немає нічого дивного: при незаконності дій посередників відсутні гарантії законності наслідків угоди. І були вже випадки, коли іноземці одразу ж після усиновлення використовували дітей в корисливих цілях [18, с.360].

Розглянувши механізм здійснення торгівлі людьми, повернемося до інтелектуальної ознаки умислу винного -- усвідомлення комерційного характеру усиновлення. Особа, яка знаходиться на самому початку злочинного ланцюга (вербувальник) у більшості випадків, продаючи дитину, не може знати про мету такої діяльності. У цьому ланцюгу все про дійсне злочинне значення вчинених дій знають лише організатори (торговці). Тому доцільно буде пояснити: про мету подальшого залучення дитини до жебрацтва, зайняття проституцією, участь у виробництві порнографічних матеріалів тощо, може і повинен знати лише той винний, який сам безпосередньо купує дитину, перевозить її за кордон до усиновителів та допомагає усиновленню (удочерінню).

За деякими даними продаж немовлят іноземцям -- справа надзвичайно прибуткова, кожна дитина обходилась іноземцям від 20 до 50 тис. доларів США (враховуючи „заробітну плату” всіх учасників).

Усиновлення іноземцями -- це шанс на краще життя нікому не потрібних в нашій державі дітей. Проте, воно не повинно слугувати прикриттям для торгівлі неповнолітніми. В деякій мірі в ситуації, що склалася в Україні з усиновленням як формою торгівлі дітьми, винна сама держава яка неспроможна створити гідні людини соціально-економічні умови, а з іншої сторони -- пропозиція дорівнює попиту.

Розділ 3. Характеристика кіднепінгу за законодавством США

Згідно американського кримінального права викрадення людини відноситься до одного із найбільш небезпечних злочинів проти особи, а конкретно - проти свободи людини. Раніше, під час дії в США „сухого закону” (1919-1933), викрадення людей, частіше за все з вимогою викупу, в світі організованої злочинності було доволі поширено. В цілях боротьби з цим явищем в штатах було введено вельми репресивне законодавство, яке нерідко за кіднепінг передбачало смертну кару, багатьма підтримувану. Пізніше Р.Ніксон, будучи президентом своєї країни, виразив надію, що Верховний Суд не визнає смертну кару за цей злочин неконституційною.

В загальному кіднепінг - це насильницьке викрадення людини в одній країні і переміщення його в іншу. Однак практично у всі кримінальних кодексах цей злочин розуміється ширше. Наприклад, вони як право, не згадують ознак „переміщення” на будь-яку територію. Виключення складає КК штату Каліфорнія, який у визначенні кіднепінгу говорить про перевозку викраденої людини „в іншу країну, інший штат, інше графство”.

Питання проте, на яку відстань має бути переміщений потерпілий, щоб обвинувачений міг бути засуджений за цей злочин, вирішується по-різному. Примірний КК пропонує вважати кіднепінгом неправомірне переміщення іншого лиця „на значну відстань від місця, де він знаходиться”. Проте ця рекомендація була прийнята небагатьма штатами, в їх числі Пенсильванія. Частіше за все у кримінальних кодексах відстань взагалі не вказується. Більшість судів вважають, що має значення сам факт переміщення, а не відстань, на яке потерпілий був віддалений з місця його перебування. В кримінальних кодексах деяких штатів, наприклад Техаса, викрадення людини визначаються як включаючі в себе „приховування або утримання його в такому місці, де він був би не знайдений”.

Як відомо, способи скоєння цього злочину можуть бути різними. Відносно того, яке значення вони мають для кваліфікації уряду як викрадення, законодавство штатів можна поділити, умовно на три групи.

До першої групи відносять кримінальні кодекси (наприклад, КК штату Нью-Йорк), які взагалі не вказують способи скоєння цього злочину.

Другу групу складають кодекси, в яких сказано, що викраденням людини являється дія, здійснювана шляхом застосування сили або наведення страху (параграф 207 КК штату Каліфорнія) або з наміром або під погрозою застосування смертельної фізичної сили.

До третьої групи відносять кодекси, в яких записано більш повний перелік способів скоєння цього злочину. Наприклад, по КК штату Вісконсіна викрадення може бути скоєно під дією застосування сили, погрози її негайного застосування або обману або в додаток до цього як по КК штату Техас „будь-яким способом, в тому числі і згоди потерпілого, якщо він являється дитиною, яка недосягла 14-річного віку або недієздатним”. В даному випадку мається на увазі його переміщення з використанням умовлянь та переконань[15, c. 122].

В кримінальних кодексах ряду штатів викраденої людини поділяється на степені, зазвичай - на дві. Основний склад - викрадення другої степені, яке наприклад в КК штату Нью-Йорк визначається вельми лаконічно: особа винна у викраденні, якщо вона переховує другу особу. Являючись філонією класу В, воно карається позбавленням волі на строк до 25-ти років. Для порівняння звіримо, що звичайне викрадення по КК штату Техас карається позбавленням волі на строк до 10-ти років. Воно як зазначається там же може вчинятися спеціально і свідомо. І хоча в кримінальних кодексах багатьох різних штатів форма провини не вказана, суди як правило витребують доказів умисного вчинення дій.

