Закон як форма права та його значення в умовах правової держави

5. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ - АКТ ВИЩОЇ ЮРИДИЧНОЇ СИЛИ ТА ЇЇ ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА

Прийняття п'ятою сесією Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Конституції України стало найважливішою історичною подією в житті українського народу після проголошення 24 серпня 1991 р. незалежності і схвалення 1 грудня 1991 р. всенародним голосуванням Акта проголошення незалежності України. Тим самим було завершено процес становлення України як суверенної держави, яка має свій Основний Закон. Чому саме у суспільстві й державі такого великого значення набуває Конституція, чому саме її прийняттям обумовлені становлення держави, її належність до сім'ї цивілізованих демократичних країн, активізація міжнародних відносин?

Конституція України є найвищим правовим актом нашої держави, її Основним Законом, який водночас визначає основні напрями розвитку суспільства і держави. Конституція, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України, має свою структуру, обумовлену змістом, предметом правового регулювання і формою Основного Закону держави. Вона складається з преамбули та п'ятнадцяти розділів.

У преамбулі Конституції [5] виражені найбільш принципові положення та ідеї, якими керувалася Верховна Рада України, ухвалюючи Основний Закон держави: положення про державно-політичне (офіційне) розуміння поняття «український народ», за яким його визначають як єдність громадян України різних національностей, тобто всі особи, які належать до громадянства України та положення про те, що цю Конституцію прийнято на основі «здійснення українською нацією права на самовизначення».

Українська нація разом з багатьма європейськими та азійськими націями реалізувала це своє право після Першої світової війни, утворивши Українську Народну Республіку. Однак тоді національну державність не вдалося зберегти. У 1991р. українську державність відновлено. Приймаючи Конституцію незалежної української держави, її парламент підкреслює; що поява Основного Закону України, як і поява самої української держави наприкінці XX ст., є наслідком реалізації українською нацією свого незаперечного права на самовизначення; положення про те, що Конституцію прийнято для «забезпечення прав і свобод людини» та гідних умов життя; положення про те, що парламентарі, приймаючи Основний Закон держави, «усвідомлюють усю свою відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми і прийдешніми поколіннями українського народу». Цим положенням ще раз підкреслено єдність українського народу з європейською культурою і цивілізацією, побудованої на принципах християнської моралі; положення про «визначення Конституції Основним Законом України».

Розділи I-XIV об'єднують у собі 161 статтю. Останній розділ (розділ XV - Перехідні положення) містить приписи, пов'язані з поступовим введенням у дію окремих положень Конституції, об'єднаних у 14 пунктів. Вони були розраховані на тимчасовий період дії, що тривав до 5 років (п.п.12, 13). Ці положення забезпечують наступність у діяльності органів державної влади (п.п.2,3,5-7,9-11) і місцевого самоврядування (п.8), ревізію старого законодавства (п.1) тощо. Слід зазначити, що попередня Конституція України 1978 року складалася з 10 розділів, в яких містилася 171 стаття. Таким чином, за своєю структурою і змістом нова Конституція України близька до конституцій багатьох демократичних країн.

За загальними класифікаційними ознаками Конституцію України 1996р. можна визначити як:

1) писану кодифіковану конституцію унітарної держави з автономним утворенням;

2) жорстку конституцію, оскільки внесення змін і доповнень до Конституції України потребує в окремих випадках як спеціальних суб'єктів, так і кваліфікованої більшості голосів (не менше 226 голосів від конституційного складу Верховної Ради України);

3) за порядком прийняття як конституцію народну (демократичну), оскільки вона прийнята парламентом України 28 червня 1996 року від імені українського народу - громадян України всіх національностей.

Прийняття Основного Закону нашої держави у 1996 році стало визначною подією в її історії, у житті українського народу. Завершився тривалий і надзвичайно складний конституційний процес, і розпочався якісно новий етап у розвитку суспільства і держави. Розглядати Конституцію України лише як правовий акт було б не зовсім правильно. Вона є надзвичайно важливим політико-правовим документом довгострокової дії, яким збагатилася наша держава, підвалинами не лише сучасних, а й майбутніх перетворень у суспільстві, основою його консолідації.

Одночасно хотілося б звернути увагу, що в ній містяться і окремі моральні орієнтири соціальної справедливості. Конституція закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, перш за все, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Вона заклала серйозні підвалини для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Через зміст Конституції проводиться надзвичайно цінна і гуманна ідея про те, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею, а не навпаки. І це є головним її обов'язком. Ми вже сьогодні усвідомлюємо, що інакше і не повинно бути. Адже Український народ є джерелом влади, яку він реалізує через відповідні органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Тому держава з її апаратом повинна служити, перш за все, своєму народу. До речі, на конституційному рівні закріплене положення про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Причому органи законодавчої, виконавчої та судової влади є незалежні і здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Конституційною основою зовнішньої політики України є забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права, основним джерелом яких є міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Як визначено Конституцією (ст.9), ці договори є частиною національного законодавства України. Вступ до Ради Європи, активна співпраця з країнами СНД, з ОБСЄ, Європейським Союзом, НАТО та іншими міжнародними організаціями, з окремими державами вимагає приведення національного законодавства України у відповідність до норм міжнародного права.

