Размещено на http://www.allbest.ru/

3

Вступ

Актуальність теми. Проблема наукових дискусій і практичних обговорень моделі пробації, на мою думку, полягає в тому, що пробація переважно сприймається у статичному контексті, як усталена й незмінна концепція. Проте спробуємо сфокусуватися на трансформації поглядів на неї. Піонерами соціальної роботи зі злочинцями стали англійці та американці. На початку XIX століття деякі британські судді (М. Гілл, К. Кокс) за своєю ініціативною почали впроваджувати в діяльність своїх судів практику винесення вироків із виключно формальним покаранням для неповнолітніх у вигляді одного дня ув'язнення з одночасним застосуванням нагляду з боку роботодавців або батьків. Сам термін „пробація” набув поширення завдяки діяльності саме американських послідовників гуманістичних ідей. Зародження американської пробації пов'язують з іменем Д. Огастеса, підприємця з Бостона. 1841 року Огастес узяв на поруки свого першого правопорушника, котрий скоював злочини через зловживання алкоголем. Виховний експеримент, засвідчує історія, мав неабиякий успіх і привернув увагу суддів і менеджерів різних агенцій кримінальної юстиції.

Відтоді пробація подолала великий шлях. Вона істотно вплинула й на кримінальне право, й на методи роботи зі злочинцями в багатьох країнах світу. У Британії служба пробації посіла одне з центральних місць у системі органів кримінальної юстиції. Не випадково один з найвідоміших британських кримінологів Л. Радзинович з приводу значущості пробації для британської кримінальної юстиції підкреслював: Якби мене запитали: „Який найзначніший внесок зробила [Британія] до нової пенологічної (каральної) теорії та практики, що пустив коріння в ХХ столітті?” - я дав би відповідь - „пробація”.

Ідея інституту пробації за час свого існування зазнала істотних змін. Саме прослідковування цих змін у різних державах відображено у даній роботі.

Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є розробка кримінально-правових проблем відбування покарання із застосуванням пробації. Виходячи з цього й користуючись існуючими науковими працями, були поставлені такі основні завдання:

Ш визначити юридичну природу пробації як виду відбування покарання, на підставі якого сформулювати поняття „пробації”;

Ш визначити мету її застосування і проаналізувати її ознаки;

Ш провести аналіз підстав застосування пробації в зарубіжних країнах;

Ш виявити в цій частині недоліки чинного законодавства та практики його застосування.

Об'єктом дослідження виступає інститут пробації в зарубіжних країнах, як один із заходів кримінально-правового впливу на засуджених.

Предметом дослідження виступають: чинні нормативно-правові акти, які визначають підстави й наслідки застосування пробації, кримінальне законодавство минулих років і практика його застосування, кримінальне законодавство зарубіжних країн, кримінальна статистика, система наукових поглядів і розробок стосовно розглядуваної проблеми.

Відбування покарання із застосуванням пробації

Пробація (від англ. probation - випробування) - форма умовного засудження, яка отримала велике розповсюдження у практиці судів Англії, США, і деяких інших країнах. Приймаючи рішення про можливість вибрати режим пробації, суд замість засудження до позбавлення волі направляє засудженого на визначений строк під нагляд певних осіб, яким доручається контролювати його поведінку. До такої особи крім вимоги не вчиняти нових злочинів встановлюються та перераховуються умови поведінки такої особи. Це можуть бути такі умови: пройти курс лікування, або навчання; не змінювати місце проживання; не відвідувати визначені місця; не зустрічатися з визначеними людьми; регулярно відвідувати церкву. Засуджений повинен періодично з'являтися до відповідного органу який відповідає за його поведінку, це переважно відповідальна особа, яка може навідувати засудженого в будь-який час дома (зазвичай за такою одною особою закріплено близько 60-70 засуджених. Як правило пробація може бути призначена за будь який злочин крім найбільш тяжких злочинів.

