Поняття господарських правовідносин

Размещено на http://www.allbest.ru

12

Харківський національний університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут права та масових комунікацій

Кафедра?? правового? забезпечення ??господарсько ї?діяльності

Реферат

На тему

Поняття господарських правовідносин

Виконав

Студент групи ПЗдср08-2

Китрар В.С.

План

1. Предмет регулювання господарського права

2. Поняття господарських правовідносин та їх види

3. Методи господарського права

Література

Вступ

У сфері економіки виникають і функціонують різноманітні відносини, пов'язані з господарською діяльністю. Зокрема, держава здійснює функції загального управління економікою. З цією метою у центрі й на місцях діють органи державної виконавчої влади -- міністерства, державні комітети, інші центральні органи, місцеві державні адміністрації. Отже, у сфері господарювання складаються управлінські відносини між цими органами і суб'єктами господарювання. Ці відносини регулюються адміністративним правом, тобто є адміністративними правовідносинами.

Господарське право, як і будь-яку іншу юридичну дисципліну, можна визначити, насамперед, за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права.

З цієї точки зору господарське право є системою норм, що регулюють господарські відносини, тобто відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Отже, саме господарські відносини у сфері економіки України і становлять предмет господарського права.

Зміст предмета господарського права визначається двома поняттями: «організація господарської діяльності» та «здійснення господарської діяльності».

Зазначені поняття вживаються в Господарському кодексі України від 16 січня 2003 р., який набрав чинності з 1 січня 2004 р. , та в інших актах законодавства України.

1. Предмет регулювання господарського права

Господарське право, як і будь-яку іншу юридичну дисципліну, можна визначити насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права. З цієї точки зору господарське право - система норм, які регулюють господарські відносини, тобто відносини, в які вступають організації, підприємці у процесі своєї господарської діяльності. Господарські відносини у сфері економіки України становлять предмет господарського права.

Правові форми державного регулювання економіки реалізуються за допомогою певних способів впливу на поведінку суб'єктів господарювання. Такі передбачені законодавством способи впливу держави на поведінку суб'єктів господарського життя з метою отримання необхідного суспільству результату можна назвати методами державного регулювання.

Традиційно в науці господарського права виділяють дві групи методів впливу держави на економіку, на поведінку суб'єктів господарювання - адміністративні та економічні. Виходячи з цього, адміністративні методи - це такі способи впливу держави, за яких необхідний суспільству результат досягається шляхом прямого наказу (обов'язкового припису) компетентного органу, що підлягає виконанню суб'єктом господарювання незалежно від того, чи вигідно це виконання йому економічно, чи ні.

Економічні методи - це такі способи впливу держави на економіку, на суб'єктів господарювання, за яких необхідний суспільству результат досягається шляхом стимулювання суспільного виробництва, через економічний інтерес виконавців (як за допомогою матеріального заохочення, так і за допомогою майнової відповідальності за результати господарської діяльності). Адміністративні та економічні методи застосовуються у межах чинного господарського законодавства залежно від конкретних економічних, політичних та інших умов, а також виходячи з мети і завдань, що стоять перед державою і суспільством на певному історичному проміжку часу.

З часом елемент державного регулювання зменшуватиметься, норми господарського права України будуть "комерціалізуватися". Воно перетворюватиметься на комерційне право, яке діятиме паралельно з цивільним. господарське право

У країнах ринкової економіки правові системи традиційно включають комерційне право. Це системи норм права, що регулюють комерційну діяльність у широкому розумінні, тобто виробництво і купівлю-продаж товарів, робіт, послуг.

2. Поняття господарських правовідносин та їх види

У сфері економіки виникають і функціонують різноманітні відносини, пов'язані з господарською діяльністю. Вони регулюються різними видами права. Так, управлінські відносини між органами і підприємствами регулюються адміністративним правом, тобто вони є адміністративними правовідносинами. В процесі підприємницької діяльності використовується наймана праця. Такі відносини регулюються трудовим правом і називаються трудовими.

Господарські суб'єкти в процесі діяльності отримують прибуток, отже вони є платниками податків, а значить, суб'єктами фінансових відносин.