Викрадення першої степені по КК штату Нью-Йорк вчиняється при наявності наступних кваліфікованих ознак:

1. Якщо намір обвинуваченого складається в тому, щоб заставити третю особу передати у якості викупу гроші або скоїти друге конкретне діяння.

2. Якщо обвинувачений утримує викрадену особу більше 12-ти годин з наміром:

· нанести йому тілесних ушкоджень або скоїти акт насилля;

· скоїти фелонів;

· тероризувати його або третю особу;

· скоїти втручання у виконання будь-яких адміністративних або політичних функцій.

3. Якщо викрадена особа помирає під час викрадення або до того часу поки вона може повернутись або бути повернута.

Викрадення людини першої степені в штаті Нью-Йорк є самою небезпечною фелонією класу А-1, яка карається позбавленням волі або до довічного позбавлення волі і навіть смертної кари. Суворі санкції передбачаються за викрадення людини, скоєне при обтяжуючих обставинах і в других штатах. Наприклад, в Міннесоті якщо потерпілий не був звільнений викрадачами або якщо йому був причинені тяжкі тілесні ушкодження то передбачається позбавлення волі на строк до 40-ка років. А в штаті Техас при обставинах вказаних в КК штату Нью-Йорк крім (п.3) але і при одному додатковому використанні викраденого не тільки в якості заручника, а й прикриття - на строк до 99 років.

Особливо необхідно виділити два фактори, які впливають на відповідальність за розглянуті злочинні діяння: одне - посилює її, друге, навпаки, пом'якшує. Якщо в результаті викрадення людина помирає, то часто винний карається смертною карою. Якщо ж потерпілий звільняється живим і знаходиться в захищеному місці до початку судового процесу, то - покарання пом'якшується. Два цих фактори знайшли своє вираження, наприклад, в КК штату Кентуккі (п. 2 ст. 509.040). У коментарі до цієї статті зазначається, що включені в кримінальний кодекс положення про пом'якшуючі обставини призвано „схилити викрадача до звільнення потерпілого живим, в основному неушкодженим і в безпечному місці”[15, c. 124].

Викрадення людини може бути і федеральним злочином. По-перше, згідно з параграфом 1201 розділу 18 Зводу законів, якщо:

1. потерпілого перевозять з одного штату в інший або за кордон;

2. викрадення здійснюється в межах „Спеціальної морської чи територіальної юрисдикції США”, а також в межах „Спеціальної повітряно-транспортної юрисдикції”, зазначеної в параграфі 46501 розділу 49 Зводу законів;

3. здійснення викрадення іноземного офіційного представника чи гостя, а також державного службовця чи військового, згаданого в параграфі 1114 розділу 18 Зводу законів, - винний карається позбавленням волі на будь-який строк чи довічно, а у випадку смерті потерпілого - смертною карою чи довічним позбавленням волі.

Так само карається винний за взяття потерпілого як заручника з метою „заставити третю особу чи державну організацію здійснити чи не здійснювати певної дії в якості явно вираженої умови його звільнення”. А кожний хто отримує гроші (викуп) чи розпоряджається ними у зв'язку із скоєнням якого не будь злочину, описаного в параграфі 1201, карається позбавленням волі на строк до 10 років чи/або штрафом.

По-друге, згідно з параграфом 1751, спеціально присвяченим захисту від посягання на президента, віце-президента США і осіб, що їх заміняють, викрадення їх карається так як передбачено в параграфі 1201.

Висновки

Щорічно Державний Департамент США на виконання національного акту по боротьбі із торгівлею людьми готує доповіді про стан протидії торгівлі людьми в усіх країнах світу. Збираючи та аналізуючи інформацію, Держдепартамент розділяє країни на три групи - першу, другу та третю відповідно рівня реалізації політики протидії торгівлі людьми.

Україна, яка найчастіше потрапляла до другої групи, в минулому році була віднесена до так званого „листа очікування” другої групи і має ризик потрапити до третьої групи. Основна критика на адресу політики України концентрувалася навколо проблем координації зусиль різних структур, недостатнього судового переслідування злочинців та фактичної відсутності можливостей надання допомоги потерпілим. Протягом останніх років ситуація не була покращена, а навіть погіршилися. Статистика Міністерства внутрішніх справ та громадських організацій свідчить про негативну стабілізацію цього явища в Україні, коли цифри кількості розкритих справ або потерпілих, яким надана допомога, залишаються на одному рівні, або навіть мають динаміку зростання.

