Велике значення для формування законодавчої бази національного торговельного судноплавства мають положення ст. 94 Конвенції ООН з морського права 1982 р. Відповідно до цих положень держава несе відповідальність за здійснення своєї юрисдикції і контролю над судами, що плавають під її прапором, в адміністративних, технічних і соціальних питаннях.

Держава забезпечує реєстр суден із вказівкою назв суден, що плавають під її прапором, бере на себе зобов'язання з здійснення юрисдикції над своїми суднами, їх капітанами й екіпажами.

Держава вживає необхідних заходів для забезпечення безпеки плавання своїх судів у морі. Особливо це стосується питань конструкції, устаткування і придатності суден до плавання, питань комплектування, умов праці і навчання екіпажів суден, а також користування сигналами підтримки, зв'язку і попередження зіткнень.

Кожне судно перед реєстрацією, а надалі через відповідні проміжки часу, повинне інспектуватися кваліфікованим судновим інспектором і мати на борту такі карти, морехідні видання, навігаційне устаткування і прилади, які необхідні для безпечного плавання судна.

Капітан, офіцери й у необхідній мірі екіпаж повинні бути цілком ознайомлені з діючими міжнародними правилами в галузі охорони людського життя на морі, попередження зіткненням, запобігання, скорочення і збереження під контролем забруднення морського середовища і підтримки зв'язку по радіо.

Кожна держава організує розслідування достатньо кваліфікованою особою кожного нещасного випадку із суднами або навігаційним інцидентом у відкритому морі, за участю держави, під прапором якої плаває судно, що призвів до загибелі громадян іншої держави або нанесення їм серйозних каліцтв, або до серйозного збитку судноплавству, або спорудам іншої держави, або морському середовищу.

У порядку уточнення змісту виняткової юрисдикції держави над судами свого прапора у відкритому морі, необхідно підкреслити, що цю юрисдикцію держава здійснює через капітана судна. Капітан є представником влади держави прапора на судні. На нього, крім питань судоведення, покладається обов'язок із вжиття всіх заходів,

Термін "виключна юрисдикція держави" слід розуміти як юрисдикція лише держави прапора і судна.

Розпорядження капітана в межах його повноважень підлягають беззаперечному виконанню всіма особами, що перебувають на судні, включаючи пасажирів, у тому числі й іноземців.

Юрисдикція держави над суднами свого прапора у відкритому морі означає, що піддавати оглядові або здійснювати інші акти влади над торговельними й іншими невоєнними суднами у відкритому морі можуть тільки військові або спеціально на те уповноважені судна держави прапора.

Правило про виняткову юрисдикцію держави прапора над своїми суднами у відкритому морі припускає, що кримінальне, адміністративне, або дисциплінарне переслідування щодо капітана або іншого члена екіпажу, необхідність у якому виникає у випадку зіткнення із судном або іншої події у відкритому морі, може бути порушено тільки перед судовою або адміністративною владою держави прапора. Ні арешт, ні затримка цього судна не можуть бути здійснені навіть як захід розслідування за розпорядженням якої-небудь іншої влади крім держави прапора.

Держави співпрацюють одна з одною у керуванні живими ресурсами і їхнім збереженням у районах відкритого моря. Держави, громадяни яких ведуть промисел ідентичних або різних ресурсів у тому самому районі, починають переговори з метою вживання заходів, необхідних для збереження цих живих ресурсів.

При визначенні розміру припустимого улову і встановленні інших заходів для збереження живих ресурсів відкритого моря держави.

Щодо іноземного торговельного судна військовий корабель вправі піддати його оглядові лише у строго визначених випадках, вкачаних у ст. 110 Конвенті ООН з морського права 1982 р

Таким чином, Конвенція з морського права 1982 p., констатуючи свободу рибальства, зобов'язує держави вживати дієвих заходів зі збереження живих ресурсів відкритого моря, активно співпрацювати з іншими державами в цій сфері, не порушувати законних прав інших користувачів у Світовому океані.

Ці вимоги є основними, обов'язковими для кожної держави в питаннях рибальства й іншого морського промислу і можуть стати керівними в розробці правових норм, що регламентують діяльність державних органів, організацій і громадян у сфері рибальського й іншого промислу. Разом з тим, беручи до уваги характер цих конвенційних положень, варто відзначити, що вони, на відміну від положень про свободу судноплавства, свободу прокладати кабелі і трубопроводи, свободу наукових досліджень і свободу зведення штучних споруд не сприяють становленню і розвиткові правового статусу вод відкритого моря, як об'єкта загальної спадщини людства.

Поряд зі свободою судноплавства і рибальства важливою також уявляється свобода польотів над відкритим морем, однак вона є похідною від свободи судноплавства і спеціально в Конвенції 1982 р. не регламентується.