В деяких Американських штатах визначено що вона не може бути призначено вдруге, а також раніше засудженим і звільненим умовно-достроково з місця позбавлення волі. Строк перебування в режимі пробації згідно Англійського діючого законодавства не менше 6 місяців, але не більше 3 років, а згідно Американського законодавства деяких штатів строк пробації може досягати 5 і навіть 10 років. По визначеному рішенню службової особи умови пробації які визначені для конкретної особи яка засуджена, можуть бути змінені судом, який виніс вирок, який може також скоротити строк пробації у випадку зразкової поведінки засудженого, або навпаки продовжити його, але на період який не буде більший від найвищого строку перебування в такому режимі. У випадку грубого порушення умов пробації або вчинення нового злочину суд вправі призначити покарання, в тому числі і у вигляді позбавлення волі, яке відбувається разом із покаранням за новий злочин. Інтенсивний нагляд означає, що засуджений частіше ніж при призначені класичної пробації значно обмежується в проведенні свого дозвілля. В Нью-Джерсі скористалися науковим прогресом та використали заходи електронного контролю. Він проявляється в тому що, до зап'ястка чи до іншої частини руки правопорушника прикріплюють пристрій,який генерує електронний імпульс, який передається через спеціальний пристрій до спеціального комп'ютера який фіксує зникнення сигналу. Таким чином, особи які спостерігають за засудженим можуть цілком установити коли він залишив своє місце проживання, тобто своє помешкання, що виявляється як порушенням обов'язку, який передбачений як умова випробування. Також служба пробації застосовує механізм так званих телефонних роботів. Це виявляється в періодичних дзвінках центрального комп'ютера додому засудженому по без системному графіку, у процесі якого йому задаються різного роду питання і відповідно комп'ютером записуються відповіді які давав засуджений. Така система забезпечує надійний контроль над засудженим допомагає запобігти його можливими контактами з злочинним світом, колишніми своїми товаришами, залишенні ним свого помешкання без дозволу відповідних органів та осіб.

Ціна таких технічних пристроїв коливається від 6 до 7 доларів в день, що набагато нижче щоденних витрат держави на утримання засудженого в місцях позбавлення волі, що в даному випадку заслуговує позитивної оцінки. Але тим більше судячи з практики, яка склалася враховуєтьсь і думка особи щодо якої застосовується відповідний захід. Однак Американські юристи зазначають, що подібне застосування відповідної системи контролю електронних і інших автоматизованих засобів повинно носити дуже обережний характер, тому, що може призвести до порушення особистого життя втручання в сферу особистого, обмежити права членів сім'ї засудженого. У штаті Іллінойс процес випробування правопорушника складається із трьох стадій (які тривають відповідно 3, 6, 3 місяці) На першій стадії засуджений зобов'язаний мати не менше 5 особистих зустрічей зі своїм патроном щотижнево. Крім того, він зобов'язаний доводити до відома служби пробації, що він активно з 8 години ранку займається пошуком роботи, далі засуджений не повинен залишати свого помешкання пізніше 19 години. Поруч із цим засуджений залучається до виконання громадських робіт з тривалістю до 60 годин. Від здійснення ним своїх зобов'язань залежить переведення його на другу стадію. В даному випадку зменшується кількість зустрічей правопорушника і працівника виправної служби (до двох разів у тиждень). Продовження робіт установлюється не менше 40 годин. Засудженому залишати своє помешкання пізніше 23 години щоденно. Безумовно в нічний час він повинен знаходитися дома.

Пробація з інтенсивним наглядом припускає здійснення трьох стадій контролю, розміщених в порядку зменшення суворості. По закінченню третьої стадії особа постає перед судом, який приймає рішення перевести його на звичайну пробацію чи на направлення в місця позбавлення волі. Слід зазначити, що це має позитивні показники. Наприклад в Джорджії у 90% осіб засуджених за злочини в сфері обігу наркотичних речовин і які стали адресатами даного випробування, за ними пізніше не спостерігалося рецидиву. Доля осіб які уникнули повторного злочинів проти особистості дорівнює 65%.