Торгівля людьми сьогодні пов'язана не стільки з сексуальним бізнесом, а перш за все з трудовою експлуатацією і різними формами насильства під час праці. У Донбасі ця проблема існує вже багато років саме для чоловіків, коли через закриття шахт вони втратили свій традиційний статус годувальника сім'ї і погоджуються на будь-яку роботу за кордоном. Як правило, чоловіки виїжджають на заробітки до Росії, працюють там без захисту і підписання контрактів. Порушення трудового законодавства і шахрайство особливо виявилося під час кризи і на внутрішньому ринку праці.

Наслідки сексуального рабства - не лише в економічній та емоційній площині. Вони нерідко торкаються серйозних проблем для здоров'я та чимало коштують для суспільства в цілому. Швидке поширення СНІДу є ще одним додатковим трагічним елементом комплексної проблеми торгівлі людьми. Існуюча інформація стосовно кількості жінок, що стали жертвами торгівлі людьми, примусової проституції, сексуальної та іншої експлуатації, є неповною. Дані українського бюро Інтерполу свідчать, що число жінок, експортованих щороку до Європи, сягає від 50 до 100 тисяч. Більшість з них походять зі Східної та Центральної Європи. Це підтверджується даними Міжнародної організації міграції.

Торгівля живим товаром, яка набирає щораз широких масштабів і дедалі жорстокіших форм охопила більшість країн світу. Торгівля людьми стала злочинним бізнесом, який посідає третє місце за рівнем прибутковості, поступаючись лише торгівлею зброєю та наркотиками. На жаль, не оминуло це лихо й Україну, яка є сьогодні і країною-донором, і країною транзиту. До рук сучасних работоргівців потрапили тисячі українських громадян: вони зазнають нещадної експлуатації і принижень, їх калічать морально і фізично, навіть позбавляють життя.

Такий стан речей є незадовільним і потребує для виправлення рішучих зусиль Уряду та громадськості. Комплексність та складність проблеми протидії торгівлі людьми вимагає концентрування на основних обраних цілях, досягнення яких допоможе вивести боротьбу з торгівлею людьми на новий якісний рівень.

Список використаних джерел та літератури

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної ради України 28 червня 1996 року. Офіційне видання. - Київ: Українська Правнича Фундація, 1996. - 64 с.

2. Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 року// Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст. 131.

3. Конвенція Міжнародної організації праці про примусову чи обов'язкову працю від 28 червня 1930р. Ратифікована УРСР 9 червня 1956р.

4. Конвенція ООН про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами від 21 березня 1949р. УРСР приєдналася до Конвенції 15 листопада 1954р.

5. Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, суміжних з рабством від 7 вересня 1956 р. Ратифікована УРСР 31 жовтня 1958р.

6. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок від 18 грудня 1979р. Ратифікована СРСР 19 грудня 1980р. (ст.6)

7. Конвенція про права дитини (прийнята 20.11.1989 Резолюцією 44/25 Генеральною Асамблеєю ООН) // Збірка міжнародних договорів СРСР. - 1993. - Випуск XLVI. - С. 242-257 12. (ст. ст. 34, 35).

8. Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності і доповнення її Протоколом „Про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покаранні за неї” від 15 листопаду 2000 року.

9. Порядок передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживаня у сім'ях усиновителів. Затверджений постановою КМ № 775 від 20 липня 1996р.

10. Абрамова С. Р., Усанов И. В. Розкриття і розслідування злочинної торгівлі неповнолітніми. - Москва. „Юлінформ”, 2009. - 143 с.

11. Буряк М. Ю. Торгівля людьми і боротьба з нею: Монографія. - Владивосток, 2006. - с. 114-115.

12. Запобігання домашньому насильству і торгівлі людьми. - Київ, 2001, 251с.

13. Злочини проти особи./ Під. ред. проф. А.І. Коробєєва. - Владивосток Вид-во Дальневост. Ун-та, 2000.

14. Іващенко В.О. Торгівля жінками та дітьми. Криміналістичні та кримінально правові аспекти боротьби. - Київ. „Атіка”, 2004. - 100 с.

15. Козачкин И.Д. Уголовное право зарубежных стран. - Х.: „Мыс”, - 2001. - 324 с.

16. Лариса Никонова. Захист потерпілих від торгівлі людьми залежить від міжнародної співпраці України. Дзеркало тижня / Людина. - № 46 (521) 13 -- 19 листопада 2004.

17. Левченко К.Б. Актуальні завдання організації протидії торгівлі людьми. Рік 2008 - Міжнародний жіночий правозахисний центр „ЛаСтрада - Україна”.

18. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. - К.: „Форум”, 2004., у 2-х ч. - Ч. 2. - 984 с.

19. Смірнов Г.К. Методика розслідування торгівлі людьми: проблеми теорії і практики. - М.: Видавництво „Юлінформ”, 2008. - 264с.

20. Стокер С. Організаційна злочинність як чинник зростання числа випадків торгівлі людьми // Організаційна злочинність і корупція. 2000. № 1.

21. Топчій А. Нелегальна трудова міграція та торгівля людьми. Висвітлення проблеми у ЗМІ. - Київ, 2008. - С. 99.

Размещено на Allbest.ru