Свободи прокладати підводні кабелі і трубопроводи в Конвенції присвячені статті 112, 113, 114, 115. Відповідно до положень цих статей право прокладення по дну підводних кабелів і трубопроводів за межами континентального шельфу належить усім державам; розрив або ушкодження підводного кабелю або трубопроводу, зроблений навмисно або внаслідок злочинної недбалості, є карною дією, а збиток, викликаний заходами для порятунку підводного кабелю або трубопроводу від розриву, повинен бути відшкодований.

Свобода зведення штучних островів і інших споруд припускає право держав на зведення штучних островів і інших споруд у районах відкритого моря за межею 200-мильної виняткової економічної зони і за межами континентального шельфу. Однак яких-небудь пояснень до цього положення Конвенція 1982 р. не дає.

Свобода наукових досліджень гарантує право всіх держав, незалежно від їхнього географічного положення, а також право

Принцип свободи відкритого моря, який є основним принципом сучасного міжнародного морського права, за своєю значимістю, глибоким і широким змістом, як уже відзначалося, варто віднести до найважливіших принципів розвитку міжнародного співробітництва. Тому цілком закономірно те, що в Конвенції 1982 р. при визначенні правового режиму вод відкритого моря знайшли відображення такі хвилюючі і тривожні для світового співтовариства питання, як боротьба з піратством, работоргівлею, наркотиками, несанкціонованими віщаннями, порушеннями суверенних прав прибережних держав і ін. У Конвенції 1982 р. питання боротьби з цими явищами розглядаються як винятки з юрисдикції держав над судами, що плавають під їхніми прапорами. Одночасно здається логічним і правомірним розглядати це питання як елементи, що поглиблюють і розширюють уявлення про юридичний зміст принципу свободи відкритого моря. Води відкритого моря в силу принципу його волі не можуть бути ареною здійснення яких-небудь протиправних і тим більше злочинних дій, і, звичайно, вони не можуть використовуватися як притулок для протизаконних дій, що вже вчинені. З огляду на це, міжнародне морське право, регламентуючи питання боротьби з порушеннями, що мають місце у водах відкритого моря, виступає визначеним гарантом свободи відкритого моря.

Одним з-поміж найбільш небезпечних злочинних діянь, на які звертає увагу Конвенція, вважається піратство. Піратство є одним з найдавніших видів злочинів на морях. Об'єктами піратських дій, як правило, були торговельні судна, раби, іноді прибережні території, населені пункти. Піратство завжди поєднувалося з насильством. Воно ніколи не припинялося і, як це не парадоксально, існує й у наш час. Грабіж на морях істотно порушує свободу відкритого моря.

Особливо часті піратські напади біля берегів Західної Африки й у морських районах Південно-Східної Азії. Небезпека нападу піратів підстерігає судно не тільки в морі, але і на рухливих рейдах. Найбільш погану славу серед моряків здобули рейди Сінгапуру, Фритауна, Лагоса. За повідомленнями різних джерел, тут відбувається до 50 збройних пограбувань на рік. Багато сотень розграбованих суден, зруйнованих прибережних селищ, тисячі убитих і викрадених - от послужний список піратів XX століття.

У зв'язку з цим у Конвенції 1982 р. питанням боротьби з піратством приділена досить значна увага (статті 100-107). Конвенція ставить за обов'язок усім державам співпрацювати в максимально можливій мірі з припинення піратства у відкритому морі і дає його визначення. Згідно зі ст. 101 піратством визнається будь-який неправомірний акт насильства, затримки, або будь-який грабіж, здійснений в особистих цілях у відкритому морі, а також будь-який акт добровільної участі у використанні якого-небудь судна (включаючи і літальні апарати) для піратських дій або підбурювання до подібних дій.

У практиці міжнародних відносин і в літературі з міжнародного морського права часто зустрічається термін "державне піратство". Його прихильники вважають, що під значення цього терміна підпадають дії військових кораблів і державних суден, які чинять насильницькі незаконні дії стосовно мирних мореплавців. Так звичайно кваліфікували дії німецьких військових кораблів у періоди Першої і Другої світових воєн і інші подібні дії. З погляду логіки і політичних мотивів це в якійсь мірі виправдано, однак у сучасному міжнародному морському праві такого поняття, як "державне піратство" не існує, й у Конвенції ООН з морського права 1982 р. воно відсутнє. Кваліфікація піратства як міжнародного злочину більш прийнятна, оскільки характеризує піратство як злочин, що носить міжнародний характер і порушує мир та порядок у водах відкритого моря, що є районом міжнародного співробітництва.

Работоргівля не менш давнє явище, ніж піратство, однак протягом тисячоріч вона була правомірним заняттям. Заборона рабства і подальше зміцнення демократичних принципів розвитку людського суспільства поставили работоргівлю поза законом.

З метою підтримки правопорядку у водах відкритого моря й для розвитку положень Єдиної конвенції про наркотичні засоби 1961 р. і Віденської конвенції про психотропні речовини 1971 р. Конвенція 1982 р. ставить за обов'язок усім державам співробітничати у припиненні незаконної торгівлі наркотиками і психотропними речовинами, здійснюваної суднами у відкритому морі (ст. 108). Якщо в держави є достатні підстави, які доводять, що її судно займається незаконною торгівлею наркотиками або психотропними речовинами, вона вправі розраховувати на допомогу інших держав у припиненні цієї торгівлі.