Слід враховувати, що в ряді з усіма позитивними моментами модернізованої пробації існує цілий ряд проблем щодо її застосування. Серед них можна назвати велике розширення сфери соціального контролю. Уявляється, що соціальний контроль набуває більш значного характеру в процесі здійснення відповідних заходів. Тим не менше, він може поступитися по інтенсивності контролю, обумовленому у вигляді позбавлення волі. Крім того додаткова проблема існує ще і з тим, що працівники служби пробації перенавантажені у зв'язку з великою кількістю осіб, які знаходяться під їх контролем. Існування 855 служб пробації для дорослих і неповнолітніх злочинців, самостійних по відношенню один до одного породжує відомі труднощі в аспекті координації їхньої діяльності. Потрібно зазначити, що застосування пробації в США а також у Англії передбачає накладення на злочинця спеціальних зобов'язань. Перш за все, у відповідності до національного права в вироку суду вказується зобов'язання засудженого на протязі визначеного строку випробування не вчиняти нових злочинів.

Клієнту служби пробації можуть бути поставлені вимоги матеріально підтримувати членів сім'ї, здійснити реституцію у відношенні потерпілого, не залишати місце роботи. Дані вимоги направлені на розвиток в особистості злочинця почуття соціальної відповідальності, а також на захист інтересів потерпілого.

В сучасній Японії інститут пробації займає достойне місце в системі заходів попередження злочинності. Необхідно зазначити, що післявоєнне Японське право являє собою рідкісне, по зрівнянню з іншими буржуазними країнами, сукупність систем континентального і загального права, і Японським юристам доводиться докладати чимало зусиль для систематизації положень різних правових систем.

Пробація як форма соціально правового контролю охоплює 5 видів так званого захисного контролю:

1) контроль за неповнолітніми;

2) контроль за неповнолітніми, які умовно-достроково звільненими із виховних шкіл;

3) за особами, які умовно-достроково звільнені із виправних установ;

4) за особами, які мали відстрочку від відбування покарання у вигляді позбавлення волі;

5) за проститутками, які були умовно достроково звільнені з жіночих виправних домів;

Відстрочка виконання покарання практикується японськими судами дуже часто. Дана міра покарання може бути направлена особі, яка не була засуджена до позбавлення волі чи до більш тяжкого покарання. Слід відмітити, що по структурі служба захисного нагляду складається з 50 спеціальних пунктів, розміщених на одній території з районними судами. Ці пункти захисного нагляду об'єднують 8 районних комісій реабілітаційного захисту, існуючих при відповідних судах. В них працюють як штатні працівники служби пробації так і добровольці. По суті правильно рахувати, що в Японії до участі в діяльності пробації залучається широке коло осіб. В той же час штатні працівники захисного нагляду також виступають координаторами роботи добровольців.

Працівник служби пробації здійснює загальний нагляд за умовно засудженими, а також займається правовим вихованням населення на відповідній території. Для здійснення цієї задачі використовується печатки, спеціальні ілюстрації, відкриті виступи. Таким чином він виконує достойну функцію: по-перше сприяє виправленню особи; по-друге контактує з населенням, виступає носієм правових знань самого різного характеру. У зв'язку з цим з'являються вимоги до працівника служби пробації, який повинен мати гарну освіту, достатньо вільно орієнтуватися в діючому законодавстві. У зв'язку з цим японські слідчі звертають увагу на проблему професіоналізму добровольців, які бажають працювати у відповідні службі.

Слід зазначити, що якщо відповідна особа успішно витримає режим випробування, то він звільняється від відповідальності, а вирок про покарання втрачає силу. Законодавством передбачена можливість відстрочки відбування покарання. У зв'язку з цим захисний нагляд признається безрезультатним. В ряді з цим виправний нагляд перестає застосовуватися до особи, яка раніше була засуджена до позбавлення волі. відповідно не можна розглядати роботу такої особи, яка знаходиться під контролем служби пробації як примусову.