Прийняття Конституції, яка увібрала в себе світовий досвід державотворення, зафіксувала основи міжнародного співробітництва, є першим і серйозним кроком на цьому шляху. Крім політичного значення, нова Конституція України має надзвичайно велику юридичну цінність як правовий акт. Перш за все, це - Основний Закон держави, який має найвищу юридичну силу. Всі закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі і повинні їй відповідати. А це значить, що Конституція є основним джерелом нашого законодавства, розрахованим на тривалий період. Таким чином, нову Конституцію слід розглядати як основу подальшого розвитку законодавства і правової системи у цілому. Вже перший аналіз її змісту дає підстави зробити висновок про необхідність підготовки і виконання широкої програми законодавчих робіт, пов'язаних з прийняттям абсолютно нових законів, які випливають з Конституції (біля тридцяти), і внесенням змін до чинних законів. Для прикладу візьмемо другий розділ «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Це - один з найбільших, надзвичайно важливих і, можна сказати, центральних розділів. Зі 161 статті в Основному Законі нашої держави - 48 міститься у цьому розділі. Слід наголосити, що цей розділ віддзеркалює зміст таких важливих, визнаних усім світом, міжнародно-правових актів, як Загальна декларація прав людини, Декларація про право на розвиток, Європейська конвенція про права людини, Конвенція про права дитини тощо. Але цей розділ вимагає прийняття щонайменше семи нових законів. Головним серед них має стати закон про права громадянина України, в якому необхідно передбачити ті права і свободи, що не знайшли відображення в Конституції, адже у ч.1 ст.22 Конституції передбачено, що права і свободи людини та громадянина, закріплені в Основному Законі, не є вичерпними. Необхідно врегулювати законом і механізми соціального захисту громадян, що випливає зі статей 46 та 47 Конституції. Як приклад можна зазначити необхідність заборони торгівлі людьми, зокрема - жінками і дітьми, та захисту їх від економічної експлуатації. Ці та деякі інші права громадян нова Конституція України прямо не захищає. Але в цьому є гостра потреба, коли врахувати сучасні реалії.

Таким чином, Конституція України є своєрідним юридичним фундаментом держави, з одного боку, а з іншого - «серцем», ядром подальшого розвитку і вдосконалення всієї правової системи. Саме на її основі організується, координується вся ця система.

Розглядаючи положення Основного Закону, слід зазначити, що в ньому вперше в історії конституційного законодавства України наголошується на тому, що норми Конституції є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції - гарантується.

Роль і значення Конституції України в утвердженні української державності знаходить своє відображення у:

- закріпленні статусу України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної і правової держави (ст.1);

- поширенні суверенітету держави на всю її територію, яка в межах існуючого державного кордону (сухопутного, повітряного і морського) є цілісною і недоторканою (ст.2);

- проголошенні унітарної форми державного устрою (ст.2) та республіканської форми правління (ст.5);

- забезпеченні функціонування державної влади на засадах народного суверенітету (ст.5), поділу влади (ст.6) і верховенства права (ст.8), а також розмежування функцій між органами виконавчої влади і місцевого самоврядування (ст.7) та ін.;

- закріпленні основних атрибутів держави: державної території (ст.2), єдиного громадянства (ст.4), мови (ст.10), Збройних Сил України (ст.17), символів (ст.20), столиці держави (ст.20), грошової одиниці (ст.99) тощо.

Прийняття Конституції України 1996 року стало новим етапом у розвитку Української держави - етапом переходу до демократичної, соціальної, правової державності на основі європейських стандартів. Відомо, що реалізація правових норм взагалі - це здійснення їх приписів у практичних діях (діяннях) суб'єктів, втілення положень правових норм у фактичній поведінці суб'єктів права. За аналогією можна стверджувати, що існують певні форми реалізації конституційних норм: використання, виконання, додержання і застосування. На мій погляд, прийняття конституції свідчить про досягнення державою певної стабільності у суспільстві. Адже саме цей процес, як правило, зумовлюється переходом суспільства від одного якісного стану до іншого, зокрема, як це відбувається в Україні - результатом зміни суспільного устрою стало формування громадянського суспільства і демократичної, соціальної, правової держави.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

право нормативний правовий акт конституція

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.. Зі змінами, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року № 2222 - IV. Станом на 1 січня 2006 року. Офіційне видання. Київ 2006.

2. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підр./ Переклад з рос. - Харків: Консум, 2001.

3. Алексеев С. С. Общая теория права. М., 1982г.

4. Алексєєв С.С. Теорія права. М. 1995 р.

5. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Под ред. Проф. М.Н. Марченко. Том 2. Теория права. - М.: Издательство «Зерцало», 1998.

6. Кельман М.С. Теорія права. Тернопіль. 1988р.

7. Копейчиков В. В. Теорія держави і права. К. 1995р.

8. Лившиц Р.З. Современная теория права М. 1992г.

9. Нерсесянц В.С. Право и закон. М. 1983г.

10. Хугиз М.Х., Сергейко П.Н. Енциклопедія права, М. 1995р.

11. Кульчицький В., Настюк М., Тищик Б., Історія держави і права України: - Львів: «Світ», 1996. - 289 с.

Размещено на Allbest.ru