Право переслідування за гарячими слідами має свої особливості. Цим правом наділяються тільки прибережні держави з застереженням, що переслідуванню може бути піддане іноземне судно тільки за порушення ним законних інтересів прибережної держави. Законність переслідування за гарячими слідами обумовлюється в Конвенції поруч з умовами.

Переслідування може бути почато тільки після того, як судно-порушник, одержавши належним чином переданий сигнал зупинитися, продовжує рух на вихід із зони національної юрисдикції прибережної держави. Право переслідування може бути передане іншому переслідувачеві (судну або літальному апаратові держави прапора первісного переслідувача) за умови, що воно не переривається при передачі і може продовжитися у водах відкритого моря. Право переслідування за гарячими слідами втрачає силу при вході переслідуваного судна в будь-які територіальні води (свої або третьої держави). У випадку невиправданого переслідування або затримки постраждалому судну повинні бути відшкодовані будь-які заподіяні збитки або збиток.

У Конвенції 1982 р. у перерахуванні свобод відкритого моря сформульовані поряд з раніше діючими свободами нові свободи, продиктовані життям: зведення штучних островів та інших споруд і проведення наукових досліджень. Виникає природне запитання - хіба сформована небезпечна обстановка, що загрожує можливим екологічним вибухом, не диктує необхідність включення в перелік свобод, що визначають свободу відкритого моря, ще одну - свободу від забруднення морського середовища, припускаючи тим самим категоричну заборону забруднення. Важливим фактором є зростаюче прагнення людства до миру, до виключення воєн з життя суспільства взагалі і з просторів Світового океану зокрема.

Дві світові війни XX сторіччя показали, що людство несе особливо відчутні втрати в результаті воєнних дій, що розгортаються у водах відкритого моря.

Аналіз сучасного стану обстановки на морях привів учасників III Конференції ООН з морського права до необхідності включити в Конвенцію 1982 р. положення про мирне призначення вод відкритого моря. Ст. 88 Конвенції говорить: "Відкрите море резервується для мирних цілей". Цим самим вперше офіційно в міжнародно-правовому документі такого масштабу, яким є Конвенція ООН з морського права 1982 p., сформульований і проголошений загальний принцип використання відкритого моря в мирних цілях.

Проблема виключення вод відкритого моря зі сфери військових заходів сама по собі не нова. У міжнародно-правовій літературі неодноразово зверталася увага на необхідність нейтралізації відкритого моря. Однак звичайно це стосувалося питань заборони воєнних дій на морі в період військових конфліктів.

Прогресуючий розвиток демократизації людського суспільства, з одного боку, і тривожні події конфронтації і холодної війни, з іншого, спонукали учасників III Конференції ООН ввести в сучасне міжнародне морське право як новий принцип положення про резервування відкритого моря для мирних цілей і, не обмежуючись цим, учасники Конференції сформулювали положення про використання морів у мирних цілях. Стаття 301 "Використання морів у мирних цілях" розкриває зміст цього положення: "При здійсненні своїх прав і виконанні своїх обов'язків відповідно до діючої Конвенції, держави-учасники утримуються від погрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави або якого-небудь іншого способу, несумісного із принципами міжнародного морського права, втіленими в Статуті Організації Об'єднаних Націй".

Однак, віддаючи належне вищевикладеним положенням Конвенції 1982 р. і високо оцінюючи їхнє прогресивне значення, необхідно відзначити, що формулювання ст. 88 Конвенції 1982 р. "Відкрите море резервується для мирних цілей" не можна визнати вичерпним, тому що воно лише декларує бажаність використання відкритого моря в мирних цілях і через це страждає певною недостатністю.

"Відкрите море використовується винятково і тільки в мирних цілях". Таке формулювання не залишало б ніяких сумнівів щодо характеру можливого використання вод відкритого моря і цілком відповідало б духові і цілям Статуту Організації Об'єднаних Націй, у якому записано, що народи світу сповнені рішучості:

- позбавити прийдешні покоління від нещасть війни, яка двічі в нашому житті принесла людству невимовне горе;

- створити умови, за яких можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов'язань, що випливають з договорів і інших джерел міжнародного права;

- забезпечити прийняття принципів і встановлення методів, щоб збройні сили застосовувалися не інакше, як у загальних інтересах.

З відзначеного вище випливає, що з однієї сторони для вод відкритого моря джерела, які повинні зобов'язувати до правового положення об'єкта спільної спадщини людства, такими поки не є, з іншого боку - процес розвитку положень, що приближають ці води до статусу об'єкта спільної спадщини людства, продовжується і не виключено, що він у кінцевому рахунку завершиться позитивно.

Розділ 2. Правовий режим відкритого моря