В закінчення аналізу пробації в Японії слід відмітити її найбільш характерні та особливі риси: по-перше це підконтрольність службі захисного нагляду Міністерству юстиції, а не судам чи міліції; по-друге вагома вага служби пробації так званих добровільних співробітників служби з частковою оплатою їх праці і порівняно невеликої кількості службовців; по-третє наявність деяких інших зв'язків національної системи захисного нагляду з інститутом громадськості; по-четверте система пробації має відповідну структуру, яка виділяється з поміж інших систем відповідної держави; по-п'яте орієнтація системи пробації спрямована не лише на надання допомоги засудженим, а на їх виправлення і вирішення проблеми загального попередження злочинності. Уявляється, що інститут пробації в Японії в сучасний період має міцне коріння і є не віддільним від її правової системи в цілому. Очевидно, що низький рівень злочинності в країні має безпосереднє відношення до успішного функціонування механізму соціального контролю в суспільстві.

Пробація як форма соціально-правового контролю існує в країнах романо-германської правової системи. Одною із представниць цієї сім'ї являється Німеччина. В німецькому кримінальному праві режим випробування засуджених з'явився в 1923 році. В період національно-соціалістичної диктатури. Відтоді кримінальне законодавство Німеччини набуває тоталітарного антигуманного характеру. Необхідно зазначити існування в Німеччині виправного нагляду у двох формах, це умовна відстрочка виконання наказу та умовна відстрочка призначення покарання. Умовна відстрочка виконання наказу допускається по відношенню осіб засуджених до відбування покарання на відповідний строк при наявності у суду відповідних даних про особистість правопорушника, його способі життя, поведінку після вчинення правопорушення. Заслуговує уваги,те, що умовне засудження допускається при призначення покарання у вигляді позбавлення волі тривалістю не менше 1 року та не більше 2 років.

На відміну від континентальної Європи, в Англії немає єдиного Кримінального кодексу, в якому були б об'єднані кримінальні закони. У цій країні історично склалося право судових прецедентів, або загальне право, що діє поряд з парламентськими статутами (законами) - статутним правом. Загальне право ґрунтується на обов'язковості раніше прийнятого судом вищої інстанції рішення для наступного розгляду аналогічних судових справ. Так, питання неосудності вирішуються на підставі прецеденту 1843 р., коли Палата Лордів сформулювала положення про неосудність у справі Мак-Нагтона. Крім судових прецедентів, які в більшому ступені визначають положення Загальної частини, парламентські акти регулюють головним чином відповідальність за окремі злочини - вбивство, крадіжки. В останні десятиріччя видаються статути і з питань Загальної частини, наприклад, Закон 1977 р., що регулює відповідальність за змову. Закон 1981 р. про кримінальне караний замах.

Загального поняття злочину законодавство Англії не знає, воно дається в доктрині. Наприклад, Блекстон у коментарях 1765 р., що і сьогодні не втратили свого значення, визначав злочин як зло, що заподіює шкоду суспільству. Загальне право вимагає для кримінальної відповідальності не тільки фізичної дії (бездіяльності), а й суб'єктивного ставлення до неї - винності, їх відповідно позначають термінами «acfus rej» і «mens rea».

Своєрідною є і класифікація злочинів в англійському праві. Так, за процесуальною ознакою всі злочини поділяються на злочини, що переслідуються за обвинувальним актом і розглядаються в суді присяжних, та злочини, що розглядаються шляхом сумарної юрисдикції, тобто одноособове діючим магістратом (суддею). Є і діяння „змішаної юрисдикції”, що можуть розглядатися в будь-якому із зазначених порядків.

Крім того, встановлена класифікація злочинів на „арештні” і „неарештні”. Перші - це ті, що тягнуть за собою покарання у виді позбавлення волі на строк більше п'яти років. Відносно цих злочинів встановлені особливі правила арешту (наприклад, обмеження на звільнення заарештованого під заставу та ін.). Усі інші злочини вважаються „неарештними”.