Між підприємствами, підприємцями та громадянами в процесі господарської діяльності виникають майнові відносини щодо задоволення особистих потреб громадян у товарах, роботах, послугах. Ці відносини регулюються цивільним правом і називаються цивільно-правовими.

Вказані відносини об'єктивно необхідні для здійснення господарської діяльності. Але за своєю економічною природою вони не є господарськими відносинами. Вони лише створюють організаційні, матеріальні, фінансові та інші передумови функціонування господарських відносин.

Господарські правовідносини - це відносини між господарюючими суб'єктами і органами влади, які складаються у процесі організації і здійснення господарської діяльності.

Стаття 3 Господарського кодексу України визначає такі форми господарських правовідносин:

Господарсько-виробничі відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Організаційно-господарські відносини, що складаються між суб'єктами організаційно-господарських повноважень в процесі управління господарською діяльністю.

Внутрішньогосподарські відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єктів господарювання, а також відносини суб'єкта господарювання з його струк­турними підрозділами.

Стаття 5 Господарського кодексу України визначає конституційні основи правопорядку, свободу підприємницької діяльності. Проте відносини, що виникають в процесі підприємницької діяльності, не можуть мати безмежно вільний характер. Певні правові обмеження необхідні як самим суб'єктам підприємництва, так і суспільству в цілому. Тому в суспільних і приватних інтересах, підприємницькі правовідносини поділяються на такі види:

1. Вільні. В їх основі лежить положення, визначене в ст. 6 Господарського кодексу України про те, що підприємець має право без обмежень здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

2. Дозвільні. В основі цих відносин лежить визначений в ч.3 ст. 5 Господарського кодексу України та ст. 8 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” перелік видів підприємницької діяльності, яка може здійснюватись лише за спеціальним дозволом, що видається Кабінетом Міністрів або іншим уповноваженим органом. Цю категорію підприємницьких правовідносин можна поділити на чотири групи:

I. Відносини, пов'язані з виготовленням та реалізацією певних продуктів і речовин (алкогольні напої, тютюнові вироби, ветеринарні медикаменти, медикаменти та хімічні речовини).

II. Відносини з внутрішніх та міжнародних перевезень паса жирів та вантажів автомобільним, залізничним, морським, повітряним шляхом та ін.

Відносини щодо проведення спеціальних робіт, таких як пошук та експлуатація родовищ корисних копалин, виробництва та ремонт спортивної і мисливської вогнепальної зброї, а також боєприпасів до неї, виготовлення грошових знаків, видобування і використання радіоактивних речовин, добування дорогоцінних металів і каміння. Надання населенню специфічних послуг: медичних, ветеринарних, юридичних, утримання гральних закладів, аудиторська діяльність. Для отримання ліцензії суб'єкт господарської діяльності подає до відповідного органу, що видає ліцензії, заяву про її видачу, в якій зазначаються:

а) відомості про заявника;

б) для громадянина-підприємця - прізвище, ім'я по батькові та паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий та місце проживання);

в) для юридичних осіб - найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, організаційно-правова форма, ідентифікаційний код;

г) вид діяльності, на який заявник має намір отримати ліцензію;

д) термін дії ліцензії.

До заяви додаються такі документи: - підприємцями-громадянами - копії документів, що засвідчують рівень освіти і кваліфікації, необхідний для здійснення відповідного виду діяльності; копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності; - юридичними особами - копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та установчих документів. За видачу ліцензії встановлюється така плата: з громадян - у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; з юридичних осіб - у розмірі дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Органам, що видають ліцензії, забороняється справляти за видачу ліцензій додаткову плату понад установлену законодавчими актами, а також передбачати умовою видачі ліцензій внески до будь-яких позабюджетних фондів і здійснення інших платежів, не віднесених законодавством до обов'язкових. Орган ліцензування протягом 10 днів з дня отримання цих документів повинен прийняти рішення щодо видачі ліцензії чи мотивовано відмовити у цьому. Відповідь про своє рішення орган ліцензування повідомляє заявнику протягом 3 робочих днів з дня його прийняття. Крім того, в триденний термін з дня отримання плати за видачу ліцензії орган ліцензування повинен оформити відповідний дозвіл (плата вноситься лише після прийняття рішення про видачу ліцензії). Якщо протягом 30 календарних днів з дня направлення йому рішення суб'єкт господарювання не вносить плати, то орган ліцензування має право прийняти рішення про визнання ліцензії недійсною. У ліцензії зазначаються найменування органу, що видав її, прізвище, ім'я та по батькові, адреса проживання громадянина або найменування і місцезнаходження юридичної особи, вид діяльності, на яку видається ліцензія, місце її здійснення, особливі умови та правила здійснення даного виду діяльності, номер реєстрації ліцензії, дата її видачі, строк дії.

Ліцензія може бути анульована у разі виявлення недостовірних даних у заяві на отримання ліцензії чи в документах, що додаються до неї; передачі суб'єктом підприємницької діяльності ліцензії іншій особі; повторного або грубого порушення суб'єктом підприємницької діяльності ліцензійних умов.

Ліцензія вважається анульованою з дати прийняття рішення щодо анулювання ліцензій або з дати скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності. Мотивоване рішення про зупинення дії ліцензії або її анулювання доводиться до відома суб'єкта підприємницької діяльності у п'ятиденний строк. Після закінчення терміну дії ліцензії суб'єкт господарської діяльності зобов'язаний отримати нову ліцензію.У випадку припинення суб'єктом господарювання своєї діяльності він повідомляє орган ліцензування про це у письмовому вигляді протягом 7 днів з дня припинення діяльності. За необхідності переоформлення ліцензії суб'єкт господарської діяльності з причини зміни своєї назви, місця знаходження тощо подає заяву, раніш отриману ліцензію і завірені нотаріально зміни. Орган ліцензування протягом трьох робочих днів з дня от­римання заяви видає переоформлений дозвіл.

III. Державно-підприємницькі. В основі визначення цього виду правовідносин лежить обмеження суб'єктів щодо певних видів діяльності, яка передбачається ст. 12 Господарського кодексу України. Ця діяльність пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, виготовленням і реалізацією військовою зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобуванням бурштину, охороною особливо вважливих державних об'єктів, а також із розробленням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв та їх запуском. Принципи підприємницької діяльності, тобто основні засади, на яких базується підприємництво, законодавчо закріплені в ст. 62 Господарського кодексу України.

До них належать:

а) вільний вибір діяльності;

б) залучення на добровільних засадах до підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб та громадян;

в) самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів виготовленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

г) вільний найм працівників;

д) залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене зако­нодавством;

е) вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

є) самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

3. Методи господарського права

Методи господарського права - це сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів господарських правовідносин. Концептуально методи господарського права будуються на двох принципах: загальнодозвільному ("дозволено все, що не заборонено законом"), за яким діють підприємства і підприємці, та зобов'язуючому ("суб'єкти господарського права зобов'язані і мають вчиняти те, що на них покладено законом"). Цей принцип в основному стосується органів державного управління економікою. Як зазначається у ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Господарські відносини є комплексними відносинами. Вони поєднують у собі організаційні і майнові (вартісні) елементи. Тому у господарському праві як комплексній галузі права загалом діють три основні методи правового регулювання.

Передусім це метод автономних рішень суб'єктів господарських відносин. Він грунтується на тому, що підприємства, підприємці мають право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України . Це означає, що суб'єкти господарських відносин самостійно:

а) планують свою господарську діяльність;

б) в межах законодавства вільно обирають предмети господарських договорів і визначають зобов'язання в них, всі необхідні умови господарських взаємовідносин.

Існує ще метод владних приписів (вимог законів і вказівок компетентних органів, обов'язкових для суб'єктів господарських відносин). Згідно з ним діяльність (поведінка) суб'єктів підпорядковується обов'язковим моделям правовідносин, визначеним законодавством. Це, зокрема, обов'язковість додержання заборон закону щодо здійснення господарської діяльності (ліцензії, квоти, спеціальні режими тощо), обов'язок визначених у законодавстві підприємств укладати з державою державні контракти та ін.

Література

1. Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18. - Ст. 144; № 19-20. -Ст. 144; №21 22. - Ст. 144

2. Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р. // відомості Верховної ради України. - 2003. - №18, Ст. 144

3. Вінник О. М. Господарське право: Курс лекцій. -- К.: Атіка, 2004. -- С. 14

Размещено на Allbest.ru