Видами покарання в Англії є позбавлення волі, пробація (випробування), штраф. Додатково можуть призначатися позбавлення прав водія, заборона на заняття певною діяльністю, а також надання безоплатних послуг суспільству на строк не менше сорока і не більше двохсот сорока годин. Смертна кара після призупинення її в 1965 р. на п'ять років остаточно скасована в 1970 р, за винятком випадків зради суверену або державі та піратства, поєднаного з насильством.

Широко застосовується пробація як вид умовного засудження на строк від шести до тридцяти місяців, що здійснюється під наглядом спеціального чиновника. Пробація пов'язана з покладенням на засудженого певних обов'язків і обмежень. У разі їх порушення до винного можуть бути застосовані штраф або безоплатні роботи на користь суспільства. Застосовується також відстрочка виконання вироку відносно осіб, засуджених до позбавлення волі або штрафу. Що стосується позбавлення волі, то його строки передбачені в окремих статутах, але якщо в статуті такий строк не визначений, він не може перевищувати двох років. За загальним правом строк позбавлення волі встановлюється судом. Позбавлення волі може бути призначено і на невизначений строк, а також довічно (наприклад, за умисне вбивство).

Кримінальне право США сформувалося і розвивалося під впливом англійського права прецедентів. Проте в американському праві відразу ж все більшого значення стали набувати акти Конгресу і законодавчих органів окремих штатів. США - федеративна держава, в якій діють федеральні кримінальні закони та кримінальні закони окремих штатів. Ці дві системи існують паралельно, причому федеральні кримінальні закони встановлюють лише відповідальність за злочини, що посягають на безпеку США (зрада, шпигунство), а також за злочини федеральних службовців та інші злочинні інтереси, що стосуються декількох або всіх штатів (торгівля і збут наркотиків, крадіжки автомобілів тощо). Переважна більшість злочинів передбачена в законодавстві окремих штатів. У середині XX ст. у США розпочався рух за реформу кримінального законодавства, і у більшості штатів до сьогоднішнього часу прийняті нові кодекси. Основою для прийняття цих кодексів був Зразковий Кримінальний кодекс США (1962 р.), який розроблений інститутом американського права, а тому не має офіційного характеру. Але через те, що Зразковий КК увібрав у себе досвід розвитку американського кримінального права, він справив визначальний вплив на нову кодифікацію. І хоча кримінальні кодекси штатів мають свої особливості, основні положення Зразкового КК, сприйняті ними, дають можливість однаково тлумачити головні інститути кримінального права. Водночас норми загального (прецедентного) права продовжують грати істотну роль у тлумаченні і застосуванні кримінальних законів, залишаючись одним із джерел кримінального права.

Пробація полягає в залишенні засудженого на волі з обов'язковим контролем за його поведінкою. Порушення умов пробації може тягти її заміну позбавленням волі.

Проте насправді вивчення практики діяльності органів розслідування і суду показує, що слідчий і суд у більшості випадків не володіють реальною можливістю зібрати всеосяжну інформацію про особу обвинуваченого.

Дослідження вироків осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, що проводилися автором, свідчить про те, що при постановленні вироку судами враховується обмежена за об'ємом і не завжди особова інформація, яка не може бути визнана достатньою базою для всебічної і повної оцінки особи, що часто тягне її перекручену оцінку і, як наслідок, проголошення несправедливого вироку. Аналіз обставин, відображених у вироках, при мотивуванні покарання, показує, що інформація про особу винного зводиться, як правило, до трьох-чотирьох стандартних обставин, що характеризують особу, і це при тому, що третина звільнених від відбування покарання з випробуванням осіб засуджені за вчинення тяжких злочинів. Як правило, це щире каяття, незначність збитку, заподіяного злочином, а також вчинення злочину вперше. В основному подібні ускладнення обумовлені дуже великим об'ємом роботи органів слідства і суду.

У цій ситуації вельми корисним був би досвід ряду зарубіжних країн (Великої Британії, США, Швеції, Японії, Угорщини та ін.), в яких існує інститут пробації. Пробація як альтернативна тюремному ув'язненню міра полягає у встановленні нагляду за злочинцем, який залишається в суспільстві, але на якого судом покладені певні зобов'язання і обмеження. Нагляд полягає як у вимозі дотримуватися співпраці з наглядачем і виконувати вирок, так і в праві на отримання допомоги. Іншими словами, пробація містить принципи покарання і допомоги, контролю і піклування.

Функції працівників служби пробації можна підрозділити на досудову і післясудову. При здійсненні досудової функції відбувається соціальне дослідження особи підсудного, мета якого полягає у відповіді на питання: „Чи зможе нагляд в суспільстві допомогти злочинцю в його виправленні і чи буде його звільнення під наглядом служби пробації безпечним для суспільства?”. Це дає суду можливість отримати додаткову інформацію про правопорушника, яка не завжди може бути отримана в ході слідства і судового засідання. Вказана функція забезпечує самих співробітників пробації необхідними даними про майбутнього піднаглядного для розробки програми його ресоціалізації, тобто для здійснення після судової функції, основна задача якої полягає в соціально-психологічному спілкуванні з правопорушником (значне місце тут займають різного роду бесіди, що допомагають впливати на особистість піднаглядного, знімаючи напруженість, страх, агресивність, незадоволеність). У разі призначення позбавлення волі дані про засуджених також стають основою програми виховного впливу у в'язниці.

Що стосується кримінально-виконавчої інспекції України, то здійснення нею своїх функцій починається лише після вступу у силу судового вироку, тобто інспекція виконує вже так звану після судову функцію. У підсумку виникає ситуація, в результаті якої суд істотно обмежений в можливості кримінологічного вивчення особистості обвинуваченого.

Наступним значним кримінологічним недоліком інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням є істотне звуження кола обов'язків і право обмежень, які можуть бути покладені на засудженого відповідно до ст. 76 КК України.

За існуючої редакції ст. 76 КК України органи кримінально-виконавчої інспекції, по суті, мало що можуть протиставити протиправній поведінці засудженого, і ефективно здійснювати контроль за проходженням ним випробувального строку, як того вимагає Інструкція „Про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань” від 03. 01. 2002 р.

Перш за все, як свідчить аналіз статистичних даних за перше півріччя 2002 р., суди при застосуванні статей 75, 79 КК України у більшості випадків не призначають звільненим від покарання з випробуванням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. Так, судами Закарпатської, Рівненської, Тернопільської областей із застосуванням ст. 76 звільнено від покарання всього 22 - 27% від загального числа звільнених з випробуванням. У Івано-Франківській, Львівській, Хмельницькій, Черкаській областях цей показник складає 42 - 54%.

В той же час ефективність звільнення від відбування покарання з випробуванням, можливість проводити повноцінну виховно-профілактичну роботу із засудженими багато в чому визначається саме характером обов'язків, які можуть бути покладені на них судом.

Порядок і умови виконання покарання у Англії здійснюється з використанням положень прецедентного та статутного права. До найважливіших нормативно-правових актів які регулюють виконання покарання належить: Закон „Про виправні заклади” 1952 року, Закон „Про кримінальне право” 1967 року, 1977 року, Закон „Про кримінальну юстицію” 1982 року, тощо.

У випадку порушення умов пробації суд може: викликати засудженого, видати наказ про арешт засудженого; накласти на засудженого штраф у розмірі 50 фунтів стерлінгів; взяти його під варту, тощо. Якщо судом буде визначено що засуджений не потребує більше перебування в режимі пробації, на основі заяви засудженого чи службової особи служби пробації то суд може видати наказ про перехід засудженого до умовного звільнення, але при умові що він не буде вчиняти протягом цього строку нових злочинів. Серйозним видом покарання без позбавлення волі є наказ про надання послуг громадськості, який полягає у виконанні громадських робіт. При невиконанні такого наказу магістральний суд або суд Корони може накласти на засудженого штраф, або інші заходи стягнення.

Пенітенціарна система Англії складається із центральних та місцевих тюрем, в яких тримаються особи які очікують вироку суду. Центральні тюрми діляться на установи закритого та відкритого типу. Установи відкритого типу не мають охорони, решіток на вікнах. Система таких закладів поки що невелика, але продовжує збільшуватися, оскільки на такі установи держава витрачає менше коштів ніж тюрми закритого типу і дозволяє зберегти соціально корисні зв'язки засуджених з зовнішнім світом.

Проте насправді вивчення практики діяльності органів розслідування і суду показує, що слідчий і суд у більшості випадків не володіють реальною можливістю зібрати всеосяжну інформацію про особу обвинуваченого.

Дослідження вироків осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, свідчить про те, що при постановленні вироку судами враховується обмежена за об'ємом і не завжди особова інформація, яка не може бути визнана достатньою базою для всебічної і повної оцінки особи, що часто тягне її перекручену оцінку і, як наслідок, проголошення несправедливого вироку. Аналіз обставин, відображених у вироках, при мотивуванні покарання, показує, що інформація про особу винного зводиться, як правило, до трьох-чотирьох стандартних обставин, що характеризують особу, і це при тому, що третина звільнених від відбування покарання з випробуванням осіб засуджені за вчинення тяжких злочинів. Як правило, це щире каяття, незначність збитку, заподіяного злочином, а також вчинення злочину вперше. В основному подібні ускладнення обумовлені дуже великим об'ємом роботи органів слідства і суду.

Пробація як альтернативна тюремному ув'язненню міра полягає у встановленні нагляду за злочинцем, який залишається в суспільстві, але на якого судом покладені певні зобов'язання і обмеження. Нагляд полягає як у вимозі дотримуватися співпраці з наглядачем і виконувати вирок, так і в праві на отримання допомоги. Іншими словами, пробація містить принципи покарання і допомоги, контролю і піклування.

Що стосується інституту пробації у Франції, то відстрочка від відбування покарання закріплена в діючому кримінальному кодексі в двох основних видах: у вигляді відстрочки виконання покарання, та у вигляді відстрочки призначення покарання. В свою чергу, відстрочка виконання покарання представлена в трьох видах 1) проста відстрочка; 2) відстрочка з поміщенням засудженого в режим випробування; 3) відстрочка з покладенням на засудженого виконати певну трудову діяльність у громадських інтересах.

Випробування - як відмінна риса пробації передбачена, таким чином при відстрочці виконання покарання з поміщенням засудженого в режим випробування. Особливістю французького кримінального права є те, що відстрочка виконання покарання поширюється на частину покарання у вигляді позбавлення волі.

Французьким кримінальним законодавством встановлено такі умови апробації: вона може бути призначена лише фізичним особам, за вчинений злочин чи за проступок (за політичні злочини апробація не призначається), передбачається виконання відповідних обов'язків. Суд може повність чи частково відмінити відстрочку, якщо засуджений в продовж випробувального строку скоїв новий злочин, але який не являється політичним злочином. Після того як пройде випробувальний строк у випадку якщо відстрочка не була відмінена особа вважається не судимою. У Франції особа може бути повністю звільнена від покарання за поступок чи правопорушення. Суд визнавши підсудного винним і призначивши в разі необхідності конфіскацію небезпечних або шкідливих предметів, може звільнити підсудного при умові, що виправлення підсудного досягнуто, ліквідовані шкідливі наслідки злочину. Суд звільняючи від покарання може винести рішення про те, що вирок не буду згадуватися в „даних про судимість”.

В деяких країнах умовною може бути також частина вироку до тюремного ув'язнення. Наприклад, у Бельгії введено частково, покараннями переслідувати ціль дати можливість застосувати умовне покарання, незважаючи на те що підсудний знаходиться під вартою, а також призначити в якості караючої санкції короткострокове тюремне ув'язнення, після цього наступає більш тривалий період умовного заключення.

Слід зазначити що існує ряд міжнародно-правових актів які спрямовані на захист прав та свобод людини і громадянина, в міжнародних актах міститься вимоги щодо захисти прав осіб які засуджені, і правила поводження з такими особами. До переліку таких актів необхідно віднести „Загальну декларацію прав людини” 1984 року. В ній стосовно осіб які піддані кримінальному покаранню вказується, що ніхто не може бути підданий примусовому арешту, забороняється застосування катування і заходів які принижують людську гідність. Особа повинна відлягати лише певним обмеженням, які передбачені законом, виключно в цілях забезпечення і поваги до прав тої чи іншої особи. Другим міжнародно-правовим актом загального характеру є „Міжнародно-правовий пакт про громадянські і політичні права” 1966 року. В ньому сформульовані положення, які вказують не поводження із засудженими, а саме: кожен хто засуджений до смертної кари вправі просити про помилування; робота, яку повинен виконувати засуджений не може розглядатися як примусова, та інші положення. Також існують інші акти які регулюють дане питання. Також слід враховувати, що міжнародно-правові акти поруч з нормами принципами містять норми-рекомендації які не носять обов'язкового характеру хоча і враховуються в правотворчій діяльності.

Висновки

пробація умовний засудження

Пробація як альтернативна тюремному ув'язненню міра полягає у встановленні нагляду за злочинцем, який залишається в суспільстві, але на якого судом покладені певні зобов'язання і обмеження. Пробація, як інститут умовного засудження передбачається у законодавстві багатьох європейських та американських та інших країн світу. Кримінальним законодавством в різні періоди закріплено інститут пробації в США, Англії, Франції, Японії, Німеччині, Угорщині та багатьох інших країнах. Дослідивши даний інститут необхідно зазначити його позитивний вплив на перевиховання злочинців та запобігання вчинення нових злочинів, а з ними і виникнення рецидивної злочинності в країнах світу.

Вважаю, що було б доцільно ввести даний інститут, також і в кримінальному законодавстві України. Видається, ідею пробації визнано в Україні, але вона наразі не знаходить достатньої підтримки. І річ не в тому, що вітчизняні юристи й управлінці виступають проти гуманізації кримінального судочинства або ширшого використання альтернативних покарань. Просто процес створення відповідної служби в нашій країні нагадує ситуацію, коли у добре підготовлений ґрунт висаджують саджанець, привезений здалеку. Проте, як його вирощувати, ніхто не знає.

Аналізуючи погляди вчених-правників, які займалися дослідженням питання засудження з випробуванням. Звертається увага на те, що більшість із них визначала умовне засудження й відстрочку виконання вироку, які трансформовані чинним кримінальним законодавством у звільнення від відбування покарання з випробуванням, як один з видів звільнення від покарання, а саме - умовне звільнення. Однак ця думка далеко не бездоганна. Залишається не вирішеною низка питань: підстави такого звільнення, правова природа обмежувальних заходів, які застосовуються щодо засудженого, правомірність покладення на нього додаткових покарань протягом іспитового строку та ін. На підставі проведеного аналізу, обґрунтовується, що норми, які передбачають звільнення від відбування покарання з випробуванням, доцільно виокремити в самостійний інститут Загальної частини кримінального права „Пробація”, під яким слід розуміти систему випробування, що застосовується судом щодо осіб, які можуть виправитися без відбування призначеного основного покарання, підґрунтя якої склали раніш відомі умовне засудження і відстрочка виконання вироку, які чинним кримінальним законодавством віднесені до звільнення від відбування покарання з випробуванням. Ураховуючи схвалену Законом України від 21 листопада 2002 р. Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, вважаємо цілком доцільним впровадження терміна „пробація” до